Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 824/399/17-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; погашення податкового боргу, з них; стягнення податкового боргу.
Надіслано для оприлюднення: 12.03.2019. Зареєстровано: 13.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.03.2019.
Дата набрання законної сили: 19.02.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		19 лютого 2019 року 
		Київ
		справа №824/399/17-а
		касаційне провадження №К/9901/53274/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
		суддів: Шипуліної Т.М.,  Ханової  Р.Ф., 
		розглянув в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін  касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області (далі - Управління) на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.12.2017 (суддя Дембіцький  П.Д.) та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 (головуючий суддя - Гонтарук  В.М., судді Біла  Л.М., Граб  Л.С.) у справі за позовом Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2) про стягнення заборгованості,
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		Управління звернулось до суду з а позовом до ОСОБА_2 про стягнення з останнього податкового боргу до місцевого бюджету за платежем: транспортний податок з фізичних осіб у сумі 8333,30  грн.
		 
		На обґрунтування зазначених позовних вимог Управління посилалось на те, що за результатами проведення нарахування транспортного податку ОСОБА_2 прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 11.06.2015 №3731-17 про визначення податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб у сумі 8333,30  грн., яке було направлено на адресу відповідача засобами поштового зв'язку. Також, контролюючим органом вказано, що станом на 19.05.2017 за відповідачем рахується залишок несплаченої суми грошового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб, та що платнику податків направлено засобами поштового зв'язку податкову вимогу від 31.03.2017 №353-24.
		 
		Чернівецький окружний адміністративний суд рішенням від 26.12.2017, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018, у задоволенні позову відмовив повністю.
		 
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані недоведеністю доводів Управління щодо правомірності нарахування ОСОБА_2 грошових зобов'язань, оскільки автомобіль останнього не є об'єктом оподаткування транспортним податком, передбаченим статтею 267 Податкового кодексу України, з огляду на те, що термін його використання більше 5 років, відтак, визнано відсутність правових підстав для стягнення податкового боргу.
		 
		Управління подало до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду касаційну скаргу, у якій з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
		 
		Зокрема, у касаційній скарзі Управління посилається на узгодженість податкового боргу відповідача, оскільки за ним рахується залишок несплаченої суми грошового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у сумі   333,30  грн. Зазначає також, що автомобіль відповідача є об'єктом оподаткування транспортним податком, передбаченим статтею 267 Податкового кодексу України, оскільки термін його використання відповідно до відомостей з органів внутрішніх справ станом на 01.04.2015 складав менше 5 років. Вказує, що відповідно до частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування у справі є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відтак, з огляду на те, що вимогами заявленого позову є стягнення податкового боргу, предметом доказування є обставини, що свідчать про наявність підстав з якими закон пов'язує можливість стягнення податкового боргу у судовому порядку, у той час як питання правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення не може бути предметом доказування у межах даного позову, оскільки воно не є предметом спору.
		 
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали  справи із суду першої інстанції, а  ухвалою від 18.02.2019 - призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін на 19.02.2019.
		 
		Відповідач не реалізував своє процесуальне право на подання відзиву на касаційну скаргу позивача.
		 
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи Управління, зміст і вимоги касаційної скарги та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
		 
		У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 17.04.2015 ОСОБА_2 придбав у власність легковий автомобіль Тойота Прадо 2007 року випуску, об'єм двигуна - 3956 куб.  см, державний номерний знак - НОМЕР_2.
		 
		Податковим органом складено та направлено засобами поштового зв'язку відповідачу податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 11.06.2015 №3731-17, яким визначено податкове зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб у сумі 18750,00 грн. 
		 
		Станом на 19.05.2017 за відповідачем рахується залишок несплаченої суми податкового зобов'язання у сумі 8333,30  грн., про що зазначено у розрахунку заборгованості.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що автомобіль відповідача - Тойота Прадо 2007 року випуску не є об'єктом оподаткування транспортним податком, передбаченим статтею 267 Податкового кодексу України, оскільки термін його використання більше 5 років, з огляду на що судами визнано відсутність правових підстав для стягнення податкового боргу.
		 
		Так, судами попередніх інстанцій вказано, що відповідно до приписів підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
		 
		Згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
		 
		Приписами 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України визначено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
		 
		Положеннями пункту 267.4 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
		 
		Водночас судами встановлено, що із заяви від 17.04.2015 №61770469 про проведення вторинної реєстрації транспортного засобу придбаного у торгівельній організації вбачається, що реєстрація, перереєстрація автомобіля марки Тойота Прадо 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 за відповідачем відбулася 17.04.2015, а дата первинної реєстрації даного автомобіля - 07.05.2010. Враховуючи наведене, суди дійшли висновків, що вказаний автомобіль відповідача не є об'єктом оподаткування транспортним податком, передбаченим статтею 267 Податкового кодексу України, з огляду на що податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 11.06.2015 №3731-17 прийняте неправомірно та, як наслідок, безпідставність стягнення суми податкового боргу.
		 
		Однак, при ухваленні судових рішень судами не було враховано, що відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання визначено як суму коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
		 
		Положеннями пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу. У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
		 
		Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
		 
		Відповідно до пункту 59.3 статті 59 Податкового кодексу України, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
		 
		Приписами пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
		 
		Приписами підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг визначено як суму узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
		 
		З урахуванням викладених законодавчих приписів дослідженню і оцінці підлягали питання чи набула сума податкового зобов'язання визначена контролюючим органом у податковому повідомленні-рішенні форми «Ф» від 11.06.2015 №3731-17 статусу узгодженого грошового зобов'язання та статусу податкового боргу та з огляду на встановлене чи були правові підстави для її стягнення.
		 
		Судами першої та апеляційної інстанцій також не було враховано, що контролюючий орган звертаючись з адміністративним позовом до суду намагався у примусовому порядку реалізувати обов'язок платника податків сплатити нараховану суму грошового зобов'язання.
		 
		Водночас, приписи пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, якими визначено строк для реалізації такого обов'язку, передбачають виключення для виконання такого обов'язку, а саме - у випадку, коли платником податків розпочато процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
		 
		Між тим, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення, що є предметом касаційного перегляду, не з'ясували чи було реалізовано відповідачем законодавчо надане право на оскарження та чи було ним розпочато відповідну процедуру судового оскарження податкового повідомлення-рішення контролюючого органу у законодавчо встановлені строки.
		 
		Принцип всебічності з'ясування обставин вимагає від суду надати правову оцінку кожному доводу, а у випадку неприйняття - навести відповідні аргументи. Між тим, судами не було надано оцінки доводам позивача, що сума податкового зобов'язання була узгодженою та набула статусу податкового боргу.
		 
		Тому, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність обов'язку відповідача сплатити суму заборгованості з транспортного податку у розмірі 8  333,30 грн., є передчасними та такими, що не відповідають правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права у контексті викладеного правового регулювання.
		 
		Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на момент розгляду і вирішення справи) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		 
		Наведене означає, що принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом він не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог.
		 
		Приписами частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що предметом доказування у справі є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		 
		Судами попередніх інстанцій не було враховано, що вимогами заявленого контролюючим органом позову є саме стягнення податкового боргу, тобто предметом доказування є обставини, що свідчать про наявність чи відсутність правових підстав з якими закон пов'язує можливість стягнення податкового боргу у судовому порядку, у той час як питання правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 11.06.2015 №3731-17 як і питання правильності визначення у ньому суми відповідного податкового зобов'язання не було предметом даного спору.
		 
		З урахуванням наведеного касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		 
		Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає частковому задоволенню, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.12.2017 та постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Керуючись п.2 ч.1 ст. 349, п.1 ч.2 статті 353, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, - 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області задовольнити частково.
		 
		Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 26.12.2017 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді Верховного Суду Л.І. Бившева
		 
		                                                                                                    Р.Ф. Ханова
		 
		                                                                                                     Т.М. Шипуліна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...