Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/20396/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 13.03.2019. Зареєстровано: 13.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 14.03.2019.
Дата набрання законної сили: 07.03.2019
Номер судового провадження: 22-ц/813/1928/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/1928/19 
		Номер справи місцевого суду: 522/20396/18
		Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.
		Доповідач Ващенко  Л. Г.
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07.03.2019 року                                                                 м. Одеса
		 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Одеського апеляційного суду у складі:
		головуючого - Ващенко Л.Г.
		суддів - Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,
		за участі секретаря - Чепрас А.І.
		 
		з участю: представника позивачки ОСОБА_2
		 
		розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Російської Федерації про відшкодування моральної та майнової шкоди,
		 
		 
		 
		ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА
		20.11.2018 року ОСОБА_2 звернулась із позовом до Російської Федерації про відшкодування моральної та майнової шкоди, а саме: просила стягнути з Російської Федерації моральну шкоду в розмірі 1 098 957,86 гривень і майнову шкоду в розмірі 143 333,19 гривень.
		Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26.11.2018 року у відкритті провадження відмовлено.
		ОСОБА_2 не погодилась із ухвалою суду від 26.11.2018 року і подала апеляційну скаргу.
		В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_2 просить ухвалу суду від 26.11.2018 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження, посилаючись на незаконність ухвали суду.
		Апеляційна скарга позивачки ОСОБА_2 зазначає: безпосереднім суб'єктом, внаслідок умисних дій якого їй завдана моральна та майнова шкода є Російська Федерація; відповідно до пояснювальної записки Європейської конвенції про імунітет держав ЕTS №074 від 16.05.1972 року, розробленої Європейським комітетом із правового співробітництва Ради Європи, його підкомітетом та Комітетом експертів, який підпорядкований Комітету МіністрівРади Європи, - державний імунітет є концепцією міжнародного права, яка склалася з принципу par in parem non habet  imperium (рівний над рівним сили не має), в силу якого одна держава не підлягає юрисдикції іншої держави; постановою Верховної Ради України «Про звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської АсамблеїРади Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором» від 27.01.2015 року №129-ІІІ, встановлено, що Україна залишається об'єктом збройної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак; вчиняючи проти життя та здоров'я людини злочини, які визнаються ООН найбільш тяжкими злочинами проти людяності, Російська Федерація не виконує обов'язки передбачені Статутом ООН, а отже не може використовувати право імунітету, надане цим же статутом ООН; відповідно до положень ст. 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 року (ст. 11 Європейської конвенції про імунітет держави ЕTS №074 від 16.05.1972 року), якщо відповідні держави не домовились про інше, держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді в суді іншої держави, який зазвичай володіє компетенцією розглядати справи, що стосуються грошового відшкодування у випадку смерті або спричинення тілесного ушкодження якій-небудь особі або нанесення шкоди майну або його втрати в результаті дії або бездіяльності, яка імовірно може бути присвоєна державі, якщо така дія або бездіяльність мали місце повністю або частково на території цієї іншої держави і якщо автор дії або бездіяльності знаходиться на цій території в момент цієї дії або бездіяльності; вимушене переселення, майнова і моральна шкода сталися внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України; держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини; порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 року, Договір про Дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН і повинна розглядатись як держава-агресор, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї імунітету; грубо порушуючи норми та принципи Статуту ООН, Російська Федерація намагається використовувати імунітет усупереч принципам, закладеним у Статуті ООН; твердження суду про те, що всупереч ст. 79 ч.4 Закону України «Про міжнародне приватне право», станом на час подачі позовної заяви Кабінет Міністрів України не прийняв рішення щодо вжиття відносно Російської Федерації, її майна, відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, у зв'язку з чим спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства є хибними; відповідно до ч.ч.1,2 ст.3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;  провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи; вища юридична сила закону, зокрема, полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм і у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу; Верховною Радою України прийнята низка законів, зокрема, Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року, Закон України «Про особливості державної політики і забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року, якими прямо встановлена відповідальність Російської Федерації за заподіяну шкоду фізичним та/або юридичним особам, внаслідок вчинення нею збройної агресії та окупації частини території України; посилання суду на відсутність нормативно-правових актів, виданих Кабінетом Міністрів України щодо здійснення обмежувальних заходів по відношенню до Російської Федерації, є незаконними і неправомірними; посилання суду на те, що позовна заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства не відповідають чинному законодавству; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір і відповідно до рішення Конституційного суду України від 25.12.1997 року №9-зп, відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства є порушенням права на судовий захист, яке, згідно із ст. 64 Конституції України, не може бути обмежене.
		Представник Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні не скористався правом надати відзив, пояснення або заперечення на скаргу.
		 
		ІІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі виходив з того, що всупереч ст. 79 ч.4 Закону України «Про міжнародне приватне право», станом на час подачі позовної заяви Кабінет Міністрів України не прийняв рішення щодо вжиття відносно Російської Федерації, її майна, відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, у зв'язку з чим спір не підлягає розгляду судом України (а.с.50).
		Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.
		Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		ОСОБА_2, звертаючись із позовом за захистом своїх порушених прав, в заяві зазначила, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації, вона, мешканка м. Луганська, в квітні 2015 року вимушено залишила окуповану Російською Федерацією територію Луганської області і переселилась до м. Одеси аби мати елементарну безпеку, при цьому, збройною агресією Російської Федерації їй завдана моральна та майнова шкода (а.с.1-6).
		Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ст. 3 ЦПК України).
		Пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України. У тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права (ст. 79 ч.ч.1,4 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
		Верховною Радою України прийняті Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року і Закон України «Про особливості державної політики і забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року. Зазначені закони визначають відповідальність Російської Федерації за заподіяну шкоду фізичним та/або юридичним особам, внаслідок вчинення нею збройної агресії та окупації частини території України.
		Відповідно до положень ст. 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 року і ст. 11 Європейської конвенції про імунітет держави ЕTS №074 від 16.05.1972 року, якщо відповідні держави не домовились про інше, держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді в суді іншої держави, який зазвичай володіє компетенцією розглядати справи, що стосуються грошового відшкодування у випадку смерті або спричинення тілесного ушкодження якій-небудь особі або нанесення шкоди майну або його втрати в результаті дії або бездіяльності, яка імовірно може бути присвоєна державі, якщо така дія або бездіяльність мали місце повністю або частково на території цієї іншої держави і якщо автор дії або бездіяльності знаходиться на цій території в момент цієї дії або бездіяльності.
		Зважаючи на те, що держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини, висновок суду, що спір не підлягає розгляду судом України, є неправильним.
		Відмова суду у прийнятті позовної заяви, у даному випадку, є порушенням права на судовий захист, яке, за змістом ст. 64 Конституції України, не може бути обмежене.
		Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (ст. 379 ч.1 п.п.1-4 ЦПК України).
		Приймаючи до уваги, що висновки суду першої інстанції в ухвалі не відповідають обставинам справи і нормам матеріального та процесуального права, ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. 
		Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.6, 379 ч.1 п.п.1-4, 381, 382, 383, 384, 385 ЦПК України, колегія суддів, 
		ПОСТАНОВИЛА:        
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
		Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2018 року - скасувати, направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. 
		Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 13.03.2019 року.
		 
		Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко
		 
		Л.М. Вадовська 
		 
		                                                                                Г.Я. Колесніков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...