Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 613/78/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 13.03.2019. Зареєстровано: 14.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 15.03.2019.
Дата набрання законної сили: 12.04.2019
Номер судового провадження: 2-о/613/14/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                   
		    Справа №613/78/19 Провадження № 2-о/613/14/19
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМУКРАЇНИ
		 
		04 березня 2019 року. Богодухівський районний суд Харківської області у складі:
		головуючого судді  Уварової Ю.В.,
		за участю секретаря  Макушинської О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Богодухові цивільну справу за заявою ОСОБА_1, яка діє також в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні про встановлення факту, що має юридичне значення, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1, яка діє також в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні, звернулась до суду з заявою, у якій просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що вимушене переселення ОСОБА_1 разом зі своїми малолітніми дітьми ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		В обґрунтуваннязаяви ОСОБА_1зазначає,що вонадо вимушеногопереселення увересні 2014року булазареєстрована тапроживала заадресою:ІНФОРМАЦІЯ_1.Вона єбагатодітною матірюта увересні 2014року вонаразом зісвоїми малолітнімидітьми булавимушена переміститисьзі свогопостійного місцяпроживання натимчасово окупованійтериторії Донецькоїобласті дос.Максимівки,вул.Новоселівська,буд.16Богодухівського районуХарківської область,де проживаєі наданий час.Встановлення вказаногоюридичного фактунеобхідне їйдля подальшоговизначення їїстатусу якособи,яка перебуваєпід захистомКонвенції прозахист цивільногонаселення підчас війнивід 12.08.1949року (жертви потерпілоговід міжнародногозбройного конфлікту),що обумовлюєвиникнення правта обовязків,передбачених цієюКонвенцією,іншими нормаминаціонального таміжнародного права.Іншого порядкувстановлення такогоюридичного фактузаконодавством України не передбачено.
		ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, на задоволенні заяви наполягала.
		Представники заінтересованих осіб  Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні, в судове засідання не зявились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, відзивів або заперечень на заяву суду не надали. 
		Суд, дослідивши письмові матеріали у справі, приходить до наступного.
		Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зареєстрована та постійно проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.
		ОСОБА_1 є багатодітною матірю, що підтверджується копіями свідоцтв про народження дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 /а.с. 36, 37, 38/. Вказане також підтверджується копією посвідчення серії БС № 250780 виданого Управлінням соціального захисту населення Богодухівської РДА від 08.06.2018 року та копією додаткового списку багатодітних сімей Богодухівського району Харківської області № 32 відповідно до якого пільги надано до 16.01.2023 року /а.с. 33-34, 35/ 
		Згідно з копіями довідками від 18.12.2017 року № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, виданої Управлінням праці та соціального захисту населення Богодухівської РДА Харківської області, заявниця ОСОБА_1 разом з малолітніми дітьми перемістилася з тимчасово окупованої території району проведення антитерористичної операції за адресою: Донецька область, м. Торез, пров. Круглий, буд. 11 до с. Максимівки, вул. Новоселівська, буд. 16 Богодухівського району Харківської область, де проживають і на даний час /а.с. 39, 40, 41, 42/.
		Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Аналіз наведених положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. За змістом встановленої форми довідки не передбачається внесення до неї відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» не передбачено порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.
		У статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		За змістом ч. 2 ст. 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		У ч. 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладено на суд обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		За змістом ст. 1 вказаної Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 129).
		У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catan and Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 131). Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, § 346; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 132).
		Згідно з ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
		Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		Враховуючи викладене, встановлення факту, що має юридичне значення, щодо вимушеного переселення заявника з окупованої території Донецької області, відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, можливе лише у судовому порядку. Крім того, від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав саме ОСОБА_1 При цьому відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки має правові наслідки лише для заявника.
		Під час розгляду справи суду № 243/7029/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного у своїй постанові від 12 квітня 2018 року, прийшов до висновку, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав і свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до конституційних норм, право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
		Стосовно обставин, що зумовили вимушене переселення ОСОБА_1 з частини окупованої Російською Федерацією території - м. Торез Донецької області, Україна, суд приходить до наступного. 
		ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту громадянина України серії ЕН 767369, зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_5. До початку окупації м. Торез, ОСОБА_1 як повноправний громадянин своєї країни, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте наведені обставини призвели до неможливості подальшого проживання у ІНФОРМАЦІЯ_5, а тому у вересні 2014 року внаслідок воєнних дій Російської Федерації проти України ОСОБА_1 змушена була переїхати до Харківської області Богодухівського району у с. Максимівка, залишивши житло у м. Торез, змінивши власний побут та спосіб життя.
		ОСОБА_1 разом з малолітніми дітьми переселилася з території окупованої Донецької області задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи, насильницькій втраті громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист у результаті збройної агресії Російської Федерації. Встановити такий юридичний факт заявнику потрібно для визначення її статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, нормами національного законодавства, іншими нормами міжнародного права.
		Крім того, незважаючи на те, що як одну із заінтересованих осіб у цій справі визначено іноземну державу, правило про застосування щодо неї судового імунітету, передбачене частиною першою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, не порушено, з огляду на таке.
		Зазначена норма визначає імунітет від пред'явлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як відповідача або третьої особи. Однак, у цьому випадку Російська Федерація бере участь як заінтересована особа у справі окремого провадження, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження.
		Крім того, необхідною передумовою справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін є належне повідомлення про судовий процес осіб, які беруть участь у справі.
		На адресу Посольства Російської Федерації вчасно направлялися листи-повідомлення про розгляд справи, копія ухвали про відкриття провадження з копією заяви та до датками до неї, проте представник заінтересованої особи у судових засіданнях участі не брав, жодних заяв, у тому числі щодо невизнання юрисдикції українських судів на вирішення цієї справи, не заявляв.
		Відповідно до ч. 3 ст.5Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод громадянта правовийрежим натимчасово окупованійтериторії України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		За таких обставин, відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частині Луганської області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ч. 4 ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт того, що вимушене переселення у вересні 2014 року ОСОБА_1 та її малолітніх дітей: ОСОБА_2,ОСОБА_3та ОСОБА_3Наріни з окупованої території Донецької області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області.
		На підставі викладеного суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, підлягає задоволенню.
		Керуючись ст.ст. 4, 5, 81, 259, 263-265, 293, 315-319, 354 пп. 15.5 п.15 Перехідних положень ЦПК України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Заяву ОСОБА_1, яка діє також в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
		 
		Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, разом зі своїми малолітніми дітьми: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		 
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		ЗаявникОСОБА_1, проживаюча за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, паспорт серії ЕН № 767369.
		Заінтересована особа - Міністерство соціальної політики України, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, код ЄДРПОУ 37567866.
		Заінтересована особа - Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні, за адресою: м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27.
		 
		Повне судове рішення складено 13 березня 2019 року. 
		 
		 
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...