Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 0540/8600/18-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них; з питань здійснення публічно-владних управлінських функцій з розпорядження земельними ділянками.
Надіслано судом: 13.03.2019. Зареєстровано: 15.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.03.2019.
Дата набрання законної сили: 13.03.2019
Номер судового провадження: 850/3242/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		13 березня 2019 року справа №0540/8600/18-а 
		 
		приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
		 
		 
		Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Сіваченко І.В., Шишова О.О., секретар судового засідання Верховецька Г.О., за участю ОСОБА_1, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року (повний текст складено 27 грудня 2018 року в м. Словянськ) у справі № 0540/8600/18-а (суддя І інстанції  Кошкош О.О.) за позовом ОСОБА_1 до Бердянської сільської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання протиправним та скасування рішення, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		12 вересня 2018 року ОСОБА_8 звернулась до ОСОБА_2 окружного адміністративного суду з позовом до Бердянської сільської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у якому просила суд; визнати протиправним та скасувати п.п.1.1., 1.2 п.1 рішення Бердянської сільської ради від 18.04.2018 року №VII/43-663 Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; п.п.1.1., 1.2, 1.3. п.1 рішення Бердянської сільської ради від 18.04.2018 року №VII/43-665 Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. На думку позивача, рішення Бердянської сільської ради від 18.04.2018 року №VII/43-663, від 18.04.2018 року №VII/43-665 Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є незаконними, оскільки прийняті всупереч проханням мешканців села Бердянське створити сквер на земельній ділянці, яка розташована в центрі села, біля загальноосвітньої школи за адресами: с. Агробаза, вул. Космонавтів, буд. 64, 65, 66, 67, 68. Вважає, що вказана територія відноситься до території зелених насаджень загального користування згідно з генпланом села Бердянське Мангушського району, вказана земельна ділянка не передбачена для забудови. Крім того, позивач вважає, що сільською радою не виносилось на обговорення громади або депутатів питання про статус спірної земельної ділянки та назви вулиці.
		Рішенням ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року у справі № 0540/8600/18-а у задоволенні позовних вимог  відмовлено.
		Позивач не погодилась з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
		В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що порушуючи ст. 39 Земельного Кодексу України, на яку зіслався в своєму рішенні суд першої інстанції, була взята до уваги тільки публічно-кадастрова карта Бердянської сільради, яка може неодноразово змінюватися, ігноруючи генеральний план, який являється довгостроковим і є основним документом містобудівної документації.
		Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. 
		У судовому засіданні позивач підтримала вимоги апеляційної скарги.
		Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. 
		Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом першої інстанцій встановлено, що Позивач, фізична особа ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, 87430, Мангушський район, с. Бердянське, вул. Польова, б. 27) відповідно до статті 43 КАС України здатна особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки. 
		Відповідач, Бердянська сільська рада (ідентифікаційний код 04342849, 87430, Донецька обл., Мангушський район, село Бердянське, вулиця Київська, будинок 55), є суб'єктом владних повноважень та відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здатне здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.
		Судом встановлено, що рішенням Бердянської сільської ради від 18.04.2018 року №VII/43-663 Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд із земель житлової та громадської забудови та для ведення сільського господарства із земель сільськогосподарського призначення наступним громадянам:
		ОСОБА_3  земельної ділянки орієнтовною площею 0,1366 га, розташованої у межах с. Агробаза, вул. Космонавтів, буд. 67 (п. 1.1); 
		ОСОБА_4  земельної ділянки орієнтовною площею 0,1366 га, розташованої у межах с. Агробаза, вул. Космонавтів, буд. 68 (п. 1.2).
		До рішення доданий бланк поіменного голосування, в якому зазначено, що позивач, як депутат Бердянської сільської ради, була проти прийняття вказаного рішення, за проголосувало 8 осіб із 10 присутніх.
		Рішенням Бердянської сільської ради від 18.04.2018 року №VII/43-665 Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд із земель житлової та громадської забудови та для ведення сільського господарства із земель сільськогосподарського призначення наступним громадянам:
		ОСОБА_5 - земельної ділянки орієнтовною площею 0,1366 га, розташованої у межах с. Агробаза, вул. Космонавтів, буд. 65 (п.1.1);
		ОСОБА_6 - земельної ділянки орієнтовною площею 0,1366 га, розташованої у межах с. Агробаза, вул. Космонавтів, буд. 66 (п.1.2);
		ОСОБА_7 - земельної ділянки орієнтовною площею 0,1366 га, розташованої у межах с. Агробаза, вул. Космонавтів, буд. 64 (п.1.3).
		До рішення доданий бланк поіменного голосування, в якому зазначено, що позивач, як депутат Бердянської сільської ради, була проти прийняття вказаного рішення, за проголосувало 8 осіб із 10 присутніх. 
		У відповідь на звернення позивача ОСОБА_2 обласною військово-цивільною адміністрацією надано відповідь від 25.04.2018 року № СО-8013152 про те, що відповідно до генплану села Бердянське Мангушського району, зазначена територія відноситься до території зелених насаджень загального користування.
		В матеріалах справи містяться довідки відділу у Мангушському районі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 13.08.2018 року № 467/166-18, № 46/166-18, № 468/166-18, від 29.08.2018 року № 504/166-18, № 505/166-18 про наявність на території Бердянської сільської ради Мангушського району земель запасу (земель житлової та громадської забудови) загальною площею 0,1366 га; висновки до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки 0,1366 га у с. Агробаза, вул. Космонавтів, б. 64, 68, 67, 66, 65 ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5
		Також, наявне викопіювання з публічно-кадастрової карти Бердянської сільської ради із визначенням місця земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; протокол 43 позачергової сесії Бердянської сільської ради Мангушського району від 18 квітня 2018 року.
		Судом, також, встановлено, що Бердянською сільрадою на адресу голови Мангушської РДА ОСОБА_9 листом від 21.02.2018 року № 140 повідомлено, що сесією сільради не приймалось рішення щодо виділення в с. Бердянське земельної ділянки під розташування паркової зони чи виділення спірної земельної ділянки під забудову, це питання проходить опрацювання в депутатській комісії, враховується думка населення.
		При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
		Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		Відповідно до пунктів 34 та 37 частини 1 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом; прийняття рішень про оголошення в місцях масового розмноження та вирощування потомства дикими тваринами "сезону тиші" з обмеженням господарської діяльності та добуванням об'єктів тваринного світу.
		Як передбачено статтею 1 Закону України Про місцеві державні адміністрації, виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
		До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань:
		1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;
		2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;
		3) бюджету, фінансів та обліку;
		4) управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики;
		5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку;
		6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та дітей;
		7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;
		8) зовнішньоекономічної діяльності;
		9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;
		10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.
		Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень (стаття 13 Закону України Про місцеві державні адміністрації).
		Відповідно до статті 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації, місцева державна адміністрація:
		1) розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості грунтів, що перебувають у державній власності;
		2) розпоряджається землями державної власності відповідно до закону;
		3) розробляє, подає на затвердження відповідної ради та забезпечує виконання регіональних екологічних програм; звітує перед відповідною радою про їх виконання; вносить до відповідних органів пропозиції щодо державних екологічних програм;
		4) вживає заходів до відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля підприємствами, установами, організаціями і громадянами;
		5) вносить пропозиції відповідним органам місцевого самоврядування щодо організації територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення;
		6) інформує населення про екологічно небезпечні аварії та ситуації, стан довкілля, а також про заходи, що вживаються до його поліпшення;
		7) організовує роботу по ліквідації наслідків екологічних аварій, залучає до цих робіт підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та громадян;
		8) вносить пропозиції в установленому законом порядку про зупинення діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності у разі порушення ними законодавства про охорону довкілля та санітарних правил;
		9) розробляє і забезпечує дотримання правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зони санітарної охорони джерел водопостачання; обмежує або забороняє використання підприємствами питної води у промислових цілях;
		10) здійснює контроль за використанням відходів з урахуванням їх ресурсної цінності та вимог безпеки для здоров'я людей і навколишнього природного середовища та розглядає справи про адміністративні правопорушення або передає їх матеріали на розгляд інших державних органів у разі порушення законодавства про відходи;
		11) погоджує документацію із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України "Про землеустрій", щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері охорони навколишнього природного середовища;
		12) вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції щодо встановлення та зміни меж районів, міст у порядку, визначеному законом.
		Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно із статтею 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:
		а) землі сільськогосподарського призначення;
		б) землі житлової та громадської забудови;
		в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;
		г) землі оздоровчого призначення;
		ґ) землі рекреаційного призначення;
		д) землі історико-культурного призначення;
		е) землі лісогосподарського призначення;
		є) землі водного фонду;
		ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Статтею 20 Земельного кодексу України встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ОСОБА_10 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
		Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною ОСОБА_10 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
		Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
		До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування (стаття 38 ЗК України).
		Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.(стаття 39 ЗК України).
		Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами (стаття 40 ЗК України).
		Статтями 44 та 45 ЗК України передбачено, до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.
		Згідно із статтею 118 ЗК України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_10 міністрів Автономної Республіки Крим.
		Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
		Громадяни - працівники державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
		Відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам, установам та організаціям на розробку проекту приватизації земель.
		Передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, а також пенсіонерам з їх числа провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.
		Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_10 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_10 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
		У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна ОСОБА_10 Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_10 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 1861 цього Кодексу.
		Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
		Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
		У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
		Відповідно до ч. 3 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно з ст. 151 цього Кодексу.\
		При цьому повноваження органів виконавчої влади, Верховної ОСОБА_10 Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування розподілені таким чином: сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122 ЗК України); обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (ч. 5 ст. 122 ЗК України).\
		Згідно з частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
		З огляду на зазначене, питання надання земельних ділянок у власність чи користування віднесені до компетенції органів виконавчої влади або місцевого самоврядування; вказані органи є вільними у реалізації права розпоряджатися землею, у виборі суб'єкта щодо надання йому права на землю у порядку, встановленому законом.
		Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. (ч.1 ст. 116 ЗК України).
		Судом першої інстанції не прийнято до уваги доводи позивача про те, що територія земельної ділянки, яка розташована в центрі села Бердянське Мангушського району, біля загальноосвітньої школи, за адресами: с. Агробаза, вул. Космонавтів, буд. 64, 65, 66, 67, 68 відноситься до території зелених насаджень загального користування і не передбачена для забудови, оскільки в матеріалах справи міститься викопіювання з публічно-кадастрової карти Бердянської сільської ради із визначенням місця земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
		Судом не прийнято посилання позивача в якості доказу на лист ОСОБА_2 обласної військово-цивільної адміністрації від 25.04.2018 року № СО-8013152Ю, оскільки віднесення земель до території зелених насаджень загального користування знаходиться поза межами компетенції обласної адміністрації.
		Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Суд першої інстанції дійшов висновку, що не знайшли свого підтвердження доводи позивача щодо протиправності рішення Бердянської сільської ради від 18.04.2018 року №VII/43-663 Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (п. 1 п.п.1.1., 1.2); рішення Бердянської сільської ради від 18.04.2018 року №VII/43-665 Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (п. 1 п.п.1.1., 1.2, 1.3).
		На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
		Колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		Суд звертає увагу, що позивач звернувся за захистом не прав, а своїх законних інтересів, пов'язаних із здійсненням місцевого самоврядування, як член територіальної громади. 
		За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.
		Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: 
		а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; 
		б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; 
		в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; 
		г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; 
		д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; 
		є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. 
		Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб'єктивне право, і пов'язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом". 
		Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб'єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов'язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість. 
		Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб'єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.
		З огляду на вимоги статтей 2, 5 КАС України, об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень.
		Для визначення інтересу як об'єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об'єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
		Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. 
		Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки:
		(а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання;
		(б) пов'язанний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;
		(в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;
		(г) є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); 
		(д) суб'єктом порушення позивач вважає суб'єкта владних повноважень.
		Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: 
		(а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права;
		(б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача. Це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України; 
		(в) встановлена законом заборона пред'явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю);
		(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);
		(д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.
		У разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження. 
		Якщо ж очевидних ознак відсутності матеріально-правової зацікавленості на стадії відкриття провадження не встановлено, суд, за наявності інших законних передумов, відкриває провадження. Якщо очевидні ознаки відсутності матеріально-правової зацікавленості виявлені після відкриття провадження, суд має право закрити провадження. 
		Оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обгрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті. Це питання повинно вирішуватися, насамперед, судом першої інстанції, який має широку дискрецію. 
		Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: 
		а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або 
		б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); або 
		в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або 
		г) мають місце інші ущемлення законних інтересів. 
		З наведеного слідує необхідність з'ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб'єкта владних повноважень.
		При з'ясуванні статусу позивача як «потерпілого», суд керується практикою, напрацьованою Європейським судом з прав людини. Поняття «потерпілий» має автономне значення (не залежить від національного законодавства) і має значення лише для цілей застосування Конвенції. Водночас, підходи ЄСПЛ мають важливе методологічне значення для розвитку практики національних судів.
		Відповідно до статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає: 
		a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви;
		або
		b) що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином.
		Таким чином, право особи на звернення до ЄСПЛ пов'язане з наявністю у неї статусу жертви (потерпілого). Слово «жертва» в контексті статті 34 Конвенції означає особу або осіб, яких прямо або опосередковано торкнулося стверджуване порушення. Отже, стаття 34 стосується не тільки безпосередньої жертви або жертви стверджуваного порушення, але також непрямих жертв, яким порушення заподіяло б шкоду або які б мали дійсну і особисту зацікавленість в тому, щоб воно припинилося (Валліанатос та інші проти Греції [ВП], №№ 29381/09 та 32684/09, п. 47, від 7 листопада 2011)
		Щоб мати можливість подати скаргу відповідно до статті 34, заявник повинен бути здатним довести, що оскаржуваний захід «зачіпає його безпосередньо» (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 104, від 27 квітня 2010, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008)
		Стаття 34 Конвенції не дозволяє скаржитися абстрактно на порушення Конвенції (Центр правових ресурсів імені ОСОБА_11 проти Румунії, № 47848/08, п. 101, від 7 липня 2014).
		Суд також визнав, що заявник може вимагати статус жертви порушення Конвенції, якщо він чи вона знаходяться під дією (охоплені) законодавства, яке дозволяє вживати таємні заходи спостереження, а також, якщо відсутні засоби правового захисту (ОСОБА_12 проти Росії [ВП], № 47143/06, пп. 173-178, від 4 грудня 2015). Проте для того, щоб мати можливість претендувати на статус жертви в такій ситуації, заявник повинен надати обґрунтовані і переконливі докази вірогідності того, що порушення, що впливає на нього або неї особисто, буде мати місце; одних підозр або припущень недостатньо (ОСОБА_13 GmbH проти Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Португалії, Іспанії, Швеції та Великої Британії [ВП] (ухв.), №56672/00, від 10 березня 2004).
		Заявник не може вважатися жертвою, якщо він сам особисто частково винен в стверджуваному порушенні (Паша та ОСОБА_14 проти Туреччини, № 51358/99, від 12 грудня 2006).
		Суд також підкреслює, що Конвенція не передбачає подання actio popularis з метою тлумачення прав, які вона містить, або дозволу фізичним особам оскаржити положення внутрішньодержавного права тільки тому, що вони вважають, не перебуваючи під прямим впливом такого положення, що воно може суперечити Конвенції (Аксу проти Туреччини [ВП], №№ 4149/04 та 41029/04, п. 50, від 15 грудня 2012, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008)
		Однак особа може заявляти, що закон, навіть не застосовуючись до неї особисто, порушує її права в силу необхідності коригувати свою поведінку під страхом кримінального переслідування або в силу приналежності до категорії осіб, які ризикують безпосередньо випробувати на собі дію законодавства (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 344, від 27 квітня 2010, Мішо проти Франції [ВП], № 12323/12, пп. 51-52, від 6 грудня 2012, Сердіч та Фінчі проти Боснії та Герцеговини [ВП], №№ 27996/06 та 34836/06), п. 28, від 22 грудня 2009).
		З наведеного випливають такі ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:
		(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;
		(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обгрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; 
		(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);
		(г) існує причинно-наслідковий взаємозв'язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.
		Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.
		Суд дійшов висновку, що доводи позивача є абстрактними, не містять жодного обгрунтування негативного впливу оскаржуваних рішеннь на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Це свідчить про відсутність предмету захисту у суді, адже позивачем не визначено права, свободи чи інтересу, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову.
		З урахуванням вище наведених загальних підходів, суд зазначає, що позивач не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов'язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме позивачу. Позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, а покликається на порушення інтересу територіальної громади, частиною якої він є, і для якої цей інтерес має значення. 
		Безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваного рішення, оскільки воно не спричинило суттєвого негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди. 
		Зазначені обставини не свідчать про очевидну відсутність у позивача матеріально-правової заінтересованості і були встановлені лише під час судового розгляду справи. Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. Тому в цій частині суд погоджується з висновками суду першої інстанції.
		Водночас, встановивши відсутність матеріально-правової заінтересованості в оскарженних рішеннях, суд першої інстанції проаналізував доводи позивача, що стосуються правомірності рішеннь і дійшов висновку, що воно не є незаконним.
		З цього приводу суд звертає увагу, що з'ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення. Відтак, висновки суду щодо правомірності оскарженого рішення не мають самостійного правового значення. Оскільки вони не вплинули на правильність остаточного висновку про відмову у задоволенні позову, суд не вбачає необхідності змінювати мотивувальну частину судового рішення.
		Крім того, колегія суддів зазначає, що правовий статус депутата сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та рівноправного члена місцевої ради, гарантії депутатської діяльності та порядок відкликання депутата місцевої ради регулюються Законом України «Про статус депутатів місцевих рад».
		Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.
		Зі змісту частин першої - третьої статті 15 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» вбачається, що депутат має право вимагати усунення порушення законності, тобто у разі виявлення порушення прав та законних інтересів громадян або інших порушень законності має право вимагати припинення порушень, а в необхідних випадках звернутися до відповідних місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також до правоохоронних і контролюючих органів та їх керівників з вимогою вжити заходів щодо припинення порушень законності.
		В контексті викладеного й за змістом Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», питання звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади може бути вирішено на пленарних засіданнях відповідної ради. При цьому, право захищати інтереси територіальної громади (або її окремих представників) в суді може бути реалізоване шляхом представництва. 
		Така правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 911/2173/17 та від 11 квітня 2018 року у справі № 363/3414/13-а, де зазначено, що відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» не вбачається, що депутат місцевої ради уповноважений представляти у судах інтереси такої ради, або інтереси утворених нею комісій, або інтереси виборців інакше, ніж поза відносинами представництва.
		Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У звязку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року у справі № 0540/8600/18-а - залишити без задоволення.
		Рішення ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року у справі № 0540/8600/18-а - залишити без змін.
		Повне судове рішення складено 13 березня 2019 року.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		ГоловуючийсуддяА.А. Блохін
		 
		Судді І.В. Сіваченко
		 
		ОСОБА_15

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...