Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/2045/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю.
Надіслано для оприлюднення: 14.03.2019. Зареєстровано: 17.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.03.2019.
Дата набрання законної сили: 04.04.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04.03.2019 Справа №914/2045/17 
		 
		Господарський суд Львівської області у складі
		Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Кіри О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи:
		за позовом: Львівської міської ради, Львівська область, м.Львів,
		до відповідача-1: Приватного підприємства «Юнайтед Груп», Львівська область, м.Львів,
		до відповідача-2: Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Львівська область, м.Львів,
		про: витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності.
		 
		Представники:
		Позивача: ОСОБА_1  представник (ордер від 18.10.2018р. серія ЛВ №091335), ОСОБА_2  представник (довіреність від 17.01.2019р. №2901/вих-45);
		Відповідача-1: ОСОБА_3 - адвокат (ордер від 05.02.2018р. серія ЛВ №051940);
		Відповідача-2: ОСОБА_4  представник (довіреність від 22.01.2019р. №07-06/19/200).
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		06.10.2017 р. Львівська міська рада звернулася з позовом до Приватного підприємства «Юнайтед Груп» , Головного територіального управління юстиції у Львівській області про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності.
		Позовні вимоги Позивач обґрунтовує вибуттям земельної ділянки з володіння Позивача не з його волі та реєстрацією права власності на відповідну земельну ділянку за Відповідачем -1. У зв'язку з наведеним змушений звернутися до суду за захистом прав та законних інтересів.
		Рішенням господарського суду Львівської області від 28.11.2017р. у справі №914/2045/17 за позовом Львівської міської ради до Приватного підприємства ОСОБА_5 та до Головного територіального управління юстиції у Львівській області про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності позовні вимоги Львівської задоволено повністю, вирішено витребувати з чужого незаконного володіння ПП ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,096 га за адресою: м. Львів, вул. Панаса Мирного, кадастровий номер 4610136800:01:002:0048 та передати її Львівській міській раді; скасувати державну реєстрацію права власності ПП ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 0,096 га за адресою: м. Львів, вул. Панаса Мирного, кадастровий номер 4610136800:01:002:0048 (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 763042546101); стягнути з ПП ОСОБА_5 на користь Львівської міської ради 3200грн. витрат по сплаті судового збору.
		Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2018р. у даній справі апеляційну скаргу ПП ОСОБА_5 задоволено; рішення Господарського суду Львівської області від 28 листопада 2017 року у справі №914/2045/17 скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
		Окрім того, додатковою постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2018р. у даній справі суд постановив стягнути з Львівської міської ради на користь ПП ОСОБА_5 4800грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги.
		Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2018р. у даній справі постановлено касаційну скаргу Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2018 у справі №914/2045/17 задовольнити частково; постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.05.2018, додаткову постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.05.2018 та рішення Господарського суду Львівської області від 28.11.2017 у справі №914/2045/17 скасувати повністю, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Зокрема, у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2018р. у даній справі зазначено, що судами попередніх інстанцій не досліджено з наданням відповідної оцінки:
		-що це за договір за своєю правовою природою, між ким саме він був укладений, чи міг бути даний договір підставою видачі вищевказаного державного акту та чи є взагалі даний договір саме першим у ланцюгу договорів або інших правочинів, на підставі яких спірна земельна ділянка вибула з володіння позивача;
		-з урахуванням попереднього питання, чи дійсно позивач є власником спірної земельної ділянки, у якого ця ділянка вибула саме не з його волі іншим шляхом, а не внаслідок прийняття позивачем відповідного рішення або укладення ним відповідного договору про відчуження цієї земельної ділянки. 
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 08.10.2018р. суд постановив прийняти справу на новий розгляд до провадження; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 06.11.2018р.
		Також, ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.11.2018р. суд постановив поновити Львівській міській раді строк на подання додаткових доказів по 05.11.2018р.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06.11.2018р. суд постановив підготовче засідання відкласти на 04.12.2018р.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.12.2018р. суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання відкласти на 21.01.2019р.
		З підстав тимчасової непрацездатності судді Фартушка Т.Б. судове засідання 21.01.2019р. не відбулось. Відтак, ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.01.2019р. суд постановив судове засідання призначити на 01.02.2019р.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.02.2019р. суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 19.02.2019р.
		Окрім того, ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.02.2019р. суд постановив оголосити перерву в судовому засіданні на 01.03.2019р.
		А ухвалою Господарського суду Львівської області від 01.03.2019р. суд постановив оголосити перерву в судовому засіданні на 04.03.2019р
		Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд».
		Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обовязків до суду не надходили.
		Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.
		 
		Представники Позивача в судове засідання з'явилися, позовні вимоги підтримали повністю, надали пояснення по суті спору, виступили у дебатах.
		Представник Відповідача-1 в судове засідання з'явився, проти позову заперечив повністю, надав пояснення по суті спору, виступив у дебатах.
		Представник Відповідача-2 в судове засідання з'явився, проти позову заперечив в частині позовних вимог до Відповідача-2, надав пояснення по суті спору, виступив у дебатах.
		 
		Позиція Позивача:
		Позивач стверджує, що з власності територіальної громади м. Львова поза волею Львівської міської ради вибула земельна ділянка площею 0,096 га на вул. Панаса Мирного у м.Львові. Вказана земельна ділянка зареєстрована у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номера на підставі ухвали Франківського районного суду м. Львова від 18.06.2015р. по справі №465/3750/15-ц за позовом ПП «Виробничо-комерційна фірма «Купол ЛВ» до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 «Шрифт» про стягнення заборгованості за договорами позики та поруки. 18.10.2016р. судом апеляційної інстанції прийнято ухвалу у справі №465/3750/15-ц, якою апеляційну скаргу Львівської міської ради задоволено, а ухвалу Франківського районного суду м.Львова скасовано з передачею справи для продовження розгляду в суд першої інстанції. Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 18.12.2016р. у справі №465/3750/15-ц цивільну справу за позовом ПП «ВКФ «Купол-ЛВ» до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 «Шрифт» про стягнення заборгованості за договорами позики та поруки залишено без розгляду.
		Позивач стверджує, що Львівська міська рада не приймала рішення та не видавала Державного акту на право власності на землю від 11.10.2000 року ЛВ052774, який зробив можливим вибуття спірної земельної ділянки, та вказує на відсутність передбачених законодавством підстав для видачі Державного акту, оскільки запис у відповідному акті про таку підставу його видачі як договір про припинення зобов'язання №01/09/00 від 06.09.2000р, зареєстрований в реєстрі за №5817, не відповідає чинному на час існування спірних правовідносин законодавству, зміст договору, його сторони є невідомими, оригіналу чи копії даного договору немає в розпорядженні Львівської міської ради. Більше того останньою не приймалося рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ні ОСОБА_7 «Шрифт», ні будь-якій іншій юридичній чи фізичній особі. Державний акт на право власності на землю від 11.10.2000 року ЛВ052774 є також незареєстрованим у Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю, та замість підпису міським головою і скріплення гербовою печаткою Львівської міської ради, державний акт підписаний Директором департаменту землеустрою та планування забудови міста та скріплений печаткою департаменту землеустрою та планування забудови міста. Також, другий примірник відповідного ОСОБА_7 всупереч законодавчим положенням відсутній. Відтак, Державний акт на право власності на землю від 11.10.2000 року ЛВ052774, який спрямований на відчуження спірної земельної ділянки з підстав та в порядку, що суперечать чинному законодавству, порушує публічно-правовий порядок, тобто є нікчемним в силу прямої вказівки закону. 
		Львівська міська рада від імені та в інтересах територіальної громади м. Львова відповідно до закону здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. На час подання позову право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за Відповідачем -1, ПП «Юнайтед Груп» . Зважаючи на те, що право власності на спірну земельну ділянку набуте поза волею власника, Львівської міської ради, і це порушує її права та законні інтереси як власника, Позивач звернувся за судовим захистом своїх порушених прав та предявив позов про витребування даної земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Виходячи з того, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав, Позивач звернувся також з позовною вимогою про скасування державної реєстрації права власності ПП «ЮНАЙТЕД ГРУП» на спірну земельну ділянку.
		Позивачем, в якості спростування позиції Відповідача -1, також подано відповідь на відзив та письмові пояснення по справі.
		Стосовно поданої Відповідачем-1 заяви про застосування строку позовної давності Позивач вказує, що Львівська міська рада дізналася про порушення її прав як власника спірної земельної ділянки лише після винесення ухвали Франківського районного суду про затвердження мирової угоди від 18.06.2015р. у справі №465/3750/15-ц. 06.10.2017 року Позивач звернувся до суду з позовом про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності. Відтак строк позовної давності Львівською міською радою не порушено.
		Позиція Відповідача-1:
		Відповідач у поданому до суду 20.11.2018р. за вх. №44646/18 відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що, в силу приписів ч.7 ст.75 ГПК України, правова оцінка, надана судом певному факту, не є обовязковою для господарського суду, а преюдиціальну силу мають саме фактичні обставини, які встановлені судовим рішенням, а не їх правова оцінка.
		Відтак, на думку Відповідача-1, єдиною обставиною, яка встановлена Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18.10.2016р. у справі №465/3750/15-ц, є факт скасування мирової угоди з підстав того, що вона могла стосуватись виключно предмета позову та виключала зазначення дій, коштів чи майна, які не належать до цього предмета. Інших преюдиційних фактів, в тому числі щодо визнання за Позивачем права власності на спірну земельну ділянку, не було встановлено, так як такі не входили до предмета доказування у справі №465/3750/15-ц.
		Також, в обґрунтування доводів, покладених Відповідачем-1 в основу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог зазначає, що незаконність Державного акту про право приватної власності на землю від 11.10.2000р. №ЛВ052774 не була предметом судового розгляду і в суді першої інстанції при розгляді справи №465/3750/15-ц. З підстав наведеного Відповідач-2 стверджує, що зроблений Позивачем висновок про встановлення Апеляційним судом Львівської області у справі №465/3750/15-ц факту, що Державний акт на право приватної власності на землю від 11.10.2000р. №ЛВ052774, не є правовстановлюючим документом, є необґрунтованим, не є підставою для звільнення від доказування.
		Окрім того, Відповідач-1 покликається на те, що Державний акт на право приватної власності на землю від 11.10.2000р. №ЛВ052774 видано Позивачем ОСОБА_8 з обмеженою відповідальністю «Шрифт» на підставі Договору при припинення зобов'язання від 06.09.2000р. №01/09/00, зареєстрованого в Реєстрі за №5817, доказів визнання недійсним якого Позивачем не надано. Приписами Земельного кодексу України у чинній станом на час видачі ОСОБА_7 редакції, передбачено можливість набуття права власності не виключно на підставі прийнятих рішень органів місцевого самоврядування, але й з інших підстав, зокрема, внаслідок укладення договорів; крім того, право власності виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки внатурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності (користування) яке виникло до 2004р., вважається сформованим незалежно від присвоєння кадастрового номера. З підстав наведеного Відповідач-1 робить висновки про те, що право приватної власності на земельну ділянку площею 0,096га за адресою: м.Львів, вул.П.Мирного виникло в ОСОБА_8 з обмеженою відповідальністю «Шрифт» з моменту видачі Позивачем Державного акту на право приватної власності на землю від 11.10.2000р. №ЛВ052774, тобто з 11.10.2000р.
		На думку Відповідача 1, Львівською міського радою не доведено порушення саме її прав, як і не підтверджено право власності на спірну земельну ділянку, що виключає можливість витребувати таку на підставі ст.388 ЦК України. Відтак вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення.
		Водночас, Відповідач-1 звертає увагу суду на те, що Державний акт на право приватної власності на землю від 11.10.2000р. №ЛВ052774 видано Позивачем, підписано його посадовими особами та скріплено відповідними печатками.
		В доповнення до викладеного Відповідач-1 покликається на практику Європейського суду з прав людини, згідно якої потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатись в право, набуте особою, яка покладалась на легітимність добросовісних дій державного органу. Відтак, на думку Відповідача-1, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатись на саму державу, а помилки не можуть виправлятись за рахунок осіб, яких вони стосуються.
		У матеріалах справи також відсутній вирок, що набрав законної сили, яким було б встановлено факт підроблення такого державного акту.
		З підстав наведеного Відповідач-1 просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
		Крім цього Відповідач-1 звернувся до суду із заявою про застосування строку позовної давності із вказівкою на те, що Львівська міська рада ще з 2000 року (року видачі Державного акту на право власності на землю від 11.10.2000 року ЛВ052774) мала можливість та зобов'язана була знати про стан своїх майнових прав, а отже є підстави для застосування строку позовної давності.
		Позиція Відповідача-2:
		Відповідач-2 у поданому до суду 23.10.2017р. за вх. №35736/17 Відзиві на позовну заяву зазначає, що органи Міністерства юстиції України з 30.04.2016р. припинили надання послуг у сфері державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць, з вказаної дати такі повноваження перейшли до державних реєстраторів, а відтак, Головне територіальне управління юстиції у Львівській області є неналежним відповідачем у справі. З підстав наведеного Відповідач-2 просить суд здійснювати розгляд справи за відсутності повноважного представника Відповідача-2 та відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог до Відповідача-2 у повному обсязі.
		Аналогічні заперечення проти заявлених позовних вимог викладено Відповідачем-2 у поданому до суду 05.11.2018р. за вх. №41938/18 Відзиві на позовну заяву.
		 
		Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
		Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
		Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
		Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
		З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.
		 
		За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.
		Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 18.06.2015р. у справі №465/3750/15-ц за позовом ПП «Виробничо-комерційна фірма «Купол-ЛВ» до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 «Шрифт» про стягнення заборгованості за договорами позики та поруки було затверджено мирову угоду між сторонами.
		Згідно затвердженої мирової угоди сторони дійшли згоди про припинення зобов'язань відповідачів (ОСОБА_6 та ОСОБА_7 «Шрифт») за договорами позики та поруки шляхом передачі у власність ПП «Виробничо-комерційна фірма «Купол-ЛВ» відступного у вигляді, з поміж іншого майна, земельної ділянки площею 0,096 га. на вул. Панаса Мирного у м. Львові, яка належала ОСОБА_7 «Шрифт» на підставі Державного акту на право приватної власності на землю від 11.10.2000р. №ЛВ052774.
		В подальшому, право власності на земельну ділянку площею 0,096 га на вул. Панаса Мирного у м. Львові 04.11.2015р. зареєстровано за ПП «Юнайтед Груп» державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції ОСОБА_9.
		Львівська міська рада, вважаючи, що її право як власника спірної земельної ділянки площею 0,096 га. було порушено внаслідок винесення ухвали про затвердження Франківським районним судом м. Львова мирової угоди від 18.06.2015р., оскаржила таке рішення суду першої інстанції до Апеляційного суду Львівської області.
		18.10.2016р. судом апеляційної інстанції було прийнято ухвалу у справі №465/3750/15-ц, якою апеляційну скаргу Львівської міської ради було задоволено, а ухвалу Франківського районного суду м. Львова скасовано з передачею справи для продовження розгляду в суд першої інстанції.
		18.12.2016р. Франківським районним судом м.Львова цивільну справу №465/3750/15-ц було залишено без розгляду.
		Рішення суду апеляційної інстанції оскаржено в касаційному порядку не було та набрало законної сили.
		Таким чином Позивач вважає, що ОСОБА_7 «Шрифт» не був власником земельної ділянки площею 0,096 га. на вул. Панаса Мирного у м. Львові, оскільки рішення про передачу такої Львівською міською радою не приймалось, бланк Державного акту на право власності на землю № ЛВ052774 було втрачено Позивачем, а Договір про припинення зобов'язання від 06.09.2000р. №01/09/00 не міг бути підставою вибуття земельної ділянки з власності територіальної громади м.Львова. Відповідно, на думку Позивача відсутня правова підстава для передачі у власність земельної ділянки площею 0,096 га. на вул. Панаса Мирного у м. Львові, спочатку від ОСОБА_7 «Шрифт» до ПП «Виробничо-комерційної фірми «Купол-ЛВ», а в подальшому - і до кінцевого власника ПП «Юнайтед Груп». А тому, така земельна ділянка підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння та передачі її власнику Львівській міській раді. Відповідач-1 вказав, що Позивачем у справі було пропущено строки для звернення з позовом до суду.
		Учасниками справи не подано належних, достатніх та допустимих доказів в обґрунтування того, що спірна земельна ділянка площею 0,096 га за адресою: м. Львів, вул. Панаса Мирного, кадастровий номер 4610136800:01:002:0048 перейшла у власність ОСОБА_7 «Шрифт» на підставі Державного акту на право власності на землю від 11.10.2000р. року ЛВ052774, оскільки оригінал такого акту відсутній в матеріалах справи, Учасниками справи суду не поданий, як і не подано клопотання про його витребування від Учасників справи або інших осіб, суд же, в силу закріплених в ст.ст. 13, 14 ГПК України принципів змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства, позбавлений права самостійно збирати докази у справі.
		В доповнення до вказаних доводів Позивач покликається на те, що Державний акт на право власності на землю площею 0,096га на вул.П.Мирного у м.Львові (бланк державного акту серії ЛВ052774 від 11.10.2000р.) Львівською міською радою не видавався, що стверджується листом Департаменту містобудування Львівської міської ради від 02.11.2018р. №2403-5484, а також листом Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради від 26.06.2017р. №4-2403-1548.
		Окрім того, Учасниками справи підтверджується та визнається обставина відсутності оригіналу Державного акту на право власності на землю від 11.10.2000р. року ЛВ052774 в матеріалах справи №465/3750/15-ц, яка розглядалась Франківським районним судом м. Львова.
		Відтак, Державний акт на право власності на землю площею 0,096га на вул.П.Мирного у м.Львові (бланк державного акту серії ЛВ052774 від 11.10.2000р.) Львівською міською радою не видавався.
		 
		В той же час, судом встановлено, що в подальшому на підставі ухвали Франківського районного суду м. Львова від 18.06.2015р. у справі №465/3750/15-ц право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за ПП «Виробничо-комерційною фірмою «Купол-ЛВ», а згодом  за Відповідачем-1 по справі  ПП «Юнайтед Груп», що підтверджується свідоцтвом на право власності на нерухоме майно, серія номер: 47120197, від 06.11.2015р.
		Відповідно до Державного акту на право власності на землю від 11.10.2000р. ЛВ052774 підставою видачі даного акту був Договір про припинення зобов'язання №01/09/00 від 06.09.2000р, зареєстрований в реєстрі за №5817.
		Виходячи із положень ст. 17 ЗК України від 18.12.1990р. №561-XII в редакції, чинній на момент видачі Державного акту на право власності на землю від 11.10.2000р. ЛВ052774, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.
		Передача земельної ділянки у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та товариств.
		Відповідно до ч.3 ст.18 ЗК України придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку.
		Також згідно п. 1.4. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №43 від 04.05.1999р. (далі  Наказ №43), в редакції, чинній на момент видачі Державного акту на право власності на землю від 11.10.2000 року ЛВ052774, державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю або право постійного користування землею видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на землю - на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради.
		З огляду на наведене, чинним на дату Державного акту на право власності на землю від 11.10.2000р. ЛВ052774 земельним законодавством передбачалося, що державні акти видаються на підставі рішень, зокрема, міських рад і лише в окремих випадках, визначених ст.18 ЗК України, а саме щодо земельних ділянок, що перебували у колективній або приватній власності, придбання провадилось за договором купівлі-продажу, який посвідчувався у нотаріальному порядку. 
		Таким чином, Договір про припинення зобов'язання №01/09/00 від 06.09.2000р, зареєстрований в реєстрі за №5817, як такий, не міг бути належною підставою для вибуття спірної земельної ділянки з власності територіальної громади м.Львова, повноваження якої як власника представляла Львівська міська рада. Відповідно, посилання у Державному акті на право власності на землю від 11.10.2000р. ЛВ052774 на Договір про припинення зобов'язання №01/09/00 від 06.09.2000р, зареєстрований в реєстрі за №5817, як на підставу видачі такого акту, не відповідає вимогам чинного на час видачі такого ОСОБА_7 законодавства, оскільки відсутнє рішення органу місцевого самоврядування про вибуття спірної земельної ділянки з власності територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради.
		Водночас суд зазначає, що договір міг бути підставою до видачі Державного акту на право власності на землю лише у випадку, коли така ділянка належала власнику на праві приватної або колективної власності. 
		З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що єдиною належною підставою до вибуття земельної ділянки із власності громади м.Львова, повноваження якої, як власника, представляла Львівська міська рада, могло бути виключно рішення Львівської міської ради про таке вибуття, і лише в подальшому, така ділянка могла вибувати із приватної чи колективної власності осіб, яким вона була передана, на підставі договорів.
		В той же час, виходячи із листа Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради від 04.07.2017р. №4-2408-1647, листа Департаменту містобудування Львівської міської ради від 02.11.2018р. №2403-5484, копії яких долучено до матеріалів справи, Львівською міською радою не приймалося рішення про передачу у власність ОСОБА_8 з обмеженою відповідальністю «Шрифт», а також будь-якої іншої юридичної чи фізичної особи земельної ділянки за адресою: м.Львів, вул.Панаса Мирного, площею 0,096га, цільове призначення земельної ділянки: для житлового будівництва.
		Відтак, за відсутності рішення Львівської міської ради про вибуття з власності територіальної громади міста Львова спірної земельної ділянки, суд приходить до висновку, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею.
		 
		Крім цього, надаючи оцінку іншим доводам та поданим доказам Сторін суд зазначає, що зміст вищевказаного Договору, його сторони та предмет є невідомими жодному із Учасників справи. Оригінал чи копія відповідного договору відсутня у розпорядженні як у Позивача, так і у Відповідачів по справі. 
		Відсутньою також є інформація щодо укладення Договору про припинення зобов'язання, зареєстрованого в реєстрі за №5817, а також відсутнім є сам договір, що вбачається із листа Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради від 26.06.2017р. №4-2403-1548, листа Департаменту містобудування Львівської міської ради від 02.11.2018р. №2403-5484 та листа Відділу у м.Львові Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області від 06.11.2018р. Копії наведених листів містяться у матеріалах справи. 
		 
		Виходячи із положень ст. 23 ЗК України, чинного на час видачі Державного акту, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
		Також відповідно до п.3.2. Наказу №43 державні акти на право власності на землю видаються міськими, селищними, сільськими радами, районними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями. 
		Згідно п.3.4.-3.5. Наказу №43 забезпечення державної реєстрації державних актів, що посвідчують право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею та договорів оренди покладається на державні органи земельних ресурсів Держкомзему України: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське та Севастопольське міські управління земельних ресурсів.
		Державні акти, що посвідчують право власності на землю реєструються у Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю.
		Однак з листа відділу Держгеокадастру у м.Львові Львівської області від 04.07.2017р. №18-13-0.37-928/109-17, листа Відділу у м.Львові Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області від 06.11.2018р., копії яких є наявні в матеріалах справи, вбачається, що інформація про реєстрацію в книзі записів державних актів на право власності на земельну ділянку площею 0,096га на вул.Панаса Мирного у м.Львові відсутня.
		Суд не бере до уваги посилання Відповідача-1 на відповідну практику Європейського суду з прав людини з приводу того, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки. Адже немає помилки Львівської міської ради чи державних органів земельних ресурсів Держкомзему України у тому, що не було проведено реєстрації державного акту, який Львівською міською радою не видавався, та не приймалося рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_7 «Шрифт».
		Крім цього, згідно п. 2.11. Наказу №43, державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею складається у двох примірниках, підписується сільським, селищним, міським головою або головою відповідної державної адміністрації і скріплюється відповідною гербовою печаткою. Сторінку державного акта з зображенням плану земельної ділянки підписує начальник районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів Держкомзему України.
		Разом із тим, Державний акт на право власності на землю від 11.10.2000р. ЛВ052774, було підписано Директором департаменту землеустрою та планування забудови міста ОСОБА_10 та скріплено печаткою департаменту землеустрою та планування забудови міста, що не відповідає вищенаведеним законодавчим положенням.
		Згідно п.4.2. Наказу №43 другий примірник державного акта або договору, а також книги їх реєстрації зберігаються у вогнетривких шафах у приміщеннях відповідних рад чи державних адміністрацій або за їх дорученням - у приміщеннях районних (міських) відділів (управлінь) земельних ресурсів Держкомзему України.
		З листа Департаменту містобудування від 02.11.2018р. №2403-5484 вбачається, що примірник Державного акту на право власності на землю від 11.10.2000р. ЛВ052774, а також книги реєстрації актів в розпорядженні Львівської міської ради відсутні. Доручення про зберігання відповідних документів Львівською міською радою органам земельних ресурсів Держкомзему України не надавалося. Другий примірник вищезгаданого державного акту на право власності на землю відсутній також у Відділі у м.Львові Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області, що стверджується листом Відділу у м.Львові Головного Управління Держгеокадастру у Львівській області від 06.11.2018р., копія якого міститься у матеріалах справи.
		З матеріалів справи також вбачається, що Львівська міська рада зверталася щодо порушення її прав у правоохоронні ограни. Так, як вбачається із листа Головного управління Національної поліції у Львівській області від 31.07.2018р., матеріали перевірки по зверненню Львівської міської ради долучено до кримінального провадження №12018140000000168 від 07.03.2018р., внесеного до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за ч.1 ст.358 КК України по факту можливого підроблення Державних актів на право власності на земельні ділянки у межах м. Львова, в тому числі і щодо земельної ділянки по вул.П.Мирного у м.Львові з кадастровим номером 4610136800:01:002:0048. По даному кримінальному провадженню проводяться необхідні слідчі дії.
		Згідно ч.2 ст.373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
		Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом
		 
		Щодо доводів Позивача про те, що Державний акт на право власності на землю від 11.10.2000р. ЛВ052774 є нікчемним правочином суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Виходячи із положень ч.2 ст.215 ЦК України, нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Суд визначає, з врахуванням вищеописаних вимог законодавства щодо набуття права власності на підставі рішень, і, у деяких передбачених законом випадках, договорів, як дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, що Державний акт на право власності на землю не є правочином, а є документом, який посвідчує право особи на земельну ділянку, яке набувається на підставі правочинів. Аналогічну правову позицію щодо правової природи Державного акту на право приватної власності на землю викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі №925/1265/16 (5.10. Державний акт - це документ, що посвідчує право на земельну ділянку).
		 
		В обґрунтування права власності Позивача щодо спірної земельної ділянки суд виходить з наступного.
		Згідно ст. 3 ЗК України від 18.12.1990р. №561-XII (чинного на момент видачі спірного Державного акту на право власності на землю від 11.10.2000р. ЛВ052774) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб'єктами права державної власності на землю виступають: 
		-Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України; 
		-Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності; 
		-обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.
		Відповідно до ст. 63 ЗК України до земель міста належать усі землі в межах міста.
		Землі міста перебувають у віданні міської Ради народних Депутатів. Межа міста - зовнішня межа земель міста, що відокремлює їх від земель іншого призначення і визначається проектом планування та забудови міста або техніко-економічним обґрунтуванням розвитку міста. Межа міста встановлюється і змінюється в порядку, що визначається Верховною Радою України.
		Згідно ст. 10 ЗК України до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність.
		Згідно ст. 374 ЦК України суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.
		Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		У відповідності до ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р. сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		Згідно з ч.3 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
		Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на, землю.
		Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
		Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
		Виходячи із положень ст.9 та згідно ст.12 чинного ЗК України від 25.10.2001р. №2768-III до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
		З огляду на наведені законодавчі положення, а також з огляду на те, що спірна земельна ділянка була у власності Львівської міської ради з врахуванням вищеописаних положень ЗК України, вибула із власності Позивача всупереч волі останнього та з порушенням норм законодавства, Львівська міська рада є власником спірної земельної ділянки та від імені та в інтересах територіальної громади м.Львова здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження даним об'єктом права комунальної власності.
		У відповідності до ч.1 ст.317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Згідно з ч.1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд
		Частиною 1 ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. 
		При цьому за змістом статті 388 названого Кодексу випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею іншим шляхом, ніж було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння або було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння, що і має місце в спірних відносинах.
		У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року №475/97 ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Верховний Суд у постанові від 12.06.2018р. у справі №916/3727/15 зазначає, що зі змісту вказаних нормативних приписів вбачається, що лише і виключно власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
		Окрім того, витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено ст. 16, 387 Цивільного кодексу України виключно як форма захисту права власності, а не як окреме оборотоздатне майнове право.
		Відповідно до п.4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Як зазначає Верховний Суд у Постанові від 21.08.2018р. у справі 
		№902/1722/14, виходячи з аналізу статей 387, 388 ЦК України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб'єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб'єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.
		Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		У зв'язку із наведеним суд вважає підставною позовну вимогу Львівської міської ради про витребування з чужого незаконного володіння Приватного підприємства «ЮНАЙТЕД ГРУП» спірної земельної ділянки та передання її Львівській міській раді.
		Одночасно суд, задовольняючи дані позовні вимоги, не бере до уваги твердження Відповідача-1 щодо порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку із наявними позовними вимогами.
		Параграфом 1 статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
		Перший протокол Конвенції ратифікований Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України від 29.06.2004 №1906-ІV «Про міжнародні договори України» застосовується національними судами України як частина національного законодавства.
		При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
		У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.
		У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності Відповідача-1 критеріям правомірного втручання у право на мирне володіння майном.
		Витребування спірної земельної ділянки на користь територіальної громади м.Львова з володіння ПП «Юнайтед Груп» відповідає критерію законності: витребування із його власності спірного майна здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК, яка відповідає вимогам доступності, чіткості передбачуваності, офіційний текст якої є публічним та загальнодоступним. 
		У даній справі «суспільним», «публічним» інтересом позовних вимог з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ПП «Юнайтед Груп» є задоволення суспільної потреби у відновленні законності та становища, яке існувало до порушення права власності територіальної громади м. Львова на вказану земельну ділянку, захист такого права щодо користування, розпорядження та володіння спірною земельною ділянкою, яка була передана Відповідачу-1 із порушенням чинного законодавства.
		Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності втручання держави у право власності Відповідача 1 критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.
		Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні у право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації. Разом із тим, Відповідач-1 не позбавлений права в подальшому звернутись до суду із відповідним позовом про відшкодування йому компенсації вартості витребуваної земельної ділянки, збитків що сприятиме дотриманню принципу пропорційності.
		Звідси, позовні вимоги не порушують § 1 ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, через дотримання принципу законності втручання у право власності, відповідності такого втручання суспільному інтересу, його пропорційності.
		 
		Статтею 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952-IV, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі  державна реєстрація прав)  офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Відповідно до ч.1 ст.3 вказаного Закону, державна реєстрація прав є обовязковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
		Згідно із положеннями частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.
		Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійним правочином чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.
		З огляду на наведене, суд вважає також підставною позовну вимогу про скасування державної реєстрації права власності ПП «ЮНАЙТЕД ГРУП» на спірну земельну ділянку.
		Відповідно до пункту 13 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
		Приписами ч.12 ст.30 ГПК України передбачено, що вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо розгляд таких вимог віднесений до юрисдикції господарського суду, розглядаються господарським судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги.
		Згідно ч.1 ст.173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
		З підстав наведеного суд зазначає, що позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності Відповідача-1 на земельну ділянку площею 0,096га за адресою: м.Львів, вул.Панаса Мирного, кадастровий номер 4610136800:01:002:0048 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 763042546101) є похідною вимогою, тобто такою, задоволення якої залежить від вимоги про витребування з чужого незаконного володіння Відповідача-1 земельної ділянки площею 0,096га за адресою: м.Львів, вул.Панаса Мирного, кадастровий номер 4610136800:01:002:0048 та передання її Позивачу.
		 
		04.12.2018р. Відповідачем-1 подано до суду заяву (вх. №46212/18), у якій просить суд застосувати до правовідносин, які виникли між сторонами, наслідки спливу строку позовної давності з підстав того, що Державний акт на право власності на землю від ЛВ052774 видано Позивачем ОСОБА_7 «Шрифт» 11.10.2000р. на підставі Договору про припинення зобов'язання від 06.09.2000р. №01/09/00, зареєстрованого у реєстрі за №5817. На підставі вказаного ОСОБА_7 «Шрифт» відкрито користувалося спірною земельною ділянкою майже 15 років (до постановлення ухвали Франківського районного суду м.Львова у справі 18.06.2015р. у справі №465/3750/15-ц) і протягом вказаного часу жодних заперечень від Позивача не надходило. З підстав наведеного Відповідач-1 робить висновки про те, що Позивачу з 11.10.2000р. було відомо про факт набуття ОСОБА_7 «Шрифт» права власності на спірну земельну ділянку, а відтак ним пропущено строк позовної давності за вимогами про захист свого порушеного права.
		Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фінікарідов проти Кіпру» механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення Європейського суду з прав людини у справі у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
		Суд не бере до уваги твердження Відповідача-1 щодо того, що Позивач саме 11.10.2000р. дізнався про вибуття спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_7 «Шрифт», оскільки матеріалами справи не підтверджується факт прийняття рішення про впередачу спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_7 «Шрифт» та видачу йому Позивачем Державного акту на право власності на землю від 11.10.2000р. ЛВ052774, а сама по собі втрата Позивачем бланку Державного акту на право власності на землю №ЛВ052774 не свідчить про те, що Позивач знав або міг знати про зміст документу, який на такому бланку був надрукований. Окрім того, поданими Учасниками справи доказами підтверджується факт відсутності використання у будь-який спосіб спірної земельної ділянки, наявності на ній будь яких капітальних чи тимчасових споруд, чи вчинення інших дій, спрямованих на її використання.
		В той час суд вважає підставними пояснення Позивача з приводу того, Позивач дізнався про порушення його прав як власника спірної земельної ділянки лише після винесення ухвали Франківського районного суду про затвердження мирової угоди від 18.06.2015р. у справі №465/3750/15-ц. А вже 06.10.2017 року Львівська міська рада звернулася до суду з позовом про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності. Адже серед підстав в обґрунтування позовних вимог власне наведено ту обставину, що Львівська міська рада не приймала рішень про передачу у власність спірної земельної ділянки та не видавала державного акту на право власності на дану земельну ділянку. Крім цього, спірна земельна ділянка не використовувалася за цільовим призначенням. Відповідно раніше 18.06.2015р. Позивач не міг дізнатися про порушення своїх прав внаслідок відчуження даної земельної ділянки. Відтак суд вважає, що строк позовної давності Львівською міською радою не порушено.
		З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що Позивач не знав і не міг знати про вибуття спірної земельної ділянки із його власності до часу постановлення ухвали Франківського районного суду про затвердження мирової угоди від 18.06.2015р. у справі №465/3750/15-ц, а відтак, встановлений приписами ст.257 ЦК України строк позовної давності ним не пропущено.
		З підстав наведеного суд відмовляє Відповідачу-1 в задоволенні заяви від 04.12.2018р. вх. №46212/18 про застосування строку позовної давності.
		 
		Щодо посилань Відповідача-2 на те, що останній є неналежним відповідачем у справі, суд зазначає, що оскільки, як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо обєкта нерухомого майна від 22.08.2017р. №95274186 у абзаці: «державний реєстратор» зазначено запис: «ОСОБА_9, Львівське міське управління юстиції, Львівська обл..», при цьому, в даній справі не оскаржуються дії конкретного державного реєстратора, а заявлено вимогу про скасування державної реєстрації права власності поряд з вимогою про витребування майна. Відтак, Головне територіальне управління юстиції у Львівській області є належним співвідповідачем у справі щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності.
		 
		Щодо незалучення ПП «Виробничо-комерційна фірма «Купол-ЛВ» та ОСОБА_7 «Шрифт» до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Позивача або Відповідача суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч.1 ст.50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
		Приписами ч.2 вказаної статті передбачено, що у випадку, якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
		Згідно ч.3 ст.50 ГПК України у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
		З врахуванням того, що Учасниками справи не подавались та не заявлялись заяви про залучення ПП «Виробничо-комерційна фірма «Купол-ЛВ» та ОСОБА_7 «Шрифт» до участі у справі, а в матеріалах справи відсутні, Учасниками справи не подавались та не заявлялись належні, достатні та допустимі докази на час вирішення судом питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду в обґрунтування того, що рішення у справі може вплинути їх на права та обов'язки щодо однієї із Сторін, суд дійшов висновків про відсутність правових підстав до такого залучення. При цьому суд бере до уваги, що предметом позову є витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння Відповідача 1 та скасування державної реєстрації права власності за Відповідачем 1, а доведенню підлягає саме обставина вибуття спірної земельної ділянки з власності Позивача поза його волею. 
		 
		Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
		Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).
		Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.
		Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, підлягають до задоволення в повному обсязі.
		 
		Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Згідно ч.1; п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» (у чинній станом на момент подання позовної заяви до суду редакції) за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
		Нормою статті 7 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2017 рік» установлено у 2017 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу: в розрахунку на місяць у розмірі 1600 гривень.
		Як доказ сплати судових витрат Позивачем подано Платіжне доручення від 19.07.2017р. №388 про сплату 3200грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду. Оригінал вказаного платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви).
		Окрім того, суд зазначає що Відповідач-1 та Відповідач-2 наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористались.
		З підстав наведеного, беручи до уваги, що первісна позовна вимога предявлена до Відповідача 1, враховуючи висновки суду щодо того, що вимога про скасування державної реєстрації права власності є похідною від первісної, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачами-1 та 2 розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 3200грн. слід покласти на Відповідача 1, стягнути з Відповідача-1 на користь Позивача 3200грн судового збору. 
		 
		Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 182, 215, 216, 236, 256, 257, 261, 317, 321, 330, 373, 387, 388, 1212, 1213 Цивільного кодексу України,суд,-
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		1.Позов задоволити повністю.
		2.Витребувати з чужого незаконного володіння Приватного підприємства «Юнайтед Груп» (79021, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 40095688) земельну ділянку площею 0,096га за адресою: м.Львів, вул.Панаса Мирного, кадастровий номер 4610136800:01:002:0048 та передати її Львівській міській раді (79006, Львівська область, м.Львів, пл.Ринок, буд.1, ідентифікаційний код 04055896).
		3.Скасувати державну реєстрацію права власності Приватного підприємства «Юнайтед Груп» (79021, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 40095688) на земельну ділянку площею 0,096га за адресою: м.Львів, вул.Панаса Мирного, кадастровий номер 4610136800:01:002:0048 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 763042546101).
		4.Стягнути з Приватного підприємства «Юнайтед Груп» (79021, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код 40095688) на користь Львівської міської ради (79006, Львівська область, м.Львів, пл.Ринок, буд.1, ідентифікаційний код 04055896) 3200грн. судового збору.
		5.Накази видати після набрання рішенням законної сили.
		6.Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України.
		7.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
		Повний текст рішення виготовлено та підписано 14.03.2019р.
		 
		 
		Головуючий суддя Фартушок Т. Б.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...