Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 709/210/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження.
Надіслано для оприлюднення: 18.03.2019. Зареєстровано: 19.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.03.2019.
Дата набрання законної сили: 26.04.2019
Номер судового провадження: 2-о/709/19/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 709/210/19
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 березня 2019 року                                                                        смт. Чорнобай
		 
		Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:
		головуючого судді - Чубая В.В.,
		за участі секретаря судового засідання - Кіян С.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, -
		 
		в с т а н о в и в:
		 
		ОСОБА_1 (далі - заявник-1), ОСОБА_2 (далі - заявник-2) звернулися до Чорнобаївського районного суду Черкаської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що вимушене їх переселення у липні 2016 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		В обґрунтування своїх вимог заявники вказували, що вони були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_1. На праві приватної власності за заявником-1 зареєстрований будинок за вказаною адресою. В липні 2016 року вони разом з дітьми вимушені були переміститися з місця постійного проживання на тимчасово окупованій території Луганської області до с. Придніпровське Чорнобаївського району Черкаської області, де зараз і проживають.
		Як відомо наприкінці лютого - на початку березня 2014 року російські війська окупували Кримський півострів, а в квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки». Після вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Російської Федерації на їх території почала пересуватись військова техніка, частими стали випадки обстрілу житлових кварталів та об'єктів інфраструктури. Описані вище обставини призвели до неможливості подальшого проживання у м. Горлівка, а тому в липні 2015 року внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України заявник була змушена переїхати до с. Лукашівка Чорнобаївського району Черкаської області. Звернення в порядку окремого провадження до суду із вказаною заявою обумовлено тим, що заявник має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що зумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		У судове засідання заявники не з'явилися, подали до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, викладені у заяві вимоги підтримали та просили задовольнити..
		Заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України та Російська Федерація у судове засідання своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, причини неявки не повідомили, жодних заяв чи клопотань до суду не надіслали.
		Виходячи з приписів ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
		Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
		Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та визначив відповідно до них правовідносини.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		У ч. 2 ст. 315 ЦПК України зазначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
		Судом встановлено, що заявник-1 є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_2, та заявник-2 є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_3, були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копіями паспортів громадян України серії НОМЕР_1, виданого Попаснянським РВ УМВС України в Луганській області 16 березня 2002 року та серії НОМЕР_2, виданого Лисичанським МВ УМВС України в Луганській області
		19 березня 2002 року (а.с. 15- 18).
		Відповідно до копії договору дарування домоволодіння від 2 серпня 1979 року заявник-1 є власником будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19).
		Згідно з копіями довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26 липня 2016 року № 7123000414 (а.с. 21) та від 26 липня 2016 року № 7123000415 (а.с. 21 на звороті), заявники зареєстровані за адресою: вул. Петровського, с. Лоскутівка, Попаснянський район, Луганська область, а фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2.
		Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Так, за приписами ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» цим Законом визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 21 квітня 2014 року «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» схвалено текст такої Заяви, зі змісту якої вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		Згідно з Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абз. 2 Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 4 лютого 2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
		Крім того Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року Верховна Рада України звернулася до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором. В абз. 4 звернення вказано, що від початку агресії наприкінці лютого 2014 року Російська Федерація систематично порушує загальновизнані норми міжнародного права, права людини, в тому числі право на життя мирних громадян України, які стали заручниками терористів на окупованій території Донбасу. Цинізм кремлівської агресії, яка включає активну підтримку терористів на державному рівні, перетворює вбивство безневинних мирних громадян на звичне повсякденне явище. Очевидною є причетність Росії до таких терактів, як збиття цивільного пасажирського літака рейсу МН17, трагедій у Волновасі, Донецьку та Маріуполі.
		Резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи від 25 червня 2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Крім того, Парламентська асамблея Ради Європи 12 жовтня 2016 року прийняла ще дві резолюції по Україні, в яких російсько-український конфлікт визначений як «російська агресія» і міститься заклик до Російської Федерації вивести свої війська з Донбасу.
		Резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 19 грудня 2016 року підтримано резолюцію Третього комітету Генеральної Асамблеї ООН «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)» та визнано Російську Федерацію державою-окупантом.
		Отже, викладені вище факти збройної (військової) агресії Російської Федерації проти України, окупації частини території Луганської та Донецької областей, є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню в силу приписів ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
		Встановлюючи обставини вимушеного переселення, суд виходить з наступного.
		Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
		Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у разі якщо внутрішнє переміщення за обставин, передбачених у ст. 1 цього Закону, спричинене військовою агресією іншої держави, військовим вторгненням, окупацією чи анексією території України, і цю територію покинули особи, що стали внутрішньо переміщеними особами, держава-агресор компенсує прямі витрати внутрішньо переміщених осіб, які виникли внаслідок вимушеного переміщення, а також всі витрати на приймання та облаштування зазначених осіб, що були здійснені за рахунок державного бюджету України та місцевих бюджетів, відповідно до норм міжнародного права.
		Згідно з положеннями ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
		Приписами ст. 27 Конституції України передбачено, що кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
		Судом встановлено, що заявники до початку збройної агресії російської Федерації проти України були повноправними громадянами України та мали налагоджений побут, житло, отримували пенсійне забезпечення та мали можливість вести повноцінне життя. Після окупації частини Луганської області Російською Федерацією заявники втратили безпечну для життя можливість проживання в рідному місті та змушені були залишити свої матеріальні цінності, звичне середовище існування, вільне спілкування з рідними та друзями, порушено їх налагоджений звичний спосіб життя, гостро стало питання з приводу житла та фінансів, що позначилось на їх моральному та фізичному стані.
		Враховуючи, що заявники переселилися з території Луганської області задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи в результаті збройної агресії Російської Федерації, а також те, що встановити даний юридичний факт необхідно для визначення їх статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, а тому суд вважає, що дана заява підлягає до задоволення.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 82, 89, 259-261, 293, 315-319 ЦПК України, суд - 
		 
		в и р і ш и в:
		 
		Заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, - задовольнити повністю.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1,
		ІНФОРМАЦІЯ_2, в липні 2016 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2,
		ІНФОРМАЦІЯ_3, в липні 2016 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
		Апеляційна скарга подається безпосередньо до Апеляційного суду Черкаської області.
		До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасником справи до або через відповідний суд.
		 
		Суддя                                                                                                В.В. Чубай

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...