Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 630/59/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 20.03.2019.
Дата набрання законної сили: 14.11.2018
Номер судового провадження: 61-13557ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 листопада 2018 року
		м. Київ
		справа № 630/59/16-ц
		провадження № 61-13557св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А., 
		суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В.О., СтупакО.В., УсикаГ.І., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон», 
		 
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 9 березня 2016 року, ухвалене у складі судді Дем'яненко І. В., та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року, постановлену колегією у складі суддів: Шаповал Н. М., Пшенічної Л. В., Хорошевського О. М., 
		ВСТАНОВИВ:
		У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (далі - ТОВ «Лізингова компанія «Еталон») про захист прав споживачів, визнання договору недійсним (нікчемним) і стягнення грошових коштів.
		В обґрунтування позову зазначив, що 22 грудня 2015 року між ним і ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» укладено договір фінансового лізингу № 002977, на виконання умов якого він сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 15 000 гривень. 
		Посилається на те, що, ознайомившись зі змістом договору, встановив невідповідність його умов тій інформації, яку повідомляв йому представник лізингодавця, тому у межах чотирнадцятиденного строку звернувся до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» з повідомленням про відмову від договору і вимогою щодо повернення коштів, на яку відповіді не отримав.
		Вказує, що договір фінансового лізингу від 22 грудня 2015 року укладений у простій письмовій формі і нотаріально не посвідчений, що суперечить вимогам статті 799 ЦК України і свідчить про його нікчемність. Також договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки представники лізингодавця ухиляються від спілкування, що свідчить про відсутність у них будь-якого наміру передавати йому транспортний засіб у лізинг.
		Зазначає, що лізингодавець включив у договір умови, які порушують принцип добросовісності, є несправедливими і призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. 
		Посилаючись на те, що ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» не визнає його доводи щодо нікчемності вчиненого правочину, ОСОБА_4 просив визнати договір фінансового лізингу № 002977 від 22 грудня 2015 року недійсним (нікчемним) і стягнути на його користь 15 000 гривень, сплачених за цим договором. 
		Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 9 березня 2016 року позов задоволено. 
		Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 002977 від 22 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 і ТОВ «Лізингова компанія «Еталон».
		Стягнено з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_4 15 000 гривень.
		Стягнено з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» в дохід держави 1 378 гривень.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що умови оспорюваного договору є несправедливими; цей правочин здійснений з використанням нечесної підприємницької практики; відсутність у лізингодавця необхідної для надання таких послуг ліцензії та недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору є підставою для визнання договору недійсним у цілому і застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення на користь позивача сплаченого ним комісійного платежу. 
		Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» відхилено, рішення Люботинського міського суду Харківської області від 9 березня 2016 року залишено без змін.
		Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспорюваного договору фінансового лізингу недійсним і стягнення сплаченого на його виконання комісійного платежу, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.
		У червні 2016 року ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить рішення Люботинського міського суду Харківської області від 9 березня 2016 року і ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. 
		Заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні справи вийшли за межі позовних вимог, оскільки обґрунтували свої висновки посиланнями на обставини, якими позивач свій позов не мотивував, зокрема, щодо поширення на спірні правовідносини законодавства, яке регулює надання послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах, та щодо несправедливості умов договору у зв'язку з відсутністю відповідальності за його порушення для лізингодавця. 
		Вказав на помилковість висновків судів щодо необхідності нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, так як параграф 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України регулює інші за своїм характером правовідносини. Правовідносини щодо оренди транспортного засобу і договору фінансового лізингу є схожими, проте законодавець розділив їх правове регулювання, тому вимоги статті 799 ЦК України не поширюють дію на договір фінансового лізингу. Закон України «Про фінансовий лізинг», як спеціальний нормативно-правовий акт, що регулює спірні правовідносини, не вимагає нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, тому помилковим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про недійсність оспорюваного договору у зв'язку з недотриманням вимог закону щодо форми його укладення.
		Безпідставними, на думку заявника, є посилання судів на необхідність отримання відповідної ліцензії для надання послуг з фінансового лізингу, так як заявник свою діяльність здійснює на підставі виданої Національною комісією, що здійснює державне рулювання у сфері ринків фінансових послуг, довідки про взяття на облік як юридичної особи, яка має право надавати послуги з фінансового лізингу.
		Заявник зазначає, що не здійснює нечесну підприємницьку практику і жодних дій, спрямованих на введення позивача в оману, при укладенні договору його представник не здійснював.
		Вважає, що умови оспорюваного договору фінансового лізингу не є несправедливими і не призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, оскільки цивільним законодавством прямо передбачено право сторони договору, в тому числі лізингодавця, встановлювати у договорі штрафні санкції, обсяг своєї відповідальності, підстави і порядок розірвання договору.
		Суди попередніх інстанцій, на думку заявника, не врахували, що у договорі зазначені усі основні необхідні характеристики предмета лізингу, достатні для його ідентифікації.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 31 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 1 лютого 2017 року справу призначено до судового розгляду. 
		Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків. 
		Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 грудня 2015 року між ОСОБА_4 і ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» укладено договір фінансового лізингу № 002977, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування лізингоодержувачу автомобіль марки Gelly GC7, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами договору.
		Договір укладений у простій письмовій формі. 
		Згідно з договором предметом лізингу є легковий автомобіль марки Gelly GC7 без визначення технічних характеристик, зокрема, року випуску, об'єму двигуна та кольору.
		На виконання умов договору ОСОБА_4 перерахував на рахунок ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» комісійну винагороду у розмірі 15 000 гривень.
		У січні 2016 року позивач звернувся до відповідача з листом про відмову від договору фінансового лізингу і вимогою про повернення коштів, відповіді на яку не отримав.
		Судами також встановлено відсутність у ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» ліцензії на здійснення фінансових послуг. 
		Оцінивши умови договору фінансового лізингу, суди встановили, що вони є несправедливими і створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, зокрема, лізингодавець згідно з договором надав собі право не повертати кошти, сплачені лізингоодержувачем за його послуги, у разі розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача, в той час як при розірванні договору з ініціативи лізингодавця жодних санкцій не передбачено.
		Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України щодо лізингу, найму (оренди), купівлі-продажу та Законом України «Про фінансовий лізинг».
		За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (стаття 806 ЦК України).
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). 
		Договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу.
		Згідно зі статтею 628 ЦК України до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
		Стаття 799 ЦК України імперативно встановлює, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
		У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (частина перша статті 220 ЦК України).
		Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що умови оспорюваного договору фінансового лізингу № 002977 від 22 грудня 2015 року є несправедливими і призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, що відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є підставою для визнання його недійсним, а також вказав на відсутність у відповідача ліцензії на здійснення фінансових послуг та недотримання вимог щодо нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу.
		Проте судами попередніх інстанції не надано належної правової оцінки тій обставині, що, оскільки оспорюваний договір укладений у простій письмовій формі без дотримання вимоги закону щодо його обов'язкового нотаріального посвідчення, він є юридично нікчемним у цілому в силу статті 215 ЦК України.
		Тобто, виходячи із закріпленого у статті 215 ЦК України правила, визнання зазначеного договору судом недійсним не вимагається у зв'язку з встановленням його нікчемності безпосередньо законом. 
		Визнаючи договір недійсним, суди не звернули увагу на зазначені ОСОБА_4 в обґрунтування позовних вимог посилання на нікчемність укладеного договору  та невизнання цієї обставини ТОВ «Лізингова компанія «Еталон», що є правовою підставою вимагати встановлення нікчемності правочину у судовому порядку. 
		Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо укладення договору фінансового лізингу № 002977 від 22 грудня 2015 року у простій письмовій        формі, Верховний Суд доходить висновку, що даний договір є нікчемним і розглядається з точки зору права як такий, що юридично не мав місця та не створив будь-яких правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов'язань, що в ньому закріплені.
		Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору з підстав включення до договору несправедливих умов, не врахував той факт, що оспорюваний договір є нікчемним в силу закону, а суд апеляційної інстанції не усунув такі недоліки.
		При цьому касаційний суд відхиляє доводи заявника про те, що положення статті 799 ЦК України не поширюють свою дію на договори фінансового лізингу, так як ця стаття відноситься до параграфу 5 глави 58 ЦК України, яка регулює виключно найм (оренду) транспортного засобу.
		Оспорюваний договір за своїм характером є змішаним і містить положення, характерні для договору найму транспортного засобу, тому на нього поширює свою дію параграф 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України, зокрема і в частині обов'язкового нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи.
		Посилання заявника на те, що законодавець розмежував правовідносини, на які поширює свою дію глава 58 ЦК України, і на правовідносини з фінансового лізингу поширює дію лише параграф 1 цієї глави - «Загальні положення про найм (оренду)», помилкові, оскільки згідно зі статтею 628 ЦК України до відносин сторін у змішаному договорізастосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі.
		Щодо тверджень заявника про те, що пріоритетними при визначенні форми, у якій належить вчиняти правочин з фінансового лізингу, є положення Закону України «Про фінансовий лізинг», касаційний суд зазначає наступне.
		Так, стаття 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» закріплює, що правовідносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. 
		До таких правовідносин застосовуються положенням ЦК України щодо найму (оренди) того майна, яке є предметом лізингу. 
		Таким чином, до договору фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, застосовуються положення ЦК України про найм (оренду) транспортного засобу, що повністю узгоджується із вимогами Закону України «Про фінансовий лізинг» і свідчить про безпідставність доводів касаційної скарги про можливість укладення такого договору у простій письмовій формі. 
		Згідно з частиною першою статті 216 ЦК Українинедійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Зважаючи на наведене, доводи заявника в обґрунтування касаційної скарги, за висновком Верховного Суду, не мають правового значення для правильного вирішення спору, оскільки такі аргументи втрачають правовий сенс за встановлених судами обставин нікчемності підписаного сторонами договору в цілому, що свідчить про те, що він не створює юридичних наслідків. 
		Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 
		За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення Люботинського міського суду Харківської області від 9 березня 2016 року в частині визнання недійсним договору фінансового лізингу № 002977 від 22 грудня 2015 року та ухвали апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року про залишення рішення суду першої інстанції у відповідній частині без змін із ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні відповідних позовних вимог у зв'язку з тим, що оскаржуваний договір є недійсним в силу закону (нікчемним) і визнання його недійсним судом не вимагається.
		З викладених підстав касаційний суд також змінює правове обґрунтування стягнення з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» комісійної винагороди у розмірі 15 000 гривень, оскільки вказана сума підлягає стягненню з відповідача в порядку застосування наслідків недійсності нікчемного правочину з метою повернення сторін у попередній стан відповідно до вимог статі 216 ЦК України.
		Керуючись статтями 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» задовольнити частково.
		Рішення Люботинського міського суду Харківської області від 9 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року в частині визнання недійсним договору фінансового лізингу № 002977 від 22 грудня 2015 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_4, скасувати і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Рішення Люботинського міського суду Харківської області від 9 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року в частині правового обґрунтування підстав стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_4 комісійної винагороди у розмірі 15 000 гривень змінити та зазначити правовою підставою стягнення цих коштів застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. 
		В іншій частині рішення Люботинського міського суду Харківської області від 9 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		ГоловуючийВ. А. СтрільчукСудді:  С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов О.В. Ступак  Г.І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...