Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 215/4452/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 19.03.2019.
Дата набрання законної сили: 18.03.2019
Номер судового провадження: 61-1145ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		18 березня 2019 року
		м. Київ
		справа № 215/4452/16-ц
		провадження № 61-1145св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С.,      Пророка В.В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4, 
		відповідач - ОСОБА_5,
		третя особа - Орган опіки і піклування Виконавчого комітету Тернівскьої районної у місті КривомуРозі ради Дніпропетровської області,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 жовтня 2018 року в складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		У жовтні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа - Орган опіки і піклування Виконавчого комітету Тернівскьої районної у місті Кривому Розі ради Дніпропетровської області, про визначення місця проживання дитини.
		Позовна заява мотивована тим, що з 03 лютого 2006 року до 15 квітня        2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, в період якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_7 Сторони проживають окремо. Дитина певний час проживала з матір'ю, проте з 05 вересня 2016 року проживає разом з батьком. 
		Позивач вважає, що син повинен проживати з ним, оскільки він має власну оселю, стабільний дохід, працює підприємцем, займається вихованням дитини, тоді як відповідач проживає у найманій квартирі. Син висловлює своє не бажання проживати з матір'ю.
		На підставі викладеного ОСОБА_4 просив визначити місце проживання ОСОБА_7 з ним як батьком.
		Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано достатніх та переконливих доказів для задоволення позовних вимог та виключних обставин, при яких неповнолітній має бути розлучений з матір'ю та визначити його місце проживання з батьком.
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 жовтня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визначено місце проживання неповнолітнього               ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком             ОСОБА_4 Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 у відшкодування судових витрат 1 378 грн.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_7 проживає з батьком, який має стабільний та достатній заробіток, у якого наявні всі умови для проживання сина та його гармонійного розвитку. ОСОБА_7 як у розмові з психологом, так і в судових засіданнях в судах першої та апеляційної інстанцій наголошував, що з батьком йому проживати комфортніше та зручніше, а з мамою він бажає проводити час та спілкування у вихідні дні. Батько користується у неповнолітнього сина повагою та авторитетом. 
		ОСОБА_7 виявив свою прихильність до батька, пояснив, що мати він любить, проте бажає проживати з батьком, що є визначальним для вирішення спірного питання, оскільки визначення місця проживання дитини з батьком відповідає інтересам дитини.
		У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду,               ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та передати справу для продовження розгляду до апеляційного суду.
		Касаційна скарга мотивована тим, що розгляд справи в апеляційному суді проведено без участі відповідача та її представника. Батько забороняє сину бачитися з матір'ю та своїм авторитетом залякав його. ОСОБА_7 любить маму, бажає з нею бачитися й спілкуватися. Відповідач має місце проживання, стабільну роботу та достатній заробіток, вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дитини. Позивачем не вказано виняткових обставин, та не надано доказів, які давали підстави для розлучення дитини з матір'ю. 
		У лютому 2019 року ОСОБА_4 подав до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що відповідач та її представник брали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції, подали свої заперечення щодо апеляційної скарги та надавали відповідь на запитання апеляційного суду. Відповідач та її представник були повідомлені належним чином про розгляд справи в суді апеляційної інстанції. За останні три роки відповідач лише двічі зустрічалася з сином, вона не піклується вихованням дитини. ОСОБА_7, який давав пояснення в судовому засіданні в апеляційному суді, вказував, що хоче жити з батьком та бачитися з матір'ю. ОСОБА_7 також вказував, що мати не дозволяє ані бачитися з батьком, ані спілкуватися з ним, натомість батько дозволяє. ОСОБА_7 не хоче проживати разом з матір'ю, оскільки остання іноді його б'є та сварить навіть за його прихильність до батька.
		14 лютого 2019 року справу передано до Верховного Суду.
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Суди встановили, що 03 лютого 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб.
		В період шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_7 
		Позивач зареєстрований та мешкає разом з сином ОСОБА_7                         на АДРЕСА_1.
		Відповідно до характеристики від 10 травня 2015 року, виданої за місцем проживання, ОСОБА_4 характеризується позитивно. 
		Згідно з довідкою від 28 вересня 2016 року, виданою Товариством з обмеженою відповідальністю «Шлюяхбуд КР», дохід позивача за останні шість місяців складає 23 118,43 грн.
		Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов проживання дитини, складеного 15 березня 2018 року службою у справах дітей, умови проживання сина у позивача задовільні, будинок охайний, чистий, у дитини є своя кімната, стіл, стілець, одяг, комп'ютер.
		Висновком органу опіки і піклування встановлено, що малолітній ОСОБА_7 проживає з батьком, у якого наявні всі умови для проживання сина та його гармонійного розвитку. Дослідивши умови проживання матері ОСОБА_5, також встановлено, що остання працює, має стабільний прибуток, є всі умови для проживання її сина ОСОБА_7. 
		Дитина, як у розмові з психологом, так і в судовому засіданні повідомила, що рівнозначно любить як батька, так і матір, але проживати хоче з батьком. ОСОБА_7 більш прихильно ставиться до батька.
		Крім того, 15 березня 2018 року спеціалістом служби у справах дітей проведено бесіду з неповнолітнім ОСОБА_7, в ході якої встановлено, що хлопчик емоційно прив'язаний до батька, дослухається його думки, батько користується у дитини авторитетом. ОСОБА_7 любить маму, бажає з нею бачитися й спілкуватися. Протягом року хлопчик думку не змінив, бажає проживати з батьком. Вік і рівень розвитку хлопчика дозволяють йому усвідомлено висловити свою думку стосовно питання визначення місця проживання.
		В судовому засіданні ОСОБА_7 висловив бажання проживати разом із батьком, пояснивши, що йому там проживати зручно та комфортніше. Батько не забороняє бачитися з мамою, проте вона не дозволяла бачитися з батьком. Вказував, що проживав деякий час разом з мамою, приходила до нього у школу, він її любить, проте хоче проживати з батьком, а з мамою зустрічатися.
		Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		За змістом статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
		Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
		Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
		Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_4 вказував, що він належним чином виконує свої батьківські обов'язки, має самостійний дохід, належні умови для проживання дитини, піклується про її фізичне та духовне виховання, виховує сина в атмосфері турботи та любові. Син висловлює бажання проживати з батьком за місцем свого постійного проживання.
		Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		Суди встановили, що як батько, так і мати дитини, належним чином ставляться до виконання своїх батьківських обов'язків, позитивно характеризуються в побуті та на роботі, не зловживають спиртними напоями чи наркотичними засобами.
		Кожна із сторін має самостійний дохід, який може забезпечити дитині належні умови проживання, виховання та навчання.
		Встановлено, що матеріально-побутові умови та рівень комфорту, які може забезпечити дитині мати, істотно не відрізняються від умов, які на даний час надає дитині батько.
		На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що визначальне значення при вирішенні даного спору щодо місця проживання дитини мають інтереси самої дитини.
		Установлено, що батько користується у неповнолітнього сина повагою та авторитетом, що зазначено у висновку спеціаліста у справах дітей. Про авторитет матері хлопчик під час надання пояснень у суді першої інстанції та суді апеляційної інстанції відповіді не надав. 
		ОСОБА_7 виявив свою прихильність до батька, пояснив, що мати він любить, проте бажає проживати з батьком, дослухається його думки.
		Також судом апеляційної інстанції враховано, що після розірвання шлюбу неповнолітній ОСОБА_7 три місяці проживав з батьком, потім дев'ять місяців проживав з матір'ю та в подальшому (більше ніж два роки) проживає разом із позивачем.
		Статтею 9 Конвенції визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		Стаття 8 Конвенції включає як право батьків на вжиття заходів для повернення дитини, так і обов'язок національних органів влади вживати такі заходи. Зазначене застосовується не лише у справах, пов'язаних із обов'язковим відібранням дітей на державне утримання та вжиттям заходів соціального захисту, а також у справах, у яких між батьками та іншими членами сім'ї дитини виникає спір щодо спілкування з дитиною та її проживання (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)                       у справі «Хокканен проти Фінляндії» від 23 вересня 1994 року та у справі «Фуска проти Румунії» від 13 липня 2010 року).
		Крім того, таке спілкування, а також його характер та обсяг обумовлюють обставинами кожної справи та повинні визначатися з урахуванням основних інтересів дитини. Незважаючи на те, що національні органи влади зобов'язані максимально сприяти такій взаємодії, будь-який обов'язок застосування примусу з цих питань має бути обмежено, оскільки мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам за статтею 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Йохансен проти Норвегії» від 07 серпня 1996 року).
		Презумпція на користь матері в справах щодо дітей, яка покладена в основу рішення місцевого суду, не підтверджується на рівні ООН, що випливає з Декларації або прецедентної практики ЄСПЛ, а також не відповідає позиції Ради Європи та більшості держав - членів Ради Європи.
		Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
		З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що проживання ОСОБА_7з батьком буде відповідати найкращому забезпеченню його інтересів. Відповідач не надала суду переконливих доказів, що проживання сина разом з матір'ю буде найкраще відповідати інтересам дитини. 
		Апеляційним судом вірно встановлено, що проживання сина з батьком відповідає принципу «найкращих інтересів дитини» та є пріоритетним при вирішенні цієї справи.
		Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що батько забороняє сину бачитися з матір'ю та своїм авторитетом залякав його, оскільки такі доводи спростовані зібраними у справі доказами, зокрема висновком органу опіки та піклування, спеціалістом служби у справах дітей, який провів бесіду з неповнолітнім ОСОБА_7, та поясненнями останнього в судових засіданнях.
		Безпідставними є доводи касаційної скарги, що розгляд справи в апеляційному суді проведено без участі відповідача та її представника, оскільки їх належним чином повідомлено про розгляд справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення та розписками. З журналу судового засідання                   від 20 листопада 2018 року вбачається, що відповідач та її представник брали участь під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, подавали клопотання, надавали пояснення щодо заявлених позовних вимог та апеляційної скарги, користувалися іншими процесуальними правами.
		Разом з тим, апеляційний суд дійшов правильного висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 05 грудня 2018 року за відсутності відповідача та його представника.
		Так, подані до суду заяви відповідача та її представника від 05 грудня           2018 року про перенесення розгляду справи з 05 грудня 2018 року на іншу дату у зв'язку з хворобою останнього не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки у доданому до вказаних заяв листку непрацездатності зазначено, що адвокат ОСОБА_8 звільнений від роботи в період з 27 листопада 2018 року до 01 грудня 2018 року.
		Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 жовтня 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                 І. М. Фаловська
		В.С. Висоцька
		В.В. Пророк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...