Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/1430/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 27.03.2019. Зареєстровано: 28.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 29.03.2019.
Дата набрання законної сили: 22.04.2019
Номер судового провадження: 2-о/466/44/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 466/1430/19
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		21 березня 2019 року Шевченківський районний суд м.Львова у складі:
		головуючої  судді ЛУЦІВ-ШУМСЬКОЇ Н.Л.
		секретар ПАВЛИШИН К.І.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,-
		в с т а н о в и в :
		 
		25.05.2019р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд із заявою, в якій просять встановити юридичний факт, що їх вимушене переселення у січні 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російської Федерації частини території Луганської області України.
		В обґрунтування своїх вимог зазначили, що вони є чоловіком та дружиною.
		ОСОБА_1 народилася 17.02.1943р. в с.Нижня Вільхова Станично-Луганського району Луганської області. ОСОБА_2 народився 07.07.1938р. в м. Луганськ Луганської області. В січні 2015 року подружжя було вимушене переміститись із місця їх постійного проживання на території окупованої території Луганської області України до м.Львова.
		На даний вони проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.
		Дана адреса являється їх фактичним місцем проживання, що стверджується Довідками про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 11.08.2015р. №1307000617 та №1307000618, а також Довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18.02.2016р №1307000956 та №1907000957, та від 29.03.2016р. №1308001394 та №1308001395.
		Вважають, що саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території Луганської області та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України було порушено цілу низку їхправ і свобод, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04.11.1950 року, Протоколом (Перший протокол) до цієї Конвенції від 20.03.1952 року та Протоколом №4 до цієї Конвенції від 16.09.1963 року, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Встановлення вказаного факту буде породжувати юридичні наслідки виникнення права на справедливу компенсацію з боку Російської Федерації, як держави-агресора.
		В судове засідання заявники не з'явилися, подали заяву про розгляд справи за їх відсутності.
		Міністерство соціальної політики України, повідомлене про слухання справи належним чином, явку представника в судове засідання не забезпечило.
		Представник Російської Федерації до суду не з'явився, через Посольство вказаної держави в Україні був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.
		Суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності заявників та заінтересованих осіб, на підставі наявних у справі доказів.
		Згідно ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Зясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК Україниокреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Відповідно до п.5 ч.2 ст.293, ч.2 ст.315ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 народилася 17.02.1943р. в с.Нижня Вільхова Станично-Луганського району Луганської області.
		Заявник ОСОБА_2 народився 07.07.1938р. в м. Луганськ Луганської області. 
		Заявники є подружжям. Даний факт стверджується свідоцтвом про шлюб серії ІІІ-ЕД №253291.
		Вони зареєстровані та проживали до переселення за адресою: Луганська область, смт.Станиця Луганська, вул.Котовського, 88. Вказаним будинком вони володіли на праві спільної сумісної власності.
		В січні 2015 року подружжя було вимушене переміститись із місця їхнього постійного проживання на території окупованої території Луганської області України до м.Львова, де проживало на вул..ОСОБА_3 академіка,3 кв.35.
		На даний час місцем фактичного проживання заявників є: м.Львів вул.Шевченка, 348/68.
		Даний факт підтверджується Довідками про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 11.08.2015р. №1307000617, виданої на імя ОСОБА_1 та №1307000618, виданої на імя ОСОБА_2; Довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18.02.2016р №1307000956, виданої на імя ОСОБА_1 та №1907000957, виданої на імя ОСОБА_2, та Довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.03.2016р. №1308001394 виданої на імя ОСОБА_1 та №1308001395, виданої на імя ОСОБА_2
		У ст. 4 Конвенції Організації Обєднаних Націй про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року встановлено, що особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		За змістом ч. 1 ст. 1 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20 жовтня 2014 року №1706-VІІ внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		З наведено вище слідує, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбаченихст. 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені вст. 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених уст. 1 цього Закону.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509Про облік внутрішньо переміщених осіб затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
		Згідно п.1 цього Порядку довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
		Затверджена форма зазначеної довідки не передбачає внесення до неї відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		Положеннями Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України теж не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини її внутрішнього переміщення.
		У ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року №2268-VIII, який набрав чинності 24 лютого 2018 року, визначено, що тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль.
		За змістом ч. 4ст. 2 цього ж Законувідповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.
		При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України, а саме 20 лютого 2014 року.
		Також у преамбулі до даного Закону в абзацах 14 і 15 зазначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних зєднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України; дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права.
		Відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст.6зазначеного Закону основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях є захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини; сприяння забезпеченню відновлення порушених матеріальних прав; сприяння забезпеченню соціально-економічних, екологічних та культурних потреб.
		Згідно ст.3Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави.
		Відповідно до ч.4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		Правова позиція щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах сформульована Верховним Судом колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в іншому судовому рішенні, постановленому за результатами перегляду цивільної справи №363/2981/16-ц. Зокрема, Верховним Судом зроблено висновок про те, що відповідальність за порушення, визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини та громадянина на тимчасово окупованій території України несе Російська федерація як держава-окупант відповідно до норм і принципів міжнародного права. Правило про застосування щодо Російської Федерації судового імунітету, передбачене ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», не порушується визначенням іноземної держави в якості заінтересованої особи. Такий висновок зроблено на підставі того, що у вказаній справі окремого провадження Російська Федерація бере участь як заінтересована особа, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження, а підставою подання громадянами України заяви про встановлення відповідного факту є тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України. Верховний Суд вказує на необхідність врахування приписів п. 19 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя» та ч. 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» щодо можливості застосування Україною реторсії, правомірних обмежувальних заходів у відповідь на аналогічні заходи іншої держави.
		Позиція Верховного суду щодо судового імунітету Російської Федерації як іноземної держави зводиться до наступного. Незважаючи на те, що однією із заінтересованих осіб у даній справі визначено іноземну державу, тобто Російську Федерацію, правило про застосування щодо неї судового імунітету, передбачене частиною першою ст.79 ЗУ «Про міжнародне приватне право» від23 червня 2005 року, не порушено. У даному випадку Російська Федерація бере участь як заінтересована особа у справі окремого провадження, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження.
		Тому суд вважає належним повідомлення про судовий процес осіб, які беруть участь у справі.
		Заявниками надано докази на підтвердження викладених обставин, а заінтересованими особами не спростовано доводи, викладені у заяві. Від встановлення даного юридичного факту за рішенням суду у заявників залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких вони через дії Російської Федерації, вимушено беруть участь.
		Суд вважає встановленим факт, що переселення ОСОБА_1 таОСОБА_2 у січні 2015 року з окупованої території Луганської області України було вимушеним та відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд робить висновок, що заява підставна, підлягає задоволенню.
		Керуючись ст.ст. 5, 10, 12, 13, 76, 81, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 315, 317, 319 ЦПК України, суд, -
		У Х В А Л И В :
		 
		Заяву ОСОБА_1та ОСОБА_2,які фактичнопроживають заадресою:ІНФОРМАЦІЯ_2 провстановлення факту,що маєюридичне значення задовольнити.
		Встановити юридичнийфакт,що вимушенепереселення ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_3, у січні 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Встановити юридичнийфакт,що вимушенепереселення ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_4, у січні 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		 
		Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Львівської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		 
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Суддя  ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...