Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 161/10842/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 28.03.2019.
Дата набрання законної сили: 06.03.2019
Номер судового провадження: 61-20009ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                             
		Іменем України
		 
		06 березня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 161/10842/15-ц
		 
		провадження № 61-20009св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів:  Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В.,                Хопти С.Ф.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - прокуратура Волинської області,
		треті особи: Державна казначейська служба України, головне управління Державної фіскальної служби у Волинській області, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником ОСОБА_5, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у складі судді Гриня А. М. від 14 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області у складі колегії суддів: 
		Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., Русинчука М. М. від 24 квітня 2017 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до прокуратури Волинської області, треті особи: Державна казначейська служба України (далі - Казначейство), головне управління Державної фіскальної служби у Волинській області (далі - ГУДФС у Волинській області), про відшкодування майнової та моральної шкоди.
		Позовну заяву мотивовано тим, що з 20 березня 2012 року слідчим управлінням УМВС України у Волинській області відносно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 149 КК України. Того ж дня його було затримано як підозрюваного у скоєнні злочину, а в подальшому відносно нього обрано запобіжний захід - взяття під варту. За наслідками досудового розслідування йому пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 28, частиною другою статті 
		149, частинами другою та третьою статті 303, частиною третьою статті 
		357 КК України, а справу скеровано до Луцького міськрайонного суду. Вироком Любомльського районного суду Волинської області від 06 серпня 2014 року його визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 28, частиною другою статті 303, частиною третьою статті 357 КК України та призначено йому покарання за частиною другою статті 28, частиною другою статті 303 у вигляді 3 років позбавлення волі, за частиною третьою статті 357 КК України у вигляді 2 років обмеження волі. В зв'язку із закінченням строків давності від відбування покарання його звільнено. Цим же вироком його визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 149, частиною третьою статті 303 КК України та за цими статтями виправдано. Вважає, що притягнення його до кримінальної відповідальності і тримання під вартою є незаконними, а тому він має право на відшкодування завданої йому матеріальної та моральної шкоди. Посилаючись на вищевикладене, просив стягнути з держави на його користь 1 608 936 грн на відшкодування майнової шкоди та 5 670 225 грн на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 фактично притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, без застосування судом покарання, у зв'язку зі спливом давності, що не свідчить про незаконність притягнення особи до кримінальної відповідальності та не тягне за собою права на відшкодування шкоди в порядку статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».       
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 24 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2017 року залишено без змін.
		  
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність у позивача права на відшкодування шкоди на підставі 
		статті 1176 ЦК України та вказаного вище Закону.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		 
		У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 рокудо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що вироком суду його було визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою 
		статті 149, частиною третьою статті 303 КК України, а тому у нього виникло право на відшкодування шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - Закон).
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
		 
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Справа передана до Верховного Суду.
		 
		Доводи відзивів на касаційну скаргу
		 
		До Верховного Суду від прокуратури Волинської області, Казначейства та ГУДФС у Волинській області надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких вони посилалися на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених судових рішень. Зокрема, прокуратура Волинської області посилається на те, що вироком суду не встановлено незаконне перебування позивача під вартою.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		20 березня 2012 року слідчим управлінням УМВС України у Волинській області відносно позивача порушена кримінальна справа за частиною другою статті 149 КК України. Того ж дня ОСОБА_4 затримано в порядку статті 115 КПК України 1960 року та 23 березня 2012 року Луцьким міськрайонним судом йому обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
		 
		Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2013 року, ОСОБА_4 засуджено за частиною другою статті 303 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки і 6 місяців; за частиною третьою статті 303 КК України - до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з конфіскацією всього майна, належного на праві приватної власності; за частиною третьою статті 357 КК України - до покарання у виді 2 років обмеження волі.На підставі статті 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_4 остаточно призначено до відбуття 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві приватної власності майна.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2013 року ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2013 року щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_4 скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Волинської області вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 грудня 2012 року щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_4 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до Любомльського районного суду Волинської області.
		 
		Вироком Любомльського районного суду Волинської області від 06 серпня 2014 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 28, частиною другою статті 303 КК України, частиною третьою статті 357 КК України та призначено йому покарання, відповідно, 3 роки позбавлення волі та 2 роки обмеження волі.
		На підставі частини п'ятої статті 74, пунктів другого та третього частини першої статті 49 КК України ОСОБА_4 звільнено від призначеного йому покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
		ОСОБА_4 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 149, частиною третьою статті 303 КК України та за цими статтями його виправдано.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешті чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		 
		Згідно із статтею 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду;  1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
		 
		Відповідно до пунктів 3, 4 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.
		 
		Отже, право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі Закону виникає в особи у випадку повної реабілітації.
		 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_4 за частиною 
		статті 149, частиною третьою статті 303 КК України виправдано, у межах цієї ж кримінальної справи засуджено за вчинення злочинів, передбачених частиною другою статті 28, частиною другою статті 303, частиною третьою статті 357 КК України, однак звільнено від покарання у зв'язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючих підстав.
		 
		Враховуючи наведене, правильним є висновок суду першої інстанції, із яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав для відшкодування шкоди на користь позивача, оскільки у останнього не виникло право на відшкодування шкоди у зв'язку із відсутністю фактів незаконного засудження або тримання під вартою.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що вироком суду його було визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою 
		статті 149, частиною третьою статті 303 КК України, а тому у нього виникло право на відшкодування шкоди є необґрунтованими, оскільки факт непідтвердження в суді однієї із кваліфікуючих ознак злочину, чи певного епізоду злочинної діяльності не свідчить про незаконність притягнення особи до кримінальної відповідальності та не тягне за собою права на відшкодування шкоди в порядку статті 1176 ЦК України та Закону, оскільки, будучи фактично притягнутим до кримінальної відповідальності за вчинення злочину, без застосування судом покарання, у зв'язку зі спливом строків давності, позивач не був повністю реабілітований.
		 
		Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У свою чергу відповідно до частини першої статті 8 ЦПК України 2004 року суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
		 
		Відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 
		1997 року (далі - Конвенція), кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Також пунктом 3 статті 5 Конвенції встановлено, що кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.
		 
		Згідно з пунктом 4 статті 5 Конвенції кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним. 
		 
		Пункт 5 статті 5 Конвенції гарантує, що кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.
		 
		При цьому згідно з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) дотримання пункту 5 статті 5 Конвенції забезпечується тоді, коли існує можливість вимагати відшкодування шкоди, заподіяної позбавленням свободи за умов, які суперечили пунктам 1, 2, 3 і 4 цієї статті.
		 
		У справі «Мироненко і Мартенко проти України» ЄСПЛ вказав, що право на відшкодування, закріплене в пункті 5 статті 5 Конвенції, виникає після того, як національний орган або суд виявив порушення одного з попередніх пунктів цієї статті.
		 
		Заявник, вимагаючи компенсацію за позбавлення його свободи, в межах цієї або іншої судової справи не надав докази, які б свідчили про незаконність такого обмеження волі. 
		 
		Так, в матеріалах справи є дані про затримання 20 березня 2012 року ОСОБА_4 як особи, яка підозрювалась у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 149 КК України (а. с. 8). 
		 
		Однак у справі немає даних про те, що суд, санкціонуючи тримання під вартою позивача, вказав на незаконність такого обмеження волі або порушення процедури затримання. Також відсутні докази, що ОСОБА_4 оскаржував своє взяття або тримання під вартою і компетентний суд встановив його незаконність. 
		 
		У справі, яка переглядається, позивач також не ставив питання законності взяття та тримання його під вартою, отже безпосередньо чи опосередковано, позивач не довів факт незаконного обмеження свободи, який би надав право на компенсацію, передбачену статтею 5 Конвенції, отже доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів про відсутність передбачених Законом підстав для відшкодування шкоди.
		 
		При цьому за умови часткового виправдання особи, але визнання її винною за іншими інкримінованими кримінальними правопорушеннями, не свідчить про незаконність дій органів досудового слідства у цілому, а звільнення від кримінальної відповідальності, у зв'язку із закінченням строків давності, не може бути підставою для висновку про незаконний характер дій органів досудового слідства.
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником ОСОБА_5, залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 24 квітня 2017 року - без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                              Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                                            О. В. Білоконь
		 
		Б.І. Гулько
		 
		Є. В.Синельников
		 
		С.Ф. Хопта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...