Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 620/601/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано судом: 28.03.2019. Зареєстровано: 28.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 01.04.2019.
Дата набрання законної сили: 22.01.2020
Результат оскарження 22.01.2020 Верховний Суд: скасовано судове рішення суду апеляційної інстанції та залишено в силі судове рішення суду першої інстанції
Номер судового провадження: П/620/616/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		28 березня 2019 року м.ЧернігівСправа № 620/601/19
		Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Соломко І.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,
		У С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 (далі  ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача  ІНФОРМАЦІЯ_1 про: 
		- визнання протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо порушення строків розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, визначених частиною 2 пункту 13 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975; 
		- визнання неправомірним та скасування рішення Міністерства оборони України від 08.02.2019 № 13, вираженого у формі Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії;
		- зобов`язання Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму на дату встановлення інвалідності з урахуванням раніше виплачених коштів;
		- встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Міністерства оборони України подати у місячний термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду.
		Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що з 10.11.1980 по 01.12.1982 проходив військову службу в лавах Збройних Сил колишнього Радянського Союзу, в тому числі у 1982 році приймав особисту участь в бойових діях на території республіки Афганістан. 24.09.2015 йому встановлена ІІІ група інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. 21.09.2017 йому встановлено ІІ групу інвалідності. Вважаючи, що має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до частини четвертої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» , відповідно до п.13 Порядку № 975 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про виплату такої допомоги. Однак згідно рішення засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги № 13 від 08.02.2019 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги з тих підстав, що інвалідність встановлено у понад тримісячний термін після звільнення зі служби. Вважає, що набув право на одноразову грошову допомогу у розмірі 100-кратного прожиткового мінімуму, (різниця між розміру допомоги ІІ групи інвалідності та виплаченою сумою як інваліду ІІІ групи інвалідності). Зазначає, що відмова є протиправною з огляду на те, що застосування статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пов`язується не з фактом звільнення зі служби, а з часом встановлення інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби. За таких обставин просить позов задовольнити повністю у спосіб, визначений у позові.
		01.03.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні та встановлено відповідачу 15-денний строк, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову. 
		Відповідачем, в установлений судом строк, подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на те, що пунктом 8 Порядку № 975 передбачено, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється. Група інвалідності у позивача змінилась з III на II понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності. Крім того, днем встановлення інвалідності у розумінні підпункту 4 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХП та пункту 3 Порядку № 975, вважається дата проходження громадянином первинного огляду МСЕК. Дата підвищення групи інвалідності не може вважатися днем встановлення інвалідності. Отже, позивач помилково вважає, що має право на виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням йому 21.09.2017 II групи інвалідності внаслідок поранення, контузії, захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії понад дворічний термін після встановлення 15.09.2015 року III групу інвалідності, під час первинного огляду МСЕК. 
		Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача  ІНФОРМАЦІЯ_3 подано до суду письмові пояснення, в яких зазначено, що згідно з пунктом 6 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також пп. З п. 6 Порядку № 975, одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової військової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби. У зв`язку з тим, що позивач був звільнений зі строкової військової служби, підстав для здійснення доплати одноразової грошової допомоги немає.
		Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
		ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах Збройних Сил колишнього Радянського Союзу з 10.11.1980 по 01.12.1982 , в тому числі у 1982 році приймав особисту участь в бойових діях на території республіки Афганістан, що не заперечується відповідачем.
		Під час проходження військової служби отримав вогнепальне осколкове поранення, ЗЧМТ, контузію. 
		Згідно висновку спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи від 21.10.2014 № 1857/ж, рубці, які залишились після отримання позивачем множинного вогнепального осколкового поранення: «є наслідком загоєння ран, які могли утворитись внаслідок вогнепальних (осколкових) поранень, отриманих у 1982 році».
		Відповідно до протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України №3315 від 27.10.2014: «поранення, контузія, захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії».
		Відповідно до Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВА № 018318 від 24.09.2015 позивачу первинно встановлена: «III група інвалідності. Причина інвалідності: поранення, контузія, захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії».
		Відповідно до довідки МСЕК серії АВБ від 21.09.2017 № 032739, під час повторного огляду, 21.09.2017 позивачу встановлена ІІ група інвалідності.
		12.12.2018 позивач звернувся до звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про направлення заяви про призначення та виплати одноразової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності до Міністерства оборони України та прийняття відповідного рішення.
		14.12.2018 за вих. № 5/5626с Чернігівський ОВК направив на адресу Департаменту фінансів МО України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи.
		За результатами розгляду поданої позивачем заяви та документів, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, оформлене протоколом засідання комісії № 13 від 08.02.2018 (п. 27 протоколу) про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги. Вказане рішення мотивоване тим, що позивач згідно пункту 6 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII не має права на отримання допомоги після сплину трьох місяців після звільнення зі служби.
		Вважаючи рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги протиправним, позивач звернувся до суду.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
		Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
		Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу.
		Статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (Порядок № 975).
		Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. 
		Згідно з частиною першою статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
		Отже, одноразова грошова допомога є гарантованою державою виплатою лише тим особам, які за цим Законом мають право на її отримання.
		Пунктом 6 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
		Отже, цією нормою встановлено особливий порядок правового регулювання виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям строкової військової служби, військовозобов`язаним або резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, тобто є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги таким особам, зокрема: 
		1) особливі суб`єкти отримання допомоги - військовослужбовцям строкової військової служби, військовозобов`язаним або резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві;
		2) визначений час настання інвалідності - при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві;
		3) відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві.
		Аналогічний підхід закріплено Порядком № 975.
		Так, відповідно до підпункту 3 пункту 6 вказаного Порядку одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю строкової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової служби, військовозобов`язаному чи резервісту під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження таких зборів, служби у військовому резерві.
		Цією ж нормою визначено розмір такої допомоги при дотриманні особливих критеріїв для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги.
		З 01 січня 2017 року, після набрання чинності Закону № 1774-VIII для військовозобов`язаних або резервістів, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві не виникає.
		Як було встановлено судом, позивач проходив військову службу в лавах Збройних Сил колишнього Радянського Союзу з 10.11.1980 по 01.12.1982, в тому числі у 1982 році приймав особисту участь в бойових діях на території республіки Афганістан.
		Друга група інвалідності позивачу встановлена 21.09.2017.
		Відтак, суд дійшов висновку, що інвалідність, яка при дотриманні часових проміжків її встановлення дає право на отримання спірної одноразової грошової допомоги, позивачу встановлена у понад трьохмісячний строк після закінчення звільненні зі служби, він не набув права на отримання зазначеної допомоги відповідно до вимог Закону № 2011-XII та Порядку № 975.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15 березня 2019 року у справі № 823/2144/17.
		Крмі того, ІІ група інвалідності встановлена позивачу з 21.09.2017, в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовозобов`язаному або резервісту, у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом № 13 від 08.02.2018 (пунктом 27), про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.
		Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18, від 25 вересня 2018 року у справі № 452/989/15-а, від 26 жовтня 2918 року у справі № 820/2504/18, від 22 березня 2019 року у справі №2340/2993/18.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
		Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. 
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A;, пункт 29). 
		Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідачем доведено правомірність своїх дій та рішення, тому суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позову повністю.
		Частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. 
		Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то підстави для встановлення судового контролю відсутні.
		Керуючись статтями 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		В И Р І Ш И В:
		В задоволенні позову відмовити повністю. 
		Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в строки, визначені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
		Повний текст рішення виготовлено 28.03.2019.
		Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків  НОМЕР_1 ).
		Відповідач: Міністерство оборони України, проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ  00034022.
		Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Чернігівський обласний військовий комісаріат, вул. Гетьмана Полуботка, 68, м. Чернігів, 14013, код ЄДРПОУ  08536958.
		 
		 
		 
		 
		СуддяІ.І. Соломко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...