Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/2324/13-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.03.2019. Забезпечено надання загального доступу: 01.04.2019.
Дата набрання законної сили: 26.03.2019
Номер судового провадження: 51-2047км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		26 березня 2019 року   
		м. Київ
		справа № 755/2324/13-к 
		провадження № 51-2047км18
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
		головуючої ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 , 
		за участю
		секретаря судового засідання     ОСОБА_4 ,
		захисника ОСОБА_5 ,
		засудженого ОСОБА_6 ,
		прокурора ОСОБА_7 ,
		розглянула в судовому засіданні касаційну скаргупрокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції, на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від30листопада 2015року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 березня 2017 року у кримінальному провадженні щодо
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, жителя АДРЕСА_1 , 
		засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.121 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Рух справи, короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини 
		За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 28 січня 2014 року ОСОБА_6 було засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
		Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 5 травня 2014 року скасував згаданий вирок на підставі п. 7 ч. 2 ст. 412 Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК) і призначив новий розгляд у суді першої інстанції. 
		 За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 30 листопада 2015року, залишеним 29 березня 2017 року апеляційним судом без змін, ОСОБА_6 було засуджено зач. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		 Вирішено цивільні позови, а також питання щодо речових доказів тапроцесуальних витрат у провадженні.
		Суд визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні за викладених увироку обставин умисного тяжкого тілесного ушкодження.
		Як установив суд, 11 листопада 2012 року о 00:30 біля будинку № 26 навул.Старосільській у м. Києві ОСОБА_6 на ґрунті особистих неприязних стосунків під час конфлікту з ОСОБА_8 умисно завдав останньому численних ударів руками та ногами по голові й тулубу, заподіявши цим потерпілому тяжких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала
		У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, прокурор просить напідставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати згадані вирок від30листопада 2015року та ухвалу від 29 березня 2017 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. За твердженням прокурора, зібрані у кримінальному провадженні докази доводять вчинення ОСОБА_6 умисного тяжкого тілесного ушкодження саме групою осіб, а висновок суду про відсутність такої кваліфікуючої ознаки є необґрунтованим, його було зроблено без належної оцінки всіх фактичних даних. Тому, на думку скаржника, місцевий суд неправомірно перекваліфікував суспільно небезпечне діяння засудженого з ч. 2 на ч. 1 ст.121КК, що потягло за собою невиправдану м`якість покарання. Оскільки при перегляді вироку не було усунуто допущених порушень норм права, прокурор вважає незаконним і рішення суду апеляційної інстанції. 
		У касаційній скарзі потерпілого ОСОБА_8 містяться аналогічні по суті доводи та вимога про скасування тих самих судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. 
		Однак 25 лютого 2019 року, тобто до початку касаційного розгляду, до Верховного Суду від потерпілого ОСОБА_8 надійшла заява про відмову ним від своєї касаційної скарги (в порядку ст. 432 КПК).У цій заяві він також заперечує проти задоволення касаційної скарги прокурора.
		Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.
		Позиції учасників судового провадження
		У суді касаційної інстанції прокурор частково підтримав скаргу сторони обвинувачення та вважав, що необхідно скасувати з підстав, передбачених ч. 1 ст.438 КПК, ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді; засуджений та його захисник заперечили обгрунтованість касаційних вимог прокурора.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга непідлягає задоволенню натаких підставах. 
		Відповідно до статті 433 КПК суд касаційної інстанції (далі  Суд) не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені воскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чиіншого доказу.
		Водночас Суд перевіряє в межах доводів, висловлених у касаційних скаргах, чи були додержані судами нижчих інстанцій процесуальні норми, які регулюють розгляд судами пред`явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів, а також перевіряє правильність застосування норм матеріального права при кваліфікації діяння та призначенні покарання. 
		При вирішенні питання про достатність доказів, установлених під час змагального судового розгляду, для визнання особи винуватою суди мають керуватися приписами частин 2 та 4 ст. 17 КПК, згідно з якими ніхто незобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Така позиція узгоджується з приписами ч. 3 ст. 62 Конституції України.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, щоінкримінований злочин було вчинено і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Поза розумним сумнівом повинно бути доведено всі обставини, які в силу ст. 91 КК належать до предмета доказування та мають правове значення для правильної кваліфікації діяння.
		Вирішення таких питань має бути здійснено на підставі безстороннього танеупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення та захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. 
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, було спростовано фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.
		Крім того, про стандарт доказування «поза розумним сумнівом» неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини. 
		Як убачається з матеріалів цього кримінального провадження, його розгляд здійснено відповідно до положень КПК, з додержанням засад диспозитивності, змагальності сторін тасвободи вподанні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
		Ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування фактичні дані, на підставі яких  ОСОБА_6  було пред`явлено обвинувачення за ч. 2 ст.121КК, суд у вироку навів детальний аналіз усіх безпосередньо досліджених під час судового розгляду доказів і, керуючись ст.94 цього Кодексу, дав оцінку кожному з них та їх сукупності увзаємозв`язку. 
		Суд належним чином обґрунтував своє рішення про винуватість ОСОБА_6 в умисному заподіянні ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень. Зокрема, такого висновку суд дійшов напідставі аналізу: показань допитаних уході судового слідства як обвинуваченого ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ; даних, що містяться у протоколах огляду місця події та у фототаблицях до них, атакож на підставі проведених судово-медичних тасудового психолого-психіатричного експертних досліджень (висновки від12грудня 2012 року № 941, від21 січня 2013 року №2033/Е, від 18 грудня 2012року № 1193), зміст яких детально відображено увироку.
		Так, згідно з показаннями допитаного в судовому засіданні ОСОБА_6 він наполягав на одноособовому завданні ним ударів потерпілому ОСОБА_8 йзаподіянні останньому тілесних ушкоджень.
		Те, що засуджений без участі інших осіб бив потерпілого підтвердив також у ході судового слідства й очевидець подій  свідок ОСОБА_9 .
		Наведені показання свідка отримано в порядку, визначеному законом, вони є конкретними, не суперечать іншим наявним у справі фактичним даним. Тому суд не мав підстав не довіряти ОСОБА_9 , а його показання в силу ст.84КПК є джерелом доказу, який обґрунтовано покладено в основу вироку. 
		Натомість у своїх показаннях судупотерпілий ОСОБА_8 зазначав, що він через стан алкогольного сп`яніння не пам`ятає обставин виникнення конфлікту. При цьому припускав, що засуджений першиййого вдарив, надалі, він, потерпілий, упав на землю, прикрив голову і не бачив осіб, які його били, а потім  утратив свідомість. 
		Оцінивши показання потерпілого про заподіяння йому тілесних ушкоджень групою осіб, місцевий суд дійшов висновку, що їх неможна покласти в основу вироку на підтвердження обвинувачення зач.2 ст. 121 КК, оскільки вони ґрунтуються виключно на його припущеннях.
		Факт заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень та їх ступінь тяжкості встановлено згаданим висновком експерта № 2033/Е. Відповідно до його змісту при проведенні судово-медичного огляду у ОСОБА_8 було виявлено, у тому числі, закриту черепно-мозкову травму, яка за класифікацією є тяжким тілесним ушкодженням, вона утворилася 11 листопада 2012 року внаслідок дії тупого предмету. Будь-яких даних, які б виключали можливість завдання виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень однією особою, вказане дослідження немістить.
		 Не залишилися без оцінки суду і показання свідків  ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 . Зогляду на те, щоці свідки не були очевидцями події, а показання деяких ізних підтверджують лише факт виявлення у потерпілого тілесних ушкоджень, суд дійшов обґрунтованого висновку, що їхні свідчення не доводять без сумніву вчинення ОСОБА_6 умисного тяжкого тілесного ушкодження групою осіб. 
		За таких обставин суд, дослідивши надані стороною обвинувачення докази, надавши кожному з них належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК, тлумачачи всі сумніви на користь підсудного, умотивовано визнав недоведеною винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину групою осіб і відповідно до встановлених фактичних обставин кримінального провадження правомірно перекваліфікував інкриміноване йому діяння з ч. 2 на ч. 1 ст. 121 КК.
		Правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через м`якість, колегія суддів не вбачає. 
		Доводи прокурора з питань незаконності вироку щодо ОСОБА_6 , додержання під час судового провадження норм матеріального тапроцесуального права також перевірялись апеляційним судом, який залишив без задоволення апеляційні вимоги сторони обвинувачення, належним чином умотивувавши своє рішення. Ухвала суду апеляційної інстанції не суперечить положенням ст. 419 КПК.
		Зазначені в касаційній скарзі доводи, які за своєю суттю майже аналогічні тим, що були предметом апеляційної перевірки, не містять нових даних, якібиставили під сумнів законність та обґрунтованість судових рішень і давали підстави для їх скасування. 
		 Істотних порушень норм матеріального та процесуального права укримінальному провадженні при його перегляді судом касаційної інстанції невстановлено, а тому відсутні передбачені ст. 438 КПК підстави для скасування оскаржених судових рішень ізадоволення касаційної скарги. 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів
		у х в а л и л а:
		Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від30листопада 2015року й ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 березня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора  без задоволення. 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		С у д д і:
		 
		 
		 
		 ОСОБА_1    ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...