Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 489/7910/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 01.04.2019. Зареєстровано: 01.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.04.2019.
Дата набрання законної сили: 25.04.2019
Номер судового провадження: 2-о/489/22/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		25.03.2019 
		Справа №489/7910/18
		Провадження №2-о/489/22/19
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		25 березня 2019 року м. Миколаїв
		 
		Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:
		головуючого  судді Рум`янцевої Н.О.,
		із секретарем судового засідання  Середою А.В.,
		без участі сторін,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку окремого позовного провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи  Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Позивач звернулася до суду з заявою про встановлення факту загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні службових обов`язків 23 серпня 2014 року в районі населеного пункту Лисиче Амвросійївського району Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації про України. Мотивуючи свої вимоги тим, що її чоловік, ОСОБА_2 був призваний на військову службу за мобілізацією Заводським РВК м. Миколаєва. З 28 липня 2014 року по 23 серпня 2014 року її чоловік брав участь у бойових діях на території Донецької та Луганської областей, що велися з метою захисту незалежності суверенітету та територіальної цілісності України. В результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, її чоловік ОСОБА_2 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 при виконанні службових обов`язків в районі населеного пункту Лисиче Амвросійївського району Донецької області.
		Встановлення юридичного факту, загибелі чоловіка заявника при виконанні обов`язку військової служби 23 серпня 2014 року в населеному пункті Лисиче Амвросійївського району Донецької області, яке сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, необхідно заявнику у зв`язку з тим, що вона має на меті визначити статус ОСОБА_2 , як жертви міжнародного збройного конфлікту, тобто як особи, що перебувала під захистом конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954, і, як результат, у нього виникнуть права та обов`язки, передбаченій цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права.
		Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
		Від представника заявника надійшло клопотання про розгляд справи за відсутністю заявника та його представника.
		Від Міністерства соціальної політики України надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника Мінсоцполітики.
		Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін,на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову.
		Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.
		Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є громадянин кою України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , свідченням чого є паспорт серії НОМЕР_1 .
		28 червня 1996 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 , свідченням чого є свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 (а.с. 25). Від шлюбу мають повнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (а.с. 26).
		Відповідно до довідки Заводського районного військового комісаріату Міністерства оборони України від 30.12.2014 року за вих. № 2523, з 05 квітня 2014 року на виконання Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджено Законом України № 1126-VІІ від 17.03.2014, ОСОБА_2 був призваний Заводським районним військомісаріатом Миколаївської області на військову службу за мобілізацію в команду НОМЕР_4 до вій    ськової частини НОМЕР_4 згідно наказу військового комісара Заводського районного військомісаріату № 19 від 05.04.2014 року.
		Молодший сержант ОСОБА_2 стрілець  радіо телефоніст військової частини НОМЕР_4 загинув 23 серпня 2014 року в бою з терористами в районі населеного пункту Лисиче Амвросійївського району Донецької області при виконанні завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» та був виключений 23.08.2014 року згідно наказу командира військової частини НОМЕР_4 № 178 від 27.08.2014 року зі списків особового складу військової частини НОМЕР_4 та особового складу Збройних Сил України у зв`язку із загибеллю пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби. 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, свідченням чого є свідоцтво прос мерть серії НОМЕР_5 .
		Згідно лікарського свідоцтва про смерть № 171 від 24 серпня 2014 року, встановлено, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в близу м. Амвросіївка Донецької області. Причина смерті  осколкове поранення голови. 
		Відповідно до витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_4 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України № 178 від 27.08.2014 року, ОСОБА_2 звільнено з військової служби за призовом під час мобілізації у зв`язку зі смертю, що настала ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок осколкового поранення голови під час виконання бойових завдань визначені Законом України «Про боротьбу з тероризмом», в бою з терористами в райні населеного пункту Лисиче Амвросійївського району Донецької області. Смерть пов`язана з виконанням обов`язків військової служби. 
		Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної РадиУкраїни «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов`язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків..
		З даної заяви Верховної Ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас відбулося створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходилися кораблі Військово-Морських Сил України. За цих обставин лідер партії "Русское единство" Сергій Аксьонов у незаконний спосіб проголосив себе головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та закликав Президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, а також Будапештський меморандум, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітивно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї OOH 68/262 від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України".
		17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів.
		21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крьім и образовании в составе Российской Федерации новьіх субьектов - Республики Крьш и города федерального значення Севастополя».
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року № 685-VІІІ, Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим Росія, продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької Народної Республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської Народної Республіки» (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», прийнятою 21 квітня 2015 року, зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм:
		Протягом травня 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаки Повітряних сил Збройних Сил України.
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Показово, що ані самі референдуми, ані проголошені ними утворення так і не були визнані міжнародною спільнотою.
		Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі (http://ua.korrespondent.net/world/3361365- mzs-brvtanii-nazvav-prvkrym-faktom-referendum-na-donbasi) Тим часом прес- секретар Держдепартаменту США Джен Псакі заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність «Донецької народної республіки» (http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3361226-derzhdepartament-ssha-znovu-zaiavvv- pro-nevvznannia-referendumiv-na-donbasi').
		Так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ti, хто організував ці референдуми, не володіють демократичною легітимністю», - заявила прес-секретар верховного представника Європейського Союзу із закордонних справ ОСОБА_4 (http://www.ukrinform.ua/rubric- politvcs/1660771-е s ne viznae referendum па shodi ukraiini 1.937380.htmD.
		23 серпня 2014 року розпочалося масове вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».
		На засіданні Ради Безпеки OOH яке відбулося 29 серпня у зв`язку з агресією Російської Федерації проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил». Після надзвичайного засідання комісії Україна - НАТО, скликаного 29 серпня 2014 року на прохання України, Генеральний секретар HATO А. Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних Сил Російської Федерації через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як «серйозну ескалацію збройної агресії Росії проти України».
		Регулярні збройні формування, задіяні Російською Федерацією у агресивній війні проти України, систематично підкріплювалися російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації та постачанням зброї і військової техніки, включаючи танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та сучасні зенітно-ракетні комплекси. Це підтверджувалося численними затриманими громадянами Російської Федерації та військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації.
		Згідно з даними прес-центру Служби Безпеки України від 24.07.2014 року, військовослужбовець строкової служби Збройних Сил Російської Федерації ОСОБА_5 засвідчив, що російська сторона направляє на територію Донецької та Луганської областей кадрових військових фахівців, озброєння та броньову військову техніку. Це підтверджувалося численними затриманими громадянами Російської Федерації та військовослужбовцями Збройних Сил Російської Федерації.
		Так, згідно з даними прес-центру Служби безпеки України від 25.08.2014, у Донецькій області українські військові ліквідували групу російських диверсантів, які злочинно вдерлися на територію України. Затримання російських диверсантів відбулося поблизу населеного пункту Дзеркальний, Амвросіївського району, Донецької області. Серед затриманих десять військовослужбовців 331 полку 98 свірської дивізії Повітрянодесантних військ Збройних сил Російської Федерації ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ?art_id=130629&cat_id=130095.
		Встановлено, що ОСОБА_2 , з початком російської агресії проти України, з метою взяти участь у захисту Батьківщини добровольцем, пішов на службу до військової частини НОМЕР_4 , де перебував у військовому відрядженні зоні проведення антитерористичної операції та загинув ІНФОРМАЦІЯ_6 . 
		Відповідно до Розпорядження командувача Національної гвардії України від 05.06.2014 року № 1 та наказу командира військової частини НОМЕР_4 № 156 дск, ОСОБА_2 в числі інших військовослужбовців зазначеної частини був направлений до населеного пункту Лисиче Амвросіївського району Донецької області для виконання завдань на державному кордоні та надання допомоги Державній прикордонній службі України. 23 серпня 2014 року приблизно 10 год. 00 хв. у результаті мінометного обстрілу ОСОБА_2 був смертельно поранений поблизу вищезгаданого населеного пункту. 
		25 серпня 2014 року на Інтернет-порталі Інформаціно-аналітичного центру РНБОУ оприлюднено дані про те, що протягом 23-24 серпня 2014 року українські військові 39 разів вступали у вогневий контакт зі збройними формуваннями Російської Федерації на території Донецької та Луганської областей. Також повідомлялося про бойове зіткнення, яке відбулося 24.08.2014 року неподалік Амвросіївки Донецької області, після того, як прикордонний наряд ДПС України виявив групу з 10 озброєнних російських найманців, які перетнули кордон з боку Російської Федерації в напрямку села Шевченко Старобешівського району Донецької області ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ).
		16 жовтня 2014 року газета «Іменем Закону» опублікувала статтю, в якій повідомлялося, що 23 серпня 2014 року близько 10-ї години ранку у районі населеного пункту Лисиче, що під Амвросіївкою Донецької області, підрозділ НГУ, до складу якого переважно входили мобілізовані жителі Миколаївщини, виявив колону збройних формувань РФ- три КамАЗи і два бронетранспортери, що рухалися з боку українсько-російського кордону. Попри значну чисельну перевагу російських найманців, гвардійці прийняли бій і повністю знищили ворожу колону. У бою загинули троє військовослужбовців НГУ, серед яких був молодший сержант ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ).
		Таким чином, дані статті, як і ціла низка іншої інформації, що міститься на сторінках Інтернет-видань, підтверджують участь у збройних формувань Російської Федерації в бойових діях в районі населеного пункту Лисиче Амвросіївського району Донецької області у серпні 2014 року. саме цим збройним формуванням протистояли військовослужбовці військової частини НОМЕР_4 , де проходив службу ОСОБА_2 .
		Відповідно до Акту спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком, який стався 23 серпня 2014 року в військовій частині НОМЕР_4 , за фактом загибелі ОСОБА_2 23.08.2014 року в населеному пункті Лисиче, Донецької області, встановлено, що 23 серпня 2014 року приблизно 10:00 в результаті мінометного обстрілу невідомими особами був смертельно поранений стрілець  радіо телефоніст 1-го відділення 3-го стрілецького взводу 10-ої стрілецької роти 4-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_4 , молодший сержант ОСОБА_2 . 
		Згідно до лікарського свідоцтва про смерть № 171 від 24 серпня 2014 року, акту № 9 спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком, який стався 23 серпня 2014 року в військовій частині НОМЕР_4 від 30.08.2014 та свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 26 серпня 2014 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 43 років в Амвросіївському району, Донецької області, внаслідок отриманих поранень, а саме: осколкове поранення голови.
		Нещасний випадок, зокрема загибель молодшого сержанта стрільця  радіотелефоніста військової частини НОМЕР_4 ОСОБА_2 , яка мала місце 23.08.2014 в зоні проведення бойових дій на території Донецької та Луганської областей стався в період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку та громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю.
		Указом Президента України від 06.10.2014 № 754/2014 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі ОСОБА_2 посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня .
		За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невідємне право на життя ОСОБА_2 , передбачене ст. 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
		Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		За таких обставин, суд прийшов до висновку, що в результаті саме збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, чоловік заявниці ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 та внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено право на життя і здоров`я, передбачене ст.27 Конституції України, ст.2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
		Як роз`яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Враховуючи викладене, а також те, що чоловік заявниці ОСОБА_2 , при виконанні обов`язку військової служби в загинув 23 серпня 2014 року в населеному пункті Лисиче Амвросіївського району, Донецької області, в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявнику необхідно для виникнення права на справедливу компенсацію з держави - агресора Російської Федерації, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи  Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація  задовольнити.
		Встановити юридичний факт загибелі  ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 23 серпня 2014 року в районі населеного пункту Лисиче Амвросіївського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
		Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу Українив новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
		З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
		Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 .
		Заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, ЄДРПОУ 37567866, юридична адреса: м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10.
		Заінтересована особа: Російська Федерація (Посольство Російської Федерації в Україні, юридична адреса: м. Київ, Повітрофлотський проспект 27. 
		 
		 
		 
		Суддя Ленінського районного
		суду міста Миколаєва Н.О. Рум`янцева
		 
		 
		 
		Повний текст судового рішення складено «25» березня 2019 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...