Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 800/25/17(800/274/16) : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.04.2019.
Дата набрання законної сили: 14.03.2019
Номер судового провадження: 11-1313заі18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А 
		 
		Іменем України
		14 березня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 800/25/17 (800/274/16) 
		Провадження № 11-1313заі18
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді Князєва В. С.,
		судді-доповідача Саприкіної І. В.,
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенко О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		за участю:
		секретаря судового засідання - Сергійчук Л. Ю.,
		представника позивача - ОСОБА_4
		представника Вищої ради правосуддя - Лиходій О. О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Стародуб О. П., судді Анцупова Т. О., Берназюк Я. О., Гімон М. М., Коваленко Н. В., Кравчук В. М.) від 11 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Вищої ради правосуддя про визнання незаконним та скасування рішення, 
		УСТАНОВИЛА:
		У квітні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом, у якому просив визнати незаконним і скасувати рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ, Рада) від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_11 з посад суддів Апеляційного суду міста Києва за порушення присяги».
		Вищий адміністративний суд України постановою від 10 червня 2016 року позовні вимоги задовольнив: визнав незаконним та скасував рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року № 709/0/15-16 у частині внесення подання про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Апеляційного суду м. Києва.
		22 листопада 2016 року Верховний Суд України ухвалив постанову, якою скасував рішення Вищого адміністративного суду України від 10 червня 2016 року, а справу передав на новий розгляд до цього ж суду. На обґрунтування такого судового рішення Верховний Суд України зазначив, що оскаржувана постанова суду першої інстанції не містила мотивів та оцінки слідуючих обставин: які дії, вчинки чи проступки стали підставами для ухвалення спірного рішення; чи була передбачена відповідальність судді за ці дії; чи немає обставин, що виключають її настання; чи законним і обґрунтованим є це рішення; чи співмірна (не є явно несправедливою або свавільною) міра відповідальності, якщо так, то які аргументи свідчать про це; чи не були порушені права судді, за яких рішення про його відповідальність за порушення присяги має викликати обґрунтовані сумніви в його законності; інші обставини, що стосуються предмета судового контролю.
		У частині застосування строків притягнення судді до відповідальності за порушення присяги Верховний Суд України зазначив, що після набрання чинності Законом України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI; у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року 
		№ 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд») уповноважений орган має вирішувати питання про притягнення судді до відповідальності за порушення присяги, у тому числі вчинені до набрання цим Законом чинності, протягом строку, встановленого ч. 4 ст. 96 зазначеного Закону.
		Також Верховний Суд України виходив із того, що нормативне регулювання не дає підстав вважати, що суддя загального суду, який на рівні апеляційного розгляду в складі колегії прийняв судове рішення про залишення без змін рішення суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не може бути суб'єктом відповідальності у розумінні положень п. 2, 3 ч. 1 ст. 3 Закону України від 08 квітня 2014 року № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» (далі - Закон № 1188-VII).
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. 
		На підставі підп. 5 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) позовні заяви та апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані до Вищого адміністративного суду України як суду першої або апеляційної інстанції та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		Ураховуючи наведене вище, позовну заяву ОСОБА_6 було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 11 жовтня 2018 року позов задовольнив частково. Визнав нечинним та скасував рішення ВРЮ від 31 березня 2016 року в частині внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Апеляційного суду м. Києва у зв'язку з порушенням присяги судді. У задоволенні іншої частини позову відмовив.
		Задовольняючи позовні вимоги, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам щодо пропорційності та прийняття його на підставі, у межах повноважень і у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не зазначив, які конкретні дії позивача свідчать про порушення ним присяги. 
		Також за позицією суду першої інстанції Законом № 1188-VІІ не передбачено можливість проведення спеціальної перевірки щодо суддів апеляційних судів, які за результатами апеляційного перегляду ухвалювали рішення про залишення без змін ухвал слідчих суддів про застосування запобіжних заходів щодо учасників масових акцій, оскільки за змістом п. 3 ст. 3 цього Закону перевірці підлягають судді, які одноособово або у колегії суддів приймали щодо учасників масових акцій протесту рішення про: обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, залишення таких запобіжних заходів без змін; продовження строку тримання під вартою, а також обвинувальних вироків. 
		Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що передбачені законом підстави для прийняття відповідачем рішення про внесення подання про звільнення позивача за порушення присяги судді немає, оскільки висновки Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) і ВРЮ ґрунтуються виключно на порушенні норм процесуального права, які були допущені, на їх думку, позивачем при здійсненні правосуддя. При цьому фактів умисного порушення позивачем норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків ВРЮ нібито не встановила.
		30 вересня 2016 року набрали чинності закони України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII) та № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), а 05 січня 2017 року - Закон України від 21 грудня 2016 року 
		№ 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), на виконання положень яких проведено реорганізацію ВРЮ шляхом перетворення її у Вищу раду правосуддя (далі - ВРП, Рада).
		Не погодившись з рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року, ВРП, яка є правонаступником ВРЮ, подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування апеляційної скарги ВРП зазначила, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, не дослідив усі докази та неповно встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. 
		Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.
		Київська міська рада народних депутатів рішенням від 25 жовтня 1994 року № 32 призначила ОСОБА_6 на посаду судді Дарницького районного суду м. Києва строком на 5 років. Верховна Рада України Постановою від 23 вересня 1999 року № 1101-XIV обрала ОСОБА_6 на посаду судді цього ж суду безстроково, а Постановою від 02 грудня 2010 року № 2757-VІ - на посаду судді Апеляційного суду м. Києва.
		До ТСК надійшли заяви експерта Всеукраїнського благодійного фонду «Українська правнича фундація» БеркаС.Т. від 13 жовтня 2014 року, заступника Генерального прокурора України ШокінаВ.М. від 10 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_10., ОСОБА_6., ОСОБА_11., ОСОБА_8, ОСОБА_9.; та заяви адвоката ЗакревськоїЄ.О. від 09 грудня 2014 року та ОСОБА_15 від 11 жовтня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно суддів Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_10., ОСОБА_6., ОСОБА_11.; заява ОСОБА_16 від 09 грудня 2014 року про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_6.
		Вказані заяви вмотивовані тим, що зазначеними вище суддями були залишені без змін ухвали слідчих суддів про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваних у зв'язку з їх участю в масових акціях протесту. Зважаючи на відсутність ретельного обґрунтування виняткової необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу у вказаних справах, заявники просили провести перевірку на предмет порушення присяги цими суддями.
		Зокрема, ТСК встановила, що суддя ОСОБА_6., брав участь (у складі колегії суддів) у розгляді апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів, а саме:
		- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_9. і ОСОБА_10 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 21 січня 2014 року у справі № 759/919/14-к про застосування до ОСОБА_17 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою;
		- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_9. і ОСОБА_8 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 22 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_18 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа № 760/1318/14-к);
		- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_9. і ОСОБА_10 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 24 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_19 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа № 759/1044/14-к);
		- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_10. і ОСОБА_8 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 23 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_20 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа № 760/1375/14-к);
		- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_10. і ОСОБА_8 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 25 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_21 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа №755/2432/14-к);
		- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_10. і ОСОБА_11 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2013 року про застосування до ОСОБА_22 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа № 761/32347/13-к);
		- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_10. і ОСОБА_8 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 23 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_23 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа № 760/1377/14-к);
		- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_11. і ОСОБА_8 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 25 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_24 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа № 756/1183/14-к);
		- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_9. і ОСОБА_11 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_25 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа № 761/2134/14-к);
		- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_10. і ОСОБА_8 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 24 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_26 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа №752/1350/14-к);
		- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_9. і ОСОБА_8 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 24 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_27 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа № 754/1232/14-к);
		- у складі колегії разом з суддями ОСОБА_9. і ОСОБА_8 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 24 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_28 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа № 754/1229/14-к);
		- у складі колегії разом з суддями ОСОБА_10. і ОСОБА_11 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2013 року про застосування до ОСОБА_29 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа № 761/32343/13-к);
		- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_10. і ОСОБА_11 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 17 грудня 2013 року про застосування до ОСОБА_15 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа № 11-сс/796/2181/2013);
		- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_10. і ОСОБА_11 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 06 грудня 2013 року про застосування до ОСОБА_30 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа № 11-сс/796/2213/2014);
		- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_9. і ОСОБА_8 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2013 року про застосування до ОСОБА_31 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа № 11-сс/796/2206/2013);
		- у складі колегії разом із суддями ОСОБА_9. і ОСОБА_8 у розгляді апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 24 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_32 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (справа № 11-сс/796/270/2014). 
		Усі зазначені ухвали про застосування запобіжних заходів у вигляду тримання під вартою щодо учасників масових акцій протесту залишені без змін колегіями суддів, до яких входив суддя ОСОБА_6.
		За результатами перевірки ТСК було прийнято висновок від 10 червня 2015 року № 57/02-15, яким установлено в діях суддів Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_9., ОСОБА_6., ОСОБА_8, ОСОБА_10. та ОСОБА_11. наявність ознак порушення присяги. Висновок разом з матеріалами перевірки направлено до ВРЮ для подальшого розгляду і прийняття рішення.
		ВРЮ ухвалою від 15 жовтня 2015 року на підставі вищевказаного висновку ТСК відкрила дисциплінарну справу стосовно суддів Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_9., ОСОБА_6., ОСОБА_8, ОСОБА_10. та ОСОБА_11.
		01 березня 2015 року дисциплінарна секція ВРЮ рекомендувала ВРЮ прийняти рішення про внесення подання про звільнення суддів Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_9., ОСОБА_6., ОСОБА_8, ОСОБА_10. та ОСОБА_11. з посад за порушення присяги. За результатами розгляду цієї дисциплінарної справи 31 березня 2016 року ВРЮ ухвалила рішення № 709/0/15-16 про внесення подання до Верховної Ради України, зокрема, про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Апеляційного суду м. Києва за порушення присяги.
		Приймаючи оскаржуване рішення, ВРЮ дійшла висновку, що невиконанням покладених на нього професійних обов'язків під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року суддя ОСОБА_6. завдав істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави, що свідчить про наявність у його діях ознак порушення присяги, та вважає їх достатніми для внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді з посади за таких підстав.
		Крім того, ВРЮ виходила з того, що у діях судді ОСОБА_6. встановлені факти, що свідчать про порушення суддею присяги при розгляді таких справ:
		1) № 11-сс/796/2162/2013 (підозрюваний ОСОБА_22.), колегія суддів у складі: головуючого ОСОБА_10., суддів ОСОБА_6., ОСОБА_11.;
		2) № 11-сс/796/175/2014 (підозрюваний ОСОБА_17.), колегія суддів у складі: головуючого ОСОБА_9., суддів ОСОБА_6., ОСОБА_10.;
		3) № 11-сс/796/191/2014 (підозрюваний ОСОБА_33.), колегія суддів у складі: головуючого ОСОБА_11., суддів ОСОБА_6., ОСОБА_8;
		4) № 11-сс/796/192/2014 (підозрюваний ОСОБА_18.), колегія суддів у складі: головуючого ОСОБА_9., суддів ОСОБА_6., ОСОБА_8;
		5) № 11-сс/796/193/2014 (підозрюваний ОСОБА_26.), колегія суддів у складі: головуючого ОСОБА_6., суддів ОСОБА_8, ОСОБА_10.;
		6) № 11-сс/796/194/2014 (підозрюваний ОСОБА_23.), колегія суддів у складі: головуючого ОСОБА_10., суддів ОСОБА_6., ОСОБА_8;
		7) № 11-сс/796/204/2014 (підозрюваний ОСОБА_25.), колегія суддів у складі: головуючого ОСОБА_11., суддів ОСОБА_9., ОСОБА_6.;
		8) № 11-сс/796/207/2014 (підозрюваний ОСОБА_19), колегія суддів у складі: головуючого ОСОБА_9., суддів ОСОБА_6., ОСОБА_10.;
		9) № 11-сс/796/256/2014 (підозрюваний ОСОБА_20.), колегія суддів у складі: головуючого ОСОБА_8, суддів ОСОБА_6., ОСОБА_10.;
		10) № 11-сс/796/269/2014 (підозрюваний ОСОБА_21.), колегія суддів у складі: головуючого ОСОБА_8, суддів ОСОБА_6., ОСОБА_10.;
		11) № 11-сс/796/271/2014 (підозрюваний ОСОБА_27), колегія суддів у складі: головуючого ОСОБА_6., суддів ОСОБА_9., ОСОБА_8
		За позицією ВРЮ обрання запобіжних заходів підозрюваним у зазначених вище справах відбулося без додержання ст. 86, 87, 177, 178, 194, 370, 409 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України; у редакції, чинній на час постановлення спірних ухвал), і будучи обізнаними з наведеним переліком істотних порушень процесу судом першої інстанції, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, у складі якої був і ОСОБА_6, залишили без змін зазначені ухвали слідчих суддів.
		Не погодившись із зазначеним вище рішенням ВРЮ, ОСОБА_6 звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
		Судове рішення за наслідками розгляду зазначеного позову є предметом перегляду в апеляційному порядку в цьому судовому засіданні.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до ст. 126 Конституції України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) однією з підстав для звільнення судді з посади є порушення присяги.
		Пунктом 1 ч. 1 ст. 131 Основного Закону України передбачалося, що в Україні діяла ВРЮ, до відання якої належало внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.
		За приписами ст. 32 Закону України від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (далі - Закон № 22/98-ВР; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порушенням суддею присяги є: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
		Згідно із ч. 1 ст. 55 Закону № 2453-VI зміст присяги судді полягає в урочистому зобов'язанні об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
		Задовольняючи позовні вимоги, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що в діях ОСОБА_6 відсутній системний характер порушення вимог закону, а ВРЮ в оскаржуваному рішенні не зазначила, які конкретно дії позивача свідчать про порушення ним присяги.
		Водночас ВРП (як правонаступник ВРЮ) у своїй апеляційній скарзі стверджує, що ВРЮ в оскаржуваному рішенні встановила факти, які свідчать про неодноразове ігнорування суддями Апеляційного суду м. Києва, у тому числі й позивачем, суттєвих і численних недоліків, допущених слідчими суддями, а також невиконання ним своїх процесуальних обов'язків, що призвело до неодноразового порушення прав людини, а це свідчить про систематичне незабезпечення справедливого, незалежного, неупередженого та об'єктивного розгляду справ, що, за позицією відповідача, становить порушення присяги судді.
		ВеликаПалата Верховного Суду приймає таку позицію скаржника та вважає за доцільне зазначити таке.
		З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що залишивши без змін ухвали слідчих суддів судів першої інстанції у справах: 1. № 759/919/14-к
		(№ 11-сс/796/175/2014, підозрюваний - ОСОБА_17, розглянута колегією суддів у складі: головуючої ОСОБА_9., суддів ОСОБА_6., ОСОБА_10.); 2. № 760/1318/14-к (№ 11-сс/796/192/2014, підозрюваний - ОСОБА_18, розглянута колегією суддів у складі: головуючої ОСОБА_9., суддів ОСОБА_6., ОСОБА_8); 3. № 759/1044/14-к (№ 11-сс/796/207/2014, підозрюваний - ОСОБА_19, розглянута колегією суддів у складі: головуючої ОСОБА_9., суддів ОСОБА_6., ОСОБА_10.); 4. № 760/1375/14-к (№ 11-сс/796/256/2014, підозрюваний - ОСОБА_20, розглянута колегією суддів у складі: головуючої ОСОБА_8, суддів ОСОБА_6., ОСОБА_10.); 5. № 755/2432/14-к (№ 11-сс/796/269/2014, підозрюваний - ОСОБА_21, розглянута колегією суддів у складі: головуючої ОСОБА_8, суддів ОСОБА_6., ОСОБА_10.; 6. № 761/32347/13-к (№ 11-сс/796/2162/2013, підозрюваний - ОСОБА_22, розглянута колегією суддів у складі: головуючої ОСОБА_10., суддів ОСОБА_6., ОСОБА_11.); 7. № 760/1377/14-к (№ 11-сс/796/194/2014, підозрюваний - ОСОБА_23, розглянута колегією суддів у складі: головуючої ОСОБА_10., суддів ОСОБА_6., ОСОБА_8); 8. № 756/1183/14-к (№ 11-сс/796/191/2014, підозрюваний -ОСОБА_24, розглянута колегією суддів у складі: головуючої ОСОБА_11., ОСОБА_8); 9. № 761/2134/14-к (№ 11-сс/796/204/2014, підозрюваний -ОСОБА_25, розглянута колегією суддів у складі: головуючої ОСОБА_11., суддів ОСОБА_6., ОСОБА_9.); 10. № 752/1350/14-к (№ 11-сс/796/193/2014, підозрюваний - ОСОБА_26, розглянута колегією суддів у складі: головуючого ОСОБА_6., суддів ОСОБА_8, ОСОБА_10.); 11. № 754/1232/14-к 
		(№ 11-сс/796/271/2014, підозрюваний - ОСОБА_27, розглянута колегією суддів у складі: головуючого ОСОБА_6., суддів ОСОБА_9., ОСОБА_8), - судді Апеляційного суду м. Києва, у тому числі суддя ОСОБА_6., порушили норми кримінального процесуального законодавства України та не врахували практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). 
		Незважаючи на те, що слідчі судді суду першої інстанції у згаданих вище справах обрали підозрюваним запобіжні заходи з порушенням прав особи в кримінальному провадженні, судді апеляційного суду, зокрема й ОСОБА_6, дійшли висновку, що під час постановлення ухвал слідчими суддями не було допущено істотних порушень норм КПК України, і, не забезпечивши повного та всебічного дослідження всіх обставин, постановили необґрунтовані судові рішення, які не відповідають вимогам процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), а також практиці ЄСПЛ, а тому свідчать про порушення останніми присяги судді.
		Так, у справі № 11-сс/796/193/2014  колегія суддів у складі: головуючого ОСОБА_6., суддів ОСОБА_8, ОСОБА_10. залишила без змін ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва, якою було застосовано до ОСОБА_26 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів (справа № 752/1350/14-к).
		При розгляді цієї справи колегією суддів під головуванням ОСОБА_6 не досліджено та не надано належної оцінки таким обставинам: протокол затримання ОСОБА_26 від 23 січня 2014 року був складений слідчим СВ Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві о 21 год. 10 хв., однак з матеріалів кримінального провадження вбачається, що фактичне затримання відбулося о 5 год. 00 хв. 
		Підозрюваний надавав пояснення (23 січня 2014 року), згідно з якими він перебував на Майдані Незалежності в м. Києві на мирній акції протесту та прямував у бік Києво-Печерської лаври, коли неподалік Національного банку України був збитий з ніг ударами ззаду, після чого отримав удари по голові й тілу, неодноразово втрачав свідомість. Пам'ятає, що його кудись тягнули, оскільки ходити він не міг, та повернувся до свідомості в автозаку. У поясненнях також зазначено, що ОСОБА_26 має анкетні дані свідків, з якими він перебував у момент затримання. Однак такі пояснення не були зафіксовані протоколом допиту як доказ та не перевірені ні слідчим, ні слідчим суддею при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу.
		Крім того, у матеріалах кримінального провадження є протокол огляду місця події від 23 січня 2014 року, де не зазначені підстави його проведення. Фактично слідчим проведений особистий обшук затриманого, здійснення якого допускається ч. 3, 5 ст. 208 КПК України під час затримання і який повинен фіксуватися саме у протоколі затримання, чого не відбулося. Проте такі відомості не були враховані ані слідчим суддею, ані суддею ОСОБА_6. при перегляді ухвали в апеляційному порядку.
		Не враховано ОСОБА_6 й те, що докази були отримані стороною обвинувачення всупереч порядку, передбаченому процесуальним законом, а отже, відповідно до статей 86, 87, 177 КПК України є недопустимими і такими, що не можуть свідчити про існування обґрунтованої підозри про вчинення ОСОБА_34 кримінального правопорушення.
		При розгляді справи № 11-сс/796/271/2014 колегія суддів у складі: головуючого ОСОБА_6., суддів ОСОБА_9., ОСОБА_8 залишила без змін ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 24 січня 2014 року, якою застосовано до ОСОБА_27 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 днів (справа № 754/1232/14-к).
		Разом з тим ВРЮ правомірно встановила, що до клопотання про застосування запобіжного заходу не було надано жодного доказу, який би свідчив про організацію підозрюваним масових заворушень. Серед матеріалів, якими слідчий обґрунтовував доводи клопотання про застосування запобіжного заходу, був протокол допиту підозрюваного, який проводився у нічний час (з 3 год. 10 хв. до 3 год. 30 хв.), що не допускається згідно з ч. 4 ст. 223 КПК України. Крім того, з матеріалів провадження вбачається, що у протоколі про затримання підозрюваного не було зафіксовано фактичного часу та місця затримання, як того вимагають приписи ч. 5 ст. 208 КПК України. Зокрема, відповідно до такого протоколу затримання ОСОБА_27 відбулося 22 січня 2014 року о 23 год. 30 хв. у приміщенні Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві. Водночас із рапорту міліціонера ПМОП «Беркут» ГУ МВС України в Харківській області та допиту його як свідка вбачається, що ОСОБА_27 був затриманий того ж дня, але приблизно о 17 год. 20 хв. на вул. М. Грушевського в м. Києві. Однак колегія суддів Апеляційного суду м. Києва під головуванням судді ОСОБА_6. не надала належної оцінки зазначеним вище обставинам, не усунула зазначених протиріч і порушень процесуального закону, допущених слідчим суддею при обранні запобіжного заходу стосовно ОСОБА_27
		Всупереч вимогам п. 3 ч. 1 ст. 178 КПК України слідчий суддя та колегія суддів апеляційного суду при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу не врахували стан здоров'я та вік ОСОБА_27 - інваліда ІІІ групи, ІНФОРМАЦІЯ_1 (53 роки).
		За результатами розгляду справи № 11-сс/796/175/2014 колегія суддів у складі: головуючого ОСОБА_9., суддів: ОСОБА_6., ОСОБА_10. залишила без змін ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва про застосування до ОСОБА_17 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою тривалістю 60 днів (справа № 759/919/14-к).
		Так, під час перегляду зазначеної ухвали про застосування запобіжного заходу в апеляційному порядку колегія суддів не надала оцінки тому факту, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_17 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 Кримінального кодексу України (далі - КК України), підтверджувалась, серед іншого, рапортом міліціонера-водія МПОР «Беркут» ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_35 від 20 січня 2014 року, однак згідно з пунктом 2.2.9 Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 23 серпня 2012 року № 747, рапорт відноситься до внутрішніх документів МВС України та відповідно до ст. 99 КПК України не входить до переліку документів, які прямо чи опосередковано підтверджують існування або відсутність обставин, які мають значення для кримінального провадження.
		Поза увагою колегії суддів апеляційної інстанції залишилися й ті обставини, що підозрюваний ОСОБА_17 має молодий вік, зареєстрований та постійно проживає у м. Києві, опікується батьком, який є інвалідом І групи та потребує постійного стороннього догляду.
		Крім того, слідчим суддею та колегією суддів не було взято до уваги, що згідно з протоколом затримання ОСОБА_17, складеним старшим слідчим СВ Деснянского РУ ГУ МВС України в м. Києві, підозрюваного затримано 20 січня 2014 року о 14 год. 00 хв. у приміщенні Деснянського РУ ГУ МВС. Разом з тим матеріали кримінального провадження містять дані про фактичне затримання ОСОБА_17 на вул. Грушевського в м. Києві в період з 4 год. 00 хв. до 6 год. 00 хв. 20 січня 2014 року, а допит його як свідка відбувся того ж дня о 9 год. 15 хв.
		За результатами розгляду справи № 11-сс/796/192/2014 11 лютого 2014 року колегія суддів у складі: головуючої ОСОБА_9., суддів: ОСОБА_6., ОСОБА_8 залишила без змін ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва про застосування до ОСОБА_18 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 30 днів (справа № 760/1318/14-к).
		Колегія суддів Апеляційного суду м. Києва при розгляді цієї справи не врахувала пояснень підозрюваного, який зазначив, що після затримання його жорстоко били і посадили до закритого фургона, після огляду медпрацівниками доправили до лікарні швидкої допомоги, права при затриманні відповідно до ч. 4 ст. 208 КПК України йому не роз'яснювались. При цьому в матеріалах кримінального провадження стосовно ОСОБА_18 наявна копія довідки Міської клінічної лікарні швидкої допомоги м. Києва від 03 лютого 2014 року № 720 та фотографія підозрюваного зі слідами побиття, зроблена 21 січня 2014 року в цій лікарні, а також позитивна характеристика з місця навчання - Національного технічного університету України і з постійного місця роботи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Самсунг Електронікс Україна Компані», які не були враховані судом.
		У справі № 11-сс/796/207/2014 колегія суддів у складі: головуючого-судді ОСОБА_9., суддів ОСОБА_6., ОСОБА_10. 11 лютого 2014 року постановила ухвалу про залишення без змін ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 24 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_19 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою тривалістю 60 днів (справа № 759/1044/14-к).
		При розгляді цієї справи колегією суддів Апеляційного суду м. Києва, до складу якої входив суддя ОСОБА_6., не надано належної оцінки таким обставинам.
		Повідомлення про підозру ОСОБА_19 було здійснено 23 січня 2014 року в межах досудового розслідування № 12014100000000179. Відповідно до мотивувальної частини постанови Прокуратури м. Києва про визначення територіальної підслідності від 23 січня 2014 року із кримінального провадження № 12014100000000179 у окреме провадження виділено матеріали за підозрою ОСОБА_19 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 294 КК України, та зареєстровано їх у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за номером 12014100000000248. Разом з тим, у матеріалах судової справи № 759/1044/14-к відсутнє рішення прокурора, винесене згідно з ч. 5 ст. 217 КПК України, про виділення провадження № 12014100000000248 з провадження № 12014100000000179. До матеріалів, якими слідчий обґрунтовував доводи клопотання про застосування запобіжного заходу, долучено протокол затримання особи від 22 січня 2014 року, підозрюваної у вчиненні злочину, згідно з яким о 20 год. 40 хв. старший слідчий слідчого відділу Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві у приміщенні Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві затримав ОСОБА_19 Однак відповідно до протоколів допитів підозрюваного та свідка - міліціонера БМОП ГУ МВС України в Харківській області ОСОБА_36 від 23 січня 2014 року ОСОБА_19 було затримано на вул. М. Грушевського у м. Києві. Таким чином, у протоколі про затримання підозрюваного не було зафіксовано фактичного часу та місця затримання, як того вимагають приписи ч. 5 ст. 208 КПК України.
		Крім того, до Апеляційного суду м. Києва народним депутатом України ОСОБА_37 було подано заяву про передачу ОСОБА_19 на його особисту поруку, проте в ухвалі апеляційного суду не зазначено, чому таке клопотання не взято судом до уваги.
		Також колегією суддів у складі: головуючої ОСОБА_8, суддів ОСОБА_6., ОСОБА_10. ухвалою від 07 лютого 2014 року у справі № 11-сс/796/256/2014 залишено без змін ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва про застосування до ОСОБА_20 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком 30 днів (справа № 760/1375/14-к), при розгляді якої не враховано, що протоколи допиту свідків ОСОБА_38 та ОСОБА_39 усупереч вимогам ч. 3 с. 104 КПК України не містять прізвища посадової особи, яка здійснювала допит; не зазначено про внесення досудового розслідування до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та місце проведення допиту. Відповідно до повідомлення про підозру від 21 січня 2014 року ОСОБА_20, окрім іншого, інкримінуються дії щодо участі у масових заворушеннях 19 січня 2014 року. Разом з тим у матеріалах справи № 760/1375/14-к немає жодних доказів на підтвердження цих відомостей.
		Крім того, захисник ОСОБА_20 подавав до Апеляційного суду м. Києва клопотання про приєднання доказів до матеріалів кримінального провадження, а саме листа Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги від 06 лютого 2014 року № 272, відповідно до якого у підозрюваного має місце закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забійна рана голови, забої м'яких тканин голови, закрита травма грудної клітини, забій грудної клітини, забійне садно правового стегна з поверхневим некрозом, туберкулома і петріфікати верхньої долі лівої легені. Також додано договір оренди житла та позитивна характеристика підозрюваного, надана координатором волонтерської служби. Крім того, народні депутати України ОСОБА_37 та ОСОБА_40 просили передати ОСОБА_20 на їхню особисту поруку. Однак ухвала колегії суддів Апеляційного суду м. Києва не містить висновків щодо зазначених обставин.
		У справі № 11-сс/796/2162/2013 суддями Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_10., ОСОБА_6., ОСОБА_11. 07 лютого 2014 року залишено без змін ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03 грудня 2013 року, якою застосовано до ОСОБА_22 запобіжний захід до у вигляді тримання під вартою тривалістю 60 днів (справа № 761/32347/13-к). Апеляційним судом не було враховано, що у витязі з ЄРДР усупереч вимог п. 4. 3 Положення про порядок ведення ЄРДР, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 17 серпня 2012 року № 69, у вказаному вище кримінальному провадженні не зазначено жодного прокурора. Відтак клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та повідомлення про підозру ОСОБА_22 не погоджені уповноваженим на те прокурором.
		Такі слідчі дії, як огляди місця події, предметів, допити свідків, потерпілих проводилися слідчими, які не були уповноважені на здійснення досудового розслідування № 12013110000001244 згідно з доданим до клопотання про застосування запобіжного заходу витягом з ЄРДР, та не входили до слідчої групи, створеної 01 грудня 2013 року у зазначеному кримінальному провадженні постановою першого заступника начальника ГУ МВС України в м. Києві.
		Разом з тим на момент проведення допиту ОСОБА_22, як підозрюваного, (з 4 год. 50 хв. до 5 год. 20 хв. 02 грудня 2013 року) йому не повідомлено про підозру. Така підозра була вручена лише об 16 год. 30 хв. 02 грудня 2013 року, а відтак ОСОБА_22 при його допиті не знав, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, чим порушено п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України.
		Також допит підозрюваного був проведений у нічний час, що за правилами ч. 4 ст. 223 КПК України не допускається.
		Згідно з протоколом допиту підозрюваного від 02 грудня 2013 року ОСОБА_22 виявив бажання давати показання в присутності захисника. Проте допит був здійснений за його відсутності. 
		За результатами розгляду справи № 11-сс/796/194/2014 колегія суддів у складі: головуючої ОСОБА_10., суддів ОСОБА_6., ОСОБА_8 11 лютого 2014 року залишили без змін ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 23 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_23 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з моменту затримання, а саме з 21 січня до 21 лютого 2014 року (справа № 760/1377/14-к).
		ВРЮ правильно встановила, що доводи клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було подано в матеріалах досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за № 12014100030000220, обґрунтовувалися протоколами слідчих дій, які проводилися в межах іншого кримінального провадження - за № 12014100000000179. Отже, відповідні докази не були предметом кримінального провадження № 12014100030000220, і в силу вимоги ч. 1 ст. 88 КПК України є недопустимими. При цьому стороною обвинувачення не були надані суду докази того, що процесуальні дії в межах провадження № 12014100000000179 проводилися слідчими, включеними до ЄРДР з метою проведення досудового розслідування у цьому провадженні.
		Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 184 КПК України до клопотання слідчого, прокурора про застосування запобіжного заходу додається підтвердження того, що підозрюваному надані копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу. Разом з тим у матеріалах справи № 760/1377/14-к відсутні докази вручення цих копій ОСОБА_23
		Крім того, у матеріалах справи наявна заява народних депутатів ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, громадян ОСОБА_44, ОСОБА_7, дружини підозрюваного ОСОБА_45, депутата Київської міської ради ОСОБА_46 про взяття особи на особисту поруку, які не були враховані ані слідчим суддею, ані колегією суддів апеляційної інстанції.
		За результатами розгляду справи № 11-сс/796/191/2014 колегія суддів у складі: головуючої ОСОБА_11., суддів ОСОБА_6., ОСОБА_8 постановила ухвалу від 11 лютого 2014 року, якою залишила без змін ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 25 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_24 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 22 березня 2014 року (справа № 756/1183/14-к).
		ВРЮ виходила з того, що 22 січня 2014 року з 14 год. 25 хв. до 14 год. 35 хв. слідчий СВ Печерського РУ ГУ МВС України у м. Києві здійснив огляд місця події - ділянки місцевості по вул. Грушевського в м. Києві, на якій перебував ОСОБА_24, ІНФОРМАЦІЯ_2, однак досудове розслідування в подальшому проводилося щодо ОСОБА_24, ІНФОРМАЦІЯ_3. Крім того, усупереч вимозі ч. 7 ст. 223 КПК України цей огляд (особистий обшук) був здійснений без участі понятих.
		Того ж дня, з 20 год. 45 хв. до 21 год. 00 хв. слідчий Оболонського РУ ГУ МВС України у м. Києві провів огляд місця події - приміщення службового кабінету № 418 Оболонського РУ ГУ МВС України у м. Києві, в якому перебував 
		ОСОБА_24, і вилучив у останнього куртку, штани, сорочку та марлеву пов'язку. У тексті протоколу вказано, що той складений за участю ОСОБА_24, як підозрюваного, проте з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_24 повідомлено про підозру лише 23 січня 2014 року о 12 год. 20 хв. у межах досудового розслідування від 19 січня 2014 року № 120141000000000179 (витяг з ЄРДР у матеріалах справи відсутній). Протокол затримання оформлений 22 січня 2014 року о 21 год. 47 хв., тобто теж після здійснення огляду місця події і вилучення речей.
		Тобто в ході здійснення огляду зазначених вище місць події слідчим був проведений особистий обшук затриманого, здійснення якого допускається ч. 3, 5 ст. 208 КПК України під час затримання, і повинно фіксуватися саме в протоколі затримання.
		Крім того, в обох протоколах огляду місця події не вказано номер кримінального провадження, у межах якого проведені ці слідчі дії. Частина 3 ст. 214 КПК України визначає, що здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається. Вказана норма дозволяє проведення огляду місця події до внесення відомостей до ЄРДР, проте зобов?язує негайно після завершення огляду внести такі відомості до реєстру.
		Таким чином, суддями першої та апеляційної інстанцій не будо враховано, що наведені вище докази отримані стороною обвинувачення всупереч порядку, передбаченому КПК України, а отже, відповідно до ст. 86, 87, 177 КПК України є недопустимими і такими, що не можуть свідчити про існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_24
		Крім того, судами не враховано обставин, передбачених ч. 1 ст. 178 КПК України, а саме: похилий вік підозрюваного (61 рік) та його стан здоров'я; наявність міцних соціальних зв'язків, оскільки він одружений, проживає разом з дружиною, сином та двома онуками, над якими дружина оформила опікунство (один з них неповнолітній); не досліджено фактичних обставин щодо наявності чи відсутності у підозрюваного травми голови, на які той скаржився.
		У судовому засіданні суду першої інстанції стороною захисту також було подана заява народних депутатів України про взяття ОСОБА_24 на особисту поруку, що також не було взято до уваги.
		27 січня 2014 року ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва обраний стосовно підозрюваного ОСОБА_24 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено на домашній арешт, підозрюваному заборонено залишати місце проживання у певний час доби та зобов'язано його з'являтися на кожну вимогу слідчого, прокурора чи суду.
		Як убачається з мотивувальної частини цієї ухвали, слідчий суддя, вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу, врахував наявність обставин, а саме, що згідно з довідкою від 27 січня 2014 року № 2371, ОСОБА_24 потребує стаціонарного лікування через травму головного мозку.
		Однак за наслідками апеляційного розгляду колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, до складу якої входив ОСОБА_6, ухвалою від 11 лютого 2014 року залишила без змін ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 25 січня 2014 року (запобіжний захід у вигляді тримання під вартою), не врахувавши, що ухвалою від 27 січня 2014 року слідчий суддя вже змінив застосований до ОСОБА_24 запобіжний захід на домашній арешт. При цьому апеляційна інстанція виходила із того, що при обранні запобіжного заходу 25 січня 2014 року у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею істотних порушень норм КПК України, які можуть бути підставою для скасування ухвали слідчого судді, не встановлено.
		Стосовно справи № 11-сс/796/204/2014 колегія суддів у складі: головуючої ОСОБА_11., суддів ОСОБА_9., ОСОБА_6. ухвалою від 04 лютого 2014 року залишила без змін ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2014 року про застосування до ОСОБА_25 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 20 березня 2014 року (справа № 761/2134/14-к).
		ВРЮ у рішенні зазначила, що згідно із протоколом від 20 січня 2014 року ОСОБА_25 був затриманий як особа, підозрювана у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 294 КК України, що згідно з класифікацією злочинів, визначеною статтею 12 КК України, належить до особливо тяжких злочинів.
		Відповідно до ст. 52 КПК України участь захисника у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів є обов'язковою. Однак повідомлення про підозру ОСОБА_25 вручене за відсутності захисника.
		Серед матеріалів, якими слідчий обґрунтовував доводи клопотання про застосування запобіжного заходу, був протокол допиту підозрюваного, який також був складений за відсутності захисника. Зазначені обставини свідчать про порушення слідчим вимог ст. 52 КПК України та позбавлення підозрюваного гарантованого Конституцією України права на захист.
		Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 372 КПК України в мотивувальній частині ухвали зазначаються встановлені судом обставин із посиланням на докази.
		Проте в ухвалі слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 21 січня 2014 року жодний доказ не згадується взагалі.
		Слідчим суддею не зазначено доказів того, що: існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України; не зазначено обставин на обґрунтування того, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним у клопотанні ризикам; не розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів. Також не враховано стан здоров'я підозрюваного, наявність постійного місця проживання, сталих соціальних зв'язків, а саме наявність родини - паралізованої матері, яка перебуває у нього на утриманні і потребує цілодобового догляду.
		Будучи обізнаними з наведеним переліком істотних порушень процесу, допущених судом першої інстанції, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, у складі якої був і ОСОБА_6, таку ухвалу залишила без змін.
		Таким чином, ВРЮ, встановивши вказані обставини, дійшла правомірного висновку, що, залишивши без змін згадані ухвали слідчих суддів, ОСОБА_6 у колегії суддів не забезпечив повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановив необґрунтовані судові рішення, що не відповідають нормам КПК України, Конвенції, а також практиці ЄСПЛ, та правильно встановила невиконання суддями, зокрема суддею ОСОБА_6., обов'язку судді, визначеного у ч. 1 ст.  32 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на час розгляду судом апеляційної інстанції зазначених вище справ), додержання присяги судді, зміст якої наведений у ч. 1 ст. 55 цього Закону, та якому кореспондує зміст присяги, наведений у ч. 1 ст. 56 цього Закону (у редакції, чинній на час прийняття ВРЮ спірного рішення).
		Факти, що свідчать про порушення присяги суддею, обраного безстроково, встановлюються ВРЮ за результатами розгляду питання про звільнення судді з підстави, передбаченої п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України (порушення суддею присяги), після надання, зокрема, ТСК висновку про порушення суддею присяги.
		У п. 3 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд. 
		Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
		Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
		При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини (ст. 178 КПК України).
		Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
		1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
		2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
		3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
		В оскаржуваних ухвалах слідчих суддів, з висновками яких погодився апеляційний суд, не зазначено доказів того, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України; не зазначено обставин на обґрунтування того, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним у клопотанні ризикам; не розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, а згідно з п. 2, 3 ч. 1 ст. 409 цього Кодексу підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
		Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
		На підставі наведених вище положень Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суддя ОСОБА_6. у складі різних судових колегій Апеляційного суду м. Києва під час розгляду апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів про обрання запобіжних заходів стосовно ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 не забезпечив належного виконання завдань кримінального провадження та принципу верховенства права, а надані ним пояснення не спростовують факту безпідставного залишення обраних найбільш суворих запобіжних заходів без зазначення наявності обґрунтованої підозри та відповідних ризиків. 
		ВРЮ, перевіряючи дії судді щодо наявності порушень, встановила, що суддя ОСОБА_6., який входив до складу суду апеляційної інстанції при розгляді справ про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою до підсудних, залишаючи без змін ухвали слідчих суддів першої інстанції, не забезпечив повного і всебічного дослідження всіх обставин, постановив необґрунтовані судові рішення, які не відповідають нормам КПК України, Конвенції, а також практиці ЄСПЛ. 
		Крім того, ВРЮ обґрунтовано прийшла до висновку, що суддя ОСОБА_6. невиконанням покладених на нього професійних обов'язків під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року завдав істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави, що свідчить про порушення присяги судді, яка зобов'язує суддю об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади. Допущені суддею порушення закону порочать звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності та неупередженості.
		Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого 22 лютого 2013 року ХІ черговим з'їздом суддів України, установлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.
		Відповідно до Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя повинен здійснювати свою судову функцію незалежно, виходячи виключно з оцінки фактів, відповідно до свідомого розуміння права, незалежно від стороннього впливу, спонукання, тиску, загроз чи втручання, прямого чи опосередкованого, що здійснюється з будь-якої сторони та з будь-якою метою. Об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
		Частиною 4 ст. 54 Закону № 2453-VI (у редакції, що діяла на час постановлення рішень суддею ОСОБА_6.) визначалося, що суддя зобов'язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
		Частиною 2 ст. 32 Закону № 22/98-ВР (у редакції, що діяла на час ухвалення рішень суддею ОСОБА_11.) порушенням суддею присяги визнавалося вчинення ним дій, що, зокрема, порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
		У п. 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року 
		№ 2-рп/2011 визначено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.
		Згідно з п. 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів 
		(далі - КРЄС) кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.
		Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком ВРЮ, що зазначені грубі порушення законодавства, допущені суддею ОСОБА_6., порочать звання судді та підривають авторитет правосуддя, а тому були правильно кваліфіковані як порушення присяги. Дисциплінарне стягнення у виді внесення подання ВРЮ про звільнення його з посади є пропорційним вчиненому та виправданим з огляду на негативні наслідки, зумовлені невиконанням суддею вимог процесуального закону.
		З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду розцінює, спірне рішення ВРЮ про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення, зокрема, ОСОБА_6 з посади судді Апеляційного суду м. Києва за порушення присяги як правомірне, а тому рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року підлягає скасуванню.
		Велика Палата Верховного Суду також вважає безпідставними твердження позивача, що оскаржуване рішення ВРЮ містить оцінку його дій та ухвалених рішень під час розгляду справ, оскільки Рада оцінювала не судові рішення, ухвалені колегією суддів, до якої входив ОСОБА_6, а саме дії судді під час судового розгляду.
		Стосовно сумніву представника позивача у безсторонності суддів Великої Палати Верховного Суду, які, на думку представника ОСОБА_6 - ОСОБА_4, вже встановили правомірність спірного рішення ВРЮ в частині притягнення до відповідальності у вигляді звільнення з посади суддів ОСОБА_11. та ОСОБА_9. у постановах від 06 грудня 2018 року у справі № 800/26/17 (№ 800/261/16) та від 07 лютого 2019 року у справі № 800/17/17 (№ 800/268/16), Велика Палата Верховного Суду зазначає, що при розгляді апеляційних скарг ОСОБА_11 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року та ОСОБА_9 на рішення цього ж суду від 14 травня 2018 року про відмову у задоволенні їх позовів були оцінені саме їх доводи, а не доводи судді ОСОБА_6., які є предметом розгляду цієї справи.
		У постановах Великої Палати Верховного суду від 06 грудня 2018 року у справі № 800/26/17 (№ 800/261/16) та від 07 лютого 2019 року у справі № 800/17/17 (№ 800/268/16) відсутні висновки щодо законності рішення ВРЮ, постановленого щодо ОСОБА_6, а надана оцінка висновкам Ради стосовно встановлення ознак порушення присяги у діях суддів ОСОБА_11. та ОСОБА_9.
		Крім того, ВеликаПалата Верховного Суду вважає безпідставними висновки суду першої інстанції, що ТСК та ВРЮ порушили принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи, і не погоджується з доводами, що в оскаржуваному рішенні ВРЮ не міститься розмежування, які саме дії того чи іншого судді містять ознаки порушення присяги, та в чому вони проявились, при цьому виходить з такого:
		Апеляційний перегляд у кримінальному провадженні здійснюється колегіально судом у складі не менше трьох професійних суддів. Судове рішення ухвалюється в нарадчій кімнаті простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду. Відповідні питання вирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування, від якого не має права утримуватися ніхто з суддів. Судове рішення підписують усі судді. У разі якщо суддя зі складу суду не погоджується із судовим рішенням, він має право викласти письмово окрему думку.
		Ураховуючи те, що дії судді ОСОБА_6., зазначені у висновку ТСК, що розглядався ВРЮ, вчинені під час прийняття рішень судом апеляційної інстанції, до складу якого входив ОСОБА_6 та інші судді, щодо яких ТСК також ухвалила висновки про визнання в їх діях порушення присяги судді, ВРЮ обґрунтовано у своєму рішенні надала оцінку діям кожного з суддів, зокрема судді ОСОБА_6., що входив до складу колегії, зважаючи на факти, установлені щодо кожної з кримінальних справ. Такі обставини не призвели до порушення принципу індивідуальної юридичної відповідальності.
		Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 22 листопада 2016 року у цій справі. 
		Реалізація принципу індивідуальної юридичної відповідальності, що закріплений у ст. 61 Конституції України, забезпечується положенням ч. 2 ст. 96 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на час здійснення дисциплінарного провадження), за яким під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.
		ВРЮ дійшла висновків про порушення суддею ОСОБА_6. присяги у результаті дій, що оцінені як такі, що завдали істотної шкоди демократичному конституційному ладу, правам і свободам громадян, інтересам суспільства та держави.
		Порушення суддею присяги єдиним наслідком передбачає звільнення судді з посади на підставі п. 5 ч. 5 ст. 126 Конституції України, тому особа судді, її позитивна характеристика, відсутність дисциплінарних стягнень, значний стаж роботи на посаді судді, наявність нагород і заохочень не дають підстав для застосування більш м'якого дисциплінарного стягнення, а отже, не дають підстав вважати, що ВРЮ порушила принцип пропорційності застосування дисциплінарного стягнення.
		Таким чином, оцінивши в сукупності отримані в судовому засіданні докази, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВРЮ, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов правильного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_6. дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення його з посади, а тому були немає підстав для скасування спірного рішення ВРЮ. Як наслідок, апеляційна скарга ВРП на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року підлягає задоволенню.
		З огляду на зазначене вище Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального права, а тому вбачаються підстави для його скасування та ухвалення нового рішення - про відмову у задоволенні позову.
		За приписами п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
		Ураховуючи викладене та керуючись ст. 241-243, 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325КАС України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року - задовольнити.
		Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову в цій частині.
		В решті рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя                                                                                  В. С. Князєв 
		Суддя-доповідач:                                                                                     І. В. Саприкіна
		Судді 
		                        Н. О. Антонюк      О. Б. Прокопенко
		С. В. Бакуліна        Л. І. Рогач
		В. В. Британчук    О. М. Ситнік
		Д. А. Гудима       О. С. Ткачук
		О. Р. Кібенко      В. Ю. Уркевич
		Л. М. Лобойко    О. Г. Яновська
		Н. О. Лященко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...