Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 510/1286/16-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них.
Надіслано для оприлюднення: 03.04.2019. Зареєстровано: 04.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 04.04.2019.
Дата набрання законної сили: 02.04.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		02 квітня 2019 року 
		Київ
		справа №510/1286/16-а
		адміністративне провадження №К/9901/20882/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Гриціва М.І., суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (яке є правонаступником управління Пенсійного фонду України у Ренійському районі Одеської області, далі - управління ПФУ) на постанову Ренійського районного суду Одеської області від 23 січня 2017 року (суддя Сорокін К.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12  квітня 2017 року (судді Шляхтицький  О.І., Запорожан  Д.В., Романішин  В.Л.) у справі за позовом ОСОБА_2 до управління ПФУ про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, установив:
		 
		I.          ПРОЦЕДУРА ТА ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила:
		- визнати неправомірними дії управління ПФУ щодо неврахування для обчислення пенсії сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат; 
		- зобов'язати управління ПФУ здійснити перерахунок пенсії як державному службовцю з дати її призначення - 17 липня 2009 року на виконання статті 37 Закону України від 16  грудня 1993  року №  3723-ХІІ «Про державну службу», з урахуванням середньомісячної суми індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат за 24 календарних місяця.
		Постановою Ренійського районного суду Одеської області від 23 січня 2017  року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017  року, позовні вимоги ОСОБА_4 було задоволено. 
		Визнано протиправними дії управління ПФУ щодо неврахування для обчислення пенсії сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат. 
		Зобов'язано управління ПФУ здійснити ОСОБА_2 перерахунок пенсії, як державному службовцю, з дати її призначення - 17 липня 2009 року, і з урахуванням середньомісячної суми індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат за 24 календарних місяця.
		Під час вирішення спору суди встановили, що ОСОБА_2 перебуває на обліку у відповідача та з 17 липня 2009 року отримує пенсію за віком відповідно до статті 37-1 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №  3723-ХІІ у розмірі 90 процентів від суми заробітку.
		1 серпня 2016 року позивачка звернулась до відповідача із заявою про здійснення перерахунку пенсії як державному службовцю з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексації заробітної плати, премій та інших виплат.
		Управління ПФУ листом від 8 серпня 2016 року №  1059/03 повідомило позивачку про відмову у здійсненні такого перерахунку.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що пенсія позивачки повинна обчислюватися із заробітної плати, яку вона фактично отримувала на день звільнення, в тому числі з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексації заробітної плати та інших виплат, на які нараховувались страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
		Щодо порушення строку звернення до суду суд зазначив, що позивачка дізналась про порушення своїх прав 8 серпня 2016 року - отримавши лист Управління Пенсійного фонду про відмову у перерахунку пенсії, а з позовом до суду звернулась 11 серпня 2016 року. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не порушено строк звернення до адміністративного суду з даним позовом. 
		Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Ізмаїльське об'єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області звернулось із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Ренійського районного суду Одеської області від 23 січня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12  квітня 2017 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. 
		II. АРГУМЕНТИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		Заявник касаційної скарги вважає, що рішення судів прийняті з порушенням та неправильним застосуванням норм права і повинні бути скасовані з наступних підстав:
		1.          матеріальна допомога на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових проблем, індексація не входять до складу заробітної плати державного службовця та є окремими разовими виплатами в розумінні положень статті 33 Закону України «Про державну службу», тому зазначені складові не враховуються для обчислення пенсії;
		2.          позовна заява подана з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 99 КАС України, а тому суд неправомірно (всупереч положень частини першої статті 100 КАС України) задовільнив позов, зобов'язавши відповідача здійснити позивачу перерахунок пенсії з дати її призначення (17 липня 2009 року).
		Згідно з клопотанням від 11 серпня 2017 року позивач підтримує позовні вимоги у повному обсязі (просить відмовити у задоволені касаційної скарги).
		III. ОЦІНКА СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів встановила наступне.
		Одним із аргументів касаційної скарги є те, що позовна заява подана з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 99 КАС України, а тому суд неправомірно (всупереч положень частини першої статті 100 КАС України) задовільнив позов, зобов'язавши відповідача здійснити позивачу перерахунок пенсії з дати її призначення (17.07.2009).
		Суд вважає, що у цій частині справа № 510/1286/16-а містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а тому справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Згідно з положеннями статей 37 та 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
		Положеннями частини п'ятої статті 346 КАС України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 
		Відповідно до частини першої та четвертої статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи; про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідний касаційний суд постановляє ухвалу із обґрунтуванням того, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Великою Палатою Верховного Суду вже сформована певна практика стосовно відповідного обґрунтування та прийнятності справ, які володіють ознаками тих, у межах яких є необхідність відповідно до частини п'ятої статті 346 КАС України вирішити виключну правову проблему і це необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Аналіз, зокрема, постанови від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, ухвал від 19 лютого 2018 року у справі № 826/1476/15, від 07 червня 2018 року у справі № 826/13768/16 та від 12 липня 2018 року у справі № 810/1224/17 дозволяє зробити висновок, що згідно з позицією Великої палати Верховного Суду для віднесення справи до тієї, що містить виключну правову проблему, така справа, щонайменше, повинна володіти декількома з таких ознак:
		1.          справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом в межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права, 
		2.          встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист;
		3.          існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме, значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмету спору), які перебувають на розгляді в судах;
		4.          існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема,
		4.1.          відсутня усталена судова практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; 
		4.2.          невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі, необхідність застосування аналогії закону чи права;
		4.3.          встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
		Стосовно справи, що розглядається слід зазначити наступне.
		Ця справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом в межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права.
		Це пов`язано з тим, що проблема застосування строків звернення до адміністративного суду стосується всіх категорій спорів стосовно оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо (1) обчислення, (2) призначення, (3) перерахунку, (4) здійснення, (5) надання, (6) одержання (а) пенсійних виплат, (б) соціальних виплат непрацездатним громадянам, (в) виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, (г) виплат та пільг дітям війни, (ґ) інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг (далі - спори стосовно соціального захисту).
		Виняткова правова проблема, головним чином, полягає у необхідності формування правових позицій з таких питань:
		1. Чи можуть судами застосовуватися у спорах стосовно соціального захисту (для обмеження розміру належних особі сум соціальних виплат) шестимісячні строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС України (стаття 99 в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та стаття 122 в чинній редакції), якщо предметом спору є неотримання особою регулярних (щомісячних тощо) соціальних виплат, які суб'єкт владних повноважень з власної вини не виплачував фізичній особі або виплачував у неповному розмірі?
		2. Чи можуть суди застосовувати строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС України (стаття 99 в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та стаття 122 в чинній редакції), для фактичного встановлення строкових меж (може граничним меж) триваючого правопорушення у сфері реалізації соціальних прав та відповідно цим строком обмежувати доступ особи до суду?
		3. Чи може бути факт нездійснення перевірки особою, якій державою призначено пенсію або інші постійні соціальні виплати, правильності нарахування уповноваженими суб`єктами владних повноважень конкретних сум таких виплат або невчасне звернення з відповідним позовом до адміністративного суду підставою для судового захисту її прав лише у межах останніх шести місяців, що передують даті звернення до суду? 
		4. Чи можуть суди не застосовувати відповідний процесуальний строк, а відповідно до частини шостої статті 7 КАС України використовувати як аналогію закону до всіх зазначених вище спорів положення частини другої статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статей 51, 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в яких міститься норма, згідно з якою нараховані (первинно встановлені за відповідною заявою фізичної особи) суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком?
		Складність цієї виняткової правової проблеми полягає у тому, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які суб'єкт владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачував фізичній особі або виплачував у неповному розмірі. 
		Відповідно до частин першої та другої статті 99 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Аналогічні положення щодо строку звернення до адміністративного суду передбачені частиною другою статті 122 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
		Відповідно до частин першої-третьої статті 123 КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху; при цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку; якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву; якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. 
		У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту містить такі три норми.
		Згідно з статтею 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії; суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
		Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
		Статтею 98 цього Закону також встановлено, що перерахунок пенсії провадиться на підставі документів про вік, стаж, заробіток та інших, наявних на час перерахунку в пенсійній справі, а також додаткових документів, поданих пенсіонером на час перерахунку; якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії у зв'язку з введенням у дію цього Закону (про стаж роботи, заробіток, сімейний стан та інші), то пенсія знову перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців перед поданням додаткових документів і не раніше ніж з дня введення в дію цього Закону.
		Згідно з частиною третьою статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
		Відповідно до статті 55 цього Закону нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; у цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
		Згідно з статтею 63 цього ж Закону перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку; якщо пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії, то пенсія перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців з дня подання додаткових документів і не раніше, ніж з дня введення в дію цього Закону.
		Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що, за загальним правилом, не існує строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 164/1904/14-ц, у постановах Верховного Суду, зокрема,  від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 19 березня 2019 року у справі № 806/1952/18.
		Крім того, згідно з позицією, висловленою у постанові від 6 лютого 2019 року у справі №  522/2738/17 (провадження № 11-806апп18) Велика Палата Верховного Суду відхилили доводи скаржника (орган Пенсійного фонду) про наявність підстав для залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском позовної давності, оскільки відповідно до частини першої статті 99 КАС (у редакції, чинній на час подання цього позову) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами; для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга цієї статті КАС).
		Суд виходив з того, що фізична особа дізналася про призначення їй пенсії у неналежному розмірі, отримавши відповідну довідку 28 грудня 2016 року, подала 30 грудня 2016 року до управління Пенсійного фонду України заяву про проведення перерахунку розміру пенсії і, отримавши у січні 2017 року відмову у перерахунку, у лютому 2017 року звернувся до суду з цим позовом, що свідчить про дотримання встановленого статтею 99 КАС шестимісячного строку.
		Суд також врахував, що Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком (частина третя статті 51 цього Закону).
		Велика Палата Верховного Суду зробила наступний висновок: зважаючи на те, що позивач на час призначення йому пенсії мав право на включення до складу його грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, отримуваної ним щомісячної додаткової грошової винагороди, а управління Пенсійного фонду України протиправно відмовило у проведенні перерахунку розміру пенсії, позовні вимоги про зобов'язання відповідача перерахувати розмір пенсії позивача підлягають задоволенню без обмеження строком.
		Стосовно відсутності однозначної практики Верховного Суду України у аналогічних справах.
		1. В ухвалі від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-338а13 зазначено, що усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції вищезазначених норм права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого. 
		Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом. 
		Відповідно до частини другої статті 45 зазначеного Закону пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.
		Положення статей 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно з якими позивач має право на отримання державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, не містять обмежень щодо строку, протягом якого пенсіонер має право на їх виплату. 
		Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що зазначені вище щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому у разі виникнення підстав для перерахунку розмірів таких пенсій визначається лише дата, з якої особа має право на її перерахунок чи отримання пенсії у певному розмірі. Обмеження періоду, протягом якого суб'єкт владних повноважень має здійснювати обчислення пенсії відповідно до вимог закону, є безпідставним та суперечить вимогам статті 19 Конституції України. 
		Окрім зазначеного, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, не вирішуючи в цьому провадженні питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм процесуального права, оскільки чинним законодавством перегляд судових рішень з таких підстав до повноважень Верховного Суду України не віднесено, вважає за необхідне звернути увагу суду касаційної інстанції на порушення ним норм процесуального права, яке полягає у застосуванні до позову частини другої статті 99 КАС у редакції, не чинній на час звернення позивача до суду, а також визначенні дня звернення до суду початком перебігу встановленого цією статтею строку. 
		Ураховуючи наведене, висновок касаційного суду у справі, що розглядається, про визначення періоду здійснення перерахунку пенсій позивачу не ґрунтується на правильному застосуванні норм права, висновки про яке містять, зокрема, постанови Верховного Суду України від 23 квітня 2012 року та 19 березня 2013 року (№№ 21-239а11, 21-53а13 відповідно).
		2. В ухвалі від 10 грудня 2013 року у справі № 21-329а13 зазначено, що згідно з частиною другою статті 99 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до статті 100 КАС адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
		Як установили суди, фізична особа не зверталась до управління Пенсійного фонду України щодо проведення перерахунку пенсії, відповідач рішень з цього приводу не приймав та відповідно, позивач не оскаржував дії чи бездіяльність управління ПФУ.
		Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується з висновком суду касаційної інстанції про залишення позову Пенсійного фонду України без розгляду у зв'язку з тим, що останній пропустив строк звернення до суду, не довівши суду поважність його пропуску, а доводи, якими позивач обґрунтовує пропуск звернення до суду, є неповажними.
		За наведених обставин колегія суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що положення статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не підлягають застосуванню до заявлених позовних вимог, адже приписи цієї норми регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, однак не виплачених з вини ПФУ. Натомість застосуванню підлягають статті 99, 100 КАС, оскільки у справі, що розглядається, право позивача на отримання цих сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду.
		3. В ухвалі від 28 жовтня 2015 року у справі № 1715/21240/12 зазначено, що Верховний Суд України вже вирішував питання усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом вказаних норм права та у постанові від 10 грудня 2013 року (справа № 21-329а13) дійшов висновку про таке. 
		Відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
		Буквальне тлумачення наведеної норми права дає підстави вважати, що ця норма закону стосується вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини Пенсійного фонду України. 
		Таке ж правило закріплене частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у якій йдеться про те, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. 
		Водночас, згідно з частиною другою статті 99 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до статті 100 КАС адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала. 
		За наведених обставин колегія суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що положення статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» регулюють виплату за минулий час уже нарахованих пенсій, однак не виплачених з вини Пенсійного фонду України. У разі ж, якщо право позивача на отримання цих сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду, то застосуванню підлягають положення статей 99, 100 КАС. 
		4. В ухвалі від 5 листопада 2013 року у справі № 21-293а13 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України з вказівкою на правові позиції Верховного Суду України, висловлені у постановах від 23 квітня 2012 року № 21-239а11 та 19 березня 2013 року № 21-53а13, звернула увагу на те, що з самого визначення поняття «пенсія» випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу.
		 
		Питання пенсійного забезпечення громадян України наразі є актуальним, а його значущість полягає в тому, що воно стосується кожного громадянина. Проте, якщо одних цікавить лише отримання пенсії в майбутньому (очікування), то інших - вже нараховані (перераховані) пенсійні виплати, що отримуються на даний час, які в більшості випадках виступають єдиним джерелом існування. Саме щодо останніх найчастіше й виникає питання про правильність їх обрахування. Та в разі виявлення «неправильного» обрахунку - можливість повернення недорахованих частин пенсії за весь час їх недоотримання.
		У судовій практиці вирішення цього питання призвело до виявлення іншого не менш складного завдання - визначення строку звернення осіб, яким неправильно нарахували або вчасно не перерахували пенсію, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм не сплаченої суми пенсії за весь час несплати.
		Складність цього питання зумовлена варіативністю, що полягає у виборі виду строку звернення до суду який повинен бути застосований: або шестимісячний строк, встановлений абзацом 2 частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), або необмежений (наприклад, за аналогією заробітної плати згідно частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
		Право на пенсію
		В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
		Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на їх забезпечення, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
		Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
		При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
		Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
		Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
		Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
		Людина вступає в пенсійні правовідносини для реалізації свого права на отримання пенсійного забезпечення.
		Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
		Пенсійні правовідносини, перш за все, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 9 липня 2003 року №  1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
		Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
		Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. 
		Так, наприклад, спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист. Іншим базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає права, принципи, підстави, механізм та умови призначення, перерахунку і виплати пенсії за вислугу років працівникам органів прокуратури був і є Закон України «Про прокуратуру»: до 15 липня 2015  року - Закон №  1789-ХІІ, з цієї дати - Закон України від 14 жовтня 2014 року №  1697-VІІ, тощо.
		Отже, основним нормативно-правовим актом, яким врегульовано пенсійні відносини є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
		Поняття пенсії 
		Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
		У статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом. Таке визначення є досить важливим, оскільки розкриває сутність категорії «пенсія», вказує на її ознаки. Поряд з тим, зазначена стаття містить дефініцію терміна «пенсійні виплати»: це грошові виплати в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, які здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати. Отже, характерною рисою пенсії є те, що вона виплачується в грошовому еквіваленті в установлений законом період та відповідному розмірі.
		Україна, ставши 09 листопада 1995 членом Ради Європи, взяла на себе зобов'язання дотримуватися положень Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), яка набула чинності для України 11 вересня 1997 року.
		У пункті 1 частини першої  Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№  2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року №  475/97-ВР, на підставі якого відбулася ратифікація Конвенція зазначено, що: "Україна повністю визнає на своїй території … щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції (ЄКПЛ)".
		Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №  3477-IV передбачає застосування національними судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерела права.
		Отже, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Зазначена стаття містить три окремі норми.
		Перша - має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.
		Друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам: ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети:  попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Справа «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (заяви №  7151/75 та №  7152/75) від 23 вересня 1982 року демонструє, що перед тим як з'ясувати, чи було дотримано першу норму, ЄСПЛ повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм:  необхідно з'ясувати, чи можуть заявники скаржитися на втручання в це право і, якщо так, чи виправдане таке втручання (п.  57).
		ЄСПЛ виходить із того, що положення статті 1 Першого протоколу Конвенції містить три правила:
		(а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном;
		(б) друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним;
		(в) третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього.
		Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності.
		Так, право на пенсію включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, при з'ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції. Щоб вирішити питання щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції до конкретної справи, ЄСПЛ повинен з'ясувати, чи надають обставини справи в цілому заявнику право на самостійний інтерес, що захищається цією статтею. Аналізуючи практику розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, можемо зробити висновок, що поняття «майно», як і «власність», має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних  та включає в себе право на пенсію та соціальні виплати:
		Cправа «Міллер проти Австрії» (заява №  5849/72) від 16 грудня 1974 року - обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином.
		Справа «Гайгузус проти Австрії» (заява №  17371/90) від 16 вересня 1996 року - якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності (п.  39).
		Справа «Стек та інші проти Сполученого Королівства» (заяви №№ 65731/01 та 65900/01) від 12 квітня 2006 року - в сучасній демократичній державі багато осіб протягом усього свого життя або ж його частини, коли йдеться про засоби для існування, перебувають у повній залежності від виплат за соціальним страхуванням або соціальним забезпеченням. В правових системах багатьох країн визнається, що такі особи потребують певного забезпечення, і відтак для них передбачається, що в разі дотримання умов, за яких вони можуть скористатися цими встановленими для них виплатами, вони автоматично будуть отримувати відповідні виплати.
		Справа «Сук проти України» (Заява № 10972/05) від 10 березня 2011 року поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Певні інші права та інтереси, що складають активи, наприклад, борги, можуть також вважатися «майновими правами» і, відповідно, «майном» у розумінні цього положення. Держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (п.  22, 23).
		Справа «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06) від 07 листопада 2013 року - якщо у договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, зумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства (п.  41).
		Отже, право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій. 
		Таким чином, право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
		Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави (Rechtstaat) та верховенства права:
		справа «Суханов та Ільченко проти України» (Заява №  68385/10 та №  71378/10) від 26 червня 2014 року - якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (п.  35);
		справа «Кечко проти України» (Заява №63134/00) від 8 листопада 2005 року - в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.  23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті  1 Першого протоколу.
		Отже, за певних умов є підстави стверджувати про наявність «законних сподівань» у особи отримання неправильно нарахованих сум при призначенні пенсії або сум пенсії, які вчасно не були перераховані, оскільки останні можуть підпадати під дію статті 1 Першого протоколу, при умові наявного «чіткого і недвозначного» закону, який гарантує право на «правильне» нарахування пенсій у повному обсязі (наприклад, зі включення всіх складових з яких свого часу були сплачені внески на соціальне страхування) або право на «автоматичний» перерахунок пенсії.
		Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного Фонду України (ПФУ) або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
		Частиною першою та п'ятою статті 45 цього Закону, визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
		В Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №  22-1 (далі - Порядок №  22-1), передбачено зокрема перелік документів, необхідних для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (розділ І та ІІ). 
		Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (пункт 4.3. Порядок №  22-1).
		Стаття 41 Закону № 1058-IV, визначає виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії. Так, зокрема до такого доходу (заробітної плати) враховуються: 
		суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону;
		суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення»» і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.
		суми заробітної плати (доходу), визначені виходячи із здійсненої застрахованою особою доплати, передбаченої частиною 3 статті 24 цього Закону.
		Крім того, абзацем 1 пункту 4.7 Порядку №  22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
		Таким чином, за змістом наведених норм, отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії.
		Отже, особа має передбачене законом право на нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) при подачі особою відповідних документів, що мають містити достовірні дані (зокрема, розмір заробітної плати, фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування) та відсутність зловживань у діях страхувальника. 
		Поряд з тим в законодавстві передбачені окремі випадки, коли уповноважений орган ПФУ за наявності правових підстав зобов'язаний в «автоматичному» режимі здійснити перерахунок пенсії без зустрічних дій особи-пенсіонера).
		Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та строки перерахунку  пенсій  є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», частиною 3 статті 51 якого перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
		Отже, в даному випадку особа має передбачене законом право на «автоматичний» перерахунок пенсії без власних зустрічних дій, і це право є абсолютним.
		З огляду на зазначене, право на отримання неправильно нарахованих суми виплат при призначенні пенсії або сум пенсії, які вчасно не були перераховані, підпадають під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності», їх можна вважати «майном» у значені цього положення, оскільки право на вказані суми виплат, є законодавчо передбачені. Тому очікування щодо виплати таких «недоплат» визнаються обґрунтованими.
		Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності. 
		Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення «Брумареску проти Румунії» Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності   є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania № 28342/95). Крім цього, у пункті 109 справи «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови». Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova № 45701/99).
		Отже, неправомірне позбавлення особи недоотриманих сум пенсії, що була нарахована з порушенням їх розміру, або несвоєчасно перераховані не узгоджується з принципом правової визначеності. При цьому, дозволяється виключно шляхом прийняття закону, змінювати механізми нарахування пенсії або їх перерахунку.
		Протиправність дій  Пенсійного Фонду України та його органів
		Відповідно до частини  2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
		Частиною першої статті 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд України є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
		Як уточнено Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
		В частині призначень та перерахунку пенсій Положенням №  280 передбачено виконання таких основних завдань Пенсійного фонду України:
		реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;
		внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань;
		виконання інших завдань, визначених законом.
		Для виконання вказаних завдань на Пенсійний фонд України покладаються повноваження, зокрема, це:
		здійснення керівництва та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
		вивчення та аналіз ситуації у сфері пенсійного забезпечення, забезпечення проведення щорічних актуальних розрахунків фінансового стану системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
		формування та ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) та у складі зазначеного реєстру - реєстру платників страхових внесків до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
		організація, координація та контроль роботи територіальних органів щодо:
		забезпечення надходжень від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших коштів, ведення обліку їх надходжень відповідно до законодавства;
		внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб та їх використання;
		здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством;
		стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум страхових внесків та інших платежів;
		застосування фінансових санкцій, передбачених законом;
		призначення (перерахунку) і виплати пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці;
		забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством;
		обліку коштів Пенсійного фонду України, ведення статистичної та бухгалтерської звітності;
		надання страхувальникам та застрахованим особам інформації, визначеної законодавством;
		вжиття відповідно до законодавства та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, заходів до переказування пенсій громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які постійно проживають в Україні;
		здійснення у межах повноважень, передбачених законом, контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України, інших коштів, призначених для виплати пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці;
		аналіз та прогнозування надходжень коштів від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), організація взаємодії та обміну інформацією з питань нарахування та сплати єдиного внеску, персоніфікованого обліку надходжень від його сплати, розрахунку показників середньої заробітної плати працівників для призначення пенсії;
		надання разом з Міністерством соціальної політики роз'яснень з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій;
		здійснення розгляду звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю Пенсійного фонду України, його територіальних органів, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Пенсійного фонду України.
		Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи - Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду), на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України  від 22 грудня 2014 року №28-2), покладається:
		призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства;
		забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством;
		здійснення стягнень у передбаченому законодавством порядку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум страхових внесків та інших платежів;
		застосування фінансових санкцій та нарахування пені, передбачену законом та умовами договорів з установами та організаціями, що здійснюють виплату пенсій;
		надання застрахованим особам інформації, що міститься на їх персональних облікових картках у реєстрі застрахованих осіб;
		проведення за вимогою страхувальників звірення сум нарахування та сплати страхових внесків, інших платежів, надання їм інформації, визначеної законодавством;
		проведення у межах своїх повноважень інформаційно-роз'яснювальної роботи серед населення, надання  страхувальникам консультацій з питань застосування законодавства про ведення обліку застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, роз'яснення їхніх прав і обов'язків;
		інформування громадськості про свою діяльність;
		здійснення розгляду звернень, заяв та скарг підприємств, установ, організацій і громадян з питань діяльності Фонду, виявлення та усунення причин, що призводять до подання громадянами скарг;
		Пенсійний фонду та Управління Фонду зобов'язані у процесі своєї діяльності суворо додержуватися вимог чинного законодавства, законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.
		Отже, відповідно до покладених завдань і функцій, Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб'єктами владних повноважень у сфері загальнообов'язкового пенсійного забезпечення. 
		Спори, що виникають між учасниками цих відносин щодо стягнення своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум страхових внесків та інших платежів, є публічно-правовими, а згідно з вимогами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
		Особливою категорією публічно-правових спорів між громадянами-пенсіонерами та Пенсійним фондом є спори щодо визнання неправомірними владні дії (рішення), внаслідок яких був неправильно встановлений розмір пенсії первинно, або при перерахунку пенсій, що призвело до недоотримання пенсіонером відповідних сум коштів.
		Слід відмітити, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина з заявою про призначення йому пенсії.
		У випадках перерахунку раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють як на підставі заяви пенсіонера у строки, встановлені частиною четвертою  статті 45 Закону, так і без додаткового звернення особи. 
		Як вже зазначалося в Порядку №  22-1 деталізовано дії відповідного органу ПФУ щодо приймання, оформлення і розгляд документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
		Так, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (п.  4.1).
		При прийманні документів територіальний орган ПФУ: 1)  перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2)  перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3)  перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності); 4)  видає пам'ятку пенсіонеру, копія якої зберігається у пенсійній справі  (п.  4.2).
		В абзаці  1 пункту 4.3 Порядку №  22-1, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії .
		Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії (абз.  4 п.  4.2).
		Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління (абз.6 п.  4.2).
		Територіальний орган ПФУ здійснює всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх поданих документів (п.  4.7), видає пенсійне посвідчення (абз.  1 п.  4.9).
		Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган ПФУ, відповідно у протилежному випадку даний орган буде діяти не на підставі і не в межах повноважень і не згідно чинного законодавства. Такі дії визнаються протиправними та вчиняються з вини органа - суб'єкта владних повноважень.
		Аналогічною є і ситуація і з неперерахуванням пенсії в «автоматичному режимі».
		Крім того, дане правопорушення може бути віднесене до триваючих, оскільки суб'єкт владних повноважень - відповідний орган ПФУ - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної особи-пенсіонера, чим порушує її прав на соціальних захист - пенсійне забезпечення.
		Щодо позбавлення права на пенсію, в тому числі і на її частину, то необхідно зазначити, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Протоколу першого ЄКПЛ, а саме:
		(1) чи є втручання законним;
		(2) чи переслідує воно «суспільний інтерес»;
		(3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Протоколу першого, якщо хоча б одного критерію не буде додержано:
		Справа «Суханов та Ільченко проти України» (заява № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року -  зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п.  52);
		Справа «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року - будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п.  50); говорячи про «закон», стаття 1  Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції  (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (<…>), № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96, пункт 109, ЄСПЛ 2000-І).
		Таким чином позбавлення права на пенсію має здійснюватися на підставі принципу верховенства права (закону, який не повинен суперечити принципам верховенства права, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
		Отже, нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) або  неперерахуванням пенсії в «автоматичному режимі», що в свою чергу викликало недоотримання особою відповідних сум пенсій або отримання їх несвоєчасно являє собою втручання державного органу - територіального органу ПФУ в мирне володіння майном. Разом з тим, таке втручання являє собою позбавлення власності та не має підстав в національному законодавстві.
		ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу «належного урядування»:
		Справа «Лелас проти Хорватії» (заява № 55555/08) від 20 травня 2010 року - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу»  (п.  74);
		Справа «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) від 20 жовтня 2011 року - принцип «належного урядування» передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119). Варто зауважити, що принцип «належного урядування» без сумніву є дотичним і до означених  пенсійних  спорів. Адже особа-пенсіонер чи майбутній пнсіонер, як приватна особа, не має в своєму розпорядження ані державного апарату, ані владних функцій. Зоною відповідальності саме держави є те, що пенсій при призначені, є протиправно недорахована або несвоєчасно перерахована. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з'явитись лише як наслідок «неналежного урядування». Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). (п.  70, 71).
		Варто зауважити, що принцип «належного урядування» без сумніву є дотичним і до означених  пенсійних  спорів. Вочевидь, що таке сталося з неналежного виконання службовими особами держави своїх посадових обов'язків і тому зоною відповідальності саме держави є те, що сума пенсії при призначені, є протиправно недорахована або несвоєчасно перерахована. І всі помилки та прорахунки в цій сфері є саме помилками, які могли з'явитись лише як наслідок «неналежного урядування». Тобто, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і органи ПФУ, зокрема, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді невиплати всієї суми недоотриманої пенсії, призначеної у неправильному розмірі або перераховану несвоєчасно, в тому числі застосовуючи обмежений строк звернення за захистом своїх порушених прав, та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
		Строки звернення до суду
		Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. 
		Відповідно до частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Зі змісту частини першої статті 122 КАС України вбачається, що адміністративний позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого не тільки цим Кодексом, а також іншими, тобто спеціальними законами.
		Системний аналіз норм чинного законодавства показує, що до правовідносин у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування може бути застосовувана як частина перша, так і  друга статті 122 КАС України.
		Між пенсією і заробітною платою існує певна схожість, оскільки і одна і друга мають однакову правову природу, тобто є джерелом існування, доходом та власністю (а також матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції). Це випливає з наступних положень законодавства.
		Згідно з абзацом 14 статті 1 Закону України №  2235-III «Про громадянство України» 18 січня 2001 року № 2235-III) заробітна плата і пенсія включені до переліку законних джерел існування.
		Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року  №  2050-III (Закон №  2050-III) заробітна плата і пенсія також включені до переліку доходів.
		Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		Відповідно до частини другої статті 46 Закону №  1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. У цій нормі йде мова про нараховані суми пенсії та про вину органу ПФУ. Ненарахування сум пенсії може бути наслідком вини органу ПФУ, проявом якої є порушення законодавства про пенсійне забезпечення, тобто факт ненарахування будь-яких складових пенсії може бути спірним.
		Оскільки в цій нормі йде мова про виплату нарахованих доходів у вигляді сум пенсії та компенсації втрати частини доходів, слід звернутися до положень Закону №  2050-III.
		Відповідно до статті 2 цього Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати  доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. В цій нормі також йде мова про нараховані доходи.
		В Рішенні від 15 жовтня 2013 року №  8-рп/2013 Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення статті 233 КЗпП України, що положення  частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України  у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12  Закону України «Про оплату праці»  <…> зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці  не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема, й за час простою, який мав місце не з вини працівника,  незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
		В Рішенні від 15 жовтня 2013 року №  9-рп/2013 Конституційний Суд України надав офіційне тлумачення статті 233 КЗпП України, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
		Якщо узагальнити обидва тлумачення статті 233 КЗпП України, то випливає, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці Конституційний Суд України не пов'язує право працівника на звернення до суду без обмеження будь-яким строком з позовом про стягнення заробітної плати, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, у тому числі сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, з фактом нарахування чи ненарахування роботодавцем спірних виплат.
		Конституційний Суд України пов'язує право працівника на звернення до суду без обмеження будь-яким строком при дотриманні двох умов: 1) наявність у працівника права на виплати, які він має отримувати за трудовим договором, і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством; 2) у разі порушення законодавства про оплату праці.
		У пункті 2.2. мотивувальної частини Рішення №  9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. З цього висновку Конституційного Суду України випливає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.
		Оскільки компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати. Відповідно компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків їх виплати є компенсаторною складовою доходу у вигляді пенсії.
		Разом з тим відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
		Таким чином, у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення не може бути застосовуваний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другої статті 122 КАС України, оскільки це має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.
		Оскільки суд не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, суд також не може застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому.
		З зазначеного вбачається, що у разі порушення органом ПФУ законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною 2 статті 122 КАС України, має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною 2 статті 46 Закону №  1058-IV право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком. 
		Крім того, на відсутність обмежень щодо строків та сум виплат пенсій за зобов'язаннями органу Пенсійного фонду, що виникли внаслідок його вини (допущеної помилки) при призначенні (перерахунку) пенсії, опосередковано вказує стаття 50 «Утримання надміру виплачених сум пенсій. Відрахування з пенсій» Закону № 1058-IV. 
		Застосування положень цієї статті у поєднанні з принципом взаємної відповідальності сторін (держави в особі уповноважених нею органів влади та громадян-пенсіонерів) пенсійних правовідносин, збалансованості юридичної відповідності приватних та публічних суб'єктів, дає підстави стверджувати, що виплаті державою пенсіонеру підлягають усі суми пенсій, що не були йому своєчасно виплачені, правильно призначені внаслідок вини територіальних органів Пенсійного фонду, їх посадових осіб. При цьому, розмір відрахування з коштів Пенсійного фонду має обчислюватись з суми, що належить Пенсійному фонду до виплати, тобто за увесь період заборгованості незалежно від строку виявлення порушення й звернення пенсіонера про відновлення порушеного права на пенсію у належному розмірі.
		 
		Перебіг строку
		Незважаючи на обґрунтування застосування необмеженого строку щодо захистом своїх порушених пенсійних прав з вини органів ПФУ визначення початку перебігу строку звернення до адміністративного суду залишається актуальними з огляду на те, що найперше, необхідно розрізняти строк неправильне визначення судом вищезазначеного початку строку може суттєво порушувати інтереси особи, що охороняються, та її процесуальне право на доступ до правосуддя.
		Важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду особа може дізнатися, що її права порушені, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. Лише на підставі письмової відповіді відділення пенсійного фонду.
		Отже, в даному випадку буде наявний початок перебігу строку звернення до адміністративного суду, який буде пов'язаний з отриманням листа-відповіді, листа-роз'яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку.
		Як зазначалося, відповідно до покладених завдань і функцій, Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб'єктами владних повноважень у сфері загальнообов'язкового пенсійного забезпечення. 
		Спори, що виникають між учасниками цих відносин щодо нарахування та виплати своєчасно не нарахованих та/або нарахованих не у повному обсязі  сум пенсії, є публічно-правовими, а згідно з вимогами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.
		Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій державних органів, які мають забезпечувати реалізацію певного нормативно-правового акта. Саме інститут адміністративного судочинства покликаний поставити суб'єкта владних повноважень на один щабель із громадянином і зобов'язати його довести в суді правомірність своїх рішень, дій та бездіяльності.
		Особливою категорією публічно-правових спорів між громадянами-пенсіонерами та Пенсійним фондом є спори щодо визнання неправомірними владні дії (рішення), внаслідок яких був неправильно встановлений розмір пенсії первинно, або при несвоєчасному перерахунку пенсій, що призвело до недоотримання пенсіонером відповідних сум коштів.
		За правилами частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача - ПФУ або його органи.
		Судова практика 
		Що стосується найбільш загальної картини правозастосування строків звернення до суду,  то на даний час вона не є позитивною для осіб, яким пенсія була нарахована при призначені у зменшеному вигляді або вчасно не перерахована (за винятком абсолютного права).
		Зокрема, у справах предметом спору яких є зобов'язання ПФУ провести перерахунок пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням включення в заробітну плату  винагороди за вислугу років, з якої справляється збір на обов'язкове державне страхування, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, індексації заробітної плати застосовуються положення статті 99 КАС України, в редакції, що діяла до 15 грудня 2017  року, яка встановлювала аналогічні положення частини другої статті 122 КАС України обмеження щодо застосування шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом (Постанова КАС/ВС від 02 квітня 2018  року у справі № 308/12492/16-а, Постанова КАС/ВС від 18 грудня 2018  р. У справі №  576/1659/16-а, Постанова КАС/ВС від 19 грудня 2018  року у справі №  306/48/16-а).
		Проте наявна і інша правова позиція щодо застосування строків звернення до суду у спірних правовідносинах. 
		В постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018  року у справі №  646/6250/17, в якій хоча предметом спору у є визнання протиправним припинення виплати пенсії пенсіонеру, який має статус внутрішньо переміщеної особи, що врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», та міститься правовий висновок щодо застосування судами положень статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Разом з тим, в цій же постанові також зазначено, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом з огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у  справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України в системному зв'язку з положенням частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
		Крім того, в судовому рішенні зазначено, що відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
		Системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що адміністративний суд не повинен застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, як підставу відмови у задоволенні позову, у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист, до якого належить, зокрема, й пенсія.
		У разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення та застосовування шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною другою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду першої інстанції), це унеможливлює реалізацію передбаченого частиною другою статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» права пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.
		Неможливість обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист, підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку, обов'язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов'язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий ж обов'язок держави перед громадянином - 6 місяцями.
		Таким чином, підняті у справі № 510/1286/16-а питання дозволяють про наявність виключної правової проблеми, оскільки ця не може бути вирішена відповідним касаційним судом в межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права; існує необхідність відступити від викладеного в рішеннях Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист; існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме, значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмету спору), які перебувають на розгляді в судах; існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема, відсутня усталена судова практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі, необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
		При винесенні цієї ухвали у справі № 510/1286/16-а суд враховує, що лише до компетенції Великої Палати Верховного Суду віднесено питання вирішення виключної правової проблеми, яка сформована відповідним касаційним судом та відповідає двом обов'язковим ознакам: спрямованість на розвиток права вцілому та спрямованість на формування єдиної правозастосовчої практики.
		Вирішення виключної правової проблеми дозволяє забезпечувати дотримання в Україні гарантованих, зокрема, статтями 8, 129 Конституцій України та статтями 2, 6 КАС України, основних засад (принципів) адміністративного судочинства, а саме, верховенство права та її невід'ємного елементу - принципу правової визначеності. 
		Основна мета вирішення виключної правової проблеми полягає у забезпеченості єдність практики як однієї з основних форм реалізації принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судових рішень. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом і судом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб та є також запорукою довіри громадян до судової влади.
		Вирішуючи виключну правову проблему суд на прикладі конкретної справи роз'яснює зміст (розуміння) певної норми акта законодавства або сукупності відповідних норм, в аспекті їх розуміння та реалізації на практиці в інших справах із вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні певної норми права, але не нав'язуючи при цьому судам нижчої інстанції результату вирішення конкретної судової справи.
		Значення рішень, які спрямовані на вирішення виключної правової проблеми, полягає у тому, що сформована правова позиція має обов'язкове значення не лише для учасників справи, але й для суддів під час вирішення інших справ аналогічного характеру.
		Саме у таких рішеннях повною мірою знаходить свій вираз призначення Верховного Суду як «суду права», оскільки відбувається розгляд спори, що має найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це насамперед сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрям, у якому слід здійснювати вибір правової норми).
		На підставі викладеного, колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи № 510/1286/16-а на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		    Керуючись ст. 346, 347 КАС України, Суд -
		У Х В А Л И В:
		Справу № 510/1286/16-а за касаційною скаргою Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на постанову Ренійського районного суду Одеської області від 23 січня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12  квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач:                                                                      М.І. Гриців
		Судді:                                                                                          Я.О. Берназюк
		                                                                                          Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...