Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/1691/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: 05.04.2019. Зареєстровано: 07.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.04.2019.
Дата набрання законної сили: 02.05.2019
Номер судового провадження: 2/466/1269/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 466/1691/19
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		27 березня 2019 року м. Львів 
		Шевченківський районний суд м. Львова
		в складі: головуючого судді Єзерського Р.Б.
		при секретарі Ваврин М.М. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки,-
		 
		 встановив: 
		до Шевченківського районного суду м. Львова звернулася ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним.
		Вимоги вказаної позовної заяви мотивовані тим, що за час перебування у шлюбі із відповідачем, ними було придбано земельну ділянку площею 0,0412 га, що становить 412/7000 частин земельної ділянки за кадастровим номером 4610166300.04.003.0061, що знаходиться в м. Львів, смт. Брюховичі, вулиця Ряснянська.
		З метою врегулювання взаємовідносин щодо поділу спільно нажитого майна після розлучення, позивач з відповідачем дійшли згоди про укладення Договору дарування вищезазначеної земельної ділянки, за яким позивач дарувала частину земельної ділянки ОСОБА_2.
		На виконання цієї домовленості, позивач оформила довіреність на ОСОБА_3 для дарування 412/7000 частин земельної ділянки, кадастровий номер 4610166300.04.003.0100 ОСОБА_2.
		В подальшому позивачем, через представника, з однієї сторони, та ОСОБА_2 з іншої, було укладено Договір дарування земельної ділянки від 21.12.2015 року.
		Однак, такий договір вчинено представником поза межами повноважень, які їй надавались позивачем удовіреності від 30 грудня 2014 року. В цій Довіреності, повіреному надавалося право вчиняти усі необхідні дії щодо дарування лише 412/7000 частин земельної ділянки кадастровим номером 4610166300.04.003.0100, а не усієї земельної ділянки.
		За вказаних обставин, вважаючи свої права порушеними позивач звернулася до суду із відповідним позовом про визнання недійсними вказаних договорів дарування та застосування наслідків недійсності правочину.
		На адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі позивача. Позовні вимоги позивач просить задовольнити повністю.
		Відповідач у підготовче судове засідання зявився. В подальшому в судове засідання не зявився, хоча про час та місце розгляду справи був належно повідомлений. Клопотань, заяв чи інших процесуальних документів до суду не надав, про відкладення судового засідання не просив, причини неявки в судове засідання не повідомив.
		У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, а тому суд вважає за можливе розглянути дану справу у відсутності сторін без фіксування судового засідання технічними засобами. 
		З'ясувавши обставини справи, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
		Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, не визнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту прав, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.
		Згідно із ст.1 та ст.4 ЦК України при здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.
		Позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 липня 2007 року. 
		За час перебування у шлюбі, ними було придбано земельну ділянку площею 0,0412 га, що становить 412/7000 частин земельної ділянки за кадастровим номером 4610166300.04.003.0061, що знаходиться в м. Львів, смт. Брюховичі, вулиця Ряснянська. Це підтверджується договором купівлі-продажу частини земельної ділянки від 30 квітня 2009 року. 
		В самому договорі зазначено про згоду ОСОБА_2 на купівлю вищевказаної частини земельної ділянки. Цесвідчить про те, що така земельна ділянка придбана ОСОБА_1 під час шлюбу із ОСОБА_2, а тому вона була набута подружжям у спільну сумісну власність.
		За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Відповідно до ч.ч.1,2 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.
		В подальшому цю частину було виділено в натурі та утворено земельну ділянку 4610166300.04.003.0100. Право власності на цю земельну ділянку було зареєстровано за позивачкою.
		Рішенням Соломянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2012 шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.
		30 грудня 2014 року позивач оформила довіреність на ОСОБА_3 для дарування 412/7000 частин земельної ділянки, кадастровий номер 4610166300.04.003.0100 ОСОБА_2.
		21 грудня 2015 року, на підставі вказаної довіреності, ОСОБА_3, від імені Позивачки подарувала Відповідачу 4610166300.04.003.0100 земельну ділянку повністю, що зафіксовано у спірному Договорі дарування земельної ділянки від 21.12.2015 року.
		Згідно ст.3 ЦК України передбачено, що одним із принципів цивільного законодавства є свобода договору. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
		Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.
		Відповідно до ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Нормами ст. 626, 627 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
		Відповідно до ч.1 ст.237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
		Згідно із ч.1 ст.238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.
		Враховуючи наведене, суд погоджується із твердженням позивача, що такий договір вчинено представником поза межами повноважень, які їй надавались позивачем у довіреності від 30 грудня 2014 року. В цій Довіреності, повіреному надавалося право вчиняти усі необхідні дії щодо дарування 412/7000 частин земельної ділянки за кадастровим номером 4610166300.04.003.0100, а не усієї земельної ділянки.
		Суд приходить висновку, що дарування усієї земельної ділянки не відповідало внутрішній волі позивача. Крім того, позивач не була одноособовим власником цієї ділянки, а сам договір було укладено повіреним за межами наданих йому повноважень.
		Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абз. п.5 постанови від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
		Згідно ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
		Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Нормами ст.,ст.77-81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Відповідно до норм ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		За вказаних вище обставин суд бере до уваги докази надані позивачем, зокрема копію Договору купівлі-продажу частини земельної ділянки від 30.04.2009 року, копію Довіреності від 30.12.2014 року та копію Договору дарування земельної ділянки від 21.12.2015 року.
		Жодних доказів на спростування доводів позивача відповідачем по справі надано не було.
		Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
		Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
		Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
		Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
		Відповідно до п.27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. 
		Згідно з вимогами ст. 124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
		За вказаних обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та стверджені відповідними доказами, які досліджені судом в судовому засіданні.
		Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовної заяви у повному обсязі.
		Відповідно до ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд також вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
		Суд вважає, що з відповідача необхідно стягнути судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, сплата якого стверджуються квитанцією про сплату судового збору, що додана до матеріалів справи.
		На підставі зазначеного та керуючись ст.55 Конституції України, ст.ст. 203, 215,717 ЦК України ст.ст. 12, 13, 264, 265 ЦПК України, суд
		 
		 ухвалив:
		 
		позовні вимоги ОСОБА_1, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_2, проживаючого за адресою: м. Львів-смт. Брюховичі, вул. Ряснянська, 12В (РНОКПП НОМЕР_2) про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки  задовольнити повністю.
		Визнати недійсним Договір дарування земельної ділянки від 21.12.2015 року площею 0,0412 га за кадастровим номером 4610166300.04.003.0100, укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2).
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати зі сплати судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень, 40 копійок.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
		Суддя  ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...