Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/2062/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення прав на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації.
Надіслано для оприлюднення: 05.04.2019. Зареєстровано: 08.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 09.04.2019.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		05 квітня 2019 року                                          № 640/2062/19
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
		головуючого судді Аблова Є.В.,
		при секретарі судового засідання Борсуковській А.О.,
		за участю представників сторін:
		від позивача та третьої особи: ОСОБА_1, 
		від відповідача: Лаптієва А.М.,                          
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу 
		за позовом ОСОБА_3 
		до Голови Верховної Ради України Парубія Андрія Володимировича, 
		за участю третьої особи - ОСОБА_6, 
		про визнання протиправними дій та бездіяльності,
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 (далі також - ОСОБА_3, позивач) до Голови Верховної Ради України Парубія Андрія Володимировича (далі також - відповідач), в якій позивач просить: 
		1)          визнати протиправними дії Голови Верховної Ради України Парубія Андрія Володимировича під час розгляду та прийняття в першому читанні та в цілому проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» № 5309 від 26 жовтня 2016 року щодо проведення пленарного засідання не у відповідності до вимог Регламенту Верховної Ради України;
		2)          визнати протиправними дії Голови Верховної Ради України Парубія Андрія Володимировича під час розгляду та прийняття в першому читанні та в цілому проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» № 5309 від 26 жовтня 2016 року щодо організації особистого голосування народних депутатів України з порушеннями Закону України «Про Регламент Верховної Ради України»;
		3)          визнати протиправною бездіяльність Голови Верховної Ради України Парубія Андрія Володимировича під час розгляду проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» № 5309 від 26 жовтня 2016 року щодо незабезпечення роботи Верховної Ради України, як колегіального представницького органу, повноваження якого здійснюються спільною діяльністю народних депутатів України.
		Адміністративній справі за вказаним позовом було присвоєно № 640/2062/19. Ухвалою суду від 07 лютого 2019 року у такій справі відкрито провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.
		Також, до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 до Голови Верховної Ради України Парубія Андрія Володимировича, в якій позивач просить: 
		1)          визнати протиправними дії Голови Верховної Ради України Парубія Андрія Володимировича у вигляді поставлення на голосування на п'ятдесят другому пленарному засіданні Верховної Ради України від 17 січня 2019 року проекту Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи) № 4128-д від 16 січня 2019 року за основу та в цілому;
		2)          визнати протиправними дії Голови Верховної Ради України Парубія Андрія Володимировича у вигляді поставлення на голосування на п'ятдесят другому пленарному засіданні Верховної Ради України від 17 січня 2019 року повернення до розгляду проекту Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи) (№ 4128-д) та повторне поставлення на голосування проекту Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи) (№4128-д) за основу та в цілому.
		Адміністративній справі за вказаним позовом було присвоєно № 640/2066/19. Ухвалою суду від 11 лютого 2019 року у такій справі відкрито провадження та вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.
		Ухвалою суду від 04 березня 2019 року вирішено об'єднати для спільного розгляду в одне провадження адміністративну справу № 640/2062/19 з адміністративною справою № 640/2066/19, присвоїти об'єднаним справам загальний номер справи № 640/2062/18.
		Під час розгляду справи, до участі у ній у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено ОСОБА_6 (далі також - ОСОБА_6, третя особа).
		Позивач обґрунтовує позовні вимоги, зокрема, допущеними відповідачем процедурними порушеннями під час здійснення голосування Верховною Радою України за проекти законів № 4128-д від 16 січня 2019 року та № 5309 від 26 жовтня 2016 року. Крім того, позивач стверджує про протиправну бездіяльність з боку відповідача, яка призвела до незабезпечення належної роботи Верховної Ради України, як колегіального представницького органу, повноваження якого здійснюються спільною діяльністю народних депутатів України.
		На адресу суду від відповідача надійшли відзиви на адміністративні позови, в яких він просить відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог з огляду на відсутність з боку відповідача будь-яких порушень чинного законодавства у межах спірних правовідносин.
		Крім того, на думку відповідача, форма юридичної відповідальності за порушення регламентного порядку головуючим на засіданні і механізм її застосування визначений нормами Закону України «Про регламент Верховної Ради України», а тому будь-які дії головуючого на засіданнях Верховної Ради України є виключно предметом внутрішньо-парламентського контролю, що унеможливлює їх оскарження в порядку адміністративного судочинства.
		Ухвалою суду від 22 березня 2019 року було відмовлено в задоволенні клопотання представника Голови Верховної Ради України Парубія Андрія Володимировича про закриття провадження в адміністративній справі, яке було вмотивоване відсутністю у адміністративного суду повноважень на здійснення розгляду даної справи.
		Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, постановою Верховної Ради України № 1095-VIII від 14 квітня 2016 року на посаду Голови Верховної Ради України був обраний Парубій Андрій Володимирович.
		23 лютого 2016 року до Верховної Ради України надійшов проект Закону про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (щодо зміни релігійними громадами підлеглості) № 4128, який було внесено народними депутатами України. (далі також - Проект № 4128).
		Головним науково-експертним управлінням Апарату Верховної Ради України 16 березня 2016 року було підготовлено та надано відповідний узагальнюючий висновок (лист № 16/3-322/4128/61516) до Проекту № 4128, за змістом якого визначено, що Проект № 4128 за результатами розгляду в першому читанні доцільно відхилити.
		Комітет з питань культури і духовності Верховної Ради України висновком від 01 червня 2016 року рекомендував прийняти Проект № 4128 за основу.
		16 січня 2019 року до Верховної Ради України надійшов проект Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи) №4128-д, який було внесено народними депутатами України (далі також - Проект №4128-д).
		Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності на своєму засіданні 16 січня 2019 року рекомендував прийняти Проект № 4128-д за основу та в цілому.
		17 січня 2019 року відбулось п'ятдесят друге пленарне засідання Верховної Ради України, головуючим на якому був Голова Верховної Ради України Парубій Андрій Володимирович.
		На вказаному пленарному засіданні Верховної Ради України Головою Верховної Ради України було поставлено на поіменне голосування питання про розгляд за скороченою процедурою Проектів № 4128 та № 4128-д.
		Крім цього, під час зазначеного пленарного засідання Верховної Ради України головуючим було поставлено на голосування Проект № 4128-д за пропозицією Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності за основу і в цілому з техніко-юридичними правками, а Верховною Радою України - прийнято зазначений законопроект відповідним рішенням.
		Крім того, 20 грудня 2018 року у сесійному залі Верховної Ради України відбулося сорок шосте засідання дев'ятої сесії VIII скликання, на якому, зокрема, за скороченою процедурою був прийнятий в цілому проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» № 5309 від 26 жовтня 2016 року (далі також - Проект № 5309).
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача виходячи з наступного.
		Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача при розгляді Проекту № 4128-д.
		Порядок роботи Верховної Ради України, її органів та посадових осіб, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді встановлюються Конституцією України, Регламентом Верховної Ради України, затвердженим Законом України «Про Регламент Верховної Ради України» від 10 лютого 2010 року № 1861-VI (далі також - Регламент),   та  законами України «Про комітети Верховної Ради України», «Про статус народного депутата України», про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України.
		Відповідно до вимог статті 78 Регламенту, Голова Верховної Ради України на виконання повноважень, визначених Конституцією України, в тому числі, веде засідання Верховної Ради з дотриманням вимог Регламенту.
		Відповідно до ч. 5 статті 26 Регламенту, пленарні засідання Верховної Ради відкриває, веде і закриває Голова Верховної Ради України, а в разі його відсутності - Перший заступник чи заступник Голови Верховної Ради України, крім випадків, передбачених цим Регламентом.
		Згідно зі статтею 27 Регламенту, головуючий на пленарному засіданні Верховної Ради, зокрема: дотримується норм Конституції України та цього Регламенту і вживає заходів щодо їх дотримання всіма присутніми на пленарному засіданні; організовує розгляд питань відповідно до норм цього Регламенту.
		Тобто на Голову Верховної Ради України під час виконання ним повноважень щодо ведення засідання Верховної Ради законодавчо покладений обов'язок із здійснення такої діяльності у виключній відповідності до вимог Регламенту. Більше того, він не лише зобов'язаний самостійно дотримуватись вимог Регламенту, а й має вживати заходів щодо їх дотримання всіма присутніми на пленарному засіданні, в тому числі, й народними депутатами України.
		Таким чином, в межах спірних правовідносин саме на відповідача, який під час розгляду та прийняття Проектів № 4128-д та № 5309 був головуючим на пленарному засіданні Верховної Ради України, покладено обов'язок щодо забезпечення дотримання законодавчих вимог при здійсненні розгляду та прийняття вказаних Проектів.
		Згідно з ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 статті 102 Регламенту, законопроекти розглядаються Верховною Радою, як правило, за процедурою трьох читань з урахуванням особливостей, встановлених у цій статті. 
		Розгляд і прийняття законопроекту за процедурою трьох читань включає: 
		1) перше читання - обговорення основних принципів, положень, критеріїв, структури законопроекту та прийняття його за основу; 
		2) друге читання - постатейне обговорення і прийняття законопроекту в другому читанні; 
		3) третє читання - прийняття законопроекту, який потребує доопрацювання та за рішенням Верховної Ради допускається остаточне прийняття законопроекту (крім проектів кодексів і законопроектів, які містять понад 100 статей, пунктів) відразу після першого чи другого читання, якщо законопроект визнано таким, що не потребує доопрацювання, та якщо не надійшло зауважень щодо його змісту від народних депутатів, інших суб'єктів права законодавчої ініціативи, юридичного чи експертного підрозділів Апарату Верховної Ради. 
		Відповідно до положень ч. 4 статті 102 Регламенту, за рішенням Верховної Ради допускається остаточне прийняття законопроекту (крім проектів кодексів і законопроектів, які містять понад 100 статей, пунктів) відразу після першого чи другого читання, якщо законопроект визнано таким, що не потребує доопрацювання, та якщо не надійшло зауважень щодо його змісту від народних депутатів, інших суб'єктів права законодавчої ініціативи, юридичного чи експертного підрозділів Апарату Верховної Ради.
		Отже, за загальним правилом розгляд і прийняття законопроектів Верховною Радою України відбувається за процедурою трьох читань. Здійснення ж спрощеної процедури розгляду і прийняття законопроектів, наведеної у ч. 4 статті 102 Регламенту, може відбуватись у виключних випадках. Зокрема, у разі наявності будь-яких зауважень щодо змісту законопроекту від народних депутатів, відповідний законопроект має бути переданий на друге читання, яке саме по собі передбачає більш детальний процес прийняття правок та пропозицій народних депутатів України, що користуються правом законодавчої ініціативи, а також їх обговорення.
		Відповідно до статті 12 Закону України «Про статус народного депутата України», народний депутат має право законодавчої ініціативи, яке реалізується у формі внесення до Верховної Ради України: законопроекту; проекту постанови; іншої законодавчої пропозиції. Порядок внесення законопроекту, проекту постанови чи іншої законодавчої пропозиції на розгляд Верховної Ради України та порядок їх розгляду визначаються законом про Регламент Верховної Ради України.
		Частинами 1, 5 та 9 статті 89 Регламенту встановлено, що право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президенту України, народним депутатам, Кабінету Міністрів України і Національному банку України. Право законодавчої ініціативи здійснюється шляхом внесення до Верховної Ради: проектів законів, постанов; проектів інших актів Верховної Ради; пропозицій до законопроектів; поправок до законопроектів. Поправка може бути внесена письмово до законопроекту, який готується до другого і третього читань, а також усно під час розгляду законопроекту в другому читанні на пленарному засіданні Верховної Ради.
		Суд звертає увагу на те, що визначена положеннями ч. 4 статті 102 Регламенту можливість народних депутатів висловити зауваження щодо змісту законопроекту, який приймається у першому читанні, в тому числі й усно, прямо гарантує збалансованість процедури правотворчості та покликана забезпечувати якість та ефективність діяльність Верховної Ради України в цілому через прийняття законів по загальній процедурі трьох читань.
		Відповідно, в разі надходження зауважень від народних депутатів України стосовно певних змісту законопроекту, що розглядається, Верховна Рада України, відповідно до положень п. 1 ч. 1 статті 114 Регламенту, може прийняти рішення про:
		1)          прийняття законопроекту за основу з дорученням головному комітету підготувати його до другого читання; 
		2)          відхилення законопроекту; 
		3)          повернення законопроекту суб'єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання або направлення його до головного комітету для підготовки на повторне перше читання, визначивши при цьому основні положення, принципи, критерії, яким повинен відповідати доопрацьований законопроект чи його структурні частини; 
		4)          опублікування законопроекту у визначеному Верховною Радою друкованому засобі масової інформації для всенародного обговорення, доопрацювання його головним комітетом з урахуванням наслідків обговорення і подання на повторне перше читання.
		Так, при розгляді Проекту № 4128-д під час пленарного засідання 17 січня 2019 року окремими народними депутатами України було висловлено ряд зауважень до змісту законопроекту. Зокрема, з наявної в матеріалах справи стенограми відповідного засідання Верховної Ради України вбачається, що народним депутатом України ОСОБА_6 при обговоренні Проекту № 4128-д було зазначено, що: «…на засіданні Комітету з питань культури і духовності було прийнято рішення терміново рекомендувати Верховній Раді ухвалити за основу і в цілому законопроект ОСОБА_7. Вважаємо, що на винесення законопроекту у сесійний зал не було жодних законних підстав і висновків науково-експертного управління…
		…пропоновані зміни створюють суперечність з положеннями чинних статутів релігійних громад, деякі положення законопроекту просто неможливо буде реалізувати, а інші прямо створять перепони для релігійної діяльності, а також можуть бути підґрунтям для корупції».
		Тобто, у зв'язку з надходженням при обговоренні Проекту № 4128-д такого зауваження щодо його змісту, до процедури прийняття вказаного законопроекту не могли бути застосовані положення ч. 4 статті 102 Регламенту, що передбачають можливість прийняття законопроекту відразу після першого читання. Відповідно, Проект № 4128-д міг бути розглянутий виключно за повною процедурою трьох читань.
		Таким чином, відповідачем, як головуючим на відповідному пленарному засіданні Верховної Ради України, було протиправно вчинено дії щодо поставлення на голосування Проекту №4128-д за основу та в цілому.
		Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 статті 93 Регламенту,  кожен законопроект, проект іншого акта після його реєстрації не пізніш як у п'ятиденний строк направляється Головою Верховної Ради України або відповідно до розподілу обов'язків Першим заступником, заступником Голови Верховної Ради України в комітет, який відповідно до предметів відання комітетів визначається головним з підготовки і попереднього розгляду законопроекту, проекту іншого акта, а також у комітет, до предмета відання якого належать питання бюджету, для проведення експертизи щодо його впливу на показники бюджету та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини, комітет, до предмета відання якого належать питання боротьби з корупцією, для підготовки експертного висновку щодо його відповідності вимогам антикорупційного законодавства та в комітет, до предмета відання якого належить оцінка відповідності законопроектів міжнародно-правовим зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції для підготовки експертного висновку. Кожен законопроект не пізніш як у триденний строк направляється комітетом, до предмета відання якого належать питання бюджету, до Кабінету Міністрів України для здійснення експертизи щодо його впливу на показники бюджету та відповідності законам, що регулюють бюджетні відносини.
		Головний комітет не пізніш як у тридцятиденний строк попередньо розглядає законопроект, проект іншого акта і ухвалює висновок щодо доцільності включення його до порядку денного сесії Верховної Ради. До висновку головного комітету додаються висновки комітетів, до предметів відання яких належать питання відповідно бюджету, боротьби з корупцією та оцінки відповідності законопроектів міжнародно-правовим зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції, які мають бути подані до головного комітету у 21-денний строк з дня отримання законопроекту, проекту іншого акта для надання висновку.
		За дорученням Верховної Ради, Голови Верховної Ради України, за зверненням головного комітету, голови або першого заступника голови головного комітету чи з власної ініціативи комітет, до предмета відання якого належать питання регламенту, розглядає законопроект, проект іншого акта та готує експертний висновок на відповідність його оформлення та реєстрації вимогам закону, цього Регламенту та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
		Як вбачається з матеріалів справи, Проект № 4128-д зареєстровано у Верховній Раді України 16 січня 2019 року і того ж дня його було направлено в Комітет з питань культури і духовності для попереднього розгляду.
		16 січня 2019 року Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності на своєму засіданні рекомендував Проект № 4128-д прийняти за основу та в цілому.
		У той же час, як вбачається з Висновку зазначеного комітету від 16 січня 2019 року, до останнього в порушення вимог Регламенту не додано висновки комітетів, до предметів відання яких належать питання відповідно бюджету, боротьби з корупцією та оцінки відповідності законопроектів міжнародно-правовим зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції. Більше того, враховуючи те, що дати реєстрації законопроекту та складення висновку головного комітету співпадають, згаданими вище комітетами Верховної Ради України об'єктивно не могло бути надано відповідні висновки у такий короткий проміжок часу.
		Наведене додатково свідчить про невідповідність процедури розгляду Проекту №4128-д вимогам, визначеним чинним законодавством.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 103 Регламенту, за дорученням Голови Верховної Ради України або відповідно до розподілу обов'язків - Першого заступника Голови Верховної Ради України, заступника Голови Верховної Ради України або за рішенням головного комітету законопроект направляється на наукову, юридичну чи іншу експертизу, проведення інформаційного чи наукового дослідження; при цьому предмет і мета експертизи, пошуку, дослідження повинні бути чітко визначені.
		Зареєстрований та включений до порядку денного сесії законопроект при підготовці до першого читання в обов'язковому порядку направляється для проведення наукової експертизи, а при підготовці до всіх наступних читань - для проведення юридичної експертизи та редакційного опрацювання у відповідні структурні підрозділи Апарату Верховної Ради. Остаточна юридична експертиза і редакційне опрацювання здійснюються після прийняття акта Верховної Ради в цілому. 
		Незважаючи на вказані вимоги, головним комітетом було розглянуто зазначений вище законопроект та підготовлено висновок про доцільність прийняття законопроекту за основу та в цілому за відсутності висновку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України.
		Відповідно до ч. 4 статті 103 Регламенту, експертні висновки повинні бути подані до Верховної Ради не пізніше 14 днів з дня надходження такого звернення від посадових осіб та органів Верховної Ради. Якщо в установлені строки висновки не одержано, вважається, що зауваження відсутні.
		Отже, у разі направлення відповідного законопроекту на експертизу, що в даному випадку було обов'язковим, відповідний комітет не має права рекомендувати до прийняття будь-якого законопроекту у власному висновку до закінчення 14-денного строку з моменту отримання суб'єктом проведення експертизи відповідного законопроекту, або до отримання самого експертного висновку.
		Зазначене, на думку суду, також свідчить про невідповідність процедури розгляду Проекту № 4128-д вимогам, визначеним чинним законодавством.
		Крім того, відповідно до статті 112 Регламенту, висновок, підготовлений головним комітетом до першого читання законопроекту, висновки відповідних комітетів та інші супровідні документи до нього надаються народним депутатам не пізніш як за сім днів до дня розгляду цього законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради. 
		Разом з тим, оскільки висновок Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності датований 16 січня 2019 року, а Проект № 4128-д був прийнятий 17 січня 2019 року, суд приходить до висновку про порушення вказаного семиденного строку для надання висновку головного комітету для ознайомлення народним депутатам України, внаслідок чого народні депутати України, в порушення вимог статті 112 Регламенту, не змогли вчасно ознайомитися із висновком комітету.
		Більше того, відповідно до ч. 2 статті 96 Регламенту, питання про включення законопроекту до порядку денного сесії розглядається Верховною Радою протягом 30 днів після ухвалення висновку головного комітету чи тимчасової спеціальної комісії, але не раніше ніж через два дні після надання народним депутатам висновку головного комітету (або тимчасової спеціальної комісії у разі її створення), висновків інших комітетів.
		Тобто, враховуючи дати напрацювання висновку Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності та прийняття Проекту № 4128-д, вбачається порушеним визначений ч. 2 статті 96 Регламенту мінімальний строк для включення такого проекту до порядку денного сесії.
		Відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» наголосив, що, зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і якість їхніх дій, мінімізують ризик помилки. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. рішення у справі «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, пункт 74). 
		У рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що процесуальні норми           створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування           вищезазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів. Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для звільнення заявника з посади, включаючи процес ухвалення рішення на пленарному засіданні парламенту.          
		Таким чином, враховуючи правове регулювання діяльності відповідача, який виконував повноваження головуючого на відповідному засіданні Верховної Ради України, що було наведено вище, суд приходить до висновку про те, що відповідач протиправно, з порушенням визначеної Регламентом процедури, поставив на голосування Проект № 4128-д в першому читанні та в цілому.
		Приписами статті 107 Регламенту визначено, що законопроект вважається відхиленим, якщо запропоновані рішення на його підтримку не отримали необхідної кількості голосів народних депутатів. Таке відхилення законопроекту заноситься до протоколу пленарного засідання Верховної Ради. 
		Відхилений Верховною Радою законопроект або законопроект, що повторює його за суттю, не може бути внесений на поточній та наступній за нею позачерговій сесіях Верховної Ради відповідного скликання. Відхилений законопроект знімається з розгляду із відповідним зазначенням про це в базі даних законопроектів електронної комп'ютерної мережі веб-сайту Верховної Ради. 
		Як вбачається з матеріалів справи, за результатами поіменного голосування по Проекту № 4128-д за основу та в цілому Голова Верховної Ради України об 11:23:44 год. повідомив про кількість голосів «За» - 223. У відповідності до відомостей про хід пленарних засідань щодо вказаного поіменного голосування підтверджується, що рішення про прийняття вказаного Проекту № 4128-д за основу та в цілому прийнято не було.
		Інші, визначені п.п. 1, 3 або 4 ч. 1 статті 114 Регламенту, рішення щодо законопроекту не були запропоновані. 
		З урахуванням цього, у відповідності до          положень ч. 1 статті 107 Регламенту, Проект № 4128-д вважається відхиленим.
		При цьому, з урахуванням положень ч. 2 статті 107 Регламенту, вказаний законопроект не міг бути внесений на поточній та наступній за нею позачерговій сесіях Верховної Ради України, а відтак і бути розглянутим в межах зазначених сесій.
		Натомість, в порушення вказаних приписів Регламенту, Голова Верховної Ради України здійснив дії щодо поставлення на голосування питання про повернення до розгляду Проекту № 4128-д, тобто вчинив дії, що не передбачені Регламентом.
		За результатами поіменного голосування про повернення до розгляду Проекту № 4128-д кількість голосів «За» становила 224, внаслідок чого Голова Верховної Ради України ще раз безпідставно поставив на голосування питання про повернення до розгляду Проекту № 4128-д.
		Врахувавши результати вказаного повторного голосування про повернення до розгляду Проекту № 4128-д, Голова Верховної Ради України вчергове поставив на голосування Проект № 4128-д за основу та в цілому.
		Беручи до уваги все наведене вище, вбачається, що дії Голови Верховної Ради України щодо поставлення на голосування на п'ятдесят другому пленарному засіданні Верховної Ради України від 17 січня 2019 року питання про повернення до розгляду Проекту № 4128-д та повторне поставлення на голосування Проекту № 4128-д за основу та в цілому є протиправними, що свідчить про обґрунтованість заявлених в цій частині позовних вимог.
		Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправними дій та бездіяльності відповідача при розгляді Проекту № 5309.
		Згідно з наявною в матеріалах справи стенограмою пленарного засідання Верховної Ради України, розгляд Проекту № 5309 розпочався о 13:16:42 год. 20 грудня 2018 року з голосування за його розгляд за скороченою процедурою.
		У подальшому, о 13:40 год. було оголошене поіменне голосування за Проект №5309 за основу та в цілому.
		20 грудня 2018 року о 13:40:52 год. було закінчено поіменне голосування, «ЗА» проголосували 240 народних депутатів, рішення було прийняте.
		Відповідно до ч. 3 статті 47 Регламенту, голосування здійснюється народним депутатом особисто за допомогою електронної системи шляхом голосування «за», «проти» або «утримався» в залі засідань Верховної Ради або у визначеному для таємного голосування місці біля залу для пленарних засідань. У разі виявлення на пленарному засіданні народним депутатом факту порушення вимог щодо особистого голосування шляхом голосування за іншого народного депутата розгляд питання порядку денного на його вимогу зупиняється. Головуючий на пленарному засіданні встановлює присутність відповідного народного депутата у залі засідань Верховної Ради, а у разі його відсутності доручає Лічильній комісії вилучити картку такого народного депутата та передати її головуючому на пленарному засіданні і проводить повторне голосування щодо пропозиції, яка ставилася на голосування останньою.
		Згідно з ч. 3 статті 48 Регламенту, у разі порушення встановленої цим Регламентом процедури при розгляді й голосуванні проекту закону, постанови, іншого акта Верховної Ради народний депутат, інший суб'єкт права законодавчої ініціативи чи його представник можуть звернутися до головуючого на пленарному засіданні із заявою про порушення цього Регламенту при розгляді й голосуванні питання.
		Так, як вбачається з доданих до матеріалів справи відеозаписів проведення пленарного засідання 20 грудня 2018 року, під час розгляду Проекту № 5309 мали місце випадки не персонального голосування окремими народними депутатами України.          
		Вказаними ж відеозаписами підтверджується, що народним депутатом ОСОБА_6 було подано вимогу до Голови Верховної Ради України Парубія Андрія Володимировича про зупинення розгляду питання порядку денного у відповідності до ч. 3 статті 47 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України». 
		Разом з тим відповідач не виконав імперативну вимогу ч. 3 статті 47 Регламенту щодо, в тому числі, здійснення повторного голосування за пропозицію, яка ставилася на голосування останньою, тим самим проігнорувавши вимогу народного депутата України ОСОБА_6 про зупинення розгляду питання порядку денного.
		Відповідно до ч. 4 статті 48 Регламенту, головуючий на пленарному засіданні повинен невідкладно вжити заходів для усунення порушень цього Регламенту, які виникли при розгляді й голосуванні питання, або у разі виникнення перешкод, які могли вплинути на результати голосування під час його проведення, провести за рішенням Верховної Ради повторне голосування без обговорення.
		Отже, розгляд та голосування за прийняття в цілому Проекту № 5309 були здійснені з порушеннями наведених вимог Регламенту через невжиття відповідачем дій, визначених ним. Відповідно, відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо незабезпечення роботи Верховної Ради України, як колегіального представницького органу, повноваження якого здійснюються спільною діяльністю народних депутатів України.
		Крім того, при розгляді Проекту № 5309, прийнятого в подальшому за спрощеною процедурою розгляду і прийняття законопроектів, наведеною у ч. 4 статті 102 Регламенту, як вбачається зі стенограми засідання Верховної Ради України та долучених до матеріалів справи його відеозаписів, окремими народними депутатами було висловлено зауваження до змісту Проекту № 5309.
		Так, народним депутатом ОСОБА_9 зазначалось: «…закон призведе до рейдерського захоплення майна і землі Української православної церкви…». Народний депутат ОСОБА_6 вказував: «Автори законопроекту аргументують прямою загрозою поширення деструктивної пропаганди з використанням релігійного чинника з боку держави-агресора. Ніяких підтверджуючих фактів не наводиться. …Чинне законодавство вже достатньо регулює відповідальність громадян за правопорушення».
		Тобто, у зв'язку з надходженням при обговоренні Проекту № 5309 таких зауважень, до процедури прийняття вказаного законопроекту не могли бути застосовані положення ч. 4 статті 102 Регламенту, що передбачають можливість прийняття законопроекту відразу після першого читання. Відповідно, Проект № 5309 міг бути розглянутий виключно за повною процедурою трьох читань.
		Таким чином, відповідачем, як головуючим на відповідному пленарному засіданні Верховної Ради України, було протиправно вчинено дії щодо проведення відповідного пленарного засідання не у відповідності до вимог Регламенту Верховної Ради України.
		Отже, суд визнає обґрунтованими позовні вимоги в частині, що стосуються вчинення відповідачем протиправних дій та бездіяльності під час розгляду та прийняття Проекту № 5309.
		З приводу наявності у позивача права на звернення до суду з даним адміністративним позовом, необхідно зазначити наступне.
		Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
		Відповідно до ч. 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
		Таким чином, судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий у відношенні будь-якої особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку суб'єкта владних повноважень.
		Згідно рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа № 1-10/2004) у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 41 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
		Поняття «охоронюваний законом інтерес», означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
		Як встановив Конституційний Суд України своїм рішенням від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002, народ як носій суверенітету і єдине джерело влади здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (частина друга статті 5 Конституції України). 
		Верховна Рада України, визначена в статті 75 Конституції України парламентом - є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як орган державної влади Верховна Рада України є колегіальним органом, який складають чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України під час її сесій. Визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Верховна Рада України здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.
		Відповідно до вимог статей 1, 10 Закону України «Про статус народного депутата України», народний депутат України (далі - народний депутат) є обраний відповідно до Закону України «Про вибори народних депутатів України» представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.
		Народний депутат має право ухвального голосу щодо всіх питань, що розглядаються на засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано.
		Кожний народний депутат у Верховній Раді України та її органах, до складу яких його обрано, має один голос. 
		Народний депутат може брати участь у роботі будь-якого органу Верховної Ради України з правом дорадчого голосу, якщо інше не передбачено законом.
		Виходячи з системного аналізу наведених положень вбачається, що позивач має законний інтерес у реалізації Верховною Радою України своїх повноважень щодо прийняття законів, оскільки безпосередньо приймає участь у цьому процесі шляхом, в тому числі, голосування на засіданнях Верховної Ради України. В свою чергу, протиправні дії та бездіяльність відповідача у процесі реалізації Верховною Радою України таких повноважень прямо порушує наведений законний інтерес позивача. А тому, враховуючи наведені вище вимоги КАС України, суд вважає наявним у народного депутата України ОСОБА_3 право на звернення до суду з даним позовом та, відповідно, безпідставними протилежні твердження відповідача.
		Суду відома викладена у справі № 800/385/17 позиція Верховного Суду про те, що Верховна Рада України - єдиний орган законодавчої влади в Україні, здійснюючи нормотворчу діяльність, не виконує владних управлінських функцій, у зв'язку з чим юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із Верховною Радою України щодо вчинення нею дій чи бездіяльності та її актів в рамках процедур нормотворчого процесу.
		Разом з тим, при вирішенні даної справи вказана правова позиція Верховного Суду не є обов'язковою для врахування з огляду на наступне.
		По-перше, зазначений висновок Верховним Судом був зроблений щодо повноважень Верховної Ради України, яка не є учасником розгляду даної справи на відміну від Голови Верховної Ради України, який є самостійним суб'єктом спірних правовідносин, що досліджуються в межах розгляду справи.
		По-друге, відповідно до вимог статті 124 Конституції України, яка нормою прямої дії згідно з ч. 3 статті 8 Основного Закону України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Тобто, та обставина, що повноваження відповідача визначаються, в тому числі, на рівні Конституції України, жодним чином не нівелює наведене у Конституції України правове регулювання, згідно з яким, у випадку виникнення юридичного спору, він може бути розглянутий в судовому порядку.
		При цьому, статтею 4 КАС України визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
		Тобто, враховуючи, що відповідач уповноважений, зокрема, вести засідання Верховної Ради України, організовувати роботу Верховної Ради України, координувати діяльність її органів, він є таким, що здійснює публічно-владні управлінські функції, визначені для нього як Конституцією України, так і законами України.
		А тому, беручи до уваги наведене та враховуючи суб'єктний склад даної справи, вбачається, що в силу вимог КАС України, її розгляд має здійснюватись саме в порядку адміністративного судочинства.
		В контексті наведеного, суд звертає увагу на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
		Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
		В свою чергу ч.ч. 1 та 2 статті 6 КАС України вказують на те, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		У справі Delcourt v. Belgium (рішення від 17 січня 1970 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».
		Також, у справі Bellet v. France (рішення від 04 грудня 1995 року) Європейський суд з прав людини вказав на те, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
		Отже, позиція відповідача про те, що форма юридичної відповідальності за порушення регламентного порядку головуючим на засіданні і механізм її застосування визначний нормами Закону України «Про регламент Верховної Ради України», а тому будь-які дії головуючого на засідання Верховної Ради України є виключно предметом внутрішньо-парламентського контролю, що унеможливлює їх оскарження в порядку адміністративного судочинства, є такою, що протирічить закріпленому на рівні національного та міжнародного законодавства праву особи на справедливий суд, що зумовлює критичне ставлення суду до таких аргументів відповідача.
		Крім того, правомірність розгляду такого спору, що стосується дотримання порядку проходження законопроектів у Верховній Раді України, саме в порядку адміністративного судочинства підтверджується судовою практикою сформованою судами всіх інстанцій, зокрема, в межах розгляду справ № 826/6872/16 та № 826/847/13-а.
		Крім того, ч. 1 статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачає, що до повноважень Суду належить:
		1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
		2) офіційне тлумачення Конституції України;
		3) надання за зверненням Президента України або щонайменше сорока п'яти народних депутатів України, або Кабінету Міністрів України висновків про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;
		4) надання за зверненням Президента України або щонайменше сорока п'яти народних депутатів України висновків про відповідність Конституції України (конституційність) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
		5) надання за зверненням Верховної Ради України висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 і 151 Конституції України;
		6) надання за зверненням Верховної Ради України висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України;
		7) надання за зверненням Верховної Ради України висновку про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України;
		8) вирішення питань про відповідність Конституції України та законам України нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим за зверненням Президента України згідно з частиною другою статті 137 Конституції України;
		9) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України (їх окремих положень) за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України.
		Тобто, надані Конституційному Суду України повноваження, в контексті вимог частини другої статті 124 Конституції України, не спрямовані на вирішення юридичного спору, що має місце в межах розгляду даної справи, що додатково підтверджує необхідність здійснення розгляду даної справи, з урахуванням складу учасників справи, саме в порядку адміністративного судочинства.
		Відповідно до ч. 2 статті 20 КАС України, окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.
		У межах даної справи підлягає вирішенню спір про встановлення правомірності дій та бездіяльності відповідача під час проходження законопроектів у Верховній Раді України.
		При розмежуванні підсудності адміністративних справ про оскарження дій чи бездіяльності Голови Верховної Ради України визначальним є предмет спору, тобто зміст (суть) дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а також правовий статус останнього у спірних правовідносинах.
		Відтак, аналізуючи, зміст заявлених позовних вимог та суб'єктний склад учасників спору, суд вбачає ознаки публічно-правового спору, що за предметною та інстанційною  юрисдикцією підлягають розгляду Окружним адміністративним судом міста Києва. Відповідно, безпідставними є протилежні доводи відповідача.
		Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
		1)          чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
		2)          чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. 
		Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідно до вимог ч. 2 статті 2 КАС України, справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
		1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
		2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
		3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
		4) безсторонньо (неупереджено);
		5) добросовісно;
		6) розсудливо;
		7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
		8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
		9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
		10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Беручи до уваги все наведене вище, суд вважає, що відповідачем були допущені протиправні дії та бездіяльність, що не відповідають критеріям, визначеним ч. 2 статті 2 КАС України, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.
		 
		Керуючись статтями 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		ВИРІШИВ:
		Адміністративний позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) до Голови Верховної Ради України Парубія Андрія Володимировича (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_6 (АДРЕСА_2) про визнання протиправними дій та бездіяльності - задовольнити.
		Визнати протиправними дії Голови Верховної Ради України Парубія Андрія Володимировича під час розгляду та прийняття в першому читанні та в цілому проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» № 5309 від 26 жовтня 2016 року щодо проведення пленарного засідання не у відповідності до вимог Регламенту Верховної Ради України.
		Визнати протиправними дії Голови Верховної Ради України Парубія Андрія Володимировича під час розгляду та прийняття в першому читанні та в цілому проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» № 5309 від 26 жовтня 2016 року щодо організації особистого голосування народних депутатів України з порушеннями Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».
		Визнати протиправною бездіяльність Голови Верховної Ради України Парубія Андрія Володимировича під час розгляду проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об'єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об'єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України» № 5309 від 26 жовтня 2016 року щодо незабезпечення роботи Верховної Ради України, як колегіального представницького органу, повноваження якого здійснюються спільною діяльністю народних депутатів України.
		Визнати протиправними дії Голови Верховної Ради України Парубія Андрія Володимировича у вигляді поставлення на голосування на п'ятдесят другому пленарному засіданні Верховної Ради України від 17 січня 2019 року проекту Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи) № 4128-д від 16 січня 2019 року за основу та в цілому.
		Визнати протиправними дії Голови Верховної Ради України Парубія Андрія Володимировича у вигляді поставлення на голосування на п'ятдесят другому пленарному засіданні Верховної Ради України від 17 січня 2019 року повернення до розгляду проекту Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи) (№ 4128-д) та повторне поставлення на голосування проекту Закону про внесення змін до деяких законів України (щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи) (№4128-д) за основу та в цілому.
		 
		Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		 
		Суддя                                                                                                                    Є.В. Аблов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...