Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 686/874/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:; інших фактів, з них: на тимчасово окупованій території України.
Надіслано для оприлюднення: 09.04.2019. Зареєстровано: 10.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.04.2019.

Номер судового провадження: 2-о/686/73/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 686/874/19 
		 
		       
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		8 квітня 2019 року 
		Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області
		в складі: головуючого судді  Чевилюк З.А.
		за участі секретаря  Перун А.М., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №686/874/19 за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка діє від власного імені та в інтересах дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення юридичного факту ,-
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 звернулись до суду із заявою про встановлення юридичного факту вимушеного переселення у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України, визначивши заінтересованими особами Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація 
		В обґрунтування своєї заяви, заявники зазначили, що у серпні 2014 року змушені були переміститися з місця постійного проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території Донецької області, а саме, з АДРЕСА_1, АДРЕСА_1 до пров. Ломоносова, буд.7, с.Іванківці, Хмельницька область, де проживають на даний момент, про що свідчать довідки про взяття на облік осіб, які переміщаються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 21.10.2014 року №6816000011 та від 17.10.2014 року №6816000001. На окупованій території ОСОБА_1 був працевлаштований на шахті «Бутовская» ГП Макеевуголь»; ОСОБА_2 працювала в Макіївському водоканалі, що підтверджується записами в трудових книжках.
		Заявники в судове засідання не зявились, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності. Заінтересовані особи, повідомлені про час та дату судового засідання, не забезпечили явки уповноважених представників. Клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходили. 
		Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що заява є підставною та підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
		Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з копії паспорта, заявник ОСОБА_1 народився в місті Макіївка, Донецької області, з 16.10.1999 року був зареєстрований за адресою: Макіївка-24, АДРЕСА_2 до 11.06.2008 року. ОСОБА_2 народилась село Чотирбоки, Шепетівського району, Хмельницької області. Зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_3 з 9.01.2002 року по 30.05.2008 року. Сторони ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі Гірницьким відділом РАЦСУ м.Макіївки, що підтверджується відмітками в паспорті та свідоцтвом про шлюб серії 1-НО №099223. Від шлюбу мають двох дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4, місце народження м.Макіївка, Донецька область(свідоцтво про народження серії 1-НО №125790) та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5, місце народження місто Макіївка, Донецької області(свідоцтво про народження серії І-НО №448532). 
		За довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з 8 серпня 2014 року ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6 фактично проживають пров.Ломоносова (с.Іванківці) б.7 с.Олешин, Хмельницький район. 
		Матеріалами справи стверджується, що зазначена адреса є їх фактичним місцем проживання. Разом з тим, суд звертає увагу на те, що вище вказана довідка не містить відомостей щодо причин переселення заявника з тимчасово окупованої території.
		Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до копій трудових книжок, заявники ОСОБА_1, ОСОБА_2 були працелаштовані вм.Макіївка, Донецької області. Відповідно до ст. 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Беручи до уваги резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Стан справ у сфері прав людини в Автономній ОСОБА_7 Крим та місті Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, які визнають ОСОБА_7 Крим та місто Севастополь територією, тимчасово окупованою Російською Федерацією,та виходячи з аналізу положень чинного законодавства України, суд вважає, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Автономної ОСОБА_7 Крим є загальновідомим і не підлягає доведенню.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Аналіз вище вказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньопереміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону.
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 цього Закону.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.
		Згідно ч. 4 ст. 2Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року, відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. Датою початку окупації частини території України, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.
		Отже, вказаний Закон і передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просить заявник.
		Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		У відповідності до ч. 1 та 2 ст. 124 Конституції України, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Зважаючи на конституційне положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		З урахуванням внесених змін до Конституції України, Закону України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення у контексті права на доступ до суду.
		Згідно Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другоїстатті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом ч. 2 ст. 64 Конституції України, право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року покладено на суд обов'язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		За змістом ст. 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», §313; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», §129).
		Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», §333; рішення ECHR у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», §109; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», §130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», §335, §339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», §131).
		Отже, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму. Згідно з другою частиною зобов'язань, держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника.
		Згідно ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		За правилами ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Зі змісту вказаних статей, а також роз'яснень, викладених у пункті 1постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
		Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» констатовано, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
		З огляду на викладене, факт збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України, є загальновідомим і не підлягає доведенню.
		Так, за приписами ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», прийнятого Верховною Радою України 15 квітня 2014 року, цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
		Відповідно до ч. 3 ст. 5 вказаного Закону, відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		Як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав і свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до зазначених вище конституційних норм, право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
		Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, в тому числі Донецької області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ч. 4 ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт того, що вимушене переселення в серпні 2014 року з окупованої території Донецької області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Згідно ч. 3 ст. 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», у разі якщо внутрішнє переміщення за обставин, передбачених у ст. 1 цього Закону, спричинене військовою агресією іншої держави, військовим вторгненням, окупацією чи анексією території України, і цю територію покинули особи, що стали внутрішньо переміщеними особами, держава-агресор компенсує прямі витрати внутрішньо переміщених осіб, які виникли внаслідок вимушеного переміщення, а також всі витрати на приймання та облаштування зазначених осіб, що були здійснені за рахунок державного бюджету України та місцевих бюджетів, відповідно до норм міжнародного права.
		Відповідно до положень ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
		Згідно приписів ст 27 Конституції України, кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
		Стосовно обставин, що зумовили вимушене переселення заявників з м. Макіївка, суд виходить з того, що заявники являються громадянами України, до початку окупації проживали і були зареєстрованими на її території, як повноправні громадяни своєї країни, мали налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.( ч.3. ст.29 ЦК України).
		Проте наведені обставини призвели до неможливості подальшого проживання заявників, а тому в серпні 2014 року, внаслідок окупаційних дій Російської Федерації проти України були змушений переїхати в с. Іванківці(Олешин), Хмельницького району, змінивши власний побут та спосіб життя.
		Враховуючи викладене, а також те, що заявники переселилися з території Донецької області задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановлення даного юридичного факту заявникам необхідно для визначення їх статусу як осіб, яка перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.
		На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 263-265, 293, 315, 319 ЦПК України суд,-
		 
		ВИРІШИВ:
		Заяву задоволити.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_6, у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7, разом з малолітніми дітьми ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, у серпні 2014 року, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня проголошення рішення до апеляційного суду Хмельницької області.
		Заявники:ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, що проживають ІНФОРМАЦІЯ_8 м.
		Заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики, м.Київ, вул..Еспланадна 8/10, код 37567866.
		Російська Федерація, Посольство Російської Федерації в Україні, м.Київ, проспект Повітрофлотський 27.
		 
		 
		 
		 Головуючий суддя: З.А.Чевилюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...