Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/20633/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.04.2019.
Дата набрання законної сили: 20.03.2019
Номер судового провадження: 61-6348ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		20 березня 2019 року
		місто Київ
		 
		справа № 753/20633/15-ц
		провадження № 61-6348св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
		відповідач - ОСОБА_5,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року у складі судді Лужецької О. Р. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Українець Л. Д., Оніщука М. І., Немировської О. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Стислий виклад позиції позивача
		У жовтні 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення безпідставно набутих коштів.
		Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що у жовтні 2013 року між сторонами досягнуто домовленості щодо підготовки програмного забезпечення «ІНФОРМАЦІЯ_1» на базі мобільних платформ Androіd, іOS, Wіndows Phone. За результатами домовленостей ОСОБА_5 зобов'язалася до 01 серпня 2014 року підготувати програмне забезпечення «ІНФОРМАЦІЯ_1» на базі мобільних платформ Androіd, іOS, Wіndows Phone, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов'язалися сплатити за підготовку програмного забезпечення суму коштів 180 000, 00 грн. При цьому 90 000, 00 грн позивачі повинні були сплатити як завдаток частинами до 01 серпня 2014 року, а залишок в сумі 90 000, 00 грн - під час отримання програмного забезпечення на матеріальному носії. У день передачі матеріального носія з програмним забезпеченням вони домовилися підписати договір купівлі-продажу програмного забезпечення. Позивачами на картковий рахунок відповідача у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») у період з 04 листопада 2013 року до 01 серпня 2014 року перераховано грошові кошти в сумі 61 475, 00 грн. Крім того, за допомогою системи Western Unіon 15 липня 2014 року на рахунок відповідача перераховано 2 220, 00 євро, що за курсом на день перерахування коштів складало 35 416, 47 грн.
		ОСОБА_5 не виконала свої зобов'язання з підготовки програмного забезпечення у строк до 01 серпня 2014 року, повідомила, що не встигла зробити проект через складність роботи та велику завантаженість. Позивачі, сподіваючись, що проект буде завершено, в період з 01 серпня 2014 року до 03 березня 2015 року перерахували відповідачу ще 87 542, 20 грн. Отже, загальна сума перерахованих на рахунок відповідача коштів складає 184 439, 70 грн.
		На думку позивачів, наявні всі умови для виникнення зобов'язань із збереження майна без достатньої правової підстави: відповідач набула грошові кошти в сумі 184 439, 70 грн за рахунок позивачів; у результаті перерахування коштів у зазначеній сумі майно позивачів зменшилось на цю суму; оскільки кошти на адресу відповідача перераховувались саме позивачами, то збільшення майна відповідача відбулось за рахунок позивачів; відсутня правова підстава для зміни майнового стану ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5
		Підтвердженням наявності договірних відносин між сторонами може бути лише укладений письмовий договір купівлі-продажу програмного забезпечення. Проте будь-яких договорів між сторонами не укладалося.
		Отже, сума безпідставно набутих коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 149 017, 20 грн + 55 517, 77 грн (2 220, 00 євро за курсом на момент звернення до суду з позовом) = 204 534, 97 грн. Крім того, інфляційне збільшення суми боргу складає 82 390, 33 грн, а 3 % річних - 6 636, 37 грн. Таким чином, загальна сума, що підлягає стягненню з відповідача, складає 293 561, 67 грн.
		Під час розгляду справи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали заяву про зменшення позовних вимог, в якій зазначили, що ОСОБА_5 частково повернуті грошові кошти на загальну суму 75 000, 00 грн. Таким чином, основний борг складає 129 534, 97 грн, інфляційні втрати - 85 905, 91 грн, 3% річних - 7 718, 57 грн. З урахуванням наведеного позивачі просили суд стягнути з відповідача на їхню користь 223 159, 45 грн, а також судові витрати.
		Стислий виклад заперечень відповідача
		Відповідач поданий позов не визнала, вважала його необґрунтованим та таким, у задоволенні якого слід відмовити.
		Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що відповідач набула майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.
		Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Ухвала апеляційного суду обґрунтовувалась тим, що та обставина, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконали свої зобов'язання за домовленостями, перерахувавши 149 017, 20 грн та 2 200, 00 Євро на картковий рахунок ОСОБА_5, втім відповідач свої зобов'язання з підготовки програмного забезпечення «ІНФОРМАЦІЯ_1» не виконала, дає підстави вважати, що між сторонами виникли договірні правовідносини, а відповідач набула грошові кошти за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, з метою підготовки програмного забезпечення за зазначені кошти. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
		ІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просили скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявники зазначили, що суди дійшли помилкового висновку про те, що спірні правовідносини є договірними та як наслідок не застосували до цих правовідносин закон, який підлягає застосуванню, статтю 1212 ЦК України. На переконання заявників, спірні правовідносини регулюються нормами закону про інтелектуальну власність, а саме про авторське право. У матеріалах справи відсутні докази того, що сторони у передбаченій законом формі, досягли згоди щодо усіх, передбачених законом, обов'язкових умов договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності (комп'ютерних програм), зокрема, способів та умов використання комп'ютерних програм, території такого використання. Такі докази у справі відсутні, тому сторони не дійшли згоди щодо обов'язкових умов договору в формі, передбаченій законом (письмовій).
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі, ухвалою від 23 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
		Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у жовтні 2013 року між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 досягнуто домовленості щодо підготовки програмного забезпечення «ІНФОРМАЦІЯ_1» на базі мобільних платформ Androіd, іOS, Wіndows Phone, за якими ОСОБА_5 зобов'язувалася до 01 серпня 2014 року підготувати програмне забезпечення «ІНФОРМАЦІЯ_1» на базі мобільних платформ Androіd, іOS, Wіndows Phone, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов'язувалися сплатити за підготовку програмного забезпечення суму коштів 180 000, 00 грн. При цьому 90 000, 00 грн вони повинні були сплатити як завдаток частинами до 01 серпня 2014 року, а залишок в сумі 90 000, 00 грн - під час отримання програмного забезпечення на матеріальному носії.
		Із долучених до матеріалів справи квитанцій (а.с. 9-40) судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рахунок ОСОБА_5 у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у період з 04 листопада 2013 року до 01 серпня 2014 року перераховано грошові кошти в сумі 61 475, 00 грн, за допомогою платіжної системи Western Unіon 15 липня 2014 року - 2 220, 00 Євро, у період з 01 серпня 2014 року до 03 березня 2015 року - 87 542, 20 грн. 
		Тобто свої зобов'язання за домовленостями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконали, перерахувавши 149 017, 20 грн та 2 200, 00 Євро на картковий рахунок ОСОБА_5, відповідач свої зобов'язання з підготовки програмного забезпечення «ІНФОРМАЦІЯ_1» не виконала.
		Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
		Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
		Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
		Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
		Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
		Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.
		За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
		Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на безпосередній вимозі закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
		Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
		Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
		Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
		Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
		Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
		Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах або отримане однією зі сторін майно у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
		Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
		Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
		У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
		Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, підстав відступити від яких Верховним Судом не встановлено.
		Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому (постанова Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14).
		Вважаючи, що між сторонами виникли договірні правовідносини, ознак безпідставності набуття ОСОБА_5 спірних грошових коштів не встановлено, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позову з огляду на таке.
		За змістом пункту 2 частини першої, частин другої та четвертої статті 433 ЦК України комп'ютерні програми (твори) є об'єктами авторського права. Твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження. Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори.
		Згідно зі статтею 18 Закону України «Про авторське право і суміжні права» комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на комп'ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження.
		Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що комп'ютерні програми, незалежно від їх завершеності, призначення, цінності, способу чи форми їх вираження, є об'єктом інтелектуальної власності та їх регулювання, охорона, спосіб, умови, територія використання тощо здійснюється тими самими нормами закону, що і для літературних творів.
		За приписами статті 435 ЦК України та частин першої, другої статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
		За правилами пункту 3 частини першої статті 1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється, зокрема на підставі договору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності. Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.
		Відповідно до частин першої-другої статті 1112 ЦК України за договором про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк. Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником.
		У справі, що переглядається, судами встановлено, що договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності між сторонами не укладався у належній формі, тобто письмова форма договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності не дотримана, а відтак в силу приписів частини другої статті 1107 ЦК України такий договір є нікчемним.
		Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).
		Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
		Суди під час вирішення спору по суті на зазначені вимоги закону уваги не звернули, поза увагою судів залишилась і та обставина, що договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності між сторонами не відповідає письмовій формі, а тому є нікчемним в силу закону, який не вимагає визнання його таким в судовому порядку.
		Таким чином, під час переходу майна у формі грошових коштів від позивачів до відповідача була відсутня для цього належна правова підстава, набувач збагатився за рахунок потерпілих осіб без достатньої підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином, оскільки такий перехід майна суперечить юридичному змісту правовідношення та не ґрунтується на прямій вказівці закону.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
		Як встановлено судами, позивачами здійснено часткову оплату за нікчемним правочином на користь відповідача, тобто відбулося виконання ними за зазначеним правочином. А відтак, на отримане за нікчемним правочином поширюються правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
		Зважаючи на викладене, суди дійшли помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення статті 1212 ЦК України, внаслідок чого ухвалили рішення, які не відповідають вимогам закону.
		Верховний Суд дійшов висновку, що набуті ОСОБА_5 від ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 149 017, 20 грн та 2 200, 00 євро є безпідставно набутим майном, яке підлягає поверненню потерпілим особам.
		Враховуючи те, що ОСОБА_5 частково повернула позивачам грошові кошти на загальну суму 75 000, 00 грн, то неповернутими залишаються 129 534, 97 грн, які підлягають стягненню на користь позивачів.
		Відповідно до частини другої статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
		За приписами статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
		За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		За безпідставне користування коштами позивачів відповідач також має сплатити інфляційні втрати у розмірі 85 905, 91 грн, 3 % річних у сумі 7 718, 57 грн. Такий розрахунок аргументовано складено стороною позивачів та не спростовано відповідачем. Під час викладення висновків суду враховано редакцію сформульованих позовних вимог позивачів, що відповідає принципові диспозитивності цивільного процесу.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		За приписами частин першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		У справі, що переглядається, суди не застосували закон, який підлягав застосуванню, тобто неправильно застосували норми матеріального права, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позову.
		Враховуючи наведене, а також те, що у справі не вимагається зібрання нових доказів та оцінки, Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалення у справі нового рішення про задоволення вимог позову.
		Розподіл судових витрат
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про задоволення вимог касаційної скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4, скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення вимог позову, судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, а також у судах апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають відшкодуванню відповідачем на користь ОСОБА_3, який здійснював оплату судового збору.
		Керуючись статтями 141, 389, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити.
		Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 26 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 07 вересня 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення.
		Позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення безпідставно набутих коштів задовольнити.
		Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2) суму грошових коштів у розмірі 223 159, 45 грн, з яких: 129 534, 97 грн - сума безпідставно отриманих грошових коштів, 85 905, 91 грн - сума інфляційних втрат, 7 718, 57 грн - 3 % річних.
		Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2) судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі 2 935, 62 грн.
		Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2) судові витрати, понесені у зв'язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 3 229, 60 грн.
		Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2) судові витрати, понесені у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 3 523, 20 грн.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                               В. А. Стрільчук
		 
		 
		Судді                                                                                                            А. С. Олійник
		 
		 
		С.О.Погрібний
		 
		 
		О.В.Ступак
		 
		 
		Г.І.Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...