Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/10538/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 16.04.2019. Зареєстровано: 17.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 19.04.2019.

Номер судового провадження: 2-о/753/71/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА 
		 
		справа № 753/10538/18
		провадження № 2-о/753/71/19 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"04" квітня 2019 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі: 
		головуючого судді                 Мицик Ю.С. 
		при секретарі                         Пугач Д.С.
		за участю
		представника заявників                                    ОСОБА_2
		заявники                                                 не з'явилися         
		представники заінтересованих осіб                не з'явилися                 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_3, ОСОБА_4, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, -
		встановив:
		ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із вказаною заявою, якою просили встановити юридичний факт, що їх вимушене переселення в липні 2015 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. 
		Заявники мотивують свої вимоги тим, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Макіївка Донецької області, разом зі своєю дружиною, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженкою міста Антрацит Луганської області України, зареєстровані та до липня 2015 року проживали за адресою: АДРЕСА_1. Зазначена квартира в рівних частках належить ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_4, на що вказують відомості з договору купівлі-продажу квартири серія АВР №190957 від 01.03.2001р.
		Зазначають, що до вимушеного переселення з окупованої частини території Донецької області займалися підприємницькою діяльністю, мали налагоджений побут, були повноцінними громадянами своєї держави, оскільки зростали, отримували освіту, мали житло та роботу. 
		Звертають увагу на те, що починаючи з кінця лютого 2014 р. війська Російської Федерації, у військовій формі без розпізнавальних знаків, почали окупацію Кримського півострова, а в подальшому 21.03.2014 р. владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 р. Російська Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014 р.) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014 р.).
		11.05.2014 р. на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки», однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою.
		Як підсумок, за наслідками військової агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.
		В результаті збройної агресії Російської Федерації, наслідком якої стала окупація частини території Донецької області України, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 втратили роботу, налагоджений побут, сталі соціальні зв'язки та можливість проживання на рідній землі. 
		Заявники зазначають, що з весни 2014 року в місті Донецьку відбувалися масштабні проросійські мітинги, в яких брали участь особи, завезені з території Російської Федерації. Вони вигукували антиукраїнські гасла, лаялися і ображали присутніх патріотично налаштованих донеччан. Під час одного з таких проросійських мітингів був вбитий один з проукраїнських активістів. З часом, завдяки появі озброєних загонів проросійських найманців, контрольованих спецслужбами Російської Федерації, були захоплені органи державної влади та правоохоронні органи регіону, зокрема Донецька ОДА, відділки міліції та будівля СБУ. Як наслідок, перебування на вулицях міста стало небезпечним для життя. Разом із силовою зміною влади в регіоні в Донецьку активізувалася ідеологічна проросійська діяльність, спрямована на формування у жителів міста негативних поглядів та уявлень про Україну, яка розповсюджувалась через різні медійні ресурси.
		11.05.2014 року представниками збройних формувань РФ був проведений фіктивний референдум про самопроголошення так званої «ДНР», після якого в Донецьку значно збільшилась кількість збройних формувань, підконтрольних Російській Федерації, а Україна фактично втратила контроль над окремими регіонами Донецької області.
		Повідомляють, що 25.05.2014 року були позбавлені права голосу на позачергових виборах Президента України, оскільки всі виборчі дільниці були заблоковані представниками окупаційної влади. 
		Звертають увагу на те, що в Донецьку та на його околицях відбувалися бойові дії. Повідомляють, що під час одного з обстрілів в липні 2014 року був сильно пошкоджений будинок неподалік від їх місця проживання. За їх спостереженнями, деякі обстріли в бік розташування українських військовослужбовців велись з території міської лікарні. Як наслідок, місцеві мешканці покидали тимчасово непідконтрольні Україні території Донецької області, масово закривалися магазини, банки, вчасно не виплачувалися пенсії.
		Заявник ОСОБА_3 зазначає про погіршення криміногенної ситуації в місті. Зокрема, від проросійських найманців на його адресу лунали погрози розстрілу через зауваження щодо порушення проросійським бойовиком правил дорожнього руху. 
		З метою уникнення негативних наслідків проживання в тимчасово окупованому місті Донецьку та, аби мати елементарну змогу жити не турбуючись про свою безпеку, в липні 2015 року заявники вимушено перемістились до міста Києва, де проживають станом на момент свого звернення до суду.
		Перебуваючи в місті Києві ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в порядку, передбаченому ст. 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року №1706-VІІ, отримали довідки про взяття на облік внутрішньо-переміщених осіб від 10.08.2015 року за №3002014491 та №3002014490, які видані Управлінням праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації. Дані довідки посвідчують лише факт їх вимушеного переселення з м. Донецька до м. Києва, і не містять в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень. 
		Звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що вимушене переселення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з окупованої території Донецької області, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України, було обумовлено тим, що вони мають на меті визначити свій статус як осіб, яка перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертв - потерпілих від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. 
		Тому, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, просив суд встановити юридичний факт, що його вимушене переселення у липні 2015 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України; ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, просила суд встановити юридичний факт того, що її вимушене переселення у липні 2015 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Представник заявників в судовому засіданні вимоги заяви підтримала та просила її задовольнити, посилаючись на викладені обставини.
		Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.
		Заінтересована особа - представник Російської Федерації, в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.
		Заслухавши пояснення представника заявників, повно, всебічно дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
		У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Макіївка Донецької області, разом зі своєю дружиною, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженкою міста Антрацит Луганської області України, зареєстровані та до липня 2015 року проживали за адресою: АДРЕСА_1. Зазначена квартира в рівних частках належить ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_4, на що вказують відомості з договору купівлі-продажу квартири серія АВР №190957 від 01.03.2001р.
		Крім того, судом встановлено, що відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо-переміщених осіб від 10.08.2015 року за №3002014491 та №3002014490, які видані Управлінням праці та соціального захисту населення Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, заявники були змушені переміститися з тимчасово окупованої території міста Донецька Донецької області до м. Києва. Вказаними довідками посвідчено лише факт їх вимушеного переселення, однак відомості щодо причин такого переселення відсутні.
		При цьому, в розумінні ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Поряд із тим, статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 р. №1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 р. було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». 
		З аналізу даної заяви вбачається, що 20.02.2014 р. були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28.05.1997 р., для блокування українських військових частин.
		Разом з тим, заява Верховної Ради України свідчить, що 27.02.2014 р. збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії «Русское единство» ОСОБА_11 проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, звернувся до Ради Федерацій Російської Федерації, яка своєю постановою від 01.03.2014 р., надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16.03.2014 р. провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 р. «Територіальна цілісність України».
		17.03.2014 р. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18.03.2014 р. представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів».
		21.03.2014 р. владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15.04.2014 р. із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15.09.2015 р. №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20.02.2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 р. другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014 р.) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014 р.).
		Протягом травня 2014 р. самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
		11.05.2014 р. на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся так званий референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Донецької Народної Республіки» та «Луганської Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані міжнародною спільнотою про що свідчать наступні, досліджені в суді докази. Зокрема, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі. Прес-секретар Держдепартаменту США ОСОБА_12 заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність «Донецької народної республіки». Прес-секретар Верховного представника ЄС із закордонних справ Кетрін ОСОБА_13 Косьянчич заявила, що «так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичної легітимністю».
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною - агресором, частини території Донецької і Луганської області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		На підтвердження цього заявниками були наведені наступні докази по справі.
		Так, офіційний сайт Міністерства оборони України містить інформацію про те, що воїни 128-ї механізованої бригади з трупів вбитих російських найманців забрали документи, які засвідчують, що в бою на Дебальцевському плацдармі брали участь громадяни Російської Федерації. Зокрема ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_6, місце реєстрації м. Тюмень. ОСОБА_14 за іншими знайденими в нього документами є бійцем окупаційної адміністрації Російської Федерації на території Донецької області, про що свідчить відповідний військовий квиток. За словами солдата, який знищив цього російського найманця, ОСОБА_14 мав сучасне спеціалізоване обмундирування морської піхоти Збройних сил Російської Федерації та вів себе на полі бою як добре підготовлений воїн. 
		Згідно з даними прес-центру Служби безпеки України від 25.08.2014 року, у Донецькій області українські військові ліквідували групу російських диверсантів, які вторглися на територію України. Затримання російських диверсантів відбулося поблизу населеного пункту Дзеркальний, Амвросіївського району, Донецької області. Серед затриманих десять військовослужбовців 331 полку 98 свірської дивізії Повітрянодесантних військ Збройних сил Російської Федерації.
		Згідно статті «У Дебальцевому і в Донецькому аеропорту затримали десятки російських військових», яку опублікував Інтернет-портал «dt.ua» 18.05.2015 року, головнокомандувач Збройних сил України ОСОБА_15 повідомив, що у ході боїв за Донецький аеропорт та місто Дебальцеве Донецької області були затримані десятки російських військовослужбовців. Він зауважив, що затримані росіяни видавали себе за місцевих жителів Донецької та Луганської областей і членів угруповань окупаційних адміністрацій Російської Федерації на території Луганської та Донецької області.
		З серпня 2014 р. почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 р. № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015 р. зазначено, що з 20.02.2014 р. проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків - терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
		Також Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 р. №129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15.01.2015 р. Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх «співвітчизників, що проживають за кордоном»; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25.06.2015 р. визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території Донецької області України.
		При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Донецької області, Україна є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ст. 82 ЦПК України.
		Крім визнання окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, Україна, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 р.
		Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р.: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р., територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».
		Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.
		З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.
		Здійснення Російською Федерацією ефективного контролю частини території України, а саме частини Донецької і Луганської області, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наступними доказами.
		Інтернет-сайт «Ukr.Media» від 18.05.2016 року опублікував статтю під назвою «Російсько-український кордон перетнула колона автобусів з військовими РФ - ІО». Виходячи з її змісту, військові російської армії прибули в м. Новоазовськ Новоазовського району Донецької області. За даними ІО, в автобусах перебували близько 60 військовослужбовців Збройних Сил Російської Федерації. Також на територію окупованого Донбасу в'їхали дві навантажених армійських вантажівки. Крім того, в Петровському районі Донецька зафіксовано новий мобільний мінометний підрозділ проросійських бойовиків (міномети 2Б9 "Волошка", 6 од.) на автотранспорті.
		У статті «Під Донецьк прибули російські військові» від 20.09.2016 року, яка розміщена на сторінках інтернет-джерела «ВИСОКИЙ ЗАМОК», вказано, що в район міста Донецька прибули ворожі снайпери та російські військові. Основні зусилля противник зосереджував на підтриманні боєготовності військ, посиленні передових підрозділів, поповненні запасів матеріально-технічних засобів, удосконаленні інженерного обладнання позицій на новоайдарському та сіверськодонецькому напрямках: На донецькому напрямку до н.п. Ясинувата Донецької області прибув підрозділ російських снайперів. До міста Новоазовськ Донецької області прибули два вантажні автомобілі та автобус з особовим складом.
		Згідно Указу Глави «ДНР» ОСОБА_20. «Про призначення» від 07.02.2017 року №20, ОСОБА_17 було призначено на посаду виконуючої обов'язки Міністра Інформації «ДНР».
		Із змісту статті «В Донецкой Народной Республике создан Совет адвокатов» яка опублікована в Інтернет-порталі «ДАН» від 20.06.2015 року, вбачається, що 20.06.2015 року створена Рада адвокатів «Донецької Народної Республіки». Головою Ради був призначений адвокат ОСОБА_19.
		25.06.2014 року на блокпосту поблизу Макіївки Донецької області представники окупаційної адміністрації Російської Федерації на території Донецької області силою захопили в полон п'ятьох українських військових, які їхали в автомобілі ВАЗ-2108 та не мали зброї. Серед затриманих двоє офіцерів а також троє рядових, про що повідомив Інтернет-ресурс «kriminal.tv» у статті «В Макеевке террористы взяли в плен пятерых украинских военных» від 25.06.2014 року. 
		Інтернет-джерело «ua.112.ua» від 26.06.2014 року опублікувало статтю під назвою "Бойовики захопили пункт пропуску «Маринівка», - «ДНР». Виходячи з її змісту, підрозділи армії "ДНР" з боями вийшли на державний кордон республіки з Російською Федерацією і взяли під контроль КПП «Маринівка» (Донецька область). 
		Із змісту статті «У "ДНР" медикам заборонили звільнятись з роботи», яка опублікована в Інтернет-порталі «dn.depo.ua» від 15.01.2016 року, керівництво окупаційної адміністрації Російської Федерації на території Донецької області віддало наказ про насильницьке утримання на підконтрольній території медичних працівників.
		Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає вірним твердження заявників, що Російська Федерація здійснює ефективний контроль частини Донецької та Луганської області, Україна, що, в свою чергу, дає підстави вважати частину Донецької та Луганської області окупованою Російською Федерацією.
		Щодо обставин, які зумовили вимушене переселення заявників з частини окупованої Російською Федерацією території Донецької області України, то суд виходить з наступного.
		Відповідно до Женевської конвенції 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10.05.1954 р. в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій.
		У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 р. зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.
		Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 р., супротивник, що зайняв територію, зобов'язаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв'язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження зв'язків між членами розлучених сімей.
		За правилом ст. З IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім'ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Однак всупереч норм вказаної Конвенції, Російська Федерація неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанові Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».
		Зокрема, аналіз інформації, що міститься в Інтернет-виданнях, яку наводять заявники, вказує на наявність конкретних фактів порушення вищезазначених гарантованих прав цивільного населення з боку Російської Федерації.
		07.08.2014 року Інтернет-джерело «tsn.ua» опублікувало статтю «Бойовики обстріляли житлові квартали Донецька: четверо загиблих, 18 поранених», де повідомляється про те, що, в результаті обстрілу житлових кварталів Донецька загинули четверо мирних жителів - один на території першої міської лікарні, один в Кіровському і двоє в Петровському районах міста. Крім того, ще 18 людей отримали поранення різного ступеня тяжкості. 
		Як повідомляє Інтернет-джерело «ukr.lb.ua» у статті «У Донецьку люди масово скуповують харчі» від 08.05.2014 року, у донецьких супермаркетах люди масово скуповують продукти харчування, сірники, гас та інші товари. Зокрема, населення спустошило полиці гіпермаркету "Ашан".
		Згідно до інформації, яка опублікована 21.01.2015 року на офіційному сайті Приморської районної державної адміністрації Запорізької області, обстріл (13.01.14р.) озброєними формуваннями Російської Федерації пасажирського автобусу під м. Волноваха, Донецької області, злочин проти мирного населення. Обстріл пасажирського автобуса вівся з н.п. Докучаєвськ Донецької області, де перебували представники російських ЗМІ. Цей обстріл був провокацією озброєних формувань, з метою спровокувати на дії українських військових, які (за задумом озброєних формувань Російської Федерації) повинні були стріляти у відповідь. 
		За повідомленням Інтернет-джерела «Цензор.Нет» в статті «Донбасс из жертвы сепаратистов превратился в жертву мародеров: Интерес боевиков вызвал даже гей-клуб в Донецке» від 17.06.2014 року, на підконтрольній озброєним формуванням Російської Федерації території відбувається примусова націоналізація майна, належного громадянам. Так, озброєні автоматами бойовики грабують офіси, збирають данину з підприємців, розграбовують цілі заводи.
		Із змісту статті «ООН: сепаратисты на Востоке нарушают права человека» від 09.08.2014 року, яка розміщена на сторінках Інтернет-джерела «bbc.com», вбачається, що моніторингова місія ООН від 09.08.2014 року зафіксувала чисельні факти викрадень і тортур та панування атмосфери тотального страху й терору на окупованій озброєними формуваннями Російської Федерації території Донбасу. За даними місії ООН за час конфлікту бойовики викрали 924 чоловік.
		Також озброєні формування Російської Федерації у підконтрольних районах Донецької області грабують банкомати та відділення банків, що унеможливлює проведення розрахунків та позбавляє людей у придбанні засобів для існування. Про це повідомляє інформаційно-аналітичний центр Ради національної безпеки та оборони України від 06.11.2014 року.
		Як повідомляє Інтернет-джерело «Цензор.Нет» у статті «В Донецке и Макеевке террористы отключили несколько украинских каналов» від 02.06.2014 року, в Макіївці за наказом представників окупаційної адміністрації Російської Федерації на території Донецької області було відключено ряд українських каналів, зокрема, «5 канал», «УТ-1», «Рада», «Донбас». Аналогічна ситуація склалася і в м. Донецьк. 
		Масовість таких порушень призвела до того, що в результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23.01.2015 р., що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб» №2028 від 27.01.2015 р.
		Більше 2 000 000 осіб залишаються в районах, контрольованими проросійськими силами, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14.08.2015 р. 1 438 000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України, згідно з даними Управління верховного комісара ООН з питань біженців.
		Крім цього, відповідно до звіту незалежної неурядової правозахисної організації Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою, з 2014 року в результаті збройного конфлікту, що триває на сході України, загинула 9371 особа. Ще більше осіб отримали шкоду здоров'ю, втратили майно, були незаконно ув'язнені та стали вимушеними переселенцями.
		Щодо порушень прав ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які гарантовані вищезгаданими Конвенціями, то такі порушення підтверджуються поданими зявниками доказами, так і узгоджуються з загальним станом подій, що відбувався на окупованій території Донецької області та свідчать про масовість порушень прав цивільного населення.
		До початку збройної агресії Російської Федерації проти України ОСОБА_3 та ОСОБА_4 займалися підприємницькою діяльністю, мали налагоджений побут, були повноцінними громадянами своєї держави, оскільки зростали, отримували освіту, мали житло та роботу. Проте, з появою російських військовослужбовців на сході України їх життя різко змінилося. Так, з весни 2014 року в місті Донецьку відбувалися масштабні проросійські мітинги, в яких брали участь особи, завезені з території Російської Федерації. З часом, завдяки появі озброєних загонів проросійських найманців, контрольованих спецслужбами Російської Федерації, були захоплені органи державної влади та правоохоронні органи регіону, зокрема Донецька ОДА, відділки міліції та будівля СБУ. Як наслідок, перебування на вулицях міста стало небезпечним для життя. Разом із силовою зміною влади в регіоні в Донецьку активізувалася ідеологічна проросійська діяльність, спрямована на формування у жителів міста негативних поглядів та уявлень про Україну, яка розповсюджувалась через різні медійні ресурси.
		11.05.2014 року представниками збройних формувань РФ був проведений фіктивний референдум про самопроголошення так званої «ДНР», після якого в Донецьку значно збільшилась кількість збройних формувань, підконтрольних Російській Федерації, а Україна фактично втратила контроль над окремими районами Донецької області.
		25.05.2014 року заявники були позбавлені права голосу на позачергових виборах Президента України, оскільки всі виборчі дільниці були заблоковані представниками окупаційної влади.
		З літа 2014 року Донецьк потрапив у зону бойових дій. Під час одного з обстрілів в липні 2014 року був сильно пошкоджений будинок неподалік від їх місця проживання. За спостереженнями заявників, деякі обстріли в бік розташування українських військовослужбовців велись з території міської лікарні. Як наслідок, місцеві мешканці покидали тимчасово непідконтрольні Україні території Донецької області, масово закривалися магазини, банки, вчасно не виплачувалися пенсії. 
		ОСОБА_3 зазначає про погіршення криміногенної ситуації в місті. Зокрема, від проросійських найманців на його адресу лунали погрози розстрілу через зауваження щодо порушення проросійським бойовиком правил дорожнього руху.
		Відтак, з метою уникнення негативних наслідків проживання в тимчасово окупованому місті Донецьку Донецької області та, аби мати елементарну змогу жити не турбуючись про свою безпеку, в липні 2015 року заявники вимушено перемістились до міста Києва, де проживають станом на момент свого звернення до суду. 
		За таких обставин, суд приходить до висновку, що саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації на частині території Донецької області було порушено низку конституційних прав заявників, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.
		Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини. 
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Відповідно до ч. 1 та ч. 2 статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Зі змісту вказаних статей, а також роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
		Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 переселилися з території Донецької області з метою збереження життя, здоров'я, свободи, поваги до честі і гідності, права на особисту недоторканість, права на повагу до приватного і сімейного життя, права на свободу думки і совісті в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявникам необхідно для визначення їх статусу як осіб, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. (жертв - потерпілих від міжнародного збройного конфлікту), суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню. 
		Виходячи з наведеного, керуючись статтею 8 Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, ст. ст. 89, 263, 264, 293, 315-319 ЦПК України, суд - 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Заяву ОСОБА_3, ОСОБА_4, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
		Встановити факт вимушеного переселення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у липні 2015 року з окупованої території Донецької області, Україна внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Встановити факт вимушеного переселення ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, у липні 2015 року з окупованої території Донецької області, Україна внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
		Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Повний текст рішення виготовлено 15.04.201.
		 
		Суддя:                                                                         Ю.С. Мицик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...