Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 758/8487/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надіслано судом: 16.04.2019. Зареєстровано: 17.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 19.04.2019.
Дата набрання законної сили: 20.05.2019
Номер судового провадження: 2/758/3842/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 758/8487/18 
		Категорія 40 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		(ЗАОЧНЕ)
		 
		26 лютого 2019 року                                                                        місто Київ      
		    
		 
		Подільський районний суд міста Києва у складі:
		головуючого - судді Ларіонової Н. М.,
		при секретарі судового засідання Артюшенко К.С.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, -
		В С Т А Н О В И В :
		Позивач, інтереси якого представляє адвокат Дубчак Л.С., звернувся до районного суду з позовом, в якому, просить визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність інформацію, яка була поширена ОСОБА_2 у публікації під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_1», розміщеної на веб-сайті https://pravda.com.ua/ за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2, зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спростувати поширену інформацію, викладену в блозі під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_1», розміщеної на веб-сайті https://pravda.com.ua/ за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 шляхом розміщення на веб-сайті https://pravda.com.ua/ тим самим шрифтом, на тому самому місці, що й інформація, яка спростовується, резолютивної частини рішення, а також тексту під заголовком «Спростування».
		Позов мотивний тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 опубліковано блог під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1». В блозі повідомлено недостовірну інформацію про позивача, а саме: 1.        «… ОСОБА_1 и … украли из банка «Хрещатик» миллиарды гривен перед тем, как его положить. На эти деньги строится UNIT.City и другие проекты». 2.        « … в банке были огромные «дыры», которые проделали там самые крупные акционеры - … и стоящий за ним ОСОБА_1». 3.        «О его подвигах … с доведением до банкротства банка «Хрещатик». На думку позивача, поширена інформація є недостовірною та порушує особисті немайнові права позивача на повагу до його честі та гідності, в зв'язку з чим ця інформація підлягає спростуванню.
		До початку судового засідання представник позивача - адвокат Дубчак Л.С. подала заяву, в якій просила задовольнити 
		Відповідачі, будучи повідомленим про час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку, в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, не подали відзив на позовну заяву, в зв'язку з чим відповідно до вимог ст.ст. 280, 281 ЦПК України розгляд даної справи проведений в заочному порядку.
		Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до таких висновків.
		ІНФОРМАЦІЯ_3 об ІНФОРМАЦІЯ_4 на веб-сайті «Українська правда» в розділі «Блоги» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 було опубліковано блог під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1».
		Даний блог є загальнодоступним для усіх користувачів мережі Інтернет. 
		Веб-сайт «Українська правда» є відкритим для перегляду, а тому викладена ОСОБА_2 інформація була доведена до невизначеного кола осіб. Окрім цього судом встановлено, що блог був прокоментований відвідувачем ОСОБА_6. 
		На підставі наданої позивачем Довідки Центру компетенції Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» власником сайту на якому розміщено блог ОСОБА_8 (pravda.com.ua) є ОСОБА_3.
		Відповідно до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - Постанова Пленуму № 1) під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, переданні по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобі телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Таким чином, суд вважає доведеним розповсюдження відповідачами викладеної у позові інформації щодо позивача.
		Надаючи оцінку достовірності інформації, яка була розповсюджена відповідачами на веб?сайті pravda.com.ua, суд виходить з такого.  
		Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Честь і гідність - важливі духовні нематеріальні блага, втілені у самій особистості громадянина. Вони визначають добре ім'я людини та позитивну репутацію особи. Право на честь та гідність громадянина є конституційним.
		Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34). Статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Відповідно до ст. 28 Конституції кожен має право на повагу до його гідності.
		Разом з тим, відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
		Згідно з ч. 1 ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
		Аналогічні положення містяться й у міжнародних актах з прав людини.
		Зокрема, у ст.12 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканість його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
		Міжнародним пактом про громадянські і політичні права ООН від 16.12.1966 року встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканість його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь та репутацію (п. 1 ст. 17).
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свободи її обміну; об'єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; з законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації. Пунктом 6 ч. 2 ст. 47 цього Закону передбачено, що за поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи, винна особа, яка поширила таку інформацію несе цивільно-правову відповідальність.
		Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму № 1, чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
		Пунктом 15 Постанови Пленуму № 1 встановлено, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені); негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі та ділової репутації.
		Якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
		У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
		Проте, ухвалюючи рішення в справі про захист гідності, честі чи ділової репутації публічної особи, суд також повинен дотримуватись основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості (правовий висновок Верховного Суду України від 29.11.2017с р. у справі № 6-639цс17).
		Згідно ч.1 ст. 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
		Відповідно до ч. 2 ст. 273 ЦК України юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені. Відповідно до ч. 3 ст. 273 ЦК України діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.
		Перевіряючи мотиви позову та зупиняючись на питанні, чи є інформація відносно ОСОБА_1 фактичним твердженням чи оціночним судженням, суд звертає увагу на таке.
		Згідно із ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Відповідно до ст. 277 ЦК предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії»).
		Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
		Так, згідно з ч. 2 ст. 6 Конвенції, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		У ст. 62 Конституції України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
		У частинах 1, 2, 5 ст. 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.
		Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загально правовому і процесуальному значеннях. Як загальна правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об'єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно першою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
		У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (ст.124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності. Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість особи.
		Між тим в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_11 стверджує, що позивач вкрав з банку «Хрещатик» мільярди гривень, що відображено у словах: «ОСОБА_1 и … украли из банка «Хрещатик» миллиарды гривен перед тем, как его положить. На эти деньги строится UNIT.City и другие проекты».
		Проте, позивач стверджує, що він ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності. Обвинувальних вироків, яким його визнано винуватим у вчинені кримінального правопорушення не існує.
		На підтвердження цього, позивачем надано довідку Міністерства внутрішніх справ України серії АА № 0652459, у якій зазначено, що ОСОБА_1 станом на 22.06.2018 р. до кримінальної відповідальності не притягується, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.
		У суду не має підстав ставити під сумнів довідку МВС України серії АА № 0652459 про те, що позивач не притягався до кримінальної відповідальності. 
		Таким чином, судом встановлено, що на дату створення та поширення блогу на веб-сайті https://pravda.com.ua/, позивач до кримінальної відповідальності не притягувався.
		При цьому, із блогу вбачається, що автор зазначає про вчинення позивачем кримінального правопорушення, а саме: викрадення грошей із банку.
		Отже, відповідач фактично звинувачує ОСОБА_1 у вчинені злочину, передбаченого ст. 185 Кримінального кодексу України (крадіжка).
		На думку суду, відсутність обвинувального вироку, яким встановлена винуватість позивача у вчинені злочину, унеможливлює поширення інформації про вчинення ним такого злочину. 
		Подібні твердження грубо порушують дію щодо позивача конституційного принципу презумпції невинуватості.
		Суд дійшов висновку, що інформація «ОСОБА_1 и … украли из банка «Хрещатик» миллиарды гривен перед тем, как его положить» є недостовірною та такою, що принижує честь і гідність позивача, а тому підлягає спростуванню.
		Судом також встановлено, що автор статті стверджує, що ОСОБА_1 побудував інноваційний парк UNIT.City та інші проекти на вкрадені гроші.
		Проте, судом встановлено, що інформація про викрадення грошових коштів є недостовірною, а тому і інформація про будівництво UNIT.City та інших проектів за вкрадені кошти також є недостовірною і підлягає спростуванню.
		При оцінці тверджень відповідача про доведення позивачем банку до банкрутства, суд виходить з такого.
		У блозі на веб-сайті https://pravda.com.ua/ відповідач вказує: «… в банке были огромные «дыры», которые проделали там самые крупные акционеры - … и стоящий за ним ОСОБА_1». «О его подвигах … с доведением до банкротства банка «Хрещатик».
		Позивачем надано до суду докази відповідно до яких вбачається, що ОСОБА_1 не був акціонером банку «Хрещатик», а мав лише опосередковану участь у банку. Відповідні відомості розміщені на офіційній сторінці НБУ.
		Як встановлено ч. 1 ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства або кооперативного банку.
		Згідно із ч. 2 ст. 80 Господарського кодексу України, акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій, крім випадків, визначених законом.
		Відповідно ст. 4 Закону України «Про акціонерні товариства», акціонерами визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства.
		Постановою Правління Національного банку України «Про віднесення ПАТ КБ «Хрещатик» до категорії неплатоспроможних» № 234 05.04.2016 р. банк було визнано неплатоспроможним.
		Як вбачається зі наданих до суду доказів, більше ніж за рік до визнання банку «Хрещатик» неплатоспроможним ОСОБА_1 мав лише опосередковану участь у Банку, яка складала 0,0628 %. 
		Позивач не міг впливати на будь-які рішення або дії банку «Хрещатик», в тому числі і щодо його майна чи грошових коштів до визнання банку неплатоспроможним. 
		Таким чином, з урахуванням положень Закону України «Про акціонерні товариства», суд приходить до висновку, що твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 являється акціонером банку «Хрещатик» є недостовірним та підлягає спростуванню.
		В даному випадку вживання автором статі поняття «акціонер» не є оціночним судженням, оскільки таке поняття чітко встановлено законодавством, а інформація про віднесення будь-якої особи до акціонера банку може бути перевірена, в тому числі на основі джерел Національного банку України. 
		Окрім цього, автор статті використовує у своїх твердженнях по відношенню до позивача поняття «доведення до банкрутства».
		Як встановлено судом, позивач ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності. Обвинувальних вироків, яким його визнано винуватим у вчинені кримінального правопорушення не існує.
		На думку суду, інформація про доведення позивачем банку до банкрутства є недостовірною, оскільки містить вказівку на вчинення позивачем злочину, передбаченого 219 Кримінального кодексу України (Доведення до банкрутства).
		Суд погоджується із думкою позивача, що такі твердження принижують його честь та гідність, оскільки створюють у широкого кола осіб викривлене уявлення про його діяльність, сприймаються як звинувачення останнього у вчиненні злочинів, така поведінка сприймається оточуючими як така, що не відповідає загальноприйнятим уявленням про добро і зло, спричинює негативну суспільну оцінку позивача та викликає сумніви у його доброчесності, що, безперечно, порушує честь, гідність.
		Суд також звертає увагу, що питання законності віднесення банку «Хрещатик» до неплатоспроможних було предметом судового розгляду. 
		Зокрема, Постановою НБУ № 234 від 05.04.2016 р., ПАТ «КБ «Хрещатик» віднесено до категорії неплатоспроможних. Дана Постанова скасована рішеннями судів трьох інстанцій у справі № 826/6665/16.
		Окрім цього, Вищим адміністративним судом України у Постанові від 20.07.2017 р. у справі № 826/6665/16 встановлено, що Національний банк України допустив порушення законодавства при віднесенні банку «Хрещатик» до неплатоспроможних. А б анком та його акціонерами здійснювалися заходи щодо приведення своєї діяльність у відповідність із вимогами законодавства. 
		Виходячи з цього, суд дійшов висновку, що інформація про доведення ОСОБА_1 до банкрутства банку «Хрещатик» не відповідає дійсності, є недостовірною, а тому підлягає спростуванню.
		Суд звертає увагу, що поширена у блозі інформаціє не є оціночними судженнями, а є фактичними твердженнями, які підлягають перевірці. Фактичність тверджень ОСОБА_2, які спростовуються позивачем, підтверджується Висновком семантико-текстуальної експертизи писемного мовлення № 49/18 від 25.06.2018 р. 
		За змістом ст. ст. 94, 277 ЦК України, ч. 4 ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.
		Визначаючи спосіб, у якій підлягає спростуванню вищевказана інформація, суд виходить з такого.
		Згідно з п. 5 постанови Пленуму № 1, відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. При цьому суди повинні враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.
		Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суд повинен брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту відносяться, наприклад, спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь, заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права тощо.
		Пунктами 24 та 25 Постанови Пленуму № 1 роз'яснено, якщо суд ухвалює рішення про право на відповідь або про спростування поширеної недостовірної інформації, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо). При спростуванні відомостей по радіо чи телебаченню суд може вказати органу масової інформації, щоб резолютивна частина судового рішення була зачитана диктором у тій самій передачі або циклі передач і в той самий час - не пізніше місяця з дня набрання судовим рішенням законної сили. Редагування органом масової інформації тексту судового рішення або коментар до нього не допускаються.
		Визначаючи спосіб, якій підлягає спростуванню вищевказана інформація, суд виходить з такого.
		Відповідно до ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.
		Відповідно до ч.ч. 4, 7 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію у такий же спосіб, у який вона була поширена.
		Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму №1, якщо суд ухвалює рішення про право на спростування поширеної недостовірної інформація, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту.
		За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення. У судовому рішенні також має бути зазначено строк, у межах якого відповідь чи спростування повинно бути оприлюднене.
		Виходячи з цього, суд погоджується із доводами позивача, що найбільш ефективним способом захисту порушеного права є визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь і гідність ОСОБА_1, а також зобов'язання відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спростувати поширену інформацію, викладену в Блозі під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_1», розміщеної на веб-сайті https://pravda.com.ua/ за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 шляхом розміщення на веб-сайті https://pravda.com.ua/ тим самим шрифтом, на тому самому місці, що й інформація, яка спростовується, резолютивної частини цього рішення, а також тексту під заголовком «Спростування».
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають, з урахуванням способу захисту, задоволенню, оскільки вимоги позивача є обґрунтованими, заснованими на законі та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.
		Крім того, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України стягненню з відповідачів на користь позивача підлягає сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1 409 грн. 60 коп., тобто по 704 грн. 80 коп. з кожного із відповідачів.
		На підставі викладеного, ст.ст.3, 28, 32, 34, 68 Конституції України, Конвенції про захист прав і основоположних свобод (1950 р.) ст.ст.15-16, 94, 201, 270, 271, 273, 275, 277, 297 ЦК України,ст.ст.1, 5, 30 Закону України «Про інформацію», ст.ст.4, 10, 12, 13, 76-82, 141, 258-259, 263, 264-265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, -
		В И Р І Ш И В :
		         Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації - задовольнити повністю.
		Визнати недостовірною та такою, що принижує честь і гідність ОСОБА_1 інформацію, яка була поширена ОСОБА_2 у публікації під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_1», розміщеної на веб-сайті https://pravda.com.ua/ за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме: 
		- «… в банке были огромные «дыры», которые проделали там самые крупные акционеры - … и стоящий за ним ОСОБА_1».
		- «О его [ОСОБА_1] подвигах … с доведением до банкротства банка «Хрещатик».
		- «… ОСОБА_1 и … украли из банка «Хрещатик» миллиарды гривен перед тем, как его положить. На эти деньги строится UNIT.City и другие проекты».
		Зобов'язати ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2; РНОКПП НОМЕР_2) протягом п'яти днів з дня набрання цим рішення законної сили спростувати поширену інформацію, викладену в блозі під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_1», розміщеної на веб-сайті https://pravda.com.ua/ за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 шляхом розміщення на веб-сайті https://pravda.com.ua/ тим самим шрифтом, на тому самому місці, що й інформація, яка спростовується, резолютивної частини цього рішення, а також тексту під заголовком «Спростування» наступного змісту:
		«Рішенням Подільського районного суду м. Києва визнана недостовірною інформація про ОСОБА_1, яка міститься в Блозі ОСОБА_2 під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_1», а саме:
		- «… в банке были огромные «дыры», которые проделали там самые крупные акционеры - … и стоящий за ним ОСОБА_1».
		- «О его [ОСОБА_1] подвигах … с доведением до банкротства банка «Хрещатик».
		- «… ОСОБА_1 и … украли из банка «Хрещатик» миллиарды гривен перед тем, как его положить. На эти деньги строится UNIT.City и другие проекты».
		Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3; РНОКПП НОМЕР_3) судовий збір у розмірі 704,8 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.). 
		Стягнути з ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2; РНОКПП НОМЕР_2) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3; РНОКПП НОМЕР_3) судовий збір у розмірі 704,8 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.). 
		Заочне рішення може бути переглянуто Подільським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
		       У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
		       Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
		       Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складання рішення.
		       Учасник справи, якому копія рішення суду не була вручена в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії рішення.
		Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.       
		 
		 
		 
		  Суддя          Н. М. Ларіонова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...