Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 705/1257/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 17.04.2019. Зареєстровано: 18.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 19.04.2019.
Дата набрання законної сили: 20.05.2019
Номер судового провадження: 2-о/705/93/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                              Справа №705/1257/19
		                            2-о/705/93/19
		 
		       
		                  
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		17 квітня 2019 року     Уманський міськрайонний суд Черкаської області, в складі:
		головуючої суддіГодік Л.С.
		секретаря судового засіданняШаповал Н.В. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Умань цивільну справу за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах своїх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,  
		В С Т А Н О В И В:
		В провадженні Уманського міськрайонного суду Черкаської області перебуває цивільна справа за заявою ОСОБА_1, ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах своїх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, заінтересована особа: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення.
		Заявники просять встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 у жовтні 2016 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України. Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з малолітніми дітьми ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, у жовтні 2016 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		В обґрунтування своїх вимог заявники зазначили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у шлюбі з 30.08.2002 року. У шлюбі у них народилися діти: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8. Всі вони разом були зареєстровані та проживали в ІНФОРМАЦІЯ_9. У жовтні 2016 року вони разом із своїми малолітніми дітьми були вимушені переселитися із вищевказаного місця постійного проживання на тимчасово окупованій території Луганської області до м. Умань. На даний час проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_10, про що свідчить довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 17.01.2018 року № 100615, від 22.01.2018 року № 100616, від 17.01.2018 року № НОМЕР_1, від 17.01.2018 року № НОМЕР_2 та від 17.01.2018 року № НОМЕР_3.
		Крім того, заявники зазначили, що після російської збройної окупації Луганської області, вони втратили не лише дім, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, можливість планувати своє життя, а й душевний спокій. Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Луганської області було порушено цілу низку його прав і свобод, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод», Протоколом Першим до цієї Конвенції та Протоколом Чотири Конвенції, зокрема, право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.
		В заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, заявники також зазначили, що вони отримали довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, що діє безстроково, проте, дана форма не передбачає внесення відомостей про конкретну причину (підставу), яка змусила залишити або покинути своє місце проживання внутрішньо переміщену особу. Тобто, вказана довідка лише посвідчує факт вимушеного переселення, проте, не містить зазначення причин такого переселення. Крім цього, вказали, що мають на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обовязків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Іншого порядку встановлення факту того, що вимушене переселення з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України, чинним діючим законодавством України не передбачено, а тому, вони вимушені звернутись до суду із вказаною заявою. 
		Ухвалою суду від 01 квітня 2019 року в справі відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами окремого провадження.
		Заявники ОСОБА_1 та ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та інтересах своїх дітей в судове засідання не зявилися, подали суду заяви в яких просили подану ними заяву про встановлення факту, що має юридичне значення задоволити та справу розглядати за їх відсутності. 
		Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомлено, заперечення на заяву не подано.
		Заінтересована особа  представник Російської Федерації (в особі посольства Російської Федерації в Україні), в судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомлено, заперечення на заяву не подано.
		Враховуючи процесуальну позицію заявників, вивчивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності всебічно, повно та обєктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
		Як вбачається з матеріалів справи, заявник ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за адресою: м. Луганськ кв. Ленінського комсомолу, 8 кв. 53, що підтверджується відповідними відомостями, які містяться в паспорті заявника (серія ЕН номер 223501).
		Заявник ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований за адресою: м. Луганськ кв. Ленінського комсомолу, 8 кв. 53, що підтверджується відповідними відомостями, які містяться в паспорті заявника (серія ЕН номер 248090).
		Також встановлено, що сторони мають трьох спільних дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8, що підтверджується даними Свідоцтва про народження (серія І-ЕД №279828 від 04 липня 2013 року); ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, що підтверджується даними Свідоцтва про народження (серія 1-ЕД №144546 від 06 березня 2009 року) та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_7, що підтверджується даними Свідоцтва про народження (серія 1-ЕД № 144582 від 13 березня 2009).
		З даних довідки від 17 січня 2018 року № 100615, вбачається, що ОСОБА_1 прибула, як внутрішньо переміщена особа з місця постійного проживання: кварт. Ленінського комсомолу, 8 кв. 53 місто Луганськ, 91003, Артемівський р-н, на фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_10.
		З даних довідки від 22 січня 2018 року № 100616, вбачається, що ОСОБА_2 прибув, як внутрішньо переміщена особа з місця постійного проживання: кварт. Ленінського комсомолу, 8 кв. 53 місто Луганськ, 91003, Артемівський р-н, на фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_10.
		З даних довідки від 17 січня 2018 року № НОМЕР_1, вбачається, що ОСОБА_3 прибув, як внутрішньо переміщена особа з місця постійного проживання: кварт. Ленінського комсомолу, 8 кв. 53 місто Луганськ, 91003, Артемівський р-н, на фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_10.
		З даних довідки від 17 січня 2018 року № НОМЕР_2, вбачається, що ОСОБА_4 прибула, як внутрішньо переміщена особа з місця постійного проживання: кварт. Ленінського комсомолу, 8 кв. 53 місто Луганськ, 91003, Артемівський р-н, на фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_10.
		З даних довідки від 17 січня 2018 року № НОМЕР_3, вбачається, що ОСОБА_5 прибув, як внутрішньо переміщена особа з місця постійного проживання: кварт. Ленінського комсомолу, 8 кв. 53 місто Луганськ, 91003, Артемівський р-н, на фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_10.
		Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Підставами внутрішнього переміщення осіб на території України, у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		За наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної ОСОБА_6 України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей»запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, її військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 Постанови Верховної ОСОБА_6 України «Про Заяву Верховної ОСОБА_6 України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками незаконних збройних формувань «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015 зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею найманців, під час якої була анексована ОСОБА_7 Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
		Також, ОСОБА_6 асамблея ОСОБА_6 Європи 12 жовтня 2016 року прийняла дві резолюції по Україні, в яких російсько-український конфлікт визначений як «російська агресія» і міститься заклик до РФ вивести свої війська з Донбасу.
		Крім того, резолюцією ОСОБА_8 асамблеї ООН від 19 грудня 2016 року підтримано резолюцію Третього комітету ОСОБА_8 ООН «Ситуація з правами людини в Автономній ОСОБА_7 Крим та місті Севастополь (Україна)» та визнано Російську Федерацію державою окупантом.
		До того ж, 19 грудня 2017 року ОСОБА_8 асамблея ООН схвалила оновлену резолюцію про стан дотримання прав людини в окупованому Росією Криму
		Постановою Верховної ОСОБА_8 України від 27 січня 2015 року №129-VIII затверджено звернення до Організації Обєднаних Націй, Європейського Парламенту, ОСОБА_6 Європи, ОСОБА_6 НАТО, ОСОБА_6 ОБСЕ, ОСОБА_6 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Резолюція ОСОБА_6 Європи від 25 червня 2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.
		Відповідно до абзацу 6 преамбули Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» вказаного Закону, датою початку окупації частини території України є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тобто 20 лютого 2014року.
		Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 1 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав (ч.2 ст. 2 згаданого Закону).
		ОСОБА_9 передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просять встановити заявники.
		Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обовязок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп(справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) вказано, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто, їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		З урахуванням внесених змін до Конституції України Законом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказані Рішення Конституційного Суду України не втратили свого значення у контексті права на доступ до суду.
		Частина четверта статті 10 ЦПК України і стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»покладає на суд обов'язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною ОСОБА_6 України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобовязання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобовязання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобовязання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішення ECHR у справі «Sargasyanv.Azerbaijan», § 129).
		Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ECHR у справі «Catanта інші проти Молдови та Росії», § 109; рішення ECHR у справі «Sargasyanv.Azerbaijan», § 130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобовязань. Такі зобовязання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», § 131).
		Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч.1 ст. 293 ЦПК України). У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 315 ЦПК України).
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто, від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян. Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію, як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		Встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявників та їх малолітніх дітей з окупованої території Луганської області, повязане з збройною агресією Російської Федерації та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області, а тому заява ОСОБА_1, ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах своїх дітей може бути вирішена у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового звязку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації.
		Таким чином, відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі, частині Донецької області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», частиною четвертою статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт того, що вимушене переселення у жовтні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах своїх дітей з окупованої території Луганської області відбулось у наслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області.
		Заявники ОСОБА_1, ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах своїх дітей, довели, що від встановлення юридично значимого для них та їхніх малолітніх дітей факту вимушене переселення з окупованої території Луганської області України, - залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких вони та їхні малолітні діти, через дії Російської Федерації, вимушено беруть участь.
		Враховуючи викладене, а також те, що заявники ОСОБА_1, ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах своїх дітей вимушено переселилися у жовтні 2016 року з території Луганської області до міста Умань Черкаської області з метою збереження життя, здоровя, свободи, поваги до честі і гідності, права на особисту недоторканість, права на повагу до приватного і сімейного життя, права на свободу думки, совісті і релігії внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупацією Російською Федерацією частини Луганської області України, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		При вирішенні даної цивільної справи, судом враховані висновки Верховного Суду у постановах від 07 березня 2018 року по справі № 759/759/17, від 14 березня 2018 року по справі № 363/2981/16-ц, від 06 червня 2018 року по справі № 428/13977/16-ц, які є обовязковими для судів першої інстанції.
		На підставі викладеного та, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 223, 247, 258-259, 263-264, 265, 268, 293, 315, 319, 354 ЦПК України, суд, -
		 
		                     В И Р І Ш И В:
		Заяву задоволити.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 у жовтні 2016 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України. 
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з малолітніми дітьми ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, у жовтні 2016 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		   Суддя Леся Сергіївна Годік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...