Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 916/675/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; оренди.
Надіслано для оприлюднення: 19.04.2019. Зареєстровано: 19.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 23.04.2019.
Дата набрання законної сили: 17.04.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 квітня 2019 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  916/675/15 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
		за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
		 
		учасники справи:
		позивач  - Обслуговуючий кооператив "Гаражний кооператив "Глушко 11-Е"
		представник позивача  - Новицька О.В., Коломійцев А.Б.
		відповідач-1 -  Одеська міська рада
		представник відповідача -1 - не з'явився 
		відповідач-2 -  Фізична особа-підприємець Кіктенко Олег Михайлович, особисто
		представник відповідача-2 - Чумаченко Д.О.
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус Одеського нотаріального округу Калганова Марія Володимирівна
		представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - не з'явився 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив "Глушко 11Е"
		 
		на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду у складі Савицького Я.Ф. - головуючого, Колоколова С.І., Принцевської Н.М. від 23 січня 2019 року
		ІСТОРІЯ СПРАВИ 
		1. СУТЬ СПОРУ 
		1.1. На підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 30.09.1999 № 707 ПП ОСОБА_1  надано у тимчасове довгострокове користування земельні ділянки, зокрема, земельну ділянку площею 0,2237 га, за адресою: просп. Ак.Глушко, 11-Є на умовах оренди терміном до 5 років, для будівництва, експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць.
		1.2. 03.12.1999 між Одеською міською радою та ПП ОСОБА_1 укладено договір на право тимчасового користування землею на умовах оренди. 
		1.3. В подальшому, 07.10.1999 розпорядженням Київська районна адміністрація Виконавчого комітету Одеської міської ради затвердила ОСОБА_1 ескізний проект устрою відкритої автостоянки за адресою: проспект Ак.Глушко, 11-Є.
		1.4. У вказаному розпорядженні зазначено, що робочим проектом автостоянки по просп. Ак. Глушко, 11-Е передбачається, зокрема, будівництво тимчасової відкритої автостоянки та запроектований павільйон охорони.
		1.5. 14.01.2000 ОСОБА_1 отримала дозвіл №1 Інспекції ДАБК м. Одеси на виконання будівельних робіт по тимчасовій відкритій автостоянці розташованій, зокрема, за адресою м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 11-Е.
		1.6. 23.11.2000 складено Акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації, а саме автостоянки по проспекту Ак. Глушка, 11-Е на 50 машино-місць, побудованого відповідно до дозволу Інспекції ДАБК м. Одеси № 1.
		1.7. 25.11.2000 розпорядженням Київської районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради № 1940 вищезазначений об'єкт прийнято в експлуатацію.
		1.8. Із посиланням на вказане розпорядженням Київської районної адміністрації ПП  ОСОБА_1 у 2000 та 2004 роках були оформлені свідоцтва на право власності на навіси, що розташовані на спірній земельній ділянці, на ім'я фізичних осіб із застереженням, що вказані свідоцтва не розповсюджуються на землю.   
		1.9. 29.12.2004 між Одеською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_1 за актом приймання - передачі передано в оренду земельну ділянку, що знаходиться у місті Одеса, Київському районі, проспект Академіка Глушка 11-Є площею 721 кв.м. для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць. 
		1.10. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 померла, що підтверджується Свідоцтвом про смерть, виданим Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси 12.05.2008 серія НОМЕР_2. 
		1.11. 14.09.2012 було проведено державну реєстрацію Гаражного кооперативу "Глушко 11 Е", метою створення якого є обслуговування його членів та забезпечення захисту їх прав.
		1.12. Як випливає з Додатку № 1 до Протоколу засідання Загальних зборів ОК «ГК «ГЛУШКО 11 Е» від 13.10.2012 № 2, у члени кооперативу були прийняті фізичні особи, які, зокрема, отримали у 2000, 2004 роках від ПП ОСОБА_1 документи в підтвердження  права власності на навіси на автостоянці «Дюк», розташованій за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушко, 11-Е.
		1.13. Листом від 08.11.2012 Гаражний кооператив "Глушко 11-Е" звернувся до начальника Одеського міського управління земельних ресурсів з проханням надати в дострокову оренду спірну земельну ділянку з розрахунку 54 машино-місця з оформленням всіх необхідних документів. Вказане звернення позивача Одеським міським управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради по суті порушеного питання не було розглянуто.
		1.14. В свою чергу, 19.02.2013 Одеською міською радою було прийнято рішення №2875-IV "Про надання дозволу ФОП Кіктенко О.М. на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та її подальшої передачі в оренду орієнтовною площею 0,0721 га, за адресою м.Одеса, просп. Ак.Глушка, 11-Е для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць.
		1.15. 20.03.2013 складено акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яким передано в оренду ФОП Кіктенко О.М площею 0,0721 га.
		1.16. Рішенням Одеської міської ради від 16.04.2013 за №3368-VІ  вирішено передати останню ФОП Кіктенко О.М. у довгострокову оренду терміном на 25 років для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць.
		1.17. На виконання зазначеного рішення, 12.06.2013 між Одеською міською радою, як орендодавцем, та ФОП Кіктенком О.М., як орендарем,  укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове, платне володіння та користування земельну ділянку площею 721 кв.м., у тому числі під тимчасовою забудовою 549 кв.м., під проїздами, проходами та площадками 172 кв.м. за адресою .Одеса, просп. Ак.Глушка, 11-Е строком на 25 років, до початку реалізації планувальних рішень району для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць. 
		1.18. Пунктом 2.2. договору зазначено, що автостоянка на 50 машино-місць  належить ФОП Кіктенко О.М. на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси 24.11.2008 по справі №2-5896/08, ухвали апеляційного суду Одеської області від 27.02.2009, зареєстрованих 05.01.2011 КП „ОМБТІ та РОН", номер запису № 2581 в книзі 103неж-6, реєстраційний номер 32558715, згідно витягу про державну реєстрацію прав №28588487, виданого 05.01.2011р. КП „ОМБТІ та РОН".
		1.19. На момент прийняття рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 № 3368-VI і укладання договору оренди земельної ділянки від 12.06.2013, ухвалою Верховного Суду України від 02.02.2011 у справі за № 6-121св09, були скасовані вищезазначені правовстановлюючі акти, а саме ухвала Апеляційного суду Одеської області від 27.02.2009 та рішення Київського районного суду міста Одеси від 24.11.2008 у справі № 2-5896/08, якими було визнано за Кіктенко О.М. право власності зокрема на автостоянку на 50 машино-місць, що розташована у м.Одеса, просп. Ак.Глушка, 11-Е, як на спадщину за законом після смерті матері Кіктенка О.М.  
		1.20. Крім того, судами встановлено обставини стихійного гідрометереологічного явища, яке мало місце з 31 травня на 1 червня 2013 року, що підтверджується   довідкою Гідрометереологічного центру Чорного та Азовського морів від 01.08.2013 р. № 54704/230.
		1.21. У зв'язку вищезазначеним гідрометереологічним явищем, 03.06.2013 комісією у складі начальника дільниці № 5, майстра дільниці та громадського працівника було складено Акт обстеження автостоянки, відповідно до якого комісією було встановлено непридатність 100% існуючих навісів для 50 машиномісць з підстав їх нормального зносу та суттєвими пошкодженнями внаслідок стихійних гідрометереологічних явищ, що призвело до їх невідповідності будівельним нормам та правилам, та як наслідок створення ними загрози майну власників автомобілів, комісією було рекомендовано демонтувати існуючи навіси на 50 машиномісць.
		1.22. 03.07.2013 ФОП Кіктенко О.М. отримав від Інспекції ДАБК в Одеській області Декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції автостоянки на 50 машино-місць та пункту охорони в існуючих габаритах, без зміни цільового призначення.
		1.23. 14.08.2013 Інспекцією ДАБК в Одеській області було зареєстровано Декларацію №ОД 141132260868 про готовність об'єкта до експлуатації, а саме автостоянки на 50 машино-місць за адресою  м.Одеса, просп. Ак.Глушка, 11-Е. 
		1.24. Відповідно до Декларації про готовність об'єкту до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією ДАБК в Одеській області від 14.03.2013 № ОД 141132260868, проведено реконструкцію автостоянки на 50 машино місць та пункту охорони, в існуючих габаритах, без зміни цільового призначення.
		1.25. 17.09.2013 Кіктенко О.М. отримав Свідоцтво про право власності на вже реконструйоване нерухоме майно, а саме: на автостоянку на 50 машиномісць. 
		1.26. Відповідно до п.12 Техніко-економічних показників об'єкту Декларації про готовність об'єкту до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією ДАБК в Одеській області від 14.03.2013 та змісту Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, нерухомим майном на зазначеній автостоянці є пункт охорони, площею 5,7 кв.м., також на автостоянці в наявності металеві навіси у кількості 50 штук, загальною площею 687,8 кв.м.
		1.27. Обслуговуючий кооператив "Гаражний кооператив "Глушко 11-Е" звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 №3368-VI про передачу ФОП Кіктенку О.М. в оренду спірної земельної ділянки та визнання недійсним договору оренди вказаної земельної ділянки від 12.06.2013. Позивач обґрунтовує свої доводи тим, що представники кооперативу звернулись до управління земельних ресурсів Одеської міської ради за наданням згоди на розробку проекту відводу земельної ділянки за вказаною адресою, орієнтовною площею 0,0721 га для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машиномісць, для подальшого оформлення її у тимчасове довгострокове користування, на що отримали відмову Одеської міської ради. В свою чергу, у позивача наявний свій охоронюваний законом інтерес в отриманні земельної ділянки в оренду на конкурентних засадах за результатами проведення земельних торгів, як це передбачено частинами 1, 2 статті 124, частиною 1 статті 134 Земельного кодексу України. Проте, внаслідок дій відповідачів він був позбавлений можливості на задоволення свого законного інтересу. 
		2. РОЗГЛЯД СПОРУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 
		2.1. Розгляд справи здійснювався неодноразово. 
		2.2. Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.10.2018 позов Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив "Глушко 11Е" до Одеської міської ради та Фізичної особи - підприємця Кіктенка Олега Михайловича задоволено повністю: 
		- визнано незаконним і скасовано рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 року за №3368-VI «Про передачу ФОП Кіктенку О.М. в оренду земельної ділянки площею 0,0721 га за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 11-Е, для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машино-місць»; 
		- визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 12.06.2013 року, площею 721 кв.м, що знаходиться у м. Одесі , проспект Академіка Глушка, 11-Е, укладений між Одеською міською радою і Фізичною особою - підприємцем Кіктенко О.М.
		2.3. Рішення місцевого суду про задоволення позову мотивовано тим, що на момент прийняття оспорюваного рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 № 3368-VI та укладання спірного договору оренди земельної ділянки від 12.06.2013, були відсутні підстави, встановлені частиною 2 статті   124, частиною 2 статті   134 Земельного кодексу України для передачі земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів, зокрема, розташування на ній об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності відповідача   ФОП Кіктенка О.М.
		2.4. При цьому, суд першої інстанції з посиланням на наявні у справі докази встановив, що  станом на момент прийняття рішень Одеської міської ради від 19.02.2013 № 2875-VI та від 16.04.2013 № 3368-VI, а також укладення договору оренди землі від 12.06.2013, на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, просп. Ак. Глушка, 11-Е, не знаходились об'єкти нерухомого майна, що належали б на праві приватної власності ФОП Кіктенко О.М., зокрема, й пункт охорони площею 5,7 кв.м.
		2.5. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, вказав, що (1) відповідач-2 належним чином не оформив право на оренду земельної ділянки після смерті своєї матері. Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 29.12.2004, укладеного між Одеською міською радою і матір'ю відповідача-2, договір укладено на 5 років, тобто він діяв до 29.12.2009. Мати відповідача-2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, після її смерті він не зробив жодної дії, направленої на перехід права оренди до нього як до спадкоємця у межах строку дії договору, а саме до 29.12.2009; (2) Одеською міською радою не приймалося на пленарному засіданні рішення щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 29.12.2004, і не укладалась з відповідачем-2 як спадкоємцем, додаткова угода до вказаного договору, у зв'язку із зміною орендаря; (3) право оренди на підставі договору оренди земельної ділянки від 29.12.2004 відповідно до статті 125 Земельного кодексу України в установленому порядку за  ФОП Кіктенко О.М. не зареєстровано; (4)  відповідачем-2 не було вчинено жодних юридично значимих дій щодо оформлення своїх прав на оренду землі, як спадкоємця орендаря за договором оренди земельної ділянки від 29.12.2004.
		2.6. Також, доводи відповідача-2 про наявність у нього права на укладання спірного договору оренди землі, відповідно до частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV - відхилені судом першої інстанції з огляду на те, що у спірних правовідносинах жодна з передумов, передбачених наведеною нормою - не дотримана. 
		2.7. Суд першої інстанції врахував також те, що оскільки деякі з осіб, які мають Свідоцтво на навіс видане ФОП  Кіктенко О.М. та в подальшому стали членами кооперативу при його створені у 2012 році, то відповідно кооператив має певні майнові права на зазначену автостоянку, які підлягають захисту в судовому порядку. 
		3. РОЗГЛЯД СПОРУ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
		3.1. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2019 рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2018 скасовано та відмовлено у задоволенні позову повністю.  
		3.2. Апеляційний суд  дійшов висновку, що (1) запис про державну реєстрацію за Кіктенком О.М. права власності на об'єкт нерухомості, розташований на земельній ділянці за адресою: м.Одеса, проспект Академіка Глушка, 11-Е, скасовано не було; (2) запис про державну реєстрацію права власності на автостоянку за Кіктенко О.М. - запис 581 в книзі: 103 неж-6 від 05.01.2011 рік, станом на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції - не скасовано, а отже останній є чинним, та був чинним на момент укладення спірного договору оренди землі та винесення спірного рішення; (3) законодавством закріплено, що скасування запису про реєстрацію права власності можливе лише у випадку скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності і в даному випадку не може бути спростовано в рамках данного провадження (з наявним предметом позову) шляхом доказування; (4) для того, щоб припинити право власності Кіктенко О.М. необхідно вчинити ряд юридично значимих дій, передбачених законодавством; (5) скасування рішення суду, як підстави набуття права власності не тягне за собою автоматичного скасування права власності та не позбавляє особи права власності, особа вважається власником до моменту державної реєстрації припинення такого права.
		3.3. Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що на момент вчинення оспорюваного правочину на автостоянці було наявне нерухоме майно, а саме пункт охорони, який є нерухомим майном, а наявність декларацій про початок реконструкції та готовність об'єкту до експлуатації після проведеної реконструкції додатково доводить той факт, що пункт охорони був об'єктом саме реконструкції, а не новобудови, що в сукупності з наявною державною реєстрацію права власності за Кіктенком О.М. підтверджує факт наявності об'єкту нерухомості (пункту охорони) на момент звернення ФОП Кіктенко О.М. з заявою про отримання земельної ділянки в оренду та на момент підписання оспорюваного правочину.
		3.4. Судом апеляційної інстанції враховано, що наявність всіх дозвільних документів, оформлених на матір відповідача-2, навпаки, свідчить про те, що будівництво автостоянки власними силами та за власні кошти було здійснено саме ФОП ОСОБА_1, у іншому випадку, органи державної влади та місцевого самоврядування не надали б жодного дозвільного документа на будівництво та на ведення в експлуатацію зазначеної автостоянки.
		3.5. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що в матеріалах справи містяться належним чином засвідчені копії декларацій за сплату Кіктенком О.М. податку на землю за 2010,2011,2012,2013 роки, та квитанція про сплату орендної плати, які засвідчують факт продовження користування земельною ділянкою, саме відповідачем-2; 
		3.6. Суд апеляційної інстанції з посиланням на приписи пункту 7 частини 1 статті  31, статті 33 Закону України «Про оренду землі» зазначив, що відсутні докази відмови Кіктенка О.М. від спадкування права на оренду земельної ділянки, також відсутні заперечення Одеської міської ради щодо користування зазначеною ділянкою Кіктенком О.М., а отже договір оренди земельної ділянки, укладений між матір'ю відповідача-2 та Одеською міською радою не було припинено, а враховуючи факт утримання зазначеної ділянки саме Кіктенком О.М., договір продовжував свою дію. 
		3.7. Також, суд апеляційної інстанції наголосив, що суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про порушення законного інтересу кооперативу, оскільки останній в жодному випадку не мав законного права на отримання зазначеної земельної ділянки у користування з огляду на наявність права Кіктенка О.М. на отримання права оренди в порядку спадкування та з огляду на наявність права власності на нерухоме майно, яке також виключає проведення конкурсу. 
		3.8. Жодних підтверджень внесення паїв фізичними особами - членами до пайового фонду у вигляді автостоянки та/або у вигляді машино-місць та/або майнових прав на дані об'єкти не міститься. Наявні в матеріалах справи Протоколи загальних зборів, не містять інформації та рішень щодо передачі-прийняття майна (майнових прав, тощо), а містять лише інформацію щодо прийняття фізичних осіб у члени кооперативу.
		3.9. Внаслідок прийняття оскаржуваного рішення та укладення оспорюваного договору між відповідачами, порушення законного інтересу кооперативу  - не відбулось, оскільки останній в жодному випадку не мав законного права на отримання зазначеної земельної ділянки у користування з огляду на наявність права Кіктенка О.М. на отримання права оренди в порядку спадкування та з огляду на наявність права власності на нерухоме майно, яке також виключає проведення конкурсу згідно з частиною 2 статті   124, частиною 2 статті   134 Земельного кодексу України .
		4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 
		4.1. Не погоджуючись з  судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Обслуговуючий  кооператив "Гаражний кооператив "Глушко 11-Е"  подав касаційну скаргу, в якій просив постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2019  скасувати, а рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2018 залишити в силі. 
		5.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)
		5.1.   Судом апеляційної інстанції в обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог безпідставно застосовано норми частини 1 та частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі», а також безпідставно враховано обставини користування відповідачем-2, як спадкоємцем, земельною ділянкою, після смерті матері відповідача-2 та не враховано факти щодо належної сплати орендної плати. 
		5.2. Скаржник зазначає. що судом апеляційної інстанції (1) не враховано, що відповідачем-2 не було вчинено жодних юридично значимих дій щодо оформлення своїх прав на оренду землі, як спадкоємця орендаря за договором оренди земельної ділянки від 29.12.2004, що також свідчить про неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі»; (2) не застосовано висновки, які містяться у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 (справа про «охоронюваний законом інтерес») та не враховано наявності у позивача охоронюваного законом інтересу у даному спорі. 
		5.3. Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку про наявність у відповідача-2 права власності на нерухоме майно на земельній ділянці, що виключає проведення аукціону при передачі земельної ділянки в оренду, оскільки згідно відомостей, які зазначені у Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією ДАБК в Одеській області від 14.03.2013 № ОД 141132260868 та Декларації про початок виконання будівельних робіт з реконструкції автостоянки на 50 машино-місць та пункту охорони в існуючих габаритах, без зміни цільового призначення, відбулось саме будівництво пункту охорони, площею 5,7 кв.м., на яке відповідач-2 отримав свідоцтво про право власності після прийняття оскаржуваного рішення та укладення оспорюваного договору.
		5.4. Судом апеляційної інстанції безпідставно не взято до уваги відомості, зазначені у висновку експерта № 17-1228 Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства Юстиції України від 22.01.2018 року Рапач К.В., зокрема, щодо складових автостоянки та відсутності у складі будок охорони, як і не враховано і докази, які наявні в матеріалах справи, про тимчасовий характер споруд, розміщених на земельній ділянці, зокрема, розпорядження Київської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради від 07.10.1999 № 1611, дозвіл на виконання будівельних робіт по тимчасовій відкритій автостоянці № 1 від 14.01.2000, виданий ФОП Кіктенко Є. П
		5.5. Також, скаржник наголошував на тому, що невнесення до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав не позбавляє заінтересовану особу спростувати відомості, надані в установленому порядку з Державного реєстру прав шляхом надання належних та допустимих доказів в підтвердження інших фактів. При цьому, оскільки рішення судів, якими за відповідачем-2 визнано право власності в порядку спадкування, - скасовані судом касаційної інстанції, а отже, оформлені на їх підставі свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17.09.2013 та витяги Державного реєстру прав, не можуть підтверджувати наявність у відповідача-2 права власності на певні об'єкти. 
		5.6. Також, судом апеляційної інстанції, на переконання скаржника, зроблено помилковий висновок стосовно підтвердження відповідачем-2 факту знищення майна автостоянки внаслідок стихійних погодних явищ, а також помилково не застосовано приписи пункту 3.1 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127 (у відповідній редакції) та не застосовано статтю 349 Цивільного кодексу України
		6. Позиція Фізичної особи підприємця Кіктенка Олега Михайловича , викладена у відзиві на касаційну скаргу. 
		6.1. Відповідач-2 вважає доводи касаційної скарги Обслуговуючого  кооперативу "Гаражний кооператив "Глушко 11Е"  - безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції  законним і обґрунтованими, а тому просить касаційну скаргу скаржника залишити без задоволення, а оскаржувану постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2019 - залишити без змін. 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		7.1. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ І ВИСНОВКІВ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 
		7.1. Предметом позову у даній справі є вимоги Обслуговуючого  кооперативу "Гаражний кооператив "Глушко 11Е"  про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 року за № 3368-VI «Про передачу фізичній особі-підприємцю Кіктенку О.М. в оренду земельної ділянки площею 0,0721 га, за адресою: м. Одеса, проспект Академіка Глушка, 11-Е, для експлуатації та обслуговування відкритої автостоянки на 50 машиномісць» та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 12.06.2013 щодо передачі в оренду земельної ділянки площею 721 кв.м., що знаходиться у місті Одесі, проспект Академіка Глушка, 11-Е, укладений між Одеською міською радою та ФОП Кіктенко О.М. 
		7.2. Позовні вимоги обґрунтовані  порушенням охоронюваних законом інтересів позивача. Крім того, з посиланням на  статтю 19 Конституції України, статтю 181, частину 1 статті 203, частину 1 статті 215 Цивільного кодексу України, частину 1 статті 116, статті 123, 124 Земельного кодексу України, статтю 6 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, позивач зазначав про недотримання встановленого законом порядку надання земельної ділянки в оренду із земель комунальної власності, а саме - без проведення земельних торгів. 
		7.3. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		7.4. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (аналогічна норма права закріплена статтею 20 Господарського кодексу України).
		7.5. За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
		7.6. Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
		7.7. Згідно із частинами 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. 
		7.8. Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі   "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ"   (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE, Заява    28924/04) констатував: « 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (рішення від 21.02.1975 у справі   "Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).
		7.9. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		7.10. Верховний Суд наголошує, що судовому захисту підлягає лише законний інтерес, тобто легітимне прагнення особи до того, що не заборонено законом, враховуючи в сукупності як юридичну, так і фактичну (соціальну) можливість в межах сфери правового регулювання отримати у користування конкретне матеріальне або нематеріальне благо. 
		7.11. Так, позивач обґрунтовував своє звернення до суду посиланням на приписи Закону України "Про оренду землі",  приписи Статуту ОК «ГК «ГЛУШКО 11 Е» та  оформлений ним Протокол засідання Загальних зборів ОК «ГК «ГЛУШКО 11 Е» від 13.10.2012 № 2, а також порушенням його охоронюваного законом інтересу з набуття у користування земельної ділянки на умовах конкурсу, оскільки він був зацікавлений у отриманні земельної ділянки, що є предметом оскаржуваного рішення та оспорюваного правочину, про що подавав у орган місцевого самоврядування відповідну заяву. Інтерес позивача в контексті спірних правовідносин сторін  стосовно набуття в оренду земельної ділянки - є законним, не суперечить Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідає критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вищенаведеного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004. 
		7.12. Частиною першою статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
		7.13. Відповідно до частин першої, другої статті 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
		7.14. Згідно із частиною першою статті 134 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)  земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		7.15. Частиною другою статті 134 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
		7.16. Відповідно до пункту 2.7 Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.04.2009 № 660/5, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, машиномісце, право на яке підлягає державній реєстрації, повинно знаходитися в будівлі або в іншій капітальній споруді, тобто в споруді, яка має основні конструктивні елементи (зокрема, фундамент, стіни, покрівлю тощо). 
		7.17. Верховний Суд зазначає, що  Цивільний кодекс України, Закони України "Про планування і забудову територій", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", "Про виконавче провадження", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про правові засади цивільного захисту", "Про недержавне пенсійне забезпечення" використовують термін "об'єкт нерухомості",  що означає "нерухоме майно", "нерухома  річ".
		7.18. За визначенням частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
		7.19. Слід констатувати, що вказане визначення нерухомої речі за Цивільним кодексом України є універсальним, оскільки воно містить ознаки нерухомого майна, які повинні бути притаманні тому чи іншому об'єкту при визначенні його належності до нерухомого майна.
		7.20. Закон України    «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під нерухомим майном розуміє    земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення. 
		7.21. Виходячи з системного аналізу вищенаведеного, ознакою нерухомого майна у фізичному сенсі  є складність його переміщення, що є неможливим без його знецінення або зміни призначення, зокрема і внаслідок руйнування та неможливості відновлення.  
		7.22. Обов'язковою умовою виникнення прав на нерухоме майно є їх державна реєстрація. Саме з державною реєстрацією закон пов'язує момент виникнення речових прав на нерухомість.
		7.23. Відповідно до частини першої статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		7.24. Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		7.25. Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		7.26. Отже, сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою без наявності чинного правовстановлюючого документа на підтвердження такого права не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності.
		7.27. Місцевий суд встановив, що на момент прийняття рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 № 3368-VI і укладання договору оренди земельної ділянки від 12.06.2013, ухвалою Верховного Суду України від 02.02.2011 у справі за № 6-121св09 були скасовані ухвала Апеляційного суду Одеської області від 27.02.2009 та рішення Київського районного суду міста Одеси від 24.11.2008 у справі № 2-5896/08, якими було визнано за Кіктенко О.М. право власності, зокрема, на автостоянку на 50 машино-місць, що розташована у м.Одеса, просп. Ак.Глушка, 11-Е, як на спадщину за законом після смерті матері відповідача-2.  
		7.28. Таким чином, скасовані ухвала Апеляційного суду Одеської області від 27.02.2009 та рішення Київського районного суду міста Одеси від 24.11.2008 у справі № 2-5896/08 не породжували жодних правових наслідків з моменту їх ухвалення. 
		7.29. Вказана правова позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 903/295/17, від 16.05.2018  у справі № Б-24/51-09, від 18.04.2018 у справі № 904/7872/16, від 28.02..2018  у справі № 914/1161/17. 
		7.30. Відповідно до частин першої, другої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.
		7.31. Пунктом 5 Розділ V «Прикінцеві положення» Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 № 1952-IV встановлено, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.
		7.32. За змістом статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції Закону України від 11.02.2010 № 1878-VI, яка діяла на момент прийняття оспорюваний рішення та укладання договору оренди землі, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав; нерухоме майно - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення; обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.
		7.33. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно містить розділи, відкриті на кожний об'єкт, що складаються з чотирьох частин, які містять відомості: про нерухоме майно; право власності та суб'єкта (суб'єктів цього права); інші речові права та суб'єкта (суб'єктів цих прав); обтяження прав на нерухоме майно та суб'єкта (суб'єктів цих прав). 
		7.34. Відповідно до статті 8 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції Закону України від 11.02.2010 № 1878-VI, яка діяла на момент прийняття оспорюваний рішення та укладання договору оренди землі, до повноважень органу державної реєстрації прав належить: проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень чи відмова у їх реєстрації; забезпечення ведення Державного реєстру прав; надання інформації про зареєстровані права та їх обтяження у порядку, встановленому цим Законом; забезпечення обліку безхазяйного нерухомого майна, здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Статтею 9 Закону визначено також повноваження Державного реєстратора.
		7.35. Здійснення державної реєстрації прав (їх обтяжень) на нерухоме майно за загальним правилом означає підтвердження державою фактів набуття, припинення чи переходу відповідних речових прав, що надає право управненій особі посилатися на відомості з Державного реєстру прав у спорах з третіми особами для підтвердження відповідних фактів у встановленому порядку.
		7.36. Натомість саме набуття, припинення, перехід речових прав на нерухоме майно відбувається на підставах, визначених законодавством (статті 11 та 328 Цивільного кодексу України), в тому числі, на підставі вчинених правочинів, актів цивільного законодавства, актів органів державної влади та місцевого самоврядування; при цьому пов'язаність з державною реєстрацією моменту виникнення права власності чи іншого речового права не виключає первинності існування підстав, на яких набувається відповідне речове право.
		7.37. Частинами першою, другою статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції Закону України від 11.02.2010 № 1878-VI, яка діяла на момент прийняття оспорюваний рішення та укладання договору оренди землі, передбачено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. 
		7.38. Проте невнесення до Державного реєстру прав запису про скасування державної реєстрації прав, тобто незабезпечення відповідності відомостей реєстру існуючим фактам, не позбавляє заінтересовану особу спростовувати відомості, надані в установленому порядку з Державного реєстру прав, шляхом надання належних та допустимих доказів у підтвердження інших фактів. При цьому, суд не приймає довід Відповідача-2 про те, що право на таке спростування позивач може використати лише в адміністративному судочинстві, адже йдеться не про спір із суб'єктом владних повноважень щодо внесення до реєстру запису про скасування державної реєстрації прав, а про захист законного інтересу позивача в отриманні земельної ділянки в оренду на конкурентних засадах за результатами проведення земельних торгів, тобто у відносинах, що регулюються приватним правом. І такий захист можливий шляхом звернення до суду та доведення у господарському судочинстві відсутності певних первинних правових підстав у відповідачів, нібито наявність яких стала причиною порушення його інтересу.
		7.39. Відповідно до пункту 3.11 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.07.2010 № 1692/5), яке було чинним на момент формування Витягу про державну реєстрацію прав від 05.01.2011 № 28588487, після внесення запису до відповідного розділу Реєстру прав реєстратор БТІ видає витяг про державну реєстрацію прав, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа, а у разі проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно на правовстановлювальному документі також робить відмітку (штамп) про державну реєстрацію прав. При цьому, такий витяг не є правовстановлюючим документом, оскільки згідно із Додатком № 2 до вказаного Тимчасового положення, таким документом є, зокрема, рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності. Отже, існування витягу про державну реєстрацію прав без правовстановлюючого документу є неможливим та таким, що не відповідає законодавству. 
		7.40.  Отже, оскільки станом на момент прийняття рішень Одеської міської ради від 19.02.2013 № 2875-VI та від 16.04.2013 № 3368-VI, а також укладення договору оренди землі від 12.06.2013, рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.11.2008 у справі № 2-5896/08р. та ухвала апеляційного суду Одеської області від 27.02.2009 у справі № 22ц-730-2009 були скасовані ухвалою Верховного суду України від 02.02.2011, у зв'язку з чим витяг про державну реєстрацію прав від 05.01.2011 № 28588487, за відсутності правовстановлюючих документів, не міг підтверджувати наявність  у відповідача-2 будь-якого майнового права в силу положень пункту 3.11 та Додатку № 2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
		7.41. Верховний Суд зазначає, що станом на момент прийняття рішень Одеської міської ради від 19.02.2013 № 2875-VI та від 16.04.2013 № 3368-VI, а також укладення договору оренди землі від 12.06.2013, на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, просп. Ак. Глушка, 11-Е, знаходилась тимчасова відкрита автостоянка, на якій не було будівель або інших капітальних споруд, які б мали конструктивні елементи (зокрема, фундамент, стіни, покрівлю тощо), а отже, відповідна автостоянка не підлягала державній реєстрації, оскільки машиномісця в ній носили некапітальний характер та вона не знаходилась в будівлі або в іншій капітальній споруді, тобто в споруді, яка має основні конструктивні елементи. Тобто ця автостоянка не є нерухомим майном в розумінні частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України. 
		7.42. Також, Верховний Суд враховує, що скаржник у касаційній скарзі посилався на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано приписи статті 33 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV. 
		7.43. Відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, у редакції, яка діяла на момент припинення дії договору оренди від 29.12.2004, після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням. 
		7.44. Жодна із вищенаведених передумов не дотримана у спірних правовідносинах, оскільки відповідач-2 належним чином не оформив право на оренду земельної ділянки після смерті своєї матері - ОСОБА_1 Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 29.12.2004, укладеного між Одеською міською радою та ОСОБА_1 (матір'ю відповідача-2), договір укладено на 5 років, тобто він діяв до 29.12.2009. Мати відповідача-2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, після її смерті, відповідачем-2 не було вчинено жодних юридично значимих дій щодо оформлення своїх прав на оренду землі, як спадкоємця орендаря за договором оренди земельної ділянки від 29.12.2004.
		7.45. Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		7.46. Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		7.47. З урахуванням наведеного вище, Верховний Суд зазначає, що на момент прийняття оскаржуваного рішення Одеської міської ради від 16.04.2013 № 3368-VI та укладення спірного Договору оренди земельної ділянки від 12.06.2013, були відсутні підстави, встановлені частиною 2 статті 124, частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України, для передачі земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів, зокрема, відсутнє розташування на ній об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності відповідача ФОП Кіктенко О.М.,  у зв'язку з чим оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування є незаконним і підлягає скасуванню, а укладений на його підставі договір підлягає визнанню недійсним, оскільки на момент його укладення він суперечив вищенаведеним нормам закону, які вірно застосовано судом першої інстанції при вирішенні спору.
		7.48. Верховний Суд надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, зважає  й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		7.49. Так, у пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі      «Чахал проти Об'єднаного Королівства»   Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
		7.50. Отже,   «ефективний засіб правового захисту»   у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
		7.51. Крім того, Верховний Суд зазначає, що у пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява №4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).
		8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		8.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		8.2. Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		8.3. За змістом пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю і залишити в силі рішення суду першої інстанції.  
		8.4. Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції скасоване судове рішення, яке відповідає закону, Верховний Суд вважає за необхідне застосувати повноваження, передбачені ст. 312 Господарського процесуального кодексу України, а саме: постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2019         -    скасувати, а рішення Господарського суду Одеської області від 25.10.2018 - залишити в силі.
		9. Щодо розподілу судових витрат
		9.1. У зв'язку зі скасуванням рішення та задоволенням позовних вимог, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, Суд вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат, а саме покласти витрати по сплаті судового збору за подання і розгляд касаційної скарг на відповідачів.
		 
		Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд 
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		1. Касаційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив "Глушко 11-Е" задовольнити.
		 
		2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23 січня 2019 року у справі № 916/675/15 скасувати.
		 
		3. Рішення Господарського суду Одеської області від 25 жовтня 2018 року у справі № 916/675/15 залишити в силі.
		 
		4. Стягнути з Одеської міської ради (65004, м. Одеса, Думська площа, буд. 1, код ЄДРПОУ 26597691) на користь Обслуговуючого кооперативу „Гаражний Кооператив „Глушко 11- Е" (65113, м. Одеса, просп. Ак. Глушка, буд. 11, корп. Е, кв. 51, код ЄДРПОУ 38352024) 2 436, 00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги. 
		 
		5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кіктенко Олега Михайловича (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Обслуговуючого кооперативу „Гаражний Кооператив „Глушко 11 Е" (65113, м. Одеса, просп. Ак. Глушка, буд. 11, корп. Е, кв. 51, код ЄДРПОУ 38352024) 2 436, 00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги. 
		 
		6. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.
		 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Головуючий                                                                                                      Міщенко І.С.
		 
		Судді                                                                                                     Берднік І.С.
		 
		       Суховий В.Г.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...