Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 266/7343/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 22.04.2019. Зареєстровано: 23.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 25.04.2019.
Дата набрання законної сили: 17.04.2019
Номер судового провадження: 22-ц/804/1242/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                                22-ц/804/1242/19 
		                                                                                266/7343/18 
		                                               
		Головуючий у 1-й інстанції Пантелєєв Д.Г.
		Суддя-доповідач: Попова С.А.
		                       
		 
		 
		                                П О С Т А Н О В А
		  І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		 
		17 квітня 2019 року  Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:      
		головуючого                Попової С.А.,                
		           суддів:                          Зайцевої С.А.., Ткаченко Т.Б.,  
		розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи  
		апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь»   
		на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя  Донецької області від 01 березня 2019 року, ухваленого в складі судді Пантелєєва Д.Г., повний текст рішення складено 01 березня 2019 року, 
		по цивільній справі 
		за позовом ОСОБА_3  
		до  Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь»  
		про визнання незаконними дій та стягнення моральної шкоди,
		третя особа - Маріупольська первинна профспілкова організація №141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність»,
		 
		    В С Т А Н О В И В:
		В грудні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь», з яким він перебуває у трудових відносинах, працюючи на посаді машиніста тепловозу в цеху експлуатації управління залізничного транспорту. З 24.02.2018 року він є членом виборного органу Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність». 12.09.2018р. він звернувся до роботодавця із заявою про протиправність дій зі встановлення відеокамер на його робочому місці без його згоди і згоди Маріупольської первинної профспілкової організації №141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність», членом виборого органу якого він є, що є зміною умов праці, і висунув вимогу про припинення цих дій та демонтаж камер. Вимога в позасудовому порядку не була задоволена роботодавцем. Встановлені відеокамери і тотальний нагляд за його діями під час робочого процесу викликають в нього моральне напруження, хвилювання та почуття психологічного дискомфорту. Просив суд визнати дії відповідача щодо встановлення відеокамер, відеозйомки робочого процесу та особисто нього  незаконними та протиправними, такими, що суперечать Конституцї та чинному законодавству України; стягнути з роботодавця у відшкодування моральної шкоди 120000грн.; компенсувати понесені судові витрати.
		Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 березня 2019 року  позов  ОСОБА_3 задовлено частково. Визнано незаконними дії ПрАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» щодо встановлення на робочому місці ОСОБА_3 відеокамер та мікрофонів для проведення відео та аудіофіксації робочого місця та позивача. Стягунуто з ПрАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» на користь ОСОБА_3 у відшкодування завданої моральної шкоди 20000грн. Стягнуто ПрАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в сумі 704,80грн.
		В апеляційній скарзі ПрАТ «МК «Азовсталь», посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають істотне значення для справи, невідповідність висновків суду  обставинам справи,  порушення норм матеріального і процессуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
		Враховуючи положення ч. 13 ст. 7, ч. 4 ст. 274, ч. 1 ст. 368  ЦПК України, розгляд даної справи, яка є малозначною в силу ч.ч. 4, 6 ст. 19, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги (а.с. 178-189) і відзиву на неї (а.с. 209-213), колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, виходячи з наступних підстав.
		Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає. 
		Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_3 перебуває в трудових відносинах з ПрАТ «МК «Азовсталь», працює з 01.07.2016р. на посаді машиніста тепловозу в цеху експлуатації управління залізничного транспорту (а.с. 11).  
		12.09.2018 року ОСОБА_3 звернувся до відповідача з заявою, в якій просив демонтувати камери, які встановлено на його робочому місці, припинити фіксування його робочого процесу та його особисто (а.с. 15-16). 
		Позивач є членом Маріупольської первинної профспілкової організації № 141-2  Всеукраїнської профспілки  «Народна солідарність» на підставі рішення профспілкового комітету, що міститься в протоколі № 30 від 30.08.2017р. (а.с. 18). 
		При прийнятті на роботу 26.11.2012р. ОСОБА_3 надав письмову згоду на збір та обробку персональних даних щодо нього з метою реалізації трудових відносин (а.с. 43). 
		Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що  встановлення відеокамер та аудіофіксації на робочому місці ОСОБА_3 в кабіні тепловозу без поінформування позивача, без отримання згоди останнього. Суд вважав, що такий вид збору і обробки інформації робить можливим доступ до особистих телефонних розмов, текстових повідомлень, дій в мережі Інтернет, внаслідок чого допущено втручання роботодавця в особисте життя позивача. Разом з тим, суд встановив, що відео та аудіофіксація не є суттєвою зміною умов праці. У позивача умови праці, в розумінні ст. 29, 32 КЗпП України, Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, істотно не змінювались. Відшкодовуючи позивачеві частково в розмірі 20000грн. моральну шкоду, суд керувався положеннями ст.ст. 23, 1167 ЦК України і врахував, що встановлене відео і аудіофіксування викликало у позивача моральне напруження, хвилювання і почуття психологічного дискоморту, пригніченість і знервованість з приводу постійного спостереження. Порушення його прав роботодавцем принизило та призвело до моральних страждань, для усунення яких потребуються додаткові зусилля; суд врахував тривалість порушення.    
		З такими висновками не можна погодитись з огляду на наступне.
		Згідно зі ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі.  Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.
		Відповідно до ч.ч. 1- 3  ст. 307 ЦК України, якими вмотивовано позов і судове рішення, фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Фізична особа, яка погодилася на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. Витрати, пов'язані з демонтажем виставки чи запису, відшкодовуються цією фізичною особою. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в тому числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.
		Оскільки відносини, які склалися між сторонами по справі за своєю правовою природою є по суті трудовими відносинами, то до даної справи притаманне субсидіарне законодавче регулювання положеннями Цивільного кодексу і положеннями Кодексу законів про працю України, про охорону праці. 
		Так, за ст. 141 КЗпП України обов'язки власника або уповноваженого ним органу власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.
		Статтею 153 КЗпП України зазначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. 
		У статті 13 Закону України «Про охорону праці» наголошено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме, здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці.
		Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. 
		За п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України, якою керувався суд першої інстанції, моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Зазначеним вимогам Конституції України кореспондують положення законодавства України, якими передбачено, що збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абз. 2 ч. 1 ст. 302 Цивільного кодексу України).
		З огляду на суть заявлених вимог, встановлення відеокамер на робочому місці повинно мати законну підставу та обґрунтовану мету. 
		Зі змісту рішення Конституційного суду України від 20.01.2012 р. №2-рп/2012 випливає, що інформація про особисте життя особи - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. 
		В контексті відеозйомки на робочому місті застосовуватиметься Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI  від 01.06.2010р. з подальшими змінами, чинними на момент виникнення спірних правовідносин, який регулює відносини, пов'язані із захистом та обробкою персональних даних та спрямований на захист права особи на особисте життя, зокрема в частині, що регулює обробку певних персональних даних працівника - відомостей чи сукупності відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст.ст. 1, 2 Закону). 
		Обробкою згідно із Законом № 2297-VI вважається будь-яка дія або сукупність дій, а саме: збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення - в даному випадку це факт відеозйомки працівника на робочому місці, тобто відомостей чи сукупності відомостей про працівника, який ідентифікований або може бути конкретно ідентифікований.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону № 2297-VI  мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки.
		Згідно із абз. 3 ч. 1 ст. 6 Закону № 2297-VI: у разі зміни визначеної мети обробки персональних даних на нову мету, яка є несумісною з попередньою, для подальшої обробки даних володілець персональних даних повинен отримати згоду суб'єкта персональних даних на обробку його даних відповідно до зміненої мети, якщо інше не передбачено законом.
		Згідно із ч. 3 ст. 6 Закону № 2297-VI: склад та зміст персональних даних мають бути відповідними, адекватними та ненадмірними стосовно визначеної мети їх обробки.
		За положеннями ч.ч. 5, 6 ст. 6 Закону № 2297-VI: обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Згідно із ч. 8 ст. 6 Закону № 2297-VI персональні дані обробляються у формі, що допускає ідентифікацію фізичної особи, якої вони стосуються, не довше, ніж це необхідно для законних цілей, у яких вони збиралися або надалі оброблялися.
		За змістом термінології у ст. 2 Закону № 2297 згода суб'єкта персональних даних - це добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. 
		Як вбачається з матеріалів справи, 26.11.2012р. при прийнятті на роботу ОСОБА_3 в письмовій формі надав згоду на збір і обробку персональних даних щодо нього, задекларована мета яких  реалізація трудових відносин (а.с. 43). 
		Позивач погодився на обробку своїх персональних даних, зокрема, зібрання будь-яких даних, що дають можливість ідентифікувати його особу. Наданою згодою не виключалась процедура обробки персональних даних працівника ОСОБА_3 шляхом відеофіксації трудового процесу за його участю.  
		Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що установка відеоспостереження на робочому місці з відповідальною ділянкою не віднесено до істотних умов праці, про зміну яких роботодавець повинен повідомляти профспілкову організацію, членом якої є позивач, і узгоджувати із нею це питання, а також немає необхідності узгоджувати такі зміни із працівником, який при прийнятті на роботу надавав згоду на збір і обробку своїх персональних даних. Колегія суддів вбачає, що суд дав належну оцінку даним обставинам. З рішенням суду в даній частині погодились, не апелюючи на судове рішення, працівник і профспілкова організація, залучена до участі в розгляді справи у якості третьої особи.
		Втім, суд в іншій частині дійшов висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи. 
		Так, ухвалюючи рішення і констатуючи обгрунтованість заявленого позову, суд першої інстанції базував своє рішення суто на відсутності письмової згоди працівника на проведення відофіксації виробничого процесу за його участі. При цьому суд не врахував, що знімання виробничого процесу - це межі суспільної (трудової) діяльності. 
		Робоче місце машиніста тепловоза, що є джерелом підвищеної небезпеки, пов'язане з небезпечними технологічними процесами з управління залізничним транспортом, не є сферою приватного життя, що регулює заборони у несанкціонованих відео зйомках фізичних осіб.   
		Як не заперечується сторонами, відеокамери встановлені у всіх тепловозах підприємства. За машиністами не закріплений конкретний тепловоз. Поточне місце роботе машиніста визначається кожну зміну на змінно-зустрічних зборах керівників.
		Тож, кабіна тепловозу, не є приміщенням особистого користування позивача (на кшталт, туалетів, роздягалень, ванних кімнат), не є громадським місцем, яке є приватною власністю, а має ознаки приміщення, які підпадають під поняття публічності,  де можуть бути присутні ті, хто не є членами сім'ї чи близьким знайомими, де можна зустріти сторонніх осіб. 
		Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Додатку № 7 до Договору про надання послуг № ВМ/2017-36 від 01.11.2017р. відеокамери встановлені на локомотиві - у кабіні машиніста (лівий верхній кут кабіни). Камера забезпечує огляд кабіни машиніста і приладів пульту управління локомотивом, а так само фіксує радіопереговори і переговори у середині кабіни на пртязі робочої зміни (а.с. 139-166).
		За повідомленням підприємства (а.с. 67) відеокамери, розміщені в кабіні машиніста тепловоза - це відеокамери, через які як відповідач, так і позивач, слідкують виключно за виробничим процесом тепловоза - бачать тепловоз під різними ракурсами, що запобігає виникненню виробничих нештатних ситуацій і спрямовано на охорону життя і безпеки працівників, зайнятих в процесах з джерелами підвищеної небезпеки. Цього твердження позивач не заперечував і не спростував. 
		Ухвалюючи рішення, поза увагою суду залишилась мета заходу відеофіксації виробничого процесу за участю машиніста тепловозу ОСОБА_3 в кабіні тепловозу.
		Згідно статті 7 Директиви 95/46/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи "Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних" 
		від 24 жовтня 1995р., яка направлена на забезпечення високого рівня безпеки в Співтоваристві,  Держави-члени передбачають, що персональні дані можуть оброблятися тільки за умови, що:      (a) суб'єкт даних недвозначно дав свою згоду; чи (b) обробка необхідна для виконання контракту, стороною якого є суб'єкт даних, чи для вживання заходів на прохання суб'єкта 
		даних до підписання контракту; чи (c) обробка необхідна для дотримання правового  зобов'язання, яким зв'язаний контролер; чи (d) обробка необхідна для захисту життєво важливих інтересів суб'єкта даних; чи (e) обробка необхідна для виконання завдання, здійснюваного в суспільних  інтересах, чи при виконанні  офіційних повноважень, якими наділений контролер або третя сторона,  якій надаються дані; чи (f) обробка необхідна в цілях законних інтересів, переслідуваних контролером чи третьою стороною або сторонами, для яких надаються дані,  крім випадків,  коли над такими інтересами переважають інтереси основних прав і свобод суб'єкта даних, що вимагають захисту згідно з пунктом 1 статті 1. 
		Роботодавець у відзиві на позовну заяву (а.с. 34-42, 61-72, 8892) і апеляційній скарзі (а.с. 178-189) посилається на те, що відео спостереження за технологічними процесами за участю машиністів тепловозів, в тому числі і позивача, спрямовані на максимальне запобігання нещасних випадків на підприємстві. Відеоконтроль роботодавця пов'язаний з тим, що в виробничих процесах задіяні локомотиви залізничної служби, складовою частиною яких є тепловози, які є джерелом підвищеної небезпеки, неналежна робота яких може привести до негативних наслідків. Запровадження таких нових технологій контролю, як відеозйомка виробничого процесу на небезпечній ділянці, спрямована на забезпечення життя і безпеки працівників, зайнятих у виробничих процесах, а також контроль по оперативному реагуванню у випадку виникнення нештатної ситуації з тепловозом. Відеофіксація пов'язана із почастішанням випадків сходів вагонів та аварійних ситуацій через некоректні дії машиністів і помічників машиністів, в тому числі зі смертельним випадком. 
		З'ясовано, к моменту встановлення відеоспостереження в кабінах тепловозів, де працюють і інші, окрім позивача, працівники, умови праці позивача і задекларована у його згоді мета обробки даних (реалізація трудових відносин), що включає в собі і дотримання роботодавцем вимог закону в сфері контролю за додержання працівником технологічних процесів і забезпечення дотримання норм про охорону праці - не змінювалась. Оголошена в запереченнях на позов і апеляційній скарзі мета відеоспостереження не є несумісною з попередньою метою обробки даних. Тому в розумінні ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» не передбачалась згода суб'єкта персональних даних (в даному випадку - ОСОБА_3) на обробку його даних відповідно до деталізованої мети щодо відеоспостереження, що є частиною реалізації трудових відносин, і що не суперечить положенням трудового законодавства.  
		З матеріалів справи вбачається, що підприємством-замовником ПрАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» 16.11.2018р. прийнято роботи з монтажу і пусконаладці обладнання систем відеоспостереження на локомотивах (59од.) (а.с. 165).
		А до того 12.09.2018р. ОСОБА_3 направив роботодавцю заяву щодо незаконних дій з приводу встановлення відеокамер на робочому місці машиніста тепловозу і проведення відеозйомки позивача і робочого процесу. В заяві просив припинити незаконні дії та демонтувати відеокамери. 
		Тобто, з вересня 2018 року позивач достеменно був обізнаний про монтаж і установку роботодавцем відеокамер на його робочому місці, що виключає критерій прихованості. З моменту обізнаності позивача відеоспостережння має відкритий для нього характер. Внаслідок цього не приймаються як докази роз'яснювально-рекомендаційні листи Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Міністерства соціальної політики, представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на зверення громадянки ОСОБА_4, які не є джерелом права  (а.с. 12-13).
		Отже, в даній справі визначена мета підприємства-роботодавця, яка не була проаналізована судом, - це створення безпечних умов праці, забезпечення трудової і виробничої дисципліни, додержання законодавства про працю і правил охорони праці, безпека технологічних процесів на робочих місцях машиністів тепловозів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, впровадження сучасних засобів техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові (не виключаючи і відео-, аудіофіксацію), а також здійснення контролю за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці, що укладається в межі вимог закону і безпосередньо грунтується на положеннях ст.ст. 141, 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці». 
		Згідно повідомлення підприємства строк зберігання відеозаписів поточних виробничих процесів короткочасний, обмежується 1 днем, після чого запис знищується. Цей строк обробки інформації пов'язаний, як вбачається з матеріалів справи, з безпосередніми цілями захисту безпечних умов праці і упередження позаштатних ситуацій в інтересах життя і здоров'я як самого машиніста тепловозу, трудовий процес якого на пульті фіксується відеозйомкою, так і життя і здоров'я інших, дотичних до руху залізничного транспорту підприємств, працівників, а також в інтересах виробництва. 
		Відеозйомка, враховуючи характер роботи зі змінюваністю кабін тепловозів між машиністами, не направлена роботодавцем особисто і суто на позивача, а була покликана фіксувати технологічний процес.
		Тож, можна стверджувати, що обробка персональних даних щодо позивача, пов'язана з його участю у виробничому процесі, що втілено в носіях відеозйомки, необхідна для дотримання правового  зобов'язання, яким зв'язане підприємство задля мети реалізації контролю за додержанням працівником технологічних процесів, забезпечення трудової і виробничої дисципліни, додержання законодавства про правила охорони праці, створення безпечних умов праці, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням - при виконанні повноважень роботодавця, якими наділене підприємство; а у виникненні позаштатних ситуацій, що створюють загрозу працвникові, то обробка необхідна для захисту його життєво важливих інтересів; обробка необхідна в цілях законних інтересів, переслідуваних підприємством (ст. 13 Закону України «Про охорону праці», ст.ст. 141, 153 КЗпП КЗпП України). 
		Колегія суддів враховує згоду на обробку персональних даних при прийомі позивача на роботу, стислий строк обробки відеоматеріалів, обмежену локацію відеоспостереження (кабіна тепловозу і навкруги тепловозу), відсутність жодних негативних наслідків для позивача, що мали б ознаки втручання в його особисте, приватне життя, а також відповідність встановленого роботодавцем заходу поставленим цілям відеоспостереження щодо завчасного упередження і реагування роботодавця на позаштатні ситуації, пов'язані із нещасними випадками на виробництві. Тож, втручання у приватне життя заявника, що щільно пов'язане із його трудовою діяльністю, було необхідним для досягнення вищеокреслених цілей відеоспостереження.
		Суд першої інстанції не зважив на те, що роботодавець, здійснюючи відеофіксацію трудового процесу управління машиністом тепловозу кабіни, переслідуючи вищевказану мету, не міг використати інші заходи, що призводять до меншого втручання в приватне життя та кореспонденцію заявника. 
		Відтак, технічна відеозйомка позивача на робочому місці впродовж робочої зміни не є відеозаписом позивача, як фізичної особи, в буквальному контексті ст. 307 ЦК України, як наполягає позивач, безвідносно до вимог трудового законодавства, що регулюють положення про право і обов'язок роботодавця контролювати дії працівників з додержання законодавства про охорону праці і створення безпечних умов праці. 
		Попри відсутність на підприємстві заборон з приводу використання працівниками телефону для особистих потреб, Правилами внутрішнього трудового розпорядку у п. 5.2.3 встановлено обов'язок працівника піклуватись про особисту безпеку і здоровя. Розуміється так, що при виконанні робочого процесу з управління кабіною тепловозу, що є джерелом підвищеної небезпеки за своїм визначенням, машиніст має проявляти особливу увагу, додержуваться технологічної дисципліни, безпеки технологічних процесів, обумовлених його Посадовою інструкцією (а.с. 132-134), вимог нормативних актів про охорону праці (ст. 139 КЗпП України), тим більше з урахуванням наявних на підприємстві нещасних випадків, пов'язаних із рухом залізничного транспорту, що при дбайливому ставленні до виконання свої службових обов'язків, має виключати розмови по телефону у власних (особистих) цілях, смс-листування і користування телефоном в мережі Інтернет. 
		Таким чином, в ході апеляційного перегляду справи не встановлено порушень відповідачем вимог Закону України «Про захист персональних даних» щодо прав і інтересів позивача, не встановлено незаконного втручання роботодавця в таємницю кореспонденції позивача в контекст ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні прав, ст. 12 Загальної декларації прав людини. 
		А стверджуване позивачем втручання у його приватне життя було обмежено тим, що було необхідним для досягнення цілей відеоспостереження. 
		Висловлене заперечення позивача в заяві роботодавцю від 12.09.2018р. і зміст позовних вимог щодо протиправності дій зі встановлення відеокамер на робочому місці, припинення дій з відеоспостереження робочого процесу і демонтаж відеокамер спрямовані на нівелювання вищевказаної мети відеоспостереження, зокрема обов'язку роботодавця контролювати додержання працівником технологічних процесів, забезпечуючи дотримання норм про охорону праці. 
		Як встановлено, працівник ОСОБА_3, дійсно, додатково не ознайомлений під розписку про існування відеозасобів збору і обробки його персональних даних на робочому місці - в кабінах всіх тепловозів. 
		Втім, обставину відкритості встановлення відеокамер у кабінах тепловозів і зовні в рамках здійснення господарської діяльності не заперечував позивач у змісті позовної заяви, засвідчивши свою незгоду з фактом монтажу відеокамер, і на що він відреагував незгодою у своєму листі від 12.09.2018р. Даною обставиною засвідчено поінформованість працівника ОСОБА_3 із здійсненням технологічної зйомки виробничого процесу за його участю з моменту запуску програми відео спостереження у листопаді 2018 року.   
		Суд першої інстанції, кажучи про втручання в його особисте життя відеоспостереженням на робочому місті, не проаналізував питання наявності чи відсутності складу цивільно-правового порушення в діях відповідача і не врахував наступне. 
		Так, склад цивільно-правового порушення утворюють такі елементи: об'єкт - суспільні відносини у сфері обліку персональних даних, що охороняються законом; об'єктивна сторона - обставини правопорушення, протиправні дії та шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діями і шкідливими наслідками;  суб'єкт - відповідач; суб'єктивна сторона - провина відповідача, мотив і мета правопорушника.   
		У своєму рішенні суд першої інстанції наголошував, що встановлення відеокамер на робочому місці ОСОБА_3 в кабіні тепловозу, робить можливим доступ до особистих телефонних розмов, текстових повідомлень, дій в мережі Інтернет. 
		Але, колегія суддів пересвідчилась, що позивачем, який наголошував суто на відсутності його згоди на встановлення відеокамер на його робочому місці, не зазначено у змісті позову, які саме шкідливі наслідки фактично настали внаслідок збирання і обробки відеоданих роботодавцем для позивача. А суд першої інстанції вийшов за межі обгрунтування позовної заяви і додав в своєму рішенні вказівку на вірогідність можливості доступу роботодавця до телефонних розмов, смс-повідомлень і дій позивача в мережі Інтернет, що не є фактом, який відбувся. 
		В ході розгляду справи судом першої інстанції не встановлено фактів поставлення роботодавцем в провину позивачеві будь-яких дій, пов'язаних з використанням у власних (особистих) цілях на робочому місці в кабіні тепловозу телефону (розмов або смс-повідомлень), в тому числі з використанням інтернету, та всупереч інтересам його особистих прав і ущемлення особистого простору. Судом не було встановлено, що зібрані візуальні дані стосувалися безпосередньо моніторингу його смс-переписки, не здобуто доказів щодо поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних. 
		Отже, судом першої інстанції не встановлено, в чому полягає порушення права позивача. І до суду апеляційної інстанції в супроводженні із відзивом (а.с. 209-213) не представлено жодних доказів в обгрунтування наявності для позивача обставин, які б свідчили про порушення відповідачем його права на повагу до особистого життя і засвідчували настання для нього шкідливих наслідків. 
		В даній справі не встановлено вжиття роботодавцем дій щодо здійснення моніторингу електронної пошти і Інтернету працівника ОСОБА_3, на відміну від фабули і обставин справи, проаналізованих Європейським Судом з прав людини у справі Копленд (Copland) проти Сполученого Королівства, де під час роботи заявниці в коледжі електронна пошта та використання Інтернету контролювалися за вказівкою заступника директора, а телефонні дзвінки прослуховувалися. У справі за заявою Копленд ЄСПЛ встановив порушення ст. 8 Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод, що становило втручання у її право на повагу до її приватного життя та кореспонденції і що полягало у зборі та зберіганні особистих даних, пов'язаних із використанням заявницею без її відому телефону, електронної пошти та Інтернету.  
		Таким чином, стверджуване судом допущення роботодавцем втручання в приватне життя ОСОБА_3, не знайшло свого підтвердження в жодному доказі, не встановлено факту настання  негативних наслідків для позивача, до чого призвело відео фіксація виробничого процесу. В цьому вбачається недоведення складу цивільно-правової відповідальності в діях відповідача.  
		У даній справі позивач ОСОБА_3, звертаючись до суду із даним позовом продовжував працювати на займаній посаді, не притягався з ініціативи роботодавця до будь-якого виду дисциплінарної відповідальності за вчинення дій в сфері його приватних інтересів, які не пов'язані з фіксацією технологічного процесу, що могли потрапити в поле зору відеокамер. 
		Тож, у даній справі не є доведеним, що вважав помилково суд, недозволене втручання відповідача в особисте життя позивача, що полягає у технологічній відеозйомці процесу управління тепловозом на робочому місці. 
		Цим дана справа істотно відрізняється від інших справ з іншими фактичними обставинами, що стали предметом розгляду ЄСПЛ («Лопез Рібалда та інші проти Іспанії» (№ 1874/13, рішення від 9. 01. 2018 року), де встановлено порушення ст. 8 КЗПЛ, де позивачі (касири супермаркетів) були піддані звільненню внаслідок зібраної, обробленої прихованим відеоспостереженням на робочому місці інформації зі вчинення ними крадіжок, і що супроводжувалось намаганням роботодавця захистити, насамперед, свій майновий інтерес. В даній справі порушення ст. 8 Конвенція пов'язано з отриманням відеозаписів з прихованих камер і їх використанням у якості доказів законності звільнення. 
		Право на приватність особи захищається ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод де вказано, що кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Європейським судом з прав людини напрацьовано значний масив практики, що стосується як випадків втручання у приватне життя, так і захисту персональних даних працівників. Так, у справі Кьопке (Kopke) проти Німеччини Європейський суд з прав людини констатував відсутність порушення Німеччиною ст. 8 Конвенції, попри приховане відеоспостереження за працівницею (помічник та касир) супермаркету, викритою за допомогою залученого до фіксації і збору інформації детективного агентства у крадіжці грошових коштів. В спорі про поновлення її трудових прав Європейський суд з прав людини визнав неприйнятною, як явно необґрунтовану, скаргу заявниці за статтею 8 Конвенції, виходячи з того, що в національних органах влади вдалося досягти справедливого балансу між правом працівника на повагу до її приватного життя, інтересам роботодавця в захисті своїх майнових прав та суспільного інтересу. Суд вказав, що оскаржуваний захід прихованого відеоспостереження був обмежений у часі (два тижні) і охоплював лише територію навколо каси та доступну для громадськості. Зібрані візуальні дані були опрацьовані обмеженою кількістю осіб, що працюють в детективному агентстві, та співробітниками роботодавця. Суд зробив висновок, що втручання у приватне життя заявника було обмежено тим, що було необхідним для досягнення цілей відеоспостереження. 
		Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить до висновку про недоведення судом першої інстанції твердження про втручання відповідача в особисте життя позивача при обробці його персональних даних: відеоспостереження за трудовим процесом машиніста тепловозу ОСОБА_3 відповідає, є адекватними та не є надмірними визначеній меті їх обробки; дії відповідача вчинялись у відповідності із законом та було досягнуто законної цілі відеоспостереження, відеофіксація робочого місця є пропорційною переслідуваним цілям. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Рішення ж суду в частині визнання незаконними дій ПрАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» щодо встановлення на робочому місці ОСОБА_3 мікрофонів для проведення аудіофіксації не відповідає змісту і обсягу завлених позовних вимог, що стосуються відеоспостереження (а.с. 2-6). Заявлені 13.12.2018р. позовні вимоги у встановленому законом порядку не уточнювались, не змінювались, не доповнювались, а були підтримані в первісному вигляді додатковими письмовими поясненнями (а.с. 76-79). Тож суд в даній частині рішення вийшов за межі заявлених вимог в порушення принципу диспозитивності цивільного судочинства, задекларованого у ст. 13 ЦПК України.
		Рішення суду про покладення на відповідача обов'язку з відшкодування немайнової шкоди при недоведеності протиправності дій відповідача щодо позивача і спричиненя йому душевних стражданнях у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК) та фактів приниження честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації позивача (п. 4 ч. 2 ст. 23) не є обгрунтованим і не базується на будь-яких доказах в даній частині. Склад порушення, унормований ч. 2 ст. 23, ст. 1167 ЦК України, не доведений. 
		Тим більше, що суд не зважив на мотивацію висунутих позивачем вимог в даній частині (а.с. 5 абз. 6), де ОСОБА_3 вказує на моральне напруження, хвилювання та почуття психологічного дискомфорту від вже встановлених камер і вже під час ведення відеозйомки з наглядом за діями позивача в ході виконання ним службових обов'язків. Тобто, посилання на суб'єктивні негативні наслідки стосуються періоду, коли позивачеві вже було відомо про встановлення таких засобів контролю робочого процесу, як відео зйомка. 
		Тож зведені висновки суду в частині розв'язання вимог щодо відшкодування немайнових втрат не відповідають обставинам справи. 
		Враховуючи ухвалення оскаржуваного рішення внаслідок неповного зясування судом обставин у справі, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, таке рішення, з огляду на обґрунтованість апеляційної скарги, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову згідно вищенаведеного мотивування з компенсацією відповідачеві в порядку ст. 141 ЦПК України понесених витрат з оплати судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі  2857,20грн. (судовий збір в першій інстанції становив: 1% від ціни позову  вимоги про відшкодування моральної шкоди, оціненої в грошовому виразі в сумі 120000грн. -  1200грн. плюс немайнової вимоги щодо незаконності дій роботодавця - 704,80грн. А з урахуванням ставки апеляційного збору 150% він складає до сплати 1200+704,80=1904,80х 150%=2857,20грн.). Решта переплаченого відповідачем судового збору не компенсуються. 
		Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ЦПК України, суд, 
		 
		                     П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» задовольнити. 
		Рішення Приморського  районного суду міста Маріуполя Донецької області від 01 березня 2019 року скасувати.
		В задоволенні позову ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь»  про визнання незаконними дій та стягнення моральної шкоди, третя особа - Маріупольська первинна профспілкова організація №141-2 Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність» - відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_3на користь Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь»  судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 2857 (дві тисячі вісімсот п'ятдесят сім) гривень 20 копійок.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст постанови складено 19 квітня 2019 року. 
		 
		 
		 
		Головуючий                      С.А.Попова
		 
		 
		 
		Судді                            С.А.Зайцева
		 
		 
		 
		                                             Т.Б.Ткаченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...