Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/16587/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 26.04.2019.
Дата набрання законної сили: 11.04.2019
Номер судового провадження: 61-29728ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		 
		11 квітня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 127/16587/16-ц
		провадження № 61-29728св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О.,                   Крата В. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідачі: товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», ОСОБА_5, ОСОБА_6, 
		третя особа - ОСОБА_7,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія                 «Альфа-Гарант» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від  28 квітня 2017 року у складі судді Сичука М. М. та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2017 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Луценка В. В., Войтка Ю. Б.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - ТДВ «СК «Альфа-Гарант»), ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, та просив: - стягнути з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» страхове відшкодування з урахуванням індексу інфляції у розмірі 52 969 грн,                 три проценти річних у сумі 3 189, 70 грн; - стягнути солідарно                                     з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 солідарно 8 525, 74 грн майнової шкоди; - вирішити питання розподілу судових витрат.
		Свої вимоги обґрунтовував тим, що 19 червня 2014 року                                             у м. Вінниці сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП). Водій ОСОБА_6, керуючи автомобілем марки ЗИЛ-ММЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись по прилеглій території по                            вул. Пирогова в м. Вінниці, допустив зіткнення з автомобілем                        «Опель-Омега», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням позивача, що призвело до пошкодження транспортних засобів.
		 
		Постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 25 вересня 2014 року адміністративне провадження відносно ОСОБА_4 закрито                у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Судом при розгляді вказаної справи про адміністративне правопорушення встановлено, що дії водія ОСОБА_8 не відповідали вимогам підпункту 10.1 ПДР України та спричинили ДТП.
		 
		Власником автомобіля «Опель-Омега» на час ДТП була ОСОБА_7, проте ОСОБА_4 здійснив відновлювальний ремонт зазначеного транспортного засобу вартістю 72 504, 10грн.
		 
		Згідно висновку експерта Вінницього відділення КНДІСЕ від 25 квітня                2016 року, розмір збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу  «Опель-Омега», становить 56 525, 74 грн.
		 
		Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6, який євласником автомобіля ЗИЛ-ММЗ, реєстраційний номер НОМЕР_1, застрахована                  у ТДВ «СК «Альфа-Гарант».
		 
		13 жовтня 2014 року ОСОБА_4 подав до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» заяву про виплату страхового відшкодування, однак отримав відмову, яка мотивована тим, що цивільно-правова відповідальність водія забезпеченого транспортного засобу не настала внаслідок даної ДТП.
		Враховуючи наведене, просив позов задовольнити.
		Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня              2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2017 року, позов задоволено частково.
		Стягнуто з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_4 49 000 грн страхового відшкодування, інфляційні втрати у розмірі 3 969 грн та три проценти річних у розмірі 1 482,08 грн, а всього 54 451,08 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 8 525, 74 грн.
		У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ДТП, яка відбулася 19 червня 2014 року за участю автомобіля «Опель-Омега», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4, та автомобіля ЗІЛ ММЗ, державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_6,                      є страховим випадком в розумінні статті 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тому з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь                  ОСОБА_4 підлягає стягненню 49 000 грн страхового відшкодування. 
		Приписи статті 625 ЦК України поширюються на зобов'язання, які виникають  внаслідок завдання шкоди особі, тому зі страхової компанії на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню три проценти річних та інфляційні втрати .
		З ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 підлягає стягненню різниця між страховим відшкодуванням та завданою шкодою у розмірі 7 525, 74 грн та 1000 грн франшизи відповідно до статті 1194 ЦК України.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У серпні 2017 року ТДВ «СК «Альфа-Гарант» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило змінити рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2017 року                       в частині позовних вимог ОСОБА_4 до ТДВ «СК «Альфа-Гарант», позов             в цій частині задовольнити частково, стягнути з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_4 27 800, 23 грн страхового відшкодування, в іншій частині позовних вимог - відмовити.
		Касаційна скарга мотивована тим, що умовою настання відповідальності страховика за полісом обов'язкового страхування у випадку ДТП,                     в результаті якого заподіяна майнова шкода, є наявність вини особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, проте вина ОСОБА_6 у вчиненні ДТП не встановлена постановою про притягнення до адміністративної відповідальності чи вироком                         у кримінальній справі.
		 
		Стягнення зі страхової інфляційних втрат та трьох процентів річних у такому випадку відповідно до статті 625 ЦК України є необґрунтованим та незаконним.
		 
		Коефіцієнт фізичного зносу належного позивачу транспортного засобу відповідно до висновку експерта № 625/16-21 від 25 квітня 2016 року становить 0, 7, який необхідно було врахувати при визначенні суми страхового відшкодування відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		 
		Рішення в іншій частині, зокрема, про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 8 525, 74 грн різниці між страховим відшкодуванням та розміром збитків в касаційному порядку не оскаржувалося та не переглядається.
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі -                  ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності             15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»            ЦПК України справу № 127/16587/16-ц 24 травня 2018 року передано до Касаційного цивільного суду  у складі Верховного Суду. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»             ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		Позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 
		 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Суди встановили, що 19 червня 2014 у м. Вінниця сталася ДТП за участю автомобіля марки ЗІЛ-ММЗ, державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_6, та автомобіля марки «Опель-Омега», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4
		Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Опель-Омега», державний номерний знак НОМЕР_2, отримав механічні пошкодження.
		13 жовтня 2014 року ОСОБА_4 звернувся до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» із заявою про виплату страхового відшкодування.
		 
		23 січня 2015 року ТДВ «СК «Альфа-Гарант» направило лист на ім'я позивача, в якому повідомило про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування, оскільки внаслідок ДТП, яка відбулася                         19 червня 2014 року, не виникла цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6
		Згідно постанови Вінницького районного суду Вінницької області від                    25 вересня 2014 року провадження у справі про притягнення до адміністртивної відповідальності ОСОБА_4 за ст. 124 КУпАП закрито за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
		Суд при розгляді вказаної справи про адміністративне правопорушення встановив, що дії водія ОСОБА_8 не відповідали вимогам підпункту 10.1 ПДР України та спричинили ДТП.
		Згідно висновку експерта № 303а від 04 вересня 2014 року у дорожній ситуації, що склалася 19 червня 2014 року, водій автомобіля НОМЕР_4, ОСОБА_4 не мав технічної можливості запобігти даній ДТП шляхом виконання вимог ПДР України, а дії водія автомобіля «ЗІЛ ММЗ», державний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_6 не відповідали вимогам п. 10.1 ПДР України та знаходилися з технічної точки зору в причинному зв'язку з настанням події даної ДТП.
		Отже, правильними є висновки судів про те, що у діях водія                   ОСОБА_6 наявна вина у заподіянні майнової шкоди позивачу.
		Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6 застрахована                     в ТДВ «СК «Альфа-Гарант».
		 
		Відповідно до висновку експерта за результатами автотоварознавчої експертизи з визначення розміру збитку, завданого власнику колісного танспортного засобу від 25 квітня 2016 року № 625/16-21, матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «Опель-Омега», державний номерний знак НОМЕР_2, внаслідок ДТП, з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складає 56 525, 74 грн.
		Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
		Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.
		За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність покладення на ТДВ «СК «Альфа-Гарант», як страховика цивільно-правової відповідальності ОСОБА_6, обов'язку сплатити на користь потерпілої особи страхове відшкодування.
		Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		 
		Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають              з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини,                       а й завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.
		 
		Таким чином, завдання майнової і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
		 
		Приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, які можуть виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
		 
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 та від               16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
		З урахуванням наведеного, правильними є висновки судів про стягнення на користь позивача зі страхової компанії трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України.
		Доводи касаційної скарги про те, що вина ОСОБА_6 у вчиненні ДТП не встановлена вироком у кримінальній справі чи постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, тому відсутні підстави для покладення на страхову компанію обов'язку зі сплати на користь позивача страхового відшкодування, колегія суддів відхиляє. 
		Суд при розгляді цивільних справ встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		У даній справі наявність у діях водія ОСОБА_6 вини у заподіянні майнової шкоди позивачу встановлена з урахування зібраних доказів, яким надана належна оцінка у їх сукупності.
		Посилання у касаційній скарзі на те, що судами при визначенні розміру страхового відшкодування судами не застосовано значення коефіцієнту фізичного зносу, та внаслідок цього зі страхової компанії помилково стягнуто страхове відшкодування у розмірі 49 000 грн замість 27 800, 23 грн, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до висновку експерта від 25 квітня 2016 року № 625/16-21, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Опель-Омега», державний номерний знак НОМЕР_2,                             з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу складає 56 525, 74 грн.
		Таким чином, судами правильно визначений розмір страхового відшкодування, зменшений на суму франшизи, що відповідає положенням статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
		Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним                           у апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки  доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях,                       з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		 
		Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ТДВ «СК «Альфа-Гарант» залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2017 року в оскарженій частині без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня                  2017 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 27 липня                2017 року в оскарженій частині залишити без змін.
		 
		Поновити виконання рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 квітня 2017 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 27 липня 2017 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                В. І. Журавель
		 
		                                                                                                            Н.О. Антоненко
		 
		                                                                                                            В.І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...