Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/7994/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 26.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.05.2019.
Дата набрання законної сили: 03.04.2019
Номер судового провадження: 61-40654ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		3 квітня 2019 року
		 
		м. Київ
		 
		справа № 752/7994/17
		 
		провадження № 61-40654св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - судді Стрільчука В. А., 
		суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А.С., ПогрібногоС.О., УсикаГ.І., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Атласджет Україна», 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, ОСОБА_11, Товариство з обмеженою відповідальністю «БДО»,
		 
		розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником - адвокатом Гуком АндріємРуслановичем, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року, ухвалене у складі судді Шкірая М. І., та постанову Апеляційного суду міста Києва від 4 червня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Волошиної В. М., Панченка М. М., Слюсар Т. А., 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся з позовом, уточненим у жовтні 2017 року, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атласджет Україна» (далі - ТОВ «Атласджет Україна»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5, ОСОБА_11, Товариство з обмеженою відповідальністю «БДО» (далі - ТОВ «БДО»), про визнання рішення про звільнення незаконним і поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди. 
		 
		В обґрунтування позову зазначив, що з вересня 2013 року працював у ТОВ «Атласджет Україна» на посаді генерального директора. 
		31 жовтня 2016 року його повідомлено про проведення службового розслідування і відсторонення від посади та з цього дня припинено виплату заробітної плати. 
		6 грудня 2016 року він отримав поштою повідомлення від 2 грудня 2016 року щодо необхідності отримання трудової книжки і копію протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Атласджет Україна» від 28 листопада 2016 року, рішенням яких його звільнено із займаної посади відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України за результатами службового розслідування обставин виникнення необґрунтованої заборгованості товариства та на підставі звіту ТОВ «БДО» від 18 листопада 2016 року про результати розслідування шахрайства. 
		Позивач зазначає про порушення відповідачем визначеної законодавством про працю процедури накладення такого дисциплінарного стягнення як звільнення. Також вважає, що не є службовою особою, яка може бути звільнена на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, а саме у зв'язку з встановленням власником чи уповноваженим ним органом винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу. Він не є особою, яка безпосередньо обслуговує грошові чи товарні цінності, не отримував ніяке майно під звіт і не допускав жодних винних дій.
		Вказав, що рішення про його звільнення прийняте неповноважною особою, оскільки ОСОБА_11, який його підписав, є виконавчим директором і не уповноважений діяти від імені учасників товариства - Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС Груп Україна» (51% голосів) та Акціонерного товариства «Атласджет Гавацілік А.С.» (49% голосів).
		За таких обставин просив визнати незаконним рішення про його звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, оформлене протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Атласджет Україна» від 28 листопада 2016 року,  поновити на роботі на посаді генерального директора з 28 листопада 2016 року, стягнути середній заробіток за увесь час вимушеного прогулу, а також відшкодувати моральну шкоду, завдану незаконним звільненням, оцінену у 100 000 гривень. 
		Крім того, ОСОБА_4 просив поновити строк на звернення до суду із вимогою про визнання звільнення незаконним, оскільки цей строк пропущений з поважних причин. Вказав, що отримав копію рішення загальних зборів учасників від 28 листопада 2016 року поштою 6 грудня 2016 року і у січні 2017 року, у межах місячного стоку, оскаржив це рішення до суду за місцезнаходженням відповідача - до Личаківського районного суду м. Львова. Проте ухвалою цього суду від 13 березня 2017 року позов повернено, так як ТОВ «Атласджет Україна» змінило свою юридичну адресу і зареєструвало адресу місцезнаходження по вул. Столичне шосе, 103 у м. Києві (Голосіївський район). Таким чином, звертаючись із цим позовом у квітні 2017 року, він визначений статтею 233 КЗпП України строк пропустив з поважних причин.
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та  мотиви їх прийняття
		Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року ОСОБА_4 у задоволенні позову відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як уповноважена на розпорядження грошовими коштами службова особа є працівником, який безпосередньо обслуговує грошові цінності, і за встановлених обставин його звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України є правомірним. Оскільки рішення про звільнення з цієї підстави не є дисциплінарним стягненням і прийняте уповноваженою особою, суд дійшов висновку про дотримання відповідачем встановленої законодавством процедури звільнення.
		Постановою Апеляційного суду міста Києва від 4 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року - без змін.
		Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про дотримання встановленої законодавством процедури при звільненні ОСОБА_4, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічного і повного з'ясування обставин справи.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала 
		У липні 2017 року ОСОБА_4, діючи через свого представника - адвоката Гука А.Р., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 4 червня 2018 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права. 
		Зазначив, що його звільнення роботодавець мотивував двома підставами, а саме пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України та результатами проведення службового розслідування обставин виникнення необґрунтованої заборгованості та можливого шахрайства, викладеними у звіті ТОВ «БДО» від 18 листопада 2016 року. Проте він не вчиняв жодних винних дій, які могли призвести до втрати довір'я власника, і у рішенні про його звільнення такі дії також не вказані. Друга підстава звільнення, на думку заявника, є недоведеною, так як у справі відсутній звіт ТОВ «БДО» від 18 листопада 2016 року, а є звіт від 16 грудня 2016 року, складений після його звільнення. 
		Вказує, що згідно з висновками ТОВ «БДО» наявність ознак шахрайства у його діях потребує додаткового дослідження, відповідного вироку про визнання його винним у вчиненні таких дій також немає, тому не було підстав для застосування пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України. Крім того, вважає, що не є працівником, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, тому не може бути звільнений з передбаченої даним пунктом підстави. 
		Послався на порушення процедури проведення аудиторської перевірки, а також на те, що перевірку його діяльності як генерального директора може здійснювати лише ревізійна комісія у визначеному Статутом товариства порядку. 
		Звільнення відбулося без погодження Державіаслужби України, що є порушенням частини десятої статті 10 Повітряного кодексу України. За період відсторонення йому не виплачено заробітну плату, проте суди першої і апеляційної інстанцій вказану обставину не з'ясували і заборгованість із заробітної плати не стягнули. 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 21 лютого 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		Позиція інших учасників справи
		У жовтні 2018 року ТОВ «Атласджет Україна» подало відзив на касаційну скаргу, у якому послалося на безпідставність її доводів. Вказало, що витяг зі звіту ТОВ «БДО» від 18 листопада 2016 року і документи, на яких цей звіт ґрунтується, є у матеріалах справи. Позивач є особою, що безпосередньо уповноважена на розпорядження грошовими коштами товариства і саме за його електронним підписом здійснювалися маніпуляції з грошовими коштами у системі клієнт-банк, тому він може бути звільненим на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України. При прийнятті рішення про звільнення ОСОБА_4 ОСОБА_11 діяв не як виконавчий директор, а як представник за довіреністю учасників ТОВ «Атласджет Україна» - ТОВ «АІС Груп Україна» (51% голосів) та АТ «Атласджет Гавацілік А.С.» (49% голосів), тому загальні збори учасників правомочні і прийняте ними рішення законне. 
		Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Атласджет Україна» від 30 вересня 2013 року ОСОБА_8 обрано директором товариства.
		1 серпня 2016 року між ТОВ «Атласджет Україна» і ОСОБА_4 укладено черговий трудовий контракт на строк до 31 липня 2017 року.
		Відповідно до пункту 1.1 вказаного контракту ОСОБА_4 прийнятий на посаду генерального директора та зобов'язаний здійснювати поточне управління (керівництво) товариством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання та збереження майна, а товариство зобов'язується створювати необхідні умови для роботи генерального директора і сплачувати йому грошову винагороду.
		Повноваження генерального директора визначені пунктом 3.2 контракту, згідно з яким він, зокрема, самостійно (одноособово) укладає від імені товариства договори та вчиняє правочини на суму, що не перевищує у гривневому еквіваленті 10 000 євро (згідно з офіційним курсом євро до гривні, встановленим Національним банком України на дату укладення договору/вчинення правочину). Договори та інші правочини на суму у гривнях, що становить або перевищує у гривневому еквіваленті 10 000 євро (згідно з офіційним курсом євро до гривні, встановленим Національним банком України на дату укладення договору/вчинення правочину), укладаються генеральним директором тільки разом з виконавчим директором. У такому випадку договір або інший правочин має бути підписаний спільно генеральним директором та виконавчим директором. 
		Також на генерального директора покладений обов'язок з контролю за веденням бухгалтерського обліку, звітності, своєчасності та повноти сплати податків і заробітної плати найманим працівникам, зберігання документів товариства, печатки та штампів.
		Пунктом 13.6 Статуту ТОВ «Атласджет Україна» встановлено, що генеральний директор в межах своєї компетенції відповідно до чинного законодавства та цього Статуту розпоряджається майном, майновими правами та грошовими коштами товариства.
		Посадовою інструкцією генерального директора ТОВ «Атласджет Україна» передбачено, що генеральний директор забезпечує збереження матеріальних цінностей, що належать товариству, і розпоряджається майном і грошовими коштами товариства в межах, встановлених Статутом.
		Також судами встановлено, що 27 червня 2016 року ТОВ «Атласджет Україна», від імені якого діяв ОСОБА_4, уклало із фінансовим директором ОСОБА_9 договір безвідсоткової позики № 6/16 на суму 3 344 000 гривень на строк до 30 вересня 2016 року.
		1 серпня 2016 року ТОВ «Атласджет Україна», від імені якого діяв ОСОБА_4, уклало із заступником генерального директора з наземного обслуговування ОСОБА_10 договір безвідсоткової позики № 8/16 на суму 1 165 000 гривень на строк до 31 грудня 2016 року.
		Вказані договори укладені з порушенням внутрішньої процедури укладення договорів, встановленої розпорядженням щодо впровадження системи обробки та підготовки договорів ТОВ «Атласджет Україна» і групи компаній партнерів, а саме не погоджені з начальником відділу договорів та виконавчим директором.
		Згідно з вказаними договорами безвідсоткової позики грошові кошти  перераховані з рахунку товариства у ПАТ «ВТБ Банк» на особисті рахунки фінансового директора ОСОБА_9 та заступника генерального директора з наземного обслуговування ОСОБА_10, відкриті у ПАТ «ВТБ Банк» та ПАТ «УкрСиббанк».
		З висновку про результати розслідування можливих фактів шахрайства від 16 грудня 2016 року, складеного ТОВ «БДО», суди встановили, що у період з 19 січня 2016 року по 8 вересня 2016 року здійснено ряд транзакцій, в ході яких грошові кошти, що належали ТОВ «Атласджет Україна», перераховувались не на рахунки контрагентів відповідно до контрактів/рахунків контрагентів, а на рахунок ТОВ «Захід Квиток Сервіс» та на рахунок товариства у ПАТ «ВТБ Банк» з подальшим переведенням на рахунки ОСОБА_9 і ОСОБА_10
		Для укриття маніпуляцій з системою клієнт-банк співробітники фінансового/бухгалтерського відділу товариства у щоденному звіті, що надавався виконавчому директору Овюнчу Хорасану, підробили дані про зазначені платежі, проведені за 16 лютого 2016 року, 10 березня 2016 року, 5 травня 2016 року, 29 червня 2016 року, 11 липня 2016 року, 17 серпня 2016 року, 8 вересня 2016 року і 19 січня 2016 року. Згідно з наданою виконавчому директору інформацією у вказані дати грошові кошти перераховувалися на рахунки контрагентів у порядку оплати виставлених ними рахунків, однак вказана інформація не відповідала дійсності.
		29 жовтня 2016 року рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Атласджет Україна» у зв'язку з проведенням службового розслідування обставин виникнення необґрунтованої заборгованості товариства відсторонено ОСОБА_4 від виконання повноважень генерального директора.
		28 листопада 2016 року за результатами службового розслідування обставин виникнення необґрунтованої заборгованості товариства та з урахуванням даних звіту ТОВ «БДО» від 16 листопада 2016 року щодо розслідування шахрайства в ТОВ «Атласджет Україна» загальними зборами учасників ТОВ «Атласджет Україна» прийнято рішення про звільнення ОСОБА_4 з посади генерального директора відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
		Вказане рішення оформлене протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Атласджет Україна» № 19 від 28 листопада 2016 року. 
		Також суди встановили, що при прийнятті цього рішення ОСОБА_11 на підставі довіреностей діяв як представник учасників ТОВ «Атласджет Україна».
		Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови 
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків. 
		Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_4 на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України є правомірним і проведено без порушення встановленої законодавством про працю процедури, що свідчить про безпідставність позовних вимог. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують. 
		Проте такі висновки судів попередніх інстанцій є передчасними.
		Розглядаючи справи про поновлення на роботі, суди повинні перевірити дотримання роботодавцем встановленої законодавством про працю процедури звільнення та визначитися із правовою підставою проведеного звільнення. 
		Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу визначені статями 40, 41 КЗпП України.
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
		Для розірвання трудового договору із зазначеної підстави потрібна наявність таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл та інше); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.
		Звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом та інше), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я.
		Виходячи з викладеного та з розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, це особи, які одержують їх під звіт.
		Вирішуючи питання, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку з'ясовує: чи становить виконання операцій, що пов'язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача та чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.
		Особи, які здійснюють функції обліку, охорони або управлінські функції щодо розпорядження майном та коштами підприємства, не відносяться до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові чи товарні цінності, і такі особи не можуть бути суб'єктами звільнення за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
		Відповідні висновки щодо застосування статті 41 КЗпП України висловлені Верховним Судом України у      постанові    від    24 вересня 2014 року у справі № 6-104цс14.
		Суд першої інстанції, дійшовши висновку про правомірність звільнення ОСОБА_4 на підставі пункту 2 частини першої статті 41 КЗпП України, виходив з того, що до його обов'язків відноситься розпорядження грошовими коштами ТОВ «Атласджет Україна» і контроль за веденням бухгалтерського обліку та звітності, тому він є особою, яка безпосередньо обслуговує грошові цінності.
		Проте суд помилково ототожнив функції з обслуговування грошових і товарних  цінностей із одержанням їх під звіт та функції контролю за використанням грошових коштів і розпорядження ними, які є відмінними за своєю природою. Працівником, який обслуговує грошові і товарні цінності, є той працівник, що має доступ та працює із такими цінностями безпосередньо і це становить основний зміст його трудових обов'язків. 
		У порушення вимог цивільного процесуального законодавства, суд не оцінив подані сторонами і наявні у справі трудові контракти, що укладалися із позивачем, посадову інструкцію генерального директора і Статут ТОВ «Атласджет Україна» та не встановив, чи становило виконання операцій, що пов'язані з безпосереднім обслуговуванням грошових цінностей, основний зміст трудових обов'язків ОСОБА_4 та чи носило виконання ним указаних дій відповідальний і підзвітний характер.
		За таких обставин висновок суду першої інстанції про віднесення позивача до працівників, що можуть бути звільнені за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, який обґрунтований виключно виконанням ним управлінських функцій щодо розпорядження майном та коштами ТОВ «Атласджет Україна», є помилковим.  
		Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу і погоджуючись із рішенням  суду першої інстанції, вказаний недолік не усунув і не спростував доводи позивача про невіднесення його до кола суб'єктів, що можуть бути звільнені за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України.
		Крім того, дійшовши висновку про вчинення ОСОБА_4винних дій, які слугували підставою для втрати довір'я до нього власником, а саме укладення правочинів на суму, яка перевищує встановлене Статутом та трудовим контрактом обмеження у гривневому еквіваленті 10 000 євро, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що договір позики із ОСОБА_9 укладений до підписання трудового контракту від 1 серпня 2016 року, який містив відповідну умову, а договір позики із ОСОБА_10 - у день підписання контракту. 
		Примірник попереднього контракту, укладеного ТОВ «Атласджет Україна» з ОСОБА_4, у справі відсутній, суди попередніх інстанцій його не досліджували і не встановили, чи містив цей трудовий контракт обмеження щодо правочинів, право на одноособове укладення яких мав генеральний директор, аналогічне наявному у пункті 3.2 трудового контракту від 1 серпня 2016 року. 
		Встановивши, що Статут ТОВ «Атласджет Україна» у редакції, чинній на час укладення договорів позики від 27 червня 2016 року і від 1 серпня 2016 року, не містив обмеження щодо правочинів, право на самостійне укладення яких мав генеральний директор, а у звіті ТОВ «БДО» від 16 листопада 2016 року відсутні прямі висновки щодо причетності ОСОБА_4 до можливих фактів шахрайства, суди попередніх інстанцій не послалися на інші докази, з яких установили вчинення позивачем винних дій, які призвели до втрати до нього довір'я з боку роботодавця. 
		Крім того, у статті 233 КЗпП України, яка визначає строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено, що у справах про звільнення працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (стаття 234 КЗпП України).
		Строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України, застосовується незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цього строку, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. 
		Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо цей строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
		ОСОБА_4, звернувшись із цим позовом у квітні 2017 року, у позовній заяві обґрунтував причини поважності пропущення встановленого статтею 233 КЗпП України місячного строку і просив його поновити.
		Суд першої інстанції, вирішуючи справу, вказані позивачем доводи не оцінив і про їх прийняття чи відхилення не зазначив, жодні висновки щодо даних обставин у рішенні суду відсутні. 
		Доводи заявника про його звільнення неповноважною особою, за відсутності погодження Державіаслужби України і з порушенням встановленої Статутом процедури, а саме без висновку ревізійної комісії, касаційний суд вважає безпідставними та відхиляє. 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що при прийнятті рішення про звільнення ОСОБА_4 ОСОБА_11 діяв як представник за довіреністю учасників ТОВ «Атласджет Україна» - ТОВ «АІС Груп Україна» та АТ «Атласджет ГавацілікА.С.», що узгоджується із встановленою Статутом відповідача процедурою. 
		Погодження такого звільнення із Державіаслужбою України не вимагається, так як частина десята статті 10 Повітряного кодексу України встановлює вимогу погоджувати із уповноваженим органом з питань авіації кандидатури керівників суб'єктів авіаційної діяльності, проте не вимагає погодження їх звільнення. Також безпідставними є твердження позивача про можливість його звільнення виключно за результатами перевірки, проведеної ревізійною комісією товариства, так як у Статуті відповідна вимога не встановлена, натомість у пунктах 8.4, 8.5 зазначено про можливість проведення аудиторської перевірки діяльності та звітності товариства як за рішенням загальних зборів, так і на вимогу будь-якого з учасників.  
		Проте для висновку про законність проведеного звільнення недостатньо встановлення дотримання роботодавцем процедури звільнення, оскільки суди повинні перевірити, у першу чергу, правову підставу звільнення та встановити, чи міг працівник бути звільнений з відповідної підстави, чого у цій справі судами попередніх інстанцій не зроблено.   
		Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили і не обґрунтували підстави віднесення ОСОБА_4 до кола працівників, що можуть бути звільнені за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України; за відсутності контракту, який діяв на час укладення договору позики від 27 червня 2016 року, дійшли висновку про порушення процедури його укладення; перевіряючи законність звільнення, що обґрунтоване звітом ТОВ «БДО», не вказали на належні і допустимі докази, які підтверджують причетність ОСОБА_4 до можливих фактів шахрайства, а також не перевірили і не оцінили доводи позивача про поважність причин пропущення місячного строку звернення до суду з вимогою про визнання звільнення незаконним, ухвалені судами першої і апеляційної інстанцій судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, тому відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Під час нового розгляду справи суду належить урахувати викладене, оцінити подані сторонами докази, які містять інформацію щодо кола трудових обов'язків ОСОБА_4,та встановити, чи відноситься до його обов'язків безпосереднє обслуговування грошових цінностей, надати оцінку зазначеним позивачем причинам пропущення місячного строку звернення до суду із вимогами про оскарження свого звільнення, та ухвалити судове рішення по суті позовних вимог відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
		Щодо судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Так як касаційний суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником - адвокатом Гуком АндріємРуслановичем, задовольнити.
		Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 4 червня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		ГоловуючийВ.А. СтрільчукСудді:  С.О. Карпенко А.С. Олійник  С.О. Погрібний Г.І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...