Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 236/1775/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 26.04.2019. Зареєстровано: 28.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 02.05.2019.
Дата набрання законної сили: 23.05.2019
Номер судового провадження: 2-о/236/1/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                   Справа № 236/1775/18
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		22 квітня 2019 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:
		 
		Головуючого судді  Ткачова О.М.,
		при секретарі  Безорчук А.О.,
		 
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні вмісті ОСОБА_1справу зазаявою ОСОБА_2 (яка діє від власного імені та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, 14.05.2004 р. н., ОСОБА_4, 10.10.2012 р. н., ОСОБА_5, 05.12.2013 р. н.), заінтересовані особи  Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1, яка діє від власного імені та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулася до суду з вказаною заявою,в якій просить встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із неповнолітніми дітьми ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 у листопаді 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецькоїобласті України. Вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 народилася 11.08.1974 року в м. Макіївка Донецької області. Була зареєстрована та проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5. Заявник ОСОБА_1 є багатодітною матірю трьох дітей  ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5. У листопаді 2014 року заявник разом зі своїми дітьми була вимушена переселитись з м. Макіївка Донецької області до м. Лиман Донецької області, а саме АДРЕСА_1, де зараз проживає, а отже дана адреса є її фактичним місцем проживання, про що свідчить довідка про взяття на облік осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 20.02.2017 року №№270030.
		На думку заявника ОСОБА_2, перша фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року, коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань. А друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України, на думку заявника, розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєнні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки». До початку збройної агресії Російської Федерації та подальшої окупації частини території Донецької області, заявник був повноправним громадянином своєї держави, мав налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Після переїзду заявнику та її неповнолітнім дітям довелося прилаштовуватися до нових життєвих умов. Заявник вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено цілу низку їх прав і свобод, передбачених Конвенцією «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04.11.1950 року, Протоколом (Перший протокол) до цієї Конвенції від 20.03.1952 року та Протоколом №4 до цієї Конвенції від 16.09.1963 року, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на свободу думки, совісті і релігії. Отримані довідки про взяття на облік внутрішньо-переміщенних осіб, виданих на ім'я ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 посвідчує лише факт вимушеного переселення з Донецької області до м. Лиман Донецької області, і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень. Звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що вимушене переселення з окупованої території Донецької області Україна відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України, було обумовлено тим, що заявник мав на меті визначити свій статус та статус своїх дітей, як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		Заявник ОСОБА_1, яка діє від власного імені та в інтересах неповнолітній дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в судове засідання не прибула, надала заяву, якою підтримує вимоги та просить їх задовольнити, справу розглянути за її відсутності.
		Представник заявника ОСОБА_2  ОСОБА_8 в судовому засіданні в режимі відео конференції підтвердив обставини викладені в заяві, просив заявлені вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
		Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку, шляхом направлення судової повістки, яку отримав, згідно поштового повідомлення, яке знаходиться в матеріалах справи, заяв чи клопотань про розгляд справи у відсутності їх представника чи відкладення такого розгляду до суду не надали.
		Представник заінтересованої особи Російської Федерації в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку, шляхом направлення судової повістки, яку отримав, згідно поштового повідомлення, яке знаходиться в матеріалах справи, заяв чи клопотань про розгляд справи у відсутності їх представника чи відкладення такого розгляду до суду не надали.
		Заслухавши представника заявника ОСОБА_2  ОСОБА_8, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася 11.08.1974 року в м. Макіївка Донецької області. З 2013 року була зареєстрована та проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, що підтверджується паспортом громадянина України серії КК689149, виданого Бахмацьким РВ УМВС України в Чернігівській області (т.1, а.с. 32-35).
		Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_3 вона народилася 14.05.2004 року, її батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_9І.( т. 1, а.с. 36).
		Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_4 він народився 10.10.2012 року, його батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_9І.(т.1, а.с. 37).
		Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_5 він народився 05.12.2013 року, його батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_9І.( т.1, а.с. 38).
		Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщенних осіб від 20.02.2017 року №№ 270030 та довідки № 07/22-0289, виданої 21.02.2019 року заступником начальника УСЗН Лиманської міської ради ОСОБА_1, ОСОБА_10, ОСОБА_6, ОСОБА_7 проживають/перебувають за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 40-43, т. 2 а.с. 95).
		Згідно зі ст. 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		У частині першій статті 4, частині першійстатті 5Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод внутрішньопереміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбаченихстаттею 12 цього Закону.
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених устатті 1 цього Закону.Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб»затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення, якщо від цього юридичного факту у цієї особи виникають, змінюються або припиняються певні правовідносини.
		Частиною четвертоюстатті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6преамбули вказаногоЗакону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначенаЗаконом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.
		Отже, вказаний Закон і передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просить заявник.
		Статтею 55 Конституції Українипередбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до частин першої та другоїстатті 124 Конституції України, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
		Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.
		З урахуванням внесених змін доКонституції УкраїниЗаконом України від 02 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення у контексті права на доступ до суду.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002(справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другоїстатті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другоїстатті 64 Конституції України, право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		Частина четвертастатті 10 ЦПК Україниістаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»покладає на суд обов'язок при розгляді справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», §313; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», §129).
		Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», §333; рішення ECHR у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», §109; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», §130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilascu та інші проти Молдови та Росії», §335, §339; рішення ECHR у справі «Sargasyan v. Azerbaijan», §131).
		Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму. Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника.
		Згідно з частиною першою та пунктом п'ятим частини другоїстатті 293 ЦПК Україниокреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		В судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
		Відповідно до частини третьоїстатті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відповідальність за порушення визначенихКонституцієюта законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.
		Враховуючи викладене, суд звертає увагу на те, що встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявників з окупованої території Донецької області, відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією Російської Федерації.
		Таким чином, суд, на підставі аналізу вищевказаних положень закону, дійшов висновку про те, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав і свобод людини і громадянина, тобто саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до зазначених вище конституційних норм, право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначенихКонституцієюта законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частині Донецької області, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановленостаттею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», частиною четвертоюстатті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт того, що вимушене переселення у листопаді 2014 року ОСОБА_2 та її неповнолітніх дітей - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з окупованої території Донецької області відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Луганської області.
		Разом з тим, відповідно до частини третьоїстатті 15 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», у разі якщо внутрішнє переміщення за обставин, передбачених устатті 1 цього Закону, спричинене військовою агресією іншої держави, військовим вторгненням, окупацією чи анексією території України, і цю територію покинули особи, що стали внутрішньо переміщеними особами, держава-агресор компенсує прямі витрати внутрішньо переміщених осіб, які виникли внаслідок вимушеного переміщення, а також всі витрати на приймання та облаштування зазначених осіб, що були здійснені за рахунок державного бюджету України та місцевих бюджетів, відповідно до норм міжнародного права.
		Відповідно до положеньстаті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
		Приписамистатті 27 Конституції Українипередбачено, що кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
		Даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам та виходячи з аналізу положень чинного законодавства України, судом встановлено, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України є загальновідомим і не підлягає доведенню
		Враховуючи викладене, а також те, що заявник та її неповнолітні діти переселилася з території Донецької області задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявнику необхідно для визначення статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.
		Керуючись ст.ст.263-265, 315-319 ЦПК України, суд, 
		   
		            ВИРІШИВ:
		 
		   Заяву ОСОБА_2 (яка діє від власного імені та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, 14.05.2004 р. н., ОСОБА_4, 10.10.2012 р. н., ОСОБА_5, 05.12.2013 р. н.), заінтересовані особи  Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення- задовольнити.
		   Встановити факт того, що вимушене переселення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із неповнолітніми дітьми ОСОБА_3 Георгіївною14.05.2004 року народження, ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 у листопаді 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		   Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Краснолиманський міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		 
		 
		 
		Суддя -

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...