Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 461/2129/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: 26.04.2019. Зареєстровано: 28.04.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.05.2019.
Дата набрання законної сили: 19.04.2019
Номер судового провадження: 11-кп/811/478/18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12014140000000349

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 461/2129/15-к             Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1 
		Провадження № 11-кп/811/478/18     Доповідач: ОСОБА_2 
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		   19 квітня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі
		головуючого судді:  ОСОБА_2 ,
		суддів:  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , 
		з участю секретаря судового засідання:  ОСОБА_5 ,
		прокурорів:  ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		обвинуваченого:  ОСОБА_8 ,
		захисника обвинуваченого адвоката: ОСОБА_9 , 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження про обвинувачення 
		ОСОБА_8 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця м. Львова, мешканця АДРЕСА_1 , з вищою освітою, невійськовозобов`язаного, розлученого, який має двох малолітніх дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не працюючого, відповідно до ст.89 КК України несудимого, зареєстрованого у АДРЕСА_2 , 
		за ч.3 ст.27, ч.2 ст.15, п.п.6, 11 ч.2 ст.115 КК України та за ч.3 ст.27, ч.1 ст.14, п.п.11, 13 ч.2 ст.115 КК України 
		з апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 , захисника обвинуваченого  адвоката ОСОБА_9 , прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 10 вересня 2018 р., 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		   Оскаржуваним вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ч.1 ст.14, п.п.6, 11 ч.2 ст.115 КК України, та призначено йому покарання у виді дванадцяти років позбавлення волі з конфіскацією майна.
		На підставі ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону України №838- VIII від 26 листопада 2015 року, з врахуванням правового висновку, зазначеного у постанові Верховного суду (справа №663/537/17, провадження №13-31кс18) від 29 серпня 2018 р.) зараховано ОСОБА_8 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення, а саме з 31 жовтня 2014 року (дата затримання) до 01 березня 2016 р. включно (вступ вироку Пустомитівського районного суду Л/о в законну силу) та з 23 січня 2017 р. (дата прибуття з ВК №40 в УВП № 19) до вступу вироку в законну силу включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		   Строк відбуття покарання ОСОБА_8 постановлено рахувати з 31.10.2014 р., тобто з моменту його фактичного затримання.
		Запобіжний захід ОСОБА_8 до вступу вироку в законну силу залишено попередньо обраний без змін  тримання під вартою.
		   Цивільний позов потерпілого ОСОБА_12 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_12 заподіяну моральну шкоду в розмірі 50000 грн. та процесуальні витрати за надання правової допомоги в розмірі 10000 грн.
		   По обвинуваченню за ч.3 ст.27, ч.1 ст.14, п.п.11, 13 ч.2 ст.115 КК України ОСОБА_8 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується.
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_13 про стягнення в його користь з ОСОБА_8 моральної шкоди в сумі 1 000 000 грн. - залишено без розгляду.
		Вирішено питання з речовими доказами та судовими витратами у справі.
		За вироком суду ОСОБА_8 з корисливих мотивів, а саме з метою заволодіння часткою щомісячного прибутку, який отримував потерпілий ОСОБА_12 , а також з метою заволодіння готівкою останнього, яку той мав мати при собі в період з 29 по 31 жовтня 2014 р., запланував організувати умисне вбивство ОСОБА_12 , замовивши його виконання іншій особі, тобто вчинити умисне вбивство на замовлення. Даний злочин обвинувачений ОСОБА_8 вчинив за таких обставин: так, ОСОБА_8 , реалізовуючи свій злочинний умисел, будучи організатором умисного вбивства, через свого знайомого на ім`я ОСОБА_14 (особу якого досудовим слідством не встановлено) 15 травня 2014 року розшукав та залучив як виконавця умисного вбивства ОСОБА_15 . В перших числах червня 2014 року ОСОБА_8 , за попередньою домовленістю, через свого знайомого на ім`я ОСОБА_14 передав для ОСОБА_15 мобільний телефон марки «Samsung GT-E1080W» ІМЕІ: НОМЕР_1 та стартовий пакет оператора «Київстар» з номером НОМЕР_2 для спілкування один з одним та узгодження таким чином подальших спільних дій, спрямованих на умисне вбивство ОСОБА_12 . Усвідомлюючи злочинний умисел ОСОБА_8 , спрямований на вчинення умисного вбивства ОСОБА_12 з корисливих мотивів, ОСОБА_15 повідомив правоохоронні органи про злочинний умисел ОСОБА_8 , погодившись при цьому імітувати роль виконавця умисного вбивства. З цією метою, 03 жовтня 2014 року, імітуючи роль виконавця, ОСОБА_15 на вимогу ОСОБА_8 зустрівся з останнім у ресторані «Соняхи», що за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Лапаївка, вул. Світла, 2. Під час цієї зустрічі ОСОБА_8 підтвердив ОСОБА_15 свій злочинний умисел щодо замовлення умисного вбивства за грошову винагороду в сумі 5000 доларів США, при цьому повідомив, що об`єктом вбивства являється ОСОБА_12 , який проживає у АДРЕСА_3 . ОСОБА_8 також обговорив із ОСОБА_15 всі деталі замовлення, які полягали у скоєнні вбивства ОСОБА_12 , з подальшим прихованням його тіла та створення уявлення про безвісне зникнення останнього. З метою реалізації свого умислу, спрямованого на умисне вбивство, ОСОБА_8 в приміщенні цього ж закладу передав ОСОБА_15 гроші для підготовки вбивства, а саме  10000 грн. та карту м. Львова. Також вони обумовили наступну дату зустрічі для отримання завдатку в розмірі 2500 доларів США. Крім цього, 08 жовтня 2014 року, виконуючи роль виконавця, ОСОБА_15 знову зустрівся з ОСОБА_8 у ресторані «Соняхи», що за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Лапаївка, вул. Світла, 2. Під час цієї зустрічі ОСОБА_8 ще раз підтвердив ОСОБА_15 свій злочинний умисел щодо замовлення умисного вбивства ОСОБА_12 та передав ОСОБА_15 , як завдаток винагороду в сумі 2500 доларів США, які згідно курсу НБУ станом на 08.10.2014 р. становили 32375 грн., та дві фотографії із зображенням ОСОБА_12 та його дружини ОСОБА_16 . У подальшому, а саме  28 жовтня 2014 року ОСОБА_15 втретє зустрівся з ОСОБА_8 у ресторані «Соняхи», що за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Лапаївка, вул. Світла, 2, де ОСОБА_8 в ході бесіди з ОСОБА_15 ще раз підтвердив свій чіткий намір на вчинення вбивства ОСОБА_12 та передав ОСОБА_15 5000 грн. на проживання у м. Львові і підготовку до вчинення вбивства, при цьому повідомивши останнього, що вбивство ОСОБА_12 необхідно скоїти в період з 29 по 31.10.2014 р., мотивуючи тим, що у вказаний проміжок часу ОСОБА_12 повинен мати при собі гроші в сумі від 25 до 50 тисяч, не уточнюючи грошову одиницю, та зазначив останньому, що цими грошима необхідно заволодіти та в подальшому розподілити між собою. У ході даної зустрічі ОСОБА_8 також обумовив процедуру передачі решти винагороди після вчинення вбивства. 31 жовтня 2014 року ОСОБА_8 , отримавши інформацію від ОСОБА_15 про нібито смерть ОСОБА_12 та переконавшись у його смерті, зустрівся з виконавцем злочину ОСОБА_15 в ресторані «Соняхи», що за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Лапаївка, вул. Світла, 2, де в якості остаточної оплати за вбивство ОСОБА_12 , передав ОСОБА_15 винагороду в сумі 2500 доларів США, які згідно курсу НБУ станом на 31 жовтня 2014 р. становили 32375 грн., повідомивши, що це решта винагороди за виконання замовного вбивства ОСОБА_12 . Після вищевказаних подій ОСОБА_8 був затриманий працівниками правоохоронних органів. Відтак, ОСОБА_8 вчинив організацію готування на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_12 , з корисливих мотивів, на замовлення, проте готування до злочину було остаточно припинено у зв`язку з добровільною відмовою виконавця ОСОБА_15 від вчинення умисного вбивства та повідомленням про злочин у правоохоронні органи.
		Крім цього, ОСОБА_8 досудовим слідством обвинувачується у вчиненні організації готування на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_13 на замовлення. Згідно пред`явленого обвинувачення ОСОБА_8 на грунті особистих неприязних відносин до ОСОБА_13 , а саме підозрюючи його у причетності до організації збройного нападу на свого кума ОСОБА_17 , запланував організувати умисне вбивство ОСОБА_13 , замовивши його виконання іншій особі, тобто вчинити вбивство на замовлення. Для цього ОСОБА_8 через свого знайомого на ім`я ОСОБА_14 (особу якого досудовим слідством не встановлено) 15 травня 2014 року розшукав та залучив як виконавця умисного вбивства ОСОБА_15 . Під час зустрічі 03 жовтня 2014 р. в ресторані «Соняхи», що за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Лапаївка, вул. Світла, 2, ОСОБА_8 запропонував ОСОБА_15 після вчинення вбивства ОСОБА_12 скоїти вбивство ОСОБА_13 за грошову винагороду. 31 жовтня 2014 року під час зустрічі в цьому ж закладі, після передачі ОСОБА_15 грошової винагороди за виконання замовного вбивства ОСОБА_12 , одразу ж підтвердив ОСОБА_15 свій злочинний умисел щодо замовлення умисного вбивства ОСОБА_13 за суму в 4-5 разів більшу за попередню та домовився зустрітись через два-три тижні у м. Києві та обговорити деталі вбивства. Однак, в подальшому свій злочинний умисел до кінця не довів, оскільки був затриманий працівниками правоохоронних органів.
		Не погоджуючись з вироком суду в частині, у якій ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за вчинення злочинів, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій наголошує на його незаконності та необґрунтованості. Зокрема, заперечуючи свою причетність до вчинення злочинів, апелянт зазначає, що судом невірно встановлені фактичні обставини справи та безпідставно відкинуто доводи сторони захисту без надання їм будь-якої оцінки у вироку суду. Так, обвинувачений стверджує, що суд залишив поза увагою відсутність у нього будь-якого мотиву вбивати ОСОБА_12 , адже жодних спільних з потерпілим бізнесових інтересів він не мав, взаємних справ не вів, і, більше того, останні два роки до інкримінованих подій взагалі не бачився з ним. На думку апелянта, версія про наявність у нього корисливого умислу є домислом правоохоронних органів, який спростовується показаннями того ж потерпілого ОСОБА_12 , який в суді заявив, що з обвинуваченим його нічого не поєднує. Відкинув суд без жодної мотивації також доводи захисту про те, що імітацію злочину створено самими працівниками правоохоронних органів, зокрема Головного управління боротьби з організованою злочинністю у м. Києві, і обвинувачений на їх прохання погодився взяти участь в оперативній розробці, яка проводилась щодо ОСОБА_12 з метою подальшого тиску на останнього для викриття осіб, які покривають наркотрафік. Як стверджує апелянт, свою допомогу він надавав на прохання оперативного працівника ОСОБА_18 , а також ОСОБА_19 . Власне ОСОБА_19 знайомив його з ОСОБА_15  по плану майбутнім виконавцем злочину, і саме він є тією «невстановленою особою на ім`я ОСОБА_14 », яка згідно вироку суду сприяла пошуку кілера. Незважаючи на неодноразові заяви з цього приводу суд першої інстанції не вжив заходів для допиту цієї особи в якості свідка, незважаючи на те, що ОСОБА_15 та ОСОБА_18 в суді визнали, що ОСОБА_19 брав безпосередню участь у справі. Крім цього, не дано належної оцінки тому факту, що керівник оперативних заходів ОСОБА_18 надав показання суду про перебування потерпілого ОСОБА_12 в оперативній розробці, що на думку апелянта, підтверджує його версію про навмисне втягування його у спецоперацію правоохоронних органів власне з метою викриття протиправної діяльності ОСОБА_12 та пов`язаних з ним осіб. На переконання обвинуваченого ОСОБА_8 , обвинувачення, яке визнане судом доведеним, базується виключно на матеріалах проведених негласних оперативних і слідчих дій. Ці матеріали на досудовому слідстві стороні захисту не пред`являлися, а свідки, які з цього приводу допитувалися судом, зіслалися на таємницю здобутих даних і на цих підставах відмовились давати показання. За таких обставин апелянт наполягає на тому, що використані в процесі доказування протоколи негласних дій, є недопустимими доказами. Не погоджується обвинувачений також із конфіскацією судом майна, яке є речовими доказами у справі, адже, як він стверджує, воно в переважній більшості належить його колишній дружині і не має стосунку до справи. Крім цього, апелянт звертає увагу на те, що занадто великий строк покарання, призначеного йому судом, позбавляє його малолітніх дітей, одинокого батька і сестру-інваліда будь-якої підтримки, що є явно несправедливим. Враховуючи наведене, обвинувачений просить оскаржуваний вирок в частині визнання його винуватим у вчиненні злочину скасувати і виправдати його.
		В інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 вирок суду оскаржено також його захисником  адвокатом ОСОБА_9 . Захисник не оспорює вирок в частині виправдання підзахисного, однак вважає такий незаконним в частині засудження по обвинуваченню, яке визнане доведеним. При цьому, адвокат звертає увагу апеляційної інстанції на обґрунтування оскаржуваного вироку недопустимими доказами. Зокрема, апелянтом стверджується, що оперативні заходи у справі проводились без заведення оперативно-розшукових справ, а законність проведення негласних слідчих дій не підтверджена розсекреченими матеріалами. Відповідно, матеріали проведення таких процесуальних дій стороні захисту не розкривалися, з їх змістом ні обвинуваченого, ні захисника після завершення досудового розслідування ніхто не знайомив. Подальше долучення окремих з них на стадії судового розгляду свідчить по істотне порушення вимог чинного кримінального процесуального закону, яке позбавило обвинуваченого можливості ефективно захищатися від пред`явленого обвинувачення. Окремо адвокат наголошує на тому, що сторона обвинувачення так і не представила суду постанов прокурора від 03 жовтня 2014 р та 08 жовтня 2014 р., на підставі яких проводився контроль за вчиненням злочину. А це, на думку апелянта, ставить під сумнів законність проведення цих заходів і отриманих за їх наслідками результатів. Крім цього захисник зауважує, що протоколи результатів контролю за вчиненням злочину від 03 жовтня 2014 р., 08 жовтня 2014 р., 28 жовтня 2014 р., 31 жовтня 2014 р. містять суперечливу інформацію, адже в них зазначається про проведення цих заходів у той день, коли вони оформлені, однак в описових їх частинах містяться дані про події, які відбувались значно раніше, починаючи з 26 червня 2014 р. Також під сумнів сторона захисту ставить результати аудіо-, відео- контролю особи, адже протоколу цієї дії суду так і не надано, натомість представлено розшифровку зафіксованих в її ході розмов. Додатків у виді матеріальних носіїв, на які фіксувалася ця негласна слідча дія до матеріалів кримінального провадження безпідставно не долучено, що позбавляє можливість дослідити їх у суді. Такі ж зауваження, як стверджує захист, стосуються усіх матеріалів, зібраних під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій. На думку адвоката ОСОБА_9 , суд свідомо не дав належної оцінки тим фактам, щоб постановити обвинувальний вирок. Крім цього, повністю проігноровані доводи обвинуваченого про ініціювання справи ОСОБА_19 , який є ключовою особою у справі і навіть не допитувався судом. Безпідставно, на переконання апелянта, проігноровані судом факти, які свідчать про відсутність будь-якого корисливого мотиву у в діях ОСОБА_8 , а відтак і очевидних підстав для нього бажати смерті ОСОБА_12 . Що стосується призначеного судом покарання, то таке, як стверджує адвокат, не враховує, що дії, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , припинені на стадії готування, а це мало б бути враховано судом і не може тягти такого суворого покарання за злочин, якого не було. Також сторона захисту звертає увагу на неправильному зарахуванні у строк відбуття покарання обвинуваченому часу його попереднього ув`язнення. Адвокат наполягає на тому, що зарахуванню підлягає увесь, а не частина, строку перебування ОСОБА_8 в умовах слідчого ізолятора, а тому, такий строк повинен зараховуватися, починаючи з 31 жовтня 2014 р. і до дня набрання вироком суду законної сили. З огляду на викладені обставини адвокат ОСОБА_9 вважає вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 в частині засудження останнього незаконним та необґрунтованим, у зв`язку з чим просить його скасувати і ухвалити в цій частині новий, яким ОСОБА_8 виправдати внаслідок недоведеності його участі у вчиненні злочину, звільнити обвинуваченого з-під варти в залі суду, а вилучене та арештоване у справі майно повернути власникам.
		Вирок суду оскаржено також прокурором в частині, за якою ОСОБА_8 виправдано по епізоду підготовки вбивства на замовлення потерпілого ОСОБА_13 . Сторона обвинувачення у поданій апеляційній скарзі не погоджується з доводами суду в оскаржуваному вироку про те, що здобуті докази підтверджують лише наявність спільних розмов ОСОБА_8 та ОСОБА_15 про особу ОСОБА_13 без будь-якої конкретики чи домовленостей про його вбивство. Прокурор вважає, що такі домовленості мали місце і це чітко зафіксовано у протоколах проведення аудіо-, відео-контролю особи із використанням технічних записів від 03 жовтня 2014 р., 31 жовтня 2014 р., 06 листопада 2014 р. Як стверджує прокурор, із зафіксованих розмов слідує, що ОСОБА_8 висловив намір вбити ОСОБА_13 та обговорював із ОСОБА_15 час, спосіб і ціну за вчинення такого злочину. Крім цього, на думку апелянта, судом безпідставно не враховано, що ОСОБА_8 , мав реальний мотив на вчинення вбивства, адже підозрював ОСОБА_13 в організації збройного нападу на свого кума ОСОБА_17 . У судовому засіданні ОСОБА_15 вказав, що вважав наміри ОСОБА_8 реальними, тому апелянт наполягає на їх врахуванні і наданні їм належної оцінки. За таких обставин прокурор ОСОБА_6 просить оскаржуваний вирок в частині виправдання ОСОБА_8 по епізоду готування до умисного вбивства на замовлення потерпілого ОСОБА_13 скасувати і постановити новий, яким визнати його винуватим за ч.3 ст.27, ч.1 ст.14, п.п.11, 13 ч.2 ст.115 КК України, призначити покарання за цей злочин у виді 10 років позбавлення волі та на підставі ч.1 ст.70 КК України визначити ОСОБА_8 остаточне покарання у виді 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
		Заслухавши доповідь судді, доводи захисника ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_8 на підтримання поданих ними апеляційних скарг і спростування апеляційної скарги прокурора, думку обвинувачів про відсутність підстав для виправдання ОСОБА_8 в частині пред`явленого йому обвинувачення, наявність беззаперечних доказів вини обвинуваченого і їх заперечення проти апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , захисника обвинуваченого  адвоката ОСОБА_9 підлягають частковому задоволенню, а апеляційна скарга прокурора  відхиленню з таких підстав.    Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.27, ч.1 ст.14, п.6, п.11 ч.2ст. 115 КК України, по епізоду організації готування до вчинення умисного вбивства на замовлення з корисливих мотивів потерпілого ОСОБА_12 , за обставин, наведених у вироку суду, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та ґрунтується на доказах, здобутих і перевірених в ході судового розгляду.
		Так, незважаючи на заперечення обвинуваченим ОСОБА_8 , як в суді, так і в поданій апеляційній скарзі, своєї вини, його твердження щодо цього спростовуються сукупністю належних, допустимих і достатніх доказів.
		Із заяв ОСОБА_15 від 10 червня 2014 р. слідує, що вказаний свідок звернувся до правоохоронних органів з приводу організації вчинення вбивства особою на ім`я ОСОБА_14 та добровільно видав мобільний телефон марки "Samsung GТ-Е1080W" ІМЕІ НОМЕР_1 зі стартовим пакетом оператора "Київстар" (номер НОМЕР_2 ), отриманий від ОСОБА_20 (т.2 а.с.15,16).
		Будучи допитаним судом першої інстанції, свідок ОСОБА_15 (анкетні дані якого з мотивів безпеки було змінено) дав показання про те, що в травні 2014 р. в м. Києві він зустрівся з ОСОБА_8 та ще одною особою, якої він не знає. ОСОБА_8 йому пояснив, що в нього є проблема з бізнеспартнером. Так як було вже пізно, зустріч вони перенесли на наступний день, тоді ж ОСОБА_8 розповів йому про деталі роботи. ОСОБА_8 йому повідомив про те, що його бізнеспартнер поступає по відношенню до нього нечесно і його необхідно «прибрати», тобто вбити, за що він обіцяв дати 5000 доларів США. Спочатку він сприйняв слова ОСОБА_8 несерйозно, проте, згодом зрозумів, що наміри ОСОБА_8 є реальними. В подальшому йому передали коробку з мобільним телефоном, по якому він зв`язувався з ОСОБА_8 . Після цього, він вирішив звернутися в правоохоронні органи та з м. Києва приїхав у м. Львів, де в УБОЗі написав заяву про те, що готується замовне вбивство. Приблизно через три місяці, а саме у вересні, до нього подзвонив ОСОБА_8 , який хотів зустрітися. Він приїхав у м. Львів, зустрілися на залізничному вокзалі. Вони на таксі їздили по місту, де обвинувачений показував йому місце проживання ОСОБА_12 . Потім на автовокзалі пересіли в автомобіль обвинуваченого і поїхали в ресторан «Соняхи», де він відмічав на карті місце проживання ОСОБА_12 , після чого він передав йому 10 000 грн. купюрами по 500 грн. Ці гроші він віддав в УБОЗ. ОСОБА_8 повідомив його, що ОСОБА_12 потрібно «прибрати» до кінця жовтня, але по його команді. Також говорив, що потрібно зробити так, щоб не знайшли тіла. Як доказ виконаної роботи він мав обвинуваченому принести золотий хрест ОСОБА_12 . В подальшому ОСОБА_8 передав йому 2500 доларів (завдаток за вбивство ОСОБА_12 ), фото ОСОБА_12 і фото його дружини, які він потім передав в поліцію. На наступній зустрічі 31 жовтня 2014 р. (це вже був день затримання ОСОБА_8 ), той передав йому решту обумовлених грошей, а натомість він передав йому золоті ланцюжок і хрест потерпілого. Після цього відбулось затримання обвинуваченого. Ствердив, що зі слів обвинуваченого йому стало відомо, що ОСОБА_8 та ОСОБА_12 були кумами. Також з його слів йому було відомо, що в день вбивства при потерпілому мала бути велика сума грошей. 
		Згідно протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, з фототаблицею від 31 жовтня 2014 р. у Львівській області, Пустомитівському районі, с. Лапаївка по вул. Світла, 2 у ресторані "Соняхи" о 12 год. 00 хв. 31 жовтня 2014 р. затриманий обвинувачений ОСОБА_8 , в якого виявлено та вилучено пістолет ПМР 9 мм, НОМЕР_3 , 2 (два) магазина до пістолета, 16 патронів, 610 доларів США, 5 Євро, 211 грн., ланцюжок з хрестиком з металу жовтого кольору (т.2 а.с.20-34).
		З протоколу обшуку (з фототаблицею) від 31 жовтня 2014 р. вбачається, що в транспортному засобі марки «Хюндай Сантафе», який належить ОСОБА_8 , виявлено та вилучено партмоне, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки "Хюндай Сантафе" номерний знак НОМЕР_4 , посвідчення водія на прізвище ОСОБА_8 , дозвіл на право носіння та зберігання зброї № НОМЕР_5 , палка-телескоп в чохлі, коробку патронів "СОВА-П" з 50 патронами, коробку патронів "СОВА-П" з 43 патронами (т.2, а.с.36-49).
		Відповідно до протоколу обшуку від 31 жовтня 2014 р. за місцем проживання обвинуваченого ОСОБА_8 у АДРЕСА_4 , виявлено та вилучено рушницю чорного кольору з оптичним прицілом № НОМЕР_6 в чохлі чорного кольору з 5 циліндричними коробками з металевими кульками та полімерним пакетом з металевими деталями, двохствольну рушницю без розпізнавально-ідентифікуючих позначок (т.2 а.с.51-55).
		Під час допиту у місцевому суді потерпілій ОСОБА_12 повідомив, що з 2001 р. знайомий з ОСОБА_8 , вони навчались разом, крім цього є кумами, адже він хрестив доньку ОСОБА_8 , а останній хрестив його сина. Зазначив, що спільного бізнесу з ОСОБА_8 не мав. В жовтні 2014 р. до нього підійшли працівники правоохоронних органів і сказали, що його кум ОСОБА_8 замовив «кіллера», щоб його вбити та показали йому відео, де ОСОБА_8 з «кілером» обумовлюють його вбивство. В «кіллера» були його фото і фото його дружини. Після цього, він в УБОЗі написав заяву про його захист, так як йому загрожує небезпека. Потім йому повідомили, що затримали ОСОБА_8 , коли той передавав гроші «кіллеру». Який у ОСОБА_8 був мотив, щоб його вбити, йому невідомо. Припускає, що, можливо, через те, що ОСОБА_8 одного разу просив у нього позичити значну суму грошей, проте він йому відмовив. Ствердив, що на той час він мав депозит на суму 50 тис. євро.
		Крім цього, свідок ОСОБА_16 дала місцевому суду показання про те, що восени 2014 р. її чоловік ОСОБА_12 повіз дитину в дитячий садок, після чого не повернувся до неї. Про вказані обставини вона по телефону повідомила обвинуваченого ОСОБА_8 , який нічим їй не допоміг. Через деякий час до неї подзвонив її чоловік і повідомив про обставини замаху на нього. Більш детально він розповів їй про це вдома, коли повернувся з правоохоронних органів, а саме, що ОСОБА_8 організував готування щодо його вбивства. Ствердила, що ОСОБА_8 та її чоловік були в дружніх відносинах. Проте, з часом ОСОБА_8 став віддалятись від нього. Їй відомо, що ОСОБА_8 просив її чоловіка 50 000 євро в позику. Однак, чоловік йому відмовив.
		З довідок №2082813 та №2082794 від 20 січня 2015 р., виданих ПАТ КБ "Приватбанк", слідує, що на рахунках потерпілого ОСОБА_12 та його дружини ОСОБА_16 в період інкримінованих обвинуваченому дій перебували кошти в розмірі 50000 євро та 900000 грн. відповідно (т.2 а.с.18,19).
		У встановленому процесуальному порядку до справи долучено речовий доказ  аркуш паперу з рукописним текстом із зазначенням адрес перебування та проживання потерпілого ОСОБА_12 , а також належних йому транспортних засобів (т.3 а.с.81-90).
		Згідно протоколу огляду речей і документів та постанови про визнання їх речовими доказами від 26 січня 2015 р. з фототаблицею видані ОСОБА_15 фотокартки є фотографіями потерпілого ОСОБА_12 та його дружини ОСОБА_16 . Також в якості речового доказу долучено до справи карту м. Львова (т.3 а.с.91-96). Висновком дактилоскопічної експертизи від 24 січня 2015 р. підтверджено, що на карті м. Львова виявлено сліди пальців рук обвинуваченого ОСОБА_8 (т.2 а.с.64-72).
		Речовими доказами у справі є також грошові кошти купюрами по 500 грн. та 100 доларів США, які передавалися обвинуваченим ОСОБА_15 в якості завдатку за виконання умисного вбивства і покриття витрат на підготовку злочину, а останнім в подальшому видані правоохоронному органу.
		Сукупністю наведених показань свідків, потерпілого та речових доказів, вилучених при затриманні обвинуваченого і обшуку належних йому автомобіля та житла, а також виданих свідком ОСОБА_15 винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.27, ч.1 ст.14, п.6, п.11 ч.2 ст. 115 КК України, по епізоду вчинення суспільно небезпечних дій відносно потерпілого ОСОБА_12 доведена повністю. Колегія суддів вважає, що зібрані докази є достатніми, належними та допустимими. Вони повністю узгоджуються між собою, не містять істотних суперечностей, а тому, правильно покладені судом першої інстанції в основу обвинувального вироку. З них слідує, що ОСОБА_8 мав умисел на умисне вбивство ОСОБА_16 і з метою реалізації свого злочинного наміру підшукав виконавця, якому передав кошти на виконання замовлення по вбивству, установочні дані на потерпілого, його фотографії, карту з позначенням місця перебування потерпілого, тобто організував підготовку до умисного вбивства ОСОБА_16 на замовлення. При цьому, документально підтверджена наявність коштів у потерпілого на банківському рахунку на момент підготовки злочину, показання свідка ОСОБА_15 про те, що ОСОБА_8 повідомляв йому про значну суму, яку буде мати потерпілий на день вбивства при собі і що цими грошима слід заволодіти та розподілити їх між собою, доводять наявність у діях ОСОБА_8 корисливого мотиву. З огляду на наведене вище, кваліфікація судом дій ОСОБА_8 за ч.3 ст.27, ч.1 ст.14, п.6, п.11 ч.2 ст. 115 КК України є правильною і не викликає заперечень. 
		Водночас колегія суддів погоджується із доводами сторони захисту про недопустимість окремих доказів у справі. 
		Зокрема, встановлено, що в оскаржуваному вироку суд обґрунтував свій висновок про доведеність вини ОСОБА_8 протоколами про результати здійснення негласних слідчих (розшукових) дій (т.2 а.с.234-245, 156-219, 149-155, 220-226, 145-148, 227-230, 142-144, 231-233; т.3 а.с.1-13, 37, 38-51, 52-55, 56-67, 68-72, 14-35), ухвалами Апеляційного суду Львівської області про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо ОСОБА_8 (т.6 а.с.162, 163, 172, 175; т.7 а.с.8, 9, 10, 11).
		Однак, поза увагою суду першої інстанції залишено те, що процесуальні рішення про надання дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій не були відкриті сторонам під час виконання слідчим вимог ст.290 КПК України. 
		З норм права, передбаченими ч.12 ст. 290 КПК України, вбачається, що невідкриття матеріалів сторонами в порядку цієї статті є окремою підставою для визнання таких матеріалів недопустимими як докази. Водночас відкриттю, окрім протоколів, у яких зафіксовано хід та результати проведення певних дій, в обов`язковому порядку підлягають і матеріали, які є правовою підставою проведення таких дій (ухвали, постанови, клопотання), що забезпечить можливість перевірки стороною захисту та судом допустимості результатів таких дій як доказів.
		Чинний КПК не містить заборони для сторін кримінального провадження представляти в суді матеріали, не відкриті одна одній. Заборона адресована суду, який згідно з ч.12 ст. 290 КПК не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази. Надання стороною обвинувачення у суді матеріалів, до яких не було надано доступ стороні захисту, і долучення їх як доказів на стадіях судового розгляду порушує право обвинуваченого на захист, оскільки змушує його захищатися від так званих нових доказів без надання достатніх можливостей і часу для їх спростування.
		Отже, факт ознайомлення з матеріалами справи після закінчення розслідування не є достатнім для відстоювання стороною захисту своєї позиції у кримінальному процесуальному змаганні. За таких умов, коли стороні обвинувачення відомі всі докази, а сторона захисту не володіє інформацією про них до завершення розслідування, порушується баланс інтересів у кримінальному процесі. 
		Частина 12 статті 290 КПК фактично передбачає кримінальну процесуальну санкцію стосовно сторін кримінального провадження, яка реалізується в разі невиконання сторонами обов`язку щодо відкриття матеріалів. Вона полягає в тому, що в майбутньому суд не має права допустити відомості як докази у невідкритих матеріалах. Так, невідкриття сторонами кримінального провадження одна одній матеріалів суттєво зменшує їхню доказову базу, що, в свою чергу, може негативно вплинути на законність та обґрунтованість прийнятого судом рішення. 
		Недослідження судом першої інстанції процесуальних документів, які стали правовою підставою проведення негласних слідчих (розшукових) дій, впливає на справедливість судового розгляду в цілому, оскільки відсутність дослідження цих матеріалів викликає сумніви щодо можливості здійснення судом належної оцінки законності проведення таких дій, а також достовірності та допустимості їх результатів як доказів. У такому разі недослідження зазначених матеріалів призводить до оперування судом доказами, допустимість яких є імовірною, що в контексті презумпції невинуватості є неприпустимим для обґрунтування рішення про винуватість особи та свідчить про порушення права особи на справедливий суд. 
		Крім того, дані постанови прокурора про проведення негласної слідчої (розшукової) дії або відповідної ухвали слідчого судді встановлюють обставини процесуального характеру, що мають значення при оцінці допустимості використання отриманих у результаті негласних слідчих (розшукових) дій фактичних даних як доказів у кримінальному провадженні. Такі відомості підтверджують законність (або свідчать про незаконність) проведення тієї чи іншої негласної слідчої (розшукової) дії, і відповідно, мають оцінюватися судом за участю сторін кримінального провадження у сукупності із протоколами негласних слідчих (розшукових) дій.
		Дана правова позиція вказана в постанові Верховного Суду України від12 жовтня 2017 р. ( справа № 5-237 кс (15)17) щодо неознайомлення сторони захисту зі всіма наявними в сторони обвинувачення матеріалами, які стосуються негласних слідчих (розшукових) дій.
		Крім того, Європейський суд з прав людини в питанні забезпечення права на справедливий суд також акцентує на необхідності чіткого дотримання положень з питань допустимості доказів.
		Перевіркою матеріалів кримінального провадження в суді апеляційної інстанції встановлено, що на момент відкриття слідчим матеріалів досудового розслідування 03, 09, 10 лютого 2015 р. (т.1 а.с.11  реєстр до обвинувального акту) стороні захисту постанови (ухвали) про проведення негласних слідчих (розшукових) дій не надавалася.
		Подальше долучення таких до матеріалів справи на стадії судового розгляду не може вважатися належним відкриттям матеріалів стороні захисту. Відповідно, процесуальні рішення, які стали підставою для проведення відносно ОСОБА_8 негласних слідчих (розшукових) дій, є недопустимими доказами, як і протоколи, в яких зафіксовано результати проведення цих дій. 
		З наведених підстав колегія суддів вважає, що матеріали проведених щодо ОСОБА_8 негласних слідчих (розшукових) дій не можуть бути доказами винуватості обвинуваченого і посилання на них місцевим судом в оскаржуваному вироку є безпідставним.
		Виключення цих матеріалів з числа доказів не тягне за собою висновку про недоведеність вини обвинуваченого, адже інших допустимих доказів, про які вказувалось вище і які належним чином оцінені судом у вироку, достатньо для того, щоб вважати ОСОБА_8 винним у вчиненні злочину, за який його засуджено.
		Версія обвинуваченого про свідоме його використання працівниками правоохоронних органів і залучення до співробітництва з метою подальшого викриття у вчиненні злочину в ході судового розгляду не знайшла свого підтвердження. При цьому, враховується, що обвинувачений із заявами про вчинення щодо нього співробітниками таких органів злочину не звертався. Тому його твердження про протиправне використання його з метою участі в оперативних заходах, що проводились відносно інших осіб, слід оцінювати як обрану тактику захисту від пред`явленого обвинувачення. 
		Оцінюючи оскаржуваний вирок в частині призначеного ОСОБА_8 покарання, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, перерахувавши обставини, які він враховує для визначення конкретної міри покарання обвинуваченому, в достатньому обсязі не проаналізував їх можливого впливу на встановлення реального строку позбавлення волі засудженого. Так, не повною мірою враховано, що ОСОБА_8 позитивно характеризується, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, хворіє хронічними захворюваннями, які потребують лікування. У зв`язку з цим обрана йому місцевим судом міра покарання у виді 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна є занадто суворою. На переконання колегії суддів, за встановлених обставин справи, відсутності реальних наслідків, на досягнення яких був спрямований злочин, наявності обставин, які позитивно характеризують ОСОБА_8 , а також утриманців, в тому числі двох малолітніх дітей, призначення останньому покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна є достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню ним нових злочинів. Тому в частині призначеного покарання вирок суду підлягає зміні в бік пом`якшення.
		Що стосується заперечень в апеляційній скарзі прокурора проти виправдання ОСОБА_8 по епізоду діянь, кваліфікованих органом досудового розслідування за ч.3 ст. 27, ч.1 ст. 14, п.11, п.13 ч.2 ст. 115 КК України, відносно ОСОБА_13 , то такі не можуть вважатися обґрунтованими.
		Оцінюючи зібрані по справі докази на предмет доведеності зазначених сторонами кримінального провадження обставин, колегія суддів приймає до уваги вимоги ч.1 ст. 94 КПК України, згідно якої суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів  з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		За змістом ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини передбачено право на справедливий судовий розгляд. Загальні вимоги справедливості, що містяться у цій статті, застосовуються у провадженнях щодо всіх кримінальних справ.
		Згідно ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказане обвинувачення ґрунтується на припущеннях. Місцевий суд встановив, що особу ОСОБА_13 обвинувачений та свідок ОСОБА_15 обговорюють у ресторані «Соняхи» 03 жовтня 2014 р., а, зокрема, обвинувачений стверджує, що його цікавить ОСОБА_13 , по якому він збере необхідну інформацію, а свідок ОСОБА_15 також обіцяє таку щодо ОСОБА_13 (т.2 а.с.200, 201). В подальшому 31 жовтня 2014 р. обвинувачений та ОСОБА_15 короткими фразами обговорюють особу ОСОБА_13 (т.2 а.с.143).
		Суд першої інстанції обґрунтував, що зазначені висловлювання і міркування ОСОБА_8 та ОСОБА_15 не можуть свідчити про умисел обвинуваченого на готування до умисного вбивства на замовлення ОСОБА_13 .
		Разом з цим, прокурор у своїй апеляційній скарзі наполягає, що ОСОБА_8 та ОСОБА_15 в дійсності обговорювали питання, пов`язані із підготовкою до умисного вбивства ОСОБА_13 . Усі доводи сторони обвинувачення ґрунтуються на матеріалах проведення негласних слідчих дій, а саме аудіо-, відеоконтролю особи із використанням технічних засобів. Водночас прокурором, як і судом першої інстанції, не враховано, що стороні захисту при виконанні ст.290 КПК України органом досудового слідства ухвали про проведення негласних слідчих (розшукових) дій не пред`являлися. Відповідно, усі протоколи, якими зафіксовано результати поведених на підставі цих ухвал слідчих (розшукових) дій, як і у випадку виключення таких з числа доказів по епізоду обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні злочини щодо потерпілого ОСОБА_12 , не можуть вважатися допустимими доказами. Інших доказів на підтвердження організації ОСОБА_8 готування до вбивства на замовлення ОСОБА_13 стороною обвинувачення не здобуто. Не встановлено таких і судом. 
		Більше того, будучи допитаним судом першої інстанції, потерпілий ОСОБА_13 зазначив, що обвинуваченого ОСОБА_8 він не знав і будь-яких відносин з ним не мав. Також свідок ОСОБА_17 суду підтвердив, що мотивів для готування вбивства ОСОБА_13 у ОСОБА_8 не було.
		За таких обставин винуватість ОСОБА_8 по епізоду обвинувачення його за ч.3 ст.27, ч.1 ст.14, п.п.11, 13 ч.2 ст.115 КК України не доведена, а тому, рішення про його виправдання в цій частині є правильним. Підстав для скасування вироку місцевого суду щодо виправдання ОСОБА_8 по вказаному обвинуваченню немає.
		Водночас уточнення потребує строк попереднього ув`язнення, який підлягає зарахуванню обвинуваченому у трок відбуття покарання. Судом першої інстанції вказано, що з урахуванням правового висновку, зазначеного у постанові Верховного суду (справа №663/537/17, провадження №13-31кс18) від 29 серпня 2018 р., до ОСОБА_8 підлягають застосуванню положення ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону України №838-VIII від 26 листопада 2015 р., у зв`язку з чим обвинуваченому ОСОБА_8 зараховано у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення, а саме з 31 жовтня 2014 р. (дата затримання) до 01 березня 2016 р. включно (вступ вироку Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 грудня 2015 р. в законну силу) та з 23 січня 2017 р. (дата прибуття з ВК №40 в УВП № 19) до вступу вироку в законну силу, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Однак, місцевим судом не враховано, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 грудня 2016 р. ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 01 березня 2016 р., якою вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 грудня 2015 р. щодо ОСОБА_8 було залишено без змін, скасовано і призначено новий розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Таким чином, з 08 грудня 2016 р. ОСОБА_8 утримувався під вартою уже не в порядку виконання вироку, а у зв`язку із застосуванням до нього запобіжного заходу до вступу в силу вироку Пустомитівського районного суду Львівської області від 14 грудня 2015 р., який підлягав новому апеляційному перегляду. У подальшому ОСОБА_8 перебував під вартою у зв`язку із скасуванням цього вироку апеляційною інстанцією і новим розглядом справи місцевим судом. За таких обставин увесь період з 08 грудня 2016 р. і до моменту постановлення даної ухвали апеляційним судом підлягає зарахуванню у строк відбуття покарання обвинуваченому з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		При перевірці справи колегія суддів не виявила допущених істотних порушень кримінально-процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які тягнули б за собою скасування вироку. 
		Керуючись ст.ст.405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 , захисника обвинуваченого  адвоката ОСОБА_9 задоволити частково, апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6  залишити без задоволення.
		Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 10 вересня 2018 р. стосовно ОСОБА_8  змінити.
		Пом`якшити призначене ОСОБА_8 покарання та вважати його засудженим за ч.3 ст.27, ч.1 ст.14, п.п.6, 11 ч.2 ст.115 КК України на 10 (десять) років позбавлення волі з конфіскацією майна.
		На підставі ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 р.) зарахувати ОСОБА_8 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 31 жовтня 2014 р. по 01 березня 2016 р. та з 08 грудня 2016 р. по 19 квітня 2019 р. включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
		В решті вирок залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який утримується під вартою,  в той самий строк з дня отримання копії ухвали.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_2                             ОСОБА_3                      ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...