Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 201/10299/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 03.05.2019. Зареєстровано: 05.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 06.05.2019.

Номер судового провадження: 2/201/1401/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 201/10299/14-ц
		Провадження № 2/201/1401/2019
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		18 квітня 2019 року             Жовтневий районний суд
		м. Дніпропетровська
		у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,
		при секретарі - Максимової О.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 про поділ квартири, -
		ВСТАНОВИВ:
		 
		30.07.2014р. ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя.
		Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.02.2015р. (під головуванням судді Черновського Г.В.) в задоволені позовних вимог відмовлено (а.с. № 203-20 т. № 1).
		Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.05.2015р. рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволені позовних вимог про поділ автомобіля скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля в розмірі 100000 грн., а у решті рішення суду від 19.02.2015р. залишено без змін (а.с. № 290-291 т. № 1).
		По справі в межах розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 19.08.2015р. постановлена ухвала Вищого Спеціалізованого Суду України (а.с. № 25-27 т. № 2).
		Як вбачається з ухвали ВССУ від 19.08.2015р., позивачка оскаржувала рішення судів першої та апеляційної інстанції лише в частині відмови у задоволені позовних вимог, а у решті, судові рішення не переглядалися (а.с. № 25 звор. стор. т. № 2).
		Враховуючи, що рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.05.2015р. в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення на її користь з ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля в розмірі 100000 грн. не оскаржувалось в касаційному порядку та ВССУ з приводу цієї позовної вимоги не виносив ухвали, то вважається, що рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.05.2015р. в частині стягнення грошових коштів набрало законної сили.
		Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12.07.2016р. в задоволені заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа, виданого 04.05.2016р. по цивільній справі № 201/10299/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину квартири та стягнення половини грошових коштів, внесених до статутного фонду ТОВ «Алянс Плюс» таким, що не підлягає виконанню було відмовлено (а.с. № 142 т. №2).
		Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23.08.2016р. ухвала суду першої інстанції від 12.07.2016р. залишена без змін (а.с. № 162-163 т. № 2).
		21 квітня 2017 року рішенням судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Ткаченко Н.В. позовні вимоги було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 20 750 грн., що складають половину внесених ним 30.12.2010р. сімейних коштів до статутного фонду ТОВ «Альянс Плюс». В задоволені іншої частини позовних вимог було відмовлено (а.с. № 249  251 т. № 2).
		12 жовтня 2017 року рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2017 року було скасовано в частині відмови у задоволенні вимоги щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 73,4 кв.м. жилою площею 43,9 кв.м. (а.с. № 30  32 т. № 3). 
		07 листопада 2018 року постановою Верховного суду було задоволено касаційну скаргу ОСОБА_3, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2017 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ квартири було скасовано. Справу в цій частині було передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с. № 79  82 т. № 3).
		13 березня 2019 року ОСОБА_1 було подано до суду уточнену позовну заяву, в якій остання просить стягнути з відповідача на її користь 158694,50 грн. компенсації вартості половини відчуженої ним квартири АДРЕСА_2. 
		В обґрунтування своїх позовних вимог, з урахуванням їх уточнень, позивач посилається на те, що, як встановили суди, вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 19.06.2004р., який розірваний 24.01.2012р. Також встановлено, що під час шлюбу позивача та відповідача була придбана за договором купівлі-продажу від 25.08.2004р. квартира № 4 в будинку по вул. Ульянова, 26, яка відноситься до спільною сумісною власністю подружжя. Між тим, незважаючи на це та у порушення вимог законів, відповідач ОСОБА_2 без згоди позивача 28 травня 2015 року здійснив відчуження зазначеної квартири ОСОБА_4 та приховав ці обставини від судів. Таким чином, на думку позивача, відповідач спричинив їй значну матеріальну шкоду. Згідно п. 1.4 договору купівлі-продажу від 28 травня 2015 року ринкова вартість цієї квартири складала 317389,00 грн. Тому відповідач повинен відшкодувати позивачу завдану шкоду у розмірі 158694,50 грн. Вчинивши дії, спрямовані на одноособове розпорядження спільним з позивачем майном відповідач спричинив ОСОБА_1 матеріальну шкоду.
		Позивач та її представник надали до суду заяву, в якій просили розглянути справу за їх відсутності, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити у повному обсязі. Заперечення відповідача просили відхилити як необґрунтовані, оскільки по-перше, факт придбання квартири під час шлюбу та визнання її спільною сумісною власністю подружжя встановлений апеляційним судом Дніпропетровської області та підтверджено правильність цих висновків касаційною інстанцією. По-друге, згідно ст. 23 та 1166 ЦК України майнова шкода відшкодовується у повному обсязі, тобто згідно реальної вартості збитків за цінами, що існували на час здійснення правопорушення (в договорі купівлі  продажу).
		Представник відповідача надала до суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності. Просила при ухваленні рішення врахувати відзив на уточнену позовну заяву, зокрема те, що відповідач не визнає уточнену позовну заяву, оскільки вважає, що квартира придбана за його особисті кошти та готовий надати оригінал боргової розписки, існування якої не було враховано. Розмір компенсації, на думку представника відповідача, є необґрунтованим, оскільки ціна спірної квартири відповідно до договору купівлі  продажу становить 149500 грн., а отже, якщо суд визнає позовні вимоги обґрунтованими, то компенсація може становити 74750 грн., оскільки саме ця сума становить половину ціни спірної квартири.
		ОСОБА_3 в судове засідання не зявився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи, про причини неявки суду не повідомив, з клопотанням про відкладення слухання справи до суду не звернувся.
		Дослідивши матеріали справи та надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
		Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. 
		Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. 
		Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно із ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.06.2004р., який розірваний 24.01.2012р.
		25.08.2004р, тобто, в період шлюбу, ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 11 830 доларів США на споживчі цілі (п. 2.1 кредитного договору). В цей же день, 25.08.2004р., на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбав квартиру № 4, розташовану в будинку № 26 по вул. Ульянова у м. Дніпропетровську. Відповідно до договору іпотеки від 10.09.2004р. спірна квартира була передана в іпотеку в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором.
		Допитана в якості свідка позивачка ОСОБА_1 пояснила, що квартира, зареєстрована на відповідача, була набута ними разом як подружжям за кредитні кошти, після реєстрації шлюбу вони заселилися в спірну квартиру, де вона зареєстрована до даного часу; пояснила, що підписувала кредитний договір в ОСОБА_5 ОСОБА_6, та підписувала у нотаріуса письмову згоду на придбання відповідачем квартири, була поручителем за даним договором, при отриманні кредитних грошових коштів не була присутня, кошти на погашення кредиту давав її батько. Зазначила, що ці обставини можуть підтвердити свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9
		Допитаний в якості свідка відповідач ОСОБА_2, пояснив, що після реєстрації шлюбу вони з ОСОБА_1 проживали на квартирі, розташованій по вул. Робочій, 40а. Спірну квартиру він придбав за кошти, отримані 14.04.2004р. (до укладання шлюбу з ОСОБА_1О.) від друга ОСОБА_10 в борг. Спірну квартиру він придбавав тільки для власного проживання за 17 000 доларів. Кредитний договір укладався на суму 11 800 доларів, вже після придбання квартири. Надав суду розписку від 14.04.2004р. про те, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_10 60 000 доларів США для купівлі житла та автомобіля, а також нотаріально посвідчений договір від 27.08.2014р. про умови та порядок погашення ОСОБА_2 запозичених у ОСОБА_10 грошей в розмірі 60000 доларів США (договір реструктуризації боргу).
		Свідок ОСОБА_10 пояснив, що гроші в борг ОСОБА_2 він давав на придбання квартири особисто для проживання ОСОБА_2, оскільки після розірвання попереднього шлюбу останньому не було де жити.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.
		Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
		У статті 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження таким майном після розірвання шлюбу здійснюється співвласником виключно за взаємною згодою.
		У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).
		Доведено, що кредитні кошти відповідачем були отримані після реєстрації шлюбу з позивачкою. Первісні доводи відповідача про те, що вони брались ним для свого бізнесу, спростовані кредитним договором, де зазначено, що кредитні кошти призначені на споживчі цілі. Більш того, довідкою ПАТ «ОСОБА_5 ОСОБА_6» від 30.05.2016 року, що міститься у справі, про надання 25 серпня 2004 року ОСОБА_2 споживчого кредиту у розмірі 11 830 дол. США, підтверджено, що його цільовим призначенням є «кредит на придбання житла». В день укладення кредитного договору та договору купівлі-продажу квартири позивачкою (ще за її дівочим прізвищем Цебратенко), як дружиною відповідача, до нотаріальної контори надавалась письмова згода, в якій позивачка надала згоду на придбання квартири на імя відповідача. Останнє узгоджується із поясненнями допитаних судом свідків ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які стверджували, що кредит брався для проживання сім'ї сторін. Про даний факт свідчить також реєстрація позивачки у спірній квартирі.
		Наявна в матеріалах справи копія розписки про отримання ОСОБА_2 суми 60000 дол. США на придбання квартири та автомобілю та договір реструктуризації даного боргу не можуть визнаватись належними доказами, оскільки витребуваний за клопотанням позивачки оригінал розписки для призначення відповідної експертизи з метою встановлення строку її виготовлення - відповідачем наданий не був; вказівка у письмовій розписці про цільове призначення суми боргу: на придбання квартири та автомобілю - спростована двома кредитними договорами - від 25.08.2004р. про отримання відповідачем коштів 11800 дол. США на придбання житла та від 17.06.2008р. про отримання ним же коштів - 43 000 дол. - для придбання автомобіля Лексус на вторинному ринку, який також по даній справі був спірним (а.с. № 183 т. № 1).
		Оскільки не може вважатись належним доказом копія розписки, то не може прийматись до уваги і договір про порядок погашення відповідачем боргу, тим більше, що його було укладено у серпні 2014 року після предявлення позивачкою у липні 2014 року позовної заяви, що викликає сумніви у реальності виконання наведених в ньому положень.
		Разом з тим, відповідач не надав суду доказу про вартість придбаної квартири та її придбання саме за гроші, отримані в борг, у договорі купівлі-продажу вартість квартири не вказана. А тому і не можуть мати вирішального значення пояснення наведених з боку позивачки свідків, які по-різному пояснювали розмір отриманих подружжям в кредит коштів, що судом взято як підставу для невзяття їх пояснень до уваги.
		Усе наведене приводить до висновку, що спірна квартира була придбана для сім'ї за погодженнями подружжя та за кошти, отримані ними в кредит.
		При цьому, суд критично оцінює твердження представника відповідача про те, що оригінал боргової розписки знаходиться наразі у ОСОБА_2 та останній може надати її до суду для проведення експертного дослідження (а.с. № 101 т. № 3), оскільки з метою надання сторонам можливості скористатися своїми процесуальними правами, зокрема правом надання доказів, судові засідання по справі призначались тричі. Відповідач заявлену ним розписку суду не надав, у звязку з чим та враховуючи строки розгляду справи судом, передбачені ЦПК України, суд вважає за неможливе подальше відкладення розгляду справи з цієї причини.
		Також, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 28 травня 2015 року між ОСОБА_2 (продавцем) та ОСОБА_3 (покупцем) було укладено договір купівлі  продажу нерухомого майна, а саме квартири № 4, розташованої в будинку № 26 по вул. Ульянова у м. Дніпропетровську, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_11 за реєстровим № 1201 (а.с. № 60  62 т. № 3).
		Так, відповідно до договору купівлі  продажу квартири від 28.05.2015р., посвідченого приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_11, ОСОБА_2 продав зазначену квартиру ОСОБА_3 за 149500 грн.
		Відповідно до п. 2.1 договору купівлі-продажу, ціна нерухомого майна що купується покупцем за цим договором становить 149500,00 грн., яка сплачена покупцем продавцю.
		23 квітня 2018 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у справі №203/3320/17 ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння. Предмет спору по даній справі було визнання договору купівлі-продажу квартири № 4, розташованої в будинку № 26 по вул. Ульянова у м. Дніпропетровську від 28 травня 2015 року та її витребування з чужого незаконного володіння.
		12 грудня 2018 року постановою Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2018 року було залишено без змін (а.с. № 104  119 т. № 3).
		В постанові Верховного суду від 07 листопада 2018 року, зокрема зазначено, що Апеляційний суд, урахувавши наведені норми матеріального права та обставини справи, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 2004 року, дійшов правильноговисновку,що спірнаквартира єоб'єктомспільної сумісноївласності подружжя, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу квартири № 4, розташованої в будинку № 26 по вул. Ульянова у м. Дніпропетровську сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, позивач надала нотаріальну згоду на придбання зазначеного майна, зареєстрована в цій квартирі, а відповідачем не надано належних доказів на підтвердження факту придбання ним спірної нерухомості за особисті кошти, тобто презумпція спільної власності на квартиру не спростована.
		Скасовуючи рішення першої та апеляційних інстанцій Верховний суд вказав, що оскільки до участі у справі не залучено ОСОБА_12, за яким зареєстровано право власності на спірну квартиру на час розгляду справи, питання про права якого оскаржуваними судовими рішеннями вирішено, а суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі у справі належного відповідача, оскільки по суті справа вирішується судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності і обґрунтованості ухваленого судом першої інстанції рішення в межах, встановлених статтею 303 ЦПК України 2004 року (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій), то справу слід направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		На виконання вимог Верховного суду, з метою усунення встановлених порушень, ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2019 року до участі у справі був залучений ОСОБА_3, як новий власник квартири.
		Крім того Верховний суд, скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанцій вказав, що внаслідок порушення судами норм процесуального права не встановлено фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, хто є власником спірної квартири, чи не порушить поділ зазначено нерухомого майна права особи, яка до участі у розгляді справи не залучена, не досліджено зібрані у справі докази в їх сукупності, від яких залежить обрання правильного способу захисту порушеного права позивача, зокрема можливості заявити позовні вимоги про стягнення 50% компенсації вартості спірної квартири, оскільки, якщо один із подружжя здійснив відчуження майна чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
		Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження використав на свій розсуд проти волі іншого подружжя і не в інтересах сімї чи не її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
		В уточненій позовній заяві позивач зазначає, що відповідно до п. 1.4 договору купівлі  продажу від 28.05.2015р. ринкова вартість квартири № 4, розташованої в будинку № 26 по вул. Ульянова у м. Дніпропетровську складає 317389,00 грн.
		Оскільки відповідач, без згоди позивача, здійснив відчуження зазначеної квартири ОСОБА_3 за ціною, яка є значно нижчою ніж ринкова, ОСОБА_1 вважає, що такими діями їй завдано шкоду у розмірі 158694,50 грн., яку вона і просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь, як компенсацію вартості половини відчуженої ним квартири (а.с. № 89  90 т. № 3). 
		При цьому обґрунтовуючи свою правову позиція позивач посилається на ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
		З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що на момент укладення договору купівлі  продажу нерухомого майна від 28 травня 2015 року було чинне судове рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2015 року, згідно якого спірна квартира була визнана особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2, про те, що це рішення в подальшому буде скасоване в касаційному порядку він не міг знати.
		Крім того, рішенням Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у справі №203/3320/17 від 23 квітня 2018 року, яке набрало законної сили 12 грудня 2018 року було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.
		Відповідно до договору купівлі-продажу від 28 травня 2015 року квартира № 4, розташована в будинку № 26 по вул. Ульянова у м. Дніпропетровську була відчужена відповідачем на користь ОСОБА_3 за ціною 149500,00 грн. 
		Розмір компенсації, який просить стягнути позивач на свою користь з відповідача, є необґрунтованим, оскільки ціна спірної квартири відповідно до договору купівлі  продажу становить 149500 грн., а отже половина від вартості квартири складає 74750,00 грн.
		Аналізуючи зазначені норми закону, повно та всебічно з'ясувавши вищевказані обставини, які стосуються предмету доказування, та оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами у справі доказів, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 про поділ квартири.
		При подачі позову (з урахуванням всіх уточнень) позивачкою було сплачено судовий збір у розмірі 3654 грн. (а.с. № 2 т. № 1). З огляду на те, що судом задоволено вимоги в частині стягнення з відповідача грошової суми 74750,00 грн., то на користь позивачки слід стягнути судовий збір пропорційно у розмірі 747,50 грн. 
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76 - 81, 89, 141, 263 - 265 ЦПК України, суд, -
		В И Р І Ш И В :
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 про поділ квартири, - задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 74750,00 грн., що складають половину вартості квартири № 4, розташованої в будинку № 26 по вул. Ульянова у м. Дніпрі (колишня назва  м. Дніпропетровськ), яка належала ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як подружжю на праві спільної сумісної власності.
		В задоволені іншої частини позовних вимог, - відмовити. 
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 747,50 грн.
		 
		Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
		 
		 
		 
		Суддя           С.С. Федоріщев

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...