Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/16029/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 07.05.2019. Зареєстровано: 08.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 10.05.2019.
Дата набрання законної сили: 06.06.2019
Номер судового провадження: 2-о/127/123/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 127/16029/18
		Провадження № 2-о/127/123/19
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 травня 2019 рокум. Вінниця
		 
		 
		Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
		головуючого судді Іщук Т.П.,
		за участі секретаря судового засідання Коваленко Д.І.,
		представника заявника ОСОБА_1  адвоката Макаревич К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Вінниці в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , з участю заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації (Посольство Російської Федерації в Україні) про встановлення факту, що має юридичне значення,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Заявник звернувся до суду з заявою та просив встановити юридичний факт його поранення, при виконанні обов`язків військової служби 17.03.2015 року в районі міста Авдіївка Донецької області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. Свою заяву мотивував тим, що він з серпня 1984 року перебував на військовій службі. Відповідно до рішення начальника Генерального штабу  Головнокомандуючого Збройних Сил України та Командувача Повітряних Сил України №9 дск від 28.01.2015 року був відряджений для участі в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України в складі управління капітального будівництва та ремонту Повітряних Сил Збройних Сил України (в/ч НОМЕР_1 ), що підпорядковується Штабу Повітряних Сил (в/ч НОМЕР_2 ) та в період з 17.02.2015 року по 17.03.2015 року брав участь в боях в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської області. 17.03.2015 року, виконуючи бойове завдання по охороні та обороні 156 зенітного ракетного Донецького полку в районі м.Авдіївка Донецької області, отримав поранення. Довідкою про обставини травми №13 та актом службового розслідування встановлено, що поранення дійсно було отримане під час виконання обов`язків військової служби. Інформацію, що поранення отримане 17.03.2015 року дійсно пов`язане із захистом Батьківщини, містить також свідоцтво про хворобу №298 від 01.06.2017 року. Рішенням Військово-лікарської комісії Центрального регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, травм встановлено, що вказане поранення заявника пов`язане з захистом Батьківщини. В результаті отриманого поранення він втратив 25% від своєї професійної працездатності. Посилаючись на те, що його поранення відбулося внаслідок юридичного факту, а саме - збройної агресії Російської Федерації проти України, вказує, що встановлення такого юридичного факту йому необхідно для визначення статусу особи, яка перебуває під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що була ратифікована Президією Верховної Ради Української РСР 03.07.1954 року та визначення статусу жертви міжнародного збройного конфлікту з подальшим виникненням права на отримання допомоги від гуманітарних організацій. Крім того, зазначає, що встановлення такого факту в іншому порядку, окрім як у спосіб звернення до суду не передбачено, а тому просив задовольнити його заяву.
		Ухвалою суду від 02 квітня 2019 року відкрито провадження у даній справі.
		Представник заявника ОСОБА_1  адвоката Макаревич К.В. в судовому засіданні заяву підтримала та просила її задовольнити.
		Представник заінтересованої особи - Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Наразі на адресу суду направлена заява про розгляду справи в їх відсутність.
		Заінтересована особа - представник Російської Федерації в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до рішення начальника Генерального штабу  Головнокомандуючого Збройних Сил України та Командувача Повітряних Сил України №9 дск від 28.01.2015 року був відряджений для участі в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України в складі управління капітального будівництва та ремонту Повітряних Сил Збройних Сил України (в/ч НОМЕР_1 ), що підпорядковується Штабу Повітряних Сил (в/ч НОМЕР_2 ).
		Відповідно до довідки про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, виданої 21.04.2015 року військовою частиною НОМЕР_2 , підполковник ОСОБА_1 дійсно в період з 17.02.2015 року по 17.03.2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської області (а.с.175).
		17.03.2015 року в ході бойових дій ОСОБА_1 отримав поранення.
		Як слідує з довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) підполковника ОСОБА_1 №13 від 20.04.2015 року останній 17.03.2015 року отримав: мінно- вибухову травму, множинні вогнепальні осколкові проникаючі поранення живота з пошкодженням тонкої та сигмовидної кишки, калового перитоніту, лівобічного гемопневмомотораксу, вогнепальне осколкове поранення м`яких тканин поперекової ділянок, правої руки, верхньої третини правового стегна. Поранення отримане в ході бойових дій під час АТО в районі населеного пункту Авдіїївка Донецької області (а.с. 179).
		Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 23.09.2015 року № 293: "мінно- вибухову травму, множинні вогнепальні осколкові проникаючі поранення живота з пошкодженням тонкої та сигмовидної кишки, калового перитоніту, лівобічного гемопневмомотораксу, вогнепальне осколкове поранення м`яких тканин поперекової ділянок, правої руки, верхньої третини правового стегна, отримане підполковником ОСОБА_1 , 1966 року народження, під час бойових дій в зоні АТО та поранення, так, пов`язане із захистом Батьківщини».
		Згідно Свідоцтва про хворобу № 298 від 01.06.2017 року Госпітальної ВЛК хірургічного профілю Військово-медичного клінічного центру ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, поранення отримане ОСОБА_1 17.03.2015 року пов`язане із захистом Батьківщини (а.с.180).
		Відповідно до довідки МСЕК серії 10 ААА № 122457 від 23.11.2015 року ОСОБА_1 втратив 25% від своєї професійної працездатності.
		За участь у бойових діях ОСОБА_1 нагороджений нагрудним знаком "За військову доблесть", медаллю «Захиснику Вітчизни», а також відзнакою "За участь в антитерористичній операції».
		Отже, факт поранення заявника при виконанні обов`язків військової служби 17.03.2015 року в районі міста Авдіївка Донецької області встановлений відповідними органами.
		Разом з тим, ОСОБА_1 , звертаючись до суду та обґрунтовуючи необхідність встановлення факту того, що він отримав поранення при виконанні військової служби 17.03.2015 року в районі м.Авдіївка Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, акцентував увагу суду на відсутність іншого позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв`язку між отриманням ним пораненням та військовою агресією Російської Федерації, оскільки такий порядок законодавством не визначено.
		Суд відмічає, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписів ч. 2 ст. 82 ЦПК України.
		Як загальновідомо, у кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.
		Верховною Радою України з метою забезпечення додержання прав і свобод людини і громадянина, захист інтересів держави, державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах окупації прийнято Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року. Цей закон визначив статус частини території України, як тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановив особливий правовий режим на цій території, визначив особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб. Також визначено дату початку тимчасової окупації - 20.02.2014 року.
		З метою правової протидії агресору Верховною Радою України також прийнятий Закон України «Про санкції» від 14.08.2014 року, яким визначено механізм впровадження спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів щодо Російської Федерації.
		Незаконно анексувавши Крим, Російська Федерація продовжила свою військову агресію у відношенні до України.
		Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014 року) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014 року).
		Протягом травня 2014 року самоназвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаки Повітряних сил Збройних Сил України. Вказані факти закріплені постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2015 року.
		23.08.2014 року розпочалося масове вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.
		На засіданні Ради Безпеки ООН, яке відбулося 29.08.2014 року у зв`язку з агресією Російської Федерації проти України, Генеральний секретар НАТО А.Ф. Расмуссен кваліфікував вторгнення Збройних сил Російської Федерації через східний і південно-східний українсько-російський державний кордон як «серйозну ескалацію збройної агресії Російської Федерації проти України».
		ЗакономУкраїни «Проособливості державноїполітики іззабезпечення державногосуверенітету Українина тимчасовоокупованих територіяху Донецькійта Луганськійобластях» від18.01.2018 року визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією.
		Частиною 4 статті 2 цього Закону, визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.
		Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст.1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 року).
		Як підсумок, Україною за наслідками збройної агресії Російської Федерації прийнято постанову Верховної Ради України від 17.03.2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.
		Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20.02.2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «;d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974 року.
		Військові дії Російської Федерації на території України були визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.
		Крім визнання окупації Російською Федерацією частини території України, міжнародною спільнотою та національним законодавством, на таку вказують, на думку суду, також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 р.
		З огляду на викладене та встановлені обставини, суд погоджується з доводами заявника, що його поранення при виконанні обов`язків військової служби 17.03.2015 року в районі міста Авдіївка Донецької області, сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України. 
		При розгляді цієї справи, судом врахована правова позиція, висловлена у постановах Верховного Суду в справі №755/14659/16-ц та в інших постановах цього суду в справах №752/6366/16-ц, №428/8076/16-ц, №428/1397/16-ц, №243/7029/17, №417/3852/17, №428/12368/16-ц, №363/2981/16-ц, в яких стверджено факт збройної агресії Російської Федерації проти України та зазначено, що встановлення факту причинно - наслідкового зв`язку між військовою агресією Російської Федерації та конкретними обставинами в житті заявників, можливо лише шляхом звернення до суду, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового шляху встановлення такого факту.
		Відповідно до ст.3 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948) кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Відповідно до ч.2 ст.315ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Зі змісту зазначеної норми права, а також роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від31.03.1995року №5«Про судовупрактику всправах провстановлення фактів,що маютьюридичне значення» слідує, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
		Отже, у судовому порядку встановлюються тільки такі факти, які мають юридичні наслідки і від встановлення яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав заявника і в судовому порядку можливе лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
		При зверненні до суду із заявою про встановлення юридичного факту важливе значення має мета його встановлення, оскільки саме вона дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
		У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catanand Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyanv. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).
		Встановлення юридичного факту поранення заявника при виконанні обов`язку військової служби 17.03.2015 року в районі м.Авдіївка Донецької області, яке сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, породжуватиме для заявника юридичні наслідки - набуття заявником статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Отже, від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав саме заявника. При цьому, відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки породжує правові наслідки лише для заявника.
		Суд звертає увагу, що одну із заінтересованих осіб у цій справі визначено іноземну державу, однак правило про застосування щодо неї судового імунітету, передбачене ч.1ст.79Закону України«Про міжнароднеприватне право»від 23.06.2005 року, не порушено, з огляду на наступне.
		По-перше, зазначена норма визначає імунітет від пред`явлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як третьої особи. Однак, у цьому випадку Російська Федерація бере участь як заінтересована особа у справі окремого провадження, а не виступає як сторона чи третя особа у справі позовного провадження.
		По-друге, підставою подання громадянами України заяви про встановлення відповідного факту є тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України. Як зазначено в абз.15 преамбули Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права. У ч.4 ст.79 Закону України«Про міжнароднеприватне право» наведено випадки, коли Україна може застосувати реторсію - правомірні обмежувальні заходи у відповідь на аналогічні заходи іншої держави. Так, якщо в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з ч.1 та ч.2 цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру недостатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права. На необхідності врахування цих приписів закону наголошується у п.19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 року № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя». На вказане також звертав увагу Верховний Суд в справах №363/2981/16-ц, №428/12368/16-ц,№363/2981/16-ц, тощо.
		Отже, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, враховуючи, що встановлення юридичного факту поранення заявника при виконанні обов`язку військової служби внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України можливе лише у судовому порядку, а викладені у заяві обставини підтверджуються матеріалами справи, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 є обґрунтованою та підлягає задоволенню, так як встановлення даного факту породжує для заявника певні правові наслідки.
		На підставі наведеного та керуючись ст.12, 89, 263, 264, 265, 273, 317 ЦПК України, суд
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Заяву задовольнити.
		Встановитиюридичний фактпоранення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,при виконанніобов`язків військовоїслужби 17.03.2015року врайоні містаАвдіївка Донецькоїобласті,внаслідок збройноїагресії РосійськоїФедерації протиУкраїни. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
		 
		Учасники справи:
		Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
		Заінтересовані особи: 
		Міністерство соціальної політики України, місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул.Еспланадна, 8/10, код ЄДРПОУ  37567866,
		Російська Федерація, адреса для листування - Посольство Російської Федерації в Україні, місцезнаходження: 03049, м.Київ, Повітрофлотський проспект, 27.
		 
		Повний текст рішення складений 06.05.2019 року.
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...