Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1609/6643/12 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 08.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 08.05.2019.
Дата набрання законної сили: 03.04.2019
Номер судового провадження: 14-107цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		          
		3 квітня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 1609/6643/12 
		Провадження № 14-107цс19
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Лященко Н. П., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С. Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД» (далі - ТОВ «Консоль ЛТД») в особі ліквідатора на рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 серпня 2012 року (суддя Яковенко Н. Л.) та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 30 березня 2017 року (судді Абрамова П. С., Лобов О. А., Ординська Т. В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Консоль ЛТД» про визнання права власності на квартиру,
		ВСТАНОВИЛА:
		У серпні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним і відповідачем укладений договір пайової участі у фінансуванні будівництва багатоповерхового будинку, згідно з умовами якого позивач вніс на рахунок відповідача кошти у сумі, еквівалентній 41680,00 дол. США. На виконання цього договору після закінчення будівництва сторони підписали акт приймання-передачі, згідно з яким ОСОБА_3 передано спірну квартиру. Разом з тим товариство не виконало свого обов'язку щодо оформлення документів на квартиру відповідно до вимог чинного законодавства, що позбавляє позивача можливості оформити право власності на квартиру. Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1
		Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 27 серпня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_1.
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є власником майна, яке набув внаслідок спільної діяльності щодо створення цього майна, а відповідач ухиляється від укладення письмового договору про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна та його нотаріального посвідчення, і керуючись статтями 317, 328, 361, 364, 392 1130 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнав за позивачем право власності на це майно.
		Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 30 березня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Консоль ЛТД» в особі ліквідатора задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання на норми статті 392 ЦК України як підставу для задоволення позову; в іншій частині рішення залишено без змін. Відхиляючи наведені в апеляційній скарзі доводи про те, що цей спір повинен розглядатися в порядку господарського судочинства, апеляційний суд виходив з того, що заявник не надав докази на підтвердження того, що у 2012 році господарським судом було порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Консоль ЛТД»; норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» стосовно підсудності усіх майнових спорів з вимогами до боржника, щодо якого порушена процедура банкрутства, на які заявник посилається в апеляційній скарзі, набрали чинності 1 січня 2013 року, тобто після вирішення судом спору у справі, яка розглядається.
		Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з неправильного застосування судом положень статті 392 ЦК України, оскільки при вирішенні цього спору підлягають застосуванню правила, які регулюють набуття права власності на новостворене майно на підставі договору купівлі-продажу майнових прав, оскільки згідно з договором пайової участі у будівництві позивач отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно. Житловий будинок, щодо якого між сторонами укладено договір пайової участі у будівництві, уведений в експлуатацію, після чого на виконання умов цього договору ТОВ «Консоль ЛТД» надало ОСОБА_3 квартиру, проте позивач позбавлений права в позасудовому порядку вирішити питання про реєстрацію за собою права власності на новостворений об'єкт, тому визнання судом права власності за позивачем на цю квартиру не суперечить вимогам законодавства та спрямоване на захист його порушеного права. 
		У травні 2017 року ТОВ «Консоль ЛТД» в особі ліквідатора подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просило скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 серпня 2012 року, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 30 березня 2017 року, ухвалити нове рішення про відмову в позові і закрити провадження у справі.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд розглянув позов з порушенням правил юрисдикції, оскільки 16 липня 2012 року господарський суд порушив справу про банкрутство ТОВ «Консоль ЛТД» і саме суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника. За таких обставин вимоги позивача підлягають розгляду у порядку господарського судочинства, а суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції. Крім того, суди надали неправильну оцінку змісту правовідносин сторін за договором пайової участі у будівництві; за цим договором позивач не набув право власності на зазначене житло, а набув лише право на пайову участь у будівництві житлового будинку.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
		У липні 2017 року ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні та залишити оскаржувані судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм процесуального права. Зазначив, що 22 жовтня 2013 року ТОВ «Консоль ЛТД» передало будинок АДРЕСА_1 зі свого балансу на баланс об'єднання співвласників цього багатоквартирного будинку, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
		У зв'язку з набранням чинності 15 грудня 2017 року Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційну скаргу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2019 року справу передано на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду з огляду на те, що касаційна скарга містить доводи про порушення апеляційним судом правил предметної та суб'єктної юрисдикції (частина шоста статті 403, частина четверта статті 404 ЦПК України).
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2019 року справу прийнято до розгляду.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Під час розгляду справи суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 30 грудня 2008 року № 465 було затверджено акт державної комісії з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, в тому числі житлового будинку із вбудовано-прибудованими приміщеннями соціального призначення на АДРЕСА_1 (1-ша черга). Замовник будівництва - ТОВ «Консоль ЛТД».
		Умовами договору пайової участі у будівництві № 0506/369-127 (далі - договір № 0506/369-127), укладеного 29 вересня 2011 року між ТОВ «Консоль ЛТД» (фірма) і ОСОБА_3 (пайовик), визначено, що вони взяли на себе зобов'язання сумісно діяти для досягнення загальної мети: отримання правовстановлюючих документів, проектування, будівництва і введення в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 (1?ша черга) в м. Полтаві (пункт 1.1 цього договору).
		Пайовик зобов'язався внести грошові кошти, загальна сума яких становить еквівалент 41680,00 дол. США, а фірма зобов'язалася після закінчення будівництва зі створеної спільної часткової власності у вигляді нерухомого майна виділити у натурі його частку («частка пайовика») у вигляді однокімнатної квартири № 8 загальною площею 52,10 кв. м на 4 поверсі зазначеного будинку (пункти 3.1, 3.6.1 договору № 0506/369-127).
		Факт розподілу учасниками спільної часткової власності і передачі пайовику виділеної в натурі частки оформлюється підписаним сторонами актом про виконання договору № 0506/369-127, який є його невід'ємною частиною (пункт 3.6.1 цього договору). 
		Свої зобов'язання за договором № 0506/369-127 ОСОБА_3 виконав, сплативши ТОВ «Консоль ЛТД» грошові кошти у повному обсязі, а ТОВ «Консоль ЛТД» на виконання своїх договірних зобов'язань надала ОСОБА_3 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, про що ними складено акт приймання-передачі від 10 січня 2012 року про виконання умов цього договору. Правовстановлюючі документи на квартиру позивачеві не надавались.
		ОСОБА_3 звернувся до бюро технічної інвентаризації з метою реєстрації права власності на цю квартиру, проте йому було відмовлено у зв'язку з невідповідністю укладеного договору № 0506/369-127 вимогам чинного законодавства.
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		Відповідно до статей 4?, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, господарським судам підвідомчі справи про банкрутство, розгляд яких здійснюється у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Господарським судам також підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.
		Щодо посилання у касаційній скарзі на те, що справа повинна розглядатися у порядку господарського судочинства, оскільки Господарським судом Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Консоль ЛТД», Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.
		На час розгляду справи визначення юрисдикції справи щодо юридичної особи, стосовно якої порушено провадження про банкрутство, було врегульовано статтею 10 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) та пунктом 7 статті 12 ГПК України.
		Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом № 2343-XII.
		У зв'язку з набранням чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) Законом України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон №  4212-VI) Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.
		Згідно з пунктом 7  розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII у редакції Закону №  4212-VI статтю 12 ГПК України доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.
		Законом України від 2 жовтня 2012 року № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» (який набрав чинності одночасно із Законом №  4212-VI) розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII у редакції Закону №  4212-VI доповнено пунктом 1?, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності.
		Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, суди повинні враховувати положення пункту 1? розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII, вимоги статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.
		Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції цих спорів.
		Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/26-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 372/3584/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 541/459/17 та інших, і підстав для відступу від нього не вбачається.
		З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначений спір підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства.
		За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.
		Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України). 
		Частиною 2 статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва.
		Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. 
		Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи містобудування» (у редакції, чинній на час прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію) реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об'єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій. Закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
		До компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належить проведення робіт з прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством (стаття 14 цього Закону).
		Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 (яка була чинною на час прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію), прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
		Згідно з Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703, та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5, які були чинними у відповідних редакціях на час відмови бюро технічної інвентаризації у реєстрації за ОСОБА_3 права власності на квартиру та звернення позивача до суду за захистом свого права, державній реєстрації підлягало право власності на закінчене будівництвом нерухоме майно, яке прийняте в експлуатацію у встановленому законодавством порядку. 
		Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію в установленому порядку.
		Суд установив, що ОСОБА_3 виконав свої зобов'язання за договором № 0506/369-127 у повному обсязі, сплативши вартість свого внеску в будівництво об'єкта. ТОВ «Консоль ЛТД» на виконання умов пункту 3.6.1 цього договору після закінчення і прийняття будинку в експлуатацію виділив позивачеві його частку в натурі у вигляді квартири АДРЕСА_1, та надав її ОСОБА_3, про що сторонами складено і підписано відповідний акт приймання-передачі. Тобто сторони вчинили дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права власності на об'єкт, - певну квартиру, визначену індивідуальними ознаками, яка є річчю в розумінні статті 179 ЦК України та щодо якої можуть виникати цивільні права й обов'язки. Разом з тим документи, на підставі яких позивач міг би здійснити реєстрацію права власності на квартиру, відповідач йому не надав, у державній реєстрації за ОСОБА_3 права власності на частку прийнятого в експлуатацію новоствореного об'єкта нерухомого майна відмовлено у зв'язку з невідповідністю наданих ним документів (договору № 0506/369-127) вимогам нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення такої реєстрації, а тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що це право позивача підлягає захисту.
		Інші доводи касаційної скарги, наведені ліквідатором ТОВ «Консоль ЛТД» на обґрунтування наявності підстав для скасування ухвалених судових рішень та відмови в задоволенні позову, зокрема що суд не в повному обсязі встановив та з'ясував обставини спірних правовідносин за договором № 0506/369-127, не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Доводи скаржника щодо необґрунтованості заявлених вимог були предметом дослідження суду апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції
		Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - Конвенція, ЄСПЛ відповідно) як джерело права.
		ЄСПЛ у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, що хоч пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Устименко проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
		У справі, яка розглядається, скаржник звернувся до суду з апеляційною скаргою більш ніж через 4 роки після ухвалення рішення судом першої інстанції.
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		З огляду на наведене та межі перегляду справи судом касаційної інстанції оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а касаційна скарга ліквідатора ТОВ «Консоль ЛТД» підлягає залишенню без задоволення.
		Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, Верховний Суд не здійснює розподілу судових витрат.
		Ураховуючи наведене та керуючись статтями 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД» залишити без задоволення.
		Рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 серпня 2012 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 30 березня 2017 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                        Н. П. Лященко    Судді:     Н. О. Антонюк       О. Б. Прокопенко      С. В. Бакуліна       Л. І. Рогач       В. В. Британчук       І. В. Саприкіна        В. І. Данішевська       О. М. Ситнік        О. С. Золотніков       О. С. Ткачук        О. Р. Кібенко       В. Ю. Уркевич      В. С. Князєв       О. Г. Яновська      Л. М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...