Єдиний державний реєстр судових рішень

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 183/1617/16 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 08.05.2019. Оприлюднено: 08.05.2019.
Дата набрання законної сили: 14.11.2018
Номер судового провадження: 14-208цс18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=Windows-1251" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		14 листопада 2018 року
		м. Київ
		Справа № 183/1617/16
		Провадження № 14-208 цс 18
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача - Гудими Д. А.,
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.
		розглянула справу за позовом в. о. керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області (далі також - прокурор) в інтересах держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (далі також - Дніпропетровська ОДА) до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області (далі також - Піщанська сільська рада), ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство (далі також - ДП) «Новомосковське лісове господарство», Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області, про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки
		за касаційною скаргою Піщанської сільської ради на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року, ухвалене суддею Дубовенко І. Г., й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: Баранніка О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є.
		Учасники справи:
		        позивач: Дніпропетровська ОДА, від імені якої в інтересах держави позов подав в. о. керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області;
		        відповідачі: Піщанська сільська рада, ОСОБА_3,
		        треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:ДП «Новомосковське лісове господарство», Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.           21 березня 2016 року прокурор звернувся з позовом в інтересах держави, в якому просив:
		1.1.       Визнати неправомірним і скасувати пункт 32 рішення Піщанської сільської ради «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акта на право власності на земельні ділянки на території с. Піщанка в районі вулиць Пролетарська, Садова, Зелена, Мостова, Мира, Чкалова» від 12 березня 2008 року № 1-18/V (далі також - оскаржене рішення) про передання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,25 га на АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка);
		1.2.       Визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_1 від 31 березня 2008 року, виданий на ім'я ОСОБА_3, на право приватної власності на земельну ділянку, надану для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (далі - державний акт);
		1.3.       Витребувати земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_3 та зобов'язати її повернути земельну ділянку у власність держави в особі Дніпропетровської ОДА.
		2.           Мотивував позов такими обставинами:
		2.1.       Земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, які знаходяться у постійному користуванні ДП «Новомосковське лісове господарство». Факт належності земельної ділянки до зазначеної категорії підтверджується, зокрема, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012.
		2.2.       Піщанська сільська рада розпорядилася земельною ділянкою державного лісового фонду з перевищенням повноважень, а повноваження щодо розпорядження нею мала Дніпропетровська ОДА.
		2.3.       Відбулося незаконне відчуження земель державної власності на користь фізичної особи.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		3.           28 лютого 2017 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення, яким задовольнив позовні вимоги: 
		3.1.       Визнав неправомірним і скасував пункт 32 оскарженого рішення;
		3.2.       Визнав недійсним державний акт;
		3.3.       Зобов'язав ОСОБА_3 повернути у власність держави в особі Дніпропетровської ОДА земельну ділянку.
		4.           Рішення суд мотивував так:
		4.1.       Прокурор має право на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Дніпропетровської ОДА, до компетенції якої належить розпорядження земельною ділянкою, тобто вона є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		4.2.       13 листопада 2013 року Дніпропетровський апеляційний господарський суд прийняв постанову у справі № 20/5005/9915/2012, яка набрала законної сили. У цій постанові суд встановив, що на підставі рішень Піщанської сільської ради № 26-16/У, 27-16/У, 28-16/У, 29-16/У, 30-16/У, 31-16/У, 32-16/У, 33-16/У, 34-16/У, 35-16/У, 36-16/У, 37-16/У, 38-16/У, 39-16/У, 40-16/У, 41-16/У, 42-16/У, 43-16/У, 44-16/У, 45-16/У, 46-16/У, 47-16/У, 48-16/У, 49-16/У, 50-16/У, 51-16/У, 52-16/У, 53-16/У, 54-16/У, 55-16/У, 56-16/У, 57-16/У, 58-16/У, 59-16/У, 60-16/У, 61-16/У, 62-16/У, 63-16/У, 64-16/У, 65-16/У, 66-16/У, 67-16/У від 29 грудня 2007 року (далі - рішення Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року) були незаконно вилучені із земель лісового фонду та введені у межі села Піщанки Новомосковського району Дніпропетровської області (далі - село Піщанка) земельні ділянки НОМЕР_3 та НОМЕР_4 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство»; їх цільове призначення було змінене на землі житлової і громадської забудови. Суд визнав зазначені рішення Піщанської сільської ради недійсними та скасував. А тому земельні ділянки НОМЕР_3 та НОМЕР_4 кварталу належать до складу земель державної власності.
		4.3.       Прокурор довів факти незаконного вилучення земельної ділянки із земель лісового фонду та незаконного включення її у межі села Піщанки, внаслідок чого землі державної власності були незаконно відчужені на користь фізичної особи. Цим права й охоронювані законом інтереси держави були порушені.
		4.4.       Позовна давність не була пропущена, а земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, з огляду на що вимога про витребування цієї ділянки також має бути задоволена.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		5.           26 жовтня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення суду першої інстанції.
		6.           Мотивував ухвалу так:
		6.1.       Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, перевірив доводи сторін і дав їм належну правову оцінку;
		6.2.       Доводи Піщанської сільської ради, що суд не встановив факту належності земельної ділянки до лісового фонду спростовуються, зокрема, наявною у матеріалах справи інформацією Державного підприємства «Новомосковське лісове господарство», згідно з якою земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду цього підприємства і з 2002 року не змінювала цільового призначення (землі лісогосподарського призначення);
		6.3.       Право розпорядження земельними ділянками державної власності у межах території області надане саме обласній державній адміністрації;
		6.4.       Враховуючи те, що про факт виділу земель з державного лісового фонду Дніпропетровська ОДА довідалася з листа Новомосковської місцевої прокуратури від 3 березня 2016 року, перебіг позовної давності слід починати обраховувати з моменту, коли Дніпропетровська ОДА дізналася про те, що земельна ділянка, яка була виділена ОСОБА_3, належить до земель державного лісового фонду.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		7.           14 листопада 2017 року Піщанська сільська рада звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою з огляду на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		8.           У касаційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання неправомірним і скасування пункту 32 оскарженого рішення; провадження у цій частині закрити та повністю скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції.
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		9.           10 травня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		10.        Обґрунтував ухвалу тим, що Піщанська сільська рада оскаржує рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		11.        Порушення норм процесуального права Піщанська сільська рада мотивує у касаційній скарзі так :
		11.1.    Прокурор не надав суду обґрунтування наявності підстав для представництва Дніпропетровської ОДА;
		11.2.    Вимоги щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень про передання земельної ділянки у приватну власність з підстав незаконності його прийняття мали розглядатися за правилами адміністративного судочинства;
		11.3.    Суд першої інстанції порушив принцип змагальності, відмовляючи у задоволенні клопотання Піщанської сільської ради від 24 січня 2017 року про витребування з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області для огляду в судовому засіданні матеріалів кримінального провадження № 42012040000000006 за обвинуваченням ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10
		11.4.    Суди не встановили зміст оскарженого рішення, оскільки в матеріалах справи відсутній його повний текст;
		11.5.    Суди вирішили питання про захист права власності на земельну ділянку, не встановивши особи чи осіб, які мали право від імені держави володіти, користуватися та розпоряджатися нею;
		11.6.    Факт віднесення земельної ділянки до складу земель лісогосподарського призначення не доведений належними доказами;
		11.7.    ДП «Новомосковське лісове господарство» погоджувало передання земельної ділянки у власність ОСОБА_3;
		11.8.    У матеріалах справи відсутня копія рішення Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року про зміну цільового призначення саме земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_3 А тому неможливо встановити, чи є серед рішень Піщанської сільської ради, скасованих постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012, рішення, яке стосується справи № 183/1617/16;
		11.9.    Суди не оцінили рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2012 року у справі № 23/5005/16619/2011, який відмовив у задоволенні вимоги прокурора про визнання незаконним і скасування оскарженого рішення.
		12.        Неправильне застосування норм матеріального права Піщанська сільська рада мотивує у касаційній скарзі так :
		12.1.    Суди неправильно застосували припис пункту 12 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1301/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#1301" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу</a> (далі - <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">ЗК</a>) України (тут і далі - на час виникнення спірних правовідносин), оскільки на час прийняття оскарженого рішення розмежування земель державної та комунальної власності було відсутнє, а тому повноваження щодо розпорядження землями у межах села Піщанки здійснювала відповідна сільська рада, а не Дніпропетровська ОДА.
		12.2.    Суди застосували припис пункту 12 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1301/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#1301" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">розділу Х «Перехідні положення» ЗК України</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6/ed_2018_10_02/pravo1/T990586.html?pravo=1#6" title="Про місцеві державні адміністрації; нормативно-правовий акт № 586-XIV від 09.04.1999" target="_blank">статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»</a>, частини п'ятої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_588970/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#588970" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">статті 122 ЗК України</a> у редакціях, які були відсутні на час прийняття оскарженого рішення;
		12.3.    Оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли особа могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, суди залишили поза увагою те, що Дніпропетровська ОДА могла довідатися про наявність оскарженого рішення до подання позову прокурором у цій справі, а прокуратура, знаючи про прийняття Піщанською сільською радою зазначеного рішення, з 2009 року бездіяла:
		12.3.1.   У 2009 році заступник Генерального прокурора України звертався до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного комітету України із земельних ресурсів, Новомосковської районної державної адміністрації (далі - РДА) Дніпропетровської області до Піщанської сільської ради за участю третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору, - ДП «Новомосковське лісове господарство», про визнання права власності на земельні ділянки, розташовані на території НОМЕР_3 та НОМЕР_4 кварталів цього лісового господарства. 23 вересня 2009 року Господарський суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, якою припинив провадження у справі № 30/172-09 за вказаним позовом через те, що спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки відповідачами були залучені фізичні особи - набувачі земельних ділянок, зокрема і ОСОБА_3;
		12.3.2.   Перебіг позовної давності не міг розпочатися пізніше, ніж у 2012 році, коли до Господарського суду Дніпропетровської області звернувся Новомосковський міжрайонний прокурор Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державного управління з охорони навколишнього природного середовища у Дніпропетровській області до Піщанської сільської ради за участю третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділу Держкомзему у Новомосковському районі, про визнання незаконним і скасування рішення Піщанської сільської ради від 12 березня 2008 року № 1-18-V. 31 січня 2012 року Господарський суд Дніпропетровської області ухвалив рішення у справі № 23/5005/16619/2011 про відмову у задоволенні позову;
		12.3.3.   29 лютого 2012 року Новомосковський міжрайонний прокурор звернувся в інтересах держави в особі Новомосковської РДА Дніпропетровської області до Новомосковського міжрайонного суду з позовом до Піщанської сільської ради, ОСОБА_11, Відділу Держкомзему у Новомосковському районі Дніпропетровської області, ДП «Центр державного земельного кадастру» в особі Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» Держкомзему України (справа № 0427/1871/2012) і з позовом до Піщанської сільської ради, ОСОБА_12, Відділу Держкомзему у Новомосковському районі Дніпропетровської області, ДП «Центр державного земельного кадастру» в особі Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» Держкомзему України (справа № 0427/2108/2012) про визнання незаконним і скасування оскарженого рішення у частині передання земельних ділянок ОСОБА_7 і ОСОБА_13 (які надалі відчужили їх ОСОБА_11 та ОСОБА_12 відповідно), визнання недійсним державних актів та повернення цих ділянок у власність держави в особі Новомосковської РДА Дніпропетровської області. Під час розгляду справ № 0427/1871/2012 і № 0427/2108/2012 за вказаними позовами прокурор, представляючи інтереси держави, 22 травня 2015 року замінив особу, через яку держава діє у спірних правовідносинах, з Новомосковської РДА Дніпропетровської області на Дніпропетровську ОДА. Тому остання могла дізнатись про порушення права державної власності не пізніше 2012 року;
		12.3.4.   У 2009 році про оскаржене рішення знав орган, який постійно звітує Дніпропетровській ОДА, -Новомосковська РДА Дніпропетровської області; 4 серпня 2011 року про це рішення довідався орган, діяльність якого координує Дніпропетровська ОДА, - Головне управління Держкомзему в Дніпропетровській області, що склало за вказівкою прокуратури Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 4 квітня 2011 року, копія якого є у матеріалах справ № 0427/1871/2012 і № 0427/2108/2012); а Дніпропетровська ОДА з 2008 року могла дізнатися про передання земельної ділянки за відомостями з Дніпропетровського обласного центру охорони історико-культурних цінностей Управління культури Дніпропетровської ОДА.
		(2) Позиція прокурора
		13.        6 квітня 2018 року прокурор подаввідзив на касаційну скаргу. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
		14.        Мотивує відзив так :
		14.1.    Спір стосується права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, а тому вимога про скасування пункту 32 оскарженого рішення мала розглядатися за правилами цивільного судочинства;
		14.2.    Позов поданий у межах позовної давності, оскільки об'єктивна можливість дізнатися про порушення права у Дніпропетровської ОДА виникла з часу, коли прокурор у цивільних справах № 0427/1871/2012 і № 0427/2108/2012, які розглядалися Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, 22 травня 2015 року подав уточнену позовну заяву, в якій була замінена особа, через яку держава діє у спірних правовідносинах, з Новомосковської РДА Дніпропетровської області на Дніпропетровську ОДА.
		14.3.    Прокуратура виконала вимоги частини 4 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_198/ed_2018_07_03/pravo1/T141697.html?pravo=1#198" title="Про прокуратуру; нормативно-правовий акт № 1697-VII від 14.10.2014" target="_blank">статті 23 Закону України «Про прокуратуру»</a> і повідомила Дніпропетровську ОДА про те, що готує звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі цієї ОДА. Суд першої інстанції підтвердив факт наявності підстав представництва прокурором таких інтересів. А тому довід касаційної скарги про недоведеність підстав для представництва інтересів держави в особі Дніпропетровської ОДА вважає необґрунтованим.
		14.4.    Суд першої інстанції не порушив принцип змагальності, відмовляючи у задоволенні клопотання про витребування з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області для огляду в судовому засіданні матеріалів кримінального провадження № 42012040000000006. Вказане провадження стосувалося обвинувачення, зокрема, голови Піщанської сільської ради ОСОБА_8, а тому Піщанська сільська рада ознайомлена з усіма його матеріалами.
		14.5.    Крім того, оскільки оскаржене рішення прийняла Піщанська сільська рада, яка впродовж розгляду справи не заперечувала проти його змісту, встановленого судами першої й апеляційної інстанцій, довід касаційної скарги щодо невстановлення судами дійсного змісту оскарженого рішення є необґрунтованим.
		(3) Позиція інших учасників справи
		15.        Інші учасники справи відзиви на касаційну скаргу не подали.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		(1.1) Щодо юрисдикції суду
		16.        Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа має розглядатися за правилами певного виду судочинства, є, насамперед, характер спірних правовідносин, їх суб'єктний склад і предмет спору.
		17.        Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_24/ed_2018_10_02/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#24" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статті 2 Кодексу адміністративного судочинства</a> (далі - <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_02/pravo1/T05_2747.html?pravo=1" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">КАС</a>) України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		18.        Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень - правових актів індивідуальної дії (частина перша, пункт 1 частини другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_190/ed_2018_10_02/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#190" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статті 17 КАС України</a> у вказаній редакції).
		19.        Суб'єктом владних повноважень є, зокрема, орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (підпункт 7 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_48/ed_2018_10_02/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#48" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статті 3 КАС України</a> у зазначеній редакції).
		20.        Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_48/ed_2018_10_02/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#48" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статті 3 КАС України</a> у редакції, чинній на час звернення позивача до суду).
		21.        ВеликаПалата Верховного Суду вважає помилковим застосування <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_190/ed_2018_10_02/pravo1/T05_2747.html?pravo=1#190" title="Кодекс адміністративного судочинства України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 2747-IV від 06.07.2005" target="_blank">статті 17 КАС України</a> у зазначеній редакції та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень. Для розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формальних критеріїв - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин і предмета спору. Для правильного вирішення питання про юрисдикцію суду визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір.
		22.        Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).
		23.        Отже, у публічно-правовому спорі сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні: одна зі сторін - суб'єкт владних повноважень - виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Зазначені функції суб'єкт владних повноважень має виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
		24.        Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
		25.        <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">Цивільний процесуальний кодекс</a> (далі - <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ЦПК</a>) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних, земельних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
		26.        <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ЦПК України</a> у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
		27.        Як встановили суди першої й апеляційної інстанцій, 12 березня 2008 року Піщанська сільська рада прийняла оскаржене рішення, пунктом 32 якого передала земельну ділянку у власність ОСОБА_3 На підставі цього рішення 31 березня 2008 року був оформлений відповідний державний акт. І 21 березня 2016 року прокурор звернувся до суду з позовом про визнання незаконним і скасування пункту 32 зазначеного рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки, оскільки Піщанська сільська рада не мала повноважень на розпорядження землями лісогосподарського призначення, а їх власник згоду на зміну цільового призначення земельної ділянки та на її відчуження не надавав.
		28.        У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов'язки безпосередньо виникають, зокрема, з актів органів місцевого самоврядування (частина четверта <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843042/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843042" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 11 ЦК України</a>). Отже, їхні рішення можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
		29.        Відповідно до пункту 10 частини другої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843047/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843047" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 16 ЦК України</a> до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843052/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843052" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 21 ЦК України</a>).
		30.        Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 126/1373/17).
		31.        Тобто, якщо у результаті прийняття рішення суб'єктом владних повноважень особа набула речове право на земельну ділянку, то вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача.
		32.        Оскільки прокурор оспорює правомірність як оскарженого рішення, так і набуття фізичною особою земельної ділянки, такий спір щодо права власності слід вирішувати за правилами цивільного судочинства. А тому необґрунтованим є довід Піщанської сільської ради щодо юрисдикції адміністративного суду.
		(1.2) Щодо цільового призначення земельної ділянки
		33.        Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
		34.        Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_825196/ed_2018_07_10/pravo1/T385200.html?pravo=1#825196" title="Лісовий кодекс України; нормативно-правовий акт № 3852-XII від 21.01.1994" target="_blank">статті 1 Лісового кодексу</a> (далі - <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_07_10/pravo1/T385200.html?pravo=1" title="Лісовий кодекс України; нормативно-правовий акт № 3852-XII від 21.01.1994" target="_blank">ЛК</a>) України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
		35.        Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">ЗК України</a>, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_13/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#13" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">статті 3 ЗК України</a>).
		36.        За основним цільовим призначенням <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">ЗК України</a> передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_168/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#168" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">статті 19 ЗК України</a>).
		37.        Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_825597/ed_2018_07_10/pravo1/T385200.html?pravo=1#825597" title="Лісовий кодекс України; нормативно-правовий акт № 3852-XII від 21.01.1994" target="_blank">стаття 63 ЛК України</a>).
		38.        До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_825215/ed_2018_07_10/pravo1/T385200.html?pravo=1#825215" title="Лісовий кодекс України; нормативно-правовий акт № 3852-XII від 21.01.1994" target="_blank">стаття 5 ЛК України</a>).
		39.        Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет : складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1036/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#1036" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">статті 164 ЗК України</a>).
		40.        Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).
		41.        Відповідно до пункту 5 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_825869/ed_2018_07_10/pravo1/T385200.html?pravo=1#825869" title="Лісовий кодекс України; нормативно-правовий акт № 3852-XII від 21.01.1994" target="_blank">розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України</a> до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
		42.        Суди встановили, що земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення та належить до земель ДП «Новомосковське лісове господарство» (квартал 75 виділ 2), що підтверджують: Проект організації розвитку лісового господарства Новомосковського лісництва станом на 2014 рік з планом-схемою (Т. 1, а. с. 213-215); протокол другої лісовпорядної наради від 17 червня 2014 року (Т. 1, а. с. 217); лист ДП «Новомосковське лісове господарство» за вих. № 46 від 28 лютого 2017 року про те, що земельна ділянка відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2004 та 2014 років знаходиться у 75 кварталі ДП «Новомосковське лісове господарство», належить до земель Державного лісового фонду та з 2002 року не змінювала свого цільового призначення - землі лісогосподарського призначення (Т. 1, а. с. 216).
		43.        Отже, встановлюючи на підставі матеріалів лісовпорядкування правовий статус земельної ділянки як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення, суди попередніх інстанцій врахували наведені вище приписи законодавства. А тому аргументи касаційної скарги щодо встановлення факту віднесення земельної ділянки до складу земель лісогосподарського призначення на підставі неналежних доказів Велика Палата Верховного Суду вважає немотивованими.
		(1.3) Щодо органу, уповноваженого державою розпоряджатися земельною ділянкою
		44.        Відповідно до статей <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843362/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843362" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">317</a> і <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843364/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843364" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">319 ЦК України</a> саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
		45.        Згідно з частиною другою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7722/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7722" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 45 ЦПК України</a> у редакції, чинній на час подання позову, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		46.        Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що повноваження стосовно розпорядження земельною ділянкою належать до компетенції Дніпропетровської ОДА, яка є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		47.        До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1301/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#1301" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">розділу Х «Перехідні положення» ЗК України</a>) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів -відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1301/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#1301" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">розділу Х «Перехідні положення» ЗК України</a>).
		48.        Відповідно до пункту 2 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_152/ed_2018_10_02/pravo1/T990586.html?pravo=1#152" title="Про місцеві державні адміністрації; нормативно-правовий акт № 586-XIV від 09.04.1999" target="_blank">статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»</a>, пункту 5 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_825411/ed_2018_07_10/pravo1/T385200.html?pravo=1#825411" title="Лісовий кодекс України; нормативно-правовий акт № 3852-XII від 21.01.1994" target="_blank">статті 31 ЛК України</a> до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
		49.        Порядок вилучення земельних ділянок визначає <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_940/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#940" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">стаття 149 ЗК України</a>, за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень.
		50.        Частина шоста <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_940/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#940" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">статті 149 ЗК України</a> встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.
		51.        Відповідно до частини п'ятої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_940/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#940" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">статті 149 ЗК України</a> районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті. А згідно з останньою Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою ? восьмою цієї статті, та у випадках, визначених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_954/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#954" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">статтею 150 ЗК України</a>.
		52.        Отже, згідно з наведеними приписами вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Новомосковське лісове господарство», і передання у власність такої ділянки належало до повноважень Дніпропетровської ОДА.
		53.        З огляду на наведене, враховуючи висновки Дніпропетровського апеляційного господарського суду, викладені у постанові від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012 щодо визнання недійсними та скасування рішень Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим довід Піщанської сільської ради щодо неправильного застосування судами у цій справі пункту 12 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1301/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#1301" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">розділу Х «Перехідні положення» ЗК України</a>, на підставі якого право розпорядження земельною ділянкою, на думку цієї ради, належало саме їй.
		54.        Той факт, що суд першої інстанції застосував приписи частини п'ятої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_588970/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#588970" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">статті 122 ЗК України</a> у редакції, яка не була чинною на час прийняття оскарженого рішення, не вплинув на правильний висновок цього суду про те, що повноваження щодо розпорядження земельною ділянкою належало до компетенції Дніпропетровської ОДА. Довід касаційної скарги щодо неправильного застосування приписів пункту 12 <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1301/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#1301" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">розділу Х «Перехідні положення» ЗК України</a> та <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6/ed_2018_10_02/pravo1/T990586.html?pravo=1#6" title="Про місцеві державні адміністрації; нормативно-правовий акт № 586-XIV від 09.04.1999" target="_blank">статті 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»</a>, які, за твердженням Піщанської сільської ради, були відсутні на час прийняття оскарженого рішення, є необґрунтованим, оскільки, вказавши неправильну дату редакції приписів вказаних законів, суд першої інстанції навів їх у редакції, що була чинною на час прийняття оскарженого рішення.
		(1.4) Щодо відсутності волевиявлення власника на відчуження земельної ділянки
		55.        Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">Конституцією</a> та законами України (частина друга <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_56/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#56" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 19 Конституції України</a>).
		56.        Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що Дніпропетровський апеляційний господарський суд 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012 прийняв постанову, якою визнав недійсними та скасував рішення Піщанської сільської ради № 26-16/У, 27-16/У, 28-16/У, 29-16/У, 30-16/У, 31-16/У, 32-16/У, 33-16/У, 34-16/У, 35-16/У, 36-16/У, 37-16/У, 38-16/У, 39-16/У, 40-16/У, 41-16/У, 42-16/У, 43-16/У, 44-16/У, 45-16/У, 46-16/У, 47-16/У, 48-16/У, 49-16/У, 50-16/У, 51-16/У, 52-16/У, 53-16/У, 54-16/У, 55-16/У, 56-16/У, 57-16/У, 58-16/У, 59-16/У, 60-16/У, 61-16/У, 62-16/У, 63-16/У, 64-16/У, 65-16/У, 66-16/У, 67-16/У, на підставі яких земельні ділянки НОМЕР_3 та НОМЕР_4 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство» були незаконно вилучені із земель лісового фонду та введені у межі села Піщанка зі зміною їх цільового призначення на землі житлової і громадської забудови.
		57.        На підставі зазначених рішень до їх скасування судом Піщанська сільська рада 12 березня 2008 року прийняла оскаржене рішення, яким передала у власність громадян 133 земельні ділянки, одну з яких згідно з пунктом 32 цього рішення - у власність ОСОБА_3
		58.        Під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10240/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10240" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 400 ЦПК України</a>).
		59.        З огляду на висновки судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду відхиляє довід Піщанської сільської ради про те, що неможливо встановити, чи є серед її рішень, скасованих постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012, те рішення, яке стосується справи № 183/1617/16.
		60.        ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що рішення Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 рокупро вилучення із земель лісового фонду та введення у межі села Піщанки земельної ділянки є незаконним як таке, що прийняте за відсутності волевиявлення власника - держави. Тому це рішення не створює правових наслідків незалежно від того, чи було воно скасоване судовим рішенням в іншій справі.
		61.        Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Дніпропетровської ОДА - означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла. Суди дійшли правильного висновку, що вона вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.Відсутність заперечення користувача земельної ділянки проти її вилучення, на що звертає увагу Піщанська сільська рада, не свідчить про належний спосіб вилучення цієї ділянки із земель лісогосподарського призначення, а також про те, що був вияв волі повноважної особи на її відчуження.
		62.        Таким чином, оскільки держава в особі Дніпропетровської ОДА не розпорядилася земельною ділянкою у передбачений законом спосіб, Піщанська сільська рада відчужила її без вираження на це волі власника.
		(1.5) Щодо позовної давності за заявленими прокурором вимогами
		63.        Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захистсвого цивільного права або інтересу (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843297/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843297" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">стаття 256 ЦК України</a>).
		64.        Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб'єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
		65.        На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 рокуу справі № 362/44/17).
		66.        Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843298/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843298" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">стаття 257 ЦК України</a>).
		67.        Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843302" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 261 ЦК України</a>).
		68.        І в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 рокуу справі № 362/44/17).
		69.        Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843308/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843308" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 267 ЦК України</a>).
		70.        Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що для цілей застосування частини третьої та четвертої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843308/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843308" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 267 ЦК Українипоняття</a> «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7568/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7568" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 30 ЦПК України</a> у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7735/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7735" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 48 ЦПК України</a> у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
		71.        З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
		72.        Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
		73.        Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
		74.        Прокурор у цій справі 21 березня 2016 року пред'явив три позовні вимоги: про визнання неправомірним і скасування пункту 32 оскарженого рішення; про визнання недійсним державного акта, виданого ОСОБА_3; про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_3 Отже, перша вимога звернута до Піщанської сільської ради, яка прийняла оскаржене рішення, а дві інші вимоги - до ОСОБА_3
		75.        Суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурор не пропустив позовну давність з огляду на таке:
		75.1.    Дніпропетровська ОДА дізналася про порушення права на земельну ділянку лише у 2016 році, коли прокурор листом повідомив її про відповідні порушення;
		75.2.    Відсутні докази того, що Дніпропетровська ОДА могла дізнатися про порушення цього права до її залучення позивачем у справах № 0427/1871/2012 і № 0427/2108/2012;
		75.3.    Відсутні докази того, що Дніпропетровська ОДА з наявних у неї відомостей могла знати про розпорядження Піщанською сільською радою земельною ділянкою.
		76.        Апеляційний суд також вказав про початок перебігу позовної давності з моменту, коли Дніпропетровська ОДА дізналась від прокурора про те, що земельна ділянки належить до земель держаного лісового фонду, а саме у березні 2016 року (лист від 3 березня 2016 року за № 01-84-626вих16) (Том 1, а. с. 16).
		77.        У касаційній скарзі наведені доводи щодо неправильного застосування судами <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843302" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 261 ЦК України</a>, зокрема, через те, що прокурор знав про порушення інтересів держави в особі Дніпропетровської ОДА ще з 2009 року, однак суди вважали, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли прокурор у зазначеному листі повідомив ОДА про відповідне порушення її прав.
		78.        Піщанська сільська рада заявила у суді першої інстанції про сплив позовної давності щодо всіх позовних вимог (Т. 1, а. с. 63-64, 108-109), тоді як ОСОБА_3 не заявляла про сплив позовної давності щодо пред'явлених до неї вимог. Отже, з огляду на наведені вище висновки (пункти 70-71 цієї постанови) суди не мали підстав вирішувати питання стосовно застосування приписів про позовну давністю до вимог, заявлених до ОСОБА_3 А тому доводи Піщанської сільської ради про сплив позовної давності до цих вимог є необґрунтованими. Оцінка доводів стосовно застосування приписів про позовну давність до вимоги про визнання неправомірним і скасування пункту 32 оскарженого рішення буде надана після оцінки застосування судами інших норм права при розгляді цієї вимоги.
		(1.6) Щодо суті позовних вимог
		79.        Відповідно до частини третьої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10240/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10240" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 400 ЦПК України</a> суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права.
		(1.6.1) Про визнання неправомірним і скасування пункту 32 оскарженого рішення
		80.        Суд першої інстанції встановив, що відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012, яка набрала законної сили, земельні ділянки НОМЕР_3 та НОМЕР_4 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство» є власністю держави, тоді як Піщанська сільська рада на підставі рішень від 29 грудня 2007 року незаконно вилучила ці земельні ділянки із земель лісового фонду, ввела їх у межі села Піщанки та змінила цільове призначення на землі житлової та громадської забудови. Зазначеною постановою Дніпропетровський апеляційний господарський суд визнав недійсними та скасував вказані рішення Піщанської сільської ради, оскільки держава в особі уповноваженого органу як власник відповідних земельних ділянок рішення про їх відчуження Піщанській сільській раді не приймала, а остання, вилучивши земельні ділянки з державного лісового фонду та змінивши їх цільове призначення, перевищила свої повноваження.
		81.        Суди також вказали що з цих земельних ділянок Піщанська сільська рада на підставі оскарженого рішення передала у власність громадян 133 земельні ділянки, зокрема і ОСОБА_3 згідно з пунктом 32 зазначеного рішення.
		82.        З огляду на те, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12), відсутність у справі № 183/1617/16 такого рішення з боку держави як власника земельних ділянок НОМЕР_3 та НОМЕР_4 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство», включно із земельною ділянкою, наданою згідно з пунктом 32 оскарженого рішення ОСОБА_3 (квартал 75 виділ 2), свідчить про відсутність рішення уповноваженого органу виконавчої влади, на підставі якого територіальна громада села Піщанки набула право власності на земельні ділянки НОМЕР_3 і НОМЕР_4 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство». Отже, оскаржене рішення не є первинною підставою вибуття земельних ділянок з власності держави в особі Дніпропетровської ОДА.
		83.        ВеликаПалата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).
		84.        Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843438/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843438" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">387</a> та <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843439/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843439" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">388 ЦК України</a>.
		85.        ВеликаПалата Верховного Суду погоджується з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843438/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843438" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">387</a> і <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843439/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843439" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">388 ЦК України</a>, є неефективними.
		86.        ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843438/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843438" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">387</a> і <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843439/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843439" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">388 ЦК України</a> може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
		87.        З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що суди мали відмовити у задоволенні вимог про визнання неправомірним і скасування пункту 32 оскарженого рішення. А тому не було підстав вирішувати питання щодо застосування приписів про позовну давність до цієї вимоги (див. пункт 73 цієї постанови).
		(1.6.2) Про визнання недійсним державного акта
		88.        Згідно з абзацом першим частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_714/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#714" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">статті 116 ЗК України</a> у редакції, чинній на час видання державного акта, громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом (з 14 жовтня 2008 року абзац перший частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_714/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#714" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">статті 116 ЗК України</a> доповнений словами «або за результатами аукціону»).
		89.        Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_714/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#714" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">статті 116 ЗК України</a> у зазначеній редакції).
		90.        Право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_588258/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#588258" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">статті 125 ЗК України</a> в редакції, яка була чинною на час видання державного акта та до 1 травня 2009 року; з 1 травня 2009 року <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_588258/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#588258" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">стаття 125 ЗК України</a> встановлює, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права).
		91.        Відповідно до частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_588697/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#588697" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">статті 126 ЗК України</a> у редакції, чинній на час видання державного акта, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (у редакції, чинній з 1 травня 2009 року до 1 січня 2013 року - державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті; а у редакції, чинній з 1 січня 2013 року, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_07_03/pravo1/T041952.html?pravo=1" title="Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; нормативно-правовий акт № 1952-IV від 01.07.2004" target="_blank">Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»</a>).
		92.        Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (пункт 1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2013_07_03/pravo1/REG3647.html?pravo=1" title="Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі; нормативно-правовий акт № 43 від 04.05.1999" target="_blank">наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43</a> у редакції, чинній на час видання державного акта).
		93.        Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку.
		94.        Аналогічно наведеним вище висновкам щодо вимоги про визнання неправомірним і скасування пункту 32 оскарженого рішення (пункт 87 цієї постанови)ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння. А тому суди мали відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги.
		(1.6.3) Про витребування земельної ділянки
		95.        Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2009_05_27/pravo1/MU50K02U.html?pravo=1" title="Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; нормативно-правовий акт № ETS N 005 від 04.11.1950" target="_blank">Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод</a> (далі - Конвенція)).
		96.        Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
		97.        Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
		97.1.    Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
		97.2.    Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
		97.3.    Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
		98.        Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		99.        Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium, заява№ 21861/03) щодо зобов'язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив:
		99.1.    Втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77).
		99.2.    Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80).
		99.3.    Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та виконані будівельні роботи свідчили про те, що органи влади знали або повинні були знати про існування цього будинку протягом тривалого часу. А після того, як порушення було встановлене, сплинули ще п'ять років, перш ніж були пред'явлені звинувачення. Тим самим органи влади допомагали закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на захисті якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного припису про узаконення будівлі, побудованої у лісовій зоні. Окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану, ніякий інший спосіб захисту не був належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, в якій не дозволялась жодна забудівля (§ 83-86). З урахуванням цих підстав ЄСПЛ визнав втручання у право власності заявниці пропорційним (§ 88).
		100.     Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. У цій справі - не тільки прокурора, Дніпропетровської ОДА та Піщанської сільської ради, але й ОСОБА_3
		101.     Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
		102.     Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843438/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843438" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">стаття 387 ЦК України</a>).
		103.     Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843439/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843439" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статтею 388 ЦК України</a> залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843439/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843439" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 388 ЦК України</a>). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843439/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843439" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 388 ЦК України</a>).
		104.     Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, встановив, що земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, а ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, яка набула земельну ділянку на підставі оскарженого рішення.
		105.     Останнє Піщанська сільська рада прийняла, керуючись статтею <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_271/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#271" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">40</a>, пунктом «б» частини першої статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_461/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#461" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">81</a>, статтями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_725/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#725" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">118</a> і <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_746/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#746" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">121 ЗК України</a>, що передбачають безоплатне набуття громадянами права власності на земельні ділянки. Відтак, Дніпропетровська ОДА згідно з частиною третьою <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843439/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843439" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 388 ЦК України</a> має право на витребування від ОСОБА_3 земельної ділянки, яка вибула з володіння держави поза її волею та була набута у порядку безоплатної приватизації від Піщанської сільської ради, що не мала права відчужувати цю ділянку.
		106.     Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.
		107.     Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_157/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#157" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 50 Конституції України</a>). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_164/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#164" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">18</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_168/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#168" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">19</a>, пункт «а» частини першої статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_564/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#564" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">91 ЗК України</a>), які набуваються лише згідно із законом (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_42/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#42" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">стаття 14 Конституції України</a>), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
		108.      В силу об'єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, ОСОБА_3, проявивши розумну обачність, могла та повинна була знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (див. близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).
		109.     ОСОБА_3 судові засідання у судах першої й апеляційної інстанцій не відвідувала, проти позову не заперечувала, про застосування позовної давності не заявляла. У суді першої інстанції подала письмову заяву про розгляд справи за її відсутності, покладаючись на розсуд суду. Зазначила, що жодних документів стосовно земельної ділянки не має, нею не користується, а для розпорядження цією ділянкою після її набуття видала довіреність ОСОБА_14, якому передала державний акт і адреси проживання якого не знає (Т. 1, а. с. 100).
		110.     ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що відсутність у ОСОБА_3 інтересу у збереженні земельної ділянки у власності, видання довіреності на розпорядження цією ділянкою особі, точної адреси місцезнаходження якої ОСОБА_3 не знає, відсутність у неї заперечень проти позову та небажання брати участь у судових засіданнях характеризує певним чином ставлення ОСОБА_3 до результату розгляду спору та свідчить про те, що витребування у неї земельної ділянки не становитиме надмірний тягар.
		111.     З огляду на все викладене вище загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_3 у збереженні права на земельну ділянку. Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин третьої і четвертої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843441/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843441" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 390 ЦК України</a>, ОСОБА_3 не позбавлена можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.
		112.     Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_3 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.
		113.     Прокурор просив витребувати земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_3 та зобов'язати її повернути земельну ділянку у власність держави в особі Дніпропетровської ОДА. Задовольняючи цю вимогу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зобов'язав ОСОБА_3 повернути у власність держави в особі Дніпропетровської ОДА земельну ділянку.
		114.     ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
		115.     Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2506/ed_2018_07_03/pravo1/T041952.html?pravo=1#2506" title="Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; нормативно-правовий акт № 1952-IV від 01.07.2004" target="_blank">статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»</a>). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		116.     З огляду на вказане у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
		(1.7) Щодо інших доводів касаційної скарги
		117.     Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац перший частини третьої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_198/ed_2018_07_03/pravo1/T141697.html?pravo=1#198" title="Про прокуратуру; нормативно-правовий акт № 1697-VII від 14.10.2014" target="_blank">статті 23 Закону України «Про прокуратуру»</a>).
		118.     Відповідно до абзаців першого-третього частини четвертої вказаної статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень.
		119.     Прокурор у позовній заяві вказував, що Дніпропетровська ОДА не вживала заходів для скасування оскарженого рішення, визнання недійсним державного акта та повернення земельної ділянки.
		120.     У листі від 3 березня 2016 року за № 01-84-626вих16 (Том 1, а. с. 16) прокурор відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_198/ed_2018_07_03/pravo1/T141697.html?pravo=1#198" title="Про прокуратуру; нормативно-правовий акт № 1697-VII від 14.10.2014" target="_blank">статті 23 Закону України «Про прокуратуру»</a> просив Дніпропетровську ОДА надати інформацію, зокрема, з приводу того, чи вживала вона заходи з повернення земельної ділянки у власність держави. Однак у відповіді ОДА на вказаний лист за № 01-88-775вх16 від 16 березня 2016 року (Т. 1., а с. 17) інформація з цього питання відсутня.
		121.     У листі від 21 березня 2016 року за № 01-84-785вих16 відповідно до частини четвертої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_198/ed_2018_07_03/pravo1/T141697.html?pravo=1#198" title="Про прокуратуру; нормативно-правовий акт № 1697-VII від 14.10.2014" target="_blank">статті 23 Закону України «Про прокуратуру»</a> прокурор повідомив Дніпропетровську ОДА про звернення до суду з позовом у цій справі.
		122.     Дніпропетровська ОДА наявність підстав для представництва не оскаржувала, заперечень проти представництва прокурором інтересів держави в особі цієї ОДА не висловлювала, а, навпаки, вважала його вимоги обґрунтованими та такими, що слід задовольнити (Т. 1., а. с. 47-49, 164-166).
		123.     З огляду на викладене довід Піщанської сільської ради щодо відсутності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Дніпропетровської ОДА Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим.
		124.     Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим довід Піщанської сільської ради щодо порушення принципу змагальності через відмову суду першої інстанції у задоволенні клопотання цього відповідача про витребування з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області для огляду на судовому засіданні матеріалів кримінального провадження № 42012040000000006, в яких є оригінали доданих прокурором до позовної заяви доказів.
		125.     Метою такого витребування Піщанська сільська рада вказувала необхідність з'ясування дійсного змісту оскарженого рішення, того, чи були встановлені у зазначеному кримінальному провадженні факти перевищення головою Піщанської сільської ради ОСОБА_8 службових повноважень при прийнятті рішень щодо земельних ділянок НОМЕР_3 і НОМЕР_4 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство», а також, які органи влади і з якого часу мали відомості щодо земельної ділянки.
		126.     Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">ЦПК України</a>. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим кодексом (частини друга - четверта <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7442/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7442" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 10 ЦПК України</a> у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції).
		127.     У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі. У заяві про витребування доказів має бути зазначено, який доказ вимагається, підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої особи, обставини, які може підтвердити цей доказ (частини перша та друга <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_8315/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#8315" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 137 ЦПК України</a> у вказаній редакції).
		128.     З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду не вважає порушенням принципу змагальності реалізацію судом права відмовити за невмотивованістю у задоволенні клопотання Піщанської сільської ради про витребування з Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області матеріалів зазначеного кримінального провадження. Піщанська сільська рада не обґрунтувала ні обставини, які могли би підтвердити ці матеріали щодо позовних вимог у цій справі, ні складнощі з отриманням таких матеріалів за обвинуваченням голови зазначеної ради. Справа № 183/1617/16 не стосується встановлення фактів перевищення головою Піщанської сільської ради службових повноважень при прийнятті цією радою рішень щодо земельних ділянок НОМЕР_3 і НОМЕР_4 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство», а інформація про те, які органи влади та з якого часу мали відомості щодо земельної ділянки, не є необхідною з огляду на висновки щодо суті позовних вимог.
		129.     Необґрунтованим є довід касаційної скарги щодо невстановлення судами змісту оскарженого рішення через відсутність у матеріалах справи його повного тексту. Оскаржене рішення прийняла Піщанська сільська рада, а предметом позову є не все рішення, а його пункт 32 (Т. 1, а. с. 11-12). Окрім того, Піщанська сільська рада не заперечувала проти того змісту цього рішення, який встановили суди першої й апеляційної інстанцій.
		130.     Обставини, встановлені судовим рішенням у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (частина третя <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7812/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7812" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 61 ЦПК України</a> у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).
		131.     На момент ухвалення 31 січня 2012 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 23/5005/16619/2011 ще не були скасовані рішення Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року, на підставі яких вона незаконно вилучила із земель лісового фонду та ввела у межі села Піщанка земельні ділянки НОМЕР_3 та НОМЕР_4 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство», а їх цільове призначення змінила на землі житлової і громадської забудови. Ці рішення визнав недійсними та скасував Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012.
		132.     Вимагаючи визнання неправомірним і скасування пункту 32 оскарженого рішення, прокурор вказував на те, що рішення Піщанської сільської ради від 29 грудня 2007 року, на підставі яких земельні ділянки НОМЕР_3 та НОМЕР_4 кварталу ДП «Новомосковське лісове господарство», включно із земельною ділянкою, виділеною ОСОБА_3, були вилучені із земель лісового фонду та віднесені до меж села Піщанки, визнані Дніпропетровським апеляційним господарським судом 13 листопада 2013 року у справі № 20/5005/9915/2012 недійсними та скасовані. Тоді як Господарський суд Дніпропетровської області у справі № 23/5005/16619/2011 питання законності включення вказаних земельних ділянок до меж села Піщанки та зміни їх категорії за цільовим призначенням із земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови не з'ясовував. А крім того, у справі № 23/5005/16619/2011 не брали участь всі особи, щодо прав та обов'язків яких Господарський суд Дніпропетровської області встановив обставини.
		133.     З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає невмотивованим аргумент Піщанської сільської ради про те, що суди не оцінили рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2012 року у справі № 23/5005/16619/2011.
		(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		(2.1) Щодо суті касаційної скарги
		134.     Згідно з пунктом 3 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10292/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10292" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 409 ЦПК України</a> суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		135.     Відповідно до <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10322/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10322" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 412 ЦПК України</a> підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		136.     З урахуванням наведеної вище мотивації Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. Тому рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 рокупотрібно скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання неправомірним і скасування пункту 32 оскарженого рішення та про визнання недійсним державного акта. Щодо цих вимог ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій щодо вимоги про витребування земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_3 слід змінити у мотивувальній і резолютивній частинах, витребувавши земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Дніпропетровської ОДА з мотивів, викладених у цій постанові.
		(3) Висновки щодо застосування норм права
		137.     Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843308/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843308" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 267 ЦК України</a>).
		138.     Для цілей застосування частини третьої та четвертої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843308/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843308" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 267 ЦК України</a> поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач (частина перша <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7568/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7568" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 30 ЦПК України</a> у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій; частина перша <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_7735/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#7735" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">статті 48 ЦПК України</a> у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
		139.     З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
		140.     Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
		141.     Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843438/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843438" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">стаття 387 ЦК України</a>).
		142.     Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
		143.     Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2506/ed_2018_07_03/pravo1/T041952.html?pravo=1#2506" title="Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; нормативно-правовий акт № 1952-IV від 01.07.2004" target="_blank">статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»</a>). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		144.     У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
		145.     Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843439/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843439" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статтею 388 ЦК України</a> залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843439/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843439" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 388 ЦК України</a>). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843439/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843439" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">статті 388 ЦК України</a>).
		146.     Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843438/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843438" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">387</a> і <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843439/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843439" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">388 ЦК України</a>, є неефективними.
		147.     Власник з дотриманням вимог статей <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843438/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843438" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">387</a> і <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843439/ed_2018_10_02/pravo1/T030435.html?pravo=1#843439" title="Цивільний кодекс України; нормативно-правовий акт № 435-IV від 16.01.2003" target="_blank">388 ЦК України</a> може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
		148.     У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_157/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#157" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">статті 50 Конституції України</a>). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_164/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#164" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">18</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_168/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#168" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">19</a>, пункт «а» частини першої статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_564/ed_2018_11_04/pravo1/T012768.html?pravo=1#564" title="Земельний кодекс України; нормативно-правовий акт № 2768-III від 25.10.2001" target="_blank">91 ЗК України</a>), які набуваються лише згідно із законом (<a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_42/ed_2016_06_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1#42" title="КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ; нормативно-правовий акт № 254к/96-ВР від 28.06.1996" target="_blank">стаття 14 Конституції України</a>), та через інші законодавчі обмеження.Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. Тому суди, застосовуючи критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями вказаної статті, повинні, зокрема, оцінити пропорційність такого втручання.
		З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10240/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10240" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">400</a>, пунктом 3 частини першої статті <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10292/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10292" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">409</a>, статтями <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10322/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10322" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">412</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10337/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10337" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">416</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10363/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10363" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">418</a>, <a href="http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_10365/ed_2018_10_02/pravo1/T04_1618.html?pravo=1#10365" title="Цивільний процесуальний кодекс України (ред. з 15.12.2017); нормативно-правовий акт № 1618-IV від 18.03.2004" target="_blank">419 ЦПК України</a>, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		1.           Касаційну скаргуПіщанської сільської ради задовольнити частково.
		2.           Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 рокускасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання неправомірним і скасування пункту 32 рішення Піщанської сільської ради «Про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та видачу державного акту на право власності на земельні ділянки на території с. Піщанка в районі вулиць Пролетарська, Садова, Зелена, Мостова, Мира, Чкалова» від 12 березня 2008 року № 1-18/V про передання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1, та про визнання недійсним зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-08-126-01052 Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 31 березня 2008 року, виданого на ім'я ОСОБА_3 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,25 га (кадастровий номер НОМЕР_2), надану для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та розташовану за адресою: АДРЕСА_1.
		У цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		3.           Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2017 рокузмінити щодо вимоги про витребування земельної ділянки: витребувати з мотивів, викладених у цій постанові, земельну ділянку площею 0,25 га (кадастровий номер НОМЕР_2), надану для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та розташовану за адресою: АДРЕСА_1, з незаконного володіння ОСОБА_3 у власність держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукО. Б. Прокопенко В. І. ДанішевськаЛ. І. Рогач О. С. ЗолотніковІ. В. Саприкіна О. Р. КібенкоО. М. Ситнік В. С. КнязєвВ. Ю. Уркевич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...