Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-4268/11 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України; Скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, що розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.05.2019.
Дата набрання законної сили: 03.04.2019
Номер судового провадження: 61-34486ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                                 
		Іменем України
		03 квітня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 2-4268/11
		 
		провадження № 61-34486св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
		 
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_3 ,
		відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Освіта України», ОСОБА_1 ,
		треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 20 березня 2018 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Поліщук Н. В., Шкоріної О. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.    Описова частина
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У червні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Освіта України» (далі - ТОВ «Освіта України»), про розірвання договору на видання твору, стягнення штрафних санкцій та відшкодування моральної шкоди.
		 
		Позов мотивовано тим, що 18 лютого 2011 року між ним та ТОВ «Освіта України» було укладено договір на видання твору. Предметом указаного договору є видання книги «ІНФОРМАЦІЯ_3» у двох томах загальним тиражем 500 примірників. Відповідно до пункту 2.5. указаного договору товариство зобов`язалося передати тираж книги (перший і другий том) авторові проекту до 25 березня  2011 року, а він зобов`язався оплатити видання книги. Пунктом 1.6. указаного договору передбачено, що сума договору складає 50 тис. грн, які ним було перераховано на рахунок відповідача згідно касового ордера від 18 лютого   2011 року № 35. Отже, він виконав належним чином умови указаного договору.
		 
		Станом на 25 березня 2011 року ТОВ «Освіта України» не виконало своє договірне зобов`язання, не здійснило виготовлення книги та не передало тираж в обумовлений строк. Крім того, без його письмового дозволу як автора проекта відповідач намагається розмістити рекламу свого видавництва у першому томі на цілу сторінку. Листами від 01 та 03 травня 2011 року ним було категорично заборонено типографії «Байбак» у м. Харків друкувати книгу «ІНФОРМАЦІЯ_3».
		 
		Порушивши умови договору, ТОВ «Освіта України» не виконало своє основне зобов`язання за указаним договором, внаслідок чого він позбавлений того, на що він розраховував при укладенні такого договору. За таких обставин відповідач істотно порушив умови договору на видання твору, що є підставою для його розірвання за рішенням суду, стягнення з відповідача на його користь передбачених указаним договором штрафних санкцій та відшкодування заподіяних йому збитків.
		 
		Крім цього, він вказував на заподіяння йому моральної шкоди, яка полягає у значних його моральних стражданнях та душевних переживаннях, що призвели до погіршення стану його здоров`я. Також, було нанесено шкоди його діловій репутації позивача, оскільки він не зміг виконати у належні терміни своїх обіцянок, наданих спонсорам, авторам статей, народним депутатам, бібліотекам України, державним установам та вузам України. Тому вважав, що достатньою сумою для відшкодування моральної шкоди є 20 тис. грн.
		 
		За таких обставин, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд розірвати договір на видання твору від 18 лютого 2011 року; стягнути з ТОВ «Освіта України» на його користь заборгованість за указаним договором                у розмірі 50 тис. грн, інфляційні втрати у розмірі 36 700 грн, 3 % річних у розмірі 7 282 грн 19 коп., пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ) у розмірі 29 642 грн 30 коп. та 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
		 
		У березні 2012 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ТОВ «Освіта України» про визнання договору на видання твору недійсним.
		 
		Позов мотивовано тим, що 18 лютого 2011 року між ОСОБА_1 та                ТОВ «Освіта України» було укладено договір на видання твору, відповідно до умов якого предметом указаного договору є видання книги «ІНФОРМАЦІЯ_3» у двох томах загальним тиражем 500 примірників, чим було порушено його авторські права та права інших осіб на твір.
		 
		ОСОБА_1 при укладенні указаного договору на видання твору ТОВ «Освіта України» не повідомляв про авторські права інших осіб та іменується у договорі на видання твору як автор проекта. При цьому, відповідно до статті 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права», якщо на твір мають права декілька осіб, вони іменуються співавторами. Таким чином, у момент укладення між відповідачами договору на видання твору ТОВ «Освіта України» було поінформовано про те, що ОСОБА_1 є єдиним автором твору.
		 
		Разом з тим, він зазначає, що ОСОБА_1 не є автором твору, на видання якого був укладений спірний договір. Натомість, справжніми співавторами твору є він, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та        ОСОБА_3 , що підтверджується договором на видання твору від 25 травня           2011 року, а також протоколом засідання редакційної колегії до видання твору.
		 
		За таких обставин, з урахуванням статей 426, 443 ЦК України, статей 15,                32 Закону України «Про авторське право та суміжні права», ОСОБА_5 просив суд визнати договір на видання твору від 18 лютого 2011 року недійсним.
		 
		Протокольною ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 травня 2012 року позов ОСОБА_5 про визнання договору на видання твору недійсним прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1  про розірвання договору на видання твору, стягнення штрафних санкцій та відшкодування моральної шкоди.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5 помер. Правонаступником після смерті                 ОСОБА_5 є ОСОБА_3 , яку протокольною ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03 березня 2015 року залучено до участі у розгляді указаної справи, яка підтримала позовні вимоги.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 листопада 2017 року               у складі судді Гончарука В. П. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано договір на видання твору від 18 лютого 2011 року, укладений між             ТОВ «Освіта України» та ОСОБА_1 Стягнуто з ТОВ «Освіта України» на користь ОСОБА_1 50 тис. грн заборгованості за договором та 3 тис. грн завданої моральної шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.                   У задоволенні позову ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , відмовлено.
		 
		Рішення районного суду мотивовано тим, що, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині розірвання договору на видання твору від 18 лютого 2011 року, укладеного між ТОВ «Освіта України» та ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Освіта України» не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, чому товариство не виконано умови спірного договору. ОСОБА_1 виконав взяті на себе зобов`язання за спірним договором, перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 50 тис. грн, однак відповідачем не виконано зобов`язань, визначених указаним договором, а саме порушено умови пункту 2.5 договору щодо зобов`язання передати тираж книги (перший і другий том) авторові проекта до 25 березня    2011 року. Указані обставини суд першої інстанції визнав такими, що завдали моральної шкоди позивачеві, розмір відшкодування якої визначений з урахуванням вимог розумності та справедливості у розмірі 3 тис. грн.
		Відмова у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з                ТОВ «Освіта України» інфляційних втрат, 3 % річних та пені мотивована тим, що зобов`язання відповідача за умовами указаного договору на видання твору                    від 18 лютого 2011 року не є грошовими.
		Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5 , правонаступником якого є                ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 не зазначено, які саме цивільні права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_5 були порушені на момент укладення договору на видання твору від 18 лютого 2011 року між  ОСОБА_1 та ТОВ «Освіта України».
		 
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		 
		Постановою Апеляційного суду м. Києва від 20 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу      ОСОБА_4 задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 листопада  2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 та позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано договір на видання твору            від 18 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Освіта України», недійсним. Стягнуто з ТОВ «Освіта України» на користь      ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 50 тис. грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивовано тим, що  ОСОБА_1 не були надані належні та допустимі докази наявності погодження інших співавторів на передачу твору для видання, натомість ОСОБА_5 та ОСОБА_4 не погодили таке видання, тому апеляційний суд дійшов висновку про те, що твір «ІНФОРМАЦІЯ_3» був переданий ОСОБА_1 для видання ТОВ «Освіта України» без погодження з іншими співавторами. При цьому, суд також врахував, що позивач в умовах договору визначається як автор проекта без зазначення участі інших співавторів, заявляв та гарантував, що він є власником авторських прав на твір, у тому числі виключних прав на видання, перевидання, розповсюдження твору. Тобто умови договору не містять положень, що визнають авторство інших осіб, ніж позивач, не містять даних про погодження видання з ними, що є порушенням вимог статей 428, 436 ЦК України. Таким чином, укладений між                    ОСОБА_1 та ТОВ «Освіта України» договір на видання твору                        від 18 лютого 2011 року визнано недійсним, що також було заявлено у позовних вимогах ОСОБА_5 Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, а, отже, за наявності обставин недійсності договору на видання твору                               від 18 лютого 2011 року питання виконання його умов сторонами такого договору дослідженню не підлягають, відповідно такий договір не підлягає розірванню. Тому висновок суду першої інстанції про розірвання договору визнав безпідставним.
		 
		Стягуючи з ТОВ «Освіта України» на користь ОСОБА_1 сплачені за спірним договором грошові кошти, суд першої інстанції послався на те, що не знайшли свого підтвердження докази, на підставі яких ТОВ «Освіта України» не виконано умови спірного договору. Проте, розірвання договору не тягне за собою повернення сторін у попередній стан. Було встановлено, що умови договору були частково виконані, а саме був виданий перший том. При цьому оплата за договором позивачем проводилась у розмірі 50 %, іншу частину мало здійснити ТОВ «Освіта України». За наведених обставин висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів вважав незаконним та необґрунтованим. ОСОБА_1 заявлена вимога про стягнення з ТОВ «Освіта України» суми сплачених ним коштів за умовами указаного договору у розмірі 50 тис. грн, але конкретні підстави такого стягнення позивачем не визначені, тому апеляційний суд в порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнув з ТОВ «Освіта України» на користь позивача ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 50 тис. грн.
		 
		Загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди, за наявності яких виникає відповідне зобов`язання визначає частина перша статті 1167 ЦК України. Такими умовами є: моральна (немайнова) шкода, протиправна дія (бездіяльність), вина особи, причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) і такою шкодою. І лише за наявності всіх цих умов виникає зобов`язання з відшкодування моральної шкоди. Така вимога була заявлена ОСОБА_1 , проте протиправної дії чи бездіяльності щодо нього, у результаті недійсності правочину, укладеного між ним та відповідачем ТОВ «Освіта України» не встановлено, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди за рахунок відповідача.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		 
		У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду,             ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_5 , та задовольнити його позов                       у повному обсязі.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, необґрунтованим й такими, що ухвалено з неправильнимзастосуванням норм чинного законодавства. ОСОБА_1 посилався на те, що суд апеляційної інстанції не навів доказів на підтвердження того, що фактом укладення договору на видання книги ««ІНФОРМАЦІЯ_3» він      будь-яким чином посягав на авторство (співавторство) ОСОБА_5 на твір.       При цьому суд апеляційної інстанції не дослідив договори, які були укладені ОСОБА_5 на видання книги «ІНФОРМАЦІЯ_3», яка була надрукована та передана в кількості 250 примірників ОСОБА_5 . Указані примірники були отримані особисто ОСОБА_5 від ТОВ «Освіта України» на замовлення останнього, тому спадкоємці не мали права посилатись на частину другу статті 29 Закону України «Про авторське право та суміжні права», оскільки    ОСОБА_5 не заявляв, що отриманий ним твір був спотворений та не звертався до видавництва з відповідним позовом. Лише після смерті ОСОБА_5 його дочка ОСОБА_3 почала на свій розсуд тлумачити замовлений та виданий твір. Суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив його позовну заяву, у якій він просив суд розірвати договір на видання замовленої ним книги «ІНФОРМАЦІЯ_3» і що таким чином він не має ні бажання, ні можливостей у будь-який спосіб перекручувати чи спотворювати твір, і як наслідок не може завдати шкоди честі та репутації ОСОБА_5 Суд першої інстанції встановив всі обставини у справі, зокрема, що ОСОБА_5 звернувся до суду за захистом саме своїх прав, як автора, тобто немайнового права, а, отже, зазначені правовідносини не передбачають правонаступництва, тому відповідно до частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року суд першої інстанції своєю ухвалою від 15 квітня 2014 року правомірно закрив провадження у справі у частині, що стосується позову третьої особи  ОСОБА_5 про визнання договору про видання твору недійсним. Суд апеляційної інстанції у своїй постанові не навів мотивів на підтвердження того, що при укладенні договору на видання книги «ІНФОРМАЦІЯ_3» були порушені права             ОСОБА_5 , а тим більше права ОСОБА_3 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 червня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду              м. Києва від 02 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до                    ТОВ «Освіта України», треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , про розірвання договору на видання твору, стягнення штрафних санкцій та відшкодування моральної шкоди; за позовом ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , ТОВ «Освіта України» про визнання договору на видання твору недійсним повернуто особі, яка її подала. Відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду м. Києва                    від 20 березня 2018 року та витребувано з Дніпровського районного суду                          м. Києва вищезазначену цивільну справу.
		 
		У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2019 року справуза позовом  ОСОБА_1 до ТОВ «Освіта України», треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , про розірвання договору на видання твору, стягнення штрафних санкцій та відшкодування моральної шкоди; за позовом ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , ТОВ «Освіта України» про визнання договору на видання твору недійсним призначено до розгляду.
		 
		Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу
		 
		У липні 2018 року до Верховного Суду надійшло заперечення на касаційну скаргу 
		від ОСОБА_3 , у якому зазначено про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята на основі повного та всебічного розгляду всіх обставин й дослідження матеріалів цивільної справи, правильного застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування постанови апеляційного суду відсутні.
		Доводи ОСОБА_1 про те, що твір «ІНФОРМАЦІЯ_3» не був виданий, а також, що позовні вимоги ОСОБА_5 не стосуються захисту його авторства спростовуються матеріалами справи та наявними у ній доказами. Договір на видання твору «ІНФОРМАЦІЯ_3», укладений 18 лютого 2011 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Освіта України», суперечить чинному законодавству України, зокрема статтям 203, 215 ЦК України та статтям 13, 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права», оскільки ОСОБА_1 , який не є одноосібним автором твору і не має виключних прав на твір, вніс зміни до указаного твору та неправомірно уклав з видавництвом зазначений договір на видання зміненого твору, чим порушив авторські права ОСОБА_5 та                 ОСОБА_3 , як правонаступника ОСОБА_5 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Судом встановлено, що 18 лютого 2011 року між ОСОБА_1 та                ТОВ «Освіта України» було укладено договір на видання твору.
		 
		При укладенні договору ОСОБА_1 іменується як автор проекта,                  ТОВ «Освіта України» - видавництво. Відповідно до пункту 1.1. указаного договору ОСОБА_1 як автор проекта зобов`язується передати для видання книгу «ІНФОРМАЦІЯ_3» (том 1-2) (далі - твір). У пунктах 1.2. та 2.1. указаного договору автор проекта заявляє та гарантує, що він є власником авторських прав на твір, у тому числі, виключних прав на видання, перевидання, розповсюдження твору.
		 
		Сторони указаного договору домовились про видання 500 примірників кожного з томів твору, поліграфічна вартість визначена ними у розмірі 100 тис. грн.
		 
		Пунктом 1.6. указаного договору передбачено, що в день підписання договору автор проекта сплачує суму, що складає 50 тис. грн. Ще 50 тис. грн сплачує видавництво ТОВ «Освіта України».
		 
		Відповідно до пункту 2.5. указаного договору ТОВ «Освіта України» зобов`язується передати тираж книги (перший і другий том) авторові проекта до 25 березня 2011 року, а ОСОБА_1 зобов`язується оплатити видавництво книги.
		 
		На виконання пункту 1.6. указаного договору ОСОБА_1 через касу           ТОВ «Освіта України» внесено грошові кошти у розмірі 50 тис. грн, що підтверджується касовим ордером від 18 лютого 2011 року № 35.
		 
		Факт внесення ОСОБА_1 указаних грошових коштів також встановлений судом, що підтверджується постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 листопада 2012 року у справі                    № 2а-4947/12/2670 за позовом ТОВ «Освіта України» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20 березня 2012 року. При цьому також було встановлено, що ТОВ «Освіта України» у порушення вимог чинного законодавства України не оприбуткувало отримані ним грошові кошти у розмірі 50 тис. грн.
		 
		У листі від 28 квітня 2011 року ТОВ «Освіта України» повідомило                   ОСОБА_1 про виявлення вкрай негативних висловлювань на адресу Президента України, посилаючись на можливі порушення норм чинного законодавства, запропонувало видалити з книги певні тексти або дочекатися експертизи державної служби.
		 
		Також 28 квітня 2011 року ТОВ «Освіта України» разом з співавторами книги «ІНФОРМАЦІЯ_3 Декларація про державний суверенітет України» ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , народного депутата ОСОБА_11 , дизайнера-верстальника ОСОБА_12 та ФОП ОСОБА_13 - відповідального за друк твору, було складено акт про припинення видання другої книги «ІНФОРМАЦІЯ_3 Декларація про державний суверенітет України» у зв`язку з виявленими фальсифікаціями у матеріалах твору, грубими порушеннями авторського права стороною договору від 18 лютого 2011 року ОСОБА_1 У вказаному акті зазначено про те, що про виявлені цією комісією факти невідповідності розробленого редакційною групою під керівництвом ОСОБА_15. видання «ІНФОРМАЦІЯ_3 Декларація про державний суверенітет України», яке було передано ОСОБА_1 в електронному вигляді, виданню «ІНФОРМАЦІЯ_3», який був переданий ОСОБА_1 ТОВ «Освіта України» за умовами договору                      від 18 лютого 2011 року. Зокрема, йдеться про зміну деяких частин тексту та фотографій історичних подій.
		 
		Протягом квітня-травня 2011 року ОСОБА_1 відповідачеві ТОВ «Освіта України» було направлено декілька листів-претензій щодо неналежного виконання умов договору та заперечення щодо внесення змін до тексту книги. 
		 
		Листом від 13 травня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Освіта України» з вимогою про розірвання договору на видання твору від 18 лютого 2011 року та повернення сплачених за цим договором коштів, посилаючись на невиконання умов договору в обумовлений сторонами строк.
		 
		Листом Державної наукової установи «Книжкова палата України імені Івана Федорова» від 08 травня 2012 року № 334/02 вказано про те, що обов`язковий примірник видання «ІНФОРМАЦІЯ_3», том І-ІІ був доставлений у Книжкову палату України та зареєстрований 06 травня 2011 року за № 05590. Обов`язковий примірник видання книги «ІНФОРМАЦІЯ_3», том ІІ-ІІІ не доставлявся. Проте, указаною установою виявлено ряд помилок, допущених ТОВ «Освіта України, під час оформлення видання. Зокрема, немає знака охорони авторського права, не визначені об`єкти авторського права, відсутній індекс УДК (шифр зберігання), наданий один ISBN. Також вказано, що у бібліографічному описі перед ініціалами ОСОБА_15 та ОСОБА_1 немає уточнювальних слів «автори проекту», без яких ці особи сприймаються як автори видання, якими написано текст, а не як автори проекту.
		 
		Листом від 05 жовтня 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_13 (далі - ФОП ОСОБА_13 ) повідомив директора ТОВ «Освіта України» про виготовлення першого тому книги «ІНФОРМАЦІЯ_3» за накладною від 04 квітня 2011 року                       у кількості 500 штук та відправку їх замовнику, тобто ТОВ «Освіта України». Також у листі вказується про те, що був виготовлений другий том книги «ІНФОРМАЦІЯ_3», проте він не був відправлений у зв`язку з відсутністю оплати.
		 
		26 травня 2011 року між ТОВ «Освіта України» в особі директора Маслакова Р. О., який діє на підставі статута, ФОП ОСОБА_13 та ОСОБА_5 , який діє на підставі протоколу засідання редакційної ради книги «Декларація про державний суверенітет України. ІНФОРМАЦІЯ_3» від 21 травня 2011 року, було укладено договір на видання твору. Предметом цього договору визначено видання книги «Декларація про державний суверенітет України. ІНФОРМАЦІЯ_3» (тритомник у двох книгах), кількістю 500 примірників книги першої та                            500 примірників книги другої.
		 
		Оспорюваний договір було укладено з метою здійснення видання книги, яка є збіркою статей, документів, фотографій щодо прийняття Декларації про державний суверенітет України. Вказаний збірник є компіляцією даних і є результатом творчої праці групи осіб, до складу якої входили учасники справи ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 . Тобто вказані особи є співавторами цього твору, їм належить авторське право на здійснені підбір і розташування творів та (або) інших даних, що є результатом творчої праці (упорядкування). При цьому таке право виникло з моменту створення такого твору, незалежно від його публікації. Відповідно, свої права інтелектуальної власності вказані особи мають здійснювати за спільною згодою.
		 
		Обставини щодо створення твору спільною працею учасниками справи були визнані, а, отже, у порядку частини першої статті 82 ЦПК України ці обставини доказуванню не підлягають.
		 
		2.    Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		 
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про авторське право і суміжні права» авторові збірника та інших складених творів (упорядникові) належить авторське право на здійснені ним підбір і розташування творів та (або) інших даних, що є результатом творчої праці (упорядкування).
		 
		У порядку частин першої, п`ятої статті 433 ЦК України, статті 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» об`єктами авторського права є компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням є результатом інтелектуальної діяльності. Компіляції даних (бази даних) або іншого матеріалу охороняються як такі. Ця охорона не поширюється на дані або матеріал як такі та не зачіпає авторське право на дані або матеріал, що є складовими компіляції.
		 
		Визначення терміну «компіляція даних» надається у статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права», згідно якої база даних (компіляція даних) - сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі - електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп`ютера) чи інших засобів.
		 
		Згідно зі статтею 5 Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, прийнятого 20 грудня 1996 року у м. Женева, компіляції даних або іншої інформації в будь-якій формі, які за підбором і розміщенням змісту є результатом інтелектуальної творчості, охороняються як такі. Така охорона не розповсюджується на самі дані або інформацію і не обмежує будь-яке авторське право, яке відноситься до самих даних або інформації, що міститься в компіляції.
		 
		Таким чином, результат творчої діяльності при компіляції полягає у підборці, організації, систематизації певних творів або іншої інформації в об`єктивній формі, її упорядники набувають авторських прав, а об`єкт вважається твором в розумінні Закону України «Про авторське право і суміжні права».
		 
		Відповідно до статей 428, 436 ЦК України, статті 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно.
		 
		Положення частини першої статті 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» також визначають, що право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам. Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. У разі порушення спільного авторського права кожен співавтор може доводити своє право в судовому порядку.
		 
		При цьому в силу статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
		 
		Відповідно до статей 7, 29 Закону України «Про авторське право і суміжні права» суб`єктами авторського права також є спадкоємці авторів, до яких в порядку спадкування переходять лише майнові права, проте спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.
		 
		Положеннями статей 6, 627 ЦК України визначено право на свободу договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. А відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		 
		Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
		 
		Згідно з вимогами частин другої - п`ятої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
		 
		Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
		 
		Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
		 
		Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.
		 
		Відповідно до статті 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша цієї статті).
		Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
		 
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини перша, третя статті 215 ЦК України).
		 
		У порядку частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		 
		Відповідно до вимог статей 23, 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		 
		Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_3 , апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, виходив із того, що позивачем ОСОБА_1 не було надано належних та допустимих доказів наявності погодження інших співавторів на передачу твору для видання, натомість наявна незгода ОСОБА_5 та              ОСОБА_4 , та дійшов обґрунтованого висновку про те, що твір «ІНФОРМАЦІЯ_3» був переданий ОСОБА_1 для видання ТОВ «Освіта України» без погодження з іншими співавторами, тобто у порушення вимог статей 428, 436 ЦК України, статті 13 Закону України «Про авторське право та суміжні права». При цьому, суд також врахував, що умови договору не містять положень, що визнають авторство інших осіб, не містять даних про погодження видання з ними, що є порушенням наведених норм цивільного законодавства. Таким чином, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Освіта України» договір на видання твору від 18 лютого 2011 року визнано недійсним, що й було заявлено у самостійних вимогах третьої особи ОСОБА_5 .
		ОСОБА_5 помер, проте в силу статей 7, 29 Закону України «Про авторське право і суміжні права» його дочка ОСОБА_16 , як спадкоємець автора має право захищати авторство ОСОБА_5 на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора. Та обставина, що ОСОБА_3 не є єдиним спадкоємцем не позбавляє її цих прав. Також, оскільки у порядку                       статті 11 Закону України «Про авторське право та суміжні права» реєстрації авторського права на твір не вимагається, таке право виникає з моменту створення, видача свідоцтво про права на спадкування авторських прав не є обов`язковою умовою здійснення захисту таких прав. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, а, отже, за наявності обставин недійсності договору про видання твору від 18 лютого 2011 року питання виконання його умов сторонами такого договору дослідженню не підлягають, відповідно такий договір не підлягає розірванню. Тому висновок суду першої інстанції про розірвання договору є безпідставним.
		 
		ОСОБА_1 була заявлена вимога про стягнення з ТОВ «Освіта України» суми сплачених ним коштів за умовами спірного договору у розмірі 50 тис. грн, але конкретні підстави такого стягнення позивачем не визначені, тому апеляційний суд обґрунтовано визнав за можливе у порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнути з відповідача ТОВ «Освіта України» на користь позивача ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 50 тис. грн.
		 
		Правильним є висновок апеляційного суду про те, що відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, оскільки протиправної дії чи бездіяльності щодо ОСОБА_1 , внаслідок недійсності правочину, укладеного між ним та відповідачем ТОВ «Освіта України», не встановлено.
		 
		Доводи касаційної скарги та вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені є безпідставними, оскільки вказане є мірою відповідальності за неналежне виконання взятих на себе зобов`язань, при цьому інфляційні втрати та 3 % річних, застосовується у разі наявності грошового зобов`язання. У вказаній справі встановлена недійсність договору, а тому відсутні підстави для застосування заходів відповідальності за невиконання договірних зобов`язань.
		 
		Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. 
		 
		При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1  залишити без задоволення.
		 
		Постанову Апеляційного суду м. Києва від 20 березня 2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                Д. Д. Луспеник
		 
		Судді:                                                                                                           О. В. Білоконь
		 
		                                                                                                                        Б. І. Гулько
		 
		Є. В. Синельников
		 
		С. Ф. Хопта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...