Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 363/3496/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 13.05.2019.
Дата набрання законної сили: 17.04.2019
Номер судового провадження: 61-4830ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                         
		Іменем України                                                    
		 
		17 квітня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 363/3496/18
		провадження № 61-4830св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів:  Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., 
		 
		учасники справи:
		 
		заявник - ОСОБА_1 ,
		заінтересована особа - ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Левківський Богдан Казимирович, на рішення Вишгородського районного суду Київської області у складі судді Котлярової І. Ю. від 23 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Кравець В. А.,       Мазурик О. Ф., Махлай Л. Д., від 05 лютого 2019 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		 
		Короткий зміст заяви
		 
		У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису.
		 
		Заява мотивована тим, що з 01 листопада 1997 року вона перебуває з ОСОБА_3 у зареєстрованому  шлюбі, від якого мають трьох дітей, двоє з яких є малолітніми. Вказувала на те, що вона кожного літа разом із дітьми виїжджає з міста Києва на тимчасове проживання до заміського будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , Лебедівська сільська рада, який є спільною сумісною власністю подружжя.
		З травня 2018 року ОСОБА_3 застосовує до неї психологічне, економічне та фізичне насильство.
		Крім того, відносно дітей ОСОБА_3 також вчиняє психологічне та фізичне насильство, а саме виховує у дітей образливе ставлення до неї як до матері, примушує дітей звертатися до неї як до сторонньої «тітки», використовує нецензурну лексику, забороняє їй вкладати дітей спати, читати їм казки, спати разом з дітьми у кімнаті, проводити з дітьми вільний час поза межами будинку, не дає можливості повернутися з дітьми до їх постійного місця проживання, де вони зареєстровані, а саме за адресою:                                      АДРЕСА_2 .
		10 травня 2018 року ОСОБА_1 почав вдаватися до насильства побутового характеру відносно неї, зокрема, запросив до заміського будинку свого брата та матір, спільно з якими вони ображали ОСОБА_1 , застосовуючи нецензурну лексику, погрожували фізичною розправою та плювали в обличчя.
		З метою захисту власного життя та припинення фактів насильства вона неодноразово викликала правоохоронні органи.
		Так, 27 серпня 2018 року з метою захисту від домашнього насильства вона викликала поліцію, однак на очах у працівників поліції ОСОБА_3 виштовхав її за межі будинку та зачинив ворота, позбавивши особистих речей, грошових збережень, можливості проживати у їх спільному будинку та будь-якої можливості спілкуватися з дітьми, які залишилися в будинку.
		При цьому, поліція не вживає належних заходів щодо притягнення винних у вчиненні домашнього насильства осіб до відповідальності.
		 
		З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила видати обмежувальний припис строком на шість місяців, яким зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди, створені ним заявнику у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, а саме домоволодінням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , Лебедівська сільська рада.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 23 жовтня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що факт психологічного, економічного та фізичного насильства щодо заявника з боку заінтересованої особи є недоведеним, а на підтвердження цього факту стороною заявника належних, допустимих та достатніх доказів суду не надано. Разом із тим, судом встановлено, що між заявником та заінтересованою особою існує спір щодо користування нерухомим майном та визначення місця проживання дітей.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишено без змін.
		 
		Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні  заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, оскількизаявник не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а тому відсутні підстави вважати, що наявні ризики настання тяжких наслідків для заявника та малолітніх дітей у зв`язку з відмовою суду у видачі обмежувального припису.
		Також судом апеляційної інстанції зазначено, що між сторонами існує спір щодо користування спільним нерухомим майном, визначення місця проживання, порядку та способу спілкування з дітьми та їх виховання, що регулюється, зокрема, нормами СК України.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У березні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про видачу обмежувального припису.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, що подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про недоведеність заявником факту вчинення щодо неї насильства побутового характеру з боку заінтересованої сторони, оскільки, як установлено судами, між заявником та заінтересованою особою виникають сварки та конфлікти, ОСОБА_1 неодноразово зверталась до правоохоронних органів з заявами з приводу вчинення щодо неї дій, які мають ознаки домашнього, побутового насильства як фізичного, економічного так і психологічного характеру, що свідчить про доведеність заявником факту вчинення щодо неї насильства побутового характеру.
		При цьому суд першої інстанції порушив норми процесуального права щодо строків розгляду заяви про видачу обмежувального припису та вручення копії повного тексту рішення, а суд апеляційної інстанції не врахував, що        з 08 січня 2019 року ОСОБА_1 перебувала у притулку для жертв побутового насильства.
		 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		У справі, що переглядається, установлено, що 01 листопада 1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений шлюб, який зареєстрований Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним Центром розвитку сім`ї, про що зроблено запис № 1683.
		 
		Від шлюбу, сторони мають трьох дітей, двоє з яких є малолітніми: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		 
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон).
		 
		Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
		 
		Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
		 
		Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
		 
		Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
		 
		Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
		 
		За пунктом 7 частини першої статті 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 26 Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
		 
		У пункті 9 частини першої статті 1 Закону визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
		 
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
		 
		Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
		 
		Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
		 
		Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
		 
		Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
		 
		Звертаючись до суду із заявою про видачу обмежувального припису,         ОСОБА_1 посилалась на те, що ОСОБА_3 вчиняв щодо неї психологічне, економічне та фізичне насильство, з приводу чого вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів, зокрема 27 серпня 2018 року, у зв`язку з тим, що   ОСОБА_3 позбавив її особистих речей, грошових збережень, можливості проживати у будинку, що є спільною сумісною власністю подружжя, а також можливості спілкуватись з дітьми, забрати дітей, які залишились у будинку.
		 
		У справі, що переглядається, установлено, що 10 травня 2018 року             ОСОБА_1 зверталася із заявою до органів поліції про вчинення відносно неї насильства в сім`ї з боку чоловіка ОСОБА_3 , про що свідчить копія талону-повідомлення № 000517 за номером №6108 в реєстрі.
		 
		13 червня 2018 року складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 173-2 КУпАП відносно ОСОБА_3 за фактом вчинення домашнього насилля психологічного характеру, згідно з яким ОСОБА_3 вчинив сварку у сім`ї зі своєю дружиною ОСОБА_1 , а саме: психічно та економічно принижував дружину.
		 
		За результатом розгляду матеріалу щодо притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, Вишгородським районним судом Київської області прийнято постанову від 27 червня 2018 року, відповідно до якої адміністративну справу відносно ОСОБА_3 закрито у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП.
		 
		27, 29, 30 серпня 2018 року та 04 і 05 вересня 2018 року ОСОБА_1 зверталася із заявами до органів поліції з приводу сімейних сварок з чоловіком та перешкоджання їй у побаченні з дітьми. 
		 
		Згідно з висновком Вишгородського відділу поліції Головного управління національної поліції в Київській області від 13 вересня 2018 року, за результатом розгляду вказаних заяв, між сторонами вбачаються цивільно-правові відносини.
		 
		Даних про притягнення ОСОБА_3 за вказаними заявами його дружини до будь-якого виду юридичної відповідальності, матеріали справи не містять.
		Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що сам факт неодноразового звернення ОСОБА_1 до різних органів з підстав вчинення щодо неї психологічного, економічного та фізичного насильства свідчить про наявність тривалого конфлікту між заявником та заінтересованою особою, але не підтверджує факт того, що останній вчинив щодо неї домашнє психологічне насильство, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
		 
		Оскільки ОСОБА_1 не надала беззаперечних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства у розумінні Закону, а судами не встановлено випадків домашнього насильства відносно ОСОБА_1 та дітей, а також ризиків настання насильства у майбутньому, суд першої інстанції, з висновком якого погодився  суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про  видачу обмежувального припису.
		 
		Колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що між сторонами існує спір щодо користування спільним нерухомим майном, визначення місця проживання, порядку та способу спілкування з дітьми та їх виховання, що регулюється, зокрема, нормами ЦК України та СК України. Зазначений спір не може бути вирішений шляхом застосування зазначених заявником заходів обмежувального припису, зокрема, шляхом зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди у користуванні даним будинком.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що  суд першої інстанції порушив строки розгляду заяви про видачу обмежувального припису та вручення копії повного тексту рішення, не спростовують висновків суду  та не є окремою підставою для його скасування.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що з 08 січня 2019 року ОСОБА_1 перебувала у притулку для жертв побутового насильства, є безпідставними, оскільки суду апеляційної інстанції не були надані заявником докази на підтвердження цих обставин.
		 
		При цьому колегією суддів не можуть бути взяті до уваги довідки Департаменту соціальної політики Київського міського центру роботи з жінками про перебування ОСОБА_1 з 08 по 31 січня 2019 року у притулку для жертв побутового насильства, додані до касаційної скарги, оскільки на стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Левківський Богдан Казимирович, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 23 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого           2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий  Д. Д. Луспеник  Судді:   О. В. Білоконь   Б. І. Гулько    Є. В. Синельников    С. Ф. Хопта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...