Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/16880/14-ц : Окремі процесуальні питання; Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 22.05.2019.
Дата набрання законної сили: 08.05.2019
Номер судового провадження: 61-46502ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		08 травня 2019 року
		м. Київ
		 
		справа № 520/16880/14-ц
		 
		провадження № 61-46502св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
		 
		учасники справи:
		позивач  ОСОБА_7 ,
		представник позивача - ОСОБА_2 ,
		відповідач - ОСОБА_3 ,
		представники відповідача: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3  на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2016 року у складі судді Прохорова П. А. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Ващенко Л. Г., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1. Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2014 року ОСОБА_7 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 09 лютого 2011 року між ним і ОСОБА_3 було укладено договір позики, за умовами якого він передав у борг останньому кошти у розмірі 750 000,00 дол. США зі сплатою процентів за користування позикою у розмірі 25 % на рік або 2 % на місяць, з кінцевим терміном повернення позики до 31 грудня 2011 року, про що ОСОБА_3 було складено розписку. 
		Вказував, що  ОСОБА_3 свої зобов`язання за договором позики не виконав, позику в установлений строк не повернув, тому ОСОБА_7 просив суд стягнути з ОСОБА_3 борг у розмірі 750 000,00 дол. США, проценти за користування позикою за період з 01 січня 2012 року                    до 18 листопада 2014 року у розмірі 556 121,50 дол. США, три проценти річних за порушення грошового зобов`язання за період з 01 листопада             2014 року до 31 жовтня 2014 року у розмірі 22 500,00 дол. США. Вказані кошти просив стягнути у національній валюті за курсом Національного банку України на день ухвалення судом рішення.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2016 року позов ОСОБА_7 задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 заборгованість за договором позики у розмірі 750 000,00 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 01 грудня 2016 року становить 19 168 931,25 грн, проценти за користування позикою за період з 01 січня 2012 року до 18 листопада 2014 року у розмірі 556 121,50 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 01 грудня 2016 року становить 14 213 673,07 грн, три проценти річних за порушення грошового зобов`язання за період з 01 листопада 2013 року до 31 жовтня 2014 року у розмірі 22 500,00 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 01 грудня 2016 року становить 575 067,94 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 судові витрати у розмірі 3 654,00 грн.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Оскільки відповідач у визначений договором строк позику не повернув, тому з нього на підставі статей 1049, 1050 ЦК України підлягає стягненню заборгованість за цим договором і три проценти річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України. Також позикодавець згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.
		Доводи відповідача, що його волевиявлення при написанні розписки не було вільним і не відповідало його волі не знайшли свого підтвердження, оскільки висновком Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 08 червня 2016 року № 5461 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3 у розписці                      від 09 лютого 2011 року виконаний самим ОСОБА_3 
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 . - ОСОБА_4 відхилено.
		Рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2016 року залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору, тому, встановивши, що основне зобов`язання за договором позики не виконано, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний повернути позивачу отриману  позику, сплатити проценти за користування позикою і три проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України.
		При цьому відповідач у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України           2004 року не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що він не отримував від позивача позику у розмірі 750 000,00 дол. США і не складав розписку від 09 лютого 2011 року про отримання цих коштів, оскільки висновком Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 08 червня 2016 року № 5461 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3 у розписці                     від 09 лютого 2011 року виконаний самим ОСОБА_3 
		Твердження відповідача, що до позивача могли потрапити чисті листи із його підписом, на яких у подальшому було дописано текст розписки              від 09 лютого 2011 року, безпідставні, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження цих обставин. На питання чи виконано текст розписки від 09 лютого 2011 року ОСОБА_3 судовий експерт у висновку від 08 червня 2016 року № 5461 не зміг дати відповідь, оскільки надані умовно-вільні зразки його почерку не співпадають з досліджуваним об`єктом за буквеним та цифровим складом, наявних експериментальних зразків його почерку на п`яти аркушах недостатньо для вирішення вказаних питань, а інших зразків почерку ОСОБА_3 в установлений законом термін до експертної установи надано не було. Діагностичні ознаки експериментальних зразків підпису ОСОБА_3 свідчать про намагання навмисної зміни ним ознак свого підписного почерку при їх виконанні.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду           від 31 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики призначено до розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводи відповідача, оскільки позбавив його можливості заявити клопотання про призначення судово-технічної експертизи, ухваливши оскаржуване судове рішення без участі відповідача та його представників. Проведення цієї експертизи може бути єдиним доказом того, що ОСОБА_3 розписку від 09 лютого 2011 року не писав і кошти за нею від ОСОБА_7 не отримував, а розписка є фальсифікованою.
		Також вказує, що розписка від 09 лютого 2011 року, враховуючи розмір позики, не містить таких важливих реквізитів, як ім`я і по-батькові позичальника та паспортних даних позикодавця.
		Судом першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, невірно визначено суму заборгованості за договором позики,                    оскільки з урахуванням курсу Національного банку України, встановленого на 01 грудня 2016 року, сума позики повинна становити 19 168 875,00 грн (750 000,00 дол. США х 25,5585), а не 19 168 931,25 грн, як визначив суд першої інстанції. Вказане стосується й процентів за користування позикою і трьох процентів річних від простроченої суми відповідно до статті 625 ЦК України.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У листопаді 2018 року представник ОСОБА_7 - ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Заявником не наведеної жодної підстави, визначеної статтею 411 ЦПК України, для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що між сторонами існують зобов`язання, які випливають з договору позики від 09 лютого         2011 року, тому з відповідача підлягає стягненню заборгованість за цим договором, оскільки свої зобов`язання з повернення позики він не виконав.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		09 лютого 2011 року ОСОБА_3 було складено розписку про отримання від ОСОБА_7 позики у розмірі 750 000,00 дол. США зі сплатою процентів за користування позикою у розмірі 25 % на рік або 2 % на місяць, з кінцевим терміном повернення позики до 31 грудня 2011 року         (а. с. 10, т. 1).
		 
		Станом на 19 листопада 2014 року,  ОСОБА_3 позику, отриману від ОСОБА_7 , в установлений строк не повернув, тому останній звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором позики від 09 лютого 2011 року та іншим сум, передбачених законом. 
		 
		2. Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.
		 
		Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. 
		 
		За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим. 
		 
		Договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
		 
		Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
		 
		Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
		 
		Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.
		 
		Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		 
		Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
		 
		Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
		 
		За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
		 
		Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
		 
		Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
		 
		Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
		 
		Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.
		 
		Враховуючи, що розписка від 09 лютого 2011 року, видана          ОСОБА_3 , свідчить не лише про укладення між сторонами  договору позику, а й про передачу позикодавцем грошової суми позичальнику, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про виникнення між сторонами позикового зобов`язання. 
		При цьому, наявність оригінала розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано. 
		 
		На підставі вказаних обставин, суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення про задоволення позову і стягнення з відповідача суми позики.
		При цьому суди обґрунтовано відхилили заперечення відповідача, що він не отримував від позивача позику у розмірі 750 000,00 дол. США і не складав розписку від 09 лютого 2011 року про отримання цих коштів, оскільки він у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не надав суду належних і допустимих доказів на спростування презумпції правомірності правочину, встановленої статтею 204 ЦК України. 
		 
		Твердження відповідача, що розписка від 09 лютого 2011 року не містить обов`язкових реквізитів: ім`я і по-батькові позичальника і паспортних даних позикодавця, на правильність висновків судів не впливає, оскільки судом встановлено, що розписка від 09 лютого 2011 року посвідчує передання ОСОБА_7 . ОСОБА_3 визначеної грошової суми та містить усі істотні умови договору позики: суму позики, проценти за користування позикою, строк виконання зобов`язання.
		 
		Доводи касаційної скарги, що суд позбавив відповідача можливості надати належні і допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 розписку від 09 лютого 2011 року не складав і не підписував на правильність висновків судів не впливають, оскільки не знайшли свого підтвердження.
		 
		Відповідно до статті 57, частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		 
		Згідно з частинами першою, четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказував, що текст самої розписки і підпис у ній виконані не ОСОБА_3 , а іншою особою.
		 
		Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29 липня 2015 року за клопотанням відповідача призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, на вирішення якої поставлено наступні питання: чи виконано текст (підпис) розписки від 09 лютого 2011 року ОСОБА_3 та чи виконано текст (підпис) розписки від 09 лютого 2011 року з наслідуванням почерку (підпису) ОСОБА_3 . 
		 
		Висновком Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 08 червня 2016 року № 5461 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_3  у розписці від 09 лютого 2011 року виконаний самим ОСОБА_3 
		На питання, чи виконано текст розписки від 09 лютого 2011 року ОСОБА_3 , судовий експерт не зміг дати відповідь, оскільки надані умовно-вільні зразки його почерку не співпадають з досліджуваним об`єктом за буквеним та цифровим складом, наявних експериментальних зразків його почерку на п`яти аркушах недостатньо для вирішення вказаних питань, а інших зразків почерку ОСОБА_3 в установлений законом термін до експертної установи надано не було. Діагностичні ознаки експериментальних зразків підпису ОСОБА_3 свідчать про намагання навмисної зміни ним ознак свого підписного почерку при їх виконанні (а. с. 123-126, т. 1).
		 
		Вказане свідчить, що відповідач у порушення принципу змагальності сторін не вчинив усіх необхідних дій для проведення судово-почеркознавчої експертизи для підтвердження його заперечень проти позову, оскільки не надав експерту вільних зразків свого підпису, хоча Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз, якому було доручено проведення експертизи, звертався з відповідним клопотанням про витребування додаткових матеріалів (а. с. 77, т. 1).
		 
		Під час перегляду справи в апеляційному суді представник відповідача, змінюючи позицію у справі після проведення експертизи, не виключав можливість оригінальності підпису ОСОБА_3 у розписці                  від 09 лютого 2011 року, однак вказував, що у розпорядження позивача могли потрапити чисті аркуші паперу з його підписом. На підставі вказаного представник відповідача звернувся до апеляційного суду із клопотанням про призначення у справі судової технічної експертизи на вирішення якої просив поставити питання: чи відрізняється час виконання тексту розписки від 09 лютого 2011 року від часу виконання ОСОБА_3 підпису             (а. с. 240), проведення якої просив доручити Київському науково-дослідному інституту. 
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року задоволено клопотання представника відповідача і призначено технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
		 
		Висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз       від 03 травня 2018 року № 12/18-34 встановлено, що записи і підпис у досліджуваній розписці від імені ОСОБА_3 виконані пишучою ручкою (ручками) спорядженою чорнилом чорного кольору. 
		Разом з тим, відповісти на питання ухвали: чи відрізняється час виконання тексту наданої на дослідження розписки від часу виконання підпису ОСОБА_3 не видається можливим у зв`язку із відсутністю у експертів впроваджених у судово-експертну практику України методик встановлення абсолютного часу нанесення штрихів рукописних записів і підписів, виконаних чорнилами (а. с. 71-74, т. 2).
		 
		Вказані обставини свідчать про те, що суди першої та апеляційної інстанцій сприяли відповідачу у всебічному і повному з`ясуванні обставин справи, відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року.
		 
		У касаційній скарзі заявник стверджує, що апеляційний суд позбавив відповідача можливості заявити клопотання про призначення судово-технічної експертизи, ухваливши оскаржуване судове рішення без участі відповідача та його представників. Однак, вказані доводи є безпідставним і на правильність висновків судів не впливають.
		 
		Так, після відновлення провадження у справі (ухвала Апеляційного суду Одеської області від 21 травня 2018 року), апеляційним судом були проведені наступні судові засідання: 19 липня 2018 року, 23 серпня              2018 року, 20 вересня 2018 року, на які відповідач і три його представники не з`явилися. 
		Разом з тим, навіть неможливість прибуття відповідача і його представників в призначені апеляційним судом судові засідання не позбавляла їх можливості після ознайомлення з висновком судової експертизи від 03 травня 2018 року, призначеної апеляційним судом за клопотанням відповідача, звернутися до апеляційного суду із відповідним письмовим клопотанням про проведення експертизи, оскаржуване судове рішення яким було ухвалено 20 вересня 2018 року.
		 
		Таким чином, враховуючи, що розгляд справи триває з грудня 2014 року, колегія суддів вважає, що у відповідача було достатньо часу для надання суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень, не зловживаючи своїми процесуальними правами (статті 44 ЦПК України) й виконуючи свої процесуальні обов`язки. Тому посилання у касаційній скарзі на прецедентну практику Європейського суду з прав людини є безпідставними. Крім того, безспірно встановлено, що суд сприяв сторонам у встановленні дійсних обставин справи.
		 
		Також безпідставними є твердження заявника, що судом невірно визначено заборгованість за договором позики.
		Так, встановивши, що курс долара США до гривні станом на 01 грудня         2016 року Національним банком України був визначений на рівні 25,55857500, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики у розмірі 19 168 931,25 грн (750 000,00 дол. США х 25,55857500). 
		 
		Разом з тим, не можна погодитися з висновком судів в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_7 про стягнення процентів за користування позикою за період з 01 січня 2012 року до 18 листопада 2014 року у розмірі 556 121,50 дол. США.
		 
		Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
		 
		Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
		 
		Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
		 
		Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.
		 
		Згідно з приписами частини першої  статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		 
		З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.
		 
		У справі, що переглядається, сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк надання позики. 
		Так, згідно з досягнутої сторонами домовленістю сума позики з нарахованими на неї процентами повинна була повернута до 31 грудня 2011 року (а. с. 10, т. 1).
		 
		Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
		 
		У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		 
		Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		 
		Для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
		 
		Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		 
		Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов`язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності.
		 
		У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини друга та четверта статті 267 ЦК України).
		 
		Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		 
		За умовами договору сторони погодили, що позика та нараховані проценти повинні бути повернуті позичальником до 31 грудня 2011 року.
		Починаючи з 01 січня 2012 року, відповідач мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.
		 
		Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
		 
		Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Вказане свідчить, що позикодавець не вправі нараховувати проценти за користування позикою після закінчення строку повернення позики, а саме після 01 січня 2012 року. Права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
		 
		Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		 
		Оскільки суди неправильно застосували норми матеріального права і ухвалення нового судового рішення не потребує встановлення              фактичних обставин справи, ухвалені у справі судові рішення в частині задоволення позовних вимог  ОСОБА_7 про стягнення процентів за користування позикою за період з 01 січня 2012 року до 18 листопада          2014 року у розмірі 556 121,50 дол. США підлягають скасуванню з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог. 
		 
		В іншій частині оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують.
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		У частині першій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		Враховуючи часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_3 та відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування позикою у розмірі 556 121,50 дол. США, що складає 41,86 % від ціни позову, то з позивача на користь відповідача підлягають стягненню частина судових витрат, пов`язаних з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанції, у розмірі 2 884,15 грн, що складає          41,86 % від судового збору, сплаченого відповідачем за подання  апеляційної скарги, та у розмірі 3 059,13 грн, що складає 41,86 % від судового збору, сплаченого відповідачем за подання касаційної скарги, а всього -5 943,28 грн.
		 
		Керуючись статтями 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3  задовольнити частково.
		 
		Рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_7 про стягнення процентів за користування позикою скасувати і ухвалити у цій частині нове судове рішення.
		 
		Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про стягнення процентів за користування позикою за період з 01 січня 2012 року до 18 листопада          2014 року у розмірі 556 121,50 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 01 грудня 2016 року становить 14 213 673,07 грн.
		 
		В іншій частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 грудня 2016 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 20 вересня 2018 року залишити без змін.
		 
		Стягнути з  ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 5 943,28 грн.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   О. В. Білоконь   Б. І. Гулько   Є. В. Синельников   С. Ф. Хопта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...