Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/6973/19-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 22.05.2019. Зареєстровано: 23.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 24.05.2019.

Номер судового провадження: 2-о-124/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		       
		 
		печерський районний суд міста києва
		Справа № 757/6973/19-ц
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16 травня 2019 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
		головуючого судді -        Литвинової І. В.,
		при секретарі судових засідань - Винник С. М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерства соціальної політики України, Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні, про встановлення факту, що має юридичне значення, вимушеного переселення з окупованої території Донецької області України,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Заявник у лютому 2019 року звернулася до суду із вказаною заявою, у якій просила встановити юридичний факт, що її вимушене переселення у червні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Заява ОСОБА_1 вмотивована тим, що вона народилася у с. Піски Ясинуватського району Донецької області, була зареєстрована та до червня 2014 року проживала за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Ясинуватським РВ УМВС України в Донецькій області 04 грудня 1996 року. Вказане помешкання (квартира) належить їй на праві приватної власності, про що свідчать, зокрема, дані витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16 січня 2008 року № 17381882 та витяг про державну реєстрацію прав від 28 грудня 2011 року № 32712885. Вказує, що наразі її помешкання зруйноване внаслідок прямого влучення снаряду. 
		В результаті збройної агресії Російської Федерації, наслідком якої стала окупація частини території Донецької області України, ОСОБА_1 втратила домівку, сталі соціальні зв`язки, налагоджений побут та можливість проживання на рідній землі. Заявник зазначає, що до вимушеного переселення з тимчасово окупованої території Донецької області України була повноцінним громадянином своєї держави та мала усе необхідне. Проте, зважаючи на незаконну окупацію Російською Федерацією частини території Донецької області, була позбавлена такої можливості. Так, з березня 2014 року масово проводились проросійські мітинги, де закликали про відокремлення Донецької області та її автономії у складі України. Зважаючи на негативне ставлення проросійських найманців та активістів до патріотично налаштованого населення, української мови та символіки, заявниця відчувала занепокоєння за своє життя і здоров`я, оскільки не поділяла їх погляди. 
		Заявниця вказує, що з початком збройної агресії Російської Федерації на території Донецької області погіршилась гуманітарна ситуація, обмежувалось право на вільне пересування громадян, був введений в обіг російський рубль, зупинена трансляція українських телеканалів. Крім цього, масова поява російських військовослужбовців наприкінці весни - на початку літа 2014 року позначилось на роботі аптек та лікарень, магазинів і банків, що негативно вплинуло на якість життя заявника, зважаючи на її стан здоров`я. 
		Відтак, з метою уникнення негативних наслідків проживання на тимчасово окупованій території Донецької області ОСОБА_1 прийняла рішення в червні 2014 року вимушено переміститися до міста Києва, аби мати змогу жити, не турбуючись про свою безпеку, де проживає станом на момент свого звернення до суду.
		Зазначає, що після свого вимушеного виїзду з окупованої частини Донецької області ОСОБА_1 була змушена прилаштовуватись до нових життєвих умов, оскільки залишилась без житла, без надії на повернення додому, втратила можливість планувати своє майбутнє тощо. 
		Звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту того, що вимушене переселення ОСОБА_1 з окупованої території Донецької області, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України, було обумовлено тим, що вона має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви - потерпілої від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. 
		Тому, ОСОБА_1 просила суд встановити юридичний факт, що її вимушене переселення у червні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		У судове засідання заявник та її представник не з`явилися, до суду подано заяву про розгляд справи за її відсутності, вимоги заяви підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на викладені обставини.
		Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.
		Заінтересована особа - представник Російської Федерації, у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.
		Суд,  оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
		Заява ОСОБА_1 вмотивована тим, що вона народилася у с. Піски Ясинуватського району Донецької області, була зареєстрована та до червня 2014 року проживала за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Ясинуватським РВ УМВС України в Донецькій області 04 грудня 1996 року. Вказане помешкання (квартира) належить їй на праві приватної власності, про що свідчать, зокрема, дані витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16 січня 2008 року № 17381882 та витяг про державну реєстрацію прав від 28 грудня 2011 року № 32712885. Вказує, що наразі її помешкання зруйноване внаслідок прямого влучення снаряду і підтверджує відповідною довідкою /а. с. 33, 54/. 
		Заявник ОСОБА_1 до вимушеного переселення з окупованої частини території Донецької області перебувала на пенсії, працевлаштованою не була /а. с. 36/.
		Крім того, судом встановлено, що відповідно до довідки від 21 червня 2014 року № 1177, яка видана Департаментом соціальної політики КМДА та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 19 листопада 2015 року № 3006006703, яка видана Управлінням праці та соціального захисту населення Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією, заявник була змушена переміститися з тимчасово окупованої території с. Піски Ясинуватського району Донецької області до м. Києва. Даними довідками посвідчено лише факт її вимушеного переселення, однак відомості щодо причин такого переселення відсутні /а. с. 55/.
		При цьому, в розумінні частини першої ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Поряд із тим, статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». 
		З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся так званий референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «луганська народна республіка» та «донецька народна республіка», не були визнані міжнародною спільнотою.
		З серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітрянодесантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04 лютого 2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків - терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
		Також Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: « Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх «співвітчизників, що проживають за кордоном»; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25 червня 2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території Донецької області України.
		При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Донецької області, Україна є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ст. 82 ЦПК України.
		Крім визнання окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, Україна, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 року, IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 року і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 року.
		Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 року: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 року, територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».
		Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.
		З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.
		25 травня 2014 року Радою Міністрів окупаційної влади Російської Федерації на території Донецької області було прийнято постанову «Про введення на території Донецької Народної Республіки воєнного стану» № 6-5 , відповідно до якої на всій території окупаційної влади Російської Федерації на території Донецької області було запроваджено воєнний стан, а Раді Безпеки окупаційної влади Російської Федерації на території Донецької області надавалось право проводити мобілізацію осіб від 20 до 40 років, для офіцерського складу - до 50 років, які вміють володіти зброєю або необхідними армії навичками в діючу регулярну Армію «ДНР»; залучати громадян для виконання будь-яких оборонних робіт, а також озброєної і неозброєної охорони об`єктів; встановлювати військово-квартирний обов`язок для розквартирування сил Армії; оголошувати тимчасову транспортну повинність для будь-яких власників транспортних засобів. 
		Щодо обставин, які зумовили вимушене переселення заявника з частини окупованої Російською Федерацією території Донецької області України, то суд виходить з наступного.
		Відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10 травня 1954 року у порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій. 
		У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 року зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.
		Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 року, супротивник, що зайняв територію, зобов`язаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв`язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження зв`язків між членами розлучених сімей.
		За правилом ст. 3 IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім`ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Однак всупереч норм вказаної Конвенції, Російська Федерація неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанові Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».
		За оперативною інформацією розміщеної 16 вересня 2014 року на офіційному сайті Ради національної безпеки і оборони України, у Донецькій області через артобстріли російських військових зруйновано житлові будинки у Ясинуватій, Нижній Кринці , Ханженковому, Верхній Кринці , Спартаку. Пошкоджено лінії електропередач в районі Макіївської фільтрувальної станції, через що станцію знеструмлено. 
		Масовість таких порушень призвела до того, що в результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб» № 2028 від 27 січня 2015 року.
		Більше 2 000 000 осіб залишаються в районах, контрольованими проросійськими силами, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14 серпня 2015 року 1 438 000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України, згідно з даними Управління верховного комісара ООН з питань біженців.
		Крім цього, відповідно до звіту незалежної неурядової правозахисної організації Міжнародне партнерство за права людини разом із Норвезьким Гельсінським Комітетом та Українською Гельсінською Спілкою, з 2014 року в результаті збройного конфлікту, що триває на сході України, загинула 9371 особа. Ще більше осіб отримали шкоду здоров`ю, втратили майно, були незаконно ув`язнені та стали вимушеними переселенцями. 
		До вимушеного переселення з тимчасово окупованої території Донецької області України ОСОБА_1 була повноцінним громадянином своєї держави та мала усе необхідне. Проте, зважаючи на незаконну окупацію Російською Федерацією частини території Донецької області, була позбавлена такої можливості. Так, з березня 2014 року масово проводились проросійські мітинги, де закликали про відокремлення Донецької області та її автономії у складі України. Зважаючи на вкрай негативне ставлення проросійських найманців та активістів до патріотично налаштованого населення, української мови та символіки, заявниця відчувала занепокоєння за своє життя і здоров`я.
		Відтак, з метою уникнення негативних наслідків проживання на тимчасово окупованій території Донецької області, ОСОБА_1 прийняла рішення в червні 2014 року вимушено переміститися до міста Києва, аби мати змогу жити не турбуючись про свою безпеку, де проживає станом на момент свого звернення до суду.  
		Після свого вимушеного виїзду з окупованої частини Донецької області ОСОБА_1 була змушена прилаштовуватись до нових життєвих умов, оскільки залишилась без житла, без надії на повернення додому, без звичного кола осіб, з якими підтримувала дружні та родинні зв`язки тощо.
		За таких обставин, суд приходить до висновку, що внаслідок саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації на частині території Донецької області було порушено низку конституційних прав заявника, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, IV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Відповідно до частини першої, другої статті 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Зі змісту вказаних статей, а також роз`яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
		Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_1 переселилася з тимчасово окупованої території Донецької області з метою збереження життя, здоров`я, свободи, поваги до честі і гідності, права на особисту недоторканість, права на повагу до приватного і сімейного життя, права на свободу думки і совісті в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявнику необхідно для визначення її статусу як особи, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертв - потерпілих від міжнародного збройного конфлікту), суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.    
		Виходячи з наведеного, керуючись статтею 8 Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, ст. ст. 89, 263, 264, 293, 315-319 ЦПК України, суд,
		 
		ВИРІШИВ:
		Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерства соціальної політики України, Російська Федерація в особі Посольства Російської Федерації в Україні, про встановлення факту, що має юридичне значення, вимушеного переселення з окупованої території Донецької області України задовольнити.      
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у червні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.
		 
		Суддя                                                                                                           І. В. Литвинова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...