Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 376/1395/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів найму (оренди).
Надіслано для оприлюднення: 23.05.2019. Зареєстровано: 24.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.05.2019.
Дата набрання законної сили: 06.08.2019
Номер судового провадження: 2/376/209/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Сквирський районний суд Київської області
		 
		Справа № 376/1395/18 
		Провадження № 2/376/209/2019
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"04" квітня 2019 р. Сквирський районний суд Київської області
		в складі : головуючого судді  Клочко В.М.,
		при секретарі судових засідань  Щур Л.А.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира Київської області справу за позовом ОСОБА_1 до Сквирської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог : Шаліївська сільська рада Сквирського району Київської області про розірвання договору оренди, - 
		встановив:
		 
		Позивач звернувся до суду з вказаним позовом у якому посилаючись на вимоги ст. 13 Конституції України, ст. 51 Водного кодексу України п. 27 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 року № 420 «Про затвердження Типового договору оренди водних об`єктів», просив розірвати договір оренди земельної ділянки водного фонду та водного об`єкту від 30.12.2009 року, укладеного між Сквирською районною державною адміністрацією Київської області та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 .
		В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 09.07.2017 року він маючи намір реалізувати своє право на загальне водокористування, а саме любительське рибальство прийшов до об`єкта водного фонду, а саме ставка, який розташований у с. Терешки Сквирського району Київської області. Представник охоронної фірми, повідомив, що став знаходиться в оренді фізичної особи підприємця ОСОБА_2 , а тому вилов риби заборонено та не допустив до ставка. Вказаний факт зафіксований у висновку Сквирського ВП ГУНП в Київській області від 10.07.2017 року.
		У судову засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити в повному обсязі на вище викладених підставах.
		Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився надіслав на адресу суду, відзив у якому просив у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі з тих підстав, що дійсно він, як ФОП на законних підставах орендує водний об`єкт (ставок) загальною площею 37,5193 га, який розташований поза межами населеного пункту с. Терешки Сквирського району Київської області. Договором оренди встановлено тільки 2 обмеження, щодо орендодавця : заборона на зміну цільового призначення та дотримання природоохоронних вимог при використанні. Крім того, охоронець, не забороняв виловив риби, а фактично намагався спрямувати позивача на визначене орендарем місце ловлі - греблю. Права позивача не порушенні та він не є стороною договору, що позбавляє його право звернення до суду.
		Представник відповідача Сквирської районної державної адміністрації Київської області у судове засідання не з`явилася, направила на адресу суду клопотання, у якому просила розглянути справу у її відсутність та вказала, що Сквирська РДА не може бути належним відповідачем по цій справі, оскільки спірний став, знаходиться за межами населеного пункту, а тому розпорядником є Київська обласна державна адміністрація, яка і є належним відповідачем.
		Представник третьої особи без самостійних вимог : Шаліївська сільська рада Сквирського району Київської області надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи у його відсутність та при вирішенні спору покладався на розсуд суду.
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, оцінивши в сукупності зібрані по справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з таких мотивів.
		За змістом п.1 ст. 6, ст. 13Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.
		Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Відповідно до ст.ст. 1,4 ЦК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відносини, повязані з орендою регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
		Так, ч.1 ст.58ЗК України та ст.4ВК України визначено, що до земель водного фонду належать землі: зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
		Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст.59ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.
		Порядок передачі земельних ділянок в оренду встановлений ст.124 ЗК України, згідно з якою передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
		Судом встановлено, що 30.12.2009 року між орендодавцем Сквирською державною адміністрацією та орендарем фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду та водного об`єкта загальною площею 37,5193 га. в т.ч. під водою 21, 9546 га., прибережна захисна смуга -15,2747 га., ( з них сіножаті  7,2791 га, пасовища  0,4217 га, земель з незначним рослинним покривом 5,3012 га., під болотами - 2,2727 га.) під гідротехнічними спорудами  0,2900 га. для риборозведення, що знаходиться в межах Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області.
		   Згідно довідки Шаліївської сільської ради Сквирського району Київської області за № 19 від 21.01.2019 року та викопіювання, яке міститься в матеріалах справи вбачається, що водний об`єкт (ставок) загальною площею 37,5193 га знаходиться за межами населеного пункту.
		З висновку Сквирського ВП ГУНП в Київській області від 10.07.2017 року, який міститься в матеріалах справи вбачається, що 09.07.2017 року о 06 год. 44 хв. до ЧЧ Сквирського ВП ГУНП в Київській області надійшло повідомлення про те, що 09.07.2017 року о 06 год. 43 хв. в с. Терешки по вул. Шевченка, конфлікт з охороною водойми. 
		З якого вбачається, що 09.07.2017 року близько 06 год. 30 хв. ОСОБА_1 , разом із братом ОСОБА_3 та батьком гр. ОСОБА_4 приїхали ловити рибу на водойму в с. Терешки, коли вони почали закидати вудочки то невідомий громадянин почав вимагати щоб останні припинили риболовлю, забрали свої снасті у зв`язку з тим, що став перебуває в оренді та вилов риби заборонено. Про дану подію ОСОБА_1 повідомив поліції.
		З пояснень ОСОБА_5 слідує, що він перебував на робочому місці та під час обходу ставка в с. Терешки помітив на березі трьох громадян, які закинули вудочки і ловлять рибу. Коли ОСОБА_5 підплив на човні до невідомих громадян та пояснив, що на даній водоймі забороняється вилов риби так, як на даний час став перебуває в оренді і попросив даних громадян щоб забрали свої снасті та залишили дану водойму.
		Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Згідно ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. 
		Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
		Вище зазначений висновок Сквирського ВП ГУНП в Київській області від 10.07.2017 року, суд, вважає не достатнім доказом, щодо порушення прав позивача, оскільки в даному висновку, поліцейський  старший сержант поліції не зазначив на підставі, яких доказів він прийшов до таких висновків ( не вказано, хто був заявником, кого було допитано, не зазначено, якими знаряддями лову користувалась родина ОСОБА_6 , не вказано повних анкетних даних громадянина ОСОБА_5 та не встановлено на підставі чого ОСОБА_5 здійснював охорону ставка та чим мав він на це право, тощо.) 
		Суд, окремо зазначає, що водні об`єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, передбачених законом.
		Зокрема, рішення щодо обмеження права загального водокористування громадян для задоволення їхніх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об`єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) може прийматися місцевими радами з метою забезпечення охорони здоров`я людей та в інших державних інтересах відповідно до ст. 45, 47 ВК України.
		Відповідно до положень ст. 47 ВК України на водних об`єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об`єкт в оренду, що може бути врегульовано у договорі оренди або у додатковій угоді між ними.
		Орендар, який узяв водний об`єкт у користування на умовах оренди, зобов`язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об`єкті, наданому в оренду.
		Орендарі водного об`єкта (за умови відсутності встановленої заборони загального водокористування на водному об`єкті) зобов`язані передбачати місця безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, тощо). При визначенні таких місць перевага надається традиційно розташованим місцям масового відпочинку.
		Заборона загального водокористування на водних об`єктах, що надані в користування на умовах оренди, та їхнє нецільове використання є підставою для розірвання договору оренди (якщо така заборона визначена у договорі оренди водного об`єкта або у додатковій угоді до нього).
		З оглянутого судом договору оренди земельної ділянки водного фонду та водного об`єкта від 30.12.2009 року вбачається, що ним встановлено обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки, щодо заборони на зміни цільового призначення та дотримання природоохоронних вимог при використанні, інших обтяжень договором не встановлено. 
		Відповідно до ст. 46 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів  загальне та спеціальне. Право загального водокористування є одним із конституційних прав громадян на користування водними об`єктами, що мають особливе значення серед інших природних ресурсів. 
		У ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку їх загального і спеціального використання. При цьому громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством. Таким чином, право загального природокористування передбачає використання природних об`єктів та їх корисних властивостей без закріплення за окремими особами та надання відповідних дозволів на їх використання.
		Відповідно до Закону України «Про аквакультуру» законодавство розрізняє різні процедури та принципи надання у користування водних об`єктів, особливо для риборозведення: водні об`єкти  водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми) надаються в користування на умовах оренди, у тому числі для рибогосподарських потреб, відповідно та в порядку, передбаченому статтею 51 Водного кодексу Україния
		Відповідно до статей 17, 27 Закону України «Про тваринний світ» на природних водоймах встановлено два види любительського рибальства: на умовах загального та спеціального використання водних біоресурсів.
		Однак, діяльність у сфері аквакультури не належить до спеціального використання водних біоресурсів (стаття 3 Закону України «Про аквакультуру»).
		Крім того, любительський і спортивний лов риби і водних безхребетних для власних потреб дозволяється всім громадянам України, іноземцям, а також особам без громадянства у всіх водоймах України, за винятком вилову у водоймах природно-заповідного фонду, ставкових та інших риборозплідних господарствах, водоймах, спеціальне використання яких обмежене (питні, технічні, лікувальні та інші), водоймах, де лов або добування (далі - лов) заборонені цими Правилами рибальства.» (п. 3.1 Правил любительського і спортивного рибальства).
		Суд, звертає увагу, що об`єкти аквакультури (всі види риб, у тому числі представники аборигенної іхтіофауни), які розведені, утримуються та/або вирощуються суб`єктами аквакультури у межах наданих їм відповідно до закону у приватну власність, в користування рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, у межах належних їм технологічних пристроїв і споруд (рибницький басейн, плавучій рибницький садок, тощо) або набуті іншим не забороненим законом шляхом, перебувають у приватній власності суб`єктів аквакультури (стаття 6 Закону України «Про аквакультуру»).
		Пунктом 4.1 Правил любительського та спортивного рибальства, затверджених наказом Держкомрибгоспу від 15.02.1999 року № 19, передбачено, що любительський та спортивний вилов риби, інших водних біоресурсів здійснюється:
		на водоймах загального користування - безкоштовно;
		на водоймах, наданих громадським об`єднанням для організації любительського рибальства;
		членам таких об`єднань - за їх членськими квитками; 
		   іншим громадянам - за платними відловлювальними картками, які видаються цими об`єднаннями. Вартість таких карток встановлюється громадськими об`єднаннями за погодженням з фінансовими органами Автономної Республіки Крим або відповідної області та з органами рибоохорони.
		Установлення плати за рибальство з берега допускається тільки на річках, площа водозбору яких не перевищує 50 тис. квадратних кілометрів.
		Право безоплатного рибальства на водоймах, де впроваджене платне рибальство, а також на тих, що закріплені за громадськими об`єднаннями, надається (за наявності відповідного посвідчення): інвалідам I та II груп; учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС I та II категорій; дітям до 16 років.
		   З више викладених правових норм та їх аналізу, суд, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, у зв`язку з тим, що у судовому засіданні позивач не навів порушення його прав саме орендарем, тобто ОСОБА_2 , що дані порушення є грубими, триваючими і вчинюються неодноразово, не є стороною договору та акцентує увагу, що оренда водних об`єктів є одним із джерел наповнення місцевого бюджету, тощо.
		Відповідно до частини 1 статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно з положеннями статті 48ЦПК України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. 
		Належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин.
		Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права.
		Відтак, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати по пред`явленому позову при наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
		На позивачеві лежить обов`язок довести, що саме йому належить оспорюване право, а вказаний ним відповідач зобов`язаний виконати покладений на нього законом або договором обов`язок.
		Законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.
		З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.
		За приписами статті 51ЦПК України суд першої інстанції може залучити до участі у справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем лише за клопотанням позивача.
		У пункті 8 постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від12червня 2009року №2«Про застосуваннянорм цивільногопроцесуального законодавствапри розглядісправ усуді першоїінстанції» роз`яснено, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33ЦПК України (2004 р.), норми якої кореспондуються зі статтею 51ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIІІ, чинній з 15.12.2017 р.). Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
		Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.
		У статті 122 ЗК України із відповідними змінами зазначено, що повноваження щодо надання водних об`єктів у користування на умовах оренди у межах населених пунктів належать сільським, селищним та міським радам, а за межами населених пунктів - Раді міністрів Автономної Республіки Крим та обласним державним адміністраціям.
		Таким чином на момент розгляду справи, належним відповідачем, у даній справі буде Київська обласна державна адміністрація, оскільки саме вона на даний час розпоряджається водними об`єктами, які знаходяться за межами населеного пункту, що є також самостійною підставою для відмови у позові. 
		 
		На підставі викладеного та керуючись п.1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції, 1,4 ЦК України, ст.ст. 58,59,122,124 Земельного Кодексу України, ст.ст. 4,45,46,47,51 Водного Кодексу України, ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст.ст. 17,27 Закону України «Про тваринний світ», Закону України «Про аквакультуру», постановою Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», ст.ст. 3,7,11, 12,95, 263-265,268 ЦПК України суд,-
		вирішив:
		 
		В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Сквирської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог : Шаліївська сільська рада Сквирського району Київської області про розірвання договору оренди  відмовити в повному обсязі.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Сквирський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
		 
		 
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...