Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 243/12239/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано судом: 24.05.2019. Зареєстровано: 26.05.2019. Забезпечено надання загального доступу: 27.05.2019.
Дата набрання законної сили: 25.06.2019
Номер судового провадження: 2-о/243/27/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Провадження № 2-о/243/27/2019
		Справа № 243/12239/18
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		24 травня 2019 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
		головуючого - судді Кузнецова Р.В.,
		за участю: секретаря судового засідання  Малиновської І.Ю.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 8 Слов`янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за заявою  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за участю заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне значення,-
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , звернулися до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з заявою, за участю заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне значення, обґрунтовуючи свої заявлені вимоги тим, що вона, ОСОБА_2 , народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Макіївка Донецької області. Була зареєстрована в м. Макіївка-40 Донецької області, за адресою: вул АДРЕСА_1 Октябрьська, будинок 6. ЇЇ чоловік, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Певек Магаданської області, Російської Федерації. Був зареєстрований в м. Макіївка-40 Донецької області, за адресою: вул АДРЕСА_2 . Від шлюбу вони мають трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Всі разом проживали в АДРЕСА_3 Донецької АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 .
		28 серпня 2014 року, вони були вимушені переміститись з місця їх постійного проживання на тимчасово окупованій території Донецької області до смт. Билбасівка Слов`янського району Донецької області. ОСОБА_1 , спочатку, проживав за адресою: АДРЕСА_6 , а ОСОБА_2 , разом з дітьми, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , проживали за адресою: АДРЕСА_7 . Потім, вони, усі разом, переїхали, за адресою: АДРЕСА_8 , де зараз проживаємо, дана адреса є їх фактичним місцем проживання, про що свідчать довідка про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 27 жовтня 2014 року № 144500005; довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 27 жовтня 2014 року № 144500004; довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16 травня 2016 року № 1445024795; довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14 листопада 2017 року № 0000403; довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14 листопада 2017 року № 4, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 14 листопада 2017 року № 0000403762; довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26 лютого 2018 року № 0000483698.
		Заявники зазначають, що до вимушеного переселення з окупованої Російською Федерацією частини території Донецької області вони були повноцінними громадянами своєї держави, оскільки зростали, отримували освіту, мали житло, роботу, налагоджений побут на території м. Макіївка Донецької області. На території м. Макіївки Донецької області була присутня ідеологічна проросійська діяльність, спрямована на формування у жителів міста негативних поглядів та уявлень про Україну, яка розповсюджувалась через різні медійні ресурси.
		Влітку 2014 року, почалися артилерійські обстріли м. Макіївки Донецької області, були поранені і вбиті. На той момент, зовнішні фактори російської агресії перевищили межу тривоги, занепокоєння та стресового напруження. Фактичне проживання в умовах війни давало, заявникам, підстави реально сприймати загрозу бути вбитими озброєними російськими окупантами. Постійні хвилювання за власне життя та життя членів сім`ї суттєво вплинули на психоемоційний стан заявників.
		Описані вище обставини, призвели до неможливості подальшого проживання в місті Макіївка Донецької області, а тому 28 серпня 2014 року заявник з чоловіком та дітьми вирішили залишити свою рідну землю та переїхати до смт. Билбасівка Слов`янського району Донецької області, аби мати елементарну змогу жити не турбуючись про свою безпеку.
		Після свого вимушеного виїзду з окупованої частини Донецької області заявники були змушені прилаштовуватись до нових життєвих умов, вони вимушені орендувати будинок, коштів не вистачає, роботу в новому регіоні знайти складно. Фактично сім`я втратила можливість планувати своє життя.
		Вважають, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Донецької області та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України було порушено цілу низку їх прав і свобод, передбачених законодавством України та міжнародно-правовими актами.
		У обґрунтування заявлених вимог, заявники керуються нормами ст. 8, 21-68 Конституції України, ст. 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятої згідно з резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН від 02.12.2004 року, ст. 11 Європейської конвенції про імунітет держави № ЕТS № 74 від 16.05.1972 року, ст. 1 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.1965 року, ст. 3 Віденської конвенції щодо дипломатичних зносин від 18.04.1961 року, ст.ст. 1, 2, 6 Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року, ст.ст. 175, 293, 294, 315, 316, 318, 319 ЦПК України.
		Просять суд встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , разом із малолітніми дітьми, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. А також встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. 
		Заявник -  ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , до судового засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, надала до суду Заяву, в якій просить суд розглянути справу без її участі, просить заявлені вимоги задовольнити (а.с.206).
		Заявник -  ОСОБА_1 , до судового засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, надав до суду Заяву, в якій просить суд розглянути справу без його участі, заявлені вимоги задовольнити (а.с.206 ).
		Представник заінтересованої особи -Міністерства соціальної політики України, у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідно до Повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.202). Про причини своєї неявки суд не повідомив.
		Представник заінтересованої особи Посольства Російської Федерації в Україні, у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи відповідно до Повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 203). Про причини своєї неявки суд не повідомив.
		Суд, розглянувши подані заявником документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що заявлені вимоги  ОСОБА_2 ,яка дієв своїхінтересах тав інтересахмалолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 ,за участюзаінтересованих осіб:Міністерства соціальноїполітики України,Російської Федераціїпро встановленняфакту,що маєюридичне значення підлягають задоволенню з огляду на їх законність та обґрунтованість.
		Згідно дост. 4 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до ч. 2ст. 315 ЦПК України,в судовому порядку можуть бути встановлені будь-які факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих або майнових прав фізичних осіб.
		Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
		У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , має паспорт громадянина України, серії НОМЕР_1 , виданий 17 травня 2012 року, Совєтським РВ Макіївського МУ УМВС України в Донецькій області, з 30 січня 2009 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.32-33).
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , має паспорт громадянина України, серії НОМЕР_2 , виданий 31 грудня 2005 року, Совєтським РВ Макіївського МУ УМВС України в Донецькій області, з 31 грудня 2005 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_9 (а.с.34-36).
		23 грудня 2011 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрували шлюб, про що, виконкомом Ясинівської селищної ради Кіровського району м. Макіївки Донецької області, було зроблено відповідний Актовий запис № 237, що об`єктивно підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , виданим 23 грудня 2011 року (а.с.37).
		Від шлюбу сторони мають спільних малолітніх дітей: 
		- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що свідчить Свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , видане 15 січня 2013 року, Совєтським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Макіївського міського управління юстиції у Донецькій області (а.с.38);
		- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що свідчить Свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 , видане 27 березня 2015 року, Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради м. Слов`янськ Донецької області (а.с.39); 
		- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що свідчить Свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 , видане 15 лютого 2018 року, Слов`янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (а.с.40).
		Відповідно до Довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції № 1445000004 від 27 жовтня 2014 року, ОСОБА_2 перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб, та має фактичне місце проживання: АДРЕСА_8 . Дію довідки неодноразово подовжували (а.с.41-42).
		Згідно з Довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції № 1445000005 від 27 жовтня 2014 року, ОСОБА_1 перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб, та має фактичне місце проживання: АДРЕСА_8 (а.с.43).
		Відповідно до Довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції № 1445024795 від 16 травня 2016 року, ОСОБА_1 перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб, та має фактичне місце проживання: АДРЕСА_8 (а.с.44).
		Згідно з Довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції № 0000403762 від 14 листопада 2017 року, ОСОБА_3 перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб, та має фактичне місце проживання: АДРЕСА_8 (а.с.45).
		Відповідно до Довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції № 4 від 14 листопада 2017 року, ОСОБА_2 перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб, та має фактичне місце проживання: АДРЕСА_8 (а.с.46).
		Згідно з Довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції № 0000403792 від 14 листопада 2017 року, ОСОБА_4 перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб, та має фактичне місце проживання: АДРЕСА_8 (а.с.47).
		Відповідно до Довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції № 0000483698 від 26 лютого 2018 року, ОСОБА_1 перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб, та має фактичне місце проживання: АДРЕСА_8 (а.с.48).
		Таким чином, суд встановив, що заявники є внутрішньо переміщеними особами, метою їх звернення до суду з заявою є визначення їх статусу, як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви - потерпілі від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов`язків передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни, особами, які перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.
		Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
		Аналіз наведених положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
		У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується Довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
		Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена Постановою форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.
		Положеннями Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод внутрішньопереміщених осіб», порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.
		Частиною четвертоюстатті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6преамбули вказаного Закону, датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначенаЗаконом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.
		Отже, вказаний Закон і передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просить заявник.
		Статтею 55 Конституції Українипередбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Відповідно до частин першої та другоїстатті 124 Конституції України, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
		У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997року №9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначено, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
		 З урахуванням внесених змін доКонституції України,Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення у контексті права на доступ до суду. 
		У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України,право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		Частина четвертастатті 10 ЦПК України істаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»покладає на суд обов`язок при розгляді справ застосовуватиКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. 
		За змістом статті 1 Конвенції, існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 129).
		У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catanand Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyanv. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).
		У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі Ilaєcuand Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyanv. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 131). 
		Таким чином, перша частина цих зобов`язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов`язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, § 346; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyanv. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року №40167/06, § 132).
		Згідно з частиною першою та пунктом п`ятим частини другої ст. 293 ЦПК України,окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України,у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
		Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначенихКонституцієюта законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі території АРК та м. Севастополя, покладено на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановленостаттею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», частиною четвертоюст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт того, що вимушене переселення у травні 2014 року заявників з окупованої території, а саме, м. Макіївки Донецької області, відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією території Донецької області.
		Враховуючи викладене, суд, звернув увагу на те, що встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявників з окупованої території Донецької області, відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, можливе лише у судовому порядку. Крім того, від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація особистих та майнових прав саме  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,яка дієв своїхінтересах тав інтересахмалолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . При цьому відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки породжує правові наслідки лише для заявників.
		Суд, на підставі аналізу зазначених положень закону, встановив підстави для висновку про те, що як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати судовий захист прав та свобод людини і громадянина, оскільки саме держава бере на себе такий обов`язок, відповідно до конституційних норм; право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя.
		Стосовно обставин, що зумовили вимушене переселення  ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з частини окупованої Російською Федерацією території - м. Макіївки Донецької області Україна, то суд виходить з такого: заявники є громадянами України, що встановлено в судовому засіданні, народилися та зареєстровані у м. Макіївка Донецької області. До початку окупації, в 2014 році,  ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як повноправні громадяни своєї країни, мали власне майно, налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя. Проте, наведені обставини призвели до неможливості подальшого проживання у м. Макіївка Донецької області, а тому в жовтні 2014 року, внаслідок воєнних дій Російської Федерації проти України, заявники були змушені переїхати до смт. Билбасівка Слов`янського району Донецької області, залишивши житло у м. Макіївка Донецької області, та змінивши власний побут та спосіб життя.
		ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 ,яка дієв своїхінтересах тав інтересахмалолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4  переселилися з території Донецької області, задля уникнення загрози життю, здоров`ю, свободі, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, висловлення власної думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист, у результаті збройної агресії Російської Федерації. Встановлення такого юридичного факту заявникам потрібно для визначення їх статусу як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		Факт, який просять встановити заявники, належить до повноважень відповідних державних органів, які у нормативно-правових актах цей факт встановили, і те, що цей факт є загальновідомим, лише підтверджує те, що заява  ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 ,яка дієв своїхінтересах тав інтересахмалолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4  є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки заявники довели, що від встановлення цього юридично значимого для них факту залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких вони через дії Російської Федерації вимушено беруть участь.
		Незважаючи на те, що одну із заінтересованих осіб у цій справі визначено іноземну державу, правило про застосування щодо неї судового імунітету, передбачене частиною першою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, не порушено, з огляду на таке.
		По-перше, зазначена норма визначає імунітет від пред`явлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як третьої особи. Однак, у цьому випадку Російська Федерація бере участь як заінтересована особа у справі окремого провадження, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження.
		По-друге, підставою подання громадянами України заяви про встановлення відповідного факту є тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України. Як зазначено в абзаці 15 преамбули Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права. У частині четвертій статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» наведено випадки, коли Україна може застосувати реторсію - правомірні обмежувальні заходи у відповідь на аналогічні заходи іншої держави. Так, якщо в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру недостатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права. На необхідності врахування цих приписів закону наголошується у пункті 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя».
		Необхідною передумовою справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін є належне повідомлення про судовий процес осіб, які беруть участь у справі, і вчасно надіслали на адресу Посольства Російської Федерації в Україні відповідні листи. Такий факт підтверджується, зокрема, листами Слов`янського міськрайонного суду Донецької області на адресу Посольства Російської Федерації в Україні, до яких було додано ухвалу про відкриття провадження у справі, копію заяви та додатків до неї, якими повідомлено Російську Федерацію про відкриття провадження у справі за заявою  ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , за участю заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне значення.
		Російська Федерація, у судових засіданнях, участі не брала, жодних заяв, у тому числі щодо невизнання юрисдикції українських судів на вирішення цієї справи, не заявляла.
		Така ж правова позиція щодо застосування тих самих норм права у подібних правовідносинах сформульована Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в іншому судовому рішенні, постановленому за результатами перегляду цивільної справи № 363/2981/16-ц.
		Встановлення факту вимушеного переселення  ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 ,яка дієв своїхінтересах тав інтересахмалолітніх дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4  про встановлення якого просять заявники, мають для них юридичне значення, оскільки визначає їх статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.
		На підставі викладеного, керуючись ст.8, ст.21-68 Конституції України, ст.ст.4, 12, 18, 81, 259, 263-265, 293-294, 315-319, 352-355 ЦПК України, ст. 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятої згідно з резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН від 02 грудня 2004 року, ст. 11 Європейської конвенції про імунітет держави № ETS № 74 від 16 травня 1972 року, ст. 1 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада1965 року, ст. 3 Віденської конвенції щодо дипломатичних зносин від 18 квітня 1961 року, ст.ст. 1, 2, 6 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року, суд, -
		ВИРІШИВ:
		Заяву  ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за участю заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
		Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.
		Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , разом із малолітніми дітьми, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. 
		Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільних справах Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		У відповідності до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 РозділуХІІІПерехідних Положень ЦПК Українив новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
		Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
		 
		Суддя Слов`янського 
		міськрайонного суду     Р.В. Кузнецов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...