Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 18/1 : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:; Інший.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.03.2010. Забезпечено надання загального доступу: 22.03.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
		ПОСТАНОВА          
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          
		 
			 
			16 лютого 2010 р. № 18/1   
				 
			
			Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
			 
			головуючого Дроботової Т.Б, 
			суддів :Волковицької Н.О., Рогач Л.І. 
			за участю представників: 
				позивачаПоловко В.А., прот. № 1/10 від 03.02.10р. 
			
			відповідача
			третьої особиФурман В.В., дов. від 11.01.10р. № 1
			не з’явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином) 
			розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю “Агросфера”  
			на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2009р. 
			у справі№ 18/1 Господарського суду Рівненської області  
			за позовомСільськогосподарського виробничого кооперативу "Мир" 
			до
			 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаТовариства з обмеженою відповідальністю “Агросфера”
			Приватне сільськогосподарське підприємство "Мирне" 
				 
					провизнання частково недійсним договору поруки  
						 
					
					ВСТАНОВИВ:
				
				 Сільськогосподарський виробничий кооператив "Мир" звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним частково укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю “Агросфера” договору поруки №1198-ПОР від 11.06.2008р. в частині його укладення між позивачем та відповідачем на підставі статей 215 та 217 Цивільного кодексу України.
			
			Позовні вимоги вмотивовано перевищенням повноважень особою, що підписала договір, та відсутністю подальшого повідомлення про підписаний договір керівництва кооперативу.
			Відповідач відхилив позовні вимоги повністю, вказавши, що спірний договір підписано директором позивача, повноваження якого підтверджуються протоколом загальних зборів від 23.07.2007р., наказом від 04.09.2007р.; статут позивача не містить жодних обмежень повноважень директора діяти від імені позивача.
			Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.05.2009р. (суддя Гудак А.В.) позов задоволено; визнано частково недійсним договір поруки № 1198-ПОР від 11.06.2008р. в частині зобов'язань поручителя сільськогосподарського виробничого кооперативу агрофірми "Мир" перед кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера"; з відповідача на користь позивача стягнуто 203грн. судових витрат (з врахуванням ухвали від 03.06.2009р. про виправлення описки).
			Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2009р. (судді: Марко Р. –головуючий, Бойко С., Бонк Т.) рішення суду першої інстанції залишено без змін з огляду на відповідність висновків суду нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи. 
			Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у позові повністю.
			Касаційну скаргу вмотивовано доводами про прийняття судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні та недоведеності істотних обставин справи, які суди визнали встановленими; скаржник зазначає про порушення судами статті 92 Цивільного кодексу України при визначенні повноважень особи, що підписала договір поруки зі сторони позивача, прийняття рішення щодо прав та обов'язків осіб, яких не було залучено до участі у справі (інших сторін спірного договору поруки).
			Позивач просить залишити судові рішення без змін як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права і в яких повністю з’ясовані обставини, що мають значення для справи.
			Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
			Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
			Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази. 
			Як встановлено попередніми судовими інстанціями та вбачається з обставин справи, між Сільськогосподарським виробничим кооперативом агрофірмою "Мир" (поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера" (кредитор) було укладено договір поруки № 1198-ПОР від 11.06.08р., відповідно до умов якого поручитель зобов'язався перед кредитором солідарно відповідати за виконання боржником своїх зобов'язань по основному договору, та по додатковим угодам до нього, які можуть бути укладені сторонами в майбутньому. За пунктом 2.1 договору поруки під основним договором сторони розуміють договір купівлі-продажу № 1198-К від 11.06.08р. та № 1198-СК від 11.06.08р., укладений кредитором (Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросфера") та боржником (ПСП "Мирне").
			Також судами встановлено, що за пунктом 5.9 Статуту сільськогосподарського виробничого кооперативу "Мир" (в редакції 1999р. із змінами та доповненнями до статуту згідно рішення загальних зборів СВК АФ "Мир" № 3 від 23.07.07р., зареєстрованими державним реєстратором 04.09.2007р. № запису 15911050003000241) голова кооперативу в межах своєї компетенції та у відповідності до чинного законодавства і цього статуту, зокрема, п.п.5.9.5 Статуту, без довіреності від імені кооперативу вирішує найсуттєвіші питання господарської діяльності: розпоряджається майном та коштами кооперативу, виступає розпорядником кредитів; укладає угоди, договори та контракти від імені кооперативу, організовує виконання зобов'язань, прийнятих на себе кооперативом згідно укладених угод тощо.
			За пунктом 5.15 Статуту голова кооперативу призначає директора кооперативу, який має право здійснювати повсякденне керівництво виробничою та фінансово-господарською діяльністю кооперативу.
			На підставі аналізу вказаних вище положень Статуту та статей 163 Цивільного кодексу України, статей 95 та 111 Господарського кодексу України, Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що за Статутом від імені кооперативу укладає угоди, договори та контракти від імені кооперативу голова кооперативу; натомість укладання договорів не відноситься до компетенції директора.
			Задовольняючи позов, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що спірний правочин є недійсним за частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України з підстав, передбачених частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України, позаяк його вчинено особою, що не має необхідного обсягу цивільної дієздатності.
			Судова колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що не ґрунтуються на повністю встановлених істотних обставинах справи з огляду на таке.
			Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має спрямовуватись на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.
			Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звернутись до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів; водночас згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень.
			Як вбачається зі змісту позовної заяви та доповнень до неї, підставою звернення з позовом позивачем зазначено вчинення правочину особою, що перевищила надані їй повноваження.
			Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
			У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
			Відтак для правильного вирішення спору та обґрунтованості висновку про перевищення особою своїх повноважень по представництву, судам необхідно належно встановити, в чому ж саме полягали спірні повноваження особи.
			За частиною 1 статті 163 Цивільного кодексу України, статтею 95 Господарського кодексу України виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків.
			Поняття та порядок створення сільськогосподарських кооперативів регулюється спеціальним законодавством - Законом України "Про сільськогосподарську кооперацію"; органи управління кооперативу та їх повноваження визначено розділом V цього Закону.
			Водночас відповідно до статті 7 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" основним правовим документом, що регулює діяльність кооперативу, є його статут. У статуті визначаються, зокрема, органи управління, порядок їх формування та компетенція.
			Статут кооперативу може містити інші положення, пов'язані з особливостями діяльності кооперативу, за умови, що вони не суперечать чинному законодавству.
			Рішення та постанова судів попередніх інстанцій не містять доводів та положень законодавства, на яких ґрунтуються правові висновки про неможливість одночасного існування у одного органу управління (директора) повноважень підписувати договори в силу наявності таких повноважень у іншого органу управління (голови кооперативу).
			Висновок судів про перевищення повноважень особою, що підписала договір, не ґрунтується на встановлених обставинах справи, що ж саме віднесено до повноважень директора кооперативу при здійсненні ним повсякденного керівництва виробничою та фінансово-господарською діяльністю кооперативу.
			При цьому суди не дослідили, чи є передбачене підпунктом 5.9.5 (г) Статуту укладення угод, договорів та контрактів від імені кооперативу окремим повноваженням голови кооперативу, чи складовою частиною його повноважень, викладених у пункті 5.8 Статуту, що передбачають, зокрема, повсякденне керівництво виробничою та фінансово-господарською діяльністю кооперативу. 
			Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. №11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
			Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди всупереч статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянули всебічно, повно і об’єктивно у судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; таким чином їх висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги є передчасними. 
			Як наслідок, прийняті господарськими судами рішення та постанова не відповідають положенням статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України, вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976р. №11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.
			Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні господарського суду першої інстанції, судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарського суду.
			Під час розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити передбачені законом заходи для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
			На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України 
			 ПОСТАНОВИВ:
			 Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Агросфера” задовольнити частково.
			Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2009р. у справі № 18/1 Господарського суду Рівненської області та рішення Господарського суду Рівненської області від 15.05.2009р. скасувати.
			Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.
			 Головуючий                     Т. Дроботова 
			 Судді:                     Н. Волковицька
			 Л. Рогач

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...