Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/12726/18-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 03.06.2019.
Дата набрання законної сили: 15.05.2019
Номер судового провадження: 14-97цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		15 травня 2019 року
		м. Київ
		Справа № 757/12726/18-ц
		Провадження № 14-97 цс 19
		Велика Палата Верховного Суду у складі
		судді-доповідача Гудими Д. А.,
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка  О. Б. , Рогач Л. І. , Саприкіної І. В ., Ситнік  О .  М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
		розглянула справу за позовом ОСОБА_6 (далі також - позивач) до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України про визнання права на умовно-дострокове звільнення
		за касаційною скаргою позивача на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року, постановлену суддею Писанець В. А., та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Оніщука М .  І ., Українець Л . Д. та Шебуєвої В.  А .
		Учасники справи:
		        позивач:  ОСОБА_6 ;
		        відповідач: Держава Україна в особі Міністерства юстиції України.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.           6 березня 2018 року позивач звернувся з позовом, в якому просив припинити дискримінацію осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, визнавши їх право на умовно-дострокове звільнення.
		2.           Мотивував вимогу тим, що в Україні відсутні механізм перегляду строку покарання у вигляді довічного позбавлення волі та можливість умовно-дострокового звільнення осіб, засуджених до такого покарання, що, на думку позивача, є порушенням статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Вважає, що в Україні існує дискримінація засуджених до довічного позбавлення волі, оскільки вони не можуть бути звільнені умовно-достроково.
		3.           Вимогу позовної заяви обґрунтовує:
		3.1.       Рекомендаціями Комітету міністрів Ради Європи державам-членам № Rec(2003)22 «Про умовно-дострокове звільнення» та № Rec(2003)23«Про здійснення виконання покарання у вигляді довічного ув`язнення та інших тривалих термінів ув`язнення адміністраціями місць позбавлення волі»;
		3.2.       Ухвалами Чортківського районного суду Тернопільської області від 1 грудня 2017 року й Апеляційного суду Тернопільської області від 17 січня 2018 року у справі № 7-20 к 2002 про відмову у задоволенні клопотання позивача його звільнення від відбування покарання;
		3.3.       Рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 9 липня 2013 року у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства» («Vinter and Others v. the United Kingdom», заяви № 66069/09, 130/10, 3896/10), від 17 січня 2017 року у справі «Гатчінсон проти Сполученого Королівства» («Hutchinson v. the United Kingdom», заява № 57592/08), від 10 грудня 2013 року у справі «Мюррей проти Нідерландів» («Murray v. the Netherlands», заява № 10511/10), від 28 травня 1985 року у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» («Abdulaziz, Cabales and Balkandali v. the United Kingdom», заяви № 9214/80, 9473/81, 9474/81), від 7 лютого 2006 року у справі «D. H. та інші проти Чеської Республіки» («D. H. and Others v. the Czech Republic», заява № 57325/00), від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93, 22095/93);
		3.4.       Рішеннями Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012, від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 і від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004.
		Короткий зміст рішень суду першої інстанції
		4.           23 квітня 2018 року Печерський районний суд м. Києва постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки позов засудженого до довічного позбавлення волі, який відбуває покарання у Державній установі «Чортківська установа виконання покарань (№ 26)», має розглядатися за правилами кримінального судочинства.
		5.           Мотивував ухвалу тим, що перелік питань, які вирішуються судом під час виконання вироку, та порядок їх вирішення визначені статтями 537 та 539 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України, а питання звільнення від відбування покарання - у главі 23 розділу V Кримінально-виконавчого кодексу України.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		6.           15 серпня 2018 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив постанову, якою залишив без змін ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року.
		7.           Апеляційний суд вважав, що спір виник щодо звільнення позивача від відбування покарання, а тому має розглядатися за правилами кримінального судочинства. Зазначив, що позивач раніше звертався до суду за правилами, визначеними КПК України, з клопотанням про звільнення його від відбування покарання. Але 1 грудня 2017 року Чортківський районний суд Тернопільської області постановив ухвалу про відмову у задоволенні вказаного клопотання, яку Апеляційний суд Тернопільської області ухвалою від 17 січня 2018 року залишив без змін.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		8.           20 вересня 2018 року позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій вказує на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права. Просить скасувати ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року, а справу направити на новий розгляд.
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		9.           20 лютого 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		10.        Мотивував ухвалу тим, що позивач оскаржив ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1)         Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		11.        Вимога про визнання права, на думку позивача, має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки такий спосіб захисту передбачений у статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
		12.        Позов не має нічого спільного з вирішенням питання про умовно-дострокове звільнення позивача. Задоволення позову має надати позивачеві можливість реалізувати відповідне право у майбутньому.
		13.        Апеляційний суд не вирішив клопотання від 27 червня 2018 року про розгляд справи в режимі відеоконференції та розглянув справу за відсутності позивача, чим порушив частину дванадцяту статті 212 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України та статтю 6 Конвенції. Обґрунтовує ці доводи рішенням Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012.
		(2)         Позиції інших учасників справи
		14.        Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1)         Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		(1.1)     Щодо юрисдикції суду
		15.        ЦПК України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
		16.        Питання звільнення від відбування покарання врегульоване главою 23 розділу V Кримінально-виконавчого кодексу (далі - КВК) України.
		17.        Відповідно до абзацу 7 статті 152 КВК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання є однією з підстав звільнення від відбування покарання.
		18.        Згідно з пунктом 2 частини першої статті 537 КПК України під час виконання вироків питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання має право вирішувати суд, визначений частиною другою статті 539 цього кодексу. Тобто, вказане питання слід вирішувати за правилами кримінального судочинства.
		19.        Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач, який засуджений до довічного позбавлення волі та відбуває покарання у Державній установі «Чортківська установа виконання покарань (№ 26)», вже звертався до суду з клопотанням про звільнення від відбування покарання за правилами КПК України. І 1 грудня 2017 року Чортківський районний суд Тернопільської області постановив ухвалу у справі № 7-20 к 2002, залишену без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 17 січня 2018 року, якою відмовив у задоволенні вказаного клопотання.
		20.        Натомість, 6 березня 2018 року позивач звернувся до суду з вимогою припинити дискримінацію всіх осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, визнавши їх право на умовно-дострокове звільнення, оскільки в Україні механізм такого звільнення засуджених до довічного позбавлення волі відсутній.
		21.        Дійшовши висновку, що таку вимогу слід розглядати за правилами кримінального судочинства, суди першої й апеляційної інстанцій не врахували, що позивач не просив про його умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі. Більше того, позивач прямо вказує на те, що подав позов за правилами цивільного судочинства, щоби отримати судове рішення, яке слугуватиме підставою для звернення з відповідною заявою до суду за правилами кримінального судочинства.
		22.        Тому, враховуючи предмет і підставу позову, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів першої й апеляційної інстанцій про те, що заявлена позивачем вимога має розглядатися за правилами кримінального судочинства.
		23.        Велика Палата Верховного Суду зауважує, що обраний спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц).
		24.        Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (стаття 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		25.        Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		26.        У касаційній скарзі позивач зазначив, що звернувся з позовом про визнання права, оскільки такий спосіб захисту передбачений у статті 16 ЦК України, зокрема, і для захисту цивільного права, гарантованого у частині другій статті 289 ЦК України.
		27.        Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою подання позову про визнання права є усунення невизначеності щодо суб`єктивного цивільного права особи, а також створення сприятливих умов для здійснення нею цього права. Вимогу про визнання права можна заявити у випадках, коли цивільне право певної особи не визнається, оспорюється або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують належність їй відповідного права.
		28.        Стаття 289 ЦК України не гарантує права на умовно-дострокове звільнення засуджених. А тому його реалізація, зокрема захист шляхом визнання такого права, неможливі за правилами цивільного судочинства.
		29.        Крім того, за загальним правилом право на звернення до суду за захистом особа має у разі порушення, невизнання або оспорювання її власних прав, свобод чи інтересів (стаття 15, частина перша статті 16 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України). У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина друга статті 4 ЦПК України).
		30.        Можливість звернення до суду з позовом для захисту прав та інтересів неперсоніфікованого кола осіб, зокрема всіх засуджених до довічного позбавлення волі, законодавство України не передбачає. А тому позовна вимога, спрямована на захист прав неперсоніфікованого кола осіб, не може розглядатися у суді.
		31.        Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що висловлювання «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовних вимог, які не можуть розглядатися за правилами цивільного судочинства, так і тих вимог, які взагалі не можуть розглядатися судами (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у пункті 66 постанови від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, у пункті 59 постанови від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц, у пункті 37 постанови від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц).
		32.        З огляду на наведене позов з вимогою про визнання за особами, засудженими до довічного позбавлення волі, права на умовно-дострокове звільнення не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
		33.        ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» («Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine») від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).
		34.        Відсутність юридичної можливості визнати за неперсоніфікованим колом осіб певне право є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті, яка досягається гарантуванням юридичної можливості кожній особі звернутися до відповідного суду за захистом, насамперед, її власних прав та інтересів.
		35.        Доводи касаційної скарги щодо необхідності застосування висновків ЄСПЛ, сформульованих у рішеннях у справі «Вінтер та інші проти Сполученого Королівства» («Vinter and Others v. the United Kingdom», заяви № 66069/09, 130/10, 3896/10) та «Ласло Магяр проти Угорщини» («Laszlo Magyar v. Hungary», заява № 73593/10), Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими. У вказаних справах ЄСПЛ не вирішував питання про те, чи може розглядатися у національному суді та за правилами якого саме судочинства позовна вимога про визнання за всіма особами, засудженими до довічного позбавлення волі, права на умовно-дострокове звільнення.
		36.        Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що 12 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Петухов проти України» («Petukhov v. Ukraine», заява № 41216/13), яке поки що не набуло статусу остаточного. У цьому рішенні ЄСПЛ визнав, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування такого покарання та перспективи можливого звільнення суперечить статті 3 Конвенції. Для вирішення цієї проблеми у разі набуття вказаним рішенням ЄСПЛ статусу остаточного держава повинна буде вжити заходи загального характеру: реформувати систему перегляду вироків щодо осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, так, щоби гарантувати у кожному конкретному випадку дослідження того, чи ґрунтується їх тривале ув`язнення на законних пенологічних підставах, а також, щоби дати можливість цим засудженим з певною мірою визначеності передбачати, що вони мають зробити для того, аби питання про їхнє звільнення було розглянуте, та за яких саме умов відповідно до стандартів, вироблених у практиці ЄСПЛ (§ 194).
		(1.2)     Щодо клопотання позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції
		37.        31 травня 2018 року позивач звернувся до Апеляційного суду міста Києва з апеляційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року, до якої долучив оригінал позову з додатками (а. с. 21-27).
		38.        Серед вказаних додатків позивач зазначив «заяву про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції на 1 арк. 2 прим.» і долучив до позову примірник цієї заяви від 5 березня 2018 року (а. с. 34).
		39.        Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що позивач адресував заяву від 5 березня 2018 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції Печерському районному суду м. Києва, який цю заяву не розглянув, оскільки відмовив у відкритті провадження. А клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції від 27 червня 2018 року, з яким, як стверджує позивач у касаційній скарзі, він звертався до апеляційного суду, у матеріалах справи відсутнє.
		40.        Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права та пункту 1 статті 6 Конвенції через ігнорування клопотання позивача про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції.
		(2)         Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		41.        Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
		42.        Підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини (частини перша, друга та четверта статті 412 ЦПК України).
		43.        З огляду на оцінку доводів позивача і висновків судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, змінивши ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови; в іншій частині ці рішення залишити без змін.
		(3)         Висновки щодо застосування норм права
		44.        За загальним правилом право на звернення до суду за захистом особа має у разі порушення, невизнання або оспорювання її власних прав, свобод чи інтересів (стаття 15, частина перша статті 16 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України). У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина друга статті 4 ЦПК України).
		45.        Можливість звернення до суду з позовом для захисту прав та інтересів неперсоніфікованого кола осіб законодавство України не передбачає. А тому позовна вимога, спрямована на захист прав неперсоніфікованого кола осіб, не може розглядатися у суді. У разі заявлення такої вимоги суд залежно від стадії цивільного процесу застосовує пункт 1 частини першої статті 186 або пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
		Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, частинами першою, другою та четвертою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		П О С Т А Н О В И Л А :
		1.    Касаційну скаргу  ОСОБА_6 задовольнити частково.
		2.    Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 23 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкН. П. Лященко С. В. БакулінаО. Б. Прокопенко В. В. БританчукЛ. І. Рогач О. С. ЗолотніковІ. В .  Саприкіна  В . С . КнязєвО. М. Ситнік Л. М. ЛобойкоВ. Ю. Уркевич  О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...