Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5020-1/018-7/124-11/260-13/120-11/403-9/284 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 20.03.2010. Забезпечено надання загального доступу: 22.03.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
		ПОСТАНОВА          
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          
		 
			 
			10 березня 2010 р. № 5020-1/018-7/124-11/260-13/120-11/403-9/284 
			Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
			 
				 
				головуючого Гончарука П.А. 
				суддів Стратієнко Л.В.
				Черкащенка М.М. 
				з участю представників:
				позивачів: 
				відповідача:
				3-іх осіб:
				прокуратури: не з’явилися
				Марчуков В.Ф., Менюк С.А.
				не з’явилися 
				Спорий І.Г. 
				розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України  
				на рішення
				 та постановугосподарського суду м.Севастополя від 05 жовтня 2009 р.
				Севастопольського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2009 р.  
				у справі№ 5020-1/018-7/124-11/260-13/120-11/403-9/284 
				за позовомпершого заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини А 0225  
				до
				3-і особи на стороні позивача:
				 
					 
						 
							 3-я особа на стороні відповідача:приватного підприємства "АДЕПТ"
							Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська,
							Кримське територіальне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, 
							підприємство "Будівельне управління Чорноморського флоту Міністерства оборони Російської Федерації" 
							про визнання права власності та витребування майна  
							 
								 ВСТАНОВИВ:
								У лютому 2007 року перший заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України звернувся до господарського суду м. Севастополя в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини А-0225 з позовною заявою до відповідача про визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва –грязелікарні ("грязелечебницы") у військовому містечку № 174, бухта Омега м. Севастополя за державою Україна та витребування цього майна з чужого незаконного володіння у зв’язку з незаконним вибуттям спірного майна з державної власності.
								Справа розглядалася судами неодноразово.
								Рішенням господарського суду м. Севастополя від 05.10.2009 р. (суддя Рибіна С.А.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.11. 2009 р. (головуючий –Сотула В.В., Плут В.М., Черткова І.В.), в позові відмовлено.
								У касаційному поданні заступник військового прокурора ВМС України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове, яким позов задовольнити.
								У відзиві на касаційне подання відповідач просить судові рішення залишити без змін, а касаційне подання - без задоволення.
								Заслухавши пояснення представників відповідача та прокурора, дослідивши доводи касаційного подання та відзиву на нього, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.
								Як вбачається з матеріалів справи, за актом приймання-передачі від 23.08.1997 р., підписаним представниками Чорноморського флоту РФ та Військово-Морських Сил України, у відповідності з графіком передачі об'єктів будівельного управління Чорноморського Флоту РФ було передано Міністерству оборони України санаторій-профілакторій "Омега" разом з будівлями та спорудами, розташованими на земельній ділянці площею № 122 –6,58 га, № 123 –0,44 га та № 124 –0,15 га бухта Омега.
								Додатком №1 до Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту визначено, що до об'єктів Військово-Морських Сил України, зокрема, належить санаторій-профілакторій військових будівельників "Омега".
								За свідоцтвом, виданим управлінням майна Севастопольської міської державної адміністрації 19.12.2000 року № 2584-р комплекс санаторію-профілакторію "Омега", розташований в м. Севастополі, бухта Омега, в цілому є державною власністю.
								За державним актом від 20.12.1999 року № 910, виданим Севастопольською міською держадміністрацією, земельну ділянку загальною площею 7,3640 га надано в постійне користування 9-му відділенню морської інженерної служби Військово-Морських Сил України для обслуговування санаторію-профілакторію "Омега".
								Ухвалою господарського суду м. Севастополя від 17.10.2002 року в справі № 20-5/864 затверджено мирову угоду між приватним підприємством "АДЕПТ" та дочірнім підприємством "Будівельне управління Чорноморського Флоту", за умовами якої ДП "Будівельне управління Чорноморського Флоту" в рахунок погашення боргу передає, а ПП "Адепт" приймає у власність об’єкт незавершеного будівництва грязелікарні, розташованої в районі бухти Кругла (Омега) в м. Севастополі. 
								Предметом даного судового розгляду є позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, військової частини А 0225 про визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва грязелікарні у військовому містечку № 174 бухта Омега в м. Севастополі та витребування цього майна з чужого незаконного володіння. 
								Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991 року майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.
								Згідно статей 1 та 8 Угоди між Україною та Російською Федерацією "Про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності" сторони взаємно визнають таким, що існує відповідно до їх національного законодавства, перехід у їх власність майна, у тому числі фінансових ресурсів підприємств, установ, організацій, структурних одиниць та підрозділів підприємств, установ та організацій колишнього союзного підпорядкування, розташованих на територіях Сторін, за винятком активів колишнього Союзу РСР, зазначених у Договорі "Про правонаступництво у відношенні зовнішнього державного боргу і активів Союзу РСР" від 4 грудня 1991 року.
								Сторони домовилися, що об'єкти незавершеного будівництва, які розташовані на їх території і фінансувалися раніше органами колишнього Союзу РСР, за рішенням Сторони місцезнаходження об'єкта можуть передаватися в дольову і спільну власність Сторони місцезнаходження об'єкта та іншої Сторони, їх юридичних осіб, які взяли на себе зобов'язання в завершенні робіт із створенням на базі майна цих об'єктів спільних підприємств. Рішення з даного питання приймається органами Сторін, уповноваженими розпоряджатись державним майном.
								Статтями 2, 4 зазначеної Угоди передбачено порядок проведення робіт з документами щодо визнання прав власності Російської Федерації на об'єкти, розташовані на території України, і прав власності України на об'єкти, розташовані на території Російської Федерації. 
								Відповідно до Угоди Стороною, за якою може бути визнано право власності на спірний об'єкт, є держава Україна або Російська Федерація. 
								Рішення про визнання прав власності оформлюється протоколами між органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном Сторін.
								Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
								За вимогами п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
								Місцевим господарським судом, на виконання вказівок суду касаційної інстанції було правильно встановлено, що відповідно до ст. 1 Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту, підписаної 28.05.1997 р., ратифікованої 24.03.1999 р., яка набула чинності 12.07.1999 р., Сторони погодились, що Чорноморський флот Російської Федерації використовує зазначені у статтях 2 і 3 цієї Угоди об’єкти Чорноморського флоту в м.Севастополі та інші пункти базування і місця дислокації корабельного складу, авіації, берегових військ, об’єкти оперативного, бойового, технічного і тилового забезпечення на умовах та протягом строку дії Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 р. та Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов’язані з поділом Чорноморського флоту і перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 р. 
								Порядок використання об’єктів Чорноморського флоту, за винятком згаданих у статтях 2 і 3 цієї угоди визначається українською Стороною. Перелік та параметри об’єктів, які використовує Україна, містяться у додатку №1.
								Військове містечко № 174, розташоване за адресою: м.Севастополь, бухта Кругла (Омега), увійшло до додатку №1 "Перелік і параметри об’єктів Військово-Морських Сил України", та, відповідно, належить на праві державної власності Міністерству оборони України, що підтверджується і свідоцтвом, виданим управлінням майна Севастопольської міської державної адміністрації від 19.12.2000 р. № 2584-р.
								Також судом встановлено, що будь-які інші угоди про передачу цього військового містечка або його окремих будівель та споруд, у тому числі незавершеної будівництвом грязелікарні в оренду російській стороні, відсутні, а саме будівельне управління Чорноморського флоту (військова частина 53974), яке було замовником і генеральним підрядником будівництва спірного об’єкту, як об’єкт поділу Чорноморського флоту, у складі військового містечка №129 увійшло до додатку №2 Угоди та було передано в оренду російській Стороні. Кількість будівель та споруд цієї будівельної організації, переданих Чорноморському флоту Російської Федерації становить одну одиницю, а займана площа –0,2 га. 
								Правильно встановивши обставини справи, місцевий господарський суд, прийшов до помилкового висновку про те що, виходячи з положень статті 8 Угоди між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав та і регулювання відносин власності", підписаної 15.01.1993 р., ратифікованої 22.06.1993 р., що набрала чинності 08.11.1993 р., ст. 326 ЦК України, Міністерство оборони України та в/ч А 0225, в інтересах яких подано позов прокурора, є неналежними позивачами, та відмовив у позові.
								Суд апеляційної інстанції зазначив про неправильність такого висновку, вказавши, що позивачем у справі є держава в особі Міністерства оборони України, яке згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 555 від 21.12.2005 р. визначено як орган управління майном, включеним в додаток №1 до Угоди про параметри поділу Чорноморського флоту від 28.05.1997 р., проте залишив рішення суду без змін, виходячи з того, що прокурором не надано належних доказів того, що спірний об’єкт увійшов до складу об’єктів Військово-Морських Сил України при розділі об’єктів Чорноморського флоту СРСР, а відповідач набув права власності на нього на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою господарського суду м.Севастополя від 17.10.2002 р. у справі № 20-5/864.
								Проте, такі висновки апеляційного господарського суду зроблені всупереч вимогам ст. 43 ГПК України без належної правової оцінки всіх зібраних у справі доказів в їх сукупності.
								Зокрема, відповідно до ч.3 ст. 78 ГПК України мирова угода може стосуватися лише прав і обов’язків сторін щодо предмету позову.
								Як вбачається, з ухвали господарського суду м.Севастополя від 17.10.2002 р. № 20-5/864 (а.с.17,т.2) предметом позову були вимоги ПП "Адепт" до дочірнього підприємства "Будівельне управління Чорноморського флоту" про стягнення боргу, але аж ніяк питання щодо права власності на спірний об’єкт.
								При цьому будь-які правовстановлювальні документи на спірний об’єкт відповідачем у вищевказаній справі надані не були.
								Відповідно до ст. 4 Закону України "Про власність", що був чинним на час укладення мирової угоди, право володіння, користування та розпорядження майном належить виключно власнику.
								Саме в силу вищевказаних міждержавних угод спірне майно –незвершене будівництво грязелікарні є власністю держави Україна, а тому дочірнє підприємство "Будівельне управління Чорноморського флоту", не будучи його власником, не мало правомочності передати його у власність відповідача, а укладення між вказаними суб’єктами господарювання мирової угоди не змінило правового статусу цього майна.
								Враховуючи викладене, постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обгрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню.
								При цьому суд касаційної інстанції вважає можливим постановити нове рішення про задоволення позову, оскільки всі обставини справи були правильно встановлені судами, проте при вирішенні спору було допущено помилки в застосуванні норм матеріального та процесуального права 
								 
								На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
								 ПОСТАНОВИВ:
								касаційне подання заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України задовольнити.
								Рішення господарського суду м. Севастополя від 05 жовтня 2009 р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 24 листопада 2009 р. у справі за № 5020-1/018-7/124-11/260-13/120-11/403-9/284 скасувати та постановити нове рішення.
								Позов першого заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах Міністерства оборони України, військової частини А 0225 задовольнити.
								Визнати право власності держави Україна на об’єкт незавершеного будівництва - грязелікарні у військовому містечку № 174, бухта Омега м.Севастополя, вказаний під № 51 на схемі земельної ділянки до державного акту на право постійного землекористування від 20.12.1999 р. № 910, виданого Севастопольською міською держадміністрацією.
								Повернути Міністерству оборони України об’єкт незавершеного будівництва - грязелікарню у військовому містечку № 174, бухта Омега м.Севастополя, вказаний під № 51 на схемі земельної ділянки до державного акту на право постійного землекористування від 20.12.1999 р. № 910, виданого Севастопольською міською держадміністрацією.
								Господарському суду м.Севастополя видати відповідний наказ.
								 
								Головуючий, суддяП.Гончарук  
								 Суддя
								Л.Стратієнко 
								 Суддя
								М. Черкащенко

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...