Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 923/82/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; визнання права власності; державної, комунальної.
Надіслано для оприлюднення: 07.06.2019. Зареєстровано: 07.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 10.06.2019.
Дата набрання законної сили: 19.09.2019
Результат оскарження 19.09.2019 Південно-західний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000, 
		тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
		_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		06 червня 2019 року Справа № 923/82/19 
		Господарський суд Херсонської області у складі судді Нікітенка С.В. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу, порушену
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний регіон", м. Херсон,
		до Управління комунальної власності Херсонської міської ради, м. Херсон, 
		про визнання права власності.
		За участю представників сторін:
		від позивача - Мельничук Д.М., ордер серії ПТ № 137990 від 17.04.2019р.;
		від відповідача - не з`явився.
		 
		У відповідності до ч.1 статті 222 Господарського процесуального кодексу України здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
		 
		Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Південний регіон" звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Управління комунальної власності Херсонської міської ради про визнання права власності на вбудовані нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 184,3 м2, розташовані за адресою: м. Херсон, проспект Текстильників, 3, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Південний регіон". Судові витрати по сплаті судового збору позивач просить суд стягнути з відповідача.
		Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланням на положення ст. 344 ЦК України.
		Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 08 лютого 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
		Справа № 923/82/19 перебувала у проваджені судді Павленко Н.А.
		Розпорядженням керівника апарату суду № 98 від 19 березня 2019 року у справі призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 923/82/19, у зв`язку з перебуванням на лікарняному судді Павленко Н.А.
		Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2019 визначено суддю по справі - Нікітенко С.В.
		Ухвалою від 22 березня 2019 року справу № 923/82/19 прийнято до провадження, визначено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження.
		08 квітня 2019 року до суду від відповідача у справі надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити позивачу у задоволені позову. Зокрема у відзиві відповідач зазначає, що пунктом 10.5. договору оренди № 172-23-065 від 26.12.2003р. (зі змінами додатковою угодою №1 від 14.01.2005) передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах. Проте, позивачем не надано доказів про закінчення строку договору оренди № 172-23-065 від 26.12.2003 саме 25.06.2011р., як зазначено у позовній заяві. Матеріали справи містять докази, які підтверджують сплату позивачем орендної плати за користування нежилими приміщеннями у будинку № 3 по проспекту Текстильників згідно договору оренди від 26.12.3003 № 172-23-065 до серпня 2018 року включно.
		16 квітня 2019 року до суду від позивача у справі надійшли заперечення на відзив відповідача, згідно яких, позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, оцінюючі надані докази на свою користь.
		У судовому засіданні 17.04.2019р. оголошувалась перерва до 15.05.2019р.. 
		14 травня 2019 року до суду від відповідача у справі надійшла заява, в якій відповідач просить суд розглядати справу без його участі.
		Ухвалою від 15.05.2019р. суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті на 06 червня 2019 року на 14:30 год., 
		Представник відповідача у судове засідання 06.06.2019р. не з`явився. 
		Представники позивача у судовому засіданні 06.06.2019р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.
		У судовому засіданні 06.06.2019р. після закінчення розгляду справи, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення і повідомлено представника позивача про дату складення повного рішення. 
		Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд - 
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		Матеріали справи свідчать, що 27 жовтня 2003 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області і Товариством з обмеженою відповідальністю "Південний регіон" був укладений Договір купівлі-продажу державного майна, предметом якого є об`єкт групи А - вбудовані нежитлові приміщення 1-го поверху, площею 422,8 м2, розташовані за адресою - м. Херсон, проспект Текстильників, 3, та який знаходився на балансі ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат", але не входив до його статутного фонду.
		Відповідно до пункту 5.1. договору купівлі-продажу, ТОВ "Південний регіон" зобов`язувалось у 2-х місячний термін після підписання цього договору укласти з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області договір оренди на підвальне приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Херсон, проспект Текстильників, 3.
		26 грудня 2003 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області (надалі - орендодавець) і ТОВ "Південний регіон" (надалі - позивач або орендар) був укладений Договір оренди державного майна № 172-23-065 (надалі - договір оренди від 26.12.2003р.), за яким Регіональне відділення передало ТОВ "Південний регіон" у строкове платне користування державне майно - вбудовані приміщення підвалу, загальною площею 184,3 м2, розташовані за адресою: м. Херсон, проспект Текстильників, 3. Факт передачі зазначеного майна в користування позивача підтверджується актом приймання-передачі державного майна від 26.12.2003р. (а.с. 19).
		Надалі, у зв`язку з передачею вищезазначеного майна на баланс управління житлового господарства (вбудовані приміщення підвалу, загальною площею 184,3 м2, розташовані за адресою: м. Херсон, просп. Текстильників, 3), орендодавець об`єкту оренди змінився і ним стало Управління комунальної власності Херсонської міської ради (надалі - відповідач), з яким позивачем 29.10.2007р. укладено додаткову угоду №5 до договору оренди від 26.12.2003р., відповідно до якої внесено зміни в пункти 1, 3.1. договору оренди. Всі інші умови договору від 26.12.2003р. залишились без змін. 
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ті обставини, що укладений договір оренди продовжувався автоматично до 25.06.2011. Враховуючи це, позивачем було направлено заяву за вих. № 113 від 21.04.2011 до Херсонського міського голови та Управління комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради щодо передачі позивачу у власність, шляхом викупу, вбудованих приміщень підвалу.
		Листом за вих. № 1503-13/942 від 30.06.2011р. Управління комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради повідомило позивача, що зазначені нежитлові приміщення є допоміжними у житловому будинку і включення їх до Програми відчуження комунального майна Херсонської міської територіальної громади неможливе.
		Рішенням Господарського суду Херсонської області у справі № 5024/1514/2011 від 15.11.2011 визнано за ТОВ "Південний регіон" право на приватизацію вбудованих нежитлових приміщень підвалу загальною площею 184,3 м2, які знаходяться за адресою: м АДРЕСА_1 Херсон, просп АДРЕСА_1 Текстильників АДРЕСА_2 . Також суд вирішив зобов`язати Управління комунальної власності виконавчого комітету Херсонської міської ради здійснити дії по внесенню вбудованих нежитлових приміщень підвалу, загальною площею 184,3 м2, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 Херсон, просп. Текстильників, 3, в перелік об`єктів, що підлягають приватизації ТОВ "Південний регіон" і надати цей перелік на затвердження черговій сесії Херсонської міської ради.
		Позивач вказує, що 17.10.2018 направив на адресу відповідача запит щодо того, які дії були здійснені Управлінням на виконання рішення Господарського суду Херсонської області № 5024/1514/2011 від 15.11.2011, на який Управління надало відповідь про те, що Херсонською міською радою не оформлялося право власності на нежилі приміщення підвалу, загальною площею 184,3 м2, по проспекту Текстильників, 3 у місті Херсоні.
		Позивач звертає увагу, що він безперервно сплачувало орендну плату - спочатку на рахунок Регіонального управління Фонду державного майна України по Херсонській області, а з 2007 року - на рахунок Управління комунальної власності Херсонської міської ради, що підтверджується банківськими виписками.
		Отже, за твердженням позивача, відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України, ТОВ "Південний регіон", як особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність).
		Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.
		Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.
		Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Південний регіон" не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
		Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставина, суд виходить з наступного.
		Приписами ст. 3 ЦК України встановлено, що до загальних засад цивільного законодавства, а водночас і цивільного судочинства, відносяться судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
		Статтею 16 ЦК України, зокрема передбачено що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів зокрема може бути визнання права. 
		За змістом ст. 316-317 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
		Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно зі ст. 325 ЦК України, суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. 
		Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. 
		Відповідно до положень частин 1, 4 статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.
		Тобто, визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 344 Цивільного кодексу України можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння; відкритості; безперервності; безтитульності володіння. 
		Норми статті 344 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов`язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. 
		Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено (наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України від 20.05.2015 у справі № 911/130/14).
		У розумінні наведених положень володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна. Встановлення характеру володіння (добросовісне й недобросовісне) при виникненні спору здійснюється судом з урахуванням обставин справи, з якої виникло володіння чужою річчю. Володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним. Володіння має бути безперервним упродовж визначених законом строків (для нерухомого майна упродовж 10 років). Отже, суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю є встановлення моменту виникнення права власності за набувальною власністю та строк володіння; характер володіння (добросовісне, недобросовісне, відкрите, безперервне); обставини, за яких виникло володіння спірним майном та чи відповідає це володіння ознакам безтитульного володіння; юридичний статус спірного майна.
		Як встановлено вище в даному рішенні суду, 26.12.2003р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Херсонській області і ТОВ "Південний регіон" був укладений Договір оренди державного майна № 172-23-065 , згідно якого Регіональне відділення передало ТОВ "Південний регіон" у строкове платне користування державне майно - вбудовані приміщення підвалу, загальною площею 184,3 м2, розташовані за адресою: м. Херсон, проспект Текстильників, 3. Факт передачі зазначеного майна в користування позивача підтверджується актом приймання-передачі від 26.12.2003р. (а.с. 19).
		Надалі, у зв`язку з передачею вищезазначеного майна на баланс управління житлового господарства (вбудовані приміщення підвалу, загальною площею 184,3 м2, розташовані за адресою: м. Херсон, просп. Текстильників, 3), орендодавець об`єкту оренди змінився і ним стало Управління комунальної власності Херсонської міської ради (надалі - відповідач), з яким позивачем 29.10.2007р. укладено додаткову угоду №5 до договору оренди від 26.12.2003р., відповідно до якої внесено зміни в пункти 1, 3.1. договору оренди. Всі інші умови договору від 26.12.2003р. залишились без змін. 
		Суд звертає увагу, що умовами пункту 10.5. (зі змінами додатковою угодою №1 від 14.01.2005р.) договору оренди № 172-23-065 від 26.12.2003р. встановлено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах. 
		Суд звертає увагу, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що договір оренди № 172-23-065 від 26.12.2003р. припинив свою дію саме 25.06.2011р., як зазначено позивачем у позовній заяві. Натомість, в матеріалах справи містяться докази, які підтверджують внесення позивачем орендної плати за користування нежилими приміщеннями у будинку № 3 по проспекту Текстильників згідно договору оренди від 26.12.3003 № 172-23-065 в строки до серпня 2018 року включно (а.с. 61-145). Тобто все майно, яке є предметом спору, позивач отримав на підставі правочину щодо передачі майна в користування і даний правочин не є підставою для набуття права власності, через те, що майно передавалося лише в оренду для використання господарській діяльності і було передано за згодою власників цього ж майна. Тобто, в даному випадку спірне майно не має безтитульного статусу, таке майно було отримано позивачем на підставі правочину (ст. 202 ЦК України) і позивач не є доброновісним набувачем в розумінні положень ст. 344 ЦК України, так як останній знав, що все майно не може належати йому на праві власності з огляду на те, що йому було достовірно відомо власника майна від якого (власників) позивач й отримав спірне майно.
		Враховуючи наведене, позивач був обізнаний, що спірне майно не може належати йому на праві власності. Йому був відомий власник майна, а отже, позивач не є добросовісним володільцем у розумінні положень статті 344 Цивільного кодексу України.
		Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що майно, яке є предметом спору у цій справі, було отримано позивачем у користування за договору оренди від 26.12.3003 № 172-23-065), а також за актом приймання-передачі державного майна від 26.12.2003р.
		Отже, володіння позивачем майном здійснювалось на підставі вказаного вище договору оренди та акту приймання-передачі державного майна, що свідчить про те, що таке майно не має статусу безтитульного.
		Щодо доводів позивача, викладених у запереченні на відзив, що листом від 06.11.2018р. № 2041-17 відповідач повідомив позивача про те що, договірні відносини відсутні, а право власності на майно не оформлювалось, у зв`язку з чим, 18.01.2019р. відповідач повернув кошти позивачу у сумі 149790 грн., які були сплачені позивачем в рахунок оплати оренди майна, то на думку суду, дані обставини не свідчать, що договір оренди припинив дію 25.06.2011р. 
		Викладені вище обставини позбавляються можливості визнання за позивачем права власності на спірне майно в порядку набувальної давності, а саме вимог ч. 1 ст. 344 ЦК України.
		Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
		За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 73, 77 ГПК України).
		Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Враховуючи наведені вище обставини, позивачем належними доказами не доведено наявність підстав, достатніх для визнання за ним права власності на спірне майно за набувальною давністю.
		За таких обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
		У відповідності до приписів статі 129 ГПК України, судові витрати пов`язані з розглядом справи покладуться на позивача.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд - 
		 
		в и р і ш и в:
		 
		1. У задоволенні позову відмовити повністю.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Повне рішення складено та підписано 07.06.2019р.
		 
		 
		Суддя С.В. Нікітенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...