Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/7431/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; реалізації податкового контролю.
Надіслано судом: 07.06.2019. Зареєстровано: 09.06.2019. Оприлюднено: 10.06.2019.
Дата набрання законної сили: 15.01.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		07 червня 2019 року                                         № 826/7431/18
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Шарій А.А., представників позивача Науменка С.В ., Бабенка С. М., Яковіщука Д.Д., Яковлєвої Т.А., представника відповідача Шпіня В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
		 
		встановив:
		 
		11.05.2018 Комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (КП «ГІОЦ») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.01.2018 №00000931402.
		В обґрунтування позову зазначено, що податкове повідомлення-рішення від 26.01.2018 №00000931402 є протиправним, адже прийнято на підставі необґрунтованих висновків, викладених в акті перевірки від 15.12.2017 №536/26-15-14-02-04/04013755, щодо порушення КП «ГІОЦ» вимог пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України) внаслідок заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість (ПДВ) на загальну суму 4  918 587 грн шляхом не визначення бази оподаткування на суму перевищення собівартості реалізованих послуг над вартістю їх продажу у березні, червні, вересні та грудні 2015 року.
		Позивач наголошує на тому, що висновки відповідача про перевищення собівартості реалізованих послуг над вартістю їх продажу у березні, червні, вересні та грудні 2015 року є необґрунтованими. 
		На думку позивача контролюючий орган не вірно тлумачить поняття «собівартість» та «виробнича собівартість продукції». Так, рахунок 90 «Собівартість реалізації» включає субрахунок 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг» на якому ведеться облік собівартості реалізованих послуг за звітний період, а не виробничої собівартості. До того ж, звітним періодом для розрахунку собівартості є квартал, а для доходу - місяць. Однак, відповідач суму перевищення собівартості реалізованих послуг над вартістю їх продажу безпідставно визначає співставляючи розмір доходів за вказані місяці 2015 року та розмір собівартості за відповідні квартали 2015 року, що безумовно є помилковим та порушує принцип бухгалтерського обліку відповідності нарахування доходів та витрат.
		Також позивач вказав, що належний розрахунок собівартості реалізованих послуг у березні, червні, вересні та грудні 2015 року свідчить про те, що у даних місяцях позивач отримав прибуток від реалізації таких послуг, що також відповідає змісту акту перевірки. При цьому, якщо вважати обґрунтованими висновки відповідача про перевищення собівартості реалізованих послуг над вартістю їх продажу у березні, червні, вересні та грудні 2015 року, позивач поніс би збитки, що суперечить зокрема й висновкам перевірки про отримання позивачем доходу, що підлягає оподаткуванню, у відповідні періоди. Правомірність та правильність декларування сплати КП «ГІОЦ» податку на прибуток за період з 01.01.2015 по 30.06.2017 підтверджено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.11.2018 у справі №826/7195/18, яке набрало законної сили.
		Позивач зауважив, що в акті перевірки наявні неточності, зокрема в різних частинах акту відповідач наводить опис обставин та висновків про порушення  КП «ГІОЦ» одночасно за вересень та за жовтень 2015 року.
		Крім того, позивач посилається на висновок експерта №02/04-18 від 27.04.2018 згідно якого висновок викладений в акті ГУ ДФС у м. Києві від 15.12.2017 №536/26-15-14-02-04/04013755 щодо заниження КП «ГІОЦ» податку на додану вартість на загальну суму 4 918 587 грн, у зв`язку з тим, що КП «ГІОЦ» не визначено базу оподаткування на суму перевищення собівартості реалізованих послуг над вартістю їх продажу, документально та нормативно не підтверджується.
		З урахуванням викладеного позивач вважає, що інспектори ГУ ДФС у м. Києві «маніпулюючи» даними бухгалтерського та податкового обліку КП «ГІОЦ» за 2015 рік, внесли до акту від 15.12.2017 №536/26-15-14-02-04/04013755 недостовірні дані про собівартість товарів/послуг виготовлених КП «ГІОЦ» у березні, червні, вересні, грудні 2015 року та на підставі недостовірних даних про собівартість послуг КП «ГІОЦ» за березень, червень, вересень, грудень 2015 року невірно визначили базу оподаткування податком на додану вартість за вказані місяці та безпідставно і неправомірно здійснили донарахування КП «ГІОЦ» ПДВ на загальну суму 4 918 587 грн згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 26.01.2018 №00000931402.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2018 відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.
		27.07.2018 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову КП «ГІОЦ» посилаючись на висновки, викладені в акті перевірки від 15.12.2017 №536/26-15-14-02-04/04013755. 
		Зазначив, що згідно з даними бухгалтерського обліку КП «ГІОЦ», сума доходу від реалізації послуг (за мінусом ПДВ) протягом березня, червня, жовтня та грудня 2015 року складає 23  264 721,49 грн. 
		Собівартість реалізації наданих послуг визначається бухгалтерською проводкою з кредита рахунку 23 «Виробництво» в дебет рахунку 903 «Собівартість реалізованих послуг» та у березні, червні, вересні та грудні 2015 року складає 47  857 655,23 грн.
		Таким чином, перевіркою встановлено реалізацію КП «ГІОЦ» послуг за цінами, нижчими ніж визначена за правилами бухгалтерського обліку собівартість таких послуг, на загальну суму 24 592 933,74 грн. У зв`язку із чим, позивач зобов`язаний на виконання вимог пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК України визначити базу оподаткування на суму перевищення собівартості реалізованих послуг над вартістю їх продажу.
		Також відповідач подав заперечення на висновок експерта №02/04-18 від 27.04.2018 в якому зазначив, що у даному експертному висновку не висвітлені жодні спеціальні знання, яких бракувало суду для вирішення справи, а тому не зрозумілою є необхідність призначення такого експертного дослідження. Також зазначив, що для визначення собівартості реалізованої продукції необхідно зважати виключно на рахунок 90 «Собівартість реалізації».
		В ході судового засідання представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі, просили ухвалити рішення про задоволення позову.
		Представники відповідача заперечили проти задоволення позову.
		Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.
		У період з 30.10.2017 по 08.12.2017 на підставі наказу начальника ГУ ДФС у м. Києві від 18.10.2017 №11102 та наказу від 23.11.2017 №13687 про продовження строку проведення документальної планової виїзної перевірки, інспекторами ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку КП «ГІОЦ» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного законодавства та законодавства з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 30.06.2017.
		За результатом перевірки складено акт від 15.12.2017 №536/26-15-14-02-04/04013755.
		В ході перевірки виявлено та зафіксовано в акті порушення КП «ГІОЦ», зокрема, вимог пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК України в результаті чого занижено податкові зобов`язання з ПДВ на загальну суму 4 918 587 грн, в тому числі за березень 2015 року на 1  036 154 грн, за червень 2015 року на 1 478 637 грн, за вересень 2015 року на 913 498 грн, за грудень 2015 року на 1 490 298 грн.
		Висновок про заниження КП «ГІОЦ» податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 4 918 587 грн у березні, червні, вересні та грудні 2015 року відповідач обґрунтовує тим, що протягом березня, червня, жовтня та грудня 2015 року позивач отримав дохід від реалізації послуг в сумі 23  264 721,49 грн, в той час як собівартість реалізації наданих послуг за вказані місяці склала 47  857 655,23 грн. У зв`язку із цим позивач повинен був визначити базу оподаткування на суму перевищення собівартості реалізованих послуг над вартістю їх продажу у березні, червні, вересні та грудні 2015 року в розмірі 24 592 933,74 грн та відповідно нарахувати податкові зобов`язання з ПДВ в сумі 4 918 587 грн.
		Вважаючи, що наведені в акті перевірки висновки не відповідають дійсним обставинам, позивач подав до ГУ ДФС у м. Києві заперечення №02-79 від 11.01.2018 на акт перевірки від 15.12.2017 №536/26-15-14-02-04/04013755.
		Згідно відповіді ГУ ДФС у м. Києві від 23.01.2018 №3043/10/26-15-14-02-04 відхилено вказані заперечення позивача на акт перевірки від 15.12.2017 №536/26-15-14-02-04/04013755.
		На підставі вказаних висновків акту від 15.12.2017 №536/26-15-14-02-04/04013755 ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.01.2018 №00000931402, яким збільшено суму грошового зобов`язання КП «ГІОЦ» з ПДВ на загальну суму 6  148  234 грн, в тому числі на 4 918 587 грн за податковим зобов`язанням та на 1  229  647 грн за штрафними санкціями.
		Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 26.01.2018 №00000931402 позивач оскаржив його в адміністративному порядку шляхом подання скарги до ДФС України.
		Однак, рішенням ДФС України  від 03.04.2018 №11770/1/99-99-11-01-01-25 скарга КП «ГІОЦ» на податкове повідомлення-рішення від 26.01.2018 №00000931402 залишена без задоволення, а вказане податкове повідомлення-рішення - без змін.
		Позивач не погодився із результатом адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 26.01.2018 №00000931402 та вважає таке рішення протиправним, а тому звернувся до суду із даним позовом.
		Суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, дійшов наступних висновків.
		Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно пункту 188.1 статті 188 ПК України (у редакції, чинній у 2015 році), база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
		При цьому, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості.
		Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
		а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
		б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
		Згідно статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 №996-ХІV бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на принципі нарахування та відповідності доходів і витрат - для визначення  фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються  в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення,  незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.
		Частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. 
		Пунктом 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, (П(С)БО 16 «Витрати»), визначено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
		До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.
		Отже, П(С)БО 16 «Витрати» виділяє такі види бухгалтерської собівартості: собівартість реалізованих товарів; собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг);  виробнича собівартість продукції (робіт, послуг).
		Виробнича собівартість продукції (робіт» послуг) - виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції (робіт, послуг).
		Для визначення суми виробничої собівартості необхідно детально проаналізувати дані бухгалтерського обліку підприємства, що відображені по дебету рахунку 231 «Виробництво».
		В свою чергу, з метою визначення загальновиробничих витрат, які не включаються в виробничу собівартість, детальному аналізу підлягають операції, відображені в кореспонденції дебет 231 «Виробництво» та кредит 91 «Загальновиробничі витрати» в розрізі місяців. Це господарські операції підтверджені первинними документами та вартість яких віднесена до витрат за дебетом 91 «Загальновиробничі витрати».
		Як обґрунтовано зазначає відповідач, для визначення собівартості реалізованої продукції необхідно зважати виключно на рахунок 90 «Собівартість реалізації». Разом з цим, невідомо чому в акті перевірки відповідач зазначав та фактично ототожнював виробничу собівартість продукції та собівартість реалізації.
		Бухгалтерський рахунок 90 «Собівартість реалізації» призначено для узагальнення інформації про собівартість реалізованої готової продукції, товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
		Рахунок 90 «Собівартість реалізації» має такі субрахунки: 901 «Собівартість реалізованої готової продукції»; 902 «Собівартість реалізованих товарів»; 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг».
		На субрахунку 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг» ведеться облік собівартості реалізованих за звітний період робіт і послуг.
		Рахунок 23 призначений для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг). Рахунок 23 кореспондується з рахунком 91 «Загальновиробничі витрати» на якому ведеться облік виробничих накладних витрат на організацію виробництва та управління цехами, дільницями, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного й допоміжного виробництва, а також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування.
		За дебетом рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» відображається сума визнаних витрат, за кредитом - щомісячне, за відповідним розподілом, списання на рахунки 23 «Виробництво» та 90 «Собівартість реалізації».
		Таким чином, рахунок 90 «Собівартість реалізації» включає субрахунок 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг» на якому ведеться облік собівартості реалізованих послуг за звітний період. Тобто, саме собівартості реалізованих послуг, а не виробничої собівартості.
		Встановлено, що КП «ГІОЦ» фінансова звітність формувалася та подавалася до контролюючого органу поквартально, тому фактичні витрати на підприємстві узагальнювалися на рахунках 231, 91 щомісяця, а в кінці кварталу списувалися на рахунок 903 і порівнювалися із квартальними доходами. При цьому, з огляду на специфіку господарської діяльності дохід позивач отримував кожен місяць.
		Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що висновку про перевищення собівартості над доходом у 2015 році відповідач дійшов співставляючи доходи за календарний місяць (березень, червень, вересень (жовтень), грудень 2015 року) із собівартістю (рахунок 90) за календарний квартал. 
		Такі висновки відповідача суперечать принципу нарахування та відповідності   доходів і  витрат, а констатація на підставі таких висновків факту вчинення позивачем порушень вимог пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК України  безумовно є протиправною.
		При цьому, суд зазначає, що згідно наданих позивачем розрахунків вбачається наявність перевищення сум реалізації послуг над собівартістю реалізації послуг у березні 2015 року на 581  614,51 грн, червні 2015 року на 101  093,61 грн, вересні 2015 року на 853  501,94 грн, грудні 2015 року на 2  340  044,16 грн. Також наявна позитивна різниця між сумами реалізації послуг та собівартістю реалізації послуг за 1 квартал 2015 року - 4  770  423,32 грн, за 2 квартал - 2  720  569,37 грн, за 3 квартал - 1  950  257,70 грн, за 4 квартал - 4  157  678,30 грн.
		Також суд звертає увагу на те, що в додатку 8 до акту перевірки відповідач зазначає про отримання КП «ГІОЦ» у 2015 році  доходу від будь-якої діяльності в сумі 69  626  104 грн та прибутку (об`єкт оподаткування) в сумі 13  735  151 грн.
		При цьому, якщо припустити, що у березні, червні, вересні, грудні 2015 року існувало перевищення собівартості реалізованих послуг над вартістю їх продажу в розмірі 24 592 933,74 грн, то позивач поніс би збитки у 2015 році. 
		Разом з цим, наявність вказаних збитків документально не підтверджується та спростовується в тому числі й даними перевірки. До того ж, одночасна наявність прибутку та збитку неможлива, а тому наявна суперечливість у висновках відповідача.
		Суд звертає увагу й на нечіткість викладення фактів порушень в акті від 15.12.2017 №536/26-15-14-02-04/04013755. 
		Так, на сторінці 28 акту вказано, що згідно даних бухгалтерського обліку КП «ГІОЦ», мала місце реалізація послуг за цінами, нижчими ніж зазначена за правилами бухгалтерського обліку собівартість таких послуг, в тому числі за березень, червень, жовтень та грудень 2015 року.
		На аркуші 23 акту перевірки вказано, що перевіркою повноти визначення податкових зобов`язань за період з 01.01.14 по 30.06.17 встановлено їх заниження всього у сумі 4 918 587 грн, в тому числі за березень, червень, вересень та грудень 2015 року.
		Надалі в акті перевірки вказані дані за різні періоди, а саме, то за вересень 2015 року, то за жовтень 2015 року.
		Зазначене суд вважає порушенням пункту 5 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727, згідно якого факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.
		Суд наголошує на тому, що констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).
		Також суд враховує, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.11.2018 у справі №826/7195/18 (набрало законної сили 27.03.2019) задоволено позов КП «ГІОЦ» до ГУ ДФС у м. Києві  про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.01.2018 №00000921402, яким збільшено суму грошового зобов`язання КП «ГІОЦ» з податку на прибуток на підставі висновків акту від 15.12.2017 №536/26-15-14-02-04/04013755.
		Згідно статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
		Отже, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.11.2018 у справі №826/7195/18 встановлено правомірність та правильність визначення КП «ГІОЦ» податкових зобов`язань з податку на прибуток, зокрема й за 2015 рік, відповідно, дане підтверджує правильність формування позивачем витрат, в тому числі й собівартості реалізованих товарів.
		В матеріалах справи наявний висновок експерта №02/04-18 від 27.04.2018, згідно якого на вирішення експерта КП «ГІОЦ» поставлено питання: Чи підтверджується документально та нормативно висновок викладений в акті ГУ ДФС у м. Києві від 15,12.2017 №536/26-15-14-02-04/04013755, щодо заниження КП «ГІОЦ» ПДВ на загальну суму 4 918 587 грн, в тому числі за березень 2015 року в сумі 1036154 грн, за червень 2015 року в сумі 1478637 грн, за вересень (жовтень) 2015 року в сумі 913 498 грн, за грудень 2015 року в сумі 1490 268 грн?
		За результатами експертного дослідження встановлено, що висновок викладений в акті ГУ ДФС у м. Києві від 15.12.2017 №536/26-15-14-02-04/04013755 щодо заниження КП «ГІОЦ» ПДВ на загальну суму 4 918 587 грн, в тому числі за березень 2015 року в сумі 1036154 грн, за червень 2015 року в сумі 1478637 грн, за вересень (жовтень) 2015 року в сумі 913 498 грн, за грудень 2015 року в сумі 1490 268 грн, у зв`язку із тим, що КП «ГІОЦ» не визначено базу оподаткування на суму перевищення собівартості реалізованих послуг над вартістю їх продажу, документально та нормативно не підтверджується.
		Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Проаналізувавши висновок експерта від 27.04.2018 №01/04-18 суд погоджується із доводами відповідача про те, що вказаний висновок експерта не може бути допустимим доказом у справі, адже позивачем перед експертом поставлено питання надання оцінки фактам, які мають правовий характер, що, відповідно, належить до повноважень суду.
		Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» Європейський Суд з прав людини визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. Орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.2003).
		Отже, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованості висновків перевірки та правомірності оскаржуваного рішення, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.01.2018 №00000931402.
		Частинами першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявних у справі платіжних доручень від 03.05.2018 №2 та від 19.06.2018 №1 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 92 223,51 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
		З огляду на те, що суд дійшов висновку про те, що висновок експерта від 27.04.2018 №01/04-18 не є допустимим доказом у даній справі, витрати на проведення експертизи не підлягають відшкодуванню.
		На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України,
		 
		 
		 
		 
		вирішив:
		 
		Адміністративний позов Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» задовольнити повністю.
		Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 26.01.2018 №00000931402.
		Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь Комунального підприємства «Головний інформаційно-обчислювальний центр» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 92 223,51 грн (дев`яносто дві тисячі двісті двадять три гривні п`ятдесят одна копійка).
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями  293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Позивач - Комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр» (місцезнаходження юридичної особи: 02192, місто Київ, вулиця Космічна, будинок 12-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 04013755).
		Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04080, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39439980).
		Повний текст рішення складено й проголошено в судовому засіданні 07.06.2019.
		 
		 
		Суддя                                                                                                                  О.М. Чудак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...