Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/8030/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 09.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 10.06.2019.
Дата набрання законної сили: 22.05.2019
Номер судового провадження: 61-40109ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                                                          
		 
		22 травня 2019 року 
		м. Київ
		 
		справа № 344/8030/16-ц
		провадження № 61-40109св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І. 
		 
		учасники справи: 
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредо-ІФ», ОСОБА_2 ,  
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредо-ІФ» на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2018 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д.,          Василишин Л. В., Матківського Р. Й., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
		 
		У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредо-ІФ» (далі - ТОВ «Кредо-ІФ»), ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого-майна (квартири) та визнання майнових прав на квартиру. 
		 
		Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 26 червня 2014 року між нею, ТОВ «Кредо-ІФ» та ОСОБА_3 укладений договір відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу нерухомого майна № 1/2011. Відповідно до пункту 1 цього договору до неї перейшли права і обов`язки за договором купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено у майбутньому, від 31 серпня 2011 року № 1/2011 щодо набуття права власності на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Факт виникнення у неї прав на вказане нерухоме майно також підтверджується нотаріально завіреною заявою представника ТОВ «Кредо-ІФ» від 20 червня 2015 року, у якій зазначається про відсутність будь-яких матеріальних претензій ТОВ «Кредо-ІФ» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у частині проведення розрахунків за зазначену квартиру.
		 
		09 березня 2015 року між ТОВ «Кредо-ІФ» та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому, № 1/14, предметом якого є спірна квартира .
		 
		Позивач вважає, що відповідачами при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому, від 09 березня 2015 року № 1/14 порушено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину.
		 
		Із урахуванням наведених обставин, позивач просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому, від 09 березня 2015 року № 1/14, укладеного між ТОВ «Кредо-ІФ» та ОСОБА_2 ; визнати за нею майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , та комори між третім та четвертим поверхами у під`їзді № 2 цього будинку. 
		 
		Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 законно набула майнові права, а згодом і право власності на двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Факт оплати квартири ОСОБА_2 підтверджується прибутковими касовими ордерами, які є розрахунковими документами. Нотаріально посвідчена заява директора ТОВ «Кредо-ІФ» ОСОБА_5 . від 20 червня 2015 року про підтвердження відсутності будь-яких матеріальних претензій ТОВ «Кредо-ІФ» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у частині проведення розрахунків за оспорювану квартиру, не може бути належним доказом повної оплати позивачем вартості квартири, яку вона придбала у ТОВ «Кредо-ІФ». У договорі відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 26 червня 2014 року № 1/2011, укладеного між ТОВ «Кредо-ІФ», ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , та договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створено у майбутньому, від 31 серпня 2011 року № 1/2011 про комору між третім та четвертим поверхами не вказано у жодному пункті. Жодна із сторін при укладенні договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому, від 09 березня 2015 року № 1/14  не вводила в оману іншу сторону правочину, цей договір спрямований на настання реальних наслідків, що підтверджується прибутковими касовими ордерами, які підтверджують оплату спірної квартири та виразились у діях забудовника, який надав ОСОБА_2 необхідні документи для можливості здійснення реєстрації права власності на квартиру за нею та фактом здійснення такої реєстрації. Так як позивач не є стороною оспорюваного договору, то не може посилатись на статтю 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) як на підставу визнання недійсним договору, оскільки оспорювати на цій підставі вчинений правочин може тільки особа, яка вчинила правочин під впливом обману.
		 
		Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 27 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Договір купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створено у майбутньому, від 09 березня 2015 року № 1/14,  укладений між ТОВ «Кредо-ІФ» та ОСОБА_2 , визнано недійсним. У задоволенні позову ОСОБА_1 у частині визнання права на майнові права на квартиру, відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що 09 березня 2015 рокуна момент укладення між ТОВ «Кредо-ІФ» та ОСОБА_2 попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна № 1/14, згідно з яким продавець зобов`язався передати об`єкт нерухомого майна, який буде створений у майбутньому, а покупець зобов`язався прийняти квартиру відповідно до умов цього договору та сплатити кошти за неї, зокрема за майнові права на квартиру, у ТОВ «Кредо-ІФ» не було майнових прав на оспорювану квартиру, оскільки майнові права належали              ОСОБА_1 .
		 
		 
		 
		 
		Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників 
		 
		У липні 2018 року ТОВ «Кредо-ІФ» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		 
		Касаційна скарга ТОВ «Кредо-ІФ» мотивована тим, що апеляційний суд, визнавши недійсним основний договір купівлі-продажу нерухомого майна № 1/14, не дослідив його, а лише звернув увагу на попередній договір від 09 березня 2015 року, який насправді укладений 09 березня 2014 року. Крім того, апеляційним судом не взято до уваги, що ТОВ «Кредо-ІФ» заперечувався факт продажу оспорюваної квартири позивачу та проведення оплати за неї. Законним власником оспорюваної квартири є ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно від 15 червня 2016 року. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року, у справі № 809/769/16, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на оспорювану квартиру за ОСОБА_2 , чим фактично встановлено законність державної реєстрації права власності за відповідачем.  
		 
		У липні 2018 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд у своїй постанові не вказав правої норми, яка порушена сторонами при укладенні оспорюваного договору. Крім того, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що 09 березня 2015 року під час укладення ТОВ «Кредо-ІФ» та ОСОБА_2 оспорюваного договору майнові права на квартиру належали ОСОБА_1 , оскільки між відповідачами у цій справі 09 березня 2014 року укладений попередній договір купівлі-продажу об`єкту продажу нерухомого майна, що буде створено у майбутньому, предметом якого було набуття майнових прав на оспорювану квартиру. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року, у справі № 809/769/16, зроблений висновок, що рішення про державну реєстрацію права власності на оспорювану квартиру за ОСОБА_2 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Також, позивачем обраний неправильний спосіб захисту своїх прав, оскільки внаслідок застосування реституції квартира не перейде у власність позивача. Разом із тим, ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, порядок витребування майна у якої встановлений статтею 388 ЦК України. 
		 
		У жовтні 2018 року від ОСОБА_1 надійшли відзиви на касаційні скарги     ТОВ «Кредо-ІФ» та ОСОБА_2 , у яких заявник просить відхилити вказані касаційні скарги, посилаючись на те, що вони є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню. Заявник зазначає, що укладений між ТОВ «Кредо-ІФ» та ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу нерухомого майна № 1/14 порушує вимоги частини п`ятої статті 203 ЦК України, оскільки цей договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правомірність набуття нею права власності на оспорювану квартиру встановлено рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 липня 2017 року.   
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано цивільну справу та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Позиція Верховного Суду 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги ТОВ «Кредо-ІФ», ОСОБА_2 не підлягають задоволенню із таких підстав.
		 
		Судами встановлено, що 31 серпня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Радіоремсервіс» ЛТД (далі - ТОВ «Радіоремсервіс» ЛТД) та ОСОБА_3 укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нерухомого майна. Відповідно до умов зазначеного договору предметом продажу є квартира, загальною площею 60,9 кв. м, на 5 поверсі, що розташована в житловому будинку, який знаходиться за будівельною адресою: АДРЕСА_1 .  
		 
		На виконання умов договору купівлі-продажу квартири від 31 серпня 2011 року, ОСОБА_3 внесла у касу товариства 286 230,00 грн, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 31 серпня 2011 року № 08. 
		 
		14 червня 2013 року проведено державну реєстрацію змін до установчих документів, відповідно до яких утворено ТОВ «Кредо-ІФ» шляхом зміни найменування ТОВ «Радіоремсервіс» та шляхом об`єднання майна і коштів для здійснення спільної діяльності з метою отримання прибутку.
		 
		26 червня 2014 року між ТОВ «Кредо-ІФ», ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладений договір відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до якого до ОСОБА_1 перейшли права і обов`язки за договором купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створене у майбутньому, від 31 серпня 2011 року № 1/2011 щодо набуття права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір є невід`ємною частиною договору купівлі-продажу нерухомого майна від 31 серпня 2011 року № 1/2011.
		 
		Пунктом 10 зазначеного договору ОСОБА_3 та ТОВ «Кредо-ІФ» гарантували ОСОБА_1 , що до укладення цього договору про відступлення права вимоги, права на квартиру, яка є предметом договору іншому не відчужені, не передані, не відступлені.
		 
		Відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_5 , який діяв від імені ТОВ «Кредо-ІФ», підтвердив факт виникнення у ОСОБА_1 майнових прав на двокімнатну квартиру за будівельним номером АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 31 серпня 2011 року № 1/2011 та договору відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу від 26 червня 2014 року.
		 
		Згідно з актом приймання-передачі від 14 березня 2016 року ТОВ «Кредо-ІФ» передало ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та комору між третім та четвертим поверхами у другому підїзді, що розташовані у житловому будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Зазначені обставини підтверджуються рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 липня 2017 року, яке має преюдиціальне значення, оскільки ОСОБА_3 , ТОВ «Кредо-ІФ» та ОСОБА_1 були учасниками цієї справи, в якій крім іншого вирішувалось питання законності договору відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 26 червня 2014 року, укладеного між ТОВ «Кредо-ІФ», ОСОБА_3 та ОСОБА_1 
		 
		09 березня 2015 року між ТОВ «Кредо-ІФ» та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна № 1/14, згідно з умовами якого продавець зобов`язується передати об`єкт нерухомого майна, який буде створений у майбутньому, а покупець зобов`язується прийняти квартиру відповідно до умов договору та сплатити кошти за нею.
		 
		Нормативно-правове обґрунтування
		 
		Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		 
		За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою ? третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою (частина п`ята статті 216 ЦК України). 
		 
		При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
		 
		Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		 
		Частинами першою, другою та третьою статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Статтею 658 ЦК України встановлено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Встановивши, що на момент укладення між ТОВ «Кредо-ІФ» та ОСОБА_2 попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке буде створене у майбутньому, від 09 березня 2015 року № 1/14, за умовами якого до останньої перейшли майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , ТОВ «Кредо-ІФ» не був власником оспроюваної квартири та майнових прав на неї, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вказаний правочин укладений із порушенням вимог законодавства, зокрема статті 658 ЦК України, а тому в силу приписів статей 203, 215 ЦК України є недійсним. 
		 
		Доводи заявників у касаційних скаргах про те, що 09 березня 2015 року під час укладення ТОВ «Кредо-ІФ» та ОСОБА_2 оспорюваного договору майнові права на квартиру не належали ОСОБА_1 , оскільки 09 березня 2014 року між відповідачами укладений попередній договір купівлі-продажу об`єкту продажу нерухомого майна,      є необґрунтованими з огляду на таке. 
		 
		Відповідно до статті 635 ЦК України суть попереднього договору полягає в тому, що його сторони зобов`язуються у майбутньому укласти основний договір. При цьому попередній договір визначає умови, на яких сторони зобов`язуються у певний строк укласти основний договір, тобто, за попереднім договором виникає лише двостороннє зобов`язання сторін укласти основний договір у майбутньому, позаяк, укладенням попереднього договору лише обумовлюються наступні дії його сторін, а не відбувається фактичне вибуття із власності продавця предмету продажу, а покупець не набуває право власності на це майно з укладенням попереднього договору.
		 
		Таким чином, попередній договір не може вважатися самостійною підставою для переходу права власності на майнові права на квартиру від ТОВ «Кредо-ІФ» до ОСОБА_2 
		 
		Посилання ТОВ «Кредо-ІФ» та ОСОБА_2 у касаційних скаргах на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2016 року, залишену без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року, у справі № 809/769/16, якою відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, є необґрунтованими, оскільки вказаним судовим рішення лише встановлено, що рішення про державну реєстрацію права власності на оспорювану квартиру за ОСОБА_2 прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», проте у цій справі не вирішувалося питання правомірності набуття ОСОБА_2 речового права на квартиру.
		 
		Доводи ОСОБА_2 у касаційній скарзі про те, що позивачем неправильно обраний спосіб захисту, оскільки до спірних правовідносин підлягає застосування норма статті 388 ЦК України, є помилковими, з огляду на те, що вказаною правовою нормою передбачено право власника на витребування майна від добросовісного набувача, проте позивач не є власником оспорюваної квартири, оскільки вона у встановлений законодавством України порядок не зареєструвала право власності на цю квартиру, оскільки є лише власником майнових прав, а наявність оспорюваного у цій справі договору перешкоджає їй зареєструвати право власності на квартиру. 
		 
		Разом із тим, в силу статей 215, 216 ЦК України позивач як заінтересована особа має право оспорювати правочин і вимагати проведення реституції. У такому випадку інтерес позивача полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації прав позивача. 
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Інші наведені у касаційних скаргах доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Європейський суд з прав людини (далі ? ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
		 
		Рішення суду апеляційної інстанції у частині відмови у визнанні майнових прав на квартиру сторонами не оскаржується, а тому суд касаційної інстанції не переглядає рішення суду апеляційної інстанції у цій частині.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги є необґрунтованим, а тому підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредо-ІФ» та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2018 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Судді:О. В. Ступак   С. О. Погрібний   Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...