Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/4913/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Недоговірних зобов’язань; повернення безпідставно набутого майна (коштів).
Надіслано для оприлюднення: 10.06.2019. Зареєстровано: 11.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2019.
Дата набрання законної сили: 06.06.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"06" червня 2019 р.                                     Справа№ 910/4913/17
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Агрикової  О.В.
		суддів:            Чорної Л.В. 
		          Чорногуза М.Г. 
		 
		Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,
		за участю представників сторін:
		від позивача Таран О.М.
		від відповідача Перепеліцин К.М.
		від третьої особи 1 не з`явились
		від третьої особи 2 не з`явились
		від третьої особи 3 Кузьменкова С . П .
		розглянувши апеляційні скарги
		Київської міської ради та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс"
		на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 (повний текст рішення складено 03.10.2018)
		у справі № 910/4913/17 (суддя Трофіменко Т.Ю.)
		За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс"
		до Київської міської ради
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
		1. Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
		2. Головне управління Державної казначейської служби України,
		3. Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
		про стягнення 122 513  967, 77 грн., -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У 2017 році приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Укренергополіс" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради про стягнення 122 513 967, 77 грн.
		Позов обґрунтований тим, що у відповідача наявний обов`язок повернути грошові кошти позивачу в розмірі 55  880  145, 00 грн., отримані останнім від позивача на виконання умов Договору № 1534 від 31.05.2007 року, що визнаний недійсним у судовому порядку. Також, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (т.3, а.с. 46-52), яку прийнято ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2018 року в частині вимог про стягнення 3% річних та відмовлено у прийнятті в частині вимог про стягнення інфляційних втрат, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 10  122  726, 54 грн. розрахованих за період прострочення повернення коштів з 21.06.2012 року по 03.07.2018 року.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 року у справі № 910/4913/17 позов задоволено частково; стягнуто з Київської міської ради на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" 55 880 145, 00 грн. коштів, сплачених на виконання недійсного правочину, та 109 466, 99 грн. судового збору.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 року рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 року у справі №910/4913/17 скасовано в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та прийнято в цій частині нове рішення - про часткове задоволення позову. Викладено резолютивну частину рішення в іншій редакції, згідно з якою позов ПАТ "СК "Укренергополіс" до Київської міської ради про стягнення 122 513 967, 77 грн. задоволено частково, стягнуто з Київської міської ради на користь ПАТ "СК "Укренергополіс" 55 880 145 грн. коштів, сплачених на виконання недійсного правочину, 30 752 777, 57 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. У задоволенні решти вимог відмовлено.
		24.11.2017 року на виконання вказаних судових рішень у справі № 910/4913/17 були видані накази.
		Постановою Верховного Суду від 10.05.2018 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 року у справі № 910/4913/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Київської міської ради на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" борг у розмірі 55 880 145, 00 грн., 3% річних у розмірі 7 178 684, 93 грн. та судовий збір у розмірі 229 294, 86 грн., в іншій частині позову - відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв`язку з недійсністю Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007 року, відповідно до якого позивач перерахував грошові кошти у розмірі 55  880 145, 00 грн. до місцевого бюджету, правових підстав для утримання та користування цими коштами у Київської міської ради немає, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Щодо переривання строку позовної давності місцевий господарський суд зазначив, що день набрання чинності судовим рішенням у справі № 5011-62/2496-2012 слугує початком перебігу позовної давності для заявлення вимог про сплату коштів у даному спорі. Окрім того суд першої інстанції зазначив, що вимоги щодо процентів річних, які нараховані з 21.06.2012 року по 23.03.2014 року задоволенню не підлягають у зв`язку із пропуском строку позовної давності.
		Не погодившись з вказаним рішенням, Київська міська рада звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 року у справі № 910/4913/17 в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволені позову відмовити повністю.
		Вимоги та доводи апеляційної скарги Київської міської ради мотивовані тим, що висновок місцевого господарського суду про переривання строків звернення до суду у зв`язку із поданням до господарського суду позову по справі №910/15794/15 є помилковим, адже подання такого позову є невірним способом захисту порушеного права. Також, на думку Київської міської ради суд першої інстанції надав невірну юридичну оцінку дійсним обставинам справи, що призвело до неправильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, зокрема щодо задоволення позовних вимог в частині 3% річних, виходячи з того, що строк позовної вимоги пропущений стосовно основної суми боргу, то він є пропущений і в частині нарахування відсотків.
		Також, не погодившись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Укренергополіс" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 року у справі № 910/4913/17 в частині відмови у стягненні 3 відсотків річних в розмірі 2 944 041, 71 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3 відсотків річних в розмірі  944 041, 71 грн. У апеляційній скарзі заявник просить поновити строк апеляційного оскарження.
		Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача мотивовані тим, що позовна давність при застосуванні ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується виключно для встановлення факту своєчасного звернення кредитора для захисту прав, тобто строк звернення відбувся в межах трирічного строку з дня порушення грошового зобов`язання і не впливає на період нарахування 3% річних, відтак на думку скаржника вказані порушення суду першої інстанції призвели до винесення незаконного рішення в частині відмови у задоволенні 3% річних в розмірі 2  944  041, 71 грн.
		Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2018 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі № 910/4913/17 за апеляційними скаргами Київської міської ради та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 року та призначено справу до розгляду у складі колегії суддів: головуючий суддя Руденко М.А., судді: Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.
		21.11.2018 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надійшли пояснення на апеляційні скарги.
		23.11.2018 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Головного управління Державної казначейської служби України до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу.
		Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.12.2018 року у зв`язку з перебуванням судді Пономаренка Є.Ю., який входить до складу колегії суддів і не є суддею - доповідачем, у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів: головуючий суддя - Руденко М.А., Дідиченко М.А., Смірнова Л.Г.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 року прийнято апеляційні скарги Київської міської ради та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" на рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2018 року у справі № 910/4913/17 до провадження у визначеному складі суддів.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 року оголошено перерву у судовому засіданні до 24.01.2019 року.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2019 року заяву головуючого судді Руденко М.А. та судді Дідиченко М.А. про самовідвід у справі №910/4913/17 задоволено, справу №910/4913/17 передано для визначення іншого складу суддів відповідно до ст. 32 та 40 Господарського процесуального кодексу України.
		Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2019 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Хрипун О.О., Чорногуз М.Г.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 року апеляційні скарги Київської міської ради та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 року прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено розгляд справи на 21.03.2019 року.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2019 року в судовому засіданні оголошено перерву до 11.04.2019 року.
		Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.04.2019 року, у зв`язку з перебуванням судді Хрипуна О.О. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №910/4913/17 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Чорногуз М.Г., Чорна Л.В.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2019 року апеляційні скарги Київської міської ради та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 року прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2019 року апеляційні скарги Київської міської ради та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 року відкладено на 25.04.2019 року.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2019 року оголошено перерву в судовому засіданні до 06.06.2019 року.
		В судовому засіданні 06.06.2019 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник третьої особи 3 надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду. Представники третьої особи 1 та третьої особи 2 в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомленні належним чином.
		Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено, що Київською міською радою 25.01.2007 року прийнято рішення №55/716 "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва", відповідно до якого вирішено, зокрема, затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва; передати Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс", за умови виконання пункту 4 цього рішення, в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку загальною площею 5,36 га для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва, у тому числі:    площею 0,77 га - за рахунок земель відведених відповідно до рішення №1355/7 від 15.10.1979р. виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів "Про відведення земельної ділянки Київській міській раді добровільного товариства "Автомотолюбитель УРСР" під будівництво відкритої автостоянки"; площею 0,14 га - за рахунок земель, відведених відповідно до рішення №35 від 12.01.1960р. виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про відвод земельних ділянок під будівництво павільйонів "Морозиво" і "Молоко" в Печерському районі"; площею 1,36 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення №972 від 19.06.1972р. виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про відведення земельної ділянки управлінню культури міськвиконкому під спорудження пам`ятника Ковпаку С.А. на схилах між бульв. Дружби Народів і Старо-Наводницькою вулицею в Печерському районі"; площею 3,09 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
		На підставі вказаного рішення між Київською міською радою (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс"    (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду    (строкове платне користування) земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:82:068:0062) розміром 5,3606 га, що знаходиться на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва.
		Згодом,    саме    26.04.2007 року Київською міською радою прийнято рішення №482/1143 "Про продаж земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу    з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва без дотримання процедури, визначеної вищенаведеними нормами земельного законодавства.
		На підставі рішення №482/1143 від 26.04.2007 року Київської міської ради 31.05.2007 року між Київською міською радою (продавець) та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:82:068:0062), розташованої на перетині бул. Дружби Народів та    вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва площею 3,7163 га у межах, що перенесені у натуру (на місцевість) і зазначені у технічній документації земельної ділянки. (т.1, а.с. 12-15).
		Також, 17.10.2007 року між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" було підписано договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.02.2007 року в частині ідентифікаційних ознак об`єкту земельних відносин, а саме площу 5,3606 га замінено на 1,6443 га, а кадастровий номер з 8000000000:82:068:0062 на 8000000000:82:068:0172. 
		Між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" (покупець) 16.03.2011 року    укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ПрАТ "Страхова компанія "Укренергополіс" набуло право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:82:068:0062) площею 3,7163 га, яка розташована на перетині вулиць Старонаводницької та бул. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва, передано ТОВ "Ліберті Плаза". 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2012 року у справі №5011-62/2496-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 року та постановою Вищого господарського суду України 14.08.2012 року, вирішено: (т.1, а.с. 30-58)  
		- визнати недійсним та скасувати рішення № 55/716 від 25.01.2007    Київської міської ради "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва";
		- визнати недійсним та скасувати рішення № 482/1143 від 26.04.2007 Київської міської ради "Про продаж земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва";
		- визнати недійсним, укладений між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" договір оренди земельної ділянки площею 5,36 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 82-6-00400 від 13.03.2007;
		- визнати недійсним, укладений 31.05.2007    між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 3,7163 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві;
		- визнати недійсним договір про внесення змін до договору оренди від 13.03.2007, укладений 17.10.2007 між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс";
		- визнати недійсним, укладений 16.03.2011 між Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 3,7163 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві;
		- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ №137558 , виданий Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс", відповідно до якого власником земельної ділянки є Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза";
		- визнати відсутнім у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" права користування земельною ділянкою площею 1,65 га, вартістю 18795619,79 грн., що розташована на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва;
		- визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" права власності на земельну ділянку площею 3,7163 га, вартістю 42480181,11 грн., що розташована на перетині бул. Дружби Народів та    вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва.
		Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.09.2012 року у справі № 5011-62/2496-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 18.12.2012 року, прийнятого за результатами розгляду заяви прокурора про перегляд рішення Господарського суду м. Києва від 17.05.2012 року у справі №5011-62/2496-2012 за нововиявленими обставинами, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2012 року у справі №5011-62/2496-2012 в частині визнання недійсним та скасування пункту 1 рішення Київської міської ради №55/716 від 25.01.2007 року "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва"; відмовлено прокурору у позові в частині позовної вимоги про визнання недійсним та скасування пункту 1 рішення Київської міської ради №55/716 від 25.01.2007 року "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва"; в іншій частині рішення Господарського суду м. Києва від 17.05.2012 року у справі №5011-62/2496-2012 залишено без змін.
		Також, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2012 у справі №5011-14/5760-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 20.11.2012, вирішено: 
		- витребувати у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 1,6443 га, кадастровий номер 8000000000:82:068:0172, вартістю 18795619,79 грн., що розташована на перетині бульвару Дружби народів та вулиці Старонаводницькій у Печерському районі м. Києва;
		- витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 3,7163 га, кадастровий номер 8000000000:82:068:0062, вартістю 42480181,11 грн., що розташована на перетині бульвару Дружби народів та вулиці Старонаводницькій у Печерському районі м. Києва.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2015 року у справі №910/15794/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2017 року, відмовлено у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" до Київської міської ради про стягнення 97 278 117,10 грн., з яких: 91 359 900,00 грн. - збитки та 5 918 216,20 грн. - проценти, нараховані за безпідставне збереження грошових коштів. (т.1, а.с. 59-71).
		Окрім того, в матеріалах справи наявні докази сплати позивачем відповідачу грошової суми визначеної у договорі №1534 від 31.05.2007 року. (т.1, а.с. 23-27).
		Звертаючись з даним позовом, позивач зазначив, що рішеннями у справі № 5011-14/5670-2012 спірну земельну ділянку було повернуто відповідачу, тобто застосовано реституцію, проте, грошові кошти, сплачені позивачем за договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007 року, позивачу повернуто не було. Таким чином, на підставі ст.ст. 216, 1212 Цивільного кодексу України позивач просив суд стягнути з відповідача 55 880 145,00 грн. вартості земельної ділянки, сплачених Київській міській раді за договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007 року, який визнаний в судовому порядку недійсним. Окрім того, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 10 122 726,54 грн. за період прострочення оплати відповідачем грошових коштів позивачу.
		Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів погоджується з встановленими судом першої інстанції висновками виходячи з наступного.
		За приписами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. 
		У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Аналогічна норма міститься в ч. 2 ст. 208 Господарського кодексу України, яка встановлює, що у разі визнання недійсним зобов`язання з інших підстав кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все одержане за зобов`язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов`язання не передбачені законом.
		Як роз`яснено в пункті 5 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.
		Тобто, такий спосіб захисту порушеного права як реституційна вимога повинна відповідати ознакам реституції за змістом наведеної вище статті як такої, що за загальним правилом має двосторонній характер та спрямованої на відновлення становища кожної із сторін правочину.
		Зазначені правила кореспондуються з нормами статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
		Відповідно до повернення виконаного за недійсним правочином застосовуються положення глави 83 Цивільного кодексу України щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, тобто,  як інституту, який регулює правовідносини у зв`язку з безпідставним збагаченням особи за рахунок іншої сторони, відповідно до чого і визначається наявність чи відсутність порушеного права особи, що звернулася за судовим захистом.
		Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України, до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином застосовуються положення глави 83 Цивільного кодексу України.
		Статтею 1213 Цивільного кодексу України визначено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
		Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		Судами вже неодноразово було встановлено та Верховним Судом підтверджено, що на підставі рішення №482/1143 від 26.04.2007 року Київської міської ради 31.05.2007 року між Київською міською радою (продавець) та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" (покупець) був укладений Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, за умовами якого продавець продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на перетині бул. Дружби Народів та  вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:82: 068:0062 , площею 3,7163 га у межах, які перенесені у натуру (на місцевість) і зазначені у технічній документації земельної ділянки.
		У п. 2.1 Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007 року встановлено, що ціна продажу земельної ділянки за цим Договором становить 55 880 145,00 грн. В рахунок цієї суми відповідно до угоди № 26 від 16.03.2007 року покупцем було сплачено продавцеві аванс у розмірі 8 485 224,24 грн.
		На підтвердження сплати решти вартості земельної ділянки у сумі 47 394 920,76 грн. позивачем подано в копіях банківську виписку по рахунку, а також платіжні доручення № 97 від 26.06.2007 року на суму 789 915, 35 грн., № 110 від 23.07.2007 року на суму 789 915,35 грн., № 73 від 15.08.2007 року на суму 45 815 090, 06 грн.
		Аналогічні обставини встановлено судом у рішенні Господарського суду міста Києва від 01.09.2015 у справі № 910/15794/15.
		Як вже було вище зазначено рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2012 року у справі №5011-62/2496-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 року та постановою Вищого господарського суду України 14.08.2012, визнано недійсним, укладений 31.05.2007 року між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс", договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 3,7163 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві.
		При цьому, приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" грошові кошти, сплачені ним за викуп земельної ділянки, у розмірі 55  880 145, 00 грн. повернуто не було.
		Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Як роз`яснено п 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
		Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
		Норми статті 129-1 Конституції України визначають обов`язковість виконання усіма суб`єктами прав судового рішення у вказаній справі.
		Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
		В силу частини статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Відтак, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у зв`язку з недійсністю договору купівлі-продажу, відповідно до якого товариство перерахувало до місцевого бюджету (Київської міської ради, продавець за договором) грошові кошти, належних правових підстав для утримання і користування Київською міською радою коштами позивача не існує, тому господарський суд правильно задовольнив позовні вимоги в частині основної суми боргу у розмірі 55 880 145,00 грн.
		Колегія судді звертає увагу, що направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що у даній справі необхідно дослідити наступні обставини:
		- суди не з`ясували усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, часу коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, причини пропущення визначеного строку, за умови встановлення відповідних обставин, та як наслідок, наявності правових підстав для застосування позовної давності. Застосовуючи статтю 261 ЦК України, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, а тому їх висновок про дотримання позивачем позовної давності є передчасним;
		- висновок суду апеляційної інстанції про необхідність застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, бо, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині.
		Відповідно до ч. 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
		Отже, на виконання вказівок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду місцевим господарським судом було встановлено з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
		Колегія суддів звертає увагу, що позивач під час нового розгляду подав заяву про збільшення розміру позовних вимог (т.3, а.с. 46-52) зі змісту, якої вбачається, що оскільки направляючи на новий розгляд дану справу Верховний Суд вказав, що застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, а враховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду у справі 910/10156/17 надала висновки щодо застосування норм права, то позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 77  677  730 ,77 грн. та 3% річних в розмірі 10  122  726, 54 грн.
		Враховуючи вище викладене, вказівки Верховного Суду щодо врахування необхідності застосовування до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК за аналогією закону, аби визначити розмір процентів враховані судом першої інстанції.
		Щодо вказівки Верховного Суду в частині з`ясування часу коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, причини пропущення визначеного строку, за умови встановлення відповідних обставин, та як наслідок, наявності правових підстав для застосування позовної давності колегія суддів також зазначає, що судом першої інстанції враховані вказані вказівки та правомірно встановлено наступне.
		Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Положеннями    ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
		Як вже вказувалося вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2013 року у справі №5011-62/2496-2012    визнано, зокрема, недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 31.05.2007  року  між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс". 
		Питання застосування наслідків недійсного правочину у зазначеному судовому акті не вирішувалося.
		Відповідно з набрання вказаним рішенням законної сили позивач набув права на повернення виконаного за недійсним правочином.
		Так, оскільки вказане судове рішення набрало законної сили 20.06.2012 року (постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 року у справі  №5011-62/2496-2012), строк позовної давності за вимогою про застосування реституції розпочався 21.06.2012 року та мав закінчитися відповідно 21.06.2015 року.
		Проте, в межах вказаного строку, а саме    19.06.2015 року приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Укренергополіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про стягнення збитків, а саме, 91 359 900,00 грн. прямих збитків, з яких: витрати на викуп та оформлення земельної ділянки - 65 818 065,58 грн., орендна плата за землю - 4 685 660,85 грн., земельний податок - 1 920 336,41 грн., сплата відсотків за користування кредитними коштами - 18 935 838,06 грн.; та 24    269 855,00 грн. - втраченої вигоди (неодержаного прибутку), що розраховані позивачем як різниця між ціною продажу (80150000,00 грн.) за договором купівлі-продажу від 16.03.2011 року укладеним між ПрАТ "Страхова компанія "Укренергополіс" та ТОВ "ЛІБЕРТІ ПЛАЗА" та ціною купівлі земельної ділянки (55 880 145,00 грн.) за договором купівлі-продажу від 31.05.2007 року, укладеним між Київською міською радою та ЗАТ "Страхова компанія "Укренергополіс".
		Свої позовні вимоги позивач, обґрунтовував    тим, що у зв`язку із прийняттям    Київською міською радою рішень № 55/716 від 25.01.2007 року та № 482/1143 від 26.04.2007 року, що були визнані недійсними та скасовані у судовому порядку, а також у зв`язку з визнанням недійсним договору, позивачу завдано прямі збитки у розмірі 91 359 900, 00 грн. та 24 269 855, 00 грн. втраченої вигоди (розраховані, як різниця між ціною продажу (80150000 грн.) та ціною купівлі земельної ділянки (55 880 145 грн.)). Позивачем нараховані 5 918 216, 20 грн. процентів за безпідставне збереження грошових коштів та 41 508 453, 17 грн. інфляційних втрат (у редакції заяви про збільшення позовних вимог).
		При цьому, позивач у позовній заяві також посилався і на положення статей 216 та 1212     Цивільного кодексу України.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2015 року у справі  №910/15794/15 у задоволенні позову відмовлено повністю.
		Постановами Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 року та Вищого господарського суду України від 23.03.2017 року вказане рішення залишено без змін.
		Так, суди дійшли висновку про те, що виходячи з положень ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України, витрати позивача на викуп та оформлення земельної ділянки, сплату орендних платежів за землю, земельного податку та відсотків за користування кредитними коштами не є збитками у розумінні вищенаведених норм права, оскільки збитки мають іншу правову природу та не ототожнюється з будь-якими сумами, які особа сплачувала у зв`язку з виконанням умов договору.
		При цьому, постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2017 року у справі №910/15794/15 позивачу було роз`яснено, що правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції). Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і, з урахуванням припису частини першої статті 58 ГПК, бути об`єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе).
		Також, суд касаційної інстанції зазначив, що прийняті у даній справі судові рішення не перешкоджають позивачу звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, подавши позов з інших правових підстав і в межах іншого судового провадження. 
		При прийнятті вказаної постанови одним із суддів Вищого господарського суду України була викладена Окрема думка, яка зводилася до наступного висновку.
		Обґрунтовуючи вимоги в частині повернення коштів у розмірі 55 880 145 грн., сплачених Київській міській раді за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2007 року, позивач посилався саме на приписи статті 216 Цивільного кодексу України.
		Таким чином, позовні вимоги було заявлено позивачем виходячи з встановлених чинним законодавством способів захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача, при цьому обґрунтування кожної заявленої до стягнення суми було наведено як в позовній заяві, так і в заяві про збільшення позовних вимог від 28.08.2015 року.
		Частиною 2 ст. 264 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. 
		Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (ч.3 ст. 264 Цивільного кодексу України).
		За приписами п. 4.4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10, за змістом частини другої статті 264    ЦК України    переривання перебігу позовної давності шляхом пред`явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей    54,    56,    57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.
		З урахуванням положення    частини четвертої статті 51 ГПК    днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв`язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку.
		Враховуючи те, що до складу заявленої суми збитків позивачем було включено суму 55 880    145,00 грн., сплачених за договором купівлі-продажу від 31.05.2007 року, що визнаний у судовому порядку недійсним, а також оскільки позовні вимоги у справі № 910/15794/15 були обґрунтовані нормами закону, який регулює порядок застосування наслідків недійсності правочину, колегія суддів зазначає,    що пред`явленням вказаного позову до Київської міської ради було перервано перебіг строку позовної давності.
		Колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом також вірно досліджено наступні обставини.
		За змістом п.2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
		Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за      позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
		Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007 року в розумінні вказаних положень не є нікчемним правочином, а оспорюваним, невідповідність якого вимогам закону була оцінена та встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2013 року у справі № 5011-62/2496-2012.
		Відповідно до ч. 5 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, чинного на момент прийняття згаданого рішення, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		Згідно з ч. 3 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, чинного на момент прийняття згаданого рішення, постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
		Рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2013 року у справі № 5011-62/2496-2012 набрало законної сили 20.06.2012 року, оскільки залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 року у справі № 5011-62/2496-2012.
		Отже, оскільки повернення виконаного сторонами у зобов`язанні є безпосереднім наслідком недійсності правочину, то лише з моменту визнання у судовому порядку такого правочину недійсним сторони стають обізнаними про можливість такого повернення. 
		При цьому, сторони не можуть знати про порушення свого права та можливість застосування реституції раніше, ніж з моменту, коли договір був визнаний недійсним.
		Відтак, колегія суддів погоджується з зазначеними вище висновками місцевого господарського суду та звертає увагу, що позивач взагалі не міг знати про своє порушене право поки правочин був чинним, оскільки недійсність спірного правочину прямо не встановлена законом, тобто правочин є оспорюваним, таким чином, лише з рішення суду апеляційної інстанції у справі №5011-62/2496-2012, яке набирало законної сили, позивач міг дізнатися про порушення свого права.
		Поки правочин не визнано недійсним, такий правочин вважається оспорюваним і про порушення свого права позивач довідався виключно з дня набрання відповідного рішення суду законної сили, позивач не знав та не міг знати, до набрання законної сили певного рішення, що Київська міська рада, як орган місцевого самоврядування може укласти правочин, який в подальшому буде оспорюватися органами прокуратури, при цьому, як зазначає позивач, він доводив у справі №5011-62/2496-2012 дійсність правочину і не міг знати про недійсність спірного договору.
		Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, Київською міською радою не було надано суду апеляційної інстанції.
		Щодо доводів позивача в своїй апеляцій скарзі стосовно того, що строк звернення відбувся в межах трирічного строку з дня порушення грошового зобов`язання і не впливає на період нарахування 3% річних колегія суддів зазначає наступне.
		Окрім суми основного боргу у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 10 122  726, 54 грн., розрахованих за період прострочення повернення коштів з 21.06.2012 року по 03.07.2018 року.
		Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 
		Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013) 
		Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.
		Враховуючи вище викладене, відповідно до предмета та підстав поданого позову про стягнення процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами, враховуючи встановлені судом обставини справи щодо моменту виникнення та обсягу грошового зобов`язання відповідача, є підстави для задоволення позовних вимог про стягнення процентів, нарахованих згідно з положеннями частини другої статті 625 ЦК України.
		Проте, судом першої інстанції  у задоволенні вимог щодо процентів річних, які нараховані з 21.06.2012 року по 23.03.2014 року відмовлено у зв`язку із пропуском строку позовної давності.
		Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
		Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Згідно з наведеною нормою   боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не визнаються неустойкою у розумінні   положень статті 549 ЦК України і статті 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
		Отже, за   змістом   наведеної   норми   закону   інфляційні втрати, нараховані на суму боргу, та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні кредитору матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, що належать до сплати кредиторові.
		Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за   час прострочення.
		Водночас главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
		Зі змісту норм матеріального права випливає, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, визначених статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (стаття 257 зазначеного Кодексу).
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
		Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України.   Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, таке прострочення є триваючим правопорушенням,   і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
		Як вже було вище встановлено, строк позовної давності за вимогою про стягнення, сплаченої за недійсним правочином суми,    перервався, з даним позовом позивач звернувся 24.03.2014 року, отже висновок суду першої інстанції щодо задоволення вимог про стягнення 3% річних в частині 7  178  684, 93 грн. з 24.03.2014 року є правомірним та обґрунтованим.
		Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, позивачем не було надано суду апеляційної інстанції.
		Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня  2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
		У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржникам вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
		Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, не вбачається. 
		Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на заявників. 
		Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1.   Апеляційні скарги Київської міської ради та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 року у справі №910/4913/17 залишити без задоволення.
		 
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2018 року у справі № 910/4913/17 залишити без змін.
		 
		3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4913/17.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
		Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.
		 
		Повний текст постанови складено 07.06.2019 року.
		 
		Головуючий суддя                                                            О.В.  Агрикова 
		 
		Судді                                                                                Л.В. Чорна
		 
		                                                                                М.Г. Чорногуз

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...