Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/4994/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; надання послуг.
Надіслано для оприлюднення: 10.06.2019. Зареєстровано: 11.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 11.06.2019.
Дата набрання законної сили: 07.05.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		07 травня 2019 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  910/4994/18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Погребняка В.Я. - головуючий, Пєскова В.Г., Студенця В.І.,
		за участі секретаря судового засідання Співака С.В. 
		 
		учасники справи:
		позивач - Публічне акціонерне товариство Банк "Траст",
		представник позивача - не з`явився,
		відповідач - Фізична особа-підприємець Сергієнко Марина Миколаївна,
		представник відповідача - Гусак А.М. (ордер КВ № 432828 від 09.04.2019),
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
		Публічного акціонерного товариства Банк "Траст",
		на рішення Господарського суду міста Києва 
		від 18.06.2018
		у складі судді Мудрого С.М., 
		та постанову Північного апеляційного господарського суду 
		від 20.12.2018 
		у складі колегії суддів: Михальської Ю.Б. (головуючий), Тищенко А.І., Скрипки І.М.,
		 
		у справі за позовом 
		Публічного акціонерного товариства Банк "Траст",
		до Фізичної особи-підприємця Сергієнко Марини Миколаївни,
		про визнання недійсним договору та стягнення 710 400, 00 грн.,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Публічне акціонерне товариство Банк "ТРАСТ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Сергієнко Марини Миколаївни про визнання недійсним Договору № 06-03/16 від 01.03.2016 про надання послуг у сфері інформатизації та стягнення 710 400, 00 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний договір є фіктивним, оскільки не був спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним. Також, як на підставу визнання недійсним вказаного договору, позивач посилається на те, що останній, враховуючи положення п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", є нікчемним, оскільки відповідач є пов`язаною особою Банку. Як наслідок, позивач просить суд застосувати наслідки недійсності договору № 06-03/16 від 01.03.2016 про надання послуг у сфері інформатизації, укладеного між ПАТ Банк "ТРАСТ" та Фізичною особою-підприємцем Сергієнко М.М., а саме: стягнути з Фізичної особи-підприємця Сергієнко Марини Миколаївни на користь Публічного акціонерного товариства Банк "ТРАСТ" грошові кошти у розмірі 710 400, 00 грн.
		 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2018 у справі № 910/4994/18 відмовлено у задоволенні позовних вимог. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю законодавчо визначеної підстави для визнання недійсним спірного договору та, як результат, застосування наслідків його недійсності.
		 
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 у справі № 910/4994/18, вищезазначене судове рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
		Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, апеляційний суд вказав на відсутність підстав для визнання недійсним оскаржуваного договору на підставі п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки за змістом вказаної статті сам факт укладення договору з пов`язаною з банком особою не свідчить про те, що такий договір є нікчемним в силу закону,    при цьому умовою для визнання договору нікчемним є встановлення факту невідповідності спірного правочину вимогам законодавства України.
		 
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 18.06.2018 та постановою апеляційного суду від 20.12.2018, Публічне акціонерне товариство Банк "Траст" звернулось з касаційною скаргою з вимогою їх скасувати та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, подавши при цьому клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
		В обґрунтування заявлених вимог, скаржник вказує на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили правильне встановлення фактичних обставин справи щодо наявності підстав для визнання недійсним договору № 06-03/16 від 01.03.2016 і застосування наслідків його недійсності, які у свою чергу призвели до помилкової відмови у позові. Також скаржник зазначає, що суди мали застосувати до спірних правовідносин положення п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст.ст. 216, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які підлягали застосуванню, але через невірний аналіз фактичних обставин справи та помилково встановлені обставини справи не застосували наведені норми матеріального права.
		 
		Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи                            № 910/4994/18 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.02.2019.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 11.02.2019, касаційну скаргу залишено без руху у відповідності з положенням ст. 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
		 
		Ухвалою від 11.03.2019 Верховний Суд задовольнив клопотання скаржника про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження та поновив цей строк; відкрив касаційне провадження у справі № 910/4994/18 Господарського суду міста Києва; призначив розгляд справи на 07.05.2019.
		 
		У зв`язку з відпусткою судді Катеринчук Л.Й., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/4994/18 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Студенець В.І., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 03.05.2019.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 07.05.2019 прийнято справу № 910/4994/18 до провадження у новому складі судової колегії та вирішено здійснити розгляд касаційної скарги у встановлену раніше ухвалою від 11.03.2019 дату - 07.05.2019.
		 
		Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оскаржувані судові рішення прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення.
		 
		Дослідивши касаційну скаргу, матеріали справи, вислухавши пояснення уповноваженого представника відповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з огляду на наступне.
		 
		Відповідно до п. 2 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
		 
		У постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 910/23722/17 (за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Траст" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ізі Софт" про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину), Суд за тотожних встановлених обставин справи погодився з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість посилань позивача на фіктивність укладеного договору з огляду на фактичне його виконання сторонами.
		 
		Однак колегія суддів вважає, що у справі № 910/4994/18 укладений між сторонами договір має ознак фіктивного правочину.
		 
		Як унормовано статтею 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		 
		Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		 
		Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). 
		 
		За змістом ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 
		 
		Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
		 
		Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. 
		 
		Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
		 
		Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. 
		 
		За приписом ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
		З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
		 
		Статтею 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим Правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом.
		Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
		 
		З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
		 
		Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором. 
		 
		Отже, для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.
		 
		Тобто, для дослідження фіктивності правочину необхідно встановити обставини щодо відсутності наміру в усіх учасників правочину створити правові наслідки та наявності умислу сторін такого правочину, що може полягати в т.ч. в настанні несприятливих наслідків для третіх осіб.
		 
		Встановлені господарськими судами попередніх інстанцій обставини вказують на те, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, свідчать про умисел обох сторін оспорюваного правочину приховати справжні наміри учасників правочину, оскільки в актах приймання-передачі послуг не деталізовані послуги, які були надані, не зазначено фактичну кількість затраченого відповідачем часу на надання кожної із послуг, перелічених в актах, тобто не дають змоги достеменно стверджувати про реальне виконання договору. Крім того, оплата наданих послуг здійснювалась під час запровадженої процедури ліквідації ПАТ Банк "Траст", що в свою чергу може  вказувати на виведення активів (грошових коштів).
		 
		Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне відступити від правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми ст. 234 Цивільного кодексу України, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 910/23722/17 за тотожних встановлених обставин справи.
		 
		У зв`язку з чим з огляду на положення ч. 2 ст. 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		 
		Керуючись ст. ст. 234, 301, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		1. Справу за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства Банк "Траст" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 у справі № 910/4994/18 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		 
		2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий В.Я. Погребняк Судді    В.Г. Пєсков   В.І. Студенець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...