Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/1021/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 12.06.2019.
Дата набрання законної сили: 29.05.2019
Номер судового провадження: 14-136цс19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 
		29 травня 2019 року
		м. Київ
		 
		Справа № 522/1021/16-ц
		Провадження № 14-136цс19
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ситнік О. М.,
		 
		суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - ГУ ДКС України в Одеській області), Прокуратура Одеської області,
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги заступника прокурора Одеської області та ГУ ДКС України в Одеській області
		 
		на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року у складі судді Свяченої Ю. Б. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2017 року у складі колегії суддів Черевка П. М., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДКС України в Одеській області, Прокуратури Одеської області про відшкодування майнової та моральної шкоди, і
		 
		 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з відповідачів на свою користь 284 871,00 грн на відшкодування майнової шкоди та 800 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. 
		 
		Вимоги мотивував тим, що 05 червня 2009 року, 17 та 24 липня 2009 року відносно нього порушено кримінальні справи за ознаками злочинів, передбачених частиною другою статті 162, частинами першою та другою статті 365, частиною першою статті 366, частиною першою статті 371, статтею 386 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2010 року його засуджено до позбавлення волі з випробувальним терміном на 2 роки згідно зі статтею 75 КК України з позбавленням права займати посади в системі Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) терміном на 2 роки та звільнено з-під варти з зали суду. Цей вирок ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2010 року скасовано, а кримінальну справу направлено на новий розгляд. Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2014 року кримінальна справа повернута на додаткове розслідування до Прокуратури Кілійського району Одеської області. Постановою слідчого Прокуратури Одеської області від 30 серпня 2016 року зазначену кримінальну справу закрито з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
		 
		Зазначав, що протягом 7 років і 2 місяців він перебував під слідством та судом, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, негативно вплинуло на стосунки з оточуючими людьми, вимагало від нього додаткових і тривалих зусиль для організації свого життя, що завдало значної моральної шкоди. Крім того, у зв'язку з незаконним розслідуванням кримінальної справи він втратив роботу і заробіток у розмірі 284 871,00 грн.  
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. 
		 
		Стягнуто з Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_1 124 700,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 284 871,00 грн на відшкодування майнової шкоди шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач незаконно перебував під слідством та судом протягом 7 років і 2 місяців, відносно нього закрито кримінальне провадження за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, у зв`язку з чим у нього виникло право звернення до суду із позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди з підстав, передбачених статтею 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Законом України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР), розмір якої визначено з урахуванням усіх обставин справи. У зв`язку з незаконним розслідуванням кримінальної справи позивач втратив заробіток, розмір якого обраховано виходячи із середньої заробітної плати позивача і часу його перебування під слідством і судом.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2017 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та заступника прокурора Одеської області відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року залишено без змін.
		 
		Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції обґрунтовано частково задоволено позовні вимоги, повно та об'єктивно встановлено фактичні обставини справи і дано їм належну правову оцінку, досліджено надані сторонами докази.
		 
		Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог
		 
		У травні 2017 року ГУ ДКС України в Одеській області звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову.
		 
		У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року, заступник прокурора Одеської області просив скасувати судові рішення в частині відшкодування майнової шкоди та закрити в цій частині провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, - ГУ ДКС України в Одеській області
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що визначений судами розмір моральної шкоди є значно завищеним. Позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями органу державної влади та тяжкими моральними стражданнями, на які посилається позивач. Крім того, суди вирішили питання про права та обов'язки ДКС України, яка до участі у розгляді цієї справи залучена не була.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, - заступника прокурора Одеської області
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір в частині відшкодування майнової шкоди не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки визначення розміру грошових доходів, які втратив позивач унаслідок незаконних дій, належить до компетенції інших органів, а не суду.
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалами судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаними касаційними скаргами.
		 
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2019 року справу призначено до судового розгляду, ухвалою від 06 лютого 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
		Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
		 
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		 
		Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та матеріали справи, вважає, що касаційні скарги ГУ ДКС України в Одеській області, заступника прокурора Одеської області підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Суди установили, що 05 червня 2009 року, 17 та 24 липня 2009 року відносно ОСОБА_1 як співробітника міліції Вилківського міського відділу міліції Кілійського районного відділу Головного управління МВС України в Одеській області (далі - Вилківський МВМ Кілійського РВ ГУ МВС України в Одеській області), Прокуратурою Кілійського району Одеської області порушені кримінальні справи за ознаками посадових злочинів, передбачених частиною другою статті 162, частинами першою і другою статті 365, частиною першою статті 366, частиною першою статті 371, статтею 386 КК України.
		 
		08 липня 2009 року ОСОБА_1 слідчим Прокуратури Кілійського району Одеської області затримано за підозрою у вчиненні вказаних злочинів з наступним утриманням його під вартою в Ізмаїльському слідчому ізоляторі.
		 
		Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2010 року ОСОБА_1 засуджено за частиною першою статті 371, частиною другою статті 162, частиною першою статті 366, частинами першою і другою статті 365, статтею 386 КК України до чотирьох років позбавлення волі з випробувальним терміном на два роки згідно зі статтею 75 КК України з позбавленням права займати посади в системі МВС України терміном на два роки та звільнено з-під варти з зали суду.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2010 року вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 01 квітня 2010 року скасовано, кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції іншим суддею.
		 
		31 березня 2014 року за письмовим клопотанням представника Прокуратури Кілійського району Одеської області кримінальна справа відносно                  ОСОБА_1 , який обвинувачувався за частиною першою статті 371, частиною другою статті 162, частиною першою статті 366, частинами першою і другою статті 365, статтею 386 КК України, була повернута Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області на додаткове розслідування прокурору Кілійського району Одеської області.
		 
		06 травня 2015 року кримінальна справа відносно ОСОБА_1 внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015160310000006, прийнята до провадження Першим слідчим відділом слідчого управління Прокуратури Одеської області (далі - Перший СВ СУ Прокуратури Одеської області).
		 
		Постановою слідчого Першого СВ СУ Прокуратури Одеської області від 28 грудня 2015 року на підставі статті 110, пункту 2 частини першої статті 284 КПК України закрито кримінальне провадження № 42015160310000006 від 06 травня 2015 року за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.
		 
		Постановою Прокуратури Одеської області від 14 квітня 2016 року скасовано постанову про закриття провадження у справі від 28 грудня 2015 року, матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_1 направлено до СУ Прокуратури Одеської області для проведення досудового розслідування.
		 
		Постановою слідчого Першого СВ СУ Прокуратури Одеської області від 30 серпня 2016 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015160310000006 від 06 травня 2015 року за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, закрито у зв`язку із встановленням відсутності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.
		 
		Із метою захисту своїх порушених прав, посилаючись на статті 1167, 1176 ЦК України, Закон № 266/94-ВР, позивач просив відшкодувати йому майнову та моральну шкоду у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
		 
		У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		 
		Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України є частиною національного законодавства, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
		 
		Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне між собою.
		 
		Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. 
		 
		У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
		 
		У статті 19 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. 
		 
		Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними. 
		 
		За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди,  відшкодування моральної (немайнової) шкоди. 
		 
		Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом. 
		 
		Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону № 266/94-ВР (стаття 1 зазначеного Закону).
		 
		Частиною другою статті 1 вказаного Закону встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального  правопорушення,  відсутністю  у  діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		 
		Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.
		 
		Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.
		 
		На день розгляду справи єдиним таким законом є Закон № 266/94-ВР, прийнятий ще у 1994 році, сфера дії якого поширюється на широке коло суб`єктів, у тому числі й на осіб, стосовно яких закрито кримінальне провадження за відсутності в діях складу кримінального правопорушення.
		 
		Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 266/94-ВРвідшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
		 
		Статтею 11 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.
		 
		За змістом положень частини першої статті 12 Закону № 266/94-ВР розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пункті 1 статті 3 цього Закону (тобто заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій), залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. 
		 
		Частиною другою зазначеної статті встановлено, що у разі незгоди з прийнятою постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду - до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.
		 
		Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 затверджено Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (далі - Положення № 6/5/3/41), пунктом 6 якого встановлено, зокрема, що відповідний орган одночасно з повідомленням про закриття справи в стадії дізнання і попереднього слідства направляє громадянинові повідомлення, в якому роз`яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього Положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які даний громадянин має право претендувати.
		 
		Згідно з пунктами 11, 12 Положення № 6/5/3/41 для визначення розміру заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може, зокрема, звернутися при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів. 
		 
		У місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в пункті 11 Положення № 6/5/3/41, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребовує від відповідних державних та громадських організацій усі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену частиною першою статті 12 Закону № 266/94-ВР ухвалу. Пункт 12 Положення № 6/5/3/41 містить вимоги щодо змісту такої ухвали. У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду в порядку, встановленому для розгляду скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян.
		 
		Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
		 
		Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України).
		 
		У статті 42 КПК України міститься широке коло прав, одним із яких є право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися. У чинному КПК України це право закріплене вперше. 
		 
		Також однією з новел чинного КПК України є глава під назвою «Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов», згідно зі статтею 130 якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом. 
		 
		Внаслідок закриття кримінального провадження за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій; моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу прямої вказівки закону, а саме: статті 1176 ЦК України, Закону № 266/94-ВР.
		 
		Обов`язок роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі закриття провадження у справі покладається на орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура, який повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення одночасно з постановою про закриття кримінального провадження. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.
		 
		Відсутність такого роз`яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.
		 
		Стосовно  ОСОБА_1 не виконано передбаченого статтею 11 Закону № 266/94-ВР обов`язку роз`яснення порядку поновлення його порушених прав та встановленого пунктами 6, 11, 12 Положення № 6/5/3/41 порядку повідомлення про звернення за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав. Однак зазначені обставини не є підставою для відмови у захисті його порушеного права.
		 
		Оскільки Закон № 266/94-ВРне містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.
		 
		Стосовно питання доступу до суду Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в ухвалі щодо прийнятності заяви № 6778/05 у справі «МПП «Голуб» проти України» від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (справа «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення від 19 грудня 1997 року у справі «Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії»).
		 
		Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції»).
		 
		Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 755/13879/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 20 березня 2019 року у справі № 161/15362/16-ц, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, і підстав для відступу від нього не вбачається.
		 
		Суди правильно встановили, що за захистом свого порушеного права  ОСОБА_1 звернувся у порядку цивільного судочинства із позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, та обґрунтовано розглянули спір у порядку цивільного судочинства.
		 
		За таких обставин помилковими є наведені у касаційній скарзі доводи про те, що цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, не підтверджені нормами чинного законодавства, а тому немає підстав для закриття провадження у справі.
		 
		Щодо розгляду справи по суті Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
		 
		Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 1 статті 3 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
		 
		Пунктом 8 Положення № 6/5/3/41 передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону № 266/94-ВР розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
		 
		Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) та від 05 травня 1995 року № 348 «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100» (підпункт 1 пункту 9 Положення).
		 
		Відповідно до положень пункту 2 частини ІІ «Період, за яким обчислюється середня заробітна плата» Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
		 
		Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
		 
		У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
		 
		Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
		 
		Проте суди, визначаючи розмір заробітку, який позивач втратив у зв`язку з незаконним розслідуванням кримінальної справи, неправильно виходили із заробітної плати позивача за червень 2009 року у розмірі 3328,17 грн, а не за останні два календарні місяці роботи, що передували події, з якою пов`язана відповідна виплата (тобто взяття ОСОБА_1 у липні 2009 року під варту).
		 
		Крім того, суди не врахували вимоги пункту 4 Порядку № 100, згідно з яким  при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема, одноразові виплати (матеріальна допомога), яка у червні 2009 році була виплачена ОСОБА_1 .
		 
		У матеріалах справи наявна відомість заробітної плати ОСОБА_1 за період з січня по грудень 2009 року (т. 1, а. с. 94), проте відсутні будь-які документи про кількість робочих днів позивача у травні - червні 2009 року, у зв`язку з чим неможливо провести обчислення середньоденної та середньомісячної заробітної плати.
		 
		При цьому суду необхідно вчинити відповідні процесуальні дії з визначенням розміру завданої позивачу майнової шкоди, тобто необхідно установити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а згідно з нормами чинного ЦПК України Велика Палата Верховного Суду не має таких повноважень, тому на цій стадії перегляду справи вона позбавлена процесуальної можливості ухвалити рішення у справі у цій частині позовних вимог.
		 
		Стосовно висновків судів про відшкодування моральної шкоди Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.
		 
		Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 
		1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 
		2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 
		3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 
		4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. 
		 
		Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
		 
		Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		 
		Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		 
		Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
		 
		Суди попередніх інстанцій керувалися тим, що на підставі положень Закону № 266/94-ВР  ОСОБА_1 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом протягом 7 років та 2 місяців.
		 
		Суди визначили мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом, а саме  станом на 2016 рік. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. 
		 
		Крім того, судами з`ясовано чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме негативні наслідки, які продовжувалися для позивача після закриття кримінального провадження стосовно нього, врахували характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. 
		 
		За таких обставин оскаржувані судові рішення в частині стягнення 124 700 грн на відшкодування моральної шкоди є законними та обґрунтованими.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
		 
		За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що касаційні скарги заступника прокурора Одеської області, ГУ ДКС України в Одеській області необхідно задовольнити частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції; в іншій частині судові рішення попередніх інстанції - залишити без змін.
		 
		Оскільки суд касаційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нове, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.
		 
		Керуючись статтями 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду 
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Касаційні скарги заступника прокурора Одеської області, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області задовольнити частково.
		 
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, Прокуратури Одеської області про відшкодування майнової шкоди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 12 квітня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                    О. М. Ситнік
		Судді:                                    Н. О. Антонюк                                         В. С. Князєв 
		С. В. Бакуліна                                          Л. М. Лобойко
		В. В. Британчук                                       Н. П. Лященко
		Ю. Л. Власов                                           О. Б. Прокопенко 
		М. І. Гриців                                               В. В. Пророк 
		Д. А. Гудима                                            Л. І. Рогач
		Ж. М. Єленіна                                          В. Ю. Уркевич
		О. С. Золотніков                                    О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...