Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 455/206/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи окремого провадження.
Надіслано для оприлюднення: 13.06.2019. Зареєстровано: 14.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 18.06.2019.
Дата набрання законної сили: 05.07.2019
Номер судового провадження: 2-о/455/20/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 455/206/19
		Провадження № 2-о/455/20/2019
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		   04 червня 2019 року                         м.Старий Самбір
		 
		Старосамбірський районний суд Львівської області 
		в складі головуючої - судді Ніточко Л.Й.,
		при секретарі - Сенеті Г.Н.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду - залі судових засідань, цивільну справу №455/206/19 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи  Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,
		 
		                           В С Т А Н О В И В:
		 
		19.02.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, посилаючись на те, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Кобло Старосамбірського району Львівської області. 16.11.1985 року одружилася з громадянином України ОСОБА_2 , 1963 року народження, від шлюбу з яким, ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився син  ОСОБА_3 . 
		Відповідно до контракту про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України від 11.06.2014 року її син взяв на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних Силах України та проходив її у військовій частині « НОМЕР_1 » на посаді водія  слюсара ремонтного взводу, ремонтної роти. Крім того, брав участь у бойових діях, забезпеченні їх проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей. Згідно розпорядження начальника Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України №2/1245 від 30.06.2014 року та наказу командира військової частини « НОМЕР_1 » №128 від 01.07.2014 року вибув у зону проведення бойових дій, забезпеченні їх проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України для виконання сумісних завдань при розмінуванні населених пунктів Луганської області.
		У кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту, фактично, розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України. Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014 року) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014 року). Наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так і міжнародною спільнотою.
		Її син, ОСОБА_3 , проходив службу у складі військової частини « НОМЕР_1 », при цьому безпосередньо брав участь в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України на території Луганської області. 11.07.2014 року підрозділ військової частини « НОМЕР_2 », до складу якого входив і син, ОСОБА_3 , отримав бойове завдання щодо керування спеціальною машиною БРДМ-2рх під час виконання заходів з розмінування визначених територій. З ризиком для життя солдат ОСОБА_3 , намагаючись врятувати спеціальну машину з метою виведення її з зони обстрілу, отримав смертельне ураження осколком мінометної міни, під час евакуації від отриманого поранення помер.
		Свідоцтвом про смерть та лікарським свідоцтвом про смерть встановлено, що смерть ОСОБА_3 сталася ІНФОРМАЦІЯ_3 в н.п. Зеленопілля Свердловського району Луганської області внаслідок гострої крововтрати, травми декількох ділянок тіла, проникаючих осколкових поранень, ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків. Із протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв встановлено, що травма солдата ОСОБА_3 , 1991 року народження,  «Ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків, яка стала причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 » - травма та причина смерті, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.
		Витягом із наказу командира війсьвої частини « НОМЕР_1 » (по стройовій частині) від 16.07.2014 року №143 встановлено, що солдата ОСОБА_3 було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі смертю, що настала в результаті проникаючого осколкового поранення.
		Указом Президента України №640/2014 від 08.08.2014 року її сина було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Крім цього, рішенням Самбірської міської ради від 11.09.2015 року №1 нагороджено почесним знаком «Почесний громадянин міста Самбора». 
		Отже, саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, її син ОСОБА_3 загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 в районі населеного пункту Зеленопілля (надалі  н.п.Зеленопілля) Свердловського району Луганської області України, чим було порушено невід`ємне право на життя її сина, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.
		Звернення до суду, обумовлено, тим, що він,тобто заявник, має на меті визначення статусу ОСОБА_3 , як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року.
		Встановлення вказаного факту буде породжувати юридичні наслідки, а саме: визначення статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, виникнення права на справедливу компенсацію з боку Російської Федерації, як держави-агресора.
		 
		Встановлення факту загибелі сина внаслідок військової агресії Російської Федерації можливе лише у судовому порядку, оскільки іншого порядку встановити такий факт чинним законодавством України не передбачено.
		Просить встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , при виконанні обов`язку військової служби 11.07.2014 року в районі н.п. Зеленопілля Свердловського району Луганської області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		 
		Заявниця ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася. 06.05.2019 року подала до суду заяву, в якій просить здійснювати розгляд справи за її відсутності (а.с.175,186).
		Представник Міністерства соціальної політики України до суду не з`явився, подав клопотання про розгляд справи у відсутності представника Мінсоцполітики (а.с.176).
		Представник Російської Федерації до суду не з`явився, через Посольство вказаної держави був повідомлений належним чином про розгляд справи, про причини неявки суд не повідомили (а.с.174).
		А тому, при таких обставинах, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.
		У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, розгляд справи здійснюється у їх відсутності, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.
		 
		Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
		Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є громадянкою України (а.с.23-27) та являється матір`ю ОСОБА_3 (а.с.28).
		ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Кобло Старосамбірського району Львівської області, батьком його є ОСОБА_2 (а.с.28).
		Відповідно до контракту про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України від 11.06.2014 року, ОСОБА_3 взяв на себе зобов`язання проходити військову службу у Збройних Силах України та проходив її у військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія  слюсаря ремонтного взводу, ремонтної роти (а.с.29-32).
		Відповідно до довідки №28 від 16.05.2019 року, виданої Старосамбірським районним військовим комісаріатом, солдат ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , приймав участь в бойових діях в зоні проведення АТО на території Донецької та Луганської областей. Загинув 11.07.2014 року в результаті проникаючого осколкового поранення у бойових діях. Смерть, пов`язана з отриманим пораненням при виконанні службових обов`язків (а.с.187).
		З акту №787 про загибель військовослужбовця ОСОБА_3 , затвердженого ТВО командира військової частини НОМЕР_1 підполковником ОСОБА_4 30.09.2014 року, відомо, що відповідно до розпорядження начальника Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України №2/1245 від 30.06.2014 року та наказу командира військової частини НОМЕР_1 №128 від 01.07.2014 року, ОСОБА_3 вибув в зону проведення антитерористичної операції (надалі - АТО) для виконання сумісних завдань з розмінування населених пунктів Луганської області. 11.07.2014 року підрозділ військової частини НОМЕР_3 , до складу якого входив солдат ОСОБА_3 , отримав бойове завдання щодо керування спеціальною машиною БРДМ-2рх під час виконання заходів з розмінування визначених територій. З ризиком для життя солдат ОСОБА_3 , намагаючись врятувати спеціальну машину БРДМ-2рх, з метою виведення її з зони обстрілу, отримав смертельне ураження осколком мінометної міни. Під час евакуації від отриманого поранення військовослужбовець помер. У подальшому тіло загиблого було перевезено до м. Дніпропетровськ. Так, загибель військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_3 сталася під час виконання ним службових обов`язків в зоні проведення антитерористичної операції (АТО) в ході виконання сумісних завдань з розмінування населених пунктів Луганської області. Загибель солдата військової служби за контрактом ОСОБА_3 сталася під час виконання дій, що входять до обов`язків військової служби. Причини загибелі: смерть настала внаслідок ураження осколком мінометної міни під час виведення БРДМ-2рх з зони обстрілу (а.с.33-35).
		Факт загибелі ОСОБА_3 також підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.07.2014 року за №143, відповідно до якого солдата ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , в результаті проникаючого осколкового поранення, виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Смерть пов`язана з виконанням обов`язків військової служби (а.с.107), а також свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 16 липня 2014 року, з якого вбачається, що датою смерті останнього є 11.07.2014 рік (а.с.102).
		Як вбачається з витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця (протокол №2097 від 29.07.2014 року) травма солдата ОСОБА_3 , 1991 року народження - ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів, та осколків», яка стала причиною його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджено лікарським свідоцтвом про смерть №1221 від 14.07.2014 року, виданого обласним комунальним закладом «Бюро судово-медичної експертизи» м.Дніпропетровська, та свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 16.07.2014 року, - травма та причина смерті, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби (а.с.106).
		Указом Президента України від 08.08.2014 року №640/2014 ОСОБА_3 нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (а.с.108).
		Рішенням Самбірської міської ради від 11.09.2015 року №1 ОСОБА_3 нагороджено почесним знаком «Почесний громадянин міста Самбора» (а.с.109).
		Заявниця, як мати загиблого, отримала посвідчення серії НОМЕР_6 від 24.07.2014 року члена сім`ї військовослужбовця, який загинув під час проходження військової служби (а.с.110).
		Положенням ст.3Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		Згідно із ст.27Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.
		Отже, Конституцією України зобов`язано державу за будь-яких обставин захищати життя людей і цей обов`язок не залежить від встановлення тих чи інших юридичних фактів.
		Крім того, Конституцією України визначено, що Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України забезпечує державну незалежність, національну безпеку держави, є Головнокомандувачем Збройних Сил України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; вносить до Верховної ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України (стаття 106 Конституції України).
		До повноважень Верховної ради України, відповідно до п. 9 ч. 1ст. 85 Конституції України, належить оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.
		Згідно зі статтею 1Закону України«Про оборонуУкраїни» від06грудня 1991року №1932-ХІІ збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Відповідно до статті 4цього закону у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його до Верховної Ради України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.
		Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» №337-VIII від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		Згідно зі ст.1Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод громадянта правовийрежим натимчасово окупованійтериторії України»№1207-VІІвід 15квітня 2014року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України«Про внесеннязмін додеяких законівУкраїни щодовизначення датипочатку тимчасовоїокупації» від15вересня 2015року №685-VІІІ Автономна РеспублікаКрим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків»» від 21.04.2015 №337-VIII зазначені події на сході України відбувалися за певним сценарієм.
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, Верховною Радою України, яка діє як представницький орган Українського народу, який є єдиним джерелом влади в Україні та має виключне право визначати і змінювати конституційний лад України, 27 січня 2015 року було прийнято Закон України«Про забезпеченняправ ісвобод громадянта правовийрежим натимчасово окупованійтериторії» (далі - Закон № 1207-VII), згідно якого встановлено, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України і встановлено, що датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року (ст.1названого Закону зі змінами та доповненнями).
		Також, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України«Про особливийпорядок місцевогосамоврядування вокремих районахДонецької таЛуганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської асамблеї ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської асамблеї ОБСЄ, Парламентської асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер - війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права». Резолюція Парламентської Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької областей.
		Зважаючи на викладене, суд вважає вірним констатувати, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (обставини, що є загальновідомими, не потребують доказування за нормами ч. 3ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України, а саме в тому числі частини Луганської області, де загинув син заявниці.
		Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларацією прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами, як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини.
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Враховуючи вище наведене, а також те, що Російська Федерація визначена у цій справі як заінтересована особа, не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження, підставою подання заяви про встановлення відповідного факту є тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України, правило, закріплене ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» щодо судового імунітету іноземної держави, не підлягає застосуванню.
		Також слід зауважити, що наведене тлумачення та застосування норм законодавства України підтверджуються практикою суду касаційної інстанції, яка відображена у постановах Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі №363/2981/16-ц, від 21.03.2018 року у справі №428/І2368/16-ц, від 21.03.2018 року у справі №417/3852/17, від 12.04.2018 року у справі №243/7029/17, від 06.06.2018 року у справі №428/13977/16-ц, від 21.08.2018 року у справі №752/6366/16-ц, від 21.08.2018 року у справі №428/8076/16-ц від 12.09.2018 року у справі №755//14659/16-ц.
		У вказаних цивільних справах Верховний Суд дійшов висновку, що встановити причинно-наслідковий зв`язок між військовою агресією Російської Федерації та конкретними негативними обставинами в житті заявників можливо лише шляхом звернення до суду, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового шляху встановлення такого факту. Також Верховним Судом зроблено висновок про те, що відповідальність за порушення, визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини та громадянина на тимчасово окупованій території України несе Російська Федерація як держава-окупант відповідно до норм і принципів міжнародного права. Відтак від встановлення юридично значимого факту у заявників залежить виникнення, зміна та припинення правовідносин, в яких вони через дії Російської Федерації вимушено беруть участь. Крім того. Верховним Судом зроблено висновок про те, що правило застосування щодо Російської Федерації судового імунітету, передбачене ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», не порушується визначенням іноземної держави в якості заінтересованої особи. Такий висновок зроблено на підставі того, що у вказаній справі окремого провадження Російська Федерація бере участь як заінтересована особа, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження, а підставою подання громадянами України заяви про встановлення відповідного факту є тимчасова окупація Російською Федерацією частини території України. Верховний Суд вказує на необхідність врахування приписів п. 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014 року № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя» та ч. 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» щодо можливості застосування Україною реторсії, правомірних обмежувальних заходів у відповідь на аналогічні заходи іншої держави.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Відповідно до ч.2 ст.315ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Згідно роз`яснень постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від31березня 1995року №5«Про судовупрактику всправах провстановлення фактів,що маютьюридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Враховуючи, що в судовому засіданні належними та допустимими доказами доведено, що син заявниці ОСОБА_3 загинув при виконанні обов`язку військової служби 11.07.2014 рокув районі населеного пункту Зеленопілля Свердловського району Луганської області,внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України,встановлення даного факту необхідне для визначення його статусу як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією конвенцією, іншими нормами міжнародного права, іншого порядку встановлення даного факту немає, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		Керуючись ст. ст. 3, 8 27, п.9 ч.1 ст.85, ст.106 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст.ст.1, 4 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ч.1 ст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст. ст.258, 259, 263-265, 268,273, 293, ч.2 ст.315, ст.ст.316-319, 354, 355 ЦПК України, суд
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, - задоволити.
		Встановити факт загибелі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , при виконані обов`язку військової служби 11.07.2014 року в районі населеного пункту Зеленопілля Свердловського району Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Апеляційна скарга на рішення суду до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається за правилами п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України через Старосамбірський районний суд Львівської області до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України. 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
		Повний текст рішення виготовлено 13.06.2019 року.
		 
		Суддя Л.Й.Ніточко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...