Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 697/2434/16-ц : Окремі процесуальні питання; Заява про ухвалення додаткового рішення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 18.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 19.06.2019.
Дата набрання законної сили: 05.06.2019
Номер судового провадження: 61-47091ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України                                               
		 
		05 червня 2019 року 
		м. Київ
		 
		справа № 697/2434/16-ц
		провадження № 61-47091св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Сімоненко В. М,,
		суддів: Калараша А. А., Лесько А. О. (суддя-доповідач), Петрова Є. В.,                     Штелик С. П.,
		 
		учасники справи:
		позивач - заступник прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Черкаської обласної державної адміністрації,
		відповідачі: Канівська районна державна адміністрація Черкаської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 ,  ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 ,  ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , 
		треті особи: сектор містобудування архітектури, житлово-комунального господарства, та з питань цивільного захисту Канівської районної державної адміністрації, Управління екології та природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації, Управління Державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області, Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області, Управління культури Черкаської обласної державної адміністрації, Черкаське обласне управління лісового та мисливського господарства,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області на рішення Канівського міськрайонного суду від 06 серпня 2018 року у складі судді Русакова Г. С. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року у складі суддів: Фетісової Т. Л., Бабенка В. М., Василенко Л. І.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		У листопаді 2016 року заступник прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Черкаської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Канівської районної державної адміністрації Черкаської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та інших про визнання розпорядження недійсним та витребування земельної ділянки.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що прокуратурою Черкаської області під час розслідування кримінального провадження за обвинуваченням колишнього начальника Канівського районного відділу земельних ресурсів ОСОБА_40 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, встановлено факт порушення інтересів держави у сфері використання та розпорядження землями лісогосподарського призначення внаслідок протиправної, безоплатної їх передачі у власність громадян для ведення особистого селянського господарства та садівництва. Під час розслідування кримінального провадження встановлено, що на підставі розпорядження Канівської РДА від 03 лютого 2005 року № 34, у порушення вимог Конституції України, міжнародних договорів, законів України та інших норм діючого законодавства, у власність 46 громадянам протиправно передано 61,8398 га земель лісогосподарського призначення. На підставі цього розпорядження згадані громадяни 15 лютого 2005 отримали державні акти на право приватної власності на землю. У подальшому ОСОБА_1 придбав у них вказані земельні ділянки відповідно до договорів купівлі-продажу від  22 грудня 2005 року. Однак, як встановлено під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, розпорядження Канівської РДА від 03 лютого 2005 року №34 не відповідає вимогам земельного законодавства та порушує інтереси держави, оскільки проект землеустрою, на підставі якого прийнято це розпорядження, фактично не був розроблений та погоджений усіма уповноваженими органами, при цьому РДА не вправі була розпоряджатися землями лісогосподарського призначення площею понад 5 га. Спірні ділянки були безоплатно приватизовані для спеціальних цілей - ведення особистого селянського господарства. Жодний з громадян, які отримали ділянки, не планував використовувати їх для виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, оскільки природні властивості ділянок цього не дозволяють (зайняті лісами 1 групи/категорії). Спірні ділянки майже відразу та одночасно усіма громадянами були відчуженні на користь                   ОСОБА_41 , одну з яких, площею 1,8066 га, кадастровий номер НОМЕР_1 також придбала ОСОБА_2 При купівлі спірних земельних ділянок останні мали можливість пересвідчитись, що ці землі не можуть використовуватися для задекларованих цілей, оскільки вкриті лісом, є землями лісового фонду та у сукупності складають єдиний масив площею понад 5 га. При укладенні договорів купівлі-продажу спірних земельних ділянок не відбулося зміни їх виду використання та вони продовжують обліковуватися як землі, надані для ведення особистого селянського господарства, використання та цивільна оборотоздатність яких обмежена. Тому     ОСОБА_1 та   ОСОБА_2 не можутьвважатися добросовісними набувачами, оскільки вони знали про незаконність приватизації спірних земель. Вищевказані обставини та злочинне зловживання службовим становищем колишнім начальником Канівського РВ земельних ресурсів, яке призвело до незаконного відчуження державних земель, стали відомі органам прокуратури 11 серпня 2016 року, після прийняття у кримінальній справі № 697/1638/16-к Канівським міськрайонним судом Черкаської області ухвали про її закриття з нереабілітуючих підстав. Черкаська ОДА листом від 20 вересня 2016 року                  № 16-0/133 повідомила прокуратуру області, що їй не було відомо про ці обставини, та вона не вжила заходів на відновлення порушеного права. Відповідь аналогічного змісту надана Кабінетом Міністрів України 26 вересня 2016 року №14884/0/2-16. Указані органи не виявили наміру вжити заходи на захист порушених інтересів держави, а лише прийняли інформацію до відома.
		 
		У зв`язку з наведеними обставинами заступник прокурора Черкаської області просив суд:
		визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з цим позовом та поновити його; 
		визнати недійсним розпорядження Канівської РДА «Про передачу земельних ділянок громадянам в приватну власність та виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Бобрицької сільської ради» від 03 лютого 2005 року                 № 34 з додатками №1 та № 3 до нього;
		витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та Черкаської ОДА земельні ділянки площею 39,6264 га та 26,3363 га, які розташовані в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району, а саме:ділянку площею 5,2076 га - кадастровий номер НОМЕР_2 , ділянку площею 5,4249 га - кадастровий номер НОМЕР_3 , ділянку площею 3,6132 га - кадастровий номер НОМЕР_4 , ділянку площею 5,4153 га - кадастровий номер НОМЕР_5 , ділянку площею 1,8367 га - кадастровий номер НОМЕР_6 , ділянку площею 1,7293 га - кадастровий номер НОМЕР_7 , ділянку площею 3,5725 га - кадастровий номер НОМЕР_8 , ділянку площею 5,5101 га - кадастровий номер НОМЕР_9 , ділянку площею 5,5101 га - кадастровий номер НОМЕР_10 , ділянку площею 5,5101 га - кадастровий номер НОМЕР_11 , ділянку площею 5,2074 га - кадастровий номер НОМЕР_12 , ділянку площею 1,7358 га - кадастровий номер НОМЕР_13 , ділянку площею 5,2074 га - кадастровий номер НОМЕР_14 , ділянку площею 3,4680 га - кадастровий номер НОМЕР_15 , ділянку площею 5,2076 га - кадастровий номер НОМЕР_16 ; 
		витребувати у ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та Черкаської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1,8066 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , яка розташована в адміністративних межах Бобрицької сільської ради;
		стягнути понесені судові витрати.
		 
		Уточнивши позовні вимоги, заступник прокурора Черкаської області просив суд: витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та Черкаської ОДА земельні ділянки площею 39,6264 га та 26,3363 га, які розташовані в адміністративних межах Бобрицької сільської ради Канівського району, а саме:ділянку площею 1,8066 га - кадастровий номер НОМЕР_1 , ділянку площею 5,2076 га - кадастровий номер НОМЕР_2 , ділянку площею 5,4249 га - кадастровий номер НОМЕР_3 , ділянку площею 3,6132 га - кадастровий номер НОМЕР_4 , ділянку площею 5,4153 га - кадастровий номер НОМЕР_5 , ділянку площею 1,8367 га - кадастровий номер НОМЕР_6 , ділянку площею 1,7293 га - кадастровий номер НОМЕР_7 , ділянку площею 3,5725 га - кадастровий номер НОМЕР_8 , ділянку площею 5,5101 га - кадастровий номер НОМЕР_9 , ділянку площею 5,5101 га - кадастровий номер НОМЕР_10 , ділянку площею 5,5101 га - кадастровий номер НОМЕР_11 , ділянку площею 5,2074 га - кадастровий номер НОМЕР_12 , ділянку площею 1,7358 га - кадастровий номер НОМЕР_13 , ділянку площею 5,2074 га - кадастровий номер НОМЕР_14 , ділянку площею 3,4680 га - кадастровий номер НОМЕР_15 , ділянку площею 5,2076 га - кадастровий номер НОМЕР_16 . 
		 
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ
		 
		Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року, у задоволенні позовних вимог заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Черкаської обласної державної адміністрації до Канівської районної державної адміністрації Черкаської області, ОСОБА_1 ,                 ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,              ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 ., ОСОБА_22 .,            ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_30, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29 ,  ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 ,  ОСОБА_45 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 ,  ОСОБА_46 , треті особи: сектор містобудування архітектури, житлово-комунального господарства, та з питань цивільного захисту Канівської районної державної адміністрації, Управління екології та природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації, Управління Державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області, Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області, Управління культури Черкаської обласної державної адміністрації, Черкаське обласне управління лісового та мисливського господарства, про поновлення строку позовної давності, визнання розпорядження недійсним та витребування земельної ділянки відмовлено в зв`язку з пропуском строку звернення до суду.
		 
		Судові рішення мотивовані тим, що розпорядження Канівської РДА «Про передачу земельних ділянок громадянам в приватну власність та виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Бобрицької сільської ради» від 03 лютого 2005 року № 34 було прийнято з порушенням вимог земельного законодавства. Проте, у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Канівської РДА необхідно відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Інші позовні вимоги є похідними, тому задоволенню також не підлягають. 
		 
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		 
		У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2018 року до Верховного Суду, заступник прокурора Черкаської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами не взято до уваги, що перебіг строку позовної давності починається не з дня виявлення прокурором підстав для звернення з позовом, а з моменту, коли орган, в інтересах якого звертається прокурор, довідався або міг довідатись про порушення своїх прав. Кабінет Міністрів України та Черкаська обласна державна адміністрація могли довідатися про порушення земельного законодавства з моменту опублікування у Єдиному державному реєстрі судових рішень ухвали Канівського міськрайонного суду від 11 серпня 2016 року у справі № 697/1638/16-к про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_40 , звільнення його від кримінальної відповідальності. Після оприлюднення вказаного судового рішення, прокуратура проінформувала листом про порушення інтересів держави Кабінет Міністрів України та Черкаську обласну державну адміністрацію.
		Крім того, судами не взято до уваги, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Відповідачами у даній справі є не лише ОСОБА_1 , представником якого подано клопотання про застосування строків позовної давності, а й Канівська районна державна адміністрація та ще 38 громадян, від яких клопотань про застосування строків позовної давності до суду не надходило, проте суд вирішив питання про застосування позовної давності. З огляду на викладене, строк позовної давності при пред`явленні вказаного позову позивачем не пропущено.
		Також заступник прокурора Черкаської області зазначав, що навіть факт отримання КМУ розпоряджень районної державної адміністрації не свідчить про початок перебігу строку позовної давності, оскільки зміст розпорядження не містить жодної інформації щодо категорії земель, які передаються у власність, їх чіткого географічного місця розташування, так само як не містить інформації щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду.
		Звернення прокурора до суду у цих спірних правовідносинах спрямовано на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення до державної власності земель лісогосподарського призначення (ліси І групи) загальною площею 60,7598 га, право користування на які втрачено поза волею власника, та які за законом взагалі не можуть перебувати у приватній власності.
		 
		АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		 
		У відзиві на касаційну скаргу адвокат ОСОБА_1 - ОСОБА_47 зазначав, що у квітні 2013 року було порушено кримінальне провадження та внесені відомості у Єдиний реєстр досудових розслідувань за фактом зловживання своїм службовим становищем посадовими особами Канівського районного відділу земельних ресурсів у Черкаській області під час прийняття спірного розпорядження. Предметом досудового розслідування було встановлення обставин відведення земельних ділянок фізичним особам - відповідачам у даній справі. Оскільки прокуратурою Черкаської області здійснювалось процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у справі № 697/1638/16-к, то позивачу фактично було відомо про порушення прав держави у цій справі з 02 квітня 2013 року. Крім того, голова Черкаської обласної державної адміністрації повинен був довідатись про наявність досудового розслідування щодо законності прийняття спірного розпорядження підпорядкованої йому Канівської районної державної адміністрації в ході здійснення регулярних звітів в порядку частини другої статті 33 Закону України «Про місцеві державні адміністрації». Також обов`язок здійснення державного контролю за законністю дій Канівської районної державної адміністрації як органу виконавчої влади, зокрема, в частині використання та охорони земель, покладено на Кабінет Міністрів України. 
		Крім того, Додатки 1 і 3 до розпорядження від 03 лютого 2005 року № 34 містили вказівку про необхідність внести кошти у визначених розмірах на рахунки обласної, районної та сільської рад. Як вказано у розпорядженні, спірні земельні ділянки передавались в порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України для безоплатної приватизації фізичним особам, єдиною підставою для сплати будь-яких коштів на користь держави могло бути лише відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва на підставі статті 207 ЗК України. Таким чином, розпорядження у даній справі містило достатню інформацію для встановлення факту порушення прав позивачів. При цьому Черкаська ОДА фактично отримала передбачене розпорядженням відшкодування втрат лісових земель, тому доводи прокурора про те, що позивачі не могли визначити з тексту розпорядження, які землі передаються, є надуманими.
		Також безпідставними є доводи касаційної скарги, що позивачам стало відомо про порушення земельного законодавства з часу опублікування ухвали Канівського міськрайонного суду від 11 серпня 2016 року у справі                                      № 697/1638/16-к, оскільки зі змісту наведеної ухвали вбачається, що вини  ОСОБА_40 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України не встановлено, у ній відсутні висновки про те, які саме діяння                ОСОБА_40 містять в склад злочину, час, місце і спосіб його вчинення.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Судами встановлено, що розпорядженням Канівської РДА «Про передачу земельних ділянок громадянам в приватну власність та виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Бобрицької сільської ради» від 03 лютого 2005 року № 34 вилучено і передано у власність громадянам земельні ділянки із земель запасу Бобрицької сільської ради загальною площею 61,8398 га для наступних потреб: для ведення особистого селянського господарства площею 39,6309 га (згідно з додатком 1); для ведення садівництва площею 1,0800 га (згідно з додатком 2); для ведення особистого селянського господарства площею 21,1289 га (згідно з додатком 3) (т. 1 а. с. 18-19)
		 
		На підставі вищевказаного розпорядження громадянам:    ОСОБА_3 ,                  ОСОБА_4 ,     ОСОБА_5 ,     ОСОБА_6 ,     ОСОБА_13 ,     ОСОБА_8 ,    ОСОБА_48 ,  ОСОБА_10 ,  ОСОБА_11 ,  ОСОБА_12 ,  ОСОБА_13 ,  ОСОБА_14 ,  ОСОБА_15 ,  ОСОБА_16 ,  ОСОБА_17 ,  ОСОБА_18 ,  ОСОБА_19 ,  ОСОБА_20 ,  ОСОБА_21 ,  ОСОБА_22 ., ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29,  ОСОБА_30 ,  ОСОБА_31 ,  ОСОБА_32 ,  ОСОБА_33 ,               ОСОБА_51 ,  ОСОБА_35 ,  ОСОБА_36 ,  ОСОБА_37 ,                 ОСОБА_38 , ОСОБА_39 15 лютого 2005 року видано державні акти на право власності на земельні ділянки.
		 
		В подальшому зазначені особи відчужили вищевказані земельні ділянки на користь  ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 22 грудня 2005 року. Деякі з цих ділянок ним були об'єднані та він отримав нові державні акти (кадастрові номери НОМЕР_16 ; НОМЕР_15 ; НОМЕР_14 ; НОМЕР_13 ; НОМЕР_12 ; НОМЕР_11 ; НОМЕР_6 ; НОМЕР_7 ; НОМЕР_8 ; НОМЕР_9 ; НОМЕР_10 ; НОМЕР_2 ; НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 ; НОМЕР_5 ).
		 
		Також, у ОСОБА_6 земельну ділянку площею 1,8066 га, кадастровий номер НОМЕР_1 придбала ОСОБА_2 . 
		 
		Відповідно до інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна    ОСОБА_1 володіє наступними земельними ділянками: ділянка площею 5,5101 га - кадастровий номер НОМЕР_11 , ділянка площею 5,2074 га - кадастровий номер НОМЕР_12 , ділянка площею 1,7358 га - кадастровий номер НОМЕР_13 , ділянка площею 5,2074 га - кадастровий номер НОМЕР_14 , ділянка площею 3,4680 га - кадастровий номер НОМЕР_15 , ділянка площею 5,2076 га - кадастровий номер НОМЕР_16 , ділянка площею 5,2076 га - кадастровий номер НОМЕР_2 , ділянка площею 5,4249 га - кадастровий номер НОМЕР_3 , ділянка площею 3,6132 га - кадастровий номер НОМЕР_4 , ділянка площею 5,4153 га - кадастровий номер НОМЕР_5 , ділянка площею 1,8367 га - кадастровий номер НОМЕР_6 , ділянка площею 1,7293 га - кадастровий номер НОМЕР_7 , ділянка площею 3,5725 га - кадастровий номер НОМЕР_8 , ділянка площею 5,5101 га - кадастровий номер НОМЕР_9 , ділянка площею 5,5101 га - кадастровий номер НОМЕР_10 , а всього 64, 156 га, які розташовані в адміністративних межах Бобрицької сільської ради з 27 січня 2006 року (т. 3 а. с. 27-46).
		 
		Відповідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна    ОСОБА_2 має у власності земельнуділянку площею 1,8066 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , яка розташована в адміністративних межах Бобрицької сільської ради                                (т. 3 а. с. 29-30).
		 
		Судами також встановлено, що 02 квітня 2013 року за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Канівського РВ земельних ресурсів у Черкаській області під час прийняття спірного розпорядження було порушено кримінальне провадження та внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
		 
		Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 11 серпня 2016 року у справі № 697/1638/16-к закрито кримінальне провадження відносно  ОСОБА_40 за закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. З вказаної постанови суду вбачається, що  ОСОБА_40 своєї вини у інкримінованому йому злочині не визнавав, однак не заперечував проти закриття щодо нього кримінального провадження за закінченням строків давності (т. 1 а. с. 17).
		Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що з 02 квітня               2013 року (внесення до ЄРДР відомостей про відповідне кримінальне правопорушення) прокурору та юридичним особам, яких він представляє в інтересах держави, було відомо чи мало бути відомо про те, що розпорядження Канівської РДА «Про передачу земельних ділянок громадянам в приватну власність та виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Бобрицької сільської ради» від 03 лютого 2005 року № 34 було прийнято з порушенням вимог земельного законодавства, а позов до суду в цій справі подано лише 15 листопада 2016 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності. Крім того, прокуратурою у 2013, 2014 та 2015 роках подавалися аналогічні цивільні позови, які ухвалами від 28 листопада 2013 року, 06 серпня 2014 року та 06 вересня 2015 року були залишені без розгляду, що також свідчить про достатню обізнаність позивача, як уповноваженого органу держави, про оскаржуване ним розпорядження та пропуск строків, визначених статтею 257 ЦК України, для вчинення дій на захист інтересів держави. Наведені позивачем підстави для поновлення пропущеного строку є неповажними. Інші позовні вимоги є похідними, тому задоволенню також не підлягають.
		Проте, Верховний Суд не може погодитися з такими висновками з огляду на наступне.
		Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
		Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу (далі - Л К ) України.
		Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).
		За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).
		Ліси України підлягають охороні і захисту, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб, а також раціональне використання (стаття 85 ЛК України).
		Землі лісового фонду поділяються на: 
		а) лісові:
		вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю;
		не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті  лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами тощо;
		б) нелісові:
		зайняті спорудами, пов`язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач,  продуктопроводів  та підземними комунікаціями тощо;
		зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження,  сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства);
		зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).
		Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).
		Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).
		Суди встановили, що спірні земельні ділянки мають статус земельних ділянок лісогосподарського призначення (т. 2 а. с. 13-105).
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.
		Порядок вилучення земельних ділянок визначає стаття 149 ЗК України (в редакції, чинній на час видачі спірного розпорядження), за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень.
		Відповідно до частини п`ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:                                       а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті. 
		Частина шоста статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.
		Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (частина дев`ята статті             149 ЗК України).
		У частині першій статті 150 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові  ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для  несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті. 
		Тобто, судами першої та апеляційної інстанції правильно встановлено, що спірні земельні ділянки відносяться до категорії особливо цінних земель, щодо яких відповідно до статей 149, 150 ЗК України встановлено особливу процедуру вилучення, а саме: рішення про їх вилучення приймається постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.
		Таким чином, судами встановлено, що розпорядження Канівської РДА «Про передачу земельних ділянок громадянам в приватну власність та виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Бобрицької сільської ради» від 03 лютого 2005 року № 34, яким вилучено із земель лісового фонду і передано у власність громадянам земельні ділянки загальною площею                   61,8398 га, є незаконним, прийнятим за відсутності волевиявлення власника - держави, оскільки таке не було висловлено у передбаченому законом порядку.
		Рішення про вилучення і передачу спірних земельних ділянок КМУ не приймалося, Черкаське обласне управління лісового та мисливського господарства не давало згоди на вилучення та переведення до сільськогосподарської категорії лісових земель загальною площею 61,8398 га, розташованих у межах Бобрицької сільської ради. Процедура вилучення земельної ділянки не відповідає вимогам закону та була порушена Канівською районною державною адміністрацією.
		Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
		Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.
		На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття               257 ЦК України).
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
		І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
		Як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Такі висновки ґрунтуються на аналізі норм статей                   256, 261, 267 ЦК України та статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з відповідним позовом).
		Тобто, обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У такому випадку дата прокурорської перевірки не має значення для визначення початку перебігу позовної давності.
		Висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі                         № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, від                      30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц.
		Суди першої та апеляційної інстанції наведені норми матеріального права не врахували, не перевірили та не встановили, з якого часу стало відомо органу, уповноваженому державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, в інтересах якого звернувся прокурор, про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Крім того, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
		Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
		З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
		Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.
		Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі                                     № 369/6892/15-ц).
		Висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від                            14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
		Суди на наведені норми матеріального права уваги не звернули, та не врахували, що відповідачами у даній справі є не лише ОСОБА_1 , представником якого подано клопотання про застосування строків давності, а й Канівська районна державна адміністрація та ще 38 громадян, які судові засідання у судах першої й апеляційної інстанцій не відвідували, проти позову не заперечували, про застосування позовної давності не заявляли, проте суд вирішив питання про застосування позовної давності. 
		 
		Крім того, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). 
		 
		Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
		 
		Визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого незаконного володіння. 
		Висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від                          14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.
		Отже, суди не звернули уваги, що правове значення для переходу права власності на земельні ділянки має рішення саме уповноваженого органу держави здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а Кабінет Міністрів України відповідного рішення не приймав.
		Також судами не враховано, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
		Натомість, можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша - третя статті 388 ЦК України).
		У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
		Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
		Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання, зокрема з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.
		Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті              1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
		Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium, заява № 21861/03) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив:
		Втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77).
		Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання                 (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс             (§ 80).
		Доводи заперечень адвоката ОСОБА_1 - Дворцова В. І.  про те, що позивач знав або міг знати про існування порушеного права протягом тривалого часу, не можуть бути враховані, виходячи із висловленої ЄСПЛ позиції у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium, заява № 21861/03), а саме: «Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та виконані будівельні роботи свідчили про те, що органи влади знали або повинні були знати про існування цього будинку протягом тривалого часу. А після того, як порушення було встановлене, сплинули ще п`ять років, перш ніж були пред`явлені звинувачення. Тим самим органи влади допомагали закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на захисті якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного припису про узаконення будівлі, побудованої у лісовій зоні. Окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану, ніякий інший спосіб захисту не був належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, в якій не дозволялась жодна забудівля (§ 83-86). З урахуванням цих підстав ЄСПЛ визнав втручання у право власності заявниці пропорційним (§ 88)».
		В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ці ділянки належить до земель лісогосподарського призначення, оскільки за змістом Глави 54 «Купівля-продаж» ЦК України предмет договору купівлі-продажу повинен бути ідентифікований для цілей цього договору.
		Суд першої інстанції вказані обставини не врахував та не надав їм належної оцінки, неповно встановив обставини справи, внаслідок чого допустив неправильне застосування наведених норм матеріального права та порушення нормпроцесуального права та дійшов передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
		Апеляційна скарга заступника прокурора Черкаської області містить наступні аргументи:
		районна державна адміністрація не мала повноважень розпоряджатися землями лісогосподарського призначення площею понад 5 га;
		фактичне перебування спірних ділянок у власності відповідачів як земель лісогосподарського призначення, не лише порушує право власності держави на них, а також унеможливлює контроль за збереженням і відтворенням лісу, раціональним використанням землі та забезпечення іншим громадянам конституційного права на доступ до споживання природних властивостей лісу (стаття 13 Конституції України, стаття 66 ЛК України);
		вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який на думку прокурора, мав відповідні повноваження щодо спірного майна, тому й перебіг позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган, а не прокурор;
		у Кабінету Міністрів України та Черкаської обласної державної адміністрації була відсутня об`єктивна можливість бути обізнаними про порушення права державної власності; лише після оприлюднення Канівським міськрайонним судом ухвали від 11 серпня 2016 року у справі № 697/1638/166-к про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_40 їм могло стати відомо про порушення вимог земельного законодавства при розпорядженні спірними земельними ділянками;
		саме внаслідок протиправної поведінки відповідачів держава в особі відповідних органів влади була позбавлена можливості проконтролювати законність приватизації земель лісогосподарського призначення та своєчасно вжити заходів щодо відновлення порушеного права;
		ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянки відносяться до земель лісового фонду, а тому вибувають з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить добросовісність поведінки відповідачів під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів;
		особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності має бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі тавідзиві на апеляційну скаргу.
		 
		Апеляційний суд всупереч вказаним нормам процесуального права на наведені порушення уваги не звернув, належним чином доводи, наведені в апеляційній скарзі, не перевірив, не зазначив мотивів відхилення або прийняття кожного аргументу, викладеного в апеляційній скарзі, та необґрунтовано залишив без змін рішення суду першої інстанції.
		 
		ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТОМ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		 
		Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
		 
		За таких обставин, оскільки недоліки, допущені апеляційним судом не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати наведені в цій постанові правові висновки, об`єктивно дослідити наявні у справі докази в їх сукупності та надати оцінку доводам апеляційної скарги.
		 
		Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області задовольнити частково.
		 
		Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 17 жовтня 2018 року скасувати.
		 
		Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   СуддіВ. М. Сімоненко   А. А. Калараш   А. О. Лесько   Є. В. Петров   С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...