Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 925/916/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:; Інший.
Надіслано для оприлюднення: 18.06.2019. Зареєстровано: 18.06.2019. Забезпечено надання загального доступу: 19.06.2019.
Дата набрання законної сили: 31.05.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 травня 2019 року 
		м. Київ
		 
		Справа № 925/916/17 
		Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Булгакова І.В., Дроботова Т.Б., Львов Б.Ю., Пільков К.М., Ткач І.В., Ткаченко Н.Г.  
		 
		за участі секретаря судового засідання Лавринчук О.Ю.
		 
		учасники справи:
		позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
		представник - адвокат Родіна Т.М. (довіреність №14-214 від 24.05.2019)
		відповідач - Публічне акціонерне товариство "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз"
		представник - адвокат Беленкова В.В. (довіреність №23 від 12.03.2018)
		 
		розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
		на постанову Київського апеляційного господарського суду 
		від 27.03.2018
		у складі колегії суддів: Корсакова Г.В. (головуючий), Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.
		у справі № 925/916/17
		за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
		до Публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" 
		про визнання договору укладеним 
		ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Короткий зміст позовних вимог 
		1. 19.07.2017 шляхом надіслання поштового відправлення Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) звернулося до Публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" (далі - ПАТ "Черкасигаз", відповідач) з позовом про визнання укладеним договору на експлуатацію газорозподільної системи (далі - ГРС) та її об`єктів на запропонованих позивачем, як власником об`єктів газорозподільних систем, умовах, викладених у прохальній частині позовної заяви.
		2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до пункту 2.7. рішення Правління ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" від 12.05.2016 на Філію "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України" покладено здійснення функцій із забезпечення ефективного користування об`єктами газорозподільних систем, в тому числі забезпечення належного використання, експлуатації та контролю за майном (об`єктами) газорозподільних систем як таких, що належать державі та передані Компанії в користування згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747, так і тих, що належать Компанії та обліковуються на її балансі. Філія "Центр метрології та газорозподільних систем" ПАТ "НАК "Нафтогаз України" листом від 06.06.2017 №50/12-711 направила на адресу відповідача - ПАТ "Черкасигаз" прошитий, пронумерований та скріплений печаткою договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів від 06.06.2017 №50/12/02/17, додаток 1 Перелік та балансова вартість майна, яке передається в експлуатацію користувачу (відповідачу), додаток 2 звіт про виконання договору в 2-х примірниках та документи, що підтверджують повноваження особи на їх підписання; згідно з додатком 1 до договору від 06.06.2017 №50/12/02/17 передачі користувачу підлягає таке майно: "Газопровід високого тиску від АГРС м. Монастирище до ГРП цукрового заводу смт Цибулів ГГРП м. Монастирище" та "Підвідний газопровід від с. Будище до с. Шевченкове та с. Моринці"; 30.06.2017 на адресу позивача надійшов лист ПАТ "Черкасигаз" від 29.06.2017 №1299/08 з підписаним та скріпленим печаткою договором на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів від 06.06.2017 №50/12/02/17 та протоколом розбіжностей до нього, з яким позивач частково не погодився, так як запропоновані ПАТ "Черкасигаз" умови договору від 06.06.2017 №50/12/02/17 не містять таких істотних умов, як ціна та строк дії договору, а відповідачем не враховано, що укладення спірного договору на запропонованих позивачем умовах є способом управління окремим індивідуально визначеним майном Компанії, яке буде закріплено за відповідачем, як оператором ГРС, на договірних засадах; позивач доводив, що ПАТ "НАК "Нафтогаз України" не має можливості самостійно забезпечувати експлуатацію ГРС та її об`єктів, оскільки не має ліцензії на провадження господарської діяльності на ринку природного газу, а також відповідних служб для фактичного здійснення ремонту ГРС, тому зобов`язаний передати спірні об`єкти ГРС відповідачу, як спеціалізованому підприємству-ліценціату; зважаючи на те, що за змістом пункту 5 Статуту ПАТ НАК "Нафтогаз України" метою діяльності Компанії є одержання прибутку від провадження господарської діяльності, то передання відповідачу в користування належного позивачу майна (ГРС) на безоплатних умовах суперечитиме статутній діяльності позивача. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про визнання договору на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів від 06.06.2017 №50/12/02/17 укладеним у запропонованій позивачем редакції.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		3. 25.09.2017 Господарський суд Черкаської області вирішив позов задовольнити та визнав договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів укладеним на умовах, визначених пунктом 2 резолютивної частини зазначеного судового рішення.
		3.1. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на правовідносини, які склалися між сторонами спору, поширюються приписи Кодексу газорозподільних систем та Закону України "Про ринок природного газу", що визначають відповідальність оператора ГРС за безпечну експлуатацію газорозподільних систем та обов`язковість укладення договору на експлуатацію газорозподільних систем з їх власниками, у зв`язку з чим відхилив, як необґрунтовані, доводи відповідача про відсутність правових підстав у позивача, як власника спірної газорозподільної системи, зобов`язувати відповідача, як користувача, до укладення договору на експлуатацію ГРС та її об`єктів. Судом встановлено, що суперечності між сторонами при укладенні спірного договору виникли щодо встановлення плати за експлуатацію об`єктів ГРС, так як відповідач, як її користувач, вважав, що експлуатація спірного майна (ГРС) позивача має здійснюватися відповідачем безоплатно. Пунктом 2.15.1. договору №50/12/02/17, поданого на затвердження до місцевого суду, визначено, що користувач (відповідач) починає здійснювати плату за експлуатацію майна, передбачену цим пунктом Договору, починаючи з місяця, наступного за місяцем затвердження НКРЕКП користувачу тарифу на послуги з розподілу природного газу з урахуванням зазначеної в абзаці першому цього пункту річної плати. Отже, до затвердження зазначеного тарифу відповідач не матиме додаткового обов`язку щодо здійснення плати за експлуатацію майна за цим договором, а тому укладення спірного договору на запропонованих позивачем умовах не створює жодних негативних наслідків для відповідача в частині оплати за користування газорозподільною системою позивача до затвердження НКРЕКП відповідного тарифу користувачу. Суперечностей щодо предмета та строку дії договору у сторін не виникло. Місцевий суд дійшов висновку, що відповідачем не підтверджено належними та достатніми доказами того, що запропонована позивачем редакція договору на експлуатацію ГРС та її об`єктів порушує права й законні інтереси відповідача, як користувача ГРС, та суперечить вимогам чинного законодавства, а тому визнав спірний договір укладеним на умовах позивача як власника газопроводу високого тиску від АГРС м. Монастирище до ГРП цукрового заводу смт Цибулів ГГРП м. Монастирище" та підвідного газопроводу від с. Будище до с. Шевченкове та с. Моринці, укладення договору експлуатації яких є предметом спору.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		4. 27.03.2018 Київський апеляційний господарський суд вирішив апеляційну скаргу відповідача задовольнити, рішення Господарського суду Черкаської області від 25.09.2017 скасувати, прийняти у справі №925/916/17 нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, стягнути з позивача на користь відповідача 1 760 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
		4.1. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сторони спору - позивач, як власник відповідних об`єктів газопостачання, та відповідач, як оператор ГРС, не дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору на експлуатацію ГРС та її об`єктів, а тому в силу частини 8 статті 181 Господарського кодексу України спірний договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Договір на експлуатацію складових ГРС, визнання якого укладеним є предметом спору у справі №925/916/17, не базується на державному замовленні, не є обов`язковим до укладення в силу закону, попередні домовленості сторін спору щодо укладення спірного договору відсутні, а тому немає законних підстав для зобов`язання відповідача до укладення спірного договору або визнання його укладеним в судовому порядку. При цьому, зазначений в додатку №3 до Кодексу газорозподільних систем договір на експлуатацію складових газорозподільної системи не визначений як типовий або примірний, а Кодексом ГРС не встановлено обов`язку сторін щодо дотримання форми такого договору, у зв`язку з чим, договір на експлуатацію ГРС вчиняється сторонами на основі їх вільного волевиявлення та спільної домовленості щодо його істотних умов, в тому числі щодо ціни, що встановлюється за використання об`єктів газорозподільних систем. 
		4.2. При розгляді спору у справі №925/916/17 апеляційним судом враховано правову позицію Верховного Суду у Постанові від 06.02.2018 у справі №911/2354/17 про відсутність підстав для зобов`язання відповідача, як користувача ГРС, укладати спірний договір на експлуатацію газорозподільної системи та її об`єктів або визнавати його укладеним в судовому порядку, оскільки укладення такого виду господарських договорів не є обов`язковим, тоді як сторони не досягли попередніх домовленостей щодо його укладення та не погодили всі істотні умови спірного договору.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги позивача
		5. Не погоджуючись з прийнятим у справі №925/916/17 рішенням апеляційного суду, позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 та залишити в силі рішення Господарського суду Черкаської області від 25.09.2017, судові витрати за подання апеляційної та касаційної скарг покласти на відповідача.
		5.1. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив про прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 у справі №925/916/17 з порушенням вимог законодавства, що регулює порядок експлуатації газорозподільних систем, та без урахування апеляційним судом обставин того, що спірні об`єкти ГРС перебувають в користуванні відповідача, як оператора ГРС, за відсутності укладеного з позивачем, як власником ГРС, договору на їх експлуатацію, що не узгоджується з вимогами частини 1 статті 37 Закону України "Про ринок природного газу" щодо користування оператором газорозподільною системою на законних підставах, та порушує права позивача на одержання плати за користування відповідачем належними йому на праві власності об`єктами ГРС.
		5.2. Позивач заперечував доводи відповідача про те, що договір на експлуатацію ГРС та її об`єктів має відповідати договору, викладеному в додатках 3-5 до Кодексу газорозподільних систем, оскільки такі договори не є типовими або примірними, тому при укладені такого виду господарських договорів сторони керуються принципом свободи договору та погоджують його умови на основі їх вільного волевиявлення. Така позиція підтверджується листом Міністерства юстиції України №1575/277-0-4-16/10 від 20.01.2016, офіційною відповіддю державного регулятора НКРЕКП на запит позивача №5540/16.3.1/7-17 від 23.05.2017 та судовими рішеннями в адміністративній справі №826/370/16 за позовом Дочірної компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сфері енергетики України про визнання протиправною та скасування постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2494. Позивач зазначив, що у справі №826/370/16 адміністративними судами розглядався спір про визнання протиправною та скасування постанови НКРЕКП від 30.09.2015 №2494, якою затверджено Кодекс газорозподільних систем, в частині абзаців 1, 2 пункту 2 глави 1 Розділу III Кодексу газорозподільних систем та додатків 3-5 до цього Кодексу. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2016, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Суди дійшли висновку, що сторони при укладенні договорів, визначених у додатках 3-5 Кодексу ГРМ (крім газових мереж, що є державним майном), мають право викласти зміст договору у довільній формі, що не суперечить чинному законодавству, так як зазначені у додатках 3-5 Кодексу ГРМ договори не визначені як типові або примірні, а Кодексом не встановлено обов`язковості дотримання їх форми власником та оператором ГРС.
		5.3. Позивач зауважив, що умови договорів, які затверджено додатками 3-5 до Кодексу газорозподільних систем, для ПАТ НАК "Нафтогаз України" не є прийнятними як типові, оскільки передбачають умови щодо передачі майна на баланс оператора ГРС, що не є можливим в силу частини 6 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", а також умови щодо внесення власником газопроводу плати оператору ГРС за її експлуатацію та обслуговування позбавляють позивача, як власника майна та особи, що здійснює комерційну діяльність, права на одержання прибутку від експлуатації його майна третіми особами (оператором ГРС) та порушує вимоги статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України про непорушність права власності та заборону державі втручатися у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном на власний розсуд.
		5.4. Позивач наполягав на неправильному застосуванні апеляційним судом вимог частини 1 статті 187 Господарського кодексу України з посиланням на те, що укладення договору експлуатації належного йому газопроводу є обов`язковим на підставі закону (частини 1 статті 37 Закону України "Про ринок природного газу"). 
		Доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу та поясненнях у справі
		6. Відповідач зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції про обов`язковість укладення спірного договору на експлуатацію газорозподільних систем на умовах, запропонованих позивачем відповідачу, оскільки укладення таких господарських договорів не є обов`язковим в силу приписів Кодексу газорозподільних систем, а сторони вправі відступити від дотримання форми такого договору та визначити його умови за взаємною згодою.
		7. Відповідач доводив, що суд апеляційної інстанції надав правильну оцінку змісту Договору на експлуатацію газорозподільних систем №50/12/02/17, запропонованому позивачем йому до укладення шляхом надіслання листа 06.06.2017, та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав визнавати спірний договір укладеним в судовому порядку, оскільки укладення такого договору не є обов`язковим для сторін спору в силу частини 3 статті 179 Господарського кодексу України, між сторонами відсутні попередні домовленості щодо його укладення, а за змістом договору не вбачається погодження сторонами всіх його істотних умов, зокрема, щодо предмета та ціни договору.
		8. Відповідач стверджував, що за змістом спірного договору на умовах позивача встановлюються правовідносини оренди - строкового платного використання відповідачем складових Єдиної газотранспортної системи України, що суперечить приписам частини 6 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", а тому позов про визнання спірного договору укладеним не підлягає задоволенню.
		9. Відповідач зазначив, що за змістом частин 3, 4 статті 179 та статті 187 Господарського кодексу України вбачається, що спонукання до укладення договору в судовому порядку можливе за наявності прямої вказівки закону про укладення такого договору, тому за умов відсутності, на його думку, в чинному законодавстві України вимоги щодо обов`язкового укладення власником газорозподільної системи з оператором ГРС договору на її експлуатацію та не встановлення його типової чи примірної форми, укладення такого договору на визначених власником ГРС умовах в односторонньому порядку суперечитиме принципу свободи договору.
		10. Відповідач доводив безпідставність застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин норм постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №95 при визначенні ціни за експлуатацію відповідачем, як оператором, газорозподільною системою позивача, оскільки зазначеним підзаконним нормативним актом врегульовано питання використання газорозподільних систем або їх складових, власником яких є держава Україна.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
		11. З огляду на повноваження суду касаційної інстанції при перегляді судових рішень в касаційному порядку відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу позивача щодо доводів про порушення судом апеляційної інстанції положень статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України, статті 187 Господарського кодексу України, Кодексу газорозподільних систем, статті 37 Закону України "Про ринок природного газу", статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт".
		А.2. Юридична оцінка доводів касаційної скарги і висновків судів попередніх інстанцій 
		12. Юридичний аналіз положень статей 317, 319, 321 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що власникові належать права володіння, користування та управління майном, якими він користується на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. 
		Разом з тим, обмеження прав власника у свободі користування належним йому майном повинно здійснюватися з дотриманням прав особи на "мирне володіння майном" відповідно до статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає можливість контролю держави за використанням майна особою відповідно до "спільних інтересів". У такому випадку судами повинно досліджуватися два питання: чи переслідує держава, яка встановила контроль щодо певного майна, законну мету забезпечення "спільних інтересів"; чи є функціонування цього законодавства і здійснюваний за його допомогою контроль пропорційним переслідуваній меті (справа "Сколло проти Італії" рішення ЄСПЛ від 28.09.1995, справа "Серявін та інші проти України" рішення від 10.02.2011). 
		Відтак, вирішуючи спір, щодо обмеження власника у свободі укладення договору щодо експлуатації його майна судам належить досліджувати чи було таке обмеження застосоване державою в особі її компетентних органів з метою використання майна для забезпечення "спільних інтересів" та чи є таке втручання пропорційним переслідуваній меті.
		13. Оскільки позивачем у справі №925/916/17 є ПАТ НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем", правовий статус майна якого має ряд особливостей, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне проаналізувати правовий статус майна позивача, що є об`єктом експлуатації за спірним договором (газопроводу високого тиску та підвідного газопроводу, набутих у 2004 році внаслідок господарської діяльності ПАТ НАК "Нафтогаз України"). 
		При цьому, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду приймає до уваги наукові висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді, директора Інституту економіко правових досліджень Національної академії наук України доктора юридичних наук, професора Устименко В.А. №299/78 від 04.03.2019 та доктора юридичних наук, професора, завідувача відділу правового забезпечення ринкової економіки НДІ приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАПрН України Беляневич О.А., згідно яких майно, набуте ПАТ НАК "Нафтогаз України" в ході здійснення ним господарської діяльності, є майном цього суб`єкта господарської діяльності та не має статусу державного майна.
		Зокрема, ПАТ НАК "Нафтогаз України" було утворено на виконання Указу Президента України від 25.02.1998 №151 "Про реформування нафтогазового комплексу України", яким передбачено, що Державна національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" створюється на базі 100% акцій державних акціонерних товариств, створених шляхом перетворення підприємств нафтогазового комплексу, що не підлягають приватизації, а також пакетів акцій відкритих акціонерних товариств нафтогазового комплексу, які залишені у державній власності; Кабінетом Міністрів України має бути затверджений перелік майна, яке використовується для забезпечення транспортування, зберігання і розподілу нафти, нафтопродуктів та газу і не підлягає приватизації, та порядок передачі його у користування Компанії.
		Утворення ПАТ НАК "Нафтогаз України" у формі відкритого акціонерного товариства завершено прийняттям Постанови КМУ від 25.05.1998 №747 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
		Відповідно до загальних норм статті 85 ГК України, пункту 1 частини 1 статті 115 ЦК України, господарське товариство є власником майна, переданого йому власність засновниками і учасниками як внески/вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства; доходів, одержаних від господарської діяльності товариства; іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.
		За змістом частини 1 статті 86 ГК України, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, не може бути внеском до статутного (складеного) капіталу.
		Таке майно може бути передане господарському товариству на похідному від права державної власності правовому титулі (праві господарського відання, користування чи управління). Отже, таке майно не може бути власністю самого товариства.
		Судами встановлено, що газопровід високого тиску від АГРС м. Монастирище до ГРП цукрового заводу смт. Цибулів ГГРП м. Монастирище, збудовано у 2004 році за кошти ПАТ "НАК "Нафтогаз", а "Підвідний газопровід від с. Будище до с. Шевченкове та с. Моринці", набутий ПАТ "НАК "Нафтогаз" за договором купівлі-продажу 27.09.2004 у ТОВ "Цибулівський цукровий завод. Отже, це майно є власністю ПАТ НАК "Нафтогаз України" як таке, що набуте в ході здійснення Компанією господарської діяльності на законних підставах та не може вважатися державним майном за формою власності. 
		14. Приписами частин 2, 3, 4 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання, органів державної влади чи органів місцевого самоврядування. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.
		Частинами 4 та 5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" визначено імперативну вимогу про те, що взаємовідносини суб`єктів, яким передано в управління об`єкти трубопровідного транспорту, що проходять в одному технічному коридорі або перетинаються, здійснюються на основі договорів; підприємства, установи та організації, що експлуатують трубопроводи, які підпорядковані різним відомствам, але розташовані в одному технічному коридорі, повинні узгодити умови їх експлуатації. Отже, законодавцем передбачено вимогу щодо обов`язковості укладення договору при будь-яких різновидах експлуатації об`єктів трубопровідного транспорту. А згідно із статтею 2 цього Закону, систему трубопровідного транспорту становлять як магістральні трубопроводи, так промисловий трубопровідний транспорт, до якого належать газопроводи високого тиску та підвідні газопроводи.
		Як встановлено судами за змістом позовної заяви, предметом врегулювання правовідносин за спірним договором є право на експлуатацію "газопроводу високого тиску від АГРС м. Монастирище до ГРП цукрового заводу смт. Цибулів ГГРП м. Монастирище", збудованого у 2004 за кошти НАК "Нафтогаз" та "Підвідний газопровід від с. Будище до с. Шевченкове та с. Моринці", набутий НАК "Нафтогаз" за договором купівлі-продажу 27.09.2004 у ТОВ "Цибулівський цукровий завод". 
		Отже, у даній справі заявлена позовна вимога про спонукання до укладення договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціального закону (статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт").
		15. Відповідно до статті 5 Закону України "Про природні монополії" (далі - Закону №1682-III) - до сфери регулювання державою природних монополій належить, зокрема, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами; розподіл природного і нафтового газу трубопроводами. Статтею 8 зазначеного Закону передбачено, що предметом державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій згідно з цим Законом є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством. Статтею 10 Закону №1682-III передбачено ряд обов`язків суб`єкта природних монополій, серед яких: дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій  та на суміжних ринках.
		Отже, свобода дій позивача та відповідача, як суб`єктів природних монополій з транспортування та розподілу природного газу трубопроводами, є обмеженою державою для досягнення суспільних інтересів. 
		16. Розвиваючи ринкові відносини у сфері видобутку, транспортування та розподілу природного газу законодавцем було прийнято ряд законів, які звузили свободу сторін при укладенні договору на ринку природного газу, передбачену статтею 627 ЦК України, що також відповідає суспільним інтересам формування ринкової економіки.
		Одним з важливих законів, прийнятих на формування ринкових відносин у галузі добування, транспортування, постачання та розподілу природного газу є Закон України "Про ринок природного газу" (далі - Закон №329-VІІІ), який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатності цього ринку до інтеграції з ринками природного газу держав-сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу. 
		Адаптація законодавства України про ринок природного газу до законодавства ЄС (третього Енергопакету ЄС) передбачає, насамперед, законодавче закріплення газового розмежування (анбандлінгу), тобто відокремлення діяльності з розподілу газу від діяльності з його видобування, постачання, зберігання і транспортування. Ця мета визначає побудову системних договірних відносин на ринку між його різними учасниками (як власниками газорозподільних мереж, так операторами газорозподільних мереж). 
		Законом України "Про ринок природного газу" визначено спеціальні вимоги до оператора газорозподільної системи, який є суб`єктом господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) (пункт 17 статті 1 Закону №329-VІІІ).
		Так, відповідно до статті 37 Закону №329-VІІІ оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах. 
		17. Згідно зі статтею 41 Закону №329-VІІІ, регулятор затверджує кодекс газорозподільних систем за результатами консультацій із суб`єктами ринку природного газу. Кодекс газорозподільних систем повинен містити такі положення: основні правила технічної експлуатації газорозподільних систем, планування, оперативно-технологічного управління та розвитку газорозподільних систем та механізми нагляду за їх додержанням; умови, у тому числі комерційні та технічні, доступу до газорозподільних систем, включаючи комерційні та технічні умови приєднання нових об`єктів замовника до газорозподільної системи; правила обліку природного газу (у тому числі приладового); правила поведінки на випадок збоїв у роботі газорозподільних систем; порядок обміну інформацією з іншими суб`єктами ринку природного газу; інші питання щодо експлуатації газорозподільних систем. 
		18. Відповідно до статті 1, частини 2 статті 3, статті 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор розробляє та затверджує нормативно-правові акти, зокрема: ліцензійні умови провадження господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; кодекси систем передачі та розподілу електричної енергії, газотранспортної та газорозподільних систем, кодекси газосховищ та установки LNG, підготовлені операторами, та ініціює внесення змін до них.
		Отже, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг є уповноваженим державою органом, який здійснює визначення ліцензійних умов провадження господарської діяльності в сфері надання послуг з розподілу природного газу та наділена компетенцією прийняття нормативно-правових актів (кодексів газорозподільних систем), які є обов`язковими для виконання учасниками ринку природного газу, діяльність яких ліцензується зазначеним державним органом. 
		19. На виконання вимог статті 41 Закону №329-VІІІ Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постановою №2494 від 30.09.2015 затвердила Кодекс газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС), який зареєстровано Міністерством юстиції України 06.11.2015 №1379/27824. Вимоги Кодексу ГРС є обов`язковими для виконання всіма операторами газорозподільних систем, як складова частина умов їх ліцензійної діяльності, що також визначено Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №201 від 16.02.2017 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу", якою визначено обов`язкові ліцензійні умови для провадження господарської діяльності як із транспортування природного газу, так з розподілу природного газу. 
		Зокрема, газорозподільна система ліцензіата - це об`єкти газорозподільної системи, що на законних підставах перебувають у власності чи користуванні здобувача ліцензії/ліцензіата ( у тому числі на праві господарського відання, користування чи експлуатації), та які знаходяться в межах місць провадження господарської діяльності, а засобом провадження діяльності є газорозподільна система, що на законних підставах перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації здобувача ліцензії/ліцензіата, якою здійснюється розподіл природного газу (пункт 1.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу). 
		20. Пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС передбачено таке: власники газової мережі, яка згідно з розділом ІІ цього Кодексу кваліфікується як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов`язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу). Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).
		Отже, зазначеним нормативним актом передбачено виключний перелік трьох видів договорів, які є обов`язкові для укладення між власником газорозподільної системи та оператором газорозподільної системи, або договір відчуження газопроводу шляхом купівлі-продажу. Також, є обов`язковим дотримання форми таких договорів, яка визначена у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).
		Отже, сторони спору у даній справі зобов`язані укласти один із договорів, що передбачений пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС, як такий, що вимагається законом. 
		Відтак, до спірних правовідносин слід застосовувати положення частини 3 статті 179 Господарського кодексу України та за наявності переддоговірного спору щодо укладення конкретного виду договору, передбаченого у цьому виключному переліку розглянути його з дослідженням усіх спірних умов договору.
		21. Аналіз частин 6-8 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" дозволяє зробити висновок про те, що законодавцем обмежено свободу укладення договорів щодо належного ПАТ НАК "Нафтогаз України" майна та заборонено відчуження основних фондів ПАТ НАК "Нафтогаз України" та передачу їх з балансу на баланс, крім випадків такої передачі бюджетній установі, державному підприємству або акціонерному товариству, 100% акцій якого перебуває у державній власності України чи створення державних підприємств або акціонерних товариств, 100% акцій та часток яких перебуває у державній власності України, а також заборонено продаж основних фондів ПАТ НАК "Нафтогаз України", її дочірніх та заснованих нею підприємств, що не використовуються в процесі провадження діяльності з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, без погодження з Кабінетом Міністрів України.
		З огляду на таке, варіантом обов`язкового укладення договору між ПАТ НАК "Нафтогаз України", як власником газопроводів, що є предметом переддоговірного спору в даній справі, та ПАТ "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз", як оператором газорозподільних систем, відповідно до переліку, визначеного пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС є договір експлуатації газорозподільної системи, що також відповідає вимогам частин 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", які визначають імперативну вимогу про укладення договорів експлуатації між суб`єктами, що використовують трубопровідний транспорт в одному технічному коридорі або перетинаються. 
		Як встановлено судами за змістом позовної заяви, предметом врегулювання правовідносин за спірним договором є право на експлуатацію "газопроводу високого тиску від АГРС м. Монастирище до ГРП цукрового заводу смт. Цибулів ГГРП м. Монастирище", збудованого у 2004 за кошти НАК "Нафтогаз" та "Підвідний газопровід від с. Будище до с. Шевченкове та с. Моринці", набутий НАК "Нафтогаз" за договором купівлі-продажу 27.09.2004 у ТОВ "Цибулівський цукровий завод", яких знаходиться за місцем здійснення ліцензійної діяльності відповідача з надання послуг оператора ГРМ. 
		Отже, у даній справі заявлена позовна вимога про укладення договору, який є обов`язковим до укладення в силу спеціальних нормативних вимог (статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" та пункту 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС), що надає можливість укладення такого договору в судовому порядку відповідно до частин 7-8 статті 181 та статті 179 Господарського Кодексу України за наявності спору щодо окремих умов договору.
		22. Як встановлено судами, позивачем обрано з переліку, передбаченого пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС, договір про експлуатацію належних йому газорозподільних систем (газопроводів), як такий, що є обов`язковим для врегулювання його відносин з відповідачем, як оператором ГРМ, підготовлено та підписано проект договору та надіслано відповідачу, як пропозицію щодо його укладення.
		Відповідач не погодився з рядом умов договору та у двадцятиденний строк надіслав позивачу протокол розбіжностей для підписання. Оскільки позивач не погодився в цілому із зазначеними відповідачем розбіжностями, він звернувся до суду з вимогою про укладення такого договору в судовому порядку. Отже, суди дійшли правильного висновку про наявність між сторонами спору про укладення договору на експлуатацію газорозподільної системи на певних умовах. 
		23. Скасовуючи рішення місцевого суду про укладення договору в редакції позивача та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що оскільки пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС передбачено чотири альтернативні варіанти обов`язкового укладення договорів між власником газопроводу та оператором газорозподільної системи, який на території розміщення газопроводу здійснює свою ліцензовану діяльність з надання послуг оператора ГРМ, то сторони мають свободу в укладенні одного з таких обов`язкових договорів, що не дозволяє застосування статей 179, 181 Господарського кодексу України та укладення таких договорів у судовому порядку. При цьому, конкретні умови договору експлуатації та протоколу розбіжностей між сторонами апеляційним судом взагалі не аналізувалися та не оцінювалися. 
		Колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає такі висновки прийнятими з неправильним застосуванням пункту 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС та частин 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт" та зазначає, що свобода сторін спірних правовідносин обмежена зазначеними нормами права до укладення договору експлуатації газопроводів або його продажу за згодою Кабінету Міністрів України, що відображено в пунктах 14-22 мотивувальної частини даної постанови.
		З огляду на те, що позивач ініціював саме укладення договору експлуатації газопроводів, а відповідач надіслав протокол розбіжностей до цього договору, не здійснивши іншої пропозиції щодо укладення іншого договору, слід вважати укладення такого договору між сторонами обов`язковим та у випадку недосягнення згоди щодо його істотних умов розглянути спір відповідно до статей 179, 181 ГК України в судовому порядку. 
		Отже, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню як така, що прийнята з неправильним застосуванням зазначених норм матеріального права.
		24. Місцевий суд, розглядаючи спір по суті дослідив єдиний пункт з протоколу розбіжностей, який просив виключити відповідач, а зокрема, пункт 2.15.1 Договору №50/12/02/17 звернув увагу, що його укладено під відкладальною умовою (користувач починає здійснювати плату за експлуатацію майна, починаючи з місяця, наступного за місяцем затвердження НКРЕКП користувачу тарифу на послуги з розподілу природного газу, з урахуванням зазначеної в абзаці першому цього пункту річної плати) та дійшов висновку, що до затвердження тарифу НКРЕКП відповідач не зазнає жодних негативних наслідків від укладення договору на таких умовах. Внаслідок чого відсутнє порушення прав відповідача цим пунктом договору. Позиції сторін щодо решти пунктів протоколу розбіжностей представники сторін не пояснювали, з огляду на що місцевий суд дійшов висновку про відсутність необхідності їх досліджувати. Також, місцевий суд зазначив про відсутність суперечностей щодо предмета та строку дії договору (том 1, а.с. 182).
		Колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає такі висновки місцевого суду прийнятими з порушеннями норм процесуального законодавства, оскільки незалежно від надання пояснень сторонами місцевий суд був зобов`язаний розглянути всі розбіжності спірного договору, які передбачені у протоколі розбіжностей, та дати їм власну оцінку на предмет відповідності приписам законодавства. Також, касаційний суд зазначає про помилковість висновків місцевого суду щодо відсутності спору по предмету договору. Предметом договору експлуатації є не тільки майно (трубопровід, який передається в експлуатацію), але й основні умови щодо його використання в ході виробничої діяльності, які охоплюються поняттям "експлуатації" та визначені у додатку №3 до Кодексу газорозподільних систем. Також, касаційний суд вважає, що укладення договору під відкладальною умовою затвердження певного тарифу НКРЕКП для отримання позивачем доходу від експлуатації майна відповідачем стосується прав та інтересів відповідача, оскільки така умова наступає залежно від волевиявлення третьої особи НКРЕКП, як уповноваженого державою органу, а тому внесення такої умови до договору, як істотної умови експлуатації спірного майна, має бути перевірено судами на предмет відповідності її діючому спеціальному нормативному регулюванню, яким є Кодекс ГРМ та рішенням Регулятора НКРЕКП.
		З огляду на зазначене, рішення місцевого суду також підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням норм процесуального права.
		25. Виходячи з принципу диспозитивності, передбаченого статтею 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. 
		Отже, відмежувавшись від розгляду спірних пунктів запропонованих сторонами умов договору в ході судового розгляду, з посиланням на наявність інших різновидів договорів, які також можуть бути укладені між власником газової мережі та оператором ГРМ згідно з пунктом 2 глави 1 розділу ІІІ Кодексу ГРС, які також можуть бути витлумачені, як такі, укладення яких є обов`язковим, суди неправильно застосували обмеження у свободі договору, передбачені спеціальним законодавством до даного виду договорів, з врахуванням специфіки майнового статусу позивача, як суб`єкта спірних правовідносин, та порушили вимоги статті 14 ГПК України.
		Об`єднана палата суддів Касаційного господарського суду України у складі Верховного Суду зазначає, що між сторонами відсутній спір про можливість укладення іншого виду договорів, передбаченого пунктом 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС (судами не встановлено, що відповідач у відповідь на пропозицію укласти договір експлуатації запропонував позивачу продати йому спірні газопроводи або укласти іншу угоду, яка буде відповідати обмеженням, визначеним для позивача статтею 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт"). 
		Отже, розгляд спору по суті спірних умов договору експлуатації, в межах обраного позивачем предмета, є належним способом захисту його прав відповідно до статей 179, 181 ГК України.
		26. Колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не погоджується з узагальненим висновком судів адміністративної юрисдикції у справі №826/370/16 про правову природу майна ПАТ НАК "Нафтогаз України" як такого, що в цілому є державним, та зазначає, що у складі майна позивача, поряд з державним майном, є також майно, набуте ним в ході господарської діяльності, яке належить Компанії на праві приватної власності (постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.05.2016 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2016) у справі №826/370/16 за наслідком відмови у задоволенні позову ПАТ НАК "Нафтогаз України" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання в сфері енергетики України про визнання протиправною та скасування Постанови НКРЕКП №2494 від 30.09.2015, рішення є чинними на даний час (т. 1, а.с. 251-257). 
		Верховний Суд погоджується з оцінкою майнового статусу спірних газопроводів судами у даній справі, як майна Компанії, яка є юридичною особою приватного права, а не держави.
		27. Підсумовуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що пунктом 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС передбачено обов`язок укладення договору експлуатації газопроводу, як складової частини ліцензійної діяльності оператора газорозподільної системи щодо експлуатації належних ПАТ НАК "Нафтогаз України" газопроводів, а тому його укладення може відбуватися в судовому порядку за наявності спору між власником газопроводу та оператором газорозподільної системи відповідно до статей 179, 181 Господарського кодексу України та згідно з формою, затвердженою Додатком №3 до Кодексу ГРС.
		Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від правового висновку відповідно до Постанов Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №911/2354/17 та 23.05.2018 у справі №927/751/17 про те, що оператор газорозподільних систем не зобов`язаний відповідно до закону укладати договір про експлуатацію з власником газопроводів, належних ПАТ НАК "Нафтогаз України", які розташовані на закріпленій за оператором ГРС території та використовуються ним з метою надання послуг оператора ГРС з огляду на те, що пунктом 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС передбачено обов`язок укладення одного з чотирьох видів договорів, а не єдиного виду договору.
		28. З огляду на зазначене колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду формулює такий правовий висновок:
		Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", утворена Кабінетом Міністрів України відповідно до Постанови КМУ №747 від 25.05.1998 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" шляхом передачі до статутного фонду Компанії 100 відсотків акцій державних акціонерних товариств, які утворюються на базі державних підприємств та державного майна, яке використовується для забезпечення її господарської діяльності, акції якої не підлягають приватизації, та яка в цілому заборонена як юридична особа до приватизації відповідно до частини 5 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", є суб`єктом господарювання державного сектору економіки відповідно до статей 141, 145 Господарського кодексу України, а її майновий комплекс складається з державного майна, що передано Компанії на правах користування та обмеженого оперативного управління, а також власного майна, що складається з активів, набутих Компанією в ході господарської діяльності. 
		Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС, затвердженого Постановою НКРЕКП №2494 від 30.09.2015 компетентний державний орган передбачив обов`язок укладення оператором ГРС одного з чотирьох договорів з власниками газової мережі: договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу). Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном). Таке нормативне регулювання, застосоване з частинами 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", дозволяє захист стороною своїх прав та інтересів у судовому порядку шляхом заявлення вимог про укладення договору згідно з приписами статей 179, 181 Господарського кодексу України.
		Свобода сторін даного спору в укладенні інших видів договорів щодо використання трубопроводів особами приватного права обмежена спеціальним законодавством з метою забезпечення суспільного інтересу, яке переважає у застосуванні над загальними нормами цивільного права про свободу договору (статті 6, 627 ЦК України).
		А.3. Мотиви відхилення (прийняття) доводів касаційної скарги 
		29. Доводи скаржника відповідно до пунктів 5-5.4 мотивувальної частини даної постанови Суд вважає в цілому обґрунтованими щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права з огляду на юридичний аналіз спірних правовідносин, здійснений касаційним судом згідно з пунктами 12-27 мотивувальної частини даної постанови. Доводи скаржника про неправильну оцінку доказів Суд вважає необґрунтованими, оскільки у касаційного суду відсутня компетенція щодо здійснення оцінки (переоцінки) доказів згідно із статтею 300 ГПК України.
		Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		30. З огляду на зазначене, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, об`єднана палата суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги позивача, скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 та рішення Господарського суду Черкаської області 25.09.2017 у справі №925/916/17 та направлення її на новий розгляд до суду першої інстанції.
		31. При новому розгляді справи судам належить врахувати правові висновки постанови касаційного суду щодо застосування норм права, проаналізувати договір та розбіжності до нього на предмет дотримання форми договору згідно з додатком №3 до Кодексу ГРС, розбіжності до договору між сторонами, та з дотриманням принципів господарського судочинства, визначених статтею 2 ГПК України, зокрема, диспозитивності та пропорційності, що має особливе значення при розгляді даного спору у світлі практики ЄСПЛ щодо застосування статті 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дійти висновку про можливість задоволення чи відмову в позові у даній справі.
		В. Судові витрати
		32. У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги та направленням справи на новий розгляд витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України, Судом не розподіляються, оскільки розгляд справи не завершено.
		На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду,-
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.
		2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2018 та рішення Господарського суду Черкаської області 25.09.2017 у справі №925/916/17 скасувати, справу №925/916/17 направити на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                   Л.Й. Катеринчук
		Судді                                                                                               І.В. Булгакова 
		                                                                                                  Т.Б. Дроботова 
		                                                                                             Б.Ю. Львов 
		                                                                                                    К.М.  Пільков 
		                                                                                                    І.В. Ткач 
		                                                                                                     Н.Г. Ткаченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...